ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Ти все, що є на світі доброго.»

Мене звати Мега. Дитинство в мене було чудовим. Я маю дуже добру, і ласкаву сестру. Кожного тижня, у неділю, ми разом граємося, хоча ми вже дорослі,але й це нам не заважає. Я завжди всім задоволена. Адже ми любимо співати, танцювати, а також вишивати. Душа в мене завжди відкрита, і щира. А в школі, як у звичайних людей все добре. Діти-є трохи хуліганами, як у звичайній школі.

Одного разу в школі, мені дали завдання написати твір-роздум, то я так гарно написала його, що всі подумали, що цей твір списаний. Але й насправді я писала все із свого враження, і думки, а також мені допомагала сестра. Я розуміюсь у математиці, фізиці, а також хімії, українській мові та літературі. Чи є в мене друзі? Авжеж є, правда з однолітків мало дітей зі мною дружать. Більшість ті, що на рік,чи два менші за мене. Я є дуже дружньою і доброю, стараюся завжди допомогти, але моя допомога в деяких випадках є непотрібна. Також у мене є вороги, але ця розповідь не про них.

Кожного дня я мрію, про найщасливіший день у своєму житті, але він все не настає. Я є дуже відкритою, але вмію бути щирою не на уроці, а вдома, на дискотеці, але все-таки з часом почала розмовляти по-щирості. Бо зрозуміла, що таким мовчазним чином нікуди далі не підеш. Я хотіла б відкрити всім своє серце і душу. Також я складаю вірші про кохання:

«Ти моє серце, ти моє сонце,

Ти моє все, що на світі є.»

«Не можу я тебе забути ніяк.

Ти моє сонце, ти мої зорі.

Ти все, що є на світі доброго.»

«Я не знаю, що робити любити тебе,

Чи ні.»

«Люблю тебе, як ніхто на світі.»

«Дякую за кохання.

Дякую за любов.

Ти в мене єдиний знай.

Я до тебе прийду.

І скажу все, що думаю.»

Також, я маю дуже добру і просто чудову вчительку, яка завжди підтримає мене у будь-якій ситуації. В мене були мрії, які я ніяк не могла збагнути й сама. Всі свої думки я виливала пензлем на папері. От як оцей твір:

«Був собі олень, Блискавка, він був найкрасивіший у стаді. Але доля в нього вічно була не з легких. Всі з Блискавки насміхались, і вважали, що його й взагалі немає поряд. Блискавка завжди ходив один. Одного разу його побачив хлопчик, якому він дуже сподобався.»І тут думки мої поринули у дитинство. Де я, ще зовсім мала, але все вже розуміла, грається з сестрою, і тут страшний вітер і дощ, що аж б'є у лице...І тут кличе мене сестра:

- Мего, ну де ти там? Нас уже мама чекає.

- Ну йду, йду вже!

Ніколи не можу побути на самоті, вічно хтось вертає мене з мого світу, де залишилось дитинство, юність і дитячі роки, і безкраї степи дитинства. Чисте поле, соняшники і дитячі мрії – це все таке рідне.

Що, це таке там у кущах сидить? І раптом виходить з кущів дівчина золотокоса,і дивиться на мене такими зляканими очима.

- Хто ти? Що ти тут робиш?

- Я...мене...

- Не бійся. Я тебе не скривджу.

- Мене звати Мілкі... Я тут живу.

- А ти тут не боїшся сама?

- Ні, адже тут живе вся моя родина.

- Дійсно? Я не бачу нікого. А де вони?

- Йди, бо тебе вже зачекались!

- І правда, бувай ще побачимось!

І де вона тут взялась? Ніколи раніше, я неї не бачила. Ну добре потрібно мені йти. Сьогодні такий яскраво-променистий день, як ніколи. Але чому дні так швидко летять? Так хочеться більше радісної і спокійної днини, поміж близьких і милих тобі людей. Щоб не було суму, а був тільки спокій і натхнення. Іду коло соняхів, і мені здається,що кожен соняшник, ніби підстрибує вгору, щоб мене побачити. І раптом бачу маленький соняшник так дивиться на мене ніби просить мене про допомогу. Я підходжу, і підв’язавши його патичиною і шнурочком дивлюся на нього, а він ніби промовляє:« Дякую тобі, що врятувала». Знаєте не кожна людина може врятувати і захистити рослину, або ж тварину. І не головне що він скаже тобі, а головне, що ти зробиш певне добро, і тобі стане на душі аж веселіше. В цьому й є суть доброї справи.

О, от уже, тут й вечір. Вже і на думці вірш дозріває:

«Вечір на дворі. Так тихо стає.

Ніде ні співу солов’їного.

Ні голосу вітру.

Тільки місяць сяє.

І зорі ясні сяють прямо у вічі.»

На мою думку, кожного дня особливий вечір, особливо зараз, літом. Кожного вечора я сідаю на лавочку.

Літо. Зорі та свіже повітря, цього й потрібно чекати 3(три) пори року, щоб вийти на вулицю і знову почувати себе дитиною, відчути, також нові емоції.

Знаєте, коли я виходжу літом на поле, то мені хочеться гратися, мріяти як у дитинстві. Також у кожної людини бувають мрії, але іноді вони не збуваються. Я бажаю вам, щоб всі ваші мрії збувалися. Мені так хочеться, щоб у мене було своє віддалене від всіх, якесь царство. Де завжди панувала б доброта і спокій. В мене є, це царство, це мої мрії і мої думи. Я також можу задуматися про щось і поринути у мій світ фантазій, де все, як я хочу. Навіть, я там літаю, і все роблю, що хочу, мені ніхто не заважає. Знаєте в дома так іноді сумно сидіти, так хочеться здійнятися і кудись піти, але є й щасливі дні в яких хочеться поринути і залишитися назавжди. Але нажаль таких, днів в наш час все менше, і менше, тому, потрібно цінувати кожен день, якій він не є. Потрібно цінувати те, що маєш, а не те що мрієш. Доречи, це прекрасна тема для твору. Авжеж, я не буду весь твір писати, тільки висновок: Підсумовуючи можна зазначити, що роки минають швидко, і якщо будиш мріяти весь час ти можеш пропустити цікаві речі. Знаєте, я так хочу іноді спокою і душевної рівноваги. Хочеться, щоб хоч іноді було все по-моєму, душа так, цього хоче, чистоти і свіжості. Можливо ви мене не розумієте, але, можливо, що саме у вас, або у вашої дитина саме такий період коли потрібно висловиться , тому і мене ви можете не зрозуміти. Знаєте, я іноді задумуюсь: Нащо цей світ? Нащо ми? Нащо все це?. Іноді я говорю собі: Значить треба, і тварини, рослини і авжеж ми.

В дитинстві ми хотіли , щоб уже бути дорослими, але чим ми дорослішими стаємо тим більше в нас стає обов'язків. Хоч це тільки нам на користь, адже з віком ми стаємо дорослішими.

Знаєте, у кожного свої погляди на життя, адже в слові ”життя” багато понять: існувати, жити, творити, відчувати себе людиною. Також, є багато походжень цього слова, і на мою думку найправильніше, що життя коротке і потрібно його прожити, як людині, і радіти життю, яким воно не є, а не яким ти його бачиш. Життя і є життя, і не потрібно його змінювати. Живи своїм життям, і не думай, як його змінити, або що в ньому змінити. Твоє життя, це твоє життя, і воно чудове, адже в кожного життя особливе по своєму і нам потрібно це цінувати. Не дивіться на інших людей із такою насолодою, що ніби хочете бути на їхньому місці, бо якщо ви опинитесь на цьому місці, то будете сумувати за попереднім місцем життя.

Ким піти працювати?

Я довго думала, на кого мені піти навчатися? Мені допомагали рідні, але найголовніше, що я сама відчувала на кого мені йти навчатися. Авжеж мама не схвалювала мого рішення, але все ж розуміла своїм материнським серцем, що це саме мені треба. Коли ви хочете іти навчатися на когось, то ви спочатку подумайте, що ви найбільше вмієте і любите робити, яка робота в вас лежить на душі. Можливо ви, ще не знаєте на кого піти навчатися. Вибрана професія,це на все життя!

***

Так, сонце ясно світить,

День такий яскравий,

Тиша звідусіль,

І тут ґвалт, гармати.

Що з тобою ненько?

За тебе Україно, ми

поляжемо кров'ю.

Вороги з тебе знущаються,

Гублять тебе ненько,

Діти мене цураються,

Аж серце розривається.

***

Я лечу на хмарах

Сонце світить ясно

Знизу люди, так і кричать

«Спаси, спаси»

«Я вас спасу, а ви мені

Завжди лихо робили»

Стали щебетати

«Лети, лети з нами.

На чужину.»

«Ні, я залишусь на рідній

Ненці, Україні»

***

Що з тобою душенька моя

Невже ти сама не своя

Невже це не твоя родина

Невже ти своє щастя згубила

Минула зима. Прийшла весна. Дивиться Муся, а Михайло залицяється до Мелашки, а вона собі думає:»Ось, який ти, мій, наречений». А Михайло побачивши свою Мусю не звернув на неї уваги, і подумав собі:»Нічого завтра піду до тебе свататись».

На наступний день Михайло пішов до Мусі, а вона йому гарбуза дала. А він їй:

- Ти чого?

- А ти більше не мій, а Мелашки, ото і йди до неї.

- У нас з нею нічого немає.

- Але ти признаєшся, що був з нею.

(Так ти мене бачила все ж таки.)- сказав він про себе.

- Так бачила, тож іди ти до неї, свататись.

Розповівши свій задум батьку, він зранку ж із батьком пішли свататись до Орисі. А мати її така рада, адже вони найбідніші у селі. Для самої Орисі це було просто шокуючи. Вона не знала, що з неї хочуть, що робити.

Минуло десять років. Літо. Діти граються на дорозі. Жінки у полі. А наші Михайло і Орися живуть щасливо. Їхні діточки Меланія і Петро ходять у школу. Меланія у 1-й клас, а Петро у 5-й клас. Петро допомагає батьку у полі, а Меланія грається з подружками у дворі. Марися була посватана братом Мелашки, Панасом. Через п'ятнадцять років, дочка Мелашки і Панаса, Мотря повінчалась з Петром і народилася дівчинка Орися. Ось так об'єдналися дві родини в одну.

Іде по місту чоловік, Бродяга, так його звали. Він завжди ходив кожного дня по одному і тому самому місці, інколи допомагав людям по господарству. Люди йому давали борошно, хліб з того і жив. Була в нього хата, що батько залишив. У Бродяги не було ні жінки, ні дітей, а хто захоче жити з бідняком. Але любив він дівчину, хоча він був і старий на обличчі, але було йому літ з 20-ть, вона йому якраз по віку підходила. Але було одне ні , її батьки були проти, хоча вона його й кохала. Був один хлопець, такий, що на село такого немає, його звати Сава, і він захотів взяти за дружину Марію, цю ж дівчину. А Марія не хоче іти за Саву. Бідолаха вже мучається, що ж робити завтра ж весілля. І раптом хтось стукає у двері:

- Хто там?

- Це я, Марія!

- Проходь бистрій, дощ іде. Боже! Нащо ти прийшла?

- Щоб утекти з тобою.

- Навіщо? Куди?

- Я не хочу за нього іти! Ми з тобою поїдемо на Буковину. В мене там бабуся я їй розповіла все і вона сказала, щоб приїхали до неї і вона нам допоможе.

На наступний день вони були уже у бабусі. Вона їх ласкаво зустріла, і вони обвінчались, їй благословила бабуся. На наступний день приїжджає Сава з її батьками і забирають Марусю до дому.

- Їдемо до дому нас там обвінчають. І будемо жити разом. – сказав Сава.

- Ні, я вже повінчана з Бродягою. мені від тебе нічого не треба.

- Як, це повінчана ми тебе не

благословляли. – сказали батьки.

- А мене бабуся рідненька благословила, вона схвалила моє рішення. І сказала, що Бродяга навіть кращий, ніж Сава ваш.

- Але він бідний?

- А батько був багатий коли ви обвінчались? Ні, то все! Ми будемо жити у бабусі, їй будемо допомагати! А ти Сава одружися з іншою, я тобі не пара, хоч ти мене і любиш.

І тут прибіг Бродяга він побачив, ще здалеку машину і біг, як, міг.

- Що тут таке, Маруся?

- Нічого Бродяга, ходімо в дім. Я буду тебе годувати. Бувайте і не приїжджайте сюди із Савою!

- Ну, добре, якщо вона не хоче хай не їде, але від нас допомоги не чекай.

- До побачення.

- До побачення.

- Ну, що ж Бродяга пішли змінювати тебе.

- Ну, добре ходімо.

Через рік нашого Бродягу не впізнати став справжнім господарем, розбагатіли вони, а Бродяга тепер повернув своє справжнє ім’я – Омелько. І так живуть наші Омелько і Маруся, мають двох синів. Прабабуся їх виховує, збудували на місці старої розвалини, справжній будинок з широкими вікнами, де вони зараз і живуть з бабусею. А Сава після відмови Марусі став пити і, якщо б не Феодосія він би не дожив до цього часу. Вони зараз живуть у будинку навпроти Марусі і Омелька, щасливо живуть. А батьки поїхали за кордон і приїжджають два рази в рік до доньки і внуків. І вони полюбили Омелька, коли він став трудитися на благо сім’ї. і жили вони довго і щасливо.

 

Я думаю кожен хоча б раз задумувався ” Нащо я живу на цьому світі?”, в цьому немає нічого надприродного, тому що ми всі почуваємося лишніми в цьому світі, але ми почуваємося більш енергійнішими у більш життєвому, яскравому, в своєму світі. Але хто, як. не ми будемо піклуватися про природу рослин. І мені здається, якщо я закриюся від усякого людського ока тоді все буле добре. Як говорить моя вихователька” Добре там, де нас нема ”. І це вірно, адже де може бути краще, як не у своїй фантазії, думках, почуттях, у своєму світі, на своїй хвилі. Але не в кожного виходить поринати у свій світ фантазії і я, авжеж їм співчуваю, адже в них не виходить побути на одинці з самим собою. От я не можу уявити своє життя без свого світу, своїх мрій. Людина без фантазії, це без душевна людина, і тому вона дуже люта. Життя на землі створюємо ми і тому, кожна людина старається зробити хоч щось добре на користь своєї планети і життя в цілому.

Так іноді хочеться закричати на весь світ «Я тут», але все одно мене ніхто не почує. Я говорю, але ніби навкруги немає ні людини. Я можу говорити з людьми через твори, які сама пишу і писатиму не зважаючи ні на що. Юля і Альона мене розуміють, але не завжди, Юля - моя люба, іноді просто найдорожча у світі сестра, завжди мене розуміє і не зважаючи ні на що, так, як і мама підтримує мене. Мама хоче щоб ми вивчилися, але і я і Юля до цього прагнемо, а якщо ми троє чогось прагнемо, це обов’язково збудеться. Я не розумію тільки одного: Чого коли до мене вчитель говорить, то дівчата відповідають за мене і говорять до мене коли, я розмовляю з вчителем? Яке їм діло до мене, я вже особистість, людина, я маю право на голос,а на їх мені все одно, щоб вони там не робили. Хоч іноді так хочеться висловити свою думку і образливо коли твоя думка була правильною. Іноді хочеться повернутися і плюнути в обличчя тим хто тебе дістає, особливо коли тобі вже набридло бути крайньою і повернутися назад і дати кулаком в лоб. Є люди які використовують тебе, але натомість це тобі добром не повертається. А люди, які віддають останнє, але всі його під ноги топчуть. Але великою рідкістю бувають люди, які за своє борються, але вони і не погані, і не добрі, вони є середніми людьми поміж нас і не королями, і не слугами. Таким людям з одного боку дуже добре жити, але з другого боку вони лагідні тільки зі своєю сім’ю і вони бояться бути добрими з ворогами, і жорстоким із сім’ю. люди бувають різними, але кожна людина в душі має лагідну квітку, яка розпускається в присутності рідних і дорогих тобі людей саме тому в кожної людини є слабке місце і це її сім’я, яку вона має захистити попри все на світі. Але й треба вміти розпізнавати в своїй сім’ї добрих і поганих людей і вміти захищатись від усяких пригод і наслідків від поганих людей, тому квітка може розпуститись, як для поганих так і для добрих людей, тому кожна людина приховує свою квітку в душі, щоб не розчаровуватись зайвий раз в людях. Але не так просто впізнати погану людину, особливо в рідній сім’ї, не кожна людина здатна побачити те зло у людині. У родині мати намагається щораз побачити у своїй дитині, щось добре, позитивне, тому їй дуже важко прийняти своє дитя за якогось злочинця чи інших поганих людей. Іноді саме дитя хоче вбити матір, але бідна мати це розуміє, але їй так важко це прийняти, що вона може вбити сама себе, аби тільки, щоб її дитя жило щасливим життям. Якщо матір любляча, то вона зробить все, щоб у її дитини було все добре.

Мене питають чого я боюся, а я просто відповідаю, що я не боюся просто я не знаю, чи правильна моя думка, бо я не знаю те чи інше запитання, щоб відповісти на нього. Що всі хочуть від мене, одні хочуть, щоб я була зразковим учнем, інші, щоб я була, як усі, але ніхто не питає:що я хочу? Чому у мене не може бути своя думка? Чому? Іноді я не можу відповісти на частину питань, які я сама собі ставлю, адже людина не може відповісти на всі питання. Я роблю, пишу, що хочу,а одне ви мені не забороните робити то це мріяти, адже саме в мріях я літаю, в мріях збувається неможливе. Іноді мене питають і ці безглузді запитання від моїх однолітків вже скоро приведуть мене в безумство. Я і мої однокласники-вічна проблема для мене. Мій клас ділиться на групи, але найголовніше, це я сама по собі і мені це подобається, моя єдина подружка моя сестра Юля, яка завжди береже мої таємниці, а я її. Вона найкраще за всіх мене розуміє і разом із мамою мене підтримує. Коли мені сумно Юля намагається мене розвеселить і в неї це виходить і я ніби лечу на крилах думок.

Кожна людина намагається зробити все, щоб її доля була найлегша, але такого не буває, адже для кожної людини є написана Богом її доля. Буває ми замислюємось, що в нас найгірша доля, але можливо ми не знаємо, що десь у всесвіті є людина, якій ще гірше аніж нам. Всі люди по суті егоїсти, але є люди які все роблять правильно, але все ж вони коли небуть, то викриються через свою правильність. В наш час дуже важко бути добрим, але долю пишемо не ми. Так перед нами щохвилини стоїть вибір і наша доля залежить від цього вибору. Як же зробити цей вибір? Доля сама нам підказує, адже завжди ми слухаємо своє серце. Іноді розум у нас просто вимикається і ми прислухаємося до серця. Але в деяких випадках краще прислухатися до розуму, адже людина може бути не такою, як може здатися на перший погляд. Кожен хоче побачити в людині саме те, що він хоче, але кожна людина особлива і має свої, як позитиви так і негативи. Кожна людина, це особистість вона має вільну думку, свої погляди, і інтереси. Але як дізнатися, яка ж людина в душі? У кожної людини є серце і душа, але душа буває, як закрита так і відкрита. У деяких людей душа відкривається тільки у присутності рідних людей, а у деяких вона завжди відкрита.

Ось чому кажуть, що доросла людина не може соромиться? Чому? Думаєте всі такі сміливі? А ні, деякі люди навіть у похилому віці можуть соромитись щось сказати, або зробити. Людина-це унікальна особистість, її крок неможливо передбачити, вона думає одне, а робить інше. Кожна людина в житті щось боїться, це як мала дитина так і доросла, людина не може не боятися. Навіть дуже смілива людина боїться за свою сім’ю, за своє життя, коли стає на краю у безкінечне життя. Нервова система людини іноді не витримує напруги і людина божеволіє, вона вигадує собі своє життя і живе ним, для неї не існує нашого світу, а тільки її. Дуже легко зруйнувати життя людини, а от відновити майже неможливо. Людина, у якої зруйнувалось життя іде на крайні засоби-суїцид. Людина із зруйнованою психікою врятує тільки любов, повага і розуміння в родині. У налагодженні психіки людини дуже важлива допомога людини, яку ти поважаєш. Та навіть, якщо в тебе з психікою все ОК. Все одно кожній людині потрібна емоційна підтримка.

Так іноді хочеться на когось накричати, і так прикро, що іноді зриваємося на своїх рідних і близьких людях.

Так іноді хочеться піди кудись, щоб тебе люди не бачили. Просто зникнути зі цього світу. Ніби мене тут мене не було, щоб мене ніхто не бачив, і ніхто мене не знав.


ЗМІСТ

Збірка ” Здорово жити ”

1. В житті не так, як у казці. 1

2. Не щаслива доля 8

3. Ким піти працювати? 10

4. Так, сонце ясно світить… 10

5. Я лечу на хмарах… 11

6. Сонце так ясно світить мені в вікно... 11

7. Українська молодь. 12

8. Сила кохання. 14

9. Що ж таке життя? 16

Елітарна література

Мене звати Мега. Дитинство в мене було чудовим. Я маю дуже добру, і ласкаву сестру. Кожного тижня, у неділю, ми разом граємося, хоча ми вже дорослі,але й це нам не заважає. Я завжди всім задоволена. Адже ми любимо співати, танцювати, а також вишивати. Душа в мене завжди відкрита, і щира. А в школі, як у звичайних людей все добре. Діти-є трохи хуліганами, як у звичайній школі.

Одного разу в школі, мені дали завдання написати твір-роздум, то я так гарно написала його, що всі подумали, що цей твір списаний. Але й насправді я писала все із свого враження, і думки, а також мені допомагала сестра. Я розуміюсь у математиці, фізиці, а також хімії, українській мові та літературі. Чи є в мене друзі? Авжеж є, правда з однолітків мало дітей зі мною дружать. Більшість ті, що на рік,чи два менші за мене. Я є дуже дружньою і доброю, стараюся завжди допомогти, але моя допомога в деяких випадках є непотрібна. Також у мене є вороги, але ця розповідь не про них.

Кожного дня я мрію, про найщасливіший день у своєму житті, але він все не настає. Я є дуже відкритою, але вмію бути щирою не на уроці, а вдома, на дискотеці, але все-таки з часом почала розмовляти по-щирості. Бо зрозуміла, що таким мовчазним чином нікуди далі не підеш. Я хотіла б відкрити всім своє серце і душу. Також я складаю вірші про кохання:

«Ти моє серце, ти моє сонце,

Ти моє все, що на світі є.»

«Не можу я тебе забути ніяк.

Ти моє сонце, ти мої зорі.

Ти все, що є на світі доброго.»

«Я не знаю, що робити любити тебе,

Чи ні.»

«Люблю тебе, як ніхто на світі.»

«Дякую за кохання.

Дякую за любов.

Ти в мене єдиний знай.

Я до тебе прийду.

І скажу все, що думаю.»

Також, я маю дуже добру і просто чудову вчительку, яка завжди підтримає мене у будь-якій ситуації. В мене були мрії, які я ніяк не могла збагнути й сама. Всі свої думки я виливала пензлем на папері. От як оцей твір:

«Був собі олень, Блискавка, він був найкрасивіший у стаді. Але доля в нього вічно була не з легких. Всі з Блискавки насміхались, і вважали, що його й взагалі немає поряд. Блискавка завжди ходив один. Одного разу його побачив хлопчик, якому він дуже сподобався.»І тут думки мої поринули у дитинство. Де я, ще зовсім мала, але все вже розуміла, грається з сестрою, і тут страшний вітер і дощ, що аж б'є у лице...І тут кличе мене сестра:

- Мего, ну де ти там? Нас уже мама чекає.

- Ну йду, йду вже!

Ніколи не можу побути на самоті, вічно хтось вертає мене з мого світу, де залишилось дитинство, юність і дитячі роки, і безкраї степи дитинства. Чисте поле, соняшники і дитячі мрії – це все таке рідне.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти