ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Поняття та правова природа податку.

6.1.Податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповід­ного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до Податкового Кодексу.

6.2.Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж: до від­повідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

Податок має подвійний зміст - суспільний та матеріальний, адже є специфічною формою виробничих відносин і бере участь у процесі перерозподілу нової вартості (суспільний зміст) та виступає частиною вартості національного доходу у грошовій формі (матеріальний зміст). Податок можна розглядати як економічну та правову категорію.

Як економічна категорія податок є формою фінансових відносин між державою, органами місцевого самоврядування і юридичними та фізичними особами з метою створення централізованих фондів коштів, необхідних для здійснення державою, органами місцевого самоврядування своїх завдань і функцій.

Що стосується податку як правової категорії, то тутв науці фінансового права існують різні підходи та концепції. Тобто, зміст правових кате­горій детермінується не тільки об’єктивною при­родою правових явищ, але і нашим розумінням, баченням цієї природи. В повній мірі це стосу­ється і наукового визначення юридичної кате­горії “податок”. Аналіз великої різноманітності визначень цієї категорії, що містяться в дослі­дженнях з фінансового права вчених постсоціа­лістичних держав і країн Заходу, всієї історії на­уки фінансового права переконує, що вся велика кількість визначень категорії “податок” вміщу­ється в рамки давно і добре відомих основних типів розуміння права: 1) природно-правового типу; 2) філософського розуміння права; 3) юри­дичного позитивізму; 4) природно-позитивістського типу (соціологічного позитивізму).

Історично першим було природно-пра­вове розуміння і, відповідно, юридичне визна­чення податку. Державний примус до сплати податку представниками цієї доктрини сприйма­вся негативно. На науковому рівні це знайшло найбільш чітке втілення і відображення у вченні фізіократів – Ф. Кене і його учнів. Згідно їхнього вчення, держава не повинна заважати дії приро­дних законів, які забезпечують об’єктивний хід явищ, порядок, який найбільш вигідний людсь­кому роду, тому що він узгоджується з природ­ним правом усіх людей. Ці вічні, незмінні за­кони, вважали вони, підпорядковують собі будь-яку розумну людину. Держава, на їхню думку, повинна сприяти розумінню цих законів за до­помогою організації освіти, дотримуватись і охороняти їх.

На якісно вищий рівень “теорію вільної конкуренції” фізіократів підняв засновник полі­тичної економії А.Сміт. Як ніхто інший, він яск­раво продемонстрував історичний характер по­датку та теоретичних уявлень про нього, з допо­могою яких наука пізнає і відображає його у від­повідних поняттях. Зокрема, він зробив обґрун­тований висновок про те, що податок для тих, хто його сплачує, ознака не рабства, а свободи і що родовими ознаками податку є легальний по­рядок платежів та господарська самостійність платника податку. Не підозрюючи цього сам, А.Сміт першим сформулював філо­софсько-правовий тип розуміння податку.Ле­гальний, законний порядок в розумінні А.Сміта суттєво відрізняється від нинішніх інтерпретацій цього явища. Головним гарантом свободи, озна­кою податку як демократичного інституту А. Сміт вважав право власності. Податок, писав він, “озна­чає, що особа є підданою уряду, однак одночасно і те, що оскільки вона наділена певною відповідаль­ністю, вона сама не може бути власністю якого-небудь іншого господаря”.

Принцип легальності, як переконує аналіз, відігравав підлеглу роль у порівнянні з принци­пом господарської самостійності (особистої не­залежності) суб’єкта податкового правовідно­шення. Квінтесенція поглядів А.Сміта на податок полягає в тому, що він оцінював принцип закон­ності податку не з точки зору гарантій надхо­джень в бюджет держави, а з позиції забезпечення незалежності, самостійності платника податку. “Там, де цього немає, - підкреслював він, - кожна особа, оподатковувана відповідним податком, передається в більшій або меншій мірі під владу збирача податків, який внаслідок цього може збільшувати тяжкість податку або вима­гати для себе погрозою такого збільшення пода­рунок чи хабар... Точна визначеність того, що ко­жна особа повинна сплатити в якості податку, нам уявляється справою такого великого значення, що тут навіть досить велика нерівномірність в розмі­рах податків є значно меншим злом, ніж навіть зо­всім мала міра невизначеності”.

В останній третині ХІХ століття в Західній Європі, насамперед у Німеччині, під впливом суспільної практики відбувся поворот до істори­чного й органічного погляду на державу. Італій­ський фінансист Ф. Нітті визначав державу як природну форму соціальної кооперації. М.І. Боголєпов пішов ще дальше, зробивши ви­сновок, що теорія державного невтручання від­жила свій вік. “Сучасні суспільні класи, - писав він, - борються між собою через прагнення при­мусити державу служити певним цілям і задачам. Потужно лунає стоуста проповідь, в якій дер­жава закликається до наполегливого втручання у народногосподарське життя”.

Держава даний заклик почула і відгукну­лась на нього у сфері податкової політики етати­стською доктриною оподаткування, юридичним позитивізмом як типом розуміння податку. Юридико-позитивіське розуміння податку, найбільш характерне радянській доктрині фінан­сового права, методом діалектичного зняття пе­рейшло і в пострадянську науку фінансового права, визначило його розуміння більшістю юри­стів-фінансистів і в даний час. Зокрема, провід­ний український теоретик податкового права М.П.Кучерявенко дає наступне визначення юри­дичної категорії “податок”: “…податок - це фо­рма примусового відчудження результатів діяль­ності суб’єктів, що реалізують свій податковий обов’язок, в державну чи комунальну власність, який вноситься в бюджет відповідного рівня (або цільовий фонд)”на основі закону (або акту ор­гану місцевого самоврядування) і виступає як обов’язковий, не цільовий, безумовний, безопла­тний і безповоротній платіж”.

Найбільш адекватним істинній природі по­датку є його розуміння і визначення, як нам ви­дється, з позиції соціологічного позитивізму – природно-позитивне розуміння податкового права. Перш за все таке розуміння податкового права, і не тільки податкового, знайшло своє за­кріплення в конституціях багатьох сучасних де­мократичних держав, в тому числі в Конституції України. Остання виходять з доктрини єдності природного і позитивного права. Згідно даної доктрини загальновизнаними принципами права насамперед є природні закони суспільного роз­витку, невідчуджуванні права та свободи людини і громадянина, які і складають об’єктивну основу позитивного права. Про це потрібно говорити, не тільки всебічно розкриваючи і докладно характе­ризуючи поняття права, його сутність та зміст, але і в коротких його дефініціях.

Категорію „податок” з позиції соціологічного позитивізму можна визначити на основі дефініції податку запропонованої С.Г.Пепеляєвим з підручника “Податкове право” під його редакцією: податок – єдина законна (вста­новлена законом) форма об’єктивних перероз­подільних відносин, що проявляєтьсяу відчу­дженні такої частки приватноївласності фізи­чних та юридичних осіб на засадах обов’язковості, індивідуальної безоплатності, забезпечена державним примусом, яка не носить характер по­карання або контрибуції, з метою забезпечення платоспроможності суб’єктів публічної влади, яка не підриває природних основ розширеного від­творення приватної власності в суспільстві та забезпечує задоволення суспільних потреб.

Виділені чотири основних типи доктрина­льних підходів до визначення юридичної катего­рії „податок” слід визнати класичними. Кожний із них будується на відповідному стрижневому принципі: невідчужуваних правах особистості; абстрактній формулі свободи; нормі поведінки, що встановлена верховною владою; реальних суспільних відносинах, що спричиняють юриди­чні наслідки. З них перші два носять абстракт­ний, суто теоретичний характер, виходять з на­лежного у податковому праві, а останні два типи (юридичний позитивізм і соціологічний позити­візм) розуміння податку надають податковому праву цілком реальний зміст (податково-правові норми або податково-правові відносини), при­ймають податкове право сущим, таким, яке воно є в дійсності.

Ці два типи податкового позитивізму і дві абстрагованих, ідеальних конструкції податку не тільки якісно відрізняються між собою, але і глибоко взаємопов’язані. Усупереч судженням багатьох дослідників права про повне неспівпа­дання природного і позитивного права насправді, як переконує вітчизняний та світовий досвід, між ними немає нездоланних перешкод. Реальність нерідко трансформує та перекручує ідеали. З ін­шого боку, ідеал впливає на дійсність, іноді час­тково втілюється в ній. Механізм такої взаємодії і проникнення складається із змін у чинному по­датковому праві, тлумачення податкових норм, загальних принципів податкового права і т.д.

Крым того, спираючись на проведений аналіз юридичної конструкції податку та різноманітних податково-правових доктрин, на нашу думку, буде обґрунтованим висунути гіпотезу про податок як явище дуалістичне, яке містить в собі у демократичному суспільстві не лише обов’язок платника податку, але водночас і його права як праводієздатного члена громадянського суспільства. Матеріальною основою цих прав є насамперед, право приватної власності платника податку, належний йому на таких же юридичних підставах дохід від вільно обраної праці у розмірах, що перевищують потреби платника податку та його утриманців (членів сім’ї) на їх повноцінне відтворення. Соціальною основою прав платника податку на сплату податку є його та членів його сім’ї є конкретні життєві (природні) потреби у задоволенні публічної частини їх інтересів, які тільки й спроможна забезпечити держава та інші публічні утворення. Праводієздатний член громадянського суспільства вільно робить вибір між можливістю сплатити легітимно встановлені податки і внаслідок цього одержати подальшу можливість сповна реалізувати себе як власник і особистість та можливістю уникнути сплати податків з допомогою тих же легітимних способів та прийомів (а також і нелегітимних), прирікаючи при цьому себе на багато серйозних обмежень та небезпек знову ж таки як власник та особистість. Природно, у другому випадку держава спробує примусово стягнути податок з його платника, реалізуючи тим самим уже своє право на існування. Тоді податок проявиться по відношенню до його платника уже тільки обов’язком. Таке розуміння податку, на нашу думку, повністю відповідає принципу соціального натуралізму та природно-позитивній природі Конституції України, ряду інших постсоціалістичних держав та цивілізованих держав Заходу, може стати ключем до успішного розв’язання, так би мовити, „малою кров’ю” найбільш гострих проблем сучасного податкового права. Історичний досвід переконує, що чим більш зрілим є громадянське суспільство та його держава, тим у більшій мірі податок проявляється у якості правообов’язку платників податку і, навпаки, чим менших успіхів це суспільство досягло у своєму історичному поступі, тим в більшій мірі податок виступає тільки як обов’язок його платників.

У статті 6 Податкового Кодексу визначено поняття податку як обов’язкового безумовного платіжу до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу[1]. Проте, це далеко не всы ознаки данного платежу.

Характеризую­чи податки, важливо виділити, на наш погляд, основні ознаки податку.

1. Це вид платежу, закріплений актом компетентного орга­ну державної влади. С. Г. Пєпєляєв підкреслює, що право пар­ламенту затверджувати податок є вираженням права народу погоджуватися на його сплату. Однак це не означає згоди кож­ного конкретного члена чи суспільства або навіть окремих груп, верств. Наприклад, у багатьох країнах існують конституційні заборони на рішення питань про оподаткування шляхом рефе­рендуму. Питання про податки і бюджет вилучено із законів, Що регулюють механізм референдуму (Конституція Італійсь­кої Республіки, ч. 2. ст. 75)[2]

2. З першою ознакою безпосередньо пов'язана ознака індиві­дуальної безоплатності, чи однобічного характеру встановлен­ня податку. В основу цієї ознаки покладено однобічний рух коштів від платника до держави. При цьому платник не одер­жує (на перший погляд) натомість нічого, це означає, що дер­жава не має зустрічних обов'язків. Кошти платника йдуть на задоволення суспільних потреб. Однак слід враховувати, що безоплатність має умовний характер через однобічний обов'я­зок платника. У загальному ж плані безоплатність означає, що кошти, які виплачуються як податок, переходять до держав­ного бюджету без одержання зустрічного відшкодування або задоволення для конкретного платника.

3. Нецільовий характер податкового платежу означає над­ходження його у фонди, що акумулюються державою і вико­ристовуються на задоволення державних потреб. При цьому не зрозуміло, на задоволення яких саме цілей витрачаються над­ходження від конкретного податку, тобто формується начебто розмитий, знеособлений публічний грошовий фонд — «гроші не пахнуть». Певна річ, потребує окремого розгляду проблема де­яких видів податків, що за своїм характером більше схожі на збори (екологічного податку, колишнього податку з власників транспортних засобів і т. ін.).

4. Безумовний характер податку є продовженням поперед­ньої ознаки й означає сплату податку, не пов'язану з жодними зустрічними діями, привілеями з боку публічного суб’єкта. Останні дві ознаки, ймовірно, найбільш чітко характеризують суть подат­ку і виділяють його із системи інших платежів.

5. Платіж надходить до бюджету відповідного рівня чи цільового фонду. Розподіл податків по бюджетах, фондам здійснюється відповідно до бюджетної класифікації і може йти двома основними напрямками: закріплення податку за певним бюджетом чи розподіл податку між бюджетами.

6. Обов'язковий характер податкового вилучення забезпе­чує нагромадження коштів у доходній частині бюджету. Обов'язковий характер - базується на конституційному обов'язку сплати податку, на законодавчому закріпленні елементів юридичної конструкції податку, встановленні відповідальності за порушення податкового законодавства.

Крім того, обов'язковість податку забезпечується силою держави в особі податкових, правоохоронних і судових органів і свідчить про те, що сплата податків має не добровільний, а примусовий характер. Система способів примусу і санкцій впливає на плат­ника податків для того, щоб поставити йому в обов'язок вико­нання своїх зобов'язань зі сплати податків. Такий примус дуже часто діє у вигляді погрози застосування санкцій. За словами П. Годме, «елемент примусу настільки важливий у понятті податку, що це спричиняє виключення з податкової сфери над­ходжень, що не мають примусового характеру»[3]. Наприклад, не є податками добровільні збори й пожертвування до бюдже­ту, а також державні позики.

7.Безповоротний характер податку, ймовірно, не потребує особливих коментарів, хоча варто звернути увагу на один ас­пект. У кінцевому підсумку платник одержує віддачу від вне­сених ним податків, коли держава задовольняє суспільні по­треби, в яких зацікавлене суспільство і кожен його індивід (охо­рона суспільного порядку, охорона здоров'я тощо), і в цьому значенні податки начебто повертаються до платника.

8.Платіж у грошовій формі. Внесення податку до бюджету відбувається в грошовій формі. Сплату податку майном за за­гальним правилом чинним законодавством не передбачено.

Податки виконують певні функції,в яких відображається та конкретизується їх сутність і завдання. Виділяють такі функції податку:

а) розподільча (за допомогою податків відбувається розподіл акумульованих коштів у дохідній частині бюджету);

б) фіскальна (податки є основним джерелом наповнення Державного і місцевого бюджетів);

г) контрольна (за допомогою податкових надходжень здійснюється аналіз фінансово-господарської діяльності підприємств, визначається раціональність і збалансованість податків);

Принципиподатку - керівні положення, що визначають сутність податку. До них належать:

а) однократності - один і той самий об'єкт може обкладатися податком одного виду лише один раз за податковий період);

б) рівності - однаковий підхід до умов оподаткування будь-яких суб'єктів незалежно від форм власності;

в) універсалізації - формування однакових умов і однакової частки відрахувань доходів незалежно від джерела одержання для всіх платників відповідно до своєї діяльності;

г) наукового підходу - застосування новітніх досягнень науки у формуванні системи оподаткування.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти