![]() |
Мет, виражений підметом, у момент здійснення позначу-
Ваної присудком дії. Л.А. Булаховський назвав тяжіння Подвійним синтаксичним зв'язком, бо, з одного боку, діє- Словосполучення і речення 313 Слово-присудок керує означенням, а, з другого, означення Узгоджується з підметом. ІНКОРПОРАЦІЯ (від лат. in "всередині" і corpus "тіло", "єдине утворення") — поєднання слів-коренів, сукупність Яких оформляється службовими елементами. Так, наприк- лад, чукотське Тымынгынторкын "я виймаю руки" скла- дається з коренів (слів) ты "я", мынгы "руки", нто "вихід", які оформлені в один комплекс (слово-речення) Закінченням -ркын. Як бачимо, тут закінчене висловлю- Вання є цільною побудовою, що являє собою злиття де- Кількох слів-коренів. Маємо єдину синтаксичну побудову В одному злитому вигляді, яка зовнішньо подібна до сло- Ва з одним закінченим змістом. Цей зв'язок нагадує сло- воскладання (творення складного слова). ЗАМИКАННЯ — синтаксична побудова, яка вимагає дис- Тантного розташування найтісніше пов'язаних слів. Так, Зокрема, в німецькій мові перфектна форма минулого ча- Су, що утворюється аналітично поєднанням допоміжного Дієслова (haben і seiri) та другої форми дієприкметника (Partisip II), у реченні утворює рамкову конструкцію (між Допоміжним дієсловом і дієприкметником ставляться всі Інші члени речення). Наприклад: Haben Sie dieses Bush in Berlin gekauft? "Чи купили ви цю книжку в Берліні?", де haben gekauft "купили" — перфектна форма дієслова kaufen "купувати". Див. ще: Da war unsere Mutter aus der Stadt gekommen "Це наша мама прийшла з міста", де war gekommen — "прийшла". Як бачимо на цих прикладах, Тут залежні слова знаходяться між частинами аналітич- Ної форми слова. Дехто до замикання відносить і випадки типу нім. еіпе breite Strafie "одна широка вулиця", англ. the large room "велика кімната", ту favorite orange colour "мій улюбле- ний оранжевий колір", де між артиклем або присвійним Займенником та іменником вставляються одиночні чи по- Ширені означення. Крайні члени словосполучення ніби роз- Суваються, утворюючи для означення рамку. ІЗАФЕТ (від араб, аль—ідафату "додаток, доповнення, приєднання") — атрибутивне словосполучення, яке скла- Дається з двох іменників, перший з яких є означенням, "ле показник зв'язку знаходиться в другому (головному, Трижневому) слові. Ізафет характерний для тюркських гов. Наприклад, азерб. am баши "голова коня" буквально озшифровується так: am "кінь", баш "голова", и — по- ;азник зв'язку, "його" (кінь голова його). Пор. ще: татар. Граматика Казан университеты "Казанський університет" (букваль- но: Казань університет її); турецьк. okstirtik Пасі "ліки від кашлю" (буквально: кашель ліки його), ev kapisi "двері будинку" (буквально: будинок двері його). Дещо інший різновид ізафету спостерігається в іран- Ських та арабській мовах. Речення та його ознаки Центральним поняттям синтаксису, основною його оди- Ницею є речення. У мовознавстві існує до тисячі визна- Чень речення. Пізнати і визначити речення намагалися не Тільки мовознавці, а й логіки, філософи, психологи і на- Віть математики. Надзвичайно велика кількість визначень Речення свідчить про те, що це дуже складна за своєю Організацією й багатоаспектна одиниця, яку необхідно до- Сліджувати в різних напрямках. Речення — мінімальна комунікативна одиниця, яка про щось повідом- Ляє й розрахована на слухове або зорове (на письмі) сприйняття. На відміну від слова і словосполучення, речення ха- Рактеризується комунікативністю (передає конкретний Зміст у логічно зрозумілих формах і здатне входити до Будь-яких форм спілкування), відносною самостійністю (виражає відносно закінчену думку і відділяється від ін- Ших речень паузами) та структурною цілісністю (будуєть- Ся за певною структурною моделлю). За основу визначення речення раніше брали різні озна- Ки, які не є самодостатніми, тобто не розкривають фено- Мен речення. Так, зокрема, за шкільним визначенням, ре- Чення — це група слів або окреме слово, що виражає за- Кінчену думку. Однак, далеко не всі речення виражають закінчену думку (Ай-ай-ай! Гай-гай! Ось тобі на! Що?). Неприйнятним є й логічне визначення речення, згідно з Яким речення — це вираження логічного судження. Кож- Не судження справді є реченням, але не кожне речення є судженням (Гей! Ні. Як же так?). Крім того, одне речен- Ня (складне) може виражати декілька суджень (Страшно Впасти у кайдани, Умирать в неволі, А ще гірше — спа- Ти, спати, І спати на волі. — Т. Шевченко). Будова (склад і структура) речення і судження не збігаються. Якщо су- Дження обов'язково складається з трьох членів (суб'єкта, Словосполучення і речення 315 зв'язки і предиката), то речення може складатися з одно- Го, двох, трьох і більше членів. Некоректним є визначен- Ня речення й на основі формальних ознак, оскільки фор- Мальні ознаки є дуже різними в різних типах речень, тим Більше, в різних мовах. Для розуміння природи й суті речення важливо визна- Чити, з одного боку, його будову, структуру, а, з іншо- Го — показати життя цієї структури в процесі спілкуван- Ня. Отже, в реченні можна виділити два аспекти: струк- Турний і комунікативний (функціональний). Структурний Аспект належить мові, а комунікативний (функціональ- Ний) — мовленню. У зв'язку з цим останнім часом намі- Тилася тенденція до термінологічного розмежування цих Двох аспектів. За структурним аспектом став закріплюва- Тися термін речення, або синтаксема (є й інше розуміння Синтаксеми, як словоформи, яка використовується як бу- Дівельний матеріал речення), а за комунікативним — ви- Словлення. Згідно з цим розмежуванням, речення (синта- ксема) — це модель побудови, інваріант, одиниця мови, Або, іншими словами, одиниця емічного рівня, яка вхо- дить у таку парадигму: фонема, морфема, синтаксема), а Висловлення — це конкретне поєднання структурної моде- Лі та її лексичного наповнення, одиниця мовлення, що вхо- Дить до іншого термінологічного ряду: звук, морф (ало- морф), слово (лекса), висловлення. Крім комунікативності, основними ознаками речення Є предикативність та інтонація. Предикативність — співвіднесеність змісту речення з Об'єктивною дійсністю. Завдяки предикативності зміст ре- Чення трактують як реальний чи можливий, бажаний то- Що. Головним носієм предикативності є присудок. Преди- Кативність формується граматичними значеннями модаль- Ності, способу і часу. Модальність — вираження мовцем свого ставлення до Змісту висловлювання. Мовець може щось стверджувати, Заперечувати, бажати, передбачати тощо. Модальність ви- Ражається дієслівними способами (Ми вчимося. Ми б учи- Лися. Коли б ми вчилися. Якби ми вчились так, як треба, то ...), модальними частками (ніби, хіба що, чого доброго Тощо), спеціальними модальними словами (здається, ка- Жуть, безумовно, напевно, мовляв та ін.). Щоб предикативна конструкція стала реченням, вона Повинна бути інтонаційно оформлена. Роль інтонації у фор- Муванні речення надзвичайно важлива. Будь-яке слово мо- Граматика Же стати реченням, якщо його вимовити з певною інтона- цією. Пор.: пожежа і Пожежа!; води і Води!; додому і Додому?; лелеки прилетіли і Лелеки прилетіли. Лелеки прилетіли! Лелеки прилетіли? Без інтонації не може бу- Ти виражена ні предикативність, ні модальність. Залежно від мети повідомлення речення бувають роз- Повідними, питальними й спонукальними (ці різновиди Речень називають ще комунікативними типами). За струк- Турою речення бувають прості (мають один предикатив- Ний центр) і складні (мають два і більше предикативних Центри). Просте речення може бути непоширеним і поши- Реним. Непоширене речення може складатися з двох го- ловних членів (Настала весна) або одного (Вечір. Світає). Поширене речення, крім головних членів, має в своєму Складі другорядні члени (Тихесенько вечір на землю спа- Дає. У Криму настала вже весна.). Ті речення, які в своє- Му складі мають підмет і присудок, називають двосклад- Ними, а ті, в складі яких є один із головних членів, — Односкладними. |
|
|