Принципи (основні засади) податкового законодавства України.

Загальну систему принципів оподатку­вання сформулював ще у 18ст. Адам Сміт. Вона була розвинена його послідов­никами й на сучасному етапі також відображає особливості й тенденції податкової системи: 1) стабільність і передбачуваність — припускає незмінність основних податкових платежів і правил стяг­нення податку протягом тривалого часу, а також логічність із еконо­мічної й правової сторони змін податкового законодавства; 2) гнучкість — передбачає оперативну зміну податкових платежів, способів їхнього обчислення, системи пільг і санкцій залежно від зміни ситуації; 3) рівновага — забезпечує орієнтацію держави на під­тримку за допомогою податків структурної рівноваги; 4) рухливість — відображає чуйність податкових платежів до змін у галузі формуван­ня, переміщення оподатковуваної бази або появи нових форм податків; 5) вираження чіткої антиінфляційної спрямованості через податкові вилучення: 6) зручність як для платника при внесенні податкових платежів, так і для контролюючого суб'єкта по вилученню податку й держави при використанні податкових важелів; 7) рівність — забез­печує обов'язок платників за рівних оцінних умов і розмірів доходів;8)стимулювання, тобто формування економічних і правових інтересів у здійсненні певної діяльності й одержанні більш високих доходів; 9) економічність — співвідносить витрати зі збору податку (утриму­вання апарату, розробка документації й т. д.) і доходи від збору по­даткових надходжень; 10) рівномірність охоплення — передбачає раціональне виділення як об'єкт обкладання різних елементів вартос­ті або видів діяльності, а не зосередження податкового тягаря винят­ково на одній будь-якій їх частині.

Принципи, закріплені статтею 4 Податкового кодексу України, відображають співвідношення, взаємозв'язок елементів податкової системи (податків, зборів).

1. Загальність оподаткування — кожна особа зобов'язана спла­чувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона визнається. Цей принцип базується на приписі ст. 67 Конституції України.

2. Рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації—забезпечення однакового підходу до усіх платників податків незалежно від соціальної, расової, націо­нальної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу. Дуже цікавий та важливий принцип, який передбачає виникнення обов'язку у будь-якої особи, яка перебуває на території держави. У сенсі реаліза­ції державних інтересів податки повинні сплачувати всі (громадяни, іноземці, особи без громадянства), які перебувають у відповідний пе­ріод на відповідній території. Принцип громадянства застосовується лише як додатковий при визначенні податкового обов'язку та справ­ляння податків і зборів. У той же час принциповим є визначення особи резидентом чи нерезидентом, виходячи із цього і встановлюються межі суб'єктивних прав та юридичних обов'язків відносно справляння по­датків та зборів. Принцип рівності включає кілька складових: а) безпосередня рівність усіх платників податків,що ставить їх у рівноправне становище щодо податкового преса; б) рівновага — дія податкових важелів, яка підтримує структуру економіки, співвідношення підрозділів, галузей у взаємозв'язку, що виключає диспропорції, забезпечує поступальний, збалансований розвиток; в) рівнонапруженість - особливість податків усієї національної податкової системи, за якої однаковий за напругою тиск (не плутати з рівним тиском) діє на всі складові елементи об'єкта оподаткування. Важливо забезпечити не рівний, а саме рівнонапружений тиск. Зміст цього полягає в тому, щоб зробити невигідним переведення окремих елементів однієї із частин вартості (наприклад, зарплати або доходу) в іншу (матеріальні витрати), тому що це і є одним із каналів ухилення від оподаткування. Рівний тиск у цьому випадку неможливо ви­користати, оскільки різні елементи вартості беруть неоднакову участь у створенні нової вартості.

3. Невідворотність настання визначеної законом відповідаль­ності у разі порушення податкового законодавства. Цим принципом формуються загальні засади відповідальності за порушення податко­вого законодавства. Але враховуючи те, що за порушення податково­го законодавства може наставати як кримінальна, адміністративна, так і фінансова відповідальність, йдеться про засади відповідальнос­ті фінансової, відповідальності, яка деталізується нормами розділу II Податкового Кодексу. Підставою такої відповідальності є податкове право­порушення, склад якого, види та санкції закріплено главою 8 цього Кодексу. При цьому важливо розмежовувати відповідальність зобов'язаних осіб (платників податків та податкових агентів) (Статті 110-128 ПКУ) та по­садових осіб контролюючих органів(Стаття 21 ).

4. Презумпції правомірності рішень платника у випадку, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як плат­ника податків, так і контролюючого органу. Принцип об'єднання інтересів держави, органів місцевого самоврядування й платника по­датків, що в правовому регулюванні оподаткування є тим юридичним принципом, який органічно властивий будь-якій податковій системі й будь-якій системі податкового законодавства. При цьому право платника податків на захист переплітається із презумпцією невинності.

5.Фіскальна достатність — встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюдже­ту з його надходженнями. Зрозумілий принцип, який має певне кор­донне значення на межі бюджетного та податкового регулювання. З одного боку, справляння податків не є самоціллю, вони справляють­ся не просто для формування дохідних частин бюджетів, а з метою такого їх формування, яке б забезпечило виконання всіх публічних потреб. З другого боку, цим прин­ципом пропонується і певне обмеження свавілля при встановленні податків та зборів: їх розмір та види не можуть бути нескінченними, а лише забезпечувати необхідні надходження до бюджетів. Хотілося б зробити лише два зауваження. По-перше, навряд чи доцільним є ви­користання конструкції «фіскальна достатність». У чинному україн­ському законодавстві немає поняття «фіску». Зрозуміло, що йдеться про юридичну конструкцію бюджету, саме тому доцільніше було б використову­вати як принцип посилання на бюджетну достатність. По-друге, треба обережно підходити до реалізації цього принципу та не доводити до хибного уявлення про те, що податкове регулювання повинно пов'язуватись (або, навіть, включати) із регулюванням видатків бюдже­ту. Межа податкового регулювання завершується при виконанні обов'язку по сплаті податку чи збору. На цьому режим податково-правового впливу завершується. За великим рахунком з позиції подат­кового права байдуже, яким чином будуть використовуватися кошти, що отримані за рахунок справляння податків та зборів, як буде викону­ватися бюджет за видатками. Це є сферою застосування норм іншого інституту — інституту публічних видатків.

6. Соціальна справедливість —установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків. Принцип справедливості реалізується через реальне оподаткування й відобра­жає демократизм державного ладу, цінності державного устрою. При цьому важливо, яка частина доходу платника перераховується у ви­гляді податку, наскільки об'єктивно розподіляється тягар податків серед різних груп і верств суспільства, і звичайно, на що витрачають­ся зібрані податки. Держава визначає необхідні податки, обумовлені реальними потребами суспільства. Зрозуміло, що подання про обґрунтованість податків перебуває на стику індивідуальних, групових, публічних інтересів. Стосовно цього принципу необ­хідно враховувати, що дуже часто інтереси суспільства не співпадають з індивідуальними інтересами. Саме тому, коли йдеться про соціальну спра­ведливість, йдеться про здійснення суспільної мети за рахунок ді­яльності відповідних державних інститутів. Крім того, суспільне значен­ня рівності всіх повинне реалізовуватись через ефективну дію державних органів по реалізації цього принципу.

7. Економічність оподаткування — установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно пере­вищує витрати на їх адміністрування. Принцип, який узагальнює співвідношення руху коштів: які надійшли від справляння того чи іншого платежу та які необхідні для його справляння. Навряд чи цей принцип можна відносити до одного з найбільш змістовних. Утім трапляються непоодинокі випадки, коли запро­ваджуються платежі, що забезпечують надходження коштів, яких не вистачає навіть на їх справляння. Йдеться перш за все про окремі місцеві податки та збори. Саме тому в Податковому кодексі України суттєво скорочено перелік таких місцевих податків та зборів, систему таких місцевих платежів зведено до мінімуму, залишилися лише такі, які гарантують суттєве надходження коштів до дохідних частин міс­цевих бюджетів.

8. Нейтральність оподаткування — установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків. Врахування того, що обов'язок сплатити податок чи збір обумовлює зменшення статку платника не повинен набувати непередбачуваних підсумків для його існування та розвитку. Відносини оподаткування спрямовуються, перш за все, на формування публічних коштів, які в тому числі задовольняють по­треби і платників. При цьому податковий тиск має бути неупередженим та рівною мірою відноситись до всіх однотипних категорій платників податків та зборів. Встановлення та справляння податків та зборів виключає надання переваг одним платникам в порівнянні з податковими режимами щодо інших категорій зобов'язаних осіб.

9.Стабільність — зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше, ніж: за шість місяців до по­чатку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові прави­ла та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також: податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного періоду. Принцип стабільності передбачає стабільність на двох рівнях: а) плат­ника — у цьому випадку він звикає, пристосовується до податкових важелів, знаходить найбільш вигідне застосування своїм здатностям і коштам; б) податкового органу — у цій ситуації створюються чіткі механізми обліку, контролю, зроблені форми документації, інструкції й т. д. Практично як відбиття принципу стабільності розглядається принцип гнучкості, хоча іноді їх характеризують як взаємовиключні принципи.

10. Рівномірність та зручність сплати —установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своє­часного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками. Принцип рівного по­даткового тягаря (нейтральності, універсалізації) — передбачає загальнообов'язковість сплати податків і рівність всіх платників перед податковим законом. У сфері податкових відносин цей принцип означає, що не допускається встановлення додаткових, а також підвищення за ставками податків залежно від форми власності, організаційно-правової форми підприємницької діяльності, місцезнахо­дження платника податків і інших підстав, що мають дискримінаційний характер. Цей принцип часто визначається в спеціальній літературі, як принцип нейтральності оподаткування, відповідно до нього кожний платник податків без будь-яких винятків зобов'язаний платити законно встановлені податки і збори. Законність встановлення податків та зборів обумовлює і безпосередню зручність сплати таких податків і зборів. На­вряд чи можна намагатися пропонувати простоту сплати. Не всі податки та збори можна розрахувати найбільш зручним для платника способом. Багато із них вимагають спеціальних знань. Але безумовно, що здійсню­валось це в зручній та зрозумілій формі для платника.

11.Єдиний підхід до встановлення податків та зборів — визна­чення на законодавчому рівні усіх обов'язкових елементів податку. Зна­чення принципу наявності всіх елементів юридичної конструкції податку (а саме про це ідеться у даному принципі) в по­датковому законі важко переоцінити. Відсутність хоча б одного елементу означає, що обов'язки платника податків по сплаті податку не встановлені. Податковим кодексом (ст. 7) уперше в чинному податково­му законодавстві України закріплено вкрай необхідний припис щодо обов'язкової наявності низки елементів юридичної конструкції податку, на підставі яких можна вважати той чи інший платіж сформованим. (Ст.15 платник податку; ст.. 22 об'єкт податку; ст.. 23 база оподаткування; ст.. 25 ставка податку; ст.. 29 порядок обчислення податку; ст.. 33 податковий період; ст.. 31 строк та порядок сплати податку та строк та порядок подання звітності про обчислення та сплату податку.)

Крім того, п.4.2. ПКУ зазначає, що загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають. Принциповими моментами в реалізації цього є приписи, що закріплені статтями 7-10 цього Кодексу. У статті 7 встановлено певний модуль закріплення будь-якого платежу, який законодавець відніс до податку чи збору — визначений вичерпний перелік елементів такого податку чи збору та виходячи із цього і обов'язковий набір приписів (статей законодавчих актів) за наявності яких можна вважати платіж введеним та обов'язок відносно нього таким, що виник. Статтями 8-10 встановлено вичерп­ний перелік тих платежів, які включено до податкової системи Укра­їни. Лише стосовно них і виникає обов'язок справляння. Інші плате­жі, яких немає в переліку статей 9 та 10 цього Кодексу, сплаті не підлягають.

Як спеціальний принцип слід зазначити пріоритет по­даткового закону над неподатковими законами. Це означає, що коли в неподаткових законах присутні норми, які так чи інакше стосують­ся податкових відносин, то застосовувати їх можна лише у випадку, якщо вони відповідають нормам, що містяться в податковому законо­давстві. Отже, у випадку колізії норм застосовуються положення саме, податкового законодавства. З появою Податкового кодексу України протистояння податкових та неподаткових законів може бути зведено до появи колізій між Податковим кодексом України та річними за­конами про державний бюджет. Незважаючи на заборону регулюван­ня бюджетними законами податкових відносин і до прийняття По­даткового кодексу така ситуація була, на жаль, досить традиційною.

Податкові періоди та строки сплати податків та зборів установ­люються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного над­ходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністру­вання податків та зборів. Цим закріплюється періодичний характер податку.

Установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюється відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами в межах їх повноважень, визначених Конституцією та законами України. Установлення податків винятково законами закріплений у Конституції України й включає в себе два аспекти: а) встановлення податків повинне здійснюватися компетентними органами державної влади; б) встановлення податків повинне здійснюватися тільки у встановленій формі — законами. В іс­торії сучасного українського оподаткування даний принцип не раз проходив серйозні випробування. Поняття «законно встановлений» містить у собі й вид правового акта, на підставі якого стягуються по­датки й збори. Конституція не допускає справляння податку й збору на підставі указу, постанови, розпорядження й т. п. Більш того, треба чітко розмежовувати поняття закріплення, встановлення та введення податків чи зборів. Якщо стосовно загальнодержавних податків та збо­рів реалізуються вони всі, то відносно місцевих податків та зборів і закріплення, і встановлення є компетенцією Верховної Ради України, тоді як вводяться вони рішеннями місцевих рад.