ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Міжнародна торгівля та її економічні основи

 

Міжнародна торгівля – це торгівля між країнами, яка складається із ввозу (імпорту) товарів і послуг та їх вивозу (експорту). В її основі лежить міжнародний поділ праці. Міжнародна торгівля виникла ще в період рабовласницького ладу. З розпадом світу на дві системи в міжнародній торгівлі виділились відносно самостійні підсистеми:

- торгівля між капіталістичними країнами;

- торгівля між розвинутими капіталістичними країнами і більшістю слаборозвинутих країн світу;

- торгівля між соціалістичними країнами;

- торгівля між соціалістичними країнами та капіталістичними розвинутими країнами світу.

Господарські зв'язки на світовому ринку проявляються через форми міжнародних економічних відносин — міжнародну торгівлю, міжнародну міграцію робочої сили, міжнародний рух капіталу, а також валютно–кредитні відносини (рис. 1.1).

В основі заглибленого вивчення питання ”Чому країни торгують?” лежать дві обставини. По-перше, економічні ресурси — природні, людські, інвестиційні — розподіляються між країнами світу вкрай не рівномірно; країни істотно відрізняються по своїй забезпеченості економічними ресурсами. По-друге, ефективне виробництво різних товарів вимагає різних технологій чи комбінації ресурсів. Характер і взаємодію цих двох обставин можна легко проілюструвати. Японія, наприклад, володіє великою і добре утвореною робочою силою; кваліфікована праця коштує дешево, оскільки мається в достатку. У зв’язку з цим Японія здатна ефективно робити (з низькими витратами) різноманітні товари, для виготовлення яких потрібна велика кількість кваліфікованої праці. Фотокамери, радіоприймачі і відеомагнітофони — це лише деякі приклади подібних трудомістких товарів. Навпаки, Австралія володіє великими земельними просторами, але недостатніми людськими ресурсами та капіталом, і тому може дешево робити такі ”землемістські” товари, як пшениця, вовна, м'ясо. Бразилія має родючі ґрунти, тропічний клімат, там випадає велика кількість опадів, у достатку мається некваліфікована праця, тобто є все необхідне для виробництва дешевого кава. Промислово розвиті країни знаходяться в кращому стратегічному положенні в плані виробництва капіталомістких товарів, наприклад автомобілів, сільськогосподарського устаткування, машин та хімікатів.

Важливо підкреслити, що економічна ефективність, з якою країни здатні робити різні товари, може змінюватися і дійсно змінюється згодом. Зрушення в розподілі ресурсів і технології можуть приводити до зрушень у відносній ефективності виробництва товарів в різних країнах. В міру еволюції національних економік можуть змінюватися кількість і якість робочої сили, обсяг і склад капіталу, виникати нові технології. Можуть перетерпіти зміни навіть масштаби і якість земельних і природних ресурсів. У міру того як відбуваються ці зміни, відносна ефективність, з яким країни роблять різні товари, буде також змінюватися.

Але крім абсолютних переваг, описаних вище, важливу роль у розвитку світової торгівлі грають відносні. Принцип порівняльних переваг говорить, що сукупний обсяг випуску продукції буде найбільшим тоді, коли кожен товар буде вироблятися тією країною, у якій менше витрати.

Припустимо, що світова економіка складається з двох країн, наприклад, США і Бразилії. Допустимо, що кожна з них здатна робити як пшеницю, так і каву, але з різним ступенем економічної ефективності. Виробничі можливості США та Бразилії не збігаються, що зв'язано з розходженнями в структурі ресурсів і рівня технічного прогресу, отже, витрати виробництва пшениці і кава двох країн різні. При припущенні повної зайнятості, США можуть збільшити випуск пшениці на 30 т, відмовивши від виробництва 30 т кави. Таким чином, в США співвідношення обміну всередині країни чи співвідношення витрат для даних двох продуктів складає 1 т пшениці за 1 т кави (чи 1 П = 1 К). Бразилія ж повинна пожертвувати 20 т кави для того, щоб одержати 10 т пшениці. Це означає, що співвідношення внутрішніх витрат для двох товарів 1 П = 2 К.

Таким чином, Сполучені Штати володіють порівняльною (вартісною) перевагою у виробництві пшениці і повинні спеціалізуватися саме на ньому. Світова економіка (США і Бразилія) явно неекономічно витрачають свої ресурси, якщо визначений продукт (пшениця) виготовляється виробником з високими витратами (Бразилією), тоді як він міг би випускатися виробником з низькими витратами (США). Якщо Бразилія стане вирощувати пшеницю, то це означає, що світова економіка повинна буде відмовитися від більшої кількості кави, чим необхідно для одержання тони пшениці. З іншого боку, відносні витрати виробництва кави нижче в Бразилії, тобто Бразилія повинна пожертвувати тільки 1/2т пшениці для виробництва 1 т кави, у той час як США повинні відмовитися від 1 т пшениці. Бразилія має порівняльну перевагу у виробництві кави, і тому їй варто спеціалізуватися на неї. Знов-таки світові ресурси не будуть раціонально використані, якщо каву стане виготовляти виробник з високими витратами (тобто США).

Раціональне ведення господарства — використання визначеної кількості обмеженого ресурсу для одержання найбільшого сукупного обсягу виробництва — вимагає, щоб будь-який конкретний товар вироблявся тією країною, у якої нижче відносні витрати, іншими словами, яка має у своєму розпорядженні порівняльні переваги.

У процесі формування світового господарства виникають і діють міжнародні економічні відносини. Вони, як і всередині будь-якої країни, безпосередньо пов'язані з виробництвом, розподілом, обміном і споживанням. Але у світовому господарстві початок їх формування пов'язаний з обміном, бо саме обмін товарами між різними країнами став першою формою організації міжнародної співпраці різних країн.

Міжнародна торгівля виникає задовго до нашої ери і відіграє в розвитку окремих країн важливу роль. Це були, як правило, довгострокові зв'язки різних країн, які дозволяли країнам збільшувати загальний обсяг національного виробництва.

Перше теоретичне осмислення процесу міжнародної торгівлі належить меркантелістам. Представники цього напряму економічної думки аналізували міжнародну торгівлю в період первинного нагромадження капіталу і саме з цього погляду оцінювали зовнішню торгівлю. Вони вважали, що багатство країни - це золото і срібло, які в той час були грошовими металами, а для збільшення цього багатства необхідно якомога більше експортувати товарів і навпаки зменшувати імпорт.

Теорія меркантилістів відображала процес первинного нагромадження капіталу і мала позитивне значення. Але вона не відображала того факту, що торговельний обмін між різними країнами є взаємовигідним. Подальший розвиток теорії міжнародної торгівлі пов'язаний з видатним англійським економістом А.Смітом. Він сформулював теорію абсолютних переваг, суть якої полягала в тому, що країні вигідно експортувати ті товари, при виробництві яких у неї національні витрати виробництва менші, ніж в інших країн.

У подальшому теорію міжнародної торгівлі розвиває Д.Рікардо. Він формулює положення, яке знайшло свою назву, як теорія відносних, або порівняльних, переваг. її суть полягає в тому, що країна може спеціалізуватись на виробництві й експорті товарів з відносно нижчими, ніж в інших країн, витратами. Натомість може імпортувати ті товари, на виробництво яких у неї більші витрати. Ця теорія формулює тезу про взаємовигідність міжнародної торгівлі, адже в такому випадку країна внаслідок спеціалізації буде отримувати більшу кількість товарів, часто й кращої якості, порівняно з можливістю їх виробництва у власній країні. Теорії А. Сміта і Д.Рікардо - це найбільш відомі теоретичні положення, що обґрунтовують об'єктивну необхідність і взаємовигідність міжнародної торгівлі, хоча сьогодні існують й інші теорії.

Серед сучасних теорій міжнародної торгівлі досить поширеною є теорія Хешера-Оліна. Це теорія так званих факторних переваг. її суть полягає в тому, що країна повинна експортувати ті товари, для виробництва яких вона має надлишкові фактори (наприклад, капітал, землю, робочу силу). Що ж стосується імпорту, то він повинен зосереджуватися на тих товарах, для виробництва яких країна широко використовує дефіцитні для неї фактори виробництва. Останнім часом в економічній літературі з'явилися й інші теорії міжнародної торгівлі та її організації.

В умовах науково-технічної революції, з початку другої половини ХХст., міжнародна торгівля стрімко зростає. Чинниками, які вплинули на це, виступають: науково-технічна революція, поступова лібералізація торгівлі, загострення проблеми ресурсів та проблеми реалізації, поява й розвиток транснаціональних компаній тощо.

Світова торгівля відіграє дуже важливу роль в економічному житті кожної країни. Показником участі економіки конкретної країни в міжнародній торгівлі є зовнішньоторговельний оборот, який ще називають торговельним балансом, бо він складається з двох частин: експорта та імпорта. Експорт - це загальна сума продаж товарів та послуг за межі країни. Імпорт- це вартість товарів та послуг, які ввозяться в країну із-за кордону. Різниця між експортом та імпортом має назву сальдо торговельного балансу. Воно може бути позитивним (активним). Це коли експорт за вартістю перевищує імпорт. Якщо ж це співвідношення характеризується перевищенням імпорту, то говорять про від'ємне (пасивне) сальдо торговельного балансу країни.

Від'ємне сальдо торговельного балансу означає для країни, що вона більше витрачає на імпорт товарів, ніж отримує від експорту за кордон своїх товарів. Така ситуація є небажаною, бо вона негативно відображається на економіці країни. Відтак, кожна країна намагається мати позитивне сальдо торговельного обороту. Хоча це тільки найбільш загальне визначення. За певних обставин, наприклад, коли виручка від експорту не витрачається для імпорту товарів і залишається в країні, вона може порушувати збалансованість грошового обороту в країні.

Зовнішня торгівля країни характеризується не тільки обсягом зовнішньоторговельного балансу. Важливе значення мають такі її характеристики, як товарна та географічна структура міжнародної торгівлі.

Товарна структура представлена насамперед торговим оборотом товарів і послуг. Ринок товарів, у свою чергу, поділяється на певні сегменти, як-то ринок сировини, палива, продовольства, промислової продукції тощо. Кожен з цих ринків залежно від стану економіки конкретної країни, наявності в неї ресурсів тощо має більше або менше значення для її розвитку. Але будь-яка країна прагне до того, щоб в її експорті було якомога більше готових промислових виробів і, перш з все, обладнання і машин. Бурхливий розвиток науки і техніки привів до того, що наприкінці ХХст. торгівля машинами й обладнанням становила третину світового торговельного обороту. Нарощуючи торгівлю цією групою товарів, країна, з одного боку, постійно розвиває свою промисловість і науку, а з іншого, використовує технічні досягнення інших країн, оскільки в сучасних умовах жодна країна, навіть така велика, як СІНА, не може забезпечувати розвиток науки і техніки на всіх напрямах. На початку XXI ст тенденція до зростання торгівлі машинами та високотехнологічним обладнанням значно посилилась.

Важливе місце в міжнародній торгівлі посідає торгівля послугами. Вони включають фінансові, страхові, консалтингові, рекламні й інші послуги. Серед них усе більшого значення набувають туристичні послуги. Деякі країни, як-то, наприклад, Єгипет, основну частину своїх доходів отримують саме від туризму.

Для кожної країни важливе значення має і географічна структура її зовнішньої торгівлі. Якщо країна торгує з однією країною або з невеликою їх кількістю, то це ставить її в значну залежність від економічної, а часто й політичної ситуації в країнах-партнерах. Особливо небезпечною стає ситуація для країни, яка отримує за імпортом життєважливі для економіки товари з однієї країни. Прикладом тут може бути Україна, яка забезпечує більше ніж 2/3 своїх потреб у таких енергоносіях, як газ і нафта, із Росії. Остання, вирішуючи свої політичні проблеми, уже неодноразово намагалась поставити на коліна нашу Батьківщину, маніпулюючи нафтогазовими питаннями. Невипадково більшість країн Європейського Союзу на законодавчому рівні зафіксували вимогу щодо диверсифікації постачання енергоносіїв.

У сучасних умовах міжнародна торгівля постійно посилюється, і в цьому явищі відображається подальша інтернаціоналізація світогосподарських зв'язків. Це створює умови для подальшого стійкого розвитку продуктивних сил у кожній країні. Усе більш чіткою стає спеціалізація країн з виробництва певних товарів, що дозволяє збільшити обсяги виробництва й підвищити продуктивність праці. Обмін патентами, ліцензіями, послугами консалтингового й фінансового плану дозволяє залучити до розвитку національної економіки не тільки власні, внутрішні джерела розвитку, а й зовнішні.

Але як і будь-яке об'єктивне явище, подальше просування світового господарства до цілісності не позбавлено й доволі гострих суперечностей. До найбільш сучасних слід віднести, перш за все, нерівномірність експорту товарів. Більше половини світового експорту припадає на високорозвинені країни, до яких належить усього близько трьох десятків країн. Це чітко свідчить про різний рівень участі високорозвинених і слаборозвинених країн у світовому поділі праці. Ще більш показовим для ілюстрації цієї суперечності є й те, що слаборозвинені країни мають однобічну, переважно сировинну або продовольчу структуру свого експорту. Це ставить їх у цінову залежність від динаміки розвитку економіки розвинених країн і від кон'юнктури світового ринку. Не вирішено й проблему нееквівалентного обміну товарів, від якого потерпають слаборозвинені країни.

Ще більш гострою є суперечність між високорозвиненими й слаборозвиненими країнами у сфері торгівлі послугами. Тут практично весь експорт припадає на високорозвинені країни і на ті з країн "третього світу", які в останні десятиліття перейшли в розряд нових індустріальних держав. Слаборозвинені країни майже суцільно є імпортерами послуг.

Торговельні відносини між країнами в останні десятиліття розвиваються дуже стрімко. Але на фоні потужної динаміки світового товарообігу є й досить помітні особливості цього процесу. їх необхідно знати, і кожна країна має враховувати ці тенденції сучасної міжнародної торгівлі, щоб знайти достойне місце в сукупності суб'єктів світового господарства.

Перша особливість - це надзвичайно потужне зростання торгівлі послугами. При цьому важливе місце займають послуги, пов'язані з інженерним обслуговуванням складних виробничих комплексів. Це так званий інжиніринг. Не менш динамічно зростає обмін технічними знаннями, надання різноманітних консультацій, оренда складного обладнання й транспортних засобів.

Друга особливість пов'язана зі зростанням у загальному світовому товарообігу частки продукції машинобудування. Це явище спричинено впливом науково-технічної революції, яка до мінімума скорочує термін функціонування новітнього обладнання саме як новітнього: через зовсім незначний проміжок часу з'являються ще досконаліші, ще ефективніші засоби виробництва. У цій особливості виявляється ще один чинник, а саме: потужний потяг з боку країн, які розвиваються, до індустріалізації своїх економік, що посилює світовий попит на машини та обладнання. При цьому все частіше країни здійснюють купівлю-продаж не просто окремих верстатів чи обладнання. Об'єктом таких угод стають цілі виробничі комплекси, які компанія-експортер супроводжує гарантіями, а часто й постійним набором інженерних послуг.

Третя особливість пов'язана з тим, що в епоху науково-технічної революції характерною стала торгівля патентами, винаходами, технічними знаннями, ноу-хау, технічною документацією тощо. Цей товар стає особливо привабливим в умовах постійної зміни кон'юнктури ринку й посилення конкуренції. Купівля матеріалізованих в обладнанні чи документації досягнень науки й техніки дозволяє країні -імпортеру підняти рівень якості своєї робочої сили, а часто й вирішити складні проблеми національного виробництва.

Розвиток міжнародної торгівлі реалізується через відповідну зовнішньоекономічну політику держави. У стратегічному плані вона має відображати тенденцію до лібералізації й певного спрощення зовнішньоторговельних операцій. Але в кожному конкретному випадку країна шукає власний варіант зовнішньоекономічної політики, який би найбільш повно відповідав національним інтересам країни. У зв'язку з цим різноманітні варіанти планування й проведення зовнішньоекономічної політики можна звести до двох напрямів: протекціонізму і лібералізму, або фритредерства.

Протекціонізм (protection, лат. - покровительство) являє собою таку політику, яка спрямована на захист національного виробника шляхом обмеження іноземної конкуренції. Для цього держава використовує різні методи. Серед найбільш типових слід назвати встановлення мита, ліцензування та квотування експортно-імпортних операцій.

Встановлення митних платежів і зборів належить до так званого тарифного регулювання. Вони вводяться як для наповнення державного бюджету, так і для захисту вітчизняних товаровиробників. При цьому мито встановлюється переважно за імпортом, щоб захистити внутрішній ринок. Експортне мито теж є, але оскільки держава зацікавлена в позитивному сальдо зовнішньоторговельного балансу, то мито на експортні товари не дуже поширене. Виняток становлять товари сировинної групи, де держава, як правило, встановлює експортне мито, стимулюючи в такий спосіб власну, більш глибоку переробку своєї сировини і певною мірою запобігаючи посиленню сировинної спрямованості свого експорту.

Мито є важливим і дуже дійовим засобом регулювання експортно-імпортних операцій. Але загальний розвиток міжнародної торгівлі веде до лібералізації торговельних відносин між країнами, що відображається насамперед у постійній тенденції до зменшення митних платежів. Більше того, у межах такого потужного торговельного об'єднання країн, як Світова організація торгівлі (СОТ), у яку входить близько 160 країн світу, а з 2008 р. й Україна, держави-члени цього угруповання беруть на себе певне зобов'язання щодо рівня митних платежів і намірів подальшої лібералізації зовнішньої торгівлі. У цих умовах досить дійовим методом проведення ефективної зовнішньоторговельної політики є нетарифні методи регулювання зовнішньоекономічних відносин. До цього дійового методу регулювання відносять квотування експортно-імпортних операцій, їх ліцензування, порядок контролю за здійсненням суб'єктами зовнішньої торгівлі своєї діяльності.

Другим напрямом проведення зовнішньоекономічної політики єлібералізм. Його суть полягає в тому, що торгівля розвивається вільно, без будь-яких протекціоністських бар'єрів і за мінімального втручання держави в процеси зовнішньоторговельної діяльності. У цьому випадку розвиток торгівлі цілком залежить від співвідношення попиту й пропозиції на світовому ринку. Проведення такої політики для країн , які мають високорозвинену потужну економіку, сприяє зменшенню витрат на виробництво багатьох товарів, розширює пропозицію товарів та послуг на вітчизняному ринку, стимулює конкуренцію і є певною перепоною для монополізму.

Отже, лібералізм вважається найбільш сприятливою політикою для розвитку національної економіки. Проте це тільки загальний висновок, який базується на визначальній тенденції розвитку світової торгівлі. У кожному конкретному випадку країна сама вибирає найбільш правильний для неї варіант зовнішньоторговельної політики. Як правило, країни з високорозвиненою економікою прагнуть до вільної торгівлі з іншими країнами, бо вони найбільше виграють від фритредерства. Що ж стосується слаборозвинених країн, то вони більш схильні до політики протекціонізму. Але цю політику вони, як правило, реалізують залежно від країни, з якою здійснюється міжнародна торгівля, її економіки, політичних та культурних відносин з нею тощо. Досягається це в основному через двосторонні угоди між державами, які й конкретизують зовнішньоторговельну політику.

Міжнародна торгівля супроводжується визначенням міжнародної (інтернаціональної) вартості товару. Це складний процес, який реалізується через установлення світових цін на товар. Вони ж формуються, головним чином, у великих центрах світової торгівлі. Наприклад, ціна на нафту встановлюється на біржі в Нью-Йорку. Але світова ціна на той чи інший товар може суттєво відхилятись від вартості, від співвідношення попиту та пропозиції. Дуже часто там, де є монопольні угруповання країн-експортерів товару, вона значною мірою залежить від їх дій. Скажімо, ціни на нафту до початку кризи 2008 р. постійно зростали, і це було чітким наслідком не тільки зростання попиту на нафту у зв'язку з розвитком економіки промислово розвинених країн, але й з відповідною політикою основних країн-експортерів нафти (ОПЕК).

Зрозуміло, що ціноутворення на світовому ринку визначається не тільки біржовими операціями, а й залежить від умов, на які йдуть країни, укладаючи між собою відповідні угоди. Дуже часто важливим чинником тут є політика. Так, у 2009 р. Україна під шаленим тиском з боку Росії уклала на 10 років свідомо не вигідний для неї газовий контракт. Росія буде продавати нам газ за найвищою ціною. Водночас оплату за транзит російського газу в Європу залишено без змін, та ще й на рівні,що в 3 рази нижчий ніж беруть європейські транзитери.

Суттєві зміни в процеси ціноутворення вносять транснаціональні корпорації. Маючи розгалужену мережу підприємств в усьому світові, вони часто вдаються до так званих трансферних цін, які використовують для обміну між своїми дочірніми підприємствами і філіями. Це дає можливість отримувати додаткові прибутки, маніпулюючи цінами, й уникати несприятливого для них податкового навантаження. Якщо, наприклад, в Україні податки вищі, ніж у Польщі, то вигідно частину продукції, що виробляється на підприємстві якоїсь корпорації в Україні, занизити в ціні, а вже доробку чи доукомплетацію виробів зробити на дочірньому підприємстві цієї ж корпорації в Польщі з більш ліберальними податковими платежами.

У зв'язку з міжнародною торгівлею між країнами здійснюються постійні розрахунки. Найважливішим документом, який дає загальну характеристику цим розрахункам і досить точно відображає їх стан, є платіжний баланс країни. Він являє собою співвідношення суми платежів за кордон і суми надходжень із-за кордону. Баланс розраховується на різний термін (місяць, квартал, рік). Сам платіжний баланс розбитий на певні рахунки. Так, рахунок поточних операцій включає експорт та імпорт товарів та послуг, виплати іноземних інвесторів усередині країни тощо. Наступний рахунок має назву рахунок руху капіталу, який відображає приплив і відплив капіталу і, нарешті, рахунок офіційних резервів, за допомогою якого балансується платіжний баланс у випадку його незбалансованості.

Сальдо платіжного балансу (тобто співвідношення між платежами за кордон і надходженнями звідти) може бути як позитивним, так і негативним. Негативне сальдо означає перевищення платежів за кордон. Воно припустиме в певних межах та епізодично виникає, наприклад, у зв'язку із сезонними коливаннями в експорті. Але коли воно стає постійним і набуває значних масштабів, це негативно впливає на економіку. Позитивне сальдо сприяє розвитку економіки, бо означає, що інші країни заборгували Україні більше, ніж ми їм. Але дуже велике й постійно позитивне сальдо платіжного балансу може мати й певні негативні наслідки. Так, це може вести до певних інфляційних моментів, бо збільшується грошова маса, яка може сприяти реальній ревальвації національної валюти, що теж не завжди є позитивним моментом.

Розвиток міжнародної торгівлі неминуче поставив питання про її міжнародне регулювання. Воно спрямовано на підтримку на світовому ринку добросовісної конкуренції, на організацію міжнародних розрахунків, проведення певних заходів щодо вирішення поточних проблем міжнародної торгівлі. Це регулювання здійснюють багато організацій, але найбільш відомими й важливими є Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Світова організація торгівлі (СОТ), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).

Міжнародний валютний фонд створено в 1947 р. на основі рішення Бреттон-Вудської міжнародної конференції (1944 р.). Він сприяє розвитку міжнародної торгівлі, проведенню валютних операцій, кредитуванню і іншим формам організації міжнародних відносин. У складі цієї організації більше 180 країн. Україна вступила до МВФ у 1992 р.

Світовий банк досить складна за своєю структурою організація. Він включає Міжнародний банк реконструкції та розвитку, який було створено в 1946 р. за рішенням Бреттон-Вудської конференції, а також Міжнародну асоціацію розвитку (МАР), Міжнародну фінансову корпорацію (МФК) та Багатосторонню агенцію з гарантування інвестицій (БАТІ). Світовий банк багатьом країнам надає кредити, підтримує розвиток їх зовнішньої торгівлі і через свої філії сприяє індустріалізації слаборозвинених країн. З моменту свого вступу до МВФ Україна теж є членом Світового банку.

Світова організація торгівлі (СОТ) - це сучасна міжнародна організація, що виникла на основі Генеральної угоди з торгівлі та тарифівм (ГАТТ), укладеної ще в 1948 р. СОТ спрямовує свої зусилля на лібералізацію міжнародних торговельних відносин. її члени зобов'язуються надавати один одному режим найбільшого сприяння в торгівлі, а також зменшувати митні платежі, збори й нетарифні бар'єри. Серед майже 160 країн членів СОТ з 2008 р. своє достойне місце зайняла й Україна.

Важливою міжнародною по суті, але скоріше регіональною за функціями є така організація, як Європейський банк реконструкції й розвитку (ЄБРР). Він створений у 1991 р. і призначений для допомоги європейським країнам і, перш за все, тим, хто переходить до ринкової економіки. Його особливістю є те, що, надаючи кредити, він ставить політичні умови. До них входить прихильність до демократії, плюралізму, багатопартійності тощо. Не менше, як 60 % кредитів ЄБРР спрямовуються на підтримку приватного сектору. У цю організацію СРСР вступив ще в 1991 р.

Загальний розвиток міжнародної торгівлі, посилення процесів інтернаціоналізації та інтеграції у світовому господарстві сприяють появі нових координуючих і регуляторних міжнародних організацій та посиленню впливу тих, які вже існують на сьогодні.

Усі країни є учасницями сучасного світового господарства. Активність цієї участі, ступінь інтеграції окремих країн у світове господарство різні. Крім економічних, існують політичні, військові, культурні й інші відносини між країнами, що породжують грошові платежі і надходження.

Платіжний баланс (балансовий рахунок міжнародних операцій) — це вартісне вираження всього комплексу зовнішньоекономічних зв'язків країни у формі співвідношення надходжень і платежів.

Платіжний баланс фіксує стан платежів і надходжень даної країни. Міжнародний валютний фонд характеризує платіжний баланс як ”статистичний запис всіх економічних угод протягом даного періоду між резидентами країн, що звітують”.

Платіжний баланс має наступні розділи: торговий баланс, тобто співвідношення між експортом і імпортом товарів; баланс послуг і некомерційних платежів (баланс ”невидимих” операцій).

Основа платіжного балансу — угруповання усіх видів угод, результати яких пов'язані з ростом потреб у товарах і послугах (відтік валюти з країни) чи надходженням іноземної валюти (приплив її в країну).

Об'єднавши експорт і імпорт товарів, послуг, відсотків і дивідендів, однобічних переводів і трансфертів, одержувані і надані довгострокові і короткострокові позики, а також приплив і відтік державних резервів, одержуємо документ, називаний у міжнародній економічній літературі ”платіжним балансом”.

Відповідно до прийнятої практики платіжний баланс складається за принципом подвійного рахунка: кожна угода записується одночасно на двох рахунках — дебетовому, що свідчить про надходження товару чи коштів на даний рахунок, і кредитовому, що характеризує надання товару чи виплату коштів. Традиційно в підготовлюваний баланс дебетові записи вносяться зі знаком ”—”, а його кредитові — зі знаком ”+”. Так, експорт товарів і послуг, дарунки, приплив капіталу — усе це фіксується на кредитовому рахунку платіжного балансу зі знаком ”+”. Імпорт же товару чи закордонні інвестиції, позики і кредити, що направляються за рубіж, дарунки і пенсії, передані іноземцями — усе це відбивається на дебетовому рахунки зі знаком ”—”.

Існує розповсюджена омана, коли експорт товарів і експорт капіталу розглядаються як однорідні види угод. Тим часом власне кажучи вони протилежні. Експорт товарів означає приплив іноземної валюти в державу, яка здійснює постачання товарів за кордон, і реєструється зі знаком ”+”. Експорт капіталу, навпаки, означає відтік коштів і повинний записуватися зі знаком ”—”, оскільки веде за собою відтік валюти з рахунків резидентів.

Принцип подвійного рахунка передбачає рівність чи нульове сальдо. Якщо держава витрачає більше, ніж заробляє, то надлишок споживаних коштів якимсь образом повинний бути врахований. Для цього або використовуються заощадження, або береться позика

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти