|
Мусульманська догматика і культова практика
У середні віки були систематизовані обрядові вимоги ісламу. П'ять з них виділені окремо і названі «стовпами»: 1. Сповідання віри. 2. Виконання намазу — п'ятиразової молитви. 3. Дотримання посту (урази) протягом місяця рамадану, 4. Виплата релігійного податку (зак'ят, садаку). 5. Паломництво в «священні місця» ісламу — хадж. В хадж увійшло й поклоніння могилі Му-хаммеда в Медіні, молитви в ряді історичних міст. Кожний мусульманин прагне хоч раз в житті побувати в Мецці, де знаходиться Храм Кааба з відомим чорним каменем — посланцем неба. Крім цих основних обрядових звичаїв в ісламі існують й інші, наприклад, джихад — участь у війні за інтереси своєї країни. Найбільш важливим обрядом мусульман є обряд суннет (обрізання), якому піддаються хлопчики у віці від 5 до 7 років. Цей обряд є внутрішньою ознакою релігійної приналежності, служить меті відособлення мусульман від людей інших віросповідань. Мухаммед заклав першу в мусульманському світі мечеть. Вона мала вигляд квадратного майданчика. Молитовні збори проходили тут під відкритим небом. В ісламі, як і в інших релігіях, окрім обрядів і традицій, існують ще й чисельні свята. Класичний ортодоксальний іслам узаконив всього лише два — Курбан-байрам та Ураза-байрам. Свято Мавлід (день народження пророка) відзначається мусульманами за місячним календарем у місяці рабі-аль-авваль. 29 серпня 570 р. н. є. за арабськими джерелами народився пророк. Мухаммед — пророк ісламу. Він походив із небагатого, але знаменитого роду Хашим. Особливе місце в генеалогічному дереві Мухаммеда посідав його дід Абд ель-Мотталіб. В час, коли Мухаммед став старійшиною племені, основні посади в Мецці були в руках нащадків Кусая, які очолювали найбільші клани, їм належали ключі від храму Кааби, нагляд за криницею Зам-Зам, судочинство, вирішення питань зносин з іншими племенами, зберігання священного стяга, що майорів над курайшитами під час битв, контроль за сплатою податків на користь бідняків, голосування піл час засідань ради старійшин, право скликати загальні збори, управління фінансами міської общини й, нарешті, зберігання гадальних стріл. Таким були десять основних посад, що існували в Мецці. Мухаммед почав свою проповідницьку діяльність у рідному місті. Першими прихильниками його релігії були найближчі родичі та їхні раби. Вчення Мухаммеда містило важливу й цінну думку — знищення міжплемінної і внутрішньоплемінної ворожнечі, бо ж всі віруючі становлять один народ — єдину умму (за його термінологією). Община віруючих, яка згуртувалась навколо пророка в Мецці, стала немовби зародком такої умми. Ця умма з самого початку була задумана як позаплемінна спільнота, що приймає до своїх лав усіх бажаючих — представників різних племен, різних рас. Мухаммед своєю проповіддю і силою зброї домігся, щоб родова аристократія визнала необхідність боротьби з Іраном і Візантією за ключові позиції в міжнародній торгівлі, за політичне домінування на Близькому Сході, в Передній і Східній Азії. Об'єднання арабів під зеленим прапором ісламу завершили перші наступники Мухаммеда — «праведні Халіфи». Після дворічної боротьби із супротивниками четвертим халіфом став Алі (656 — 661), двоюрідний брат і вихованець Мухаммеда, його зять (був одружений з дочкою пророка — Фатімою). Його підтримали рядові мусульмани, незадоволені засиллям за правління Османа представників роду Омейя. Прибічників Алі стали називати «Шиїт Алі», тобто «партія Алі». Звідси й походить назва релігійно-політичної течії шиїтів. Саме Алі започаткував імосмат. Він вважав, що на чолі державної влади повинен бути представник пророка, що тільки родинні зв'язки з ним дають духовну владу, а разом з нею і право на вищу світську посаду. Через свою досить непослідовну політику щодо роду Омейя Алі втратив підтримку низів общини. Більше того, декого з колишніх союзників він знищив. Один із хариджитів — колишніх союзників — вбив халіфа Алі в мечеті міста Куфа. В ісламському світі виник глибокий розкол. Він розпався на два напрямки — шиїзм і сунізм, кожний з яких, в свою чергу, має ряд відгалужень. Шиїтські секти: зейдіти, ісмаїліти, кармати, хаттабіти, аліди, кадаріти, мутазіміти, рафрдіти, друзи, асасіни, «Брати чистоти», бектами, хуруфіти, бабіти, бехаїти, махдісти, Алі-іллахи, харіджити, сіфрі-ти, ібадіти, азрахіти та ін. Більшість шиїтських сект відокремилася за принципом визнання того чи іншого імама. Секти сунітського напрямку: нізалія, сенусіти, саодія, еухар-дія, тіджамія, чіштія, захіріти, мавламі, малікіти, марідисти, нак-шбандія, ашаріти, ваххабісти, ансари, ханбаліти, мухаджири, вайсовці, муримди, судизми, ясавія, шафіїти, ахль-аль-хадіє, ах-мадія, асхаби, мутазиліти та ін. Іслам не тільки вимагає від своїх послідовників віри у свої догмати, а й пропонує їм досить стійкі принципи і правила поведінки, дотримання яких вважається богоугодною справою. Сукупність цих норм отримала нову назву «Шаріат» (від араб, шаріа — вірний шлях до мети). Шаріат включає культові правила та правово-етичні настанови ісламу, виконання яких є обов'язковим для всіх мусульман. Шаріат не має аналога в інших релігійних системах. Він включає як цивільні (світські), так і релігійні вимоги. Його настанови регламентують правові, моральні та релігійно-обрядові відносини. Авторитет шаріату дуже великий і пояснюється тим, що з часу виникнення ісламу і до XIX ст. мусульманський світ практично не знав інших законів. На відміну від всіх інших релігій, в ісламі основні вимоги релігійного культу були включені в систему шаріату. Відтак культ був піднесений до рангу закону, невиконання якого розглядалося не тільки як морально-релігійне порушення (гріх), а й як правове порушення (злочин). Будь-які спроби реформ, навіть часткові, неминуче визнавалися такими, що суперечать ісламу, і рішуче заперечувались. |
|
|