ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Віросповідні і культові особливості православ'я. Вплив православ'я на розвиток загальнолюдської та національної культури

До феномена православ'я доцільно підійти таким чи­ном, щоб масимально торкнутися всіх його аспектів.

По-перше, православ'я виявляє себе у джерелах свого віро­вчення. Мова йде про Святе Письмо та Священний Переказ. Обидва джерела віри та благодаті розглядаються в єдності та вза­ємодоповнюють одне одного. Існує богословська думка про те, що Священний Переказ має нормативний характер за рахунок то­го, що в ньому розкриваються істини віри, проголошені у Свято­му Письмі. До складу Переказу входять: «апостольскі настано­ви», визначення віри та рішення перших сімох Вселенських Соборів і декільнох помісних соборів, стародавні тексти бого­служінь, праці святих отців, молитовні канони, монастирські устави, акти, в яких проголошено канонізацію святих. Все це фо­рмує певну традицію, де акумулювався духовний досвід Церкви, досвід, конститутивний щодо віросповідної практики сьогодення.


 


По-друге, православ'я репрезентує себе через догматику. У цій площині воно визнає непорушним Нікео-Константинополь-ський символ віри (див. тему «Християнство: загальна характе­ристика»), прийнятий на двох перших Вселеньских Соборах (тоді ще єдиної Церкви). Ця догматична основа православної віри всі­ляко захищалася від єретичних уявленнь, які супроводжували життя Церкви протягом формування «символу». Він залишається таким і зараз, бо у православній богословській думці існує уяв­лення про неможливість догматичного розвитку, на відміну від римо-католицтва чи течій у протестантизмі. Інакше кажучи, отці перших семи Соборів дали повне (раціональне) визначення дог­матів, що гарантують подальше расповсюдження та популяриза­цію. Наприклад, іконно-художнім виразом догмату про Святу Трійцю (триєдність Бога) є відома ікона Андрія Рубльова.

По-третє, православ'я слід визначити як культову систему. Культова практика дає найвиразливіші форми (інтерпретації) по­ложень самого віровчення. Культові дійства зосереджені на бого­служінні як колективному спілкуванні церковної громади з Бо­гом. Останнє має три кола: добове, тижневе та річне. Кожний із них включає до свого складу принципові для цієї віри події: як з Священної історії Старого Завіту, так і з Нового Завіту. Напри­клад, тижневі богослужіння присв'ячені: у понеділок — «силам небесним»; у вівторок — пророкам Старого Завіту, насамперед, Іоану Хрестителю; у середу та п'ятницю^Церква пригадує факт зради Іудою Іскаріотом — Ісуса Христа, Його великі страждання і хрестну смерть; у четвер — прославляє апостолів, але особливу пошану надсилає святителю Миколаю Чудотворщо з Мір Лікийсь-ких; у суботу шануються всі святі. Насамкінець, і це свято є осно­вою всіх богослужбових кіл, наступає неділя — день Воскресіння Ісуса. До цієї події логічно збігаються всі інші, бо вона репрезен­тує найвищій сенс православного християнства як такого. Далі, розглядаючи культову систему у православ'ї, необхідно звернути увагу на структуру та хід богослужбової практики, яка складається з молитов (у яких Церква просить помилування чи шанує Бога), духовних співів, поклонів, хрестних знамень і таїнств.

Таїнства становлять найважливішу ланку у культовій практиці православ'я. Звісно, що таїнство тлумачиться як священна дія, котра дає віруючому (від Бога через Його благодать) духовні да­ри. Принаймі, цє містичне дійство відбувається таким чином, що всі мають змогу бачити його форму. Зміст же всіх сімох таїнств, що встановила православна Церква, треба пояснювати, розгля­даючи їх окремо та послідовно.



Так, таїнство хрещення є першим кроком людини до христи­янського життя (життя вічного, з Господом Ісусом Христом). Вважається, що будь-яка людина несе на собі тягар гріха праба­тьків (Адама та Єви), тому водне хрещення (во ім'я Отця і Сина і Святого Духа) залишає їх позаду, спрямовуючи душу до богоси-нівства, тобто повноцінного церковного життя. Наступне таїнст­во — це миропомазання. Воно є ритуалом, у межах якого свяще­ником здійснюється помазання людини миром (освячена особ­ливим засобом олія). При цьому віруючий отримує від Бога бла­годатну силу, що знадобиться йому у земному житті. Найважли­вішим таїнством у православному культі вважається таїнство Єв­харистії або причастя. Всі члени церковної громади зацікавлені в особливому ставленні до Бога. Це ставлення виражається як у спроможності принести Богу свої гріхи (визнання особистих грі­хів, глибоке каяття в них та відпущення їх Богом через священ­нослужителя становить зміст таїнства сповіді, яке здійснюється перед таїнством причастя), так і у спроможності з чистою душею прийняти Тіло та Кров Ісуса Христа, — в знак єднання з Ним. Таке містичне єднання богословськи визнається реальним єднан­ням душі людини з Богом, дійсною підготовкою її як цілісності до особистого воскресіння. У пракиці православної Церкви існує також таїнство маслосвяття ^соборування). Це таїнство змістов­но пов'язане з тим, що будь-яка людина (при тому, що вона — хвора) може тілесно та духовно одужати. Прагнення людей до зцілення задовольняється і цим таїнством. Церква здійснює його декілька разів: протягом постів, коли людина хворіє чи помирає. Природно, що всі ці дії повинні виконувати не звичайні люди, а лише ті, хто досяг певного ступеня духовної зрілості, хто може виконувати функції служителя культу та бути пастирем. У тако­му разі православна Церква здійснює таїнстіво священства. Чо­ловік, що потрапляє на служіння, проходить особливий ритуал, в якому діючий Єпископ (архієпископ, митрополит) символічно залучає його до апостольського служіння. Ця людина, по молит­вах Церкви, отримує благодать від Бога на священницьку діяль­ність. Окреме таїнств з, що встановлено у Церкві, — це таїнство шлюбу. Оскільки християнство дає людині вибір шляху спасіння (чи то чернецтво, чи то шлюбне життя), Церква повинна освятити відносини між чоловіком та жінкою, якщо вони розділяють по­чуття одне одного, готові виховувати дітей у дусі християнского морального ідеалу, допомагати один одному на шляху до Царст­ва Божого. Недарма сім'я у православній традиції тлумачиться як «мала Церква», тобто містичне поєднання людей у одного «тіла».


Всі ці священні дії здійснюються у храмі (домівці Божій). У православ'ї існує специфічний канон будівлі цих культових спо­руд. Загальнохристиянске уявлення про храм таке, що він симво­лізує корабель, на якому пливтимуть віруючі крізь бурхливе жит­тєве море (море гріхів). Кормчий цього корабля — сам Ісус Христос. Тому з давніх пір християни будували храми у вигляді скінії, хрестоподібні та у вигляді кола (яке символізує вічність). В Київській, Московській Русі, потім в імператорський період, склався своєрідний стиль у храмобудуванні. Якщо спочатку кті-тори будували храми під впливом візантійських зразків, то потім почався пошук самостійних рішень. У цьому сенсі ні з чим не сплутаєш будівлі Софії Київської, храм Покрова на Нерлі, ан­самбль храмів Московського кремля та Києво-Печерської лаври, храм Христа-Спасителя (відновлений).

Внутрішнє вбрання православного храму малює в душі віру­ючого сюжети священної історії: від події створення Богом світу та перших людей — до Страшного Суду всього людства. Так, у фресках, іконах, хоругвах зображені Ісус Христос, Богородиця, апостоли, канонізовані Церквою святі. Окрім того, у православ­ному храмі знаходяться: зображення розп'яття Спасителя (хрест), священні реліквії, мощі святих. Уесь простір цієї культової спо­руди розбито на три частини: 1) алтар, де знаходиться престол з жертовником; 2) середня частина, де збирається паства для моли­тов; 3) притвор, у якому в стародавні часи знаходилися ті особи, хто готувався до вступу у Церкву (оглашенні), ті, хто проходив каяття, та відлучені від причастя. Алтар як найважливішу части­ну храму, відділяє від інших його частин так званий іконостас. Він містить у собі ікони храмові (на честь Бога, матері Божої чи святих — кому він присвячений), ікони дванадцятьох великих свят, зображення Таємної вечері тощо. Перед іконами запалюють лампади та свічки. Найголовніше — перед іконами здійснюють молитви (храмові та вдома). Іконошанування становить один з найважливіших елементів культу, остаточно встановлений на VII Вселенському соборі (787 р.). Православний храм має ще декіль­ка важливих рис. По-перше, цє його орієнтація. Храм будується алтарною частиною на Схід, при цьому вісь храму чітко визнача­ється щодо сходу сонця у день, в честь якого св'ятого він буду­ється. Далі — його куполи (які прикрашаються хрестами). Вони символізують (якщо купол один) голову Церкви — Ісуса Христа, (якщо куполів п'ять) — Христа та чотирьох апостолів-єванге-лістів, (з дванадцятьма «головами») — собор всіх апостолів то­що. До будівлі храму надходить також дзвіниця. Розташовані тут


дзвони «оголошують» навкруги про початок богослужіннь, про найважливіші місця у самому богослужінні (напр. час, коли чи­тають Евангеліє), про піст чи свята, що приходять. На всякий ви­падок у православній Церкві існує свій дзвін.

Суттєву рису в житті православної людини складає піст. Тра­диційно у церковному році мають місце чотири пости. Перший — це різдвяний; другий — «великий» (який триває сорок шість днів на згадку про те, що сам Ісус тримав піст сорок днів у пустелі та Його останні страждальницкі дні на землі); третій — на честь верховних апостолів Петра та Павла, насамкінець року — піст на честь Матері Божої, «успенський». Усі пости повинні підготува­ти віруючого до найважливіших свят, перш за все — до Воскре­сіння Ісуса Христа. Тому, піст, «великий піст» зокрема, є часом внутрішнього відновлення людини, позбавлення нею гріховного єства та народження нового. На тлі традиційних уявлень про пра­ведне життя, що склалися у православ'ї (нагадаємо, воно зафік­соване як у Святому Пісьмі, так і у Священному переказі), піст передбачає не тільки утримання від вживання їжі, а й особливі молитовні канони, знайомство з творіннями отців та вчителів Це­ркви, думки про вічне життя, поклони, дії, що спрямовані на по­ширення добра у світі. Окрім цього, впродовж всього церковного року (за винятком декількох тижнів — різдвяних св'яток, м'яс­ного та сирного та «світлого»), віруючи повинні дотримувати­ся посту у середу і п'ятницю. Ці дні є днями шанування Ісуса Христа.

При знайомстві з православ'ям неможливо залишитися осто­ронь від такого важливого факта в його існуванні, як чернецтво. Свій специфічний вигляд воно отримало ще у стародавні часи, з прикладу, яким збагатили досвід християнського життя св. Антоній Великий та св. Пахомій Великий (кінець III — поча­ток IV ст. по Р.Х.). Якщо перший сформував шлях чернецького життя анахоретського типу (усамітнене життя), то другий ство­рив шлях спільножитного (кіновійного) чернецького життя. У православ'ї довгий час існували обидва напрямки, алє в останні століття аскетичний досвід отримується здебільше у монастирі, під керівництвом духовно свідомих ченців. Ченці як прихильни­ки життя, зорієнтованого на ідеал — Ісуса Христа, зрікаються від світу (власності, імені та шлюбу) та впроваджують аскетичні зу­силля щодо реалізації бажаного ідеалу. Слід відмітити, що у де­яких православних Церквах культивується так зване старецтво як інститут, за допомогою якого вдосконалюється духовне життя ченців та мирян. Відомо, що великий вплив на життя російського


та українського народів здійснювали старці Оптіної і Глинської пустель, Київо-Печерської і Троїце-Сергієвої лавр, Св'ятогірсь-кого та багатьох інших духовних центрів.

Насамкінець, говорячи про православ'я, необхідно зосереди­тися на соціальному вченні Церкви, яке тільки оформлюється у систему поглядів та настанов. Так, на Соборі Російська Право­славна Церква у Москві у серпні 2000 р. прийняла документ під назвою «Основьі социальной концепции Русской Православной Церкви». Цей документ, який далі буде вдосконалено (за рахунок уточнення окремих положень) містить важливі тези стосовно по­глядів Церкви на життя сучасного суспільства (як Російського, так і суспільства взагалі). У цих тезах відбито не тільки пробле­ми, якими Церква опікується традиційно. В них сформульоване бачення глобальних проблем сучасності.

По-перше, Церква бажає зробити більш прозорими відношен­ня з державою та національними утвореннями, до яких вона зве­ртається з проповіддю; по-друге, її турбує стан особистісної, сі­мейної та суспільної моралі; по-третє, Церкву непокоїть проб­лема фізичного та духовного здоров'я людей, зокрема, роспов-сюдження новітніх технологій у сфері лікування; по-четверте, Церква не бажає залишатися осторонь від екологічних проблем та закликає до їх скорішого розв'язання; по-п'яте, у Церкви існує свій, підреслено духовний погляд, на проблему глобалізації різ­номанітних аспектів життя, на девальвацію класичних інститутів та цінностей суспільства — науки й освіти, права та художньої культури. Щодо останніх тенденцій, то Православна Церква вба­чає у сучасному етапі розвитку людства занепад віри, духовне зубожіння людини, її підконтрольність машині ЗМІ, моді, секу­ляризованому світобаченню.

Питання для самоконтролю

1. Як ви розумієте термін «Православ'я»?

2. Які головні риси притаманні православній вірі?

3. Де поширене православ'я?

4. Як організаційно створено православну Церкву?

5. Чи існує у православ'ї глава Церкви на кшталт Па­
пи Римського?

6. У чому зміст православного «символу віри»?


7. Які структурні елементи входять до культу Пра­
вославної Церкви?

8. Що таке православний храм?

9. Що Вам відомо про православні свята?

 

10. Чи мас православне чернецтво якісь відмінності?

11. У чому полягає сенс соціального вчення Правосла­
вної Церкви?

12. Дайте загальну характеристику православної віри.

Тематика рефератів

1 Хрещення Київської Русі православний вибір.

2. Проблема мученичества та святості в православ'ї.

3. Андрій Первозданний апостол східних слов'ян.

4. Православ'я і національне відродження України.

5. Православні таїнства та їх місце в доктрині.

Література

1. Аверінцев С. С. Образ Ісуса Христа у православній
традиції// Аверинцев С.С. Софія-Логос. Словник. 2-е вид. —
К.: Дух і літера, 2004. — С. 532 — 548.

2. Академічне релігієзнавство. Підручник / Під ред.
А.Колодного. — К.: Світ знань, 2000. — С 405 — 411.

3. Варсов Я И. Православне// Христианство. Знцикло-
педический словарь. Т. 2. — М: Большая Российская Зн-
циклопедия, 1995, — С. 379 — 382,

4. Булгаков С. Я. Православне. Очерки учення право-
славной церкви. — М.: Терра, 1991.

5. Кислюк К. В., Кучер О, Я. Религиоведение: Учебн.
пособие для вьісших учебн. заведений. — X.: Торсинг, 2002.
— С. 225 — 244.

6. Кудрявцев В. В, Лекции по истории религии и свобо-
домьіслия, 3-є изд., испр. и доп. — Мн.: Тетра Системс,
1998, —С 58 —113.

7. Кучер О, Н. Христианство: история и современ-
ность. — Ростов-на-Дону: Феникс; Харьков: Торсинг,
2004. — С. 85—153.

8. Лекции по истории религии: Учебное пособие/ Научн.
ред. А.Н.Типсина. — СПб.: Лань, 1997. — С. 155 — 211.


9. Мень А. Православное богослужение: Таинство, Сло­во и образ. — М.: СП «Слово», 1991.

10. Осипов А. И. Православное понимание смьісла жизни.
— К.: Изд-во имени святителя Льва, папьі Римского, 2001.

11. Прот. Александр Шмеман. Исторический путь Пра-
вославия. — М.: Паломник, 2003.

12. Радугин А. А. Введение в религиеведение: теория, ис-
тория и современньїе религии. Курс лекций. — М.: Аіта
таіег, 1999. —С. 135 — 160.

13. Струве Н. А. Православне и культура. 2-е изд., испр.
и доп. — М.: Русский путь, 2000.

14. Церковь и мир: Основьі социальной концепции Рус-
ской Православной Церкви. — М.: Изд-во Моск. Патриар-
хии, 2000.

15. Черньїшев В.М. Религиоведение. — К.: Изд-во имени
святителя Льва, папьі Римского, 2003. — С. 184 — 217.

112


о КАТОЛИЦИЗМ

«Вірити, щоби знати, знати — щоби вірити»

Бл. Августін

1. Віра єдина дві гілки (спільне та відмінне в
католицизмі та православ'ї).

2. Сучасна соціальна доктрина католицької церкви.

3. Онтологія віри в працях найвидатніших тео­
ретиків християнства.

1. Віра єдина — дві гілки

(спільне та відмінне

в католицизмі та православ'ї1)

У 1054 р. на Нікейському Соборі відбулося розділення християнства на православ я та католицизм. Католицька гілка віросповідання є найпоширенішою в християнському світі. Зок­рема, вона поширена у більшості країн Західної та Південно-Західноі Європи (Іспанія, Франція, Італія, Португалія, Німеччи­на, Австрія, Польща, Бельгія, Чехія, Словаччина, Угорщина), в Латинській Америці та США. Вагомий вплив на духовний розви­ток суспільства католицизм має в країнах Прибалтики, Західної України та Білорусії. Загальна чисельність католиків в світі складає понад 1100 млн осіб. Центром римо-католицької Церкви є папська держава Ватикан, що розташована на території Ри­му та є з 1870 р. офіційною резиденцією Пап і Римської Кури, має всі державні атрибути, в тому числі дипломатичні відноси­ни з більш як 100 країнами світу. При Папі існує уряд, який очо-


лює кардинал статс-секретар. Окрім того, за вирішення цер­ковних справ у Ватикані існує дорадчий орган Синод, утворе­ний рішенням II Ватиканського Собору. Ватикан має широку ме­режу університетів, академій (в тому числі Папську академію наук), коледжів і семінарій.

В католицькій гілці християнства надзвичайно великого зна­чення надається церковним утворенням — Церква є представни­ком Бога на землі (дана традиція обґрунтовується ще в роботах Августина Блаженного — «Сповідь» та «Про два гради»). Спа­сіння людини, обтяженої первородним гріхом, можливе тільки через посередництво церкви — звідси особливе значення нада­ється таїнству сповіді, целібату (заборона на статеві стосунки), таїнству причастя.

Католицизм визнає сім таїнств: євхаристія (причастя), хре­щення, каяття, миропомазання, соборування, священство і шлюб (на відміну від православ'я шлюб у католицизмі є нероз­ривним — розлучення заборонене). Таїнство хрещення здійсню­ється шляхом обливання водою, в той час як у православних — зануренням у воду. Таїнство миропомазання (конфірмації, або вступ в «дорослий вік») здійснюється в семи-восьмирічному віці.

Окрім спільного для всіх християнських течій визнання існу­вання раю та пекла, католицька церква відстоює вчення про чис­тилище — проміжне місце, де очищаються душі грішників в процесі проходження суворих випробувань. Догмат про чисти­лище був прийнятий Флорентийським Собором в 1439 р. і під­тверджений в 1562 р. Тридентським Собором.

Для католицизму характерне є значне вшанування Богоро­диці — Діви Марії. В 1854 р. було затверджено догмат про не­порочне зачаття Діви Марії, а в 1950 р. — догмат про тілесне вознесіння Богоматері, відповідно до якого Пресвята Богоро­диця Приснодіва була взята на небо «з душею і тілом для слави небесної». У 1954 р. встановлено спеціальне свято, присвячене «королеві небес».

Засновником католицької церкви вважається Святий Петро, який став «каменем віри» для заснування церкви. Головою ка­толицької церкви є намісник Ісуса Христа на землі Папа Римсь­кий, а першим єпископом Риму був власне сам Петро (Петро був страчений в І ст. шляхом розп'яття на перевернутому хрес­ті — апостол попросив своїх катів розіп'яти його саме таким чином, оскільки вважав, що він не заслуговує на розп'яття, яко­му був підданий Христос). Стосовно статусу Папи прийнято до-


гмат, згідно з яким він є непогрішимим, а всі його енцикліки (офіційні промови) такими, що не піддаються критиці чи сумні­ву. Безпосереднє керівництво паствою (віруючими) Папа здійс­нює через посередництво римської курії — центрального адмі­ністративного апарату, — якому підпорядковані дев'ять конгре-гацій (які курують різні напрямки діяльності церкви), дванад­цять рад, три трибунали та три канцелярії. Згідно з рішенням II Ватиканського Собору при Папі діє з правом дорадчого голосу церковний Синод, який скликається раз на рік. До його складу входять окрім кардиналів — безпосередніх представників цер­ковної влади на певній території патріархи та митрополити схі­дних католицьких церков (зокрема, від Української греко-католицької церкви — кардинал Любомир Гузар), представники національних єпископських конфесій, чернечих орденів та осіб, персонально призначених Папою.

Католицька церква нараховує понад 400 тис. священиків, до обов'язку яких, навіть на найнижчих щаблях ієрархії, входить дотримування целібату.

Важливе значення в католицькій церкві надається чернецт­ву, яке поєднано в конгрегації та братства. Тепер нараховуєть­ся близько 140 чернечих орденів, діяльністю яких керує Вати-канська конгрегація у справах освяченого життя та апостоль­ського життя. Чернечі об'єднання займаються місіонерською діяльністю та доброчинністю. Найбільш впливовими орденами є домініканці, францисканці та орден єзуїтів. Представники останнього нараховують близько 72 тис. членів у 87 країнах світу, викладають у 475 університетах світу та займають про­відні посади в урядах держав, керують засобами масової інфор­мації.

Розвитку католицизму, на відміну від православ'я та протес­тантизму, властиве таке явище, як анджортаменто — церковна реформа, спрямована на оновлення як соціальної доктрини цер­кви, так і на її доктринальні принципи. Зокрема, ці проблеми обговорювалися на II Ватиканському Соборі, сесії якого прохо­дили в 1962—1965 рр. Після тривалих дискусій на ньому було прийнято 16 документів з різноманітних теологічних і соціаль­них питань. Поміж іншого, була зроблена поступка щодо поєд­нання латинського богослужіння з місцевими звичаями, особли­во в азіатських і африканських країнах — використання національ­ної мови, музики тощо.


© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти