Морфологічні особливості вівса

Коренева системамичкувата, проникає у ґрунт на трохи меншу глибину (до 1—1,5 м), ніж у інших зернових хлібів, але має велику кількість кореневих волосків та високу засвоювальну здатність.

Стебло— порожниста соломина, заввишки 80—140 см, завтовшки 4—4,5 мм, поділена на 4—7 міжвузлів. Стеблові вузли голі або опушені, на нижніх помітне антоціанове забарвлення.

Листкиланцетно-загострені, зелені або сизі, часто з війчастими краями, без вушок, але з добре розвиненим язичком (у деяких форм вівса він відсутній), нерідко покриті восковим нальотом.

Суцвіття— різного типу волоть (рис.7.2): стиснута або одногрива (гілки притиснуті до осі й спрямовані в один бік), напівстиснута (гілки відходять угору під кутом до осі 30—40°), розлога (гілки спрямовані угору під кутом 60—70°), горизонтальна (гілки відходять під прямим кутом) та поникла (гілки звисають униз). Гілки розміщуються на осі півкільцями. На кінцях гілок першого і наступних порядків утворюється по одному дво-, триквітковому або багатоквітковому (у голозерного вівса) колоску.

Колоскові луски бувають довгі (до 30 мм завдовжки), короткі (близько 20 мм), широкі (6—7 мм), вузькі (менше 5 мм); тонкі, перетинчасті, з поздовжнім жилкуванням.

Квіткові луски у плівчастих форм вівса шкірясті, щільно охоплюють зернівку, але не зростаються з нею; за забарвленням — білі, жовті, сірі, коричневі; у голозерних — тонкі, перетинчасті (подібні до колоскових), жовтуваті, між якими вільно лежить зернівка. Зовнішні квіткові луски покриті опушенням або голі, на верхівці закінчуються двома зубцями.

В остистих форм вівса на спинці зовнішньої квіткової луски утворюється остюк. Остюки залежно від сорту можуть бути грубими або тонкими, довгими або короткими, прямими чи колінчасто-зігнутими; біля основи часто спірально закручені.

Плід— плівчаста або гола зернівка.

Плівчасті зернівки за формою поділяються на кілька типів: московський (пробштейський) — зернівка на спинці з горбочком, закінчується тупою верхівкою, довгувата; харківський (лейтевицький) — зерно вужче, ніж у московського типу, без горбочка на спинці, з видовженою тупуватою верхівкою; шатилівський — зернівка коротка, яйцеподібна; довгоплівчастий — зерно видовжене, з більш гострою верхівкою

Зернівки у волоті різні за розміром і масою, більші з них утворюються у колосках на кінцях гілок першого та другого порядків у верхній і середній частинах волоті, особливо ті, які утворилися в суцвітті першими.

У колосках більші перші (нижні) зерна, які за розміром часто у півтора раза перевищують другі (верхні) зерна. Нижні зернівки відзначаються вищими посівними якостями.

Маса 1000 зерен у посівного вівса становить 20—40 г, середня — 30—35 г; плівчастість — 22—34 %.

Зернівки у голозерного вівса та звільнені від квіткових лусок — у плівчастого мають веретеноподібну форму, жовтувате забарвлення, покриті волосками, які до верхівки зерна густішають і утворюють чубок.

Різновидності посівного вівсавизначають за такими морфологічними ознаками: формою волоті (розлога чи одногрива), забарвленням зерна (біле, жовте, сіре або коричневе), остистістю волоті (остиста або безоста), плівчастістю зерна (плівчасте, голе).

Остистість волоті у вівса залежить від особливостей сорту та погодних умов. Прийнято вважати овес остистим, коли у волоті понад 25 % колосків мають остюки.

При визначенні білого і жовтого забарвлення зерна вівса іноді важко візуально встановити, яким воно є у дійсності. Коли таке трапляється, зерно обробляють 10 % соляною кислотою або опромінюють ультрафіолетовим промінням. У першому випадку його витримують у соляній кислоті 30 хв, після чого висушують при температурі 18—20°С. Через 5 год зерно жовтозерного вівса стає інтенсивно-жовтим, у білозерного через 18 год — світло-коричневим. Під ультрафіолетовим промінням білі зерна мають світло-сіре або голубувате забарвлення, жовті — темно-коричневе.

Плівчастість зерна визначають візуально. При необхідності визначення плівчастості у відсотках до загальної маси зерна відбирають дві наважки по 5 г, знімають з усіх зерен квіткові луски і після зважування (з точністю до 0,01 г) вираховують плівчастість у відсотках до кожної наважки зерна. Середній відсоток плівчастості встановлюють на підставі двох визначень.

Рекомендовані сорти: Абель, Буг, Грамена, Комес, Синельниківський 68, Чернігівський 27 та ін.

Питання для самоперевірки

1. Які існують культурні види вівсу?

2. Чим морфологічно відрізняються дикі форми вівсу від культурних?

3. Дайте морфологічну характеристику вівсу посівного.

4. За якими ознаками відрізняються різновидності вівсу посівного?

5. Який овес вважають остистим, від чого залежить остистість?

6. Які методи визначення забарвлення зернівок вівсу?

7. Як визначають плівчастість зерна?

8. Які сорти вівсу вирощують в Україні?

Лабораторна робота № 8.
Посівні якості насіння

Мета.Вивчити методику відбору середнього зразка насіння та визначення його посівних якостей.

Завдання.

1. Визначити форму і розмір запропонованого зразка насіння.

2. Визначити масу 1000 насінин.

3. Визначити чистоту насіння.

4. Визначити життєздатність насіння.

5. Визначити схожість та енергію проростання насіння.

6. Використовуючи раніше визначені показники, обчислити посівну придатність та вагову норму висіву насіння.

7. Розв’язати задачи, що наведені наприкінці роботи.

Завдання для самостійної роботи

Фізичні та біологічні властивості насіння.

Обладнання і матеріали: табличний матеріал, терези, набір решіт, картонні коробки, розбірні дошки, шпателі, совочки, чашки Петрі, фільтрувальний папір, 0,5 % розчин тетразолу.

Відбір зразків насіння для аналізу

Партія насіння – певна кількість однорідного насіння однієї культури, сорту, репродукції, категорії, сортової чистоти, фізичних якостей, року врожаю та одного походження, занумерованих та засвідчених відповідними документами. Розмір партії залежить від крупнисті насіння і варіює від 250 ц (зернові) до 2 ц (тютюн).

Середній зразок насіння – зразок, відібраний для встановлення їх фізичних та посівних якостей, що повинен характеризувати всі особливості великої насіннєвої партії.

Для складання середнього зразка з партії, яка підлягає аналізу, насіння беруть невеликими пробами за допомогою щупів різної конструкції.

Проба – невелика кількість насіння, яку відбирають з партії чи її частини (контрольної одиниці) за один прийом.

Із сховища, де насіння зберігається насипом, або із кузова автомашини, проби беруть конусним щупом: з верхнього, середнього та нижнього шару. Якщо насіння зберігається у мішках, то від партії до 10 мішків проби беруть від кожного мішку у трьох містах зверху, в середині, знизу; від партії до 25 мішків по одній пробі з кожного мішку; від партії до 100 мішків - від кожного п'ятого мішка; від партії більше 100 мішків - від кожного десятого мішка по одній пробі, чергуючи місто взяття.

Вихідний зразок отримують шляхом з’єднання однорідного насіння (після огляду кожної проби окремо на однорідність).

З вихідного зерна засобом хрестоподібного ділення, відбирають два середніх зразка:

1) для визначення вологості і пошкодження амбарними шкідниками;

2) для визначення фізичних та посівних якостей насіння.

Маса середнього зразка, що відбирається для аналізу, залежно від розміру насіння складає для зернових – 1000 г, для дрібно насіннєвих зернових, льону, коноплі – 500 г, для багаторічних трав – 250 г, для дрібнонасіннєвих олійних, моркви, брукви – 50 г.

Кожний відібраний середній зразок етикетують із зазначенням назви господарства, культури, сорту, номера партії і зразка, маси партії чи числа міст, дати і номера акту відбору зразка.

З оформленим актом відбору зразки поступають на аналіз в державну насіннєву інспекцію.

Посівні якості насіння

Визначення маси1000 насінин

Маса 1000 насінин характеризує їх ваговитість, пов’язану з крупністю та щільністю їх внутрішньої структури, і отже, визначає запас накопичених у насінні поживних речовин. Важке насіння, як правило, більш повноцінне, воно забезпечує більшу повноту сходів і більш потужний ріст рослин. Показник маси 1000 насінин потрібний для визначення норми висіву.

Матеріали та обладнання. Зразки насіння польових культур. Розбірні дошки. Шпателі. Картонні коробки.

Хід роботи. Визначення маси 1000 насінин за кондиційною вологістю проводять паралельно з аналізом на їх чистоту. Із фракції чистого насіння відраховують без відбору дві проби по 500 насінин, зважають з точністю до 0,01 г. Результати зважувань додають, отримуючи шукану масу 1000 насінин.

Чистота насіннєвого матеріалу – це вміст насіння основної культури, виражений у відсотках до загальної маси насіння. Цей показник – найважливіша якість посівного матеріалу. Якщо мертве сміття (солома, пісок, грудки землі та ін.) є баластом у насіннєвому матеріалі, то живе сміття (насіння бур’янів чи другої культури) призведе до засмічення полів, що призведе до зниження врожаю і погіршенню його якості, а також додатковим труднощам при збиранні врожаю і навіть до ламання збиральної техніки. Тому насіння повинне бути своєчасно очищене від домішок до встановлених стандартом норм.

Для визначення чистоти насіння виділяють із середнього зразка способом виполок або за допомогою ділителя дві наважки масою: кукурудзи, гороху, квасолі та ін. крупнонасіннєвих культур – 200 г; пшениці, рису, ячменю, вівса, гречки – 50 г; проса – 20 г; льону – 10 г; конюшини, люцерни – 5 г. Кожну наважку, просіяну через решето з відповідними отворами для виділення мілкого та крупного насіння, містять на розбірну дошку чи лист паперу і шпателем старанно розбирають, виділяючи дві основні фракції: насіння основної культури та відходи.

До насіння основної культури відносять: добре розвинуте насіння, незалежно від їх забарвлення; недостатньо виповнені, виключно щуплі; без зародку чи з частковим його пошкодженням; з відбитим на ⅓ чи менше ендоспермом чи сім’ядолями; голі чи з тріснутою оболонкою; "наклюнуті", у яких корінець пробив оболонку, але ще не висунувся з насіння.

До відходу відносять: дрібне, щупле, проросле, гниле і пошкоджене шкідниками насіння основної культури, якщо втрачено більше 1/3 насіння; насіння бур’янів, насіння других культурних рослин; мертве сміття.

Життєздатність насіння – вміст у насіннєвому матеріалі живого насіння, відображеного у відсотках. Визначення життєздатності насіння проводять у разі необхідності швидкого визначення якості насіння (посів озимих культур насінням врожаю того ж року) чи для пояснення причин низької схожості насіння.

Матеріали та обладнання. Зразки насіння польових культур. Чашки Петрі. Скальпелі чи бритви. 0,5 % розчин тетразолу.

Під життєздатністю насіння розуміють вміст у насіннєвому матеріалі

Метод, оснований на забарвленні живих клітин зародка насіння розчином 2,3,5- трифенілтетразолхлоріду. Під дією тетразолу у живих клітинах зародка утворюється речовина червоного кольору, в той час як мертві клітини залишаються незабарвленними.

Хід роботи. Із маси насіння основної культури, отриманої при визначенні їх чистоти відраховують підряд дві проби по 100 насінин. Проби насіння у чашках Петрі замочують у воді при температурі 18-20°С на протязі 1-2 годин - жито, овес; 2-3 години - льон; 4-5 годин - рис, ячмінь; 5-6 годин - пшеницю, кукурудзу; 16-18 годин - гречку, бобові. Після намочування насіння розрізають вдовж на дві рівні половинки або знімають насіннєву оболонку. Одну половинку кожного насіння залишають у воді (на випадок повторного аналізу), а другу переносять у чисту чашку Петрі і заливають 0,5 %- ним розчином тетразолу. Забарвлення насіння у розчині проводять протягом 1 години. При слабкому забарвленні насіння цей час можна продовжити. Потім підраховують кількість життєздатного насіння. До життєздатних від (у нерозрізаного насіння вони повністю забарвлені), а також з інтенсивно забарвленими великими плямами на зародку (коріннях та сім'ядолях).

До нежиттєздатних відносять половинки насіння з незабарвленим зародком, зі слабо забарвленим кінчиком коріння зародка, зі слабо забарвленими плямами на коріннях та сім'ядолях.

Життєздатність насіння виражають у відсотках як середнє арифметичне результатів аналізу у двох проб, відхилення між показниками окремих проб допускаються не більше 2 % при життєздатності насіння 99-100 %; 3 % — 97,0-98,9 %; 4 % — 95,0-96,9 %; 5 % — 92,0-94,9 %. При розбігу результатів аналізу двох проб на величину, яка перевищує допустиме відхилення, визначення життєздатності насіння повторюють.