ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


З лексикології, фразеології та лексикографії

Курс лекцій

З лексикології, фразеології та лексикографії

 

Тема 1. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ЛЕКСИКОЛОГІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

 

Поняття про літературну мову

Літературна мова – унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує основні сфери діяльності, культурні потреби народу, художньої літератури, публіцистичних творів, періодичних видань, радіо, театру, науки, державних установ, школи тощо.

Унормованість літературної мови полягає в тому, що словниковий склад у ній відібраний з лексичного багатства загальнонародної мови, значення і вживання слів, вимова й правопис регламентовані, формотворення і словотворення здійснюються за загальноприйнятими зразками. Літературна мова протиставляється діалектам, просторіччю, жаргонам. Залежно від змісту, мети й умов спілкування в літературній мові виділяють окремі функціональні різновиди її – стилі. Літературна мова має дві форми – усну й писемну.

Поряд з поняттям літературна мова існує поняття національна мова. Це мова, що є засобом письмового й усного спілкування нації. Національна мова – категорія історична, вона складається в період розвитку народності в націю. Національна мова успадковує структуру мови народності. Як і мова народності, національна мова загальнонародна, охоплює всі мовні засоби спілкування людей – і літературну мову, і територіальні діалекти.

 

Мовна норма

Мовна норма (лат. norma – правило, взірець) – закріплені в практиці зразкового використання мовні варіанти (в галузі вимови, слововживання, граматичних та інших мовних засобів), які найкраще і найповніше з числа співіснуючих виконують свою суспільну роль.

Унормованість – необхідна приналежність літературної мови. Норми літературної мови єдині і загальнообов’язкові. Вони виробляються всією суспільно-мовною практикою народу, відшліфовуються майстрами слова різних стилів, обґрунтовуються в основних закономірностях мовознавчою наукою і узаконюються певними урядовими і науково-освітніми актами. Норма – категорія історична: будучи до певної міри стійкою, стабільною, що забезпечує її функціонування, норма разом з тим зазнає змін, що випливає з природи мови як явища соціального, яке перебуває в постійному розвитку разом з творцем і носієм мови – суспільством.

 

Лексикологія як наука

Українська мова, як і будь-яка інша, складається із слів. Усі слова, вживані в ній, становлять її лексику, або словниковий склад. Розділ мовознавчої науки, об’єктом якого є вивчення словникового складу мови, називається лексикологією.

Предметом вивчення лексикології є обсяг і характер словника, що властивий українській мові в її літературному вияві на сучасному етапі існування й розвитку.

До компетенції лексикології належить загальне вивчення словника мови, всебічне вивчення лексичних значень слів, уживаних у ній, розкриття всієї складності й багатогранності цих значень, зокрема таких, як первинне й вторинне, пряме й переносне, конкретне й абстрактне; слова однозначні й багатозначні, омоніми й пароніми, синоніми і антоніми… До її завдань належить також вивчення словникового складу сучасної української літературної мови з погляду його походження, загальна експресивно-стилістична характеристика сучасної української лексики, можливостей її вживання в різних мовних ситуаціях і в різному словесному оточенні, визначення її активних і пасивних компонентів, а також найважливіших процесів, що відбуваються в ній на сучасному етапі.

Вихідною передумовою тут є положення про те, що лексика не становить механічної сукупності слів, а являє собою певну систему, елементи якої співвідносні і взаємозв’язані, підпорядковані внутрішнім закономірностям цієї системи.

 

Зв’язок лексикології з іншими лінгвістичними дисциплінами

Лексикологія не ізольована лінгвістична наука, вона пов’язана з багатьма іншими розділами мовознавства, що вивчають слова в тому чи іншому аспекті.

Насамперед це семасіологія – наука, що вивчає значення, внутрішній зміст мовних одиниць.

Безпосередній зв’язок існує й між лексикологією та етимологією, наукою, що вивчає походження слів. Етимологія найближче стосується історичної лексикології.

Лексикологія тісно пов’язана з фразеологією, що досліджує лексико-семантичну сполучуваність слів, стійкі мовні звороти, фразеологізми, однією з найважливіших властивостей яких є відтворюваність їх як цілісних мовних одиниць. З цього погляду фразеологічні одиниці аналогічні одиницям лексичним, отже, й фразеологія як наука цим самим зближується з лексикологією.

