Властивості Конституції України - це її специфічні риси, які відрізняють Конституцію від інших нормативно-правових актів, характеризують її сутність і зміст. Зазвичай виділяють юридичні, політичні та ідеологічні властивості Конституції України.

Юридичні властивості виражають правову природу Конституції та визначають її місце у правовій системі держави, в системі національного законодавства. До основних юридичних властивостей Конституції України можна віднести такі:

1.Конституція України як Основний Закон є головним джерелом національного права України, ядром усієї правової системи, юридичною базою чинного законодавства. 2.Конституція України характеризується юридичним верховенством, що означає її пріоритетне становище в системі національного законодавства України, вищу юридичну силу щодо всіх інших правових актів. 3. Важливою юридичною властивістю Конституції України є її стабільність, яка забезпечується особливим, ускладненим порядком внесення до неї змін і доповнень. 4. До юридичних властивостей Конституції України можна також віднести пряму дію її норм, що означає можливість звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України. 5. Юридичною властивістю Конституції України є особливий правовий захист, який має на меті забезпечення дотримання конституційних положень, захист від порушень як «знизу» - фізичними і юридичними особами, так і «згори» - різними гілками державної влади.

Правовий захист Конституції України здійснюють: 1. Вищі органи державної влади: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України. 2. Правоохоронні органи (суди, прокуратура), центральні та місцеві органи виконавчої влади.3. Орган конституційної юрисдикції (Конституційний Суд України), який є основним, визначальним елементом системи правових засобів захисту Конституції України. 4. Збройні Сили України, на яких покладається оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості.5. Громадяни України.

8. Громадянство: поняття, принципи, підстави набуття та втрати громадянства

Громадянство України – це стійкий, необмежений у просторі правовий зв'язок фізичної особи з українською державою, заснований на юридичному визнанні державою цієї особи громадянином України, внаслідок чого особа і держава набувають взаємних прав і обов’язків в обсязі, передбаченому КУ та законами.

Ознаками громадянства як певного зв'язку особи з державою є:правовий характер;необмеженість у просторі й часі;максимальний характер взаємних прав та обов'язків.

Інститут громадянства - система конституційно-правових норм, що регулюють питання громадянства, складає головний конституційно-правовий інститут.

Джерелами інституту громадянства є:1. Конституція України.2. Закон України «Про громадянство України».3. Чинні міжнародні договори України з питань громадянства.4. Підзаконні акти.

Принципи громадянства – вихідні положення, які визначають істотні риси відносин громадянства: єдиного громадянства; запобіганню виникненню випадків без громадянства (апатризму); неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; неможливості екстрадиції (вигнання за межі держави) та депортації (видання іншій державі); захисту державою громадян за кордоном; рівності прав громадян; визнання права громадянина на зміну громадянства.

Підстави набуття громадянства України: за народженням (філіація); внаслідок усиновлення; внаслідок поновлення у громадянстві; внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; за територіальним походженням; внаслідок прийняття до громадянства (натуралізація); внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування; внаслідок встановлення батьківства; на підставі з перебування у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

За народженням громадянство України набуває особа: яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України; яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства іншої держави; батьки або один із батьків якої на момент її народження були громадянами України; яка народилася на території України від іноземців, які постійно на законних підставах проживають на території України; новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда).

Принцип ґрунту – дитина стає громадянином держави, на території якої вона народилася, незалежно від громадянства батьків.

Принцип крові - дитина стає громадянином держави, батьки або один із батьків якої на момент її народження були громадянами цієї держави.

Оптація – вільний вибір громадянства тієї чи іншої держави в разі з переходу частини території від однієї держави до іншої або проголошення частини території колишньої держави новою незалежною державою.

Трансферт – перехід частини території супроводжується зміною громадянства без права вибору.

За територіальним походженням:особа, яка сама або хоча б один з її батьків, дід чи баба, брат чи сестра народилися або постійно проживали на території УРСР;дитина, яка народилася чи постійно проживала на території УРСР є особою без громадянства, за заявою одного з батьків або опікуна чи піклувальника;дитина, яка народилася на території України від батьків, що є іноземцями, і набула за народженням громадянство іншої держави або держав, яке було припинене, за клопотанням одного з батьків або опікуна чи піклувальника;

Внаслідок прийняття до громадянства (натуралізація): натуралізацію за законом (усиновлення, встановлення над особою опіки) та натуралізацію за заявою.

Умовами прийняття до громадянства України є: отримання дозволу на постійне проживання в Україні;володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування; визнання і дотримання Конституції та законів України;зобов'язання припинити іноземне громадянство або неперебування в іноземному громадянстві безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років; наявність законних джерел існування.

Обставини, що полегшують прийняття до громадянства України: отримання статусу біженця чи притулку в Україні перебування у шлюбі з громадянином України наявність фізичних вад (сліпі, глухі, німі);визначні заслуги перед Україною, державний інтерес для України.

Обставини, що перешкоджають прийняттю до громадянства України: вчинення злочину проти людства чи здійснення геноциду засудження в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину;вчинення на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким злочином.

Підстави припинення громадянства України: внаслідок виходу з громадянства (депатріація); внаслідок втрати громадянства; за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Внаслідок втрати громадянства України.Під втратою громадянства звичайно розуміють автоматичне припинення громадянства за певних умов: 1) якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянство іншої держави; 2) діти, які є громадянами України і усиновлені іноземцем, набувають громадянство усиновителя; 3) громадянин України автоматично набув громадянство іншої держави внаслідок одруження з іноземцем; 4) якщо іноземець набув громадянство України і не подав документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього; 5) якщо іноземець набув громадянство України і скористався правами або виконав обов'язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство; 6) якщо особа набула громадянство України внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів.

Денаціоналізація – примусове позбавлення громадянства особи, яка набула його за народженням.

Денатуралізація - примусове позбавлення громадянства натуралізованої особи.

Повноваження органів: Президент України (ухвалює рішення і видає накази відповідно до КУ, визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання ухвалених рішень), Комісія з питань громадянства при ПУ (розглядає заяви про прийняття громадянства, вихід із нього та подання про втрату громадянства і вносить пропозиції ПУ щодо задоволення цих заяв та подань); Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства (приймає заяви разом із необхідними документами щодо прийняття до громадянства та виходу із нього, перевіряють правильність їх оформлення, приймають рішення про оформлення набуття громадянства особами); міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи (здійснюють повноваження, покладені на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства і підпорядковані йому органи щодо осіб, які постійно проживають за кордоном.

7. Права та обов’язки людини. Звернення громадян (заява, клопотання, скарга)

Права людини – соціальна спроможність вільно діяти, самостійно обирати вид і міру своєї поведінки з метою задоволення різнобічних матеріальних і духовних потреб людини шляхом користування певними соціальними благами в межах, визначених законодавчими актами.

За змістом права людини – такі її соціальні можливості, які пов’язані з конкретно-історичними умовами; об’єктивно обумовлені досягнутим економічним і культурним рівнем життя суспільства.

Обов’язок - об’єктивно обумовлена вимога держави до особи діяти чітко визначеним у законі чином або утримуватись від здійснення певних дій.

Основні права та свободи людини і громадянина – закріплені в КУ невід’ємні права та свободи людини і громадянина, що належать їм від народження чи завдяки наявності у них громадянства України, гарантуються українською державою і становлять ядро правового статусу особи в Україні.

Залежно від суб’єкта – права людини і права громадянина.

За черговістю їх включення до КУ та міжнародно-правових документів – права першого покоління (громадянські і політичні права, негативні права, виражають незалежність особи від держави, позначають межі її втручання у сферу свободи індивідуума (право на життя, недоторканість житла, виборче право); друге покоління (соціальні, економічні та культурні права, позитивні (на працю, на відпочинок, на освіту, на соц. Забезпечення)); третього покоління (солідарні або колективні права (на мир, безпечне довкілля, самовизначення, на місцеве самоврядування)).

За ґенезою – природні та похідні від них;

За видом суб’єкта – індивідуальні та колективні;

За ступенем їх абсолютизації – такі, що підлягають і не підлягають законодавчому обмеженню;

За характером утворення – основні та додаткові.

Особисті права та свободи: право на життя; на захист свого життя; право на повагу до своєї гідності; право на свободу та особисту недоторканість; право на недоторканість житла; право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; свободу пересування; право на охорону здоровя; медичну допомогу та медичне страхування; право на вільне укладання шлюбу, охорона сім’ї.

Політичні права та свободи: право на свободу думки і слова; право на свободу об’єднання; право обирати і бути обраним до органів державної влади та місцевого самоврядування; виборче право; право на свободу зборів, мітингів, походів; право петиції.

Економічні права – забезпечують людині можливість вільно розпоряджатися основними факторами виробничої діяльності, яка складає основу існування та розвитку суспільства.

Соціальні – забезпечують людині гідний рівень життя та соц. Захищеність.

Культурні – сприяють духовному розвитку людини, забезпечують її участь в економічному, соціальному і культурному прогресі суспільства.

Економічні, соціальні та культурні права та свободи: право власності; право на підприємницьку діяльність; право на працю; право на відпочинок; на житло; на соц. Захист; на достатній рівень життя; на освіту; на свободу літературної, художньої, наукової, технічної творчості; на страйк.

Основні обов’язки людини і громадянина – закріплені в КУ вимоги, які пред’являють кожній людині та громадянинові, аби він діяв певним, чітко визначеним конституційною нормою чином для забезпечення інтересів суспільства, держави та інших людей та громадян; недотримання цих вимог тягне за собою юридичну відповідальність.

Основні обов’язки: не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати задані збитки, сплачувати податки і збори, неухильно дотримуватись КУ та інших законів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, захищати Вітчизну, незалежність і територіальну цілісність України, шанувати її державні символи.

Гарантії прав та свобод людини і громадянина – це умови та засоби, що забезпечують ефективну реалізацію прав і свобод кожною людиною і громадянином.

Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання)- звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

123 4 5 6