Мет, виражений підметом, у момент здійснення позначу-

Ваної присудком дії. Л.А. Булаховський назвав тяжіння

Подвійним синтаксичним зв'язком, бо, з одного боку, діє-

Словосполучення і речення 313

Слово-присудок керує означенням, а, з другого, означення

Узгоджується з підметом.

ІНКОРПОРАЦІЯ (від лат. in "всередині" і corpus "тіло",

"єдине утворення") — поєднання слів-коренів, сукупність

Яких оформляється службовими елементами. Так, наприк-

лад, чукотське Тымынгынторкын "я виймаю руки" скла-

дається з коренів (слів) ты "я", мынгы "руки", нто

"вихід", які оформлені в один комплекс (слово-речення)

Закінченням -ркын. Як бачимо, тут закінчене висловлю-

Вання є цільною побудовою, що являє собою злиття де-

Кількох слів-коренів. Маємо єдину синтаксичну побудову

В одному злитому вигляді, яка зовнішньо подібна до сло-

Ва з одним закінченим змістом. Цей зв'язок нагадує сло-

воскладання (творення складного слова).

ЗАМИКАННЯ — синтаксична побудова, яка вимагає дис-

Тантного розташування найтісніше пов'язаних слів. Так,

Зокрема, в німецькій мові перфектна форма минулого ча-

Су, що утворюється аналітично поєднанням допоміжного

Дієслова (haben і seiri) та другої форми дієприкметника

(Partisip II), у реченні утворює рамкову конструкцію (між

Допоміжним дієсловом і дієприкметником ставляться всі

Інші члени речення). Наприклад: Haben Sie dieses Bush in

Berlin gekauft? "Чи купили ви цю книжку в Берліні?", де

haben gekauft "купили" — перфектна форма дієслова kaufen

"купувати". Див. ще: Da war unsere Mutter aus der Stadt

gekommen "Це наша мама прийшла з міста", де war

gekommen — "прийшла". Як бачимо на цих прикладах,

Тут залежні слова знаходяться між частинами аналітич-

Ної форми слова.

Дехто до замикання відносить і випадки типу нім. еіпе

breite Strafie "одна широка вулиця", англ. the large room

"велика кімната", ту favorite orange colour "мій улюбле-

ний оранжевий колір", де між артиклем або присвійним

Займенником та іменником вставляються одиночні чи по-

Ширені означення. Крайні члени словосполучення ніби роз-

Суваються, утворюючи для означення рамку.

ІЗАФЕТ (від араб, аль—ідафату "додаток, доповнення,

приєднання") — атрибутивне словосполучення, яке скла-

Дається з двох іменників, перший з яких є означенням,

"ле показник зв'язку знаходиться в другому (головному,

Трижневому) слові. Ізафет характерний для тюркських

гов. Наприклад, азерб. am баши "голова коня" буквально

озшифровується так: am "кінь", баш "голова", и — по-

;азник зв'язку, "його" (кінь голова його). Пор. ще: татар.

Граматика

Казан университеты "Казанський університет" (букваль-

но: Казань університет її); турецьк. okstirtik Пасі "ліки від

кашлю" (буквально: кашель ліки його), ev kapisi "двері

будинку" (буквально: будинок двері його).

Дещо інший різновид ізафету спостерігається в іран-

Ських та арабській мовах.

Речення та його ознаки

Центральним поняттям синтаксису, основною його оди-

Ницею є речення. У мовознавстві існує до тисячі визна-

Чень речення. Пізнати і визначити речення намагалися не

Тільки мовознавці, а й логіки, філософи, психологи і на-

Віть математики. Надзвичайно велика кількість визначень

Речення свідчить про те, що це дуже складна за своєю

Організацією й багатоаспектна одиниця, яку необхідно до-

Сліджувати в різних напрямках.

Речення — мінімальна комунікативна одиниця, яка про щось повідом-

Ляє й розрахована на слухове або зорове (на письмі) сприйняття.

На відміну від слова і словосполучення, речення ха-

Рактеризується комунікативністю (передає конкретний

Зміст у логічно зрозумілих формах і здатне входити до

Будь-яких форм спілкування), відносною самостійністю

(виражає відносно закінчену думку і відділяється від ін-

Ших речень паузами) та структурною цілісністю (будуєть-

Ся за певною структурною моделлю).

За основу визначення речення раніше брали різні озна-

Ки, які не є самодостатніми, тобто не розкривають фено-

Мен речення. Так, зокрема, за шкільним визначенням, ре-

Чення — це група слів або окреме слово, що виражає за-

Кінчену думку. Однак, далеко не всі речення виражають

закінчену думку (Ай-ай-ай! Гай-гай! Ось тобі на! Що?).

Неприйнятним є й логічне визначення речення, згідно з

Яким речення — це вираження логічного судження. Кож-

Не судження справді є реченням, але не кожне речення є

судженням (Гей! Ні. Як же так?). Крім того, одне речен-

Ня (складне) може виражати декілька суджень (Страшно

Впасти у кайдани, Умирать в неволі, А ще гірше — спа-

Ти, спати, І спати на волі. — Т. Шевченко). Будова (склад

і структура) речення і судження не збігаються. Якщо су-

Дження обов'язково складається з трьох членів (суб'єкта,

Словосполучення і речення 315

зв'язки і предиката), то речення може складатися з одно-

Го, двох, трьох і більше членів. Некоректним є визначен-

Ня речення й на основі формальних ознак, оскільки фор-

Мальні ознаки є дуже різними в різних типах речень, тим

Більше, в різних мовах.

Для розуміння природи й суті речення важливо визна-

Чити, з одного боку, його будову, структуру, а, з іншо-

Го — показати життя цієї структури в процесі спілкуван-

Ня. Отже, в реченні можна виділити два аспекти: струк-

Турний і комунікативний (функціональний). Структурний

Аспект належить мові, а комунікативний (функціональ-

Ний) — мовленню. У зв'язку з цим останнім часом намі-

Тилася тенденція до термінологічного розмежування цих

Двох аспектів. За структурним аспектом став закріплюва-

Тися термін речення, або синтаксема (є й інше розуміння

Синтаксеми, як словоформи, яка використовується як бу-

Дівельний матеріал речення), а за комунікативним — ви-

Словлення. Згідно з цим розмежуванням, речення (синта-

ксема) — це модель побудови, інваріант, одиниця мови,

Або, іншими словами, одиниця емічного рівня, яка вхо-

дить у таку парадигму: фонема, морфема, синтаксема), а

Висловлення — це конкретне поєднання структурної моде-

Лі та її лексичного наповнення, одиниця мовлення, що вхо-

Дить до іншого термінологічного ряду: звук, морф (ало-

морф), слово (лекса), висловлення.

Крім комунікативності, основними ознаками речення

Є предикативність та інтонація.

Предикативність — співвіднесеність змісту речення з

Об'єктивною дійсністю. Завдяки предикативності зміст ре-

Чення трактують як реальний чи можливий, бажаний то-

Що. Головним носієм предикативності є присудок. Преди-

Кативність формується граматичними значеннями модаль-

Ності, способу і часу.

Модальність — вираження мовцем свого ставлення до

Змісту висловлювання. Мовець може щось стверджувати,

Заперечувати, бажати, передбачати тощо. Модальність ви-

Ражається дієслівними способами (Ми вчимося. Ми б учи-

Лися. Коли б ми вчилися. Якби ми вчились так, як треба,

то ...), модальними частками (ніби, хіба що, чого доброго

Тощо), спеціальними модальними словами (здається, ка-

Жуть, безумовно, напевно, мовляв та ін.).

Щоб предикативна конструкція стала реченням, вона

Повинна бути інтонаційно оформлена. Роль інтонації у фор-

Муванні речення надзвичайно важлива. Будь-яке слово мо-

Граматика

Же стати реченням, якщо його вимовити з певною інтона-

цією. Пор.: пожежа і Пожежа!; води і Води!; додому і

Додому?; лелеки прилетіли і Лелеки прилетіли. Лелеки

прилетіли! Лелеки прилетіли? Без інтонації не може бу-

Ти виражена ні предикативність, ні модальність.

Залежно від мети повідомлення речення бувають роз-

Повідними, питальними й спонукальними (ці різновиди

Речень називають ще комунікативними типами). За струк-

Турою речення бувають прості (мають один предикатив-

Ний центр) і складні (мають два і більше предикативних

Центри). Просте речення може бути непоширеним і поши-

Реним. Непоширене речення може складатися з двох го-

ловних членів (Настала весна) або одного (Вечір. Світає).

Поширене речення, крім головних членів, має в своєму

Складі другорядні члени (Тихесенько вечір на землю спа-

Дає. У Криму настала вже весна.). Ті речення, які в своє-

Му складі мають підмет і присудок, називають двосклад-

Ними, а ті, в складі яких є один із головних членів, —

Односкладними.