Прямий і безпосередній стосунок до лексикології має лексикографія – лінгвістична дисципліна, що вивчає наукові основи створення словників різного типу, а також означає і безпосередню наукову роботу над укладанням словників.

Зв’язана з лексикологією й ономастика – розділ мовознавства, який вивчає будь-які власні імена, історію їх виникнення, розвитку й функціонування.

 


Тема 2. СЛОВО ЯК ОСНОВНА ОДИНИЦЯ ЛЕКСИЧНОЇ СИСТЕМИ

 

Слово як одиниця мови

Слово є однією з найважливіших одиниць мови, всі інші мовні одиниці тією чи іншою мірою пов’язані з ним. Мовні звуки реалізуються лише в слові; такі мовні одиниці, як морфеми, можуть існувати тільки на базі слова; із слів складаються словосполучення і речення, за допомогою яких людина оформлює свої думки й передає їх іншим людям, фактично за допомогою слів реалізується найважливіша функція мови – комунікативна.

В ієрархічній системі мовних одиниць слово належить до вищого після морфеми ряду й займає місце безпосередньо після неї. Зрідка воно складається з однієї фонеми й значно частіше з комплексу фонем, які реалізуються в різноманітному, специфічному для кожної мови звуковому вияві, що й становить його матеріальну основу.

Важливою загальною ознакою слова є його виділюваність як мінімальної самостійної одиниці мови. Ця ознака відрізняє слово від фонеми і морфеми, які у мові поза словом не виступають. На відміну від словосполучення, слово характеризується і такою ознакою, як відтворюваність. Якщо словосполучення і речення будуються заново, то слово в процесі мовлення заново не твориться, а відтворюється.

Безсумнівним є також те, що кожне слово пов’язане із значенням і що воно належить до значущих одиниць мови.

На підставі викладеного вище слово можна визначити як найменшу самостійну одиницю мови, що складається зрідка з одного звука, а частіше із граматично оформленого звукового комплексу, за яким суспільною практикою закріплене певне значення і якому властива відвторюваність у процесі мовлення.

 

Слово та поняття

Слово – центральна одиниця мови. Це така одиниця, яка становить і фонетичне, і морфологічне, і лексико-семантичне ціле.

Лексику цікавлять слова як позначення певних реалій дійсності, тобто як лексико-семантичне ціле. Значення слова – це відображення у ньому того чи іншого явища дійсності. Розрізняють лексичне значення слова і його граматичне значення. Перше з них є основним.

Лексичне значення слова тісно пов’язане з поняттям. Поняття про предмет, явище, якість, стан або дію – це узагальнене відображення у свідомості людей основних уявлень про властивості дійсності, пізнаваної у процесі суспільно-трудової діяльності.

Спочатку у свідомості людей відображались лише конкретні предмети, які вони бачили, відчували з допомогою органів чуття. У процесі розвитку людського мислення з’являється здатність до абстрактних уявлень: у свідомості відображаються не лише реально існуючі предмети, але й усі абстраговані процеси, явища… Пізнаючи предмет і явища, людина абстрагується від усього несуттєвого у їх властивостях, якостях – зосереджує увагу на головнихрисах. Потім вона зіставляєсвої уявлення, одержані в результаті пізнання подібних чи однотипних предметів. Таким чином, у її свідомості формуються поняття про явища дійсності якузагальнення сукупності однорідних предметів у їх головних рисах. Ці головні риси дозволяють відрізняти один предмет від іншого.

За поняттям закріплюється найменування, слово, тобто самі поняття також фіксуються з допомогою мови. Зв’язок між словом і предметом встановлюється у процесі спільної діяльності людей. Тому слово більш-менш однаково розуміють усі члени конкретного мовного колективу в конкретний історичний період.

В українській мові не всі слова називають поняття. Вигуки, модальні слова, службові слова, власні назви не називають понять. Але всі вони мають значення.


Функції слова

Позначаючи предмет, виражаючи поняття про нього, слово виконує основну функцію – номінативну, яка дозволяє виділити предмет з ряду подібних чи різних предметів або денотатів (предметів чи явищ навколишньої дійсності, з яким співвідноситься певна мовна одиниця; те, що можна назвати певним іменем). Оскільки більшість слів позначає не окремий предмет, а сукупність однорідних предметів (понять), то слово водночас виконує й узагальнюючу функцію.

