ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Віровчення або філософія просвітлення

Вступ

Найстарішою світовою релігійною системою є буддизм, який виник понад 2,5 тис. років тому (у VI-Vст. до н. е) в Індії. Буддизм – найдавніша універсальна світова релігія, яка є спільним релігійним компонентом різних цивілізацій Сходу – від Індії до Японії. Філософія буддизму глибока і оригінальна, її інтелектуальний потенціал досить високий навіть на фоні серйозних пошуків мислителів Упанішад. Буддизм вважається «ключем до східної душі»[1], без буддизму неможливо зрозуміти особливостей культур і мислення багатьох східних народів.

Походження буддизму

З’яву вчення буддизму пов’язують із іменем Шакямуні (мудрець із племені шакя) – він же Будда[2], він же Сіддхартха Гаутама. Це реальна історична особа, проживав «у Північній Індії за одними даними у 560-480рр., за іншими у 566-476 або 563-473 рр. до н. е»[3].

За буддистською міфологією, Будда[4] (від санскр. Будх – будити, пробуджуватися; просвітлений, пробуджений) після численних перероджень прийшов на землю, аби виконати свою місію. Порятунку, вказати людству шлях до виходу із страждань. Для свого остатнього переродження ( а їх було 550) він обрав образ царевича Сіддхартхи Гаутами. Існує кілька версій основних етапів його життя та головних діянь. Зокрема тибетська традиція відокремлює 12 етапів його життя:

1. Прийняття рішення народитися у світі людей;

2. Сходження з неба тушита;

3. Входження в лоно матері;

4. Народження;

5. Накопичення світських знань;

6. Життя в розвагах і насолодах;

7. Залишення палацу;

8. Аскетичні вправи;

9. Перемога над Марою (санскр. – вбиваючий, знищуючий; демоністичне уособлення зла, бог смерті);

10. Досягнення стану будди;

11. Проповідь драхми(доктрини, вчення закону життя);

12. Входження в нірвану (санскр., дослівно згасання – термін буддизму, який означає відсутність павутини бажань)[5].

Дізнавшись, що у світі є не лише радощі і втіха, а й страждання, Шакямуні пішов із дому у пошуках шляху, який би визволив його і людство від цих страждань. Через сім років складного мандрівного життя, займаючись самопізнанням (самоаналізом, самооцінкою), «він «прозріває», знайшовши дорогу до порятунку і одержує ім’я Будди»[6]. Після цього «Будда прийшов до Сарнатху біля Бенареса і в оточенні п’яти своїх найближчих прихильників (майбутніх учнів) виголосив свою першу проповідь»[7] . У ній він стисло виклав основні положення свого вчення, або, за переконанням буддистів, здійснив «повороти колеса драхми»[8]. І 40 років по цьому, оточений численними учнями, він, мандруючи благодатними землями Індії, творив дива і проповідував своє вчення, яке спочатку мало назву «драхма», а згодом, з огляду на імя свого засновника, почало називатися буддизмом. Помер Будда у 80 – літньому віці в Кушинагарі. За легендою, перед смертю він, лежачи під деревом у позі лева, звернувся до ченців і мирян з такими словами:

«Тепер, ченці, мені нічого більше сказати, крім того, що все створене підлягає руйнуванню! Для порятунку докладіть усіх зусиль!»[9].

Смерть Будди буддисти називають досягненням великої нірвани. Дату смерті Будди шанують, розглядаючи її ще й як дату народження і прозрівання, а тому називають її «тричі святим днем”

Форми буддизму

Одним із основоположних напрямків буддизму, що оформився внаслідок розколу останнього на рубежі I –II ст. н. е. є хінаяна (санскр. – мала колісниця, або вузький шлях спасіння). Цей напрям має й другу назву: тхеравада, що означає «школа старої мудрості»[26].

Хінаяна – філософськи початковий буддизм у всій його чистоті й ортодоксальності. Визначальний акцент у ньому спрямовується на особисте спасіння, на особисті зусилля людини щодо звільнення від пут сансари. Послідовники хінаяна відмовляються від усього мирського, вважаючи, що досягнення святості та нірвани можливе лише через чернецтво, шляхом багатьох перероджень. Звідси і сповідання «вузького шляху спасіння та ідеалу архату – істота, яка досягла звільнення (нірвани) від ланцюга перероджень (сансари)»[27]. Будда постає у цьому вченні як людина-носій виняткових моральних чеснот, великий учитель, а тому вся обрядовість хінаяна пов’язана з його культом, вшануванням місць його життя. Хінаяна розвинула вчення про драхму.

Історично хінаяна поділяється на ряд шкіл, найбільш ранньою серед яких є школа тхеравада (звідси й друга назва хінаяна), яку утворили найфанатичніші послідовники Будди відразу після його смерті. Вважаючи Будду земною істотою, тхеравадисти прагнули зберегти в памяті кожне слово, кожний жест, епізод із життя свого вчителя, який, на їх думку, зявляється серед людей кожні п’ять тисяч років.

Із лона тхеравада відокремилась (приблизно 350р. до н. е.) школа стхавиравада, прибічники якої зберегли у своїй традиції найархаїчніші елементи. Патріархом школи був проголошений Тхера Моггампутта Тисса – чудотворець, який очистив сангхі від єресі й утвердив стхавиравада як офіційну традицію буддизму в державі Ашока. Будда шанувався як реальна особа, наділена як людськими (а отже, й слабкими), так і надлюдськими рисами. Основна ідея школи Стхавиравиди – було визнання, існування невизначеної постійної матеріальної субстанції, що зумовлює природу людської індивідуальності. Як вважали послідовники цієї школи, практична реалізація карми не можлива за межами існування особи.

Серед досить відомих шкіл стхавиравада була і сервастивада, засновник якої архат (санскр.,буквально – достойний, гідний, праведник, так називались основні учні Шакямуні, в хінаяна їх нараховується 16) Катьяніпура, який на третьому буддистському сангіті виголосив ідею сервам асти (все існує).

Досить поширеним у буддизмі є й учення махаона (санскр., буквально – велика колісниця), яке своїми витоками сягає раннього буддизму, - зокрема махасангхіків («велика громада») – течія, що виникла ще в IVст. до н. е. Його засновником вважається буддистський філософ – проповідник Нагараджуна. За вченням, махаяні, особистий порятунок доступний для всіх. Тобто «досягти нірвани за цим вченням може не тільки монах, але й мирянин»[28]. Послідовник махаяни на відміну від хінаяни мусить дбати перед усім не про особистий порятунок, а про допомогу всім живим істотам, щоб привести їх до визволення. До того ж замість одного Будди з’являється декілька: «будда Амітабха (володар раю), Адибудда (творець світу), будда Майтрейя (будда майбутнього) тощо. У вченні махаяна набувають вже поширення судження про рай та пекло, які були відсутні в ранньому буддизмі. На початку нашої ери в лоні махаяни зявляється новий напрямок – тантризм, який набув виразного оформлення в V – VII ст. Тантричний буддизм має ще назву ваджраяна («алмазна колісниця»). Тантризм ґрунтується на дотриманні різноманітних і досить складних ритуалів, які б заперечували миттєвий доступ, швидкий як блискавка «ваджра» (зброя для метання з тисячою голок бога Індра) до нірвани. Вчення має свої тексти – тантри, в основі яких лежить ідея людини – мікрокосмосу і уявлення про жіночу (інь) та чоловічу (янь) статеву енергетику трансформація якої згідно з тантритиками приводить до розширення свідомості і просвітлення.

Контактуючи з анімалістичними релігіями Тибету, з культом «бонпо» (форма шаманізму), тантричний буддизм набув упродовж VII –XIV ст. особливої форми – ламаїзму. Його засновником вважають тибетського ламу Цзонхаву (1357-1419), реформи якого привели до завершального процесу формування ламаїзму.

Зберігаючи основні буддистські положення, «ламаїзм у той же час має специфічні особливості, насамперед в ускладненні обрядовості, в масовому поширенні інституту лам (від тибетського лама вищий), у підвищеній шані для них, беззастережна покірність яким вважається головною чеснотою. Старший син у кожній родині послідовників ламаїзму, як правило, посвячувався в лами. Звідси і величезна ламаїстських монастирів»[29]. Є дві найвищі ламські посади: «далай-лама, що вважається втіленням бодхісатви Аволокітешвари, і панчен-лама («лама – перлина») – уособлення будди Амітабхи[30]. За логікою остатній має бути домінуючим, оскільки втілення будди у сакральному плані вище за персоніфікацію бодхісатви. Та в реальному житті склалось так, що саме далай-лама у столиці Лхаса зосередив у своїх руках вищу духовну й політичну владу і став загальновизнаним верховним авторитетом усіх прибічників ламаїзму і багатьох за межами сфери його поширення.

Особливе місце у ламаїзмі відводиться прийдешньому Будді – Майдарі, «який покарає грішників і нагородить за релігійні заслуги гідних, встановить справедливе життя»[31].

Головним канонічним текстом ламаїзму є канон Ганджур і Данджур. Збірка «Одкровення» Будди Ганджур, складаючись «з 108 томів, включає тибетські переклади найважливіших сутр і трактатів хінаяни, махаяни та ваджраяна, численних розповідей, діалогів, цитат, що мали стосунок до Будди, а також творів із астрології, медицини тощо»[32]. Коментарем до текстів Ганджура є ще ширше зібрання – Данджур, що складається з 225 томів, які вміщують цілком самостійні твори, зокрема розповіді, поеми, закликання та переклади буддистських вчень.

Ламаїсти вважають, що тому, хто покладається на «три сховища» (Будду, Драхму, Сангху), знаючи, що «зобов’язаний досягти їх, необхідно самому породити Трояке сховище у своїй свідомості»[33]. А щоб оволодіти істинним сховищем – Дхармою (вченням), слід просуватись шляхом, який містить «Три практики»: вищу моральність (адхишила), вищу медитивну зосередженість (адхиса-мадхи) та вищу мудрість (адхипраджня).

Вища моральність має багато різних форм практичної реалізації, проте в основі їх всіх лежить принцип утримання від десяти проявів анти чеснот або аморальності, три з яких належить до дій тіла, чотири – до дій мови, і три – до дій розуму.

Ламаїсти виділяють п’ять видів мудрості, «головними з яких є мудрість, яка пізнає, або номінальне знання, та мудрість абсолютного знання, тобто знання природи буття»[34]. Кожна з них має безліч аспектів, за їх допомогою можна повністю перебороти бар’єри аморальності та перепони до всезнання. Об’єктом такої мудрості є пізнання кінцевої природи всіх явищ, яка ще називається порожнечею, або Ніщо, де не існує ні речовина, ні свідомість (шуньята), що виступає як заперечення самобуття будь-чого і всього.

Вважається, що при виконанні всіх цих вимог (Трьох Практик), спираючись на прийняття Сховища (вчення Будди) та усвідомлення зв’язків між діями та їх результатами, можна досягнути стану звільнення. Якщо ж, доповнюючи це, «розвивати націленість на просвітлення, яка породжується любов’ю і милосердям, та виконувати згадані Три Практики у поєднанні з націленістю до вищого просвітлення заради блага всіх живих істот, то можна досягти вершини всезнання, тобто найвищого звільнення – стану Будди»[35].

Етика буддизму.

Моральний аспект буддійського вчення повинен посідати особливе місце у житті кожного буддиста. Йдучи «праведним шляхом», «буддист повинен надіятися на самого себе і не шукати допомоги, захисту і порятунку ззовні»[36]. У цьому сутність буддизму як «релігії без Бога». Обмежити свої бажання, бути добродійним – такий шлях до пізнання істини, а за умови постійних зусиль морального самовдосконалення – і до нірвани.

Нірвана – досягнення недосяжного. У буддійській термінології спасіння – це визволення від законів карми й сансари й досягнення нірвани. Буддійські тексти говорять, що нірвану не можливо ні описати, ні пояснити, а тільки можливо відчути. Нірвана – «це небо, куди йдуть праведники інших релігій, а стан, досяжний для всіх тут і вже тепер»[37]. Оскільки слово «нірвана» означає «задування», «згасання», тому нірвані подекуди дають таке визначення: припинення всіх пристрастей, бажань; буття звільнене від почуттів – болю, страху, прагнення, ненависті; стан вічного спокою, відпочинку й незмінності. По суті, це має бути припинення людського буття.

Проте сам Будда не давав будь-якого окресленого визначення нірвани. У повідомленнях про життя Будди йдеться, що якось, «пішовши до лісу зі своїми учнями, він підняв пригорщу листя у моїй руці, а те, чого не навчив, - до листя в усьому світі»[38]. Звичайно, Будда хотів сказати, що він передав їм тільки крихту свого знання. Будда Гаутама нічого не сказав про Бога, також ніколи не видавав себе за Бога. Він повідомив своїм учням: «Якщо є Бог, я не можу повірити, що він цікавиться моїми щоденними справами» і «Немає богів, які можуть або будуть допомагати людині»[39].

Будда навчав, що просвітлення та спасіння – ідеальний стан нірвани – походять не від якогось Бога або зовнішньої сили, а з середини самої людини, коли вона намагається чинити добро й правильно мислити. У прощальному напученні Будда сказав своїм учням: «Покладайтеся тільки на себе, а не на якусь допомогу ззовні, міцно тримайтесь істини як світильника; шукайте спасіння тільки в істині, не чекайте підтримки не від кого, крім себе»[40].

Проте у буддійських країнах навіть монахи не приділяють належної уваги догматичним тонкощам і високим ідеям своє релігії. Досягнення нірвани здебільшого вважається абсолютно нереалістичною метою. Також рідко хто займається медитацією. Люди час від часу вивчають Тріпітаку, а здебільшого намагаються справляти доброчинний та миротворчий вплив на суспільство.

Для послідовників Махаяни достатньо виконувати 10 основних моральних заповідей (панчашила): не вбивати жодної живої істоти; не брати чужої власності; не торкатися чужої дружини; не говорити неправди; не вживати вина.

Монахи зобов’язані дотримуватися 10 основних моральних заповідей: берегти живі істоти; дотримуватися цнотливості; не говорити неправди; не брати чужої власності; не вживати вина; уникати надмірного вживання їжі; уникати світських забав; не вживати пахощів, оздоблень, прикрашувань; не спати на розкішних ложах; не приймати подарунків із золота і коштовних каменів.

Послідовники буддизму не повинні платити злом за зло, захищати інших від насильства, мститися за несправедливість. Буддист спокійно, терпляче ставиться до зла, ухиляючись лише від співучасті у ньому.

Буддизм плекає любов людини до природи, до всього навколишнього середовища. За переказом, Гаутама Будда народився під деревом ашока, «досягнув просвітлення», під деревом бодхи, проповідував своє вчення серед хащ дерева сал. Жодна релігія не пов’язана так з рослинним світом, як буддизм. Буддійські монахи розводили навколо своїх монастирів цілі гаї. Жили вони в довкіллі мирної природи, яка так потрібна для спокою людини. Саме завдяки буддійським монастирям і храмам виникло садове мистецтво. Буддійське садове мистецтво перенесено в інші країни – до Китаю, Кореї, Японії і до європейських країн. Ця особливість буддійського турботливого ставлення до природи як до виконання важливої морально-етичної настанови про «збереження всього живого» дуже позитивно впливає на вирішення всього комплексу екологічних проблем у країнах, де поширений буддизм.

Медитація

Будистська медитація фундаментально є пов'язана з двома темами: трансформування розуму та використання його для дослідження себе та інших явищ. Згідно з Буддизмом Теравади Будда навчав двох видів медитації – Шамата медитаціята віпяшана медитації. В китайському буддизмі вони існують (транслітерується чі куан), але найпопулярнішою є Чань (Дзен) медитація. Згідно з Пітером Гарві весь час коли буддизм був здоровий не тільки монахи, монахині та одружені лами, але і вірні мирські люди практикували медитацію.

Саматхі[41](медитативний розвиток):медитація шамата На мові Благородного восьмикратного шляху сам'яксамадхі це "правильна концентрація". Первинним значенням культивування самадхі є медитація. Після напрацювання самадхі розум стає очищеним від скверни, спокійним, врівноваженим та ясним. Коли медитатор досягає стійкої та сильної концентрації (дх'яна), його розум готовий проникнути у повну природу реальності та отримати інсайт, в кінці кінців досягаючи звільнення від усіх страждань. Культивування усвідомлення і є основоположним для ментальної концентрації, яка необхідна для досягнення інсайту.

Медитація Шамата[42] починається з уважності до об'єкта чи ідеї, поширюється на тіло, розум та все оточення, що веде до стану повної концентрації та врівноваженості . Існує багато варіацій стилів медитації починаючи з сидіння з перехрещеними ногами або на вклякання для молитви або ходьба. Найбільш вживаним способом медитації є спостерігання за диханням тому що ця практика може вести як до шамати так і до віпаш'яни.

В буддистській практиці говориться, що під час медитації шаматхи можна заспокоїти розум, але тільки медитація віпаш'яна може відкрити яким розум був збаламученим, починаючи яку ідемо до знань (Г'яна) та розуміння (праджна) і таким чином може вести до нірвани. Коли перебуваєш у дх'яні, вся скверна тимчасово придушується. Тільки розуміння (праджна або віпаш'яна) повністю знищує скверну. Дх'яни це також такі стани, які Аргати переживають щоб відпочити.

У Буддизмі Теравади[43] причина людського існування та страждання полягає у пристрасному бажанні, яке тягне за собою різноманітні осквернення. Ці різноманітні осквернення традиційно підсумовуються як жадоба, ненависть та ілюзії. Вони вважаються глибоко закоріненими хворобами розуму, які створюють страждання та стрес. Для того, щоб звільнитися від страждання та стресу ці джерела осквернення необхідно постійно викорінювати шляхом внутрішнього дослідження, аналізу, переживання досвіду та розуміння правдивої природи цих джерел осквернення використовуючи Дж'яна, техніку, яка є частиною Благородного восьмикратного шляху. І це приведе медитуючого до усвідомлення Чотирьох Благородних істин, Просвітлення та Нірвани. Нірвана - це кінцева мета Теравадійців.

Праджна [44](Мудрість): медитація віпасана. Праджна означає мудрість, що базується на усвідомленні причинно-наслідкового ланцюга, Чотирьох благородних істин та Три ознаки існування. Праджна є мудрістю, яка спроможна усунути причини страждання та привести до Бодхі. Кажуть, що це основний спосіб досягнути нірвани через осягання правдивої природи всіх речей як от дукха (незадоволеність), Аніт'я (непостійність) та Анатман (не-Я). Праджна є також шостою з шести параміт Махаяни.Спочатку Праджна осягається на концептуальному рівні через слухання проповідей (розмов про дгарму), читання, вивчання та деколи через повторення вголос буддійських текстів та участь у бесідах. Коли досягнуто концептуальне розуміння його застосовують до щоденного життя щоб кожен буддист міг перевірити правдивість вчень Будди на практиці. Між іншим теоретично можна досягнути нірвани на будь-якому рівні практики, чи то глибоко медитуючи, слухаючи проповідь, здійснюючи щоденні справи чи будь-яку іншу діяльність.

Дзен Буддизм, вимовляється Чань по-китайськи, є формою Буддизму, який став популярним у Китаї, Кореї та Японії та який особливий наголос робить на медитації. Дзен менший наголос робить на писанні ніж деякі інші форми Буддизму та надає перевагу фокусуванню на прямому духовному прориву до правди-істини. Дзен Буддизм поділяється на дві основні школи: Ріндзай та Сото[45], колись надавали перевагу медитації на Коан як засобу для духовного прориву та пізніше фокусування більше на шікантадза чи "просто сидження".

Ваджраяна і Тантра хоча і базується на Махаяні, Тібето-Монгольський Буддизм є однією з шкіл, що практикують Ваджраяну або "Діамантову колісницю" (також відома як Мантраяна, Тантраяна, Тантричний Буддизм або езотеричний Буддизм). Вона приймає всі основні концепції Махаяни, але також включає величезну масу духовних та фізичних технік призначених для покращення Буддистських практик. Тантричний Буддизм є сильно пов'язаний з ритуальними та медитативними практиками.Одним компонентом Ваджраяни є об'єднання (збирання) психо-фізичної енергії через ритуали, візуалізації, психічні вправи та медитацію як засоби розвитку розуму. Використовуючи ці техніки, стверджується, що практик може досягнути стану Будди протягом свого життя, або навіть за три роки. У Тибетській традиції ці практики можуть включати сексуальну йогу, хоча тільки для дуже просунутих практиків

Релігійний культ буддизму

У ранньому буддизмі культ обмежувався читанням текстів, проповіддю і сповіддю монахів, пошануванням реліквій і предметів, якими користувався Будда. По суті, «єдиним періодичним культовим актом громади монахів можна вважати церемонію, яку називали пошадхи – день посту, що став днем покаяння монахів»[46].

Учення Будди не містило ідеї Бога, і тому в ранньому буддизмі не було молитви. Замість молитви була медитація – вправа, яка сприяла посиленню уваги, концентрації думки, оволодіння волею і розумом. Заняття медитацією – це шлях до просвітлення і спасіння, хоча необхідна і моральна поведінка. «Лише моральна людина (яка не практикує медитації) не може вийти із колеса перероджень (сансари), але й сама по собі медитація (без моральної поведінки) також не дає бажаного ефекту»[47].

Будда вказав на 4 місця для паломництва і 4 місця для реліквій: місце народження Будди; місце, де він став Просвітленим; місце його першої проповіді; місце смерті. Стосовно своїх останків він дав розпорядження спалити, а потім розмістити у 4 гробницях на перехресті 4 головних шляхів. Гробниця називалася ступою[48]. Поступово в Індії побудували багато таких ступ (без будь-яких останків Будди), які стали центрами медитації і культу, а їхня архітектура форма ставала дедалі ускладненою, художньою.

Громада монахів шанувала реліквії Будди (в особливій пошані був зуб Будди), вважали їх талісманами. Однак самого Будду після смерті не вважали їх талісманами. Однак самого Будду після смерті не вважали Богом чи надприродною істотою, а лише вчителем, першим наставником, який дав Дхарму (Закон,вчення,знання) і відійшов до нірвани, з якої більше не повертається; і до Будди не зверталися з молитвою. Спочатку взагалі уникали будь-якого зображення Будди. І лише з I ст. йому почали ставати статуї. Поступово культ реліквій і зображень Будди отримав повсюдне поширення.

«Махаяна сприяла значному розквіту обрядів, присвячених буддам і бодхисатвам»[49]. Зрештою, у текстах Варджаяни описуються обряди, виконання яких повинно забезпечити благословенну діяльність – це медитація перед мандалай (містична комбінація квадратів і кругів, які уособлюють і картину людини, і картину Всесвіту); виголошення священних фраз, звуків(мантр) повинно допомогти в досягненні просвітлення і звільнення від гріхів. З’являються згодом церемонії посвячення і таємні обряди.

8.Буддизм та питання війни і миру

Ставлення буддизму до війни і миру, зумовлене буддійськими богословськими побудовами – дуже спірне та суперечливе. «Поняття добра та зла у буддизмі не поляризуються, представляючи собою іпостась буття (сансара)»[50]. Проблема війни і миру в буддійському світогляді перебувають на різних полюсах логічних умовиводів, оскільки, згідно з ученням буддизму, вступ на шлях прозріння знищує всі передумови агресії та ненависті. Розглядаючи «проблеми миру і війни з ортодоксальних позицій палійського канону, ідеологи буддизму звичайно посилаються на царя Ашоку, який сприйнявши вчення Будди, ніби відмовився від війни, або ж вільно трактують цю проблему, зводячи її до необхідності дотримуватися буддизму. Що до буддійського способу життя, то він, за твердженням прихильників буддизму, не створює конфліктних ситуацій ані в суспільстві, ані поміж країнами»[51].

Необхідність та справедливість загарбницької політики правителів ідеологи буддизму виправдовують посиланнями на едикти Ашоки, які є канонізованою екзегетикою буддизму тхеравада, і на канонізований трактат «Милиндапаньха»; в цілому ж розглядають природу цих воєн крізь чакравартина.

Питання війни і миру не були актуальними для ідеологів буддизму до 50-х років. Лише з появою термоядерної зброї та інших засобів масового знищення і внаслідок цього перспективи загибелі людства під час третьої світової війни ці питання стали об’єктом гострої дискусії, що сприяло модернізації вчення буддизму. Можна виділити три підходи до цієї проблеми: моральний, кармінний, соціально-політичний.

Моральний підхід до проблеми війни і миру аргументується з «ортодоксальних позицій вчення буддизму»[52]. Прибічники цього підходу твердять, що тільки етичний спосіб життя, який проповідує буддизм, може врятувати людство від загибелі. При такому підході до проблем війни і миру, основне навантаження має висловлення з «Дхаммапади»: «Ніколи в цьому світі ненависть не зупиняється ненавистю, проте відсутністю ненависті вона припиняється…Перемога породжує ненависть; переможений живе у смутку. У щасті живе спокійний, що відмовився від перемог і поразок»[53].

Кармічний підхід, незважаючи на його значне поширення серед буддистів, особливо ченців, як правило, не описується у популярних журналах, оскільки його прибічники вважають, що поява у пресі кармінних концепцій з проблем війни і миру може викликати конфлікт між представниками різних релігій, чим завадить консолідації прибічників миру. Цей підхід породжений вірою у непорушність кармінного закону, який гнітить людей, суспільство, нації, держави, все людство, нашу планету і весь Всесвіт. Такий підхід обґрунтовується посиланнями на дію карми, «закону залежного існування»[54], стадіальну деградацію віри, описану у трактатах Буддхагхоші. Для поліпшення суспільної карми треба сприятливі умови існування буддійської громади, і там, де такі умови є, суспільство виживе під час термоядерної катастрофи. Інший аспект міркувань прибічників кармінного підходу зводиться до твердження, що країни, які виробляють різні засоби масового знищення, формують погану карму, і це призведе їх до взаємного знищення.

Соціально-політичний підхід до проблеми війни і миру характерний головним чином для міжнародної буддійської організації «Азіатські буддисти за мир». Завдання цієї організації були сформульовані першим президентом хамбо-ламою С. Гомбоджавою у журналі «Буддисти за мир» за 1968 р.:

- Забезпечити тісне співробітництво буддистів усього світу для зміцнення миру в Азії і в усьому світі;

- Пропагувати і здійснювати ідеї миру, справедливості і людської гідності – суть вчення Будди;

- Захищати і підтримувати національну незалежність і протистояти імперіалізму, колоніалізму і неоколоніалізму;

- Захищати права людини шляхом ліквідації голоду, злиденності, неосвіченості, расової та соціальної дискримінації;

- Підтримувати співробітництво з іншими миролюбними рухами релігійних та нерелігійних організацій, що мають подібні цілі[55].

Підхід до проблеми війни і миру, найбільш важливих проблем новітнього часу, яскраво висвічує специфіку буддійського світогляду, оскільки подібна аргументація про спроби досягнення миру і ліквідації воєн властива не тільки буддійським ченцям, а й політичним і суспільним діячам-буддистам.

Священні тексти буддизму

Найдавніші буддійські тексти існували вже в Iст. до н. е. і були написані мовою палі, якою, як вважають, користувався Будда. Школа тхеравада вважає їх автентичними. Складаються ці тексти з 31 книги; вони поділені на три частини, названі Тіпітаки[67], що перекладається як «три кошики», а саме:

Віная-пітака[68](кошик дисципліна) містить правила і приписи монахів і монашок. По суті, це статути буддійських монастирів. По суті, це статути буддійських монастирів.

Сутта-пітака [69](кошик проповідей) складається з проповідей, притч, прислів’їв Будди і його учнів.

Абхідхарма-пітака[70](кошик найвищої доктрини)містить коментарі до «Чотирьох благородних істин» «Восьмирічного шляху спасіння» (етика буддизму) і психотехніки буддизму з метою досягнення «просвітлення» за допомогою медитації.

Махаянська література написана мовою санскриту, китайською і тібетською. Вона надто численна: самі тексти сягають 5000 томів. Багато положень махаянської літератури не знаходимо у первісних буддійських текстах. Це свідчить про те, що більш пізніші тексти буддизму відрізняються від первинних доктрин, викладених самих Буддою.

Текст Тріпітаки остаточно був узгоджений 1879 р. на великому Соборі буддистів у місті Мандалай і тоді ж канонізований. Основні положення Тріпітаки були викарбуванні на мармурових плитках мовою санскриту і розіслані в буддійські монастирі. Ці тексти розуміють і коментують лише вчені монахи. А рядові віруючі приходять до монастирів, щоб уклонитися і виконати певний церемоніал біля цих викарбуваних у мармурі священних текстів.

Висновок

Учення Будди — ключ до постійного щастя. У них він виступає як учитель, захисник або друг. Користуючись його порадами, можна уникнути страждання, потужно розвиватися та допомагати іншим. Буддизм є особливою релігією світу. По-перше, він своїм корінням проріс у багату на філософські традиції індійську культуру. По-друге, буддизм — це релігія, яка не знає Бога-творця.Тому, обґрунтовуючи свої релігійні догми, адепти буддизму не апелювали до авторитету Бога-творця, а розвивали філософсько-теоретичне тлумачення релігійної ідеї спасіння. По-третє, в буддизмі існує відповідний категоріальний апарат, який визначає специфіку буддійського світогляду. Останні десятиліття внесли в діяльність буддійських організацій нову важливу рису: почали створюватися міжнародні об'єднання буддистів, які ставлять перед собою завдання вирішення екологічних проблем» збереження миру.

Нині у світі є близько 360 млн мирян, які сповідують буддизм, і близько 1 млн ченців та черниць. Буддисти світу об'єднані в дві міжнародні організації — Всесвітнє Братерство буддистів (штаб-квартира в Бангкоці, Таїланд) та Азіатську буддійську конференцію за мир (штаб-квартира в Улан-Баторі, Монголія). Першою великою організацією стало Всесвітнє братство буддистів, створене 1950 р. в Коломбо. У 1969 р. буддійські кола Азії створили Азійську буддійську конференцію. В Україні за державною статистикою] налічується 42 буддійські громади та 2 центри, є 35 служителів цієї релігії. Працює інтернет-форум «Буддизм в Україні» та сайт «Буддизм в Україні»Буддисти є активними членами міжнародного церковного руху

Підхід до проблеми війни і миру, найбільш важливих проблем новітнього часу, яскраво висвічує специфіку буддійського світогляду, оскільки подібна аргументація про спроби досягнення миру і ліквідації воєн властива не тільки буддійським ченцям, а й політичним і суспільним діячам-буддистам. Філософська та світоглядна сутність буддійського підходу до проблеми побудови міцного миру рівнозначна. Це підкреслення домінанти моральних цінностей над економічними, політичними, ідеологічними програмами.

 

Філософський – Богословський Факультет

Реферат на тему:

«Вчення Гаутами Будди»

 

Виконала:

студентка III курсу ФБФ

Марущак Марія

Перевірив:

о. Олег Гірник

Львів 2014

Ілюстрація №4 Колона Ашоки

Ілюстрація №5 Дерево, яке вважається прямим нащадком того дерева, під яким Будда пізнав істину.


[1] П. Л. Яроцький «Релігієзнавство» Київ – Кондор. – 2004. с. 57.

[2] Див. Ілюстрція №1.

[3] А. М. Черній., А. І. Лахно «Релігієзнавство» Київ – 2007. с. 102.

[4] Див. Ілюстрація №2.

[5] Там само, с. 102.

[6] Там само, с. 103.

[7] Там само.

[8] Там само.

[9] А. М. Черній., А. І. Лахно «Релігієзнавство», с. 103.

[10] П. Л. Яроцький «Релігієзнавство», с. 70.

[11] В. І. Лубський «Релігієзнавство». Київ – Вілбор, 1997. с. 203.

[12] П. Л. Яроцький «Релігієзнавство», с. 70.

[13] Мирча Елиаде «История веріь и религнозньіх идей» Критерион: Москва 2002. с. 82.

[14] Там само, с. 70.

[15] «История веріь и религнозньіх идей», с. 82.

[16] Там само, с. 71.

[17] Там само.

[18] Там само.

[19] Л. П. Ходькова. «Релігієзнавство». Львів – Афіша. 2000. с. 119.

[20] П. Л. Яроцький «Релігієзнавство», с. 72.

[21] Там само, с. 72.

[22] Там само, с. 72.

[23] Там само.

[24] Там само, с. 73.

[25] Там само.

[26] А. М. Черній., А. І. Лахно «Релігієзнавство», с. 108.

[27] Там само, с. 108.

[28] А. М. Черній., А. І. Лахно «Релігієзнавство», с. 109.

[29] А. М. Черній., А. І. Лахно «Релігієзнавство», с. 110.

[30] Там само, с. 111.

[31] Там само.

[32] Там само.

[33] А. М. Черній., А. І. Лахно «Релігієзнавство», с. 111.

[34] Там само, с. 115.

[35] Там само,с. 116.

[36] П. Л. Яроцький «Релігієзнавство», с. 65.

[37] П. Л. Яроцький «Релігієзнавство», с. 65.

[38] Там само, с. 65.

[39] Там само.

[40] Там само, с. 66.

[41] Мирча Елиаде «Йога: Бессмертие и свобода», Санкт-Петербург-1999. с.207.

[42] «Йога: Бессмертие и свобода» с. 206.

[43] Там само, с. 206.

[44] Там само.

[45] «Йога: Бессмертие и свобода» с. 208.

[46] П. Л. Яроцький «Релігієзнавство», с.63.

[47] Там само,с. 63.

[48] Див. Ілюстрацію №3.

[49] П. Л. Яроцький «Релігієзнавство», с.63.

[50] В.І. Лубський «Релігієзнавство», с.214.

[51] Там само,с. 214.

[52] В.І. Лубський «Релігієзнавство», с.215.

[53] Там само, с. 215.

[54] Там само.

[55] В.І. Лубський «Релігієзнавство», с.217.

[56] Див. Ілюстрацію №4.

[57] Л. П. Ходькова. «Релігієзнавство». с. 124.

[58] Л. П. Ходькова. «Релігієзнавство». с. 124.

[59] Там само,с. 124.

[60] Там само.

[61] Див. Ілюстрацію №5.

[62] Див. Ілюстрацію №6.

[63] Див. Ілюстрацію №7.

[64] Там само, с. 126.

[65] Л. П. Ходькова. «Релігієзнавство». с. 124.

[66] Там само, с.126.

[67] Див. Ілюстрація №8.

[68] П. Л. Яроцький «Релігієзнавство», с. 67.

[69] Там само, с. 67.

[70] Там само.

Вступ

Найстарішою світовою релігійною системою є буддизм, який виник понад 2,5 тис. років тому (у VI-Vст. до н. е) в Індії. Буддизм – найдавніша універсальна світова релігія, яка є спільним релігійним компонентом різних цивілізацій Сходу – від Індії до Японії. Філософія буддизму глибока і оригінальна, її інтелектуальний потенціал досить високий навіть на фоні серйозних пошуків мислителів Упанішад. Буддизм вважається «ключем до східної душі»[1], без буддизму неможливо зрозуміти особливостей культур і мислення багатьох східних народів.

Походження буддизму

З’яву вчення буддизму пов’язують із іменем Шакямуні (мудрець із племені шакя) – він же Будда[2], він же Сіддхартха Гаутама. Це реальна історична особа, проживав «у Північній Індії за одними даними у 560-480рр., за іншими у 566-476 або 563-473 рр. до н. е»[3].

За буддистською міфологією, Будда[4] (від санскр. Будх – будити, пробуджуватися; просвітлений, пробуджений) після численних перероджень прийшов на землю, аби виконати свою місію. Порятунку, вказати людству шлях до виходу із страждань. Для свого остатнього переродження ( а їх було 550) він обрав образ царевича Сіддхартхи Гаутами. Існує кілька версій основних етапів його життя та головних діянь. Зокрема тибетська традиція відокремлює 12 етапів його життя:

1. Прийняття рішення народитися у світі людей;

2. Сходження з неба тушита;

3. Входження в лоно матері;

4. Народження;

5. Накопичення світських знань;

6. Життя в розвагах і насолодах;

7. Залишення палацу;

8. Аскетичні вправи;

9. Перемога над Марою (санскр. – вбиваючий, знищуючий; демоністичне уособлення зла, бог смерті);

10. Досягнення стану будди;

11. Проповідь драхми(доктрини, вчення закону життя);

12. Входження в нірвану (санскр., дослівно згасання – термін буддизму, який означає відсутність павутини бажань)[5].

Дізнавшись, що у світі є не лише радощі і втіха, а й страждання, Шакямуні пішов із дому у пошуках шляху, який би визволив його і людство від цих страждань. Через сім років складного мандрівного життя, займаючись самопізнанням (самоаналізом, самооцінкою), «він «прозріває», знайшовши дорогу до порятунку і одержує ім’я Будди»[6]. Після цього «Будда прийшов до Сарнатху біля Бенареса і в оточенні п’яти своїх найближчих прихильників (майбутніх учнів) виголосив свою першу проповідь»[7] . У ній він стисло виклав основні положення свого вчення, або, за переконанням буддистів, здійснив «повороти колеса драхми»[8]. І 40 років по цьому, оточений чис

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти