ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


О. Л. Мозговий, О. Г. Алісва, Д. Е. Муза, Е. М. Левченко, О. В. Романько,

Г. О. Неня, О. В. Бучма, Л.В. Абизова, С. В. Полуденко, В. В. Мельник


Р 36 Релігісзнавство:Навчальний посібник, літератури, 2006. — 272 с.

І8ВК 966-364^228-9


- К.: Центр навчальної


Навчальний посібник містить теоретичний матеріал з 16 тем курсу «Ре­лігієзнавство», поданий за модульним принципом організації навчального процесу, теми рефератів, список рекомендованої літератури і а питання для іспитів і заліків

Розрахований на студентів, аспірантів, викладачів, а також на всіх, хто цікавиться реліпсшавчою тематикою.


ШВИ 966-364-228-9


© А. М. Колодний, В. М. Скиртач,

© Л. І. Мозговий, та щ , 2006

© Центр навчальної літератури, 2006


ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА.............................................................................. 4

МОДУЛЬ 1

Розділ 1 Основи теорії релігії та її історична ґенеза............ 7

Тема 1. Основи теорії релігії....................................... 9

Тема 2. Первісні форми релігії......................................... 32

Тема 3. Етнічні релігії....................................................... 45

Тема 4. Буддизм як світова релігія................................... 55

Тема 5. Іслам як світова релігія........................................ 71

Перший проміжний контроль....................................... 84

МОДУЛЬ 2

Розділ 2. Християнство як світова релігія та його роль

в історії і сьогоденні..................................................... 95

Тема 6. Християнство: загальна характеристика......... 97

Тема 7. Православ’я........................................................... 104

Тема 8. Католицизм....................................................... 113

Тема 9. Протестантизм.................................................. 121

Тема 10. Релігія і церква в Україні сьогодні................. 133

Другий проміжний контроль......................................... 147

МОДУЛЬ З

РозділIII. релігія та інші вияви духовної культури................ 157

Тема 11. Суспільство, релігія і право: функціональна вза­-
ємодія в сучасній Україні.............................................. 159

Тема 12. Релігія та мораль............................................. 178

Тема 13. Наука та релігія ............................................ 189

Тема 14. Містицизм як духовно — релігійний феномен.

Давні містерії і таємні спілки......................................... 203

Тема 15. Релігія та вільнодумство у вияві людської духо­-
вності ............................................................................. 229

Тема 16. Сучасні нетрадиційні релігії.......................... 241

Третій проміжний контроль.............................................. 258

і*

З


ПЕРЕДМОВА

Ґрунтовне вивчення релігії — чи не найстарішої з-поміж форм суспільної свідомості — виступає актуальною потребою в сучасному плюралістичному світі. Нідерландський філософ Бе-недикт Спіноза зараховував до основних природних прав люди­ни, поряд з правом на життя та правом на власність, ще й право на свободу совісті та свободу думки. У сучасному глобалізова-ному світі інтеграційних процесів, усвідомлення планетарної взаємозалежності всіх суб'єктів суспільної комунікації та з огляду на пошук універсальної етики загальнолюдського спіл­кування великої ваги набувають повага до людської гідності, її національно-культурних особливостей і, особливо, релігійних переконань — однієї з найбільш тонких та вразливих сфер ду­ховного життя людини.

В той же час такий екзистенційний стан людського буття у світі, як «віра» (лат. — сгесіо), цілком обґрунтовано можна вва­жати формою не тільки духовного, а й духовно-інтелектуального самоствердження особистості. «Знання — віра» — саме так був витлумачений багатьма вченими на сучасному етапі наукового розвитку людства відомий вислів Ф. Бекона «Знання — сила». Іс­тина перестає бути «двоїстою», розщепленою й суперечливою і постає, можливо, вперше з часів Стародавнього Світу, єдиною в людській свідомості.

Освітній курс з «Релігієзнавства» викладено в підручнику з урахуванням тісного взаємозв'язку самої дисципліни та її пред­мета вивчення з такими суспільствознавчими дисциплінами як «Соціологія», «Політологія», «Соціальна психологія», «Етика» та «Естетика» тощо — всі вони мають справу з виявами, функціо­нуванням, станами людської свідомості, котра, не в останню чер-


гу, детермінована релігійною вірою суб'єкта мислення. А моти­ваційна сфера особистості в умовах соціуму тісно пов'язана з її приналежністю до тієї чи іншої церкви, віросповідання, деномі­нації.

Не варто також забувати й про той факт, що в сучасному українському суспільстві ведеться жвава дискусія на предмет розробки курсу релігійної етики та його викладання в загально­освітніх навчальних закладах. Сам факт подібної дискусії та від­повідні апробації згаданого курсу в окремих школах говорять про визнання суспільством ролі релігії в формуванні соціалізованого індивіда — особистості.

У навчальному посібнику «Релігієзнавство», підготовленому викладачами і співробітниками кафедри філософії, соціології та права Слов'янського державного педагогічного університету та провідними спеціалістами інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України подано поширений тематичний спосіб компону­вання матеріалу, в якому змістовну частину автори намагалися зробити в достатній мірі фундаментальною, логічно завершеною, спираючись на широке коло першоджерел та сучасної релігієзна-вчої літератури. До кожної теми додаються контрольні запитання та завдання для перевірки знань студентів, а також список реко­мендованої літератури, в якому міститься велика кількість навча­льних, наукових та інших видань.

Увесь курс поділяється на три модулі, в яких даються три-чотири теми навчальної програми курсу. Посібник створено та­ким чином, щоб сприйняття і відтворення навчального матеріалу відбулось зрозумілим способом. Запропонована система перевір­ки знань дозволяє не тільки їх засвоювати, а й надає студентам можливості творчого самовираження через виконання практич­них завдань, відповіді на тести, написання рефератів, тощо.

З огляду на викладені міркування, студент в ході ознайомлен­ня з курсом має не тільки оволодіти основними розділами знань, які охоплюють історію релігії, сучасний аналіз релігійних віру­вань та інституцій, роль, структуру та функції релігії у суспільст­ві, а також мати можливість через отриманні знання та вміння ре­алізувати свій творчий потенціал, сформуватися особистістю, котра виявлятиме високий рівень поваги до різноманітних релі­гійних вчень, вірувань та організацій, бути релігійно толерант­ною особистістю, налаштованою на конструктивний пошук взає-мопорозуміння та взаємоповаги з іншими людьми, в кожній з яких в першу чергу бачитиме й поважатиме унікальну й неповто­рну особистість.


Посібник підготували: Передмова— канд. філос. наук, доц. Мозговий Л. І.; Тема 1.— канд. філос. наук, доц. Скиртач В. М.; Тема 2— канд. філос. наук, доц. Мозговий Л. І., ст. викл. Творі-на О. Л.; Тема3 — д-р філос. наук, проф., заст. директора — ке­рівник Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України Колодний А. М., д-р філос. наук, проф. зав. відділу релі­гієзнавства Филипович Л. О.; Тема 4— канд. філос. наук, доц. Мозговий Л. І.,ст. викл. Творін Е. Б.; Тема 5— канд. філос. наук, доц. Алієва О. Г.; Тема 6, 7— канд. філос. наук, доц. к-дри філо­софії Донецького національного технічного університету Муза Д. Є.; Тема 8— ст. викл. к-дри філософії, соціології та права Ро-манько О.В.; Тема 9, 12— Мозговий Л. І., асист. к-дри філосо­фії, соціології та права Соколова О. О.; Тема10 — канд. біол. на­ук, доц. Левченко Е. М., ст. викл. Мозговий О. Л.; Тема11 — канд. філос. наук, ст. наук, співроб. Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України Бучма О. В.; Тема 13— Мозговий Л. І., асист. к-дри філософії, соціології та права Соколова О. О.; Те­ма 14— канд. філос. наук, доц. Мозговий Л. І., ст. викл. Неня Г. О.; Тема 15— канд. філос. наук, доц. Мозговий Л. І., ст. викл. Мельник В. В.; Тема 16— канд. філос. наук, доц. Абизова Л. В., канд. істор. наук, доц. Полуденко С. В.


Розділ І. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ҐЕНЕЗА

Тема 1. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ

Тема 2. ПЕРВІСНІ ФОРМИ РЕЛІГІЇ

Тема 3. ЕТНІЧНІ РЕЛІГІЇ

Тема 4. БУДДИЗМ ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ

Тема 5. ІСЛАМ ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ


 


ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ

1. Релігієзнавство як наука та навчальна дисцип­-
ліна. Теологічно-філософський, психологічний та
соціологічний підходи до дослідження релігії.

2. Елементи та структура релігії.

3. Функції та роль релігії в суспільстві.

1. Релігієзнавство як наука та навчальна дисципліна. Теологічно-філософський, психологічний та соціологічний підходи до дослідження релігії

Є знання, потрібні спеціалістам для успішної діяльнос­ті у своїй галузі, але є знання, без яких неможливе становлення кожної людини як особистості, формування її духовної культури. Саме до таких належить релігієзнавство.

Релігієзнавство як комплексна та відносно самостійна галузь знання складалася починаючи з XIX ст., незважаючи на те, що відповідні знання накопичувалися протягом століть. Воно скла­далося на межі загальної та соціальної філософії, історії філосо­фії, психології та інших наук. Релігієзнавство вивчає закономір­ності виникнення, розвитку та функціонування релігії, її струк­тури та різні компоненти, її різноманітні феномени, як вони по­ставали в історії суспільства, взаємозв'язок та взаємодію релігії та інших галузей культури. Головним в ньому є філософський зміст, оскільки, по-перше, центральне місце в ньому займає роз­робка універсальних понять і теорій об'єкта, по-друге, дослі­дження релігії необхідно звертається до філософсько-світогляд­них питань про людину, світ, суспільство. В релігієзнавстві існує ціла низка підрозділів, основними серед яких є філософія, соціо­логія, психологія тощо. Філософія розкриває глибинні сутнісні


властивості релігії, соціологія, психологія, феноменологія, історія дозволяють побачити, яким чином вона виявляється на різних рі­внях, як вона виражається в різних релігійних феноменах.

У релігієзнавстві розроблений шерег концепцій релігії: теоло­гічні, філософські, соціологічні, психологічні, етнологічні тощо.

Філософські концепції релігії. Вагомий внесок у досліджен­ня феномена релігії зроблений відомим німецьким класичним фі­лософом 19 ст. Г. Гегелем. Одним з перших вихідних принципів нового осмислення релігії стало його положення про те, що все­світня історія здійснюється в духовній сфері, в тому смислі, що субстанціальним тут є «дух та процес його розвитку», а не мате­ріальна природа. Поширюючи визначення природи духу, Гегель відзначає, що «як субстанцією матерії є вага, так субстанцією ду­ху є свобода». Поняття свободи він розкриває через визначення, яке дається її антиподу. Несвобода — це злиття людини з приро­дою, її повна залежність від неї. Чим більше вона перебуває «в безпосередньому та некультурному стані», тим більше її визна­чають «імпульси, які вкладені природою», тим менше вона вільна.

Розглядаючи далі всесвітню історію як прогрес в усвідомленні свободи, а свободу як субстанцію духу, Гегель в цьому самороз­критті духу бачить внутрішню кінцеву мету історії. Таким чином, шлях розвитку свідомості індивіда від несвободи до свободи, (який, за Гегелем, безпосередньо пов'язаний із розвитком релі­гійної свідомості) виявляється внутрішньо необхідним подолан­ням людиною своєї залежності від домінуючих над нею сил при­роди.

Релігія, за Гегелем, одна з форм саморозкриття абсолютного духу. Вона проходить такі стадії розвитку:

— безпосередня релігія (примітивна, нижча, несправжня фор­
ма релігії, проте елементи вірувань, які виникли тут, отримують
подальший розвиток);

— субстанціальні релігії,

— християнство — релігія істини.

Г. Гегелем вперше починається застосовуватись діалектика єдності протилежностей, які містяться у віронавчальних мотивах і практиці цієї релігії.

Він зауважує, що християнську релігію то докоряли, то про­славляли за те, що вона зуміла пристосуватися до самих несхо­жих звичаїв, до найрізноманітнішого складу і побудови життя. Колискою її стає розбещеність римської держави, і вона прихо­дить до влади тоді, коли імперія йде назустріч своєму кінцю, причому непомітно, щоб падіння її було затримано християнсь-


кою релігією, навпаки, завдяки цій події галузь останньої поши­рюється і в один час вона постає і як релігія надвитончених рим­лян і греків, під час рабства і як релігія найбільш диких, але й найвільніших варварів. Вона була і релігією італійських держав у найпрекрасніші часи їх відвертої свободи у середні віки, і в помі­ркованих монархіях Європи в Новий час, рівно і як релігією най­більш пригнічених кріпаків та їх панів: і перші, й інші ходять в одну церкву.

Іспанці, які йшли за хрестом, знищували цілі людські поко­ління, англійці, спустошуючи Індію, співали християнські гімни-подяки. В її лоні народились і виросли кращі витвори мистецтва, а розвиток наук дорівнював безбожжю.

У будь-якому кліматі розквітало дерево хреста, скрізь воно пускало коріння, скрізь давало плоди, з нею, релігією, пов'язу­вали народи радощі життя, і найбільш безвихідний смуток знахо­див у ній духовний пожиток для себе і виправдання.

Дослідженням релігії займався і німецький філософ Л. Фейєр-бах. Для Л. Фейєрбаха природа є первинною інстанцією і існує об'єктивно. Поза нею не існує нічого, в тому числі і тих вищих істот, які релігійна фантазія ставить понад природою та люди­ною. Для нього релігія — це дитяча сутність людства. Але дити­на свою сутність людини розглядає як щось стороннє. Людина, оскільки вона є дитиною, об'єктивує себе як іншу людину.

Філософськи осмислюючи природу Бога, Л. Фейєрбах встано­влює, що бог є об'єктивованою сутністю людини, втіленням її якостей, яка протягом тривалого процесу абстрагування фантас­тично осмислювалася як інший об'єкт, інша, яка стоїть над ним, істота. Бог людини такий, як і її власні думки та прагнення. Про людину ми можемо судити по Богу і про Бога по людині. Приро­да божественного, за Л. Фейєрбахом, — своєрідна сутність люд­ського. Історичний прогрес релігії пов'язаний з тим, що все, що уявлялося більш ранній релігії об'єктивним, тепер здається су­б'єктивним, те, що раніше вважалося божественним, тепер вва­жається людським. Явища дійсності стають об'єктами релігії не через їх адекватне відображення в психіці, а навпаки: шануються людиною лише настільки, наскільки вони викривляються.

Аналіз релігії, здійснений К. Г. Юнгом та Е. Фромом, відбува­вся на межі філософії та психології. Так, аналітична система К. Г. Юнга розглядає релігійні уявлення як продукти «колективного несвідомого», а останнє — як «базовий релігійний феномен». Колективне несвідоме ідентично у всіх людей і утворює тим са­мим загальну підставу психічного життя кожного, будучи за сво-


єю природою надособистісним. Зміст колективного несвідомого відкривається свідомості людей через архетипи, під якими розу­міються форми й образи, колективні за своєю природою, які зу­стрічаються практично по всій землі як складові елементи міфів і котрі в той же самий час є автохтонними індивідуальними про­дуктами несвідомого походження. Вони можуть заявляти про се­бе у фантазії, в художній творчості, медіумічному трансі, в міс­тичному досвіді; для Юнга як психіатра не останню роль відіграє поява архетипів у психічних продуктах патологічного характеру. Архетипи знаменують собою зустріч свідомості з несвідомим, що і є початковим релігійним досвідом і створенням вихідного мате­ріалу для формування міфів, казок, релігійних вчень і символів. Юнг підкреслює спонтанну активність проявів колективного не­свідомого. Вони не утворюються індивідами, а примусово зану­рюються у свідомість індивіда. Ці вторгнення носять характер нумінозного переживання (поняття нумінозного Юнг запозичає в Рудольфа Отто). Нумінозне охоплює людину і ставить її під свій контроль; вона тут завжди, скоріше, жертва, ніж творець нуміно­зного. Якою б не була його причина, нумінозне виступає як неза­лежні від волі суб'єкта умови. Відповідно релігія, за Юнгом, — це, в першу чергу, поняття, що означає особливу настанову сві­домості, зміненої досвідом нумінозного, в свою чергу, людина релігійна, — це людина, яка бере до уваги і старанно спостерігає певні чинники, які впливають на неї (маються на увазі незалежні від її свідомого наміру чинники психічного життя).

У той же час релігія не тільки служить вираженням подібного досвіду, а й виконує важливу функцію захисту свідомості від цих «динамічних чинників» психічного життя, які не підкоряються свідомій волі індивіда і нерідко деструктивно впливають на сві­доме Я. Людині притаманний таємний страх перед невідомими небезпеками душі, і тому є численні віронавчання і церемонії, які існують із єдиною метою — захиститися від несподіваного, не­безпечного, що приховується в несвідомому. їх захисна функція забезпечується тим, що в міфологіях і віровчення* людина зі­штовхується не з безпосереднім досвідом, а з його пс реробленим матеріалом, тобто має справу не з природними, а з культурними символами. Якщо індивідуальний досвід, в якому виникають природні символи, обтяжений випадковими нашаруваннями, ір­раціональний і безсистемний, то віровчення являють собою ко­дифіковані і догматизовані форми первісного релігійного досві­ду. Зміст досвіду освячується і зазвичай застигає в жорстокій, часто добре розробленій структурі. Таким чином, догмат зо-


бов'язаний своїм існуванням, з одного боку, так званому безпо­середньому досвіду одкровення, а з іншого — співробітництву багатьох розумів, яке не припинялося протягом століть. Культур­ні символи, «завдяки тисячолітнім зусиллям людського духу», виявилися покладеними у всеохоплюючу систему думок. Подібні системи складають головні цінності духовної культури людства. До них відносяться не тільки міфології і релігійні віровчення; не в останню чергу К. Г. Юнг відносить до подібних систем культу­рних символів також ритуали і релігійні організації; тому протес­тантизм, зокрема, одержує закид у тому, що, зруйнувавши церкву і сильно редукувавши обрядність, він залишив своїх прихильни­ків беззахисними перед стихією ірраціонального світу психічного життя.

Проте системи релігійних символів покликані не тільки захи­щати індивіда від колективного несвідомого, а й прокладати шляхи до нього. Вони відкривають людині шлях до розуміння божественного й одночасно охороняють від безпосереднього з ним зіткнення. З погляду Юнга, останнє є значно важливішим для сучасної раціональної людини, яка втратила зв'язок з ірраці­ональними за своєю природою життєвими основами власної ду­ші. В цьому — приваблююча сила релігії. Тому релігія являє со­бою також відношення до вищих і сильніших за впливом цінностей, будь вони позитивними або негативними. Відношення до них може бути як довільним, так і мимовільним, тобто ви мо­жете свідомо прийняти ту цінність, якою ви вже одержимі несві­домо. Наділений у вашій системі найбільшою силою чинник — це і є Бог, оскільки Богом завжди називається переважаючий всі інші психологічний чинник.

К. Г. Юнг намагається посісти нейтральну позицію в питаннях віри і безвіря, стверджуючи, що психолога цікавить факт існу­вання і закріплення в культурі певних уявлень, а не проблема відповідності цих уявлень деякій дійсності. Наприклад, говорячи про мотив непорочного зачаття, психологія цікавиться винятково фактом наявності такої ідеї; її не займає питання про істинність або хибність цієї ідеї в будь-якому іншому смислі.

«Гуманістичний психоаналіз» німецько-американського філо­софа, соціолога і психолога Е. Фрома (1900—1980) переосмис­лює символіку несвідомого, акцентуючи увагу на протиріччях людського існування, конфліктних ситуаціях, викликаних соціо-культурними чинниками в суспільстві тотальної відчуженості. Поняття релігії отримує широке тлумачення. Неправомірно зво­дити релігію тільки до тих систем, у центрі яких знаходяться Бог


і надприродні сили; крім монотеїстичних існувало й існує низка інших релігій. І світські системи, такі, як сучасний авторитаризм, психологічно необхідно віднести до релігійних. Релігію Фром ро­зуміє як будь-яку систему поглядів і дій, якої дотримується якась група людей і яка надає індивіду систему орієнтації й об'єкт по­клоніння. Релігійність вбачається в будь-якому служінні ідеалам незалежно від того, вклоняється людина ідолам, богам і святим, або вождям, класу, нації і партії, або успіху, багатству і силі. Будь-яка людина є релігійною, а релігія притаманна усім істори­чним епохам. Однією з різновидів релігії Е. Фром вважає невроз. Він перевертає формулу 3. Фрейда, який вважав релігію колекти­вним неврозом, і трактує невроз як особисту форму релігії або, точніше, як регресію до примітивних форм релігії, що знаходить­ся в конфлікті з офіційно визнаними формами релігійної думки.

Е. Фром розрізняє авторитарну і гуманістичну релігії. Автори­тарною релігію робить ідея, відповідно до якої людина повинна коритися зовнішній силі, що панує над нею. Головна чеснота та­кої релігії — слухняність, головний гріх — непокора* На думку Е. Фрома, підкорення могутній владі являє собою один із засобів, за допомогою якого людина запобігає почуттю самотності та власної обмеженості. Цим актом підкорення вона втрачає свою незалежність і цілісність як індивід, але знаходить почуття безпе­ки і захищеності завдяки силі, яка вселяє страх і благоговіння та частиною якої вона ніби стає. Гуманістична релігія, навпаки* зо­середжена на людині та її здібностях, орієнтуючи індивіда на са­мостійність і віру у власні сили, на реалізацію свого потенціалу; вона підтверджує цінність людської особистості, право людини на щастя і свободу. Релігійне переживання такого роду релігії є переживанням єдності з усім існуючим, засноване на родинному ставленні до світу, усвідомленому за допомогою мислення і лю­бові. Гуманістична релігія розвиває здібності любові до ближ­нього І до самого себе й почуття солідарності з усіма живими іс­тотами. Метою людини в такій релігії є досягнення найбільшої сили, а не найбільшого безсилля, чеснотою — самореалізація, а не покора.

Е. Фром вважає, що релігійний досвід не обов'язково пов'я­заний з теїзмом, і ідею Бога розглядає як символічну. Проте без­божництво, з його точки зору, не означає безрелігійності, і влас­ну концепцію психоаналізу Е. Фром оголошує «новою теологією».

Теологічні концепції релігії.Теологічні інтерпретації праг­нуть зрозуміти релігію зсередини, на підставі відповідного релі­гійного досвіду. Пояснення багато в чому відрізняються, але за-


гальним є уявлення про релігію як зв'язок людини з чимось іранс-цендентним: Богом, Абсолютом тощо. У християнстві в цілому релігія розуміється як прояв зв'язку між Богом і людиною, проте виявляються різні підходи до визначення релігіь Так, протеста­нтський теолог та філософ Р.Отто вважав, що релігія — це пере­живання святого, її предметом є нумізне, тобто сила, яка відхо­дить з Божественного. Святе викликає подвійне почуття. З одно-ю боку, воно є таким, яке викликає благочестивий страх і трепет. Людина відчуває присутність істоти, яка принципово протистав­лена їй. З іншого боку, святе постає як таке, що захоплює, осліп­лює, одухотворює людину. Переживання святого задане людині апріорно, до певної міри вона здатна до сприйняття цього пере­живання. Поняття святого є основою утворення загальної катего­ріальної системи, через яку може бути висвітлена вся релігія.

П. Л. Бергер, євангелічний теолог, та німецький феноменолог Т. Лукман аналізують релігію з позиції феноменології. їх увага зосереджена на вивченні дотеоретичного повсякденного знання, з яким люди мають справу в своєму житті. Культура життєво не­обхідна людині, оскільки вона конституює сенси і тим самим за­безпечує людині можливість орієнтації в світі. Потреба в сенсо-покладанні особливо відчутна в проблематичних ситуаціях. Спостереження смерті іншого й пов'язані з цим уявлення власної загибелі, досвід несвідомого, незадоволеність світом, як вона іс­нує в повсякденному сприйнятті, і таке інше викликають відчуття хаосу, страждання і страху. Стабілізація світу не може здійсню­ватися у незмінних випадковостях повсякденного життя. Зазна­чені автори вважають, що дійсну стабільність може забезпечити тільки релігія. В утворенні життєвого світу людини релігія віді­грає грунтуючу роль, оскільки їй як сенсопокладаючій інстанції підкорені всі інші способи надання сенсу. Центральною категорі­єю тут виявляється категорія трансцендентування, яка розумієть­ся як вихід людиною за межі її як біологічної істоти, як процес конструювання смислового універсуму. Релігія, за Т. Лукманом, є продуктивною силою людської здатності до трансцендентуван­ня, через яку світогляд, який склався історично, отримає внутрі­шню суб'єктивну форму. Релігія є необхідним компонентом ста­новлення людини, оскільки її значення полягає в наданні смислу й покладанні цінності існуванню людини.

Психологічні концепції релігії. Австрійський психолог, не­вропатолог і психіатр 3. Фрейд (1856—1939) застосував принци­пи заснованого їм психоаналізу до дослідження релігії. На його думку, основу психіки індивіда складає несвідоме — »Ісі» («Во-


но»), що є психічним представником «первинних потягів» — природного біологічного начала. Серед первинних є потяги до життя — сексуальні і потяги до самозбереження (Ерос), а також потяги до смерті та руйнації (Танатос). У сфері «Воно» доміну­ють сексуальні потяги, які, на відміну від прагнення до самозбе­реження, спроможні до витіснення і складної трансформації. Під впливом суспільства, що висуває індивіду систему табу, форму­ється «Е§о» («Я»), поверхневий прошарок психіки — свідомість, що відносить діяльність «Воно» до принципу реальності. Протя­гом соціалізації формується ще одна структура — «8ирег-е§о» («Над-Я»), у ній інтеріоризируються моральні, етичні вимоги, ідеали і заборони. Вона відтворює в особистості ту функцію, що виконував батько або вихователь у першому періоді життя інди­віда. Несвідомі потяги, які прагнуть до здійснення, наштовху­ються на опір свідомості, відбувається їхнє витіснення. «Я» опи­няється під впливом «Воно», з одного боку, і під впливом «Над-Я» — з іншого. Прагнучи примирити ці тенденції, «Я» постійно зазнає невдачі, а тому стає «підлесником, опортуністом, бреху­ном». Розвивається почуття страху і провини, а витіснення потя­гів може спричинити невроз. З.Фрейд вважає невроз індивідуаль­ною релігійністю, а релігію — універсальним колективним не­врозом.

Релігія відіграє важливу роль у культурі як засіб захисту від небезпеки індивідуального неврозу. 3. Фрейд писав: «Наслідки витісняючих процесів, які відбулися в доісторичний час, потім ще довгий час переслідують культуру. Релігію в такому випадку можна було б вважати загальнолюдським нав'язливим неврозом, що подібно до відповідного дитячого неврозу, укорінено в Еди-повому комплексі, в амбівалентному ставленні до батька... благо­честивий віруючий добре захищений від небезпеки відомих не­вротичних захворювань: засвоєння універсального неврозу зні­має з нього завдання відпрацювання свого персонального невро­зу». Едипів комплекс виражається в емоційній прихильності хло­пчика до матері і двоїстому ставленні до батька. Зазнаючи потяг до матері, хлопчик одночасно ненавидить і любить батька (амбі-валенція «ненависть — любов»), прив'язаний до нього, але ми­моволі хоче його смерті. Релігія корениться в Едиповому ком­плексі сина, який хоча б в уяві убив свого батька, щоб зайняти місце поруч із матір'ю. Згідно з Фрейдом, психоаналіз навчив ба­чити інтимний зв'язок між батьківським комплексом і вірою в Бога, він показав, що особистістий Бог психологічно не що інше, як ідеалізований батько. Походження релігії З.Фрейд пов'язував


із безпорадністю людини перед ворожими силами природи, і пе­ред внутрішніми інстинктивними силами: він бачив у ній арсенал уявлень, породжених потребою зробити людську безпорадність більш стерпною. Релігійну віру він вважає ілюзією, оскільки до її мотивування домішане виконання бажання; за своєю психологіч­ною природою релігійні вчення виявляються ілюзіями. Під впли­вом формування раціонального мислення людина згодом розлу­читься з релігією, набуде «почуття реальності».

Етнологічні концепції релігії.Етнологічні теорії будуються на підставі використання етнографічного матеріалу, а для пояс­нення релігії частіше усього використовують ідеї культурної (со­ціальної) антропології. Джерело релігії вбачається в певній «людській природі», властивій індивіду й утвореній в комбінації матеріальних і духовних потреб, або ж у певному культурно-антропологічному комплексі.

Англійський етнограф Б. Маліновський відомий і як «польо­вий» дослідник, і як систематизатор теоретичних підходів до ре­лігії, які розвиваються з погляду етнології. Розробляючи у функ­ціональному аспекті ідеї соціальної антропології, він бере в якості вихідного поняття культуру. Вона являє собою складну органічну сукупність інститутів, «інструментальний апарат», за допомогою якого людина освоює навколишній світ і задовольняє свої потреби — первинні (самозбереження і зберігання виду) і вторинні ( які сформовані і розвиваються самою культурою). На поведінку людини впливають вроджені чинники, але культура піднімає її понад біологічною детермінованістю. Всередині ціло­го елементи знаходяться в стані взаємозалежності, кожний еле­мент опиняється функцією іншого елемента, зміни одного спри­чиняють за собою зміни інших елементів.

Релігія розглядається як загальний феномен культури. Б. Ма­ліновський аналізує релігію в її співвідношенні з наукою і магією на матеріалах неписьмової культури. Наука є раціональним осво­єнням дійсності. Раціональне ставлення до світу існувало на всіх щаблях культури. На основі знань виготовлялися знаряддя полю­вання, конструювалася зброя, утворювалися об'єднання для спі­льної діяльності, організовувалися сільськогосподарські роботи тощо. Наука являє собою «раціональну поведінку» з навколиш­нім світом відповідно до наявного знання і техніки, вона конс­труює повсякденний, «профанний» світ.

Поряд із цією галуззю є сфера «сакрального», до якої відно­ситься магія і релігія. Магія визначається як віра в можливість досягнення успіху за допомогою чарівних формул і ритуалів. Во-

2254

1 17


на застосовується в таких фазах діяльності, в яких недостатні ра­ціональні засоби досягнення мети. Ситуація, у якій не вистачає раціональних засобів досягнення мети або вони перестають дія­ти, породжує в психології людини гостроаффективні стани (і в примітивних спільнотах, і в цивілізованих). Оскільки раціональ­на, спрямована на досягнення мети, дія неможлива, людина вда­ється по допомогу до квазідії. В результаті таких магічних акцій відбувається зниження емоційної напруги, досягається відома рі­вновага, до деякої міри долаються фрустрації. Хоча ці акції не призводять до досягнення зовнішніх цілей, вони результативні в аспекті відновлення внутрішньої рівноваги.

Якщо в магії мета кожної дії точно визначена й обмежена, то в релігії ритуал організований інакше. Релігія має справу не з кон­кретними фрустраціями повсякденного життя, а з фундаменталь­ними проблемами людського буття. Згідно з Б.Маліновським, за своєю догматичною культурою релігія постійно пропонує себе в якості системи віронавчальних положень, які визначають місце людини у Всесвіті, пояснюють її походження і формулюють мету її існування. Звичайному індивіду релігія прагматично необхідна, для того щоб перебороти приголомшуюче передчуття смерті, нещастя і долі. Релігія ніколи не стане зайвою, оскільки зазначені проблеми принципово не долаються.

Б. Маліновський пропонує «гармонійну модель» культури. На його думку, різноманітні культурні феномени доповнюють один одного в гармонійному цілому. Наука, магія і релігія виконують різноманітну роботу, але взаємододають одне одного у вирішенні загальних культурних завдань.

Соціологічні концепції релігії.Соціологічний аналіз фено­мена релігії був запропонований німецьким соціологом М. Ве­бером. Він вважав, що передумову релігії складає проблема сми­слу. М. Вебер характеризує релігію як засіб надання сенсу соціа­льній дії: в якості явища культури вона задає та підтримує відпо­відні смисли, тим самим вносить «раціональність» у пояснення світу і в повсякденну етику. Релігійна інтерпретація світу є засо­бом оволодіння світом. Віровчення забезпечує релігійне смисло-визначення повсякденного життя людини. Релігія задає ієрархіч­но побудовану систему норм, відповідно до якої одні дії стають можливими, інші — забороненими, тим самим визначаються мо­ральні позиції до світу.

В дослідженнях релігії для М. Вебера головним виявляється знаходження тих утворених завдяки релігійним віруванням і практиці релігійного життя психологічних стимулів, які визнача-


ли напрямок поведінки індивідів та утримували їх в ньому. Зна­чення релігійних стимулів аналізується в контексті їх впливу на розвиток капіталізму в Західній Європі. Найбільш «раціональним типом» господарювання вважається капіталістична система, якій притаманний «дух капіталізму». «Дух капіталізму» розуміється як «етично забарвлена життєва максима», яка стимулює прагнен­ня до багатства та зумовлює «раціоналізацію» отримання доходу. М. Вебер знаходить джерела розвитку капіталізму в особливос­тях протестантизму.

Е. Дюркгейм, французький соціолог, дотримувався позиції по­зитивізму. В якості фактичної бази він використовував дані етно­графії. Він виходив з принципу соціологізму, згідно з яким суспі­льство є особливою реальністю, яка містить у собі « соціальні факти», які не зводяться до економічних, психічних, фізичних та інших фактів». Соціальні факти об'єктивні, існують незалежно від індивіда і мають примушуючу силу стосовно нього. Серед фактів виділяються морфологічні, які утворюють матеріальний субстрат суспільства — густота населення, засоби та інтенсив­ність контактів тощо, а також духовні факти — «колективні уяв­лення», які в сукупності складають колективну або загальну сві­домість. Е. Дюркгейм спростовує спробу зведення соціального до біологічного та психологічного, необхідне прояснення соціально­го через соціальне. Джерелом релігії, за Е. Дюркгеймом, є сам спосіб існування людини. В релігії суспільство обожнює само се­бе. Смисл та призначення релігії полягає в культивуванні соціа­льного почуття, забезпеченні впливу колективу на індивіда. На­явність священних об»єктів надає колективним віруванням обов'язкового характеру. Священні об'єкти Е. Дюркгейм трактує як символи єдності, наприклад, для австралійського туземця та­ким символом є тотем, для християнина — Ісус Христос.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти