Статті адміністративного правопорушення

Ст. 9. Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Ст. 10. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Ст.11. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Ст.12. Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

Ст.18.Крайня необхідність. Не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Ст.19.Необхідна оборона. Не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані необхідної оборони, тобто при захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, установленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Стаття 20. Неосудність. Не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.

Стаття 23. Мета адміністративного стягнення. Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Стаття 24. Види адміністративних стягнень. За вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення: 1) попередження; 2) штраф; 3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; 4) конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; 5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); 5-1) громадські роботи; 6) виправні роботи; 7) адміністративний арешт.

Стаття 24-1. Заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх. За вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років можуть бути застосовані такі заходи впливу:1) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;2) попередження;3) догана або сувора догана;4) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

Стаття 26. Попередження. Попередження як захід адміністративного стягнення виноситься в письмовій формі.

Стаття 27. Штраф. Штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Стаття 34. Обставини, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення. Обставинами, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються:1) щире розкаяння винного;2) відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;3) вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин;4) вчинення правопорушення неповнолітнім;5) вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року.

Стаття 35. Обставини, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення. Обставинами, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються:1) продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її;2) повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин;3) втягнення неповнолітнього в правопорушення;4) вчинення правопорушення групою осіб;5) вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин;6) вчинення правопорушення в стані сп'яніння. Орган (посадова особа), який накладає адміністративне стягнення, залежно від характеру адміністративного правопорушення може не визнати дану обставину обтяжуючою.

1.Право: ознаки, принципи, функції та структура

2. Поняття, функції, види, зміст, дія та прийняття конституції

3. Види конституцій

4. Зародження та розвиток конституціоналізму в Україні

5. Властивості Конституції України. Правовий захист Конституції України

6. Правовий статус особистості та його принципи

7. Права та обов’язки людини. Звернення громадян (заява, клопотання, скарга)

8. Громадянство: поняття, принципи, підстави набуття та втрати громадянства

9. Правова поведінка, правопорушення та юридична відповідальність

10. Президент: вибори, інститут імпічменту, відставка

11. Функції, повноваження та акти ПУ. Функції та завдання адміністрації ПУ

12. Парламент: типи, склад, вибори, повноваження та принципи

13. Види парламентів, компетенція та повноваження ВРУ

14. Законодавчий процес, вето, акти ВРУ, класифікація парламентів та законів

16. Завдання, порядок і засоби забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення

17. Органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення

18. Статті адміністративного правопорушення

19. Держава: ознаки, функції, історичний тип держави

19. Держава: ознаки, функції, історичний тип держави

Держава – універсальна політична форма організації суспільства, яка характеризується суверенною владою, реалізацією своїх повноважень на певній території через систему спеціально створених органів управління, за допомогою яких здійснюється політичне, економічне, ідеологічне керівництво суспільством, а також управління загально-суспільними справами. Ознаки держави:Територія;суверенітет (незалежність);єдність;публіцистичний характер влади;наявність механізму держави, тобто системи органів, які створені державою для реалізації її функцій;наявність правових норм (правила поведінки в суспільних відносинах приймає та забезпечує держава);система податків – загальнообов’язкові платежі, які сплачуються фізичними та юридичними особами.

Ф-ії держави поділ: 1. За соціальним значенням: основні – характеризують призначення держави, найважливіші напрямки її діяльності (охорона країни, захист правопорядку, законності);додаткові – ф-ії є складовими елементами основних (соц захист населення).2. За сферами діяльності: внутрішні – здійснюються в межах одної держави – організація суспільної праці, охорона правопорядку;зовнішні – забезпечення здійснення зовнішньої політики.

3. За тривалістю у часі: постійні (здійснюються весь час); тимчасові.4. За сферою суспільного життя: економічні, соціальні, політичні, гуманітарні.

Історичний тип держави – це сукупність найбільш важливих питань, які притаманні державам, що існували на певних етапах історичного розвитку людства:рабовласницький тип – характеризувався тим, що його економічну основу складала приватна власність і засобом виробництва був раб. Членами держави визнавалися менші з населення – рабовласники і згодом ремісники, торговці. Феодальний – об’єднувала всіх членів сус-ва, але не були за своїм соціальним статусом рівні. Базується на с/г і член держави, який мав право власності на землю, володів іншими засобами виробництва, мав вищий соціальний статус, а всі інші селяни були кріпаками. Буржуазна держава – виникли в результаті буржуазної революції, які спрямовані проти феодальних відносин.Притаманні риси: проголошення рівноправ’я; централізований характер влади відсторонення за допомогою майнових і політичних цензій в більшості населення від участі в формуванні органів влади. Соціалістичний тип держави – проголошено принцип фактичної рівності громадян (зрівнялівка). Держава і права визнавалися як тимчасове явище, яке необхідно буде скасувати при вищій стадії соціалістичного розвитку сус-ва – комунізму. Соціальні держави (сучасний тип): забезпечення прав і свобод громадянина;демократичний режим утворення держав – органів;економічною основою є різні форми власності (приватна і державна);найвищим типом соціальної держави є правова держава.

Правова держава характеризується такими рисами:основним джерелом влади є народ, який шляхом прямої демократії сформує органи влади;верховенство законів у регулюванні суспільних відносин;пріоритет прав і свобод людини і громадянина;наявність ефективної правоохоронної системи;висока правова культура сус-ва та особи;відповідальність держави перед сус-вом;поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову.

Процес організації та здійснення державної влади характеризується певною формою, яка поєднує в собі такі елементи:державне управління;державний устрій;державний режим.

За формою управління держава поділ на: 1) монархію: - абсолютні – влада належить монарху, який видає закони та призначає чиновників;- обмежена монархія – чітке визначення повноважень монарха. ( 1. Конституційна – Японія, Англія, Данія; 2. Дуаліст. монар. – двопалатний парламент, нижня палата обирається населенням, верхня – монархом, уряд формує прем’єр – міністра, який також призначається монархом).2) республіка (вища влада належить парламенту). Поділ:- парламентська республіка – верхня влада належить парламенту, який призначає уряд, президент має представницькі ф-ії, право вето на закони парламенту.- президентська республіка – президент призначає уряд і прем’єр – міністра, може розпустити парламент, а парламент за певних обставин може ініціювати процес відсторонення президента від влади.- змішана республіка – поєднує риси парламентської та президентської форми влади.

За формою державного устрою:1) прості або унітарні; 2) складні:

- Федерація — форма державного устрою, за якої вищі територіальні одиниці держави мають певну юридично визначену політичну самостійність, чим відрізняються від звичайних адміністративно-територіальних одиниць унітарної держави. Складові частини федерації - це своєрідні державоподібні утворення, які називають суб’єктами федерації, а територія федерації складається з територій її суб'єктів.

- конфедерації – договірний союз держав, кожна з яких зберігає певний суверенітет;

- імперія – держава, яка складається з суверенної держави – метрополії і несуверенної держави – колонії.

Форма державного режиму – це сукупність прийомів і способів реалізації державної влади.

Розрізняють: - демократичний; - недемократичний.

Демократичний – права і свободи особи, наявність права власності, правовий характер діяльності державної влади.

Недемократичний : 1) тоталітарний – політичний режим, що характеризується відсутністю демократичних свобод, диктатурою і повним (тотальним) контролем держави над усіма сферами життя суспільства й особи.; 2) авторитарний – режим правління, за якого всю чи більшу частину влади зосереджено в руках однієї особи чи групи осіб.