ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Буддійське віровчення та культ. Розповсюдження буддизму. Основні напрямки в буддизмі

Спочатку те, що проповідував Будда, і те, про що потім розповідали його учні, передавалося усно з покоління в поколін­ня. І тільки через декілька століть після зародження буддизму на о. Цейлон були вперше зроблені записи зібрань священних текс­тів буддизму, що отримали назву Тіпітака (літ. три кошики). За легендою, в І ст. до н.е. цар Цейлону зібрав 500 найкращих знав­ців усної традиції та примусив їх продиктувати те, що вони за­пам'ятали, такій же кількості кращих писців. Ці записи були зроблені на пальмових листях, які потім складалися на зберігання в плетені кошики.


Інша версія канону — так звана санскритська Трипітака — була написана пізніше в Індії. Різноманітні школи і течії буддиз­му вносили поправки до Трипітаки. Тому в 1871 р. у Мандалаї (Бірма) було скликано спеціальний собор, на якому 2400 його учасників шляхом зіставлення різних списків та перекладів Три­пітаки створили єдиний уніфікований текст. Потім його вирізали на 729 мармурових плитах, кожну з яких помістили в особливому храмі з гострим дахом. Так в цій країні було створено своєрідну оригінальну місто-бібліотеку — Кутодо, яку шанують буддисти всього світу.

Трипітака включає в себе 3 великих частини:

1. Віная-пітака (110 плит) — «Кошик дисциплін» — містить
правила поведінки, обов'язкові для членів буддистської громади
(сангхі). У свою чергу, віная-пітака теж поділяється на три розді­
ли. У першому з них (Сутта-вібханга) перераховуються прогрі-
шення та покарання за них, найсуворіше з яких — виключення з
общини. В другому (Кхандхакі) йде опис основних церемоній,
обрядів і правил поведінки, яких повинні дотримуватися монахи.
Третя частина (Парівара) складена у вигляді питань та відпові­
дей, які коротко розповідають про деякі з наведених положень.

2. Сутта-пітака (410 плит) — «Кошик текстів» — подає у най­
більш повному вигляді «Вчення» (Дхарму). Це — своєрідна енци­
клопедія буддизму. Складається вона з п'яти збірників сутр (текс­
тів), у яких вчення буддизму викладено в формі декількох десятків
тисяч притч і бесід, які приписують Будді та його близьким учням.
Окрім того, в цю частину канону включені збірники легенд і афо­
ризмів, поеми, коментарі тощо. Найзначнішим твором у цьому
розділі є Дхаммапада («викладення вчення»), в якій систематично
й послідовно викладаються основні положення віровчення ранньо­
го буддизму. Дхаммапада складається з 423 коротеньких віршів —
сутр, які згруповані в 26 главах. Цю книгу ще називають двійни­
ком Бхагават-гіти. Взагалі матеріал Сутта-пітаки упорядкований в
спеціальні розділи (нікайа) за довжиною: Кхудакка Нікайа (Корот­
кий розділ); Дігха Нікайа (Довгий розділ), що включає в себе кни­
жкові розмірковування; Мадждхіма Нікайа (Середній розділ) —
про використання буддійського вчення; Самйутта Нікайа — при­
писи для практичного життя буддиста; Ангутта Нікайа — арифме­
тично упорядковані розмірковування.

3. Абхідхамма-пітака — «Кошик чистого знання» — метафі-
\ зичні й етико-психологічні проблеми дхарми (вчення, закон, пра-
\ ведний шлях). Складається воно з семи розділів філософських
і розмірковувань буддистів про світ і людську істоту

І 61


Крім канонічної літератури, буддисти вважають корисною і неканонічну. Це збірники біографії Будди або коментарі до кано­ну, що складалися у II — VIII ст.ст. н.е. Найбільше такої літера­тури було написано у IV — VIII ст.ст. н.е. в період розквіту буд­дизму в Північній Індії і на Цейлоні.

Основою буддистського віровчення є відкриття, що зробив Будда в день великого прозріння, та виклав у першій бенареській проповіді. Насамперед це вчення про «Чотири благородні істи­ни» і «Благородний восьмиступеневий (восьмеричний) шлях». Ці істини, як вважають самі буддисти, вказують на «Зло, виникнен­ня Зла й преодоління Зла та благородний восьмеричний шлях, що веде до зупинення Зла» (Дхаммапада, XIV, 191).

Перша благородна істина проголошує: «Життя в світі сповне­не страждань», тобто «народження — страждання, старість — страждання, хвороба — страждання, смерть — страждання, об'єднання з неприємним — страждання, розлука з приємним — страждання, неотримання чогось бажаного — страждання». (Ти-питака // Антология мировой философии: В 4-х т. — М., 1969. — Т. 1,4. 1. — С. 118). Це виникає тому, що навколишньому для людини світові властиві: Страждання, Суб'єктивність й Мінли­вість. Тому що, по-перше, навколишній матеріальний світ є іллю-зією (майя), що створена нескінченними комбінаціями — дхарм, мілких носіїв свідомості людини. Комбінації дхарм, тобто їх спе­цифічні поєднання, і утворюють природний світ в цілому та будь-яку його окрему складову — богів, людей, тварин, духів тощо. Проблема в тому, що людина не знає цього та ставиться до світу як до чогось реального, чим і прирікає себе на нескінченні стра­ждання. По-друге, існування людини також не є постійним. І по-третє, ніщо в світі не є постійним, все проходить, все знаходиться в процесі безперервної зміни, а тому, якщо ми прагнемо досягти чогось, то кінець-кінцем, залишаємось ні з чим.

Друга благородна істина говорить про джерело страждань: це — людське бажання, дурні пристрасті — спрага життя, насолод, зе­мних благ тощо, що призводить до нових народжень. Спрага життя виникає з трьох джерел — ненависті, обману та «чуттєвих прив'язаностей». Вона виникає тому, що людська свідомість за­тьмарена незнанням істинної, ідеальної природи всього. Із не­знання виникає порочне прагнення до дії, з порочного прагнення до дії — помилкова установа свідомості, з помилкової свідомості — помилкові данні органів почуттів, які вводять нас в оману відно­сно реальності навколишнього світу, з іллюзорних почуттів — марні бажання, пристрасті та прив'язаності, спрага життя. Але


найнебезпечнішою, на думку буддистів, є прив'язаність до інди­відуального «Я», тобто егоїзм. Не менш небезпечними є й інші п'ять прив'язаностей: до багатства, сексу, слави, їжі та сну. Тут можна побачити посилання на вихідні для індуїзму релігійні ідеї існування Колеса буття — сансари, тобто нескінченного переро­дження, та Карми — морального воздаяння за людські гріхи, ко­тру буддисти називають «законом залежного існування». Дію «закону залежного існування» сам Будда проілюстрував притчею про мисливця: якщо людина, яка є мисливцем, знищує життя, ма-рає руки кров'ю, то, знов народжуючись серед людей, вона про­живе недовге життя. Якщо людина, що жаліє всіх живих істот, складе зброю, то в наступному перевтіленні серед людей вона бу­де жити довго.

Третя благородна істина пояснює, що для звільнення від страждань необхідно позбавитися бажань. Вже сама думка про це є саморозкриттям благородної істини.

І остання, четверта істина стосується шляху позбавлення ба­жань — дотримуватися вчення Будди, яке може привести вірую­чого до головної мети його буття — нірвани (заспокоєння, зга­сання) — це стан абсолютного спокою, в якому згасають усі емоції, пристрасті, почуття, будь-яка прив'язаність до земного життя, навіть бажання існувати у наступних переродженнях.

Чотири благородні істини багато в чому нагадують принципи лікування: історія хвороби; діагноз, визнання можливості вилікування, рецепт лікування. Не випадково буддистські тексти порівнюють Будду з лікарем, що зайнятий не загальними розмір­ковуваннями, а практичним виліковуванням людей від духовних страждань. І своїх послідовників Будда закликає постійно пра­цювати над собою заради врятування, а не витрачати час на роз­мови про предмети, які вони не знають за власним досвідом. Він порівнює любителя абстрактних розмов з дурнем, який замість того, щоб дозволити витягти влучену в нього стрілу, починає розмірковувати про те, ким вона була випущена, з якого ма- теріалу зроблена, тощо.

Існує шлях, який веде до подолання страждань. Це «благород- ний восьмирічний шлях», пов'язаний з додержанням восьми чеснот:

1. Правильні погляди — необхідно вірити в «4 благородні іс-
тини», щоб не відхилитися від шляху, продиктованого Буддою.

2. Правильна рішучість — готовність оволодіти своїми по­
чуттями та бажаннями, готовність діяти згідно з істинами.

* 3. Правильна мова — правдива, миролюбива, без марних ба­лачок та ненормативної лексики.


4. Правильна поведінка — незаподіяння шкоди живим істо­
там, утримання від почуттєвих задоволень, утримання від умис­
ного пошуку користі, участь у добрих справах.

5. Правильний спосіб життя — заробляти на життя чесним
шляхом, гідно поводитися в суспільстві.

6. Правильне зусилля — запобігати всього, що шкодить поря­
тунку, перемогти те, що прив'язує до життя, розвинути досягнуті
успіхи, зберегти накопичені заслуги.

7. Правильна увага (пам'ять) — постійно пам'ятати про напо­
вненість життя скорботою, необхідність відсторонення від мир­
ських прив'язаностей.

8. Правильне зосередження — медитація — досягнення внут­
рішнього спокою, самоконтролю, неухильність у прагненні зві­
льнитися від покликів тіла, байдужості до страждань і втрат.

«Восьмирічний шлях» буддисти зазвичай поділяють на три час­тини: перша (1—2) — пов'язана з мудрістю, друга (3—6) — з мо­ральною поведінкою, третя (7—8) відноситься до практики спогля­дання, «очищення розуму», «тренування думок», або йоги. Той, хто пройде цим шляхом, досягне спочатку просвітління (самадхі), а по­тім й ідеального стану нірвани. Людина, що досягла нірвани (ар-хат), розмикає Колесо буття і більше не народжується в майбут­ньому в будь-якій тілесній формі. Це внутрішнє згасання почуттє­вості й тілесності ніби звільняє людину від її страждаючого «Я» та від спраги життя, яка тягне усіх живих істот до нескінченних пере­роджень. Тим самим змінюється влада Карми, та просвітлений та­ким чином мудрець до кінця розчиняється в абсолютному спокої, в гармонії всесвіту, що неможливо описати за допомогою звичних людських категорій і понять. «Той незрівнянний острів, де нічим не володіють і нічого не прагнуть, я називаю Нірваною, знищенням смерті та гибелі» — говорив Будда. Мало хто досягнув цього ост­рова, але тим, кому вдалося це зробити, заздрять навіть боги.

Можна зробити висновок, що суть віровчення буддизму зво­диться до заклику кожної людини стати на шлях пошуку внутрі­шньої свободи, відкинути всі кайдани, що сковують її життя. Будда спробував переосмислити вчення релігійної системи Дав­ньої Індії — брахманізму — про панування закону Карми над кожною окремо взятою людиною. Він вчив, що не тільки Карма підкорює собі будь-яку людину, але що кожна людина може зві­льнитися від сансари завдяки індивідуальному зусиллю. При цьому Будда вказував і на те, що всі люди, незалежно від своїх національних або соціальних відмінностей, мають у своєму роз­порядженні однакові здібності для Просвітління.


Унікальною рисою буддизму є відсутність віри у бога-творця. Але що ж робить його релігією, якщо в ньому немає ні такого Бо­га, як у християнстві, ісламі та інших монотеїстичних релігіях, ні такоі віри в богів, як в політеїстичних релігіях, ні безсмертної душі — основи церкви як посередника між богом і людьми? Тим не менш відомо, що буддизм сповідують більшість народів Азії. Буддизм — релігія перш за все тому, що вчить вірити в поряту­нок, або, як говорять буддисти, в можливість для людини досяг­нути нірвани. Однак рятує в буддизмі не бог; порятунок прихо­дить або зсередини людини, завдяки її власним духовним зуси­ллям, або ж завдяки допомозі будд і бодхісаттв.

Буддизм не є ні політеїстичною, ні монотеїстичною релігією, але Будда не заперечує існування богів й інших надприродних іс­тот. Він гадає, що вони підкорені дії закону Карми та не можуть допомогти людині вийти з колеса перероджень. Тільки серед лю­дей можуть з'явитися істоти, з яких складається своєрідний пан­теон буддизму, що складається з будд, бодхісаттв і архатів.

Кожна жива істота, що досягла просвітлення та змінила світ сансари на світ нірвани, стає буддою. Будди мешкають у косміч­ному просторі та мають 32 надприродні якості, що піднімають їх над богами (ходять по воді, стають небаченими, читають думки, та головне — знають весь цикл перероджень наперед). Іноді вони перевтілюються в земне тіло, щоб відкрити очі людям землі. Тоді трапляються великі дива: з неба падають зірки, гримить грім з ясного неба, дрижить земля, підіймається вода тощо. Будди про­повідують Істинне Вчення та наставляють людей на благородний восьмирічний шлях до порятунку. Найпопулярніші будди, яких шанують у всіх буддистських країнах: вже відомий нам Шак'я-муні; божественний месія, будда майбутнього світового періоду, прихід якого символізуватиме всезагальну перемогу над страж­данням Майтрейя; п'ять будд частин світу — Вайрочана (в центрі Всесвіту), Акшобх'я (на сході), Ратнасамбхава (на півдні), Аміта-бха (безкінечне світло) (на заході), це володар щасливої чистої землі, та Амогасіддхі (на півночі).

Бодхісаттва (пробуджена істота) — це людина, яка досягла стану найвищого духовного пробудження, але свідомо не ввійш­ла до нірвани, щоб з великим успіхом просвітлювати ще непро-світлених. Шлях, який повинен пройти майбутній бодхісаттва, поділяється на багато етапів, які людина проходить не послідов­но, а одночасно, подібно благородному серединному (восьмиріч­ному) шляху. Майбутній ботхісаттва, що прагне до визволення, спочатку дає своєрідну обітницю рухатися в наміченому напрям-

5254


ку, не звертаючи уваги на втомленість, не заспокоюючись на до­сягнутому. На кожному з рівнів він оволодіває якимось з 6-ти важливих ступенів: щедрістю, моральністю, терплячістю, мужні­стю, здібністю до медитації, мудрістю. Перший рівень — це ще­дрість, вимагає роздачи милостині всім, хто має в цьому потребу; другий — дотримування всіх загальнолюдських і буддистеьких моральних приписів, що вимагають від людини також мужності, терплячості та оволодіння мистецтвом медитації. Всі попередні рівні, разом узяті, є основою для шостого рівня — мудрості. Під­нявшись на цей рівень, людина стає вже святою, тобто архатом.

У буддизмі, на відміну від християнства та ісламу, немає це­ркви, але є община віруючих — саигха. Це духовне братство, що допомагає в процесі просунення буддистським шляхом. Об­щина забезпечує своїм членам жорстку дисципліну (віная) та керівництво досвідчених наставників. Вона не має складної ієрархії, як у християнській церкві. Сангхою можна назвати й місцеву общину, й усіх буддистських монахів у світі разом узя­тих, а її члени не є священнослужителями, посередниками між богом (або богами) та мирянами. Миряни повинні подавати мо­нахам — це їх обов'язок і доброчесність; монахи, в свою чергу, вчать їх моралі» ведуть душерятівні бесіди, але вони не вправі сповідувати або відпускати гріхи. Якщо в одних напрямках буд­дизму, наприклад в тхераваді, сангха відіграє визначальну роль, то в інших, особливо в буддизмі махаяни, велике значення ма­ють монастирї-університети. Втім, останні в широкому смислі також є сангхами.

На практиці людина, що прагне досягти нірвани, має пройти в своєму житті три основних ступені.

По-перше, людина повинна увірувати в Тріратну (три скар­би): Будду, вчення Будди (Дхарму) та буддистську общину — Сангху, повіривши всією душею та всім серцем в те, що тільки в цих скарбах є єдиний порятунок від потоку перероджень.

По-друге, послідовник Будди має перш за все вести праведне життя, що зводиться до п'яти заповідей (панчашила):

1. Головною вимогою є любов до всіх живих істот, ненасиль-
ництво, неприпустимість заподіяння шкоди будь-кому. Буддист
цим запобігає погіршенню карми, яке не дозволить йому досягти
нірвани. Оскільки всі живі істоти равною мірою включені в потік
перероджень, тому, якщо навіть просто зірвати квітку, ти ризику­
єш зниііргга теперішнє втілення того, хто колись був такою ж, як
і ти, людиною.

2. Не красти, не брати чужого майна.


3. Не говорити неправди.

4. Не зазіхати на чужу жінку або чужого чоловіка.

5. Не вживати збуджуючих засобів та одурманюючих напоїв.
Виконуючи п'ять етичних вимог, людина могла готувати себе

до наступного більш досконалого перевтілення, яке і відкриє шлях до нірвани.

І, по-третє, для досягнення нірвани, вищим та останнім сту­пенем культової практики в буддизмі є медитація. Буддисти, які практикують медитацію, спочатку переборюють зовнішні бажан­ня, що приносить відчуття внутрішнього спокою. Далі досягаєть­ся повне визволення свідомості від усього матеріального. І, на­решті, людина досягає стану повної байдужості. Кінець-кінцем, свідомість виходить*за ті межі, які наклала на неї звичка мислити власно «Я».

У буддизмі вперше в історії релігії з'являється чернецька ор­ганізація. Доступ в неї було відкрито всім бажаючим, незалежно від расової, національної, мовної або соціальної приналежності, за невеликим виключенням: рабів, боржників, державних або військових службовців, інфекційних або душевнохворих. Біль­шість буддистських монахів — чоловіки, але є і жінки-монахи-ні. Згідно з буддистськими текстами чоловік та жінка рівні між собою, однак сам Будда чомусь був проти прийняття в общину жінок.

Крім п'яти заповідей для мирян, буддистські монахи підко­ряються особливим п*яти заповідям і 253 правилам поведінки (з них 227 — заборони).

1. Не брати участь у мирських веселощах (танці, пісні, музика).

2. Не користуватися предметами розкоші, не використовувати
парфуми.

3. Не мати золота й коштовностей (єдиним майном монаха
повинна бути чаша для збору милостині).

4. Не спати на високому та зручному ліжку.

5. Не вживати їжі у позаурочний час (тобто пам'ятати про
піст).

І це вже не говорячи про те, що монах був зобов'язаним свято слідувати п'яти основним моральним заповідям (наприклад, йому пропонувалося уважно слідкувати за тим, щоб у час пиття води Не проковтнути якусь живу істоту. Для цього монахи завжди но-ецли з собою ситечко).

Крім зусиль по власному просвітленню монахи були зо­бов'язані займатися місіонерською діяльністю, пропагувати вчен­ня свого вчителя. Це вчення зустрічало великий інтерес, але не

5*


кожен був здатен встати на шлях відмови від усього мирського. Тому виникла проблема буддистів-мирян. Ця проблема була ви­рішена на основі розробки вчення про два шляхи (напрямки) вря­тування: хінаяна та махаяна.

Хінаяна («Мала колісниця») — це вузький шлях до порятун­ку. Вона передбачала відносно жорсткий аскетизм. Це інтелек­туально ритуально складний шлях індивідуального просвітлен­ня та набуття нірвани, яким ішли архати — члени сангхи. Тому «мала колісниця» — це шлях небагатьох, тих, хто віддає себе служінню трьом головним скарбам буддизму — Будді, дхармі (вченню) та сангхі (спільноті монахів). Хінаяну ще називають «південним буддизмом», оскільки вона розповсюджена в краї­нах, що знаходяться на південь від Індії: Тайланд, Шрі-Ланка, Камбоджа, Лаос.

Махаяна («Велика колісниця») — широкий шлях до порятун­ку. В махаяні припускалася можливість набуття нірвани й миря­нами, що дотримуються обітниці духовного вдосконалення під керівництвом бодхісаттви. Мирянам давався простіший етичний кодекс поведінки. Він зводився до дотримування п'яти перших заповідей. Разом з тим у махаяні отримала великий розвиток культова практика.

Культові практики махаяни пов'язані з вшануванням бодхі-саттв і святих, будд. В країнах буддистської традиції розповсю­джені їх скульптурні зображення. Застосовуються жертвоприно­шення, які зазвичай проводяться у храмах. Буддисти викорис­товують спеціальні молитви (мантри).

Махаяна — це «північний буддизм», оскільки вона отримала розповсюдження в країнах, що знаходяться на північно-захід від прадержави — в Кореї, Японії, Непалі, Бірмі.

Але є ще і третій напрямок в буддизмі — ваджраяна («Бриліа-нтова колісниця»), або тантризм (від лат. хитросплетіння, магія, тайне знання). Ця тайна течія зародилася в Індії в середині І ст. н.е. та погано вивчена. її можна охарактеризувати як різновид махая­ни, що покрита оккультним, містичним й магічним туманом.

Шлях буддизму по країнах Азії починається ще до нової ери. З III ст. до н.е. буддизм з'явився на території Центральної Азії (теперішній Таджикистан й Узбекистан), з І ст. н.е.— в Китаї, з II ст. — на півострові Індокитай, з IV ст. — в Кореї, з VI ст. — в Японії, з VII ст. — в Тибеті, з XII ст. — в Монголії. Використо­вуючи свій головний принцип — не порушувати складені куль­турні традиції різних країн і народів й намагатися зростатися з ними, — буддизм швидко прижився всюди та, привившись до


древа місцевої культури, дав нових пагонів. Наприклад, у Китаї цей процес почався з V—VI ст.ст. В VIII—IX ст.ст. там успішно розповсюджувалися вже два чисто китайських напрямків будди­зму — школа чистої землі будди Амітабхи та школа чань. В Японію буддизм проник уже в китайському обличчі. Китайські школи тяньтай, хуаянь-цзун, школа чистої землі будди Амітабхи та чань завоювали Японію, став школами тендай, ке-гон, амідаїз-ма та дзен.

Однак і в Китаї буддизм піддавався атакам як ззовні — від іноземних завойовників, так і зсередини — з боку відродженого конфуціанства. Але його не зовсім витіснили з цієї країни, як тра­пилося в Індії, але його вплив дуже послабився. Далі той самий процес повторився в Японії, де укоренилася національна релігія — синтоїзм. Поява та ствердження буддизму, як можна бачити на прикладі Китаю, Індії та деяких інших краін, стимулювала відродження місцевих релігійних традицій. Якщо вони, увібрав­ши всі досягнення буддизму, виявлялися досить сильними, то па­нуванню буддизму приходив кінець.

У кожному регіоні розвивалися своя власна буддистська сим­воліка та буддистські обряди — шанування святих міст, кален­дарні свята, обряди життєвого циклу, підкріплені місцевими тра­диціями. Буддизм увійшов у кров і плоть багатьох народів, став часткою їх повсякденного життя. Він змінив місцеві традиції, але й сам зазнав змін. Буддизм сприяв розквіту культури цих країн — архітектури (будівля храмів, монастирів і ступ), мистецтва (буд­дистська скульптура й живопис), а також літератури (поезія, що надихається ідеями дзен-буддизму).

З ослабленням впливу великих монастирів, які в епоху роз­квіту буддистської цивілізації були свого роду «державами у державі», головну роль у житті буддистів стали відігравати неве­ликі місцеві монастирі та храми. Влада почала більш активно втручатися в релігійні справи сангхи. Особлива ситуація склалася в Тибеті, де утворилася теократична держава під керівництвом голови «жовтошапочної» школи гелукпа далай-лами, що був і релігійним, і державним лідером. Лами доносять послання Будди та відчиняють його сенс учням, тому їх шанують як непо­грішимих божеств, віра в яких важливіша за знання буддистських догматів.

Буддизм в Україні репрезентують понад ЗО громад, що нара­ховують близько 500 членів і 10 000 симпатиків. Але буддизм поширюється в Україні переважно в модернізованих формах (дзен-буддизм, нітерен, різні школи тибетського буддизму).


Питання для самоконтролю

1. Як виник буддизм? Історичні умови виникнення,
розвитку та поширення буддизму.

2. Що Ви можете росповісти про засновника буддизму?

3. Основні ідеї буддизму.

4. Назвіть «чотири благородні істини».

5. Які Ви знаєте напрямки буддизму?

6. Чому в світових релігіях прибічників більше, ніж у
національно-державних релігій?

7. Що таке «серединний (восьмирічний) шлях» у буд­
дизмі?

8. Спробуйте визначити, які кармічні наслідки будуть
очікувати в наступному перевтіленні людину, яка по-
рушала основні буддистські заповіді й була схильна до:
а) до вбивства, б) крадіжки, в) перелюбства, г) омани?

9. Які особливості буддистського чернецтва Вам відомі?

Тематика рефератів

1. Порівняльний аналіз світових релігій.

2. Своєрідність буддизму як релігії.

3. Зміст релігійних вчень буддизму.

4. Течії буддизму і їх відмінність.

5. Міжнародні будистські організації. Розвиток будди­
зму в Україні.

Література

1. Академічне релігієзнавство: Підручник. За наук. ред.
А. Колодного. — К.: Світ Знань, 2000. — 862 с.

2. Калінін Ю. А., Харьковщенко Є. А Релігієзнавство.
Підручник. — К: Наукова думка, 2000. — 352 с.

3. Кислюк К. В., Кучер О. Н. Религиоведение: Учебное
пособие для вьісших учебньїх заведений. — X.: Торсинг,
2002. —496 с,

4. Титов В. Д., Качурова С. В., Барабаш О. В. Релігієз­
навство: Підручник для студентів юридичних спеціальнос­
тей вищих навчальних закладів. — X.: Право, 2004. — 272 с.

5. Яблоков И Н. История религии. В 2-х т. — М., 2002.


ІСЛАМ ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ

1 Соціальночсторичні причини виникнення ісламу.

2. Коран і кораністика.

3. Мусульманська догматика і культова практика.

4. Мусульманська філософія. Розповсюдження іс­
ламу. Іслам в Україні.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти