ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Етноаналіз суспільства як органічної соціальної системи

Орієнтуючись на стадійний підхід до суспільного розвитку, тривалий час побутувала думка, що народність і нація є різними стадіями розвитку суспільства.

Народність – мовна, територіальна та культурна сукупність людей, яка склалася історично і передує нації.

Народності починають формуватися одночасно з консолідацією союзів племен. Згодом формується територіальна, мовна, культурна спільність з відповідною самоназвою, але народності не ототожнюються з державами, що починають формуватися, ні територіально, ні мовно.

Нація – особлива історична сукупність людей, що характеризується спільністю походження, мови, території, економічного становища, психічного стану та культури, що виявляються в єдиній етнічній свідомості та самосвідомості.

Останнім часом стала поширеною точка зору, згідно з якою відмінність між народністю та нацією є досить умовною, а окремі етнічні групи були закріплені за цими поняттями довільно. За іншими підходами нація, на відміну від народності, містить, передусім, не етнічний, а політичний сенс. Та й у світовій практиці вживається термін «нація» саме у значенні політичної чи громадянської спільноти.

На сьогодні не існує загальноприйнятого науково-обґрунтованого визначення поняття «нація». Проте визначаються основні етнічні та культурологічні ознаки нації:

1. Мова. Українці, росіяни, білоруси, що живуть за межами своїх країн, не завжди володіють рідною совою, але вважають себе українцями, росіянами, білорусами. Євреї, що живуть за межами Ізраїлю, як правило, не володіють івритом. Існують нації з двома або й більшою кількістю мов – швейцарці, індуси, бельгійці, канадці. І навпаки, є різні нації, які мають спільну мову – німці, австрійці тощо. Жителі Канади, Австралії, Нової Зеландії говорять англійською, хоча належать до різних націй. У світі мов існує таке явище, як піджан-мови – своєрідні міжнародні мови. Вони сформувалися тоді, коли європейським колонізаторам потрібно було налагоджувати стосунки з корінними жителями Африки, Америки, Індонезії, Китаю та Тихоокеанських островів. Отже, мова, хоч і дуже важлива, глибинна ознака нації, але не така, без якої нація може втратити свою етнічну специфіку.

2. Політична та економічна діяльність на спільній території. У межах різних держав перебувають такі нації як ірландці, азербайджанці, курди, киргизи, узбеки. Євреї майже упродовж двох тисячоліть не мали своєї держави та території. Цигани і тепер їх не мають, але зберегли свою національну самобутність.

3. Релігія. Такі релігії, як християнство, іслам, буддизм, об’єднують безліч націй і є світовими релігіями. У багатьох націй співіснують дві або кілька релігій. Таким чином, певну релігію далеко не завжди можна ототожнювати з певною нацією.

Важливою ознакою нації є внутрішній державний устрій та чіткі державні кордони, у межах яких завершується їх формування. Проте усі підходи виявляють єдність у тому, що для виокремлення етнічної групи першорядним чинником є етнічна ідентичність.

Етнічна ідентичність – відчуття взаємної тотожності, історичної, соціальної та культурної спільності у представників однієї етнічної групи.

Вона не є сталою на всі часи, може змінюватися, особливо за тривалих міжетнічних взаємин. У зв’язку з цим в антропології та етносоціології було запроваджено поняття «акультурація», за допомогою якого описують зміни в етнічній ідентичності, етнічному та культурному самоусвідомленні під час тривалого контакту різних за культурою груп людей. Ці зміни стосуються всіх груп, що контактують, але практика свідчить, що домінуюча культура змінюється найменше. Культурні меншини засвоюють (самостійно або під тиском обставин) основні елементи культури домінуючої групи – релігію, стереотипи поведінки, норми тощо. Наявність цих змін є підставою для тверджень про акультураційні стратегії в такому середовищі.

Відповідно була сформульована концепція чотирьох головних варіантів акультураційних стратегій. Суть їх полягає в особливостях відповіді представниками етнічних спільнот на два питання: 1) Чи доцільне збереження власної культурної ідентичності? 2) Чи є необхідним розвиток стосунків з представниками інших етнічних груп?

Інтеграція (лат. integratio – поповнення, відновлення) – орієнтація на збереження етнокультурної спадщини одночасно зі встановленням широких контактів з представниками іншої культури, що сприяло б формуванню так званої «мозаїчної культури», де кожна окрема ланка зберігає свою особливість і самобутність.

Асиміляція (лат. assimilatio – уподібнення) – витіснення елементів культури меншості під тиском титульної культури та поглинання етнічних меншин культурою більшості. Інколи можлива часткова інтеграція культури меншин у простір титульної культури.

Сегрегація (лат. segregatio – відокремлення) – спроби збереження власної етнокультурної спадщини за різкого звуження контактів з представниками інших національних утворень. Фактично вона є вираженням ізоляціоністської політики. Цей термін вживається, коли йдеться про домінуючі етнічні групи; щодо політики національних меншин використовують термін сепаратизм.

Маргіналізація (лат. marginalis – межа, узбіччя) – ситуація, за якої небажання або неспроможність орієнтації на етнокультурні стереотипи більшості супроводжується в етнічній групі втратою рідної культури, мови тощо.

Здебільшого етнічна ідентичність може бути зафіксована та вивчена на рівні етнічних стереотипів.

Етнічний стереотип (грец. stereos – твердий і typos – відбиток) – стандартизований, стійкий, емоційно насичений, ціннісно визначений образ, уявлення про певний об’єкт, продукований під впливом конкретної етнічної культури, актуальний для представників окремої етнічної спільноти.

Термін «стереотип» щодо соціальних явищ був запроваджений американським дослідником В. Ліппманом у 20-ті роки XX ст. і передбачав схематизоване, культурно зумовлене сприйняття навколишньої реальності, що дає змогу спрощувати процес світосприйняття, економлячи при цьому зусилля людини. Пізніше його почали використовувати і щодо проблемного поля етносоціології.

Етнічні стереотипи спрощують сприйняття навколишнього світу для представників конкретного етносу, водночас вони допомагають етносу зберігати ідентичність, поширюватися і розвиватися у часі та просторі.

Етнос у структурі етносоціології розглядається як соціальний організм певної території і певних груп людей. У цих людей, завдяки розвитку господарських, культурних, торговельних та інших зв’язків, склалась спільна мова, загальні риси культури та побуту, особливості психічного складу.

Етнос – тип культурної спільноти, яка приділяє значну увагу спільному походженню та історичній долі і вирізняється з-поміж інших подібних спільнот однією або кількома культурними особливостями: релігією, звичаями, мовою. Це тип культурної спільноти.

На думку ряду спеціалістів з етногенезу, зміна основних ознак етносу, таких, як мова, культура, релігія, територія, може привести й до зміни самого етносу. Але, як свідчить історія, зовсім не обов’язково зміна названих етноформуючих ознак призводить до зміни етносу. Так, єврейський народ утратив свою територію та державу вже в І ст. н. е., ставши народом-діаспорою; потім цей народ втратив мову (у кращому випадку він став білінгвом). Але не зважаючи на те, що було так багато втрачено, етнічне ядро єврейської нації не було асимільоване. Безумовно, найважливішу роль у збереженні цього етносу відігравала національна ідея, яка, в основному, базувалася на релігійній основі.

Український науковець Ольгерд Бочковський зазначав, що етносом можна вважати тільки той народ, що живе патріархальним життям і йому властиве лише почуття родинної спорідненості, але він не володіє тим, що характеризує націюнаціональною свідомістю.

Процес етнізації або набуття етнічності особою можна представити такими складниками:

– генетичне наслідування;

– вплив родини, найближчого соціального оточення;

– засвоєння рідної мови;

– засвоєння головних елементів етнічної культури: традицій, звичаїв, обрядів, міфів, вірувань тощо;

– вплив етнічно забарвлених елементів повсякденної побутової культури;

– взаємодія з іншими культурами, усвідомлення диференціації на «ми» і «вони».

Відомо, що у різних частинах світу народи відрізняються за їх спадковими особливостями, включаючи колір шкіри, текстуру волосся, риси обличчя, зріст, постать та форму голови.

Із соціологічної точки зору, раса – це категорія людей, які вважаються соціально відмінними на підставі їх генетично успадкованих фізичних характеристик. негроїдна, європеоїдна і монголоїдна

Хоча досить легко спостерігати відмінності фізичних характеристик людей. У той же час вченим не так легко досить певно ідентифікувати раси та визначити критерії расової класифікації людей. Справа в тому, що люди відрізняються у дуже багатьох аспектах. Класифікація, що базується на одній характеристиці, такій як колір шкіри, не обов’язково даватиме такі самі результати як інші критерії класифікації.

Етнічна група – це категорія людей, соціальна відмінність яких є результатом культурної спадщини, яку вони поділяють.

Дуже часто, як показують дослідження, етнічні групи відчувають почуття своєї єдності їх члени вірять, що вони мають спільне походження. Це переконання нерідко злите з глибоким почуттям «спільності» та викликає прагнення не належати до будь-якої іншої групи.

Сучасні етнічні проблеми існують у межах державних утворень, найчастіше ведуть мову про взаємини між титульними націями і національними меншинами.

До титульнихналежать нації(домінантна група), що компактно проживають на певних територіях, дають назву існуючому державному утворенню.

Соціологи визначають групу меншиняк таку групу людей, чий фізичний вигляд або культуральна практика відрізняє їх від домінуючої групи та робить їх такими, що зазнають нерівного поводження.

Вандер Занден (Vander Zanden), визначає меншину як расово або культурально самоусвідомлену частину населення із успадкованим членством та високим рівнем внутрішньо-групових одружень, що зазнає шкоди з боку домінуючої частини нації-держави (natіon-state).

Соціологи виділяють сьогодні п’ять основних властивостей, що характеризують меншини:

1) меншини – це соціальна група, члени якої зазнають дискримінації, сегрегації (спроба збереження власної етнокультурної спадщини за різкого звуження контактів з представниками інших національних утворень), переслідувань або утиску з боку іншої соціальної групи, яку називають домінантною групою;

2) меншина має фізичні або культурні риси, що відрізняють її від домінантної групи;

3) меншина – це соціальна група, що усвідомлює себе як таку і усвідомлює свою єдність. Її члени відрізняються соціальною та психологічною близькістю до подібних собі, та поняттям єдності свого народу;

4) членство у групі меншин загалом не є добровільним. Членство у групі – це приписана позиція (як приписаний статус), тому що індивід, як правило, народжується у певному статусі, особливо коли мова йде про расову меншину;

5) члени меншин (за вибором, або за необхідністю), як правило, одружуються між собою. Домінантна група застерігає своїх членів від одруження з членами меншин, та зазвичай ставиться з презирством до тих, хто порушує цю заборону.

Офіційна статистика зовсім не бере до уваги людей, що належать до міксантів, тобто до людей, що є нащадками двох або більше етнічних груп.

Частка міксантів серед населення в основному визначається часткою міжетнічних шлюбів.

Багато соціологів розглядають міжгрупові шлюби як чутливий барометр міжетнічного та міжрасового клімату. Чим вищий відносний рівень міжгрупових шлюбів, тим нижча інтенсивність упереджень та дискримінацій.

Упередження так часто зустрічаються у соціальному житті, що деякі оцінюють їх як «частину людської натури». Головна особливістьупередження полягає в тому, що воно базується на узагальненнях, що ігнорують відмінності між індивідами.

Амер-й соціолог Герберт Блумер прийшов до висновку про те, що, як правило, чотири основні почуття характеризують членів домінантної групи:

1) почуття, що вони вищі від членів меншини;

2) почуття, що натура членів меншини є іншою та ворожою;

3) почуття, що члени домінантної групи мають незаперечне право на привілеї, владу та пошану;

4) страх та підозру, що члени меншини складають плани позбавити домінантну групу її здобутків.

У той час як упередження є ставленням, тобто станом психіки, дискримінація пов’язана із свавільною відмовою у привілеях, престижі та владі членам меншин, чия кваліфікація є такою ж самою, як і у членів домінантної групи.

Упередження не обов’язково поєднується з дискримінацією, тому що міжособові стосунки не обов’язково будуються на єдності ставлень та дій.

Не тільки приватні особи вдаються до дискримінації. У повсякденному функціонуванні інститути суспільства також можуть вдаватися до дискримінації членів деяких груп. Це соціологи називають інституціональною дискримінацією.

На досвіді України це дуже помітно у нерівності умов змагання між російськомовною та українськомовною частинами населення.

Домінантні групи проводять стосовно меншин досить різні типи політики. Іноді ця політика відповідає цілям меншин, іноді вона їм суперечить.

Таким чином, соціологія займається аналізом суспільства як органічної соціальної системи, утвореної з спільнот, до яких належить і нація. Нація, в свою чергу, виступає великою етносоціальною спільнотою, члени якої свідомі своїх спільних політичних, культурних, господарських та інших інтересів.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти