ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


З сльозами виймаючи із серця скалки,

Я маю надію на краще життя»!!!

Рязанцев Р.Ю., 31. 07. 2004


Соняшник

Посеред поля широкого,

Посеред трав й бур’янів,

Навпроти неба глибокого

Самотній соняшник цвів.

Бачив він вітру пориви,

Стримував грози й дощі,

Спробував граду поливи

Якось в четвер, уночі.

Та він кожен день посміхався,

Сонцю, що гріло його,

Стихіям на зло не ламався,

Корінням тримався свого.

Та якось йдучи через поле,

Додому, чимдуж, навпростець,

Узрів я його страшне горе

І бачив , що квітці кінець.

Безсило, голівкою в землю

Дивились його пелюстки,

Лежав переламаний стовбур,

Зів’яли , пожовкли листки.

Ось так всі природні стихії,

Що були йому до снаги

Хтось в кілька раз перевершив

Бездушним ударом ноги.

Зів’яла троянда

Зів’яла троянда у вазі стояла,

Голівку схиливши у низ.

Вона як і я - тебе довго чекала,

Листочки на вітрі тряслись

Вона мала тобі розказати

Все що думав сказати я,

Та Бог наказав їй мовчати –

Бо така вже є доля моя.

Ти не приїхала: чи не хотіла,

Ну а може так стали зірки?

Та троянда чекати не вміла,

Лише ласка є їй до снаги.

І троянда враз швидко зів’яла,

Не діждавшись рук твого тепла,

Та і зараз вона пам’ятала

Всі слова, що тобі берегла…

Аксіома буття

Ми не будемо разом – це не теорема,

Це страшна аксіома буття!

Бо у нас із тобою - різна емблема,

Різні стандарти життя.

Я ішов по дорозі, давився весняним повітрям,

Та на кожному кроці я бачив тебе.

І блищали так очі, тремтіло чомусь підборіддя,

Мабуть проліски ніжні ще сніг замете…

Твій образ до мене приходив ночами,

Не давав мені спати, будив кожну ніч.

Ти як зграя лелек, що літають ключами,

І летіти для тебе – то звична річ.

Перевага часу – він загоює рани,

Це єдиний рятунок від самоти,

І на зміну ночам прийде сонячний ранок,

Та одне лиш цікавить – а ти?..

Еволюція

Ми хижі снайпери, ми люті хижаки,

Що не бояться крові. Хіба що власної.

І якщо вже й помирати від руки –

То лише тільки від чужої.

Ми такі сильні і в водночас хитрі,

Такі байдужі і не вмієм вибачати.

Ми запах вловлюєм в повітрі –

Кого б іще нам зневажати?

Забули ми, чим є кохання,

Зробили хибний зовсім крок.

В очах лиш ненависть. Бажання:

Нехай буде усім урок…

Ми зможем все. Одне питання:

Чи довго так іще буде?

А в підсвідомості - зізнання –

До поки хтось сильніший не прийде.

Тремтячими руками ловлю щастя,

Воно тікає мов крізь решето вода.

Ніхто не знає де він може впасти,

І те, коли його навідає біда.

Живе людина тихо і безпечно,

Радіє щиро сонцю, вітру і дощу.

І іноді сумує недоречно,

І тихо плаче, щоб ніхто не чув…

Сьогодні я сумую за тобою

І думаю про тебе повсякчас.

Думки мої наповнені журбою,

Я думаю про тебе і про нас.

Я згадую як все було спочатку:

І радість зустрічей, і сум від розставань.

Спочатку все проходить дуже гладко,

І всі щасливі, і нема питань.

Тебе я завжди пам’ятати буду,

Бо ти мене торкнула за живе,

І вуст твоїх смаку я не забуду,

І образ твій у серці ще живе…

Це просто осінь

Коли у мене стрес, апатія і нерви,

І кожен день стає - як ті пісні консерви,

Коли все валиться із рук,

Коли покинув кращий друг,

І цілий тиждень йдуть дощі,

Коли скорбота на душі,

Коли радіють всі навколо,

А я сумний мов археолог,

Що міг знайти і не знайшов…

Знов день життя в укіс пішов.

Це просто осінь, мряка і тумани,

Це просто холод, заздрість і обмани,

Це просто жовте на деревах листя,

Це просто хмари, що на мізки тиснуть,

Це просто крапельки на склі,

Це просто осінь – дні тоскні…

Запах хліба

Коли навколо бурі й урагани,

І просто, як скорбота на душі –

В село я їду, до своєї мами,

Відчути запах хліба із її печі.

Я не слабкий, мені так просто легше

Відчути силу, що мені дали.

Її любов - пом’якшить моє серце,

Порада порятує від біди.

Хоч я вже виріс, і тепер дорослий,

І каже хтось, що матері не тре –

Та я щодня в молитвах Бога прошу,

Щоб билось довго серце золоте.

І зараз я - як та билинка в морі,

Що плаває по ньому днем й вночі.

Та незабаром знову я приїду –

Відчути запах хліба із її печі!

Я бачив і радість і горе,

Про ненависть й щастя я чув.

І заздрості бачив я море,

І тих хто у ньому тонув.

Та що мене так схвилювало,

І що так збісило до меж? –

Що в світі турботи не стало,

І правда десь зникла вся теж.

Щодня я бачу обличчя,

Людей, що навколо ідуть.

І є мені дуже незвично

Від них хоч би слово почуть.

Я бачу, що в них скляні очі,

Що в них у душі пустота,

Вони як оті «тамагочі» -

Лиш пряника треба й кнута.

Та хто я щоб міг так казати,

І хто, щоб судити усіх?

Себе серед них я не бачу –

За це буду мати я гріх!

Загарбник

Малюю карту наступальних дій

На твоє тіло, розум і свідомість,

Та ти мені даєш зустрічний бій,

І наступ мій вже не приносить користь.

Тактичні дії я веду щодня,

Використовую потужну зброю:

Дарунки, поцілунки і знання –

Усе щоб володіти лиш тобою.

Твій опір слабшає щомиті,

Твої «ресурси» так доступні.

Твої «солдати» майже всі вже вбиті

Й замки на брамах майже скрізь відсутні.

Вночі сьогодні вирішальний бій,

І я планую наступ «З ходу».

І впаде точно прапор твій

Тоді зніму свою облогу.

Капітуляція вже точно є,

А далі йде злиття держав –

Собі візьму тепло твоє,

Тобі свою любов віддам!

Комета

Кохання мого радісна зоря

Яскраво спалахнула у нічному небі.

І ти сказала ніжно: «Я твоя» -

А інших слів для щастя і нетреба.

Коли стає мені так сумно і самотньо,

Я згадую твої веселі очі –

Оту блакитну, радісну безодню,

Усе життя я в них дивитись хочу!

Твоє красиве, лагідне обличчя,

Торкну своєю спраглою рукою,

А ти мене обнімеш ніжно – ніжно,

І скажеш тихо: «Буду лиш з тобою»…

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти