4) інфляція пропозиції (витрат) – виникає внаслідок підвищення середніх витрат на одиницю продукції і зниження сукупної пропозиції; в основі лежать виробничі фактори, зокрема, монополізація виробництва, брак продукції, витратний характер економіки, структурні дисбаланси.

Інфляція за рівнем збалансованості:

3) збалансована – ціни піднімаються помірно і одночасно на більшість товарів та послуг;

4) незбалансована – ціни на різні групи товарів піднімаються неодночасно.

За рівнем очікуваності:

3) очікувана (прогнозована) – і є результатом заходів державної влади);

4) неочікувана (непередбачуваний стрибок цін).

За темпами приросту:

4) помірна – характеризується помірним зростанням цін, вимірюється однозначним числом, і, як правило вона стимулює виробників до збільшення пропозиції;

5) галопуюча – вимірюється двозначним числом;

6) гіперінфляція – ціни зростають на 1% щодня або на 20% і більше в рік).

Стагфляція – ситуація в економіці, коли одночасно відбувається зростання рівня інфляції та безробіття на фоні загального спаду виробництва.

Економічна роль інфляції

Інфляція як явище макроекономічної нестабільності має різноаспектні форми впливу на економічну сферу людського життя. Найсильніший вплив у цій сфері інфляція справляє за допомогою 2-х видів контрактів:

1) довгострокові позики;

2) угоди, що визначають рівень зарплати.

Кожний із цих контрактів визначає номінальну суму платежів, які мають здійснюватись протягом певного часу. Але у зв’язку з тим, що рівень цін у майбутньому важко передбачити, реальна вартість платежів може суттєво відхилятись від очікуваної кредиторами та позичальниками, роботодавцями та найманими працівниками вартості.

Напрямки антиінфляційної політики

Антиінфляційна політика здійснюється за двома основними напрямками – дефляційна політика (регулювання попиту) та політика доходів.

Дефляційна політика (регулювання попиту)включає методи обмеження платоспроможного попиту через фінансовий і кредитно-грошовий механізми. Вона проводиться за умов, коли інфляція спричиняється тиском зайвих грошей у каналах обігу. Щоб зменшити надходження зайвих грошей в обіг, скорочуються витрати державного бюджету, передусім на субсидії підприємствам, соціальні потреби, інфраструктуру, на потреби військово-промислового комплексу. Важливим інструментом дефляційної політики є кредитна рестрикція та пряме лімітування випуску готівки в обіг. Підвищуючи дисконтну ставку центрального банку, регулюючи процентні ставки за пасивними й активними операціями комерційних банків, збільшуючи норму обов’язкових резервів, держава скорочує банківське кредитування народного господарства і тим стримує зростання грошової маси та платоспроможного попиту. Практикується пряме державне лімітування зростання кредитних вкладень і готівкової грошової маси в обігу, попередній контроль центрального банку за обґрунтованістю видач комерційними банками позик на великі суми.

Політика доходівпередбачає державний контроль за заробітною платою й цінами. Такий контроль може полягати у фіксації зарплати і цін на певному рівні, або встановленні темпів їх зростання в певних межах, найчастіше в межах темпів приросту продуктивності праці.

Суть і структура економічного циклу. Індикатори циклічності

Важливою рисою ринкової економіки є нестабільність. Це означає, що її розвиток (піднесення та спади) носить хвилеподібний зростаючий характер. Хвилеподібні коливання в економіці відбуваються не хаотично, а – у формі економічного циклу. Зростання і падіння обсягів виробництва, цін відсоткових ставок і зайнятості складають діловий цикл.

Економічний цикл (цикл ділової активності)– це періодичний підйом або спад обсягів ВВП на фоні економічного зростання.

Ознаки:

1) безперервність;

2) самовідтворюваність;

3) хвилеподібність динаміки макропоказників.

До основних макроекономічних показників, які відображають фази економічного циклу, відносять: обсяг виробництва, рівень зайнятості, рівень безробіття, рівень цін та відсоткова ставка.

Рисунок 1.

1-ша фаза: криза (спад, рецесія) – це найважливіша фаза циклу, яка характеризується падінням обсягів виробництва, зменшенням рівня зайнятості та зростанням безробіття, зростанням відсоткових ставок, цін, зменшенням сукупного попиту, рівня споживання, зниженням реальної заробітної плати, рівня рентабельності та прибутків, зростанням кількості збанкрутілих підприємств, падінням біржових індексів;

2-га фаза: депресія (застій, “дно” ділової активності) – це найнижча точка спаду економіки, яка характеризується найнижчим рівнем безробіття та зайнятості, обсягів виробництва, найвищою відсотковою ставкою, великою кількістю банкрутств, розривом господарських зв’язків; поступово починають зменшуватись товарні запаси; позитивним для цієї фази є те, що починають зароджуватись стимули основного капіталу;

3-тя фаза: пожвавлення – характеризується модернізацією виробництва та оновленням капіталу, який відбувається за рахунок відновлення інвестицій та активізації сукупного попиту; рівень зайнятості зростає, обсяги виробництва зростають, рівень цін може підвищуватись, поки не буде досягнуто повної зайнятості, а виробництво не досягне передкризового рівня;

4-та фаза: піднесення (бум, експансія) – характеризується досягненням економіки повної зайнятості, виробництво працює на повну потужність, масове оновлення капіталу, зростання прибутку та заробітної плати, рівень цін підвищується; на цій фазі відбувається “перегрів” економіки, який полягає в тому, що товарів виробляється більше, ніж їх потребує населення; відчувається недостатність ресурсів, а зростання ділової активності припиняється; збільшення товарно-матеріальних запасів стає передумовою входження економіки в новий економічний цикл.

Індикатори циклічності

Об’єктивний характер циклічного розвитку економіки спричиняє зміни показників, що характеризує національне господарство (макропоказники). Серед них, залежно від характеру зміни значень показників, виділяють:

1) проциклічні – зростають під час піднесення, або зменшуються під час спаду;

2) контрциклічні – зменшуються під час піднесення, зростають під час спаду.

Проте основним недоліком таких показників при характеристиці, глибини та наслідків циклічних коливань є наявність часового періоду. Тому найкращими індикаторами економічної циклічності є біржові індекси, тобто середні або середньозважені показники курсів цінних паперів (акцій), які дають найкомпактнішу інформацію про стан фондового ринку. Механізм зміни індексу такий: зростання або зниження рентабельності миттєво відображається на ціні акцій відповідних фірм.

Найвідомимішими індексами є:

1) індекс Доу Джонса, який складається з:

а) промисловий індекс – це середнє арифметичне курсів 30-ти найкрупніших промислових компаній;

б) транспортний індекс – зміна цін акцій 20-ти транспортних компаній;

в) комунальний індекс – це 15 компаній газо- та енергопостачання;

г) індекс 65-ти;

2) індекс корпорацій “Standart and Poors”, який включає аналіз змін курсів акцій 400 промислових компаній, 20 транспортних компаній, 40 газо- та енергопостачаючих компаній, 40 фінансових інститутів, тобто передбачає розрахунок агрегованого індексу 500 американських компаній;

3) індекс Нью-Йоркської фондової біржі, який включає аналіз котирування всіх акцій на біржі;

4) Ніккей 425 – в Японії;

5) Рейтерс Файненшнл Таймс – у Великобританії;

6) ПФПС – в Україні;

7) індекс Біг Мага.

Предыдущая 1 2 345 6 7 8 9 Следующая