Поняття є ядром лексичного значення (ЛЗ) слова, тобто основним його елементом. Але не єдиним. У значення слова включається також емоційно-експресивне забарвлення (коннотація – додаткове значення слова). На ЛЗ слова впливає і місце слова в лексичній системі мови.

Таким чином, ЛЗ слова – це його понятійно-предметний зміст, що є елементом лексичної системи конкретної мови, тобто ЛЗ слова складається із кількох компонентів. У сучасній лінгвістиці ЛЗ прийнято називати лексико-семантичним варіантом слова (ЛСВ).

 

Типи ЛСВ в українській мові

ЛСВ слова, будучи елементом системи, в той же час має певну автономність. Він має власні специфічні особливості, які виявляються у: а) характері співвідношень з дійсністю (пряме – переносне: див. Тему 3. “Полісемія”); б) можливостях лексичної сполучуваності (вільні – зв’язані); в) характері виконуваних функцій (номінативні – експресивно-синонімічні: див. Тему 8).

Розглянемо вільні і зв’язані ЛСВ.

Вільні – такі ЛСВ, сполучуваність яких з іншими словами залежить тільки від предметно-логічних зв’язків у позамовній дійсності. Так дерево може рости, цвісти, сохнути, зеленіти, впасти тощо, але воно не може бігти чи співати.

Інша група ЛСВ – це ті, лексична сполучуваність яких обмежена не логічно-предметними зв’язками, а власне мовними. Такі ЛСВ є зв’язані. Серед них виділяють три групи: фразеологічно зв’язані; функціонально-синтаксично зумовлені; конструктивно зумовлені.

Фразеологічно зв’язані ЛСВ – такі, що реалізуються лише при сполученні конкретного слова з вузьким стійким колом слів, тобто у фразеологічних сполученнях. Слово тут втрачає самостійну номінативну функцію і проявляє своє нове значення тільки в сполученні з обмеженою кількістю слів або з одним словом.

Брати бика за роги – починати діяти енергійно, рішуче, з найголовнішого. Це значення фразеологізму не випливає із суми значень і не пов’язане з прямим значенням слів.

Функціонально-синтаксично зумовлені виникають при використанні слова в певній синтаксичній функції. Часто це пов’язано з явищем субстантивації: військовий (воїн) у функції підмета або додатка, у функції означення це значення руйнується.

Конструктивно зумовлені ЛСВ – такі, для розкриття яких необхідно вказати, в якій конструкції вони виникають. Без такої вказівки ми не можемо точно визначити значення слова.

Слово басейн усі сприймають як спеціально обладнане для плавання місце, а інше значення цього слова – територія, яку охоплює річка з притоками – потребує обов’язкового додатка у родовому відмінку – басейн Дністра.

 

 

Тема 3. ПОЛІСЕМІЯ

Явище багатозначності

У кожній мові є певна кількість слів, що мають одне лексичне значення (ЛЗ), тобто за співвідношенням плану вираження і плану змісту вони симетричні: одній формі відповідає одне значення: калач, канат, глина, вітер. Такі слова називаються однозначними або моносемантичними.

Проте величезна кількість слів має не одне, а два і більше значень: боротьба, бій, бігти, іти. Між значеннями цих слів відчувається тісний смисловий зв’язок: їх об’єднує спільна тема.

Чому у мові виникає багатозначність?

В основі назви предмета чи явища лежить якась його ознака. Два і більше предмети можуть мати спільні ознаки і одержати однакову назву.

Наприклад, слово кришталь у прямому значенні називає дуже прозоре скло високого ґатунку, а у переносному – вироби з такого скла. Отже, умовоювиникнення багатозначності є пізнавальна діяльність людини: новий предмет, явище пізнається на осові порівняння, асоціації одних відомих предметів з іншими, пізнаваними, і встановлення в результаті цього рис подібності чи зв’язку. Це підтверджується тим, що в кожній літературній мові більшість слів (до 80%) є багатозначними.

Багатозначність забезпечує одну з важливих вимог до мови як знакової системи: мінімальною кількістю знаків передавати максимум інформації. Тобто вона забезпечує вимогу економності.

Полісемія – засіб організації лексичної системи: нове значення слова включається в його семантичну структуру (за спільними ознаками), разом з тим внутрі неї воно протиставляється, вступає в опозицію з існуючими значеннями і сприймається як нове в цій структурі: кубок. 1. Великий келих, чара. 2. Ваза з коштовного матеріалу, що її вручають як приз переможцям спортивних змагань. Спільним у цих двох значеннях є форма кубка, розрізняє їх його призначення.

Таким чином, полісемія, з одного боку один із продуктивних засобів збагачення лексичної системи (з’являються нові ЛСВ); з другого – один із важливих засобів її організації.

 

Лексичні омоніми

У лексикології розглядаються лексичні омоніми, тобто слова, які становлять один звуковий комплекс, що має два і більше лексичних значень, не пов’язаних семантично в сучасній лексичній системі.

Ласка – ніжність; ласка – хижа тварина.

До лексичних омонімів звичайно відносять слова, які належать до однієї частини мови і мають однаковий набір граматичних ознак.

Звичайно визначають омоніми повні і неповні.

До повних омонімів належать ті, у яких омонімічні усі граматичні форми:

балка – брус однотонний – одноманітний
балка – яр однотонний – вагою в 1 т.

До неповних належать ті омоніми, у яких не усі граматичні форми мають однаковий фонетичний склад.

Р.в. проліска(квітки) – проліску(узлісся);

Н.в. мн. кучери (візники) – кучері(локони).

 

Причини виникнення омонімії

За походженням лексичні омоніми поділяються на 2 класи: 1) лексичні омоніми, що виникли в результаті розвитку мовної системи української мови; 2) лексичні омоніми, що виникли внаслідок засвоєння слів з інших мов.

Перший клас має такі види.

а) Омоніми, що виникли в результаті розвитку значень багатозначного слова.

Порох¹ – пил порох² – вибухова речовина.

б) Такі, звуковий склад яких став тотожним внаслідок фонетичних змін етимологічно різних слів

слати¹ (із сълати) і слати² (із стьлати).

в) Ті, що виникли внаслідок збігу звукового складу слів, які утворились від різних основ

кормовий¹ – від корм

кормовий² – від корма.

г) Слова, що утворились у різний час з омонімічних словотворчих елементів і мають різне значення

провід¹ – керівництво – провідник¹ – людина

провід² – дріт – провідник² – матеріал.

Другий клас має такі види.

а) Запозичене слово тотожне до слова української мови

Лава (ослін – укр.) – lawa (спосіб шикування війська – пол.) – lawa (розплавлена маса – іт.).

б) Запозичене слово омонімічне до іншого запозиченого слова

Гриф¹ – хижий птах (гр.)

гриф² – частина струнного музичного інструменту (нім.)

гриф³ – штемпель, відбиток (фр.)

 

Міжмовні омоніми

Слова, які у різних мовах звучать подібно чи однаково, але мають різне значення, називаються міжмовними омонімами.

дитина (укр.) – детина (рос.)

калитка (укр.) – калитка (рос.).

 

Явища близькі до омонімії

До таких явищ можна віднести пароніми, омофони, омографи, омоформи.

Омографи – різні за значенням слова, що мають однакове написання, але різняться вимовою: гóри – горú.

Омофони – різні слова, що збігаються за вимовою в усіх чи окремих граматичних формах, але мають відмінність у написанні: гриби і греби, сонце – сон це.

Омоформи – різні слова, що збігаються за звучанням тільки в окремих граматичних формах: ніс (іменник) – ніс (дієслово); води (іменник) – води (дієслово).

Пароніми – слова, які подібні за структурою і вимовою, належать до однієї частини мови чи мають спільні граматичні ознаки, але різняться за своїм значенням: геройський – героїчний; континент – контингент.

 

Розряди синонімів

Розрізняють кілька типів синонімів.

1. Семантичні (ідеографічні, понятійні) – це стилістично нейтральні слова, які відрізняються додатковими значеннєвими відтінками, обсягом семантики:безмежний, безкрайній, безбережний, безмірний, неозорий тощо.

2. Стилістичні – синоніми, що протиставляються у тому чи іншому функціональному стилі. Найчастіше це міжстильове слово і слово, що вживається у певному стилі.

Негоціянт (заст.) – художній стиль, науковий (істор.) – купець, комерсант – міжстильові.

3. Емоційно забарвлені синоніми – їх значення відрізняється емоційним компонентом, що виявляє ставлення особи чи колективу до явища.

вояка (ірон.) ← солдат → воїн, звитяжець (урочисто).

4. Абсолютні синоніми – слова, тотожні за значенням і стилістичним забарвленням: градусник – термометр.

5. Контекстуальні синоніми – слова, які зближуються своїми значеннями і вступають в синонімічні зв’язки лише в умовах певного контексту. Прикметниксивий в умовах контексту сивий Львів є синонімом до слів старий, древній.

До контекстуальних синонімів належать евфемізми та перифрази.

Евфемізми – слова і вирази, які вживаються з метою уникнення слів з грубим чи непристойним змістом або з непристойним у певних умовах забарвленням, наприклад поважного віку замість старий, говорити неправду – брехати.

Перифрази – описовий зворот мови, або стилістична фігура, троп, за допомогою якого передається зміст іншого слова чи виразу, шляхом підкреслення якоїсь особливості, якості, істотних у певному контексті чи ситуації: цар звірів – лев, Лесин край – Волинь.

 

Антоніми

(самостійне вивчення)

Антоніми – це слова з протилежним значенням. Але антоніми визначають не взагалі будь-які протилежні поняття, а обов’язково поняття співвідносні, об’єднані змістом на основі їх протиставлення.

Антоніми об’єднуються в антонімічні пари: високий – низький, сум – радість, добро – зло.

В антонімічні відношення вступають не всі слова нашої мови. Не входять в антонімічні зв’язки слова, які означають конкретні поняття, а саме: іменники з конкретним значенням, велика кількість відносних прикметників, багато дієслів…

Багатозначні слова у кожному значенні утворюють окрему антонімічну пару: свіжий (хліб) – черствий, свіжа (сорочка) – брудна, свіжа (газета) –стара, свіжа (риба) – копчена, тухла, морожена – залежно від контексту.

Антоніми бувають різнокореневі і однокореневі. Різнокореневі: старий – молодий, добре – погано. Однокореневі: друг – недруг, відбігати – підбігати.

Стилістична роль антонімів полягає перш за все у тому, що вони забезпечують контрастну характеристику образів, предметів, явищ. З допомогою антонімів створюється антитеза, зіставлення, протиставлення, ант.градація. Цікавою стилістичною фігурою є оксиморон, в якому поєднуються протилежні за змістом, контрастні поняття, що спільно дають нове уявлення: гарячий сніг, жорстоке милосердя, живий труп тощо.

 

Тема 6. СКЛАД ЛЕКСИКИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ З ПОГЛЯДУ ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ

 

Запозичена лексика

Запозичена лексика в сучасній українській мові становить приблизно 10% усього її словникового складу.

Запозичатися можуть як цілі слова та вирази, так і окремі їх елементи (морфеми, семантика).

Іншомовні слова входили в систему української лексики протягом усієї її історії в зв’язку з економічними, політичними та культурними контактами між українським та іншими народами. Ранні запозичення проникали переважно усним шляхом, а пізніші засвоювались як через усне спілкуваня, так і через літературні джерела.

Специфічним різновидом запозичень є лексичні кальки. Це слово або вираз, скопійовані засобами рідної мови з іншої мови, тобто кожна значуща частина оригіналу буквально перекладається і займає в перекладі таке ж місце, як і в оригіналі. Наприклад, укр. промова з нім. Ursprache, землеробство з лат.agricultura.

До запозичень належать інтернаціоналізми, екзотизми та варваризми.

Інтернаціоналізми – слова, які засвоєні більшістю мов світу з мови народу, що створив або ввів у загальний вжиток позначені ним предмети: спорт, філософія, комбайн…

Екзотизми – слова і вирази, які засвоєні з інших мов, але позначають предмети, явища неукраїнської дійсності, у їх семантиці відображені поняття з життя інших народів: назви установ і організацій (сейм, меджліс); грошових одиниць (євро, фунт стерлінгів); назви одягу (кімоно, чалма).

Варваризми – іншомовні слова або вислови, які не стали загальновживаними, повністю не засвоєні мовою: авеню, місіс. Варваризми не тільки не перекладаються, а й часом зберігають на письмі чужомовну графічну передачу: тет-а-тет і tête-a-tête, альма матер і alma mater.

 

З ПОГЛЯДУ ВЖИВАННЯ

Застарілі слова

Застарілими слова стають внаслідок постійного процесу старіння, архаїзації якоїсь частини словникового складу.

Склад застарілої лексики неоднорідний. Насамперед у ньому розрізняють слова за ступенем їх архаїзації. Одну групу застарілих слів становлять ті, що зовсім вийшли з мовного вжитку і не побутують у СУЛМ: братана – дочка брата; гудець – музикант… Ці слова незрозумілі носіям мови без відповідних пояснень і довідок.

До іншої групи застарілої лексики належать слова, що в СУЛМ вживаються рідко, наприклад: боярин, воістину, мушкет… Ці слова здебільшого зрозумілі носіям української мови.

Одні слова переходять з активної лексики до пасивної у зв’язку з тим, що зникають з побуту й життя людського суспільства позначувані ними предмети, події, явища. Тут діють позамовні фактори. Цю групу застарілих слів називають матеріальними архаїзмами – інша назва, якою ми будемо користуватись –історизми (чернь, тисячник, осаул, ратище, чинш…).

Інші слова переходять з активного словника у пасивний через витіснення їх рівнозначними словами, що з тих чи інших причин виявилися більш прийнятливими для називання тих самих явищ, подій, предметів… Процес цей зумовлений дією внутрішніх факторів мови. Це є стилістичні архаїзми (або власне архаїзми: зигзиця – зозуля, ректи – говорити, рать – військо…).

Стилістичні архаїзми можа поділити на лексичні, тобто такі, до яких є сучасні синоніми (десниця – права рука; перст – палець), і на семантичні – слова, в яких поряд з активно вживаними в СУЛМ значеннями є значення застарілі (колода – 1) великий кусок зрубаного дерева; 2) (заст.) вулик; живіт – 1) частина тіла; 2) (заст.) життя.

 

Неологізми

Неологізм – слово або мовний зворот, створені для позначення нового предмета чи вираження нового поняття (модем, принтер, євро). Кожне нове слово, що постає у мові, спочатку являє собою неологізм, а набувши широкого вжитку, входить в активний словниковий склад мови, перестає бути неологізмом.

Крім неологізмів загальномовних, або лексичних, виділяються неологізми індивідуальні, створені авторами художніх творів. Це неологізми стилістичні(злотоцінно, яблуневоцвітно, трояндно).

 

Територіальні діалектизми

В СУМ є велика група слів, поширення яких обмежується певною територією. Це так звані територіальні діалектизми.

Залежно від того, в якому відношенні територіальні діалектизми стоять до загальнонародного словника, їх поділяють на три основні групи: лексичні,етнографічні та семантичні.

Лексичні діалектизми – слова, що позначають поняття, для вираження яких у загальнонародній мові вживаються інші слова: картопля – бараболя, крумплі, бульба; бур’ян – хопта; відро – путня.

Етнографічні діалектизми – це назви місцевих реалій і понять, що не відомі або не використовуються поза межами певного говору чи групи споріднених говорів. З цієї причини етнографічні діалектизми не мають відповідників у загальнонародній мові, а означувані ними реалії передаються описово або позначаються тими самими словами, що й у говорах: колиба, трембіта, кептар…

Семантичні діалектизми – слова загальнонародної мови, які в місцевих говорах відрізняються значенням і сферою вживання. Таким чином, поза контекстом такі слова не сприймаються як відхилення від загальнонародної норми: верх – димар; година – гарна погода…

 

 

Тема 8. ЛЕКСИКА СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

Розмовна лексика

Прошарок слів, які здебільшого поширені в розмовно-побутовому стилі усного літературного мовлення: балакати, гулянка, замазура, крутий, мастак, репет, теревенити.

Ці слова у своїй більшості мають стилістичне забарвлення і протиставляються загальновживаній нейтральній лексиці. Маючи додаткове стилістичне навантаження, розмовна лексика може надавати мовленню іронічного, жартівливого, фамільярного та інших відтінків.

Фамільярна лексика властива розмовному мовленню, що має інтимний, розв’язний чи занадто невимушений, безцеремонний характер: друзяко, чудило, стовбичити.

Слова, що вживаються здебільшого в усному побутовому мовленні, а також у літературній мові з метою надання зневажливої, іронічної, грубуватої, фамільярної оцінки характеризованим предметам чи явищам називаються просторічними або розмовно-просторічними.

Серед розмовно-просторічних слів та зворотів існують і такі, що сприймаються як грубі чи лайливі, вульгарні – це вульгаризми (морда, пика, дурепа, придурок). Вживання таких слів не прийняте в літературній мові.

Розмовна лексика протиставляється книжній.

 

Книжна лексика

Книжна лексика – це лексика, властива писемній формі літературної мови, вживана в науковій літературі, публіцистичних творах, офіційно-ділових документах тощо.

До книжної лексики належать багато слів, що означають абстрактні поняття (доблесть, бентежність), слова з виробничо-професійної галузі (пропорція, калькуляція, крекінг), поетичні слова, вживані в художній літературі (борня, небокрай, линути). Сюди ж належать книжно-урочисті слова (славетний, достойний, торжество), значна частина старослов’янізмів (благоденство, глава, страж), архаїзмів (драгоман, ратай), екзотизмів та варваризмів (сакля, леді, аксакал)…

Термін книжна лексика певною мірою умовний, своєю семантикою він не обіймає всіх стильових функцій тих слів, що об’єднуються ним.

 

Термінологічна лексика

У словниковому складі української літературної мови велике місце належить термінологічній лексиці, кількість якої весь час помітно зростає. Терміномназивається спеціальне слово або словосполучення, що вживається для точного вираження поняття з якої-небудь галузі знання – науки, техніки, мистецтва тощо. Наприклад: суфікс, сонет, синус, ампер. Специфіка термінів у тому, що вони однозначні у межах тієї термінологічної системи, в якій уживаються, не зв’язані з контекстом і стилістично нейтральні. Терміни є загальнонаукові і галузеві. Загальнонаукові терміни здебільшого поширені в усіх галузях наукових знань (аналіз, синтез, аналогія, категорія), а галузеві відомі тільки в певній науці (літературознавчі: епос, персонаж, епітет; хімічні: гідрат, оксид).

 

Експресивна лексика

Лексика експресивна – слова, які не тільки виражають якесь поняття, а й мають емоційний відтінок.

До експресивної лексики належать слова, що виражають якісну оцінку предметів, явищ дійсності, осіб, стану й почуття людини (радість, журба; коханий, нікчемний; весело, сумно; любити, радіти); урочисті слова (благословенний, велич, вікопомний). Експресивне значення може досягатися засобами словотвору – ряд суфіксів надають словам емоційного забарвлення (дівчинка, білесенький, рученька, ручище). Експресивні слова мають позитивне (ласкавий, голубонька) або негативне значення (гидкий, осел).

 

Соціальні діалектизми

Традиційно розглядають кілька груп лексики обмеженого соціального вжитку: професіоналізми, жаргонізми, арготизми.

Професіоналізми – слова або вислови, що властиві мовленню людей певної професійної групи. Багато з таких слів уживаються тільки у відповідному професійному колі людей і не відповідають нормам літературної мови. Наприклад, у мові моряків кок (кухар), камбуз (кухня); у шоферів – баранка (кермо),двірники (очисники скла); у футболі – свічка (вертикальний удар), дев’ятка (кут воріт) тощо.

Жаргонізми – соціальний діалект; відрізняється від літературної мови специфічною лексикою і вимовою, але не має власної фонетичної і граматичної системи. Як правило, це словник розмовного мовлення людей, зв’язаних певною спільністю інтересів (кримінальний світ, солдати, студенти, молодь): банячити, балдіти,жмот, поїхати (збожеволіти).

Арго – мова якоїсь вузької соціальної чи професійної групи, штучно створювана з метою мовного відокремлення; відзначається головним чином наявністю слів, незрозумілих для сторонніх. Лірницьке арго: дулясник – вогонь; кеміть – ніч; крисо – м’ясо, кунсо – хліб.

Останнім часом все більше вживається термін сленг.

Сленг (з анг. – жаргон) – жаргонні слова або вирази; розмовний варіант тієї чи іншої соціальної або професійної групи (фактично те саме, що й жаргон).

 

 

Поняття фраземи, її ознаки

Зусилля багатьох теоретиків-фразеологів скеровані на те, щоб виробити чіткі критерії відмежування фразеологічних явищ від нефразеологічних, щоб серед багатьох типів стійких словесних комплексів визначити об’єкт саме фразеології.

В умовах великої термінологічної дублетності найзручнішим родовим найменуванням на позначення мовної одиниці, що є першоелементом фразеології, визнано терміни фразеологічна одиниця, або фразеологізм.

Фразеологічні одиниці відзначаються рядом ознак, що дозволяють вважати їх самостійними одиницями мови, відмінними від інших лінгвістичних одиниць – від слова, звичайного словосполучення, речення.

 

Слово і ФО

Ряд подібних ознак зближує слово і ФО:

– будучи складним цілим, і ті й інші не конструюються щоразу в процесі мовлення, а відтворюються як готові значеннєві одиниці;

– велика кількість ФО вільно реалізує граматичні категорії (входять у синтаксичні зв’язки з словами і виконують синтаксичні функції певних частин мови).

І все ж у структурно-семантичному плані ФО є більш складними утвореннями, ніж слово. Зовнішня різниця полягає у тому, що ФО є нарізнооформлені, а це означає, що слова, компоненти ФО, можуть вільно функціонувати поза фраземою.

Лексичне значення слова і ФО теж не адекватні, хоч моменти спільного є й тут. Більшість ФО, які співвідносні із словом, виражають певне логічне поняття, але, у той же час, фразеологізми мають свої особливості:

– більша конкретність значення;

– наявність образної коннотації;

– більша виразність з емоційно-експресивного погляду;

– іноді значення ФО не можна передати одним словом.

 

2.2. ФО та словосполученя і речення

– ФО генетично і за формою є словосполученням чи реченням, але якісно відрізняються від синтаксичних одиниць тим, що відтворюються як цілісні структури;

– ФО властиве варіювання структури, але його можливості значно менші, ніж у синтаксичних одиниць;

– порядок слів у ФО більш сталий.

Отже, фразеологічною одиницею (фразеологізмом) звичайно називають лексико-граматичну єдність двох і більше нарізно оформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи речення, але неподільна лексично, стійка у своєму складі й структурі, яка, маючи цілісне значення, відтворюється в мові.

 

Літературні фразеологізми

Сталі словесні формули, що являють собою часто повторювані в писемному й усному мовленні влучні вислови видатних осіб – письменників, філософів, учених, політичних діячів – об’єднуються під назвою крилаті вислови.

1. Крилаті вислови античного джерела:

а) Старогрецькі: ахіллесова п’ята, гордіїв вузол, сізіфова праця;

б) Староримські: гроші не пахнуть, перейти Рубікон, людина людині вовк.

2. Крилаті вислови релігійного походження:

а) Біблійні: випити чашу до дна, камінь спотикання, не хлібом єдиним, око за око;

б) Євангельські: блудний син, вовк в овечій шкурі, нести хрест, ходіння по муках.

3. Переклади влучних висловів із художніх, філософських та інших творів багатьох мов:

а) німецького походження: весна народів, переоцінка цінностей, чисте мистецтво;

б) французького походження: буря в склянці воді, варфоломіївська ніч, золота молодь;

в) англійського походження: бути чи не бути, мета виправдовує засіб тощо.

Серед крилатих висловів чимало засвоєних із давньоруських джерел: ламати списи, сіяти смуток, іду на ви, мертві сраму не імуть.

Багатий фонд крилатих висловів, що виникли на власне українському ґрунті: всякому городу…, любов к отчизні де героїть…, конотопська відьма, а віз і нині там і т.д.

 

ФО іншомовного походження

ФО, як правило, не перекладаються з мови на мову. Для їх відтворення при перекладі потрібно знайти національний відповідник або пояснити зворот описово.

Запозичені фразеологізми являють собою стійкі сполуки слів, що як готові відтворювані одиниці склалися в іншій мові і були перенесені на український мовний ґрунт без перекладу – в транслітерованому чи нетранслітерованому вигляді – alma mater (альма матер).

Фразеологічні одиниці, що з’явилися в мові внаслідок дослівного перекладу іншомовного звороту, складають фонд фразеологічних кальок

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти