ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Соціально-історичні причини виникнення ісламу

За кількістю своїх послідовників іслам є другою (після християнства) світовою релігією. За приблизними підрахунками, зага­льне число мусульман на земній кулі складає приблизно один мільярд прихильників. Вони мешкають у більше ніж 120 країнах, В 28 країнах іслам є державною релігією (Єгипет, Іран, Ірак, Кувейт, Мароко, Сау­дівська Аравія, Пакістан та ін.). Переважна більшість мусульман (по­над дві третини загальної кількості) живуть в Азії, Це приблизно 20 % населення цієї частини планети. Близько 30 % послідовників ісламу живуть в Африці, що складає приблизно 49 % населення цього кон­тиненту. Відтак, основна маса віруючих мусульман зосереджена на цих двох континентах світу.

Іслам — відносно молода світова релігія. Він виник на початку VII ст. н.е. Формально часом появи ісламу вважається 622 р., коли засно­вник нової релігії Мухаммед був змушений тікати з свого рідного міс­та Мекки в сусідню Медіну. Пануюча аристократична верхівка пле­мені корейшитів не прийняла його вчення. Це відбулося 26 липня 622 р. Від цієї дати і починається мусульманське літочислення.

Час виникнення ісламу період гострої соціальної та політичної боротьби, швидкого руйнування первісного ладу та формування раннього класового суспільства на Аравійському півострові. Вод­ночас загострилась озброєна боротьба двох світових імперій —


Візантії й Ірану. Соціальні та ідейні хвилювання своїми відгомо­нами доходили й до Західної Аравії. Як соціальне та духовне явище, іслам був, з одного боку, підсумком особливого розвитку суспільства аравійського півострова, з іншого — одним з поро­джень загальних процесів, які тривали на Ближньому Сході в епоху від давнини до середньовіччя. Виникнення ісламу пов'я­зане як з впливом та розвитком монотеїстичних релігій — іудаїз­му та християнства, так і з еволюцією релігійної свідомості меш­канців Аравії, з специфічними аравійськими формами синкре­тичного монотеїзму. З'явилися люди, які вірили у єдиного Бога, але вони не відносили себе до якоїсь офіційної релігії. Активно відбувався процес етнічної та культурної консолідації арабів, фо­рмувалась єдина арабська мова. Потреба в ідеологічному обгрун­туванні цих політичних, економічних та соціальних змін, у сти­мулюванні їх розвитку породила в Аравії різні ідейно-політичні рухи. Іслам був виявом цих загальних процесів. Він став важли­вим фактором у становленні середньовічної арабської народнос­ті, нового політичного утворення — Халіфату, нової етноконфе-сійної спільності — громади мусульман (умма).

На відміну від християнства іслам народжувався в умовах бо­ротьби багатьох економічних укладів. З одного боку, в арабських племенах велась жорстока боротьба між могутньою родовою аристократією племені корейшитів, а з іншого — масою вільних бідняків — простих ремісників, землеробів, кочівників-пастухів. Ця боротьба, що розгорнулась в умовах первісного ладу, розхи­тувала його і наближала перехід до класового суспільства. Роз­дробленість арабських племен, їх економічна відсталість, перехід до класового суспільства з сильною централізованою державною владою — все це викликало потребу в суспільній силі, яка спро­можна була б здійснити це історичне завдання. Такою силою по­став народжений феодальний устрій. Йому необхідно було об'єд­нати всі арабські племена для захисту від ворожих сусідів — Ві­зантії та Ірану. Однією з перешкод на шляху до здійснення цього завдання були старі племінні культи, які підтримували віджилі традиції первісного ладу. Тому, починаючи з кінця VI ст., серед арабів починається реформаційний рух, відомий під назвою Ха-фінського (від араб, «хафін» — пророк). Цей рух охоплює всю територію Аравії. Складається ряд центрів релігійної реформації. Найбільшим з них був Иємен на півдні Аравії. На чолі цього руху стає Мусалім. Другий центр реформаційного руху розмістився на північному заході півострова. Вождем його стає виходець з роду корейншитів Мухаммед, котрий після довготривалої боротьби


одержав перемогу як над старою родовою аристократією, так і над Мусалімом.

Виникнення ісламу підпорядковується загальним закономірно­стям формуванням світових релігій. Він виник на базі родоплемін­них культів одного з найбільш впливових племен Західної Ара­вії — курейшитів. їхнім племенним богом був Аллах (араб. Аль — Ілах), який з часом витіснив богів слабкіших племен. У цілому со-ціокультурна ситуація того часу сприяла формуванню в арабів мо­нотеїзму. Звичайно, процес формування монотеїстичної релігії не проходив тут сам собою. Рішучий імпульс йому надала реально іс­торична особа — пророк Мухаммед (570—632 рр.). Полишивши торгові справи, він в 610 р. виступив з проповіддю монотеїстичної релігії, яку назвав «іслам» (в перекладі з арабської — «покірність», «віддання себе Богу»). Мухаммед проголосив, що існує лише Ал­лах і що всі повинні бути покірні його настановам.

У проповідях Мухаммеда звучали також вимоги соціальної справедливості, братства віруючих, здійснення благодійницької допомоги бідним, засуджувалося лихварство, проголошувалася необхідність дотримуватися простих норм моралі.

Коран і кораністика.

Віровчення ісламу викладене в головній «священній книзі» мусульман — Корані. Зміст Корану нібито був переданий Мухаммеду самим Аллахом через ангела Джебраїла окремими одкровеннями, головним чином в Мецці і Медині в 610 та 632 рр. Основу Корану складають перші проповіді Мухаммеда. Повний текст Корану (сухуф) був зібраний після смерті Мухаммеда при халіфі Османі. Він складається з 114 глав (сур), які мають 6236 аятів (за різними варіантами підрахунку). Коран містить віропов-чальні настанови, культові приписи, які регулюють сімейні, май­нові, правові та інші суспільні відносини. Тексти Корану виго­лошують під час публічних і приватних молитов, державних і сімейних торжеств. Багато слів і виразів із Корану увійшли в лі­тературу та побутову мову мусульман незалежно від їхньої наці­ональності.

Вплив Корану на духовний і суспільний розвиток народів Сходу дає право віднести його до найцінніших здобутків культу­рного поступу всього людства. В історії людства він посідає міс­це поряд з Біблією.


Коран разюче відрізняється від старозаповітних та євангельсь­ких текстів. Це не цілісний літературний твір з єдиною компози­ційною схемою, а тим більше — теологічний трактат і послідов­ним викладом системи віровчення ісламу. Коран народжувався стихійно, віддзеркалюючи вир життя суспільства на зламі епох, а тому не мав будь-якого плану. В Корані зібрані виступи, пропові­ді, «пророчі' одкровення», що вмовляють чи викривають, повча­льні історико-релігійні оповіді про долю стародавніх народів і по­сланих до них пророків, містить притчі й заклинання, етико-правові та обрядові приписи. Усе це було проголошене в різний час, протягом більш як двадцяти років, перед різними аудиторіями з приводу різних конкретних обставин, мало зв'язок з різними по­діями або ж народжувалося через якісь суто внутрішні причини.

Крім релігійно-філософського, законодавчого та історико-культурного, викликає інтерес і літературний аспект вивчення Корану. Це найдавніша пам'ятка прози арабською мовою, що ві­добразила, завдяки художнім засобам, етапи еволюції особистос­ті Мухаммеда, його утвердження як віровчителя і людини нової епохи. Сприйнятий як слово Аллаха, Коран став джерелом фор­мування єдиної літературної мови арабських народів.

Як святе письмо мусульман, Коран відіграє важливу роль у житті сучасних мусульманських держав. Якщо Коран — це святе письмо мусульман, то святим переказом ісламу є Суна — збірка переказів (хадисів). Вона вміщує епізоди з життя Мухаммеда як зразок для наслідування всьому мусульманському світові. В іс­ламі принцип монотеїзму проведений більш послідовно, ніж в інших релігіях. Тому першим догматом віровчення ісламу є віра в єдиного бога Алла (Аллах, утворивши все існуюче, є вищим і всемогутнім, мудрим, милостивим верховним суддею. Поруч з ним нема інших богів, Аллаху покірні всі явища природи, люди, ангели і демони). Другий догмат ісламу — віра в ангелів, які ви­конують веління Аллаха — оберігають рай та пекло. Третій дог­мат — віра в те, що Коран є священною книгою мусульман. Чет­вертий догмат — віра в пророків та посланництво Мухаммеда. П'ятий догмат — віра в кінец світу та загробне життя. Шостий догмат — визнання зумовленості долі людин Богом. Сьомий до­гмат ісламу — це віра в воскресіння після смерті.

В ісламі є дві основні течії- суннізм і шиїзм. Шиїтська система віровчення розроблена в XII—XIII ст.ст., визнає тільки 5 догма­тів: 1) Таухід — єдинобожжя- 2) Адль — справедливість. 3) Ну-буваат — пророцтво. 4) Імамот — влада імамів. 5) Кіямат — вос­кресіння мертвих.


© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти