ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Онтологія віри в працях найвидатніших теоретиків християнства

Загрузка...

Католицька віра включає в себе дві основні гносеоло­гічні думки — «сповідальність» Бл Августина та «логічну дове­деність» Т. Аквінського. Якщо перший зосереджував увагу на внутрішньому, виключно спекулятивному знанні, неопосередко-ваному досвідом, то Аквінат віддавав перевагу логічним дове­денням існування Бога. Тома Аквінський побудував власну тео­логію на філософії Аристотеля, за допомогою якої спробував довести логічне існування Бога: 1) божественна сутність тотожна існуванню; 2) Бога не може не бути, оскільки світ не мав би пер­шопричини — Бог є засадничим фактором світу; 3) Бог є кінце­вою метою світу, який має прийти до цієї мети; 4) світ, згідно з божественною волею, створеної на принципах гармонії — коли в межах єдиного цілого співіснують індивідуальне і сутнісно-єди-не. Звісна річ, всі докази існування Бога у Докторського Ангела виступають в якості опосередкованих, — жоден з них не дово­дить безумовність існування Бога, а тільки вказує на його буття. Зрештою, варто звернутися до одного з апологетів християнської віри Квінта Тертулліана: «Вірю, оскільки абсурдно».

Під час розвитку схоластики, теології та містики в Середні ві­ки філософія була визначена як наука «обслуговування» теологі­чних доктрин, оскільки (див. епіграф) першочерговим фактором виступає віра, і лише потім з'являється знання. Відповідно до цього положення на тривалий період наукове знання було зане­дбаним — перевага віддавалася виключно настановам церкви, енциклікам Папи, розпорядженням кардиналів. Так, відомий кар­динал Саванарола — ідеолог святої інквізиції, внаслідок якої бу­ли спалені або розіп'яті понад 1 млн людей. Особливо постраж­дали від даної ідеології жінки та душевно хворі люди, які вважалися на цей період або «представниками диявола», або со­ціально девіантними елементами. Останнє спалення відбулося в середині XVIII ст. у Німеччині. В новітній філософії, в постмоде­рнізмі існує такий термін, як «Освенцім», який містить в собі


весь зміст людської негідності. Йдеться, зокрема, про те, що одна з найцивілізованіших націй — німецька — страчувала представ­ників інших націй (євреїв, слов'ян). Виявляється, шість тисячо­літь розвитку людської цивілізації (починаючи від Давньоєгипет­ської держави, Шумеру та Акади в Вавілоні) не принесли нічого суттєвого, оскільки людська «тваринність подоби» лежить на по­верхні її індивідуальності, достатньо лише спровокувати її.

Критерії релігійної моральності та етики обов'язку перед Бо­гом зобов'язують людину бути на тільки чесною та щирою перед відповідачем, а й перед самою собою. Моральна доктрина хрис­тиянства в цілому викладена в Нагорній проповіді Ісуса Христа та в Посланнях Святих Апостолів. Найстарший і наймолодший з них (Петро та Іоанн) написали відповідно тільки декілька запові­дей, а основний корпус Священного Тексту складають Послання Святого Павла. Окрім того, до новозавітного рукопису додається й одне послання Святого Юди. В цих текстах зосереджено всі ос­новні тлумачення та екзистенційні принципи буття людини. І якщо протестанти, а до певної міри й православні, наполягають на тому, що достатньо лише самого ознайомлення з текстами й «праведного» життя, то католики наполягають на тому, що тільки церква є чинним представником Бога на землі, і тільки через неї можливе спасіння. В цьому полягає певний консерватизм като­лицизму, який не визнає самочинності людської особи, а цілком і повністю підпорядковує її божому провидінню.

У V ст. відбувся теоретичний спір між Пелагієм і Августином, який був зосереджений на предметі людської волі. Якщо чернець Пелагій відстоював і обґрунтовував думку, згідно з якою людська подоба, як подоба Божа, наділена свободою, то Августин, на про­тивагу йому, — заперечує право людини на власний вибір. Авгу­стин доводить, що людська воля є причиною людського гріха, бо тільки Бог може вибрати для неї єдино правильне вирішення будь-якої проблеми, а як тільки людина починає самостійно при­ймати рішення, вона опиняється в стані пастки — і одразу потра­пляє в тенета диявола. Згідно з положенням Августина людина має повністю покластися на Бога, який єдиний спроможний вря­тувати її від «марноти провалля».

Якщо раннє християнство вибудовувалося як соціальна докт­рина, то католицизм, а певною мірою і православ'я, вже форму­валися як певна інституція. Так, зокрема, ще Г. Гегель в роботі «Християнство і позитивна релігія» відзначав суттєві розбіжності між християнством як вірою та християнством як релігією. Як не парадоксально, але ця думка отримала своє логічне продовження


в філософії Ф.Ніцше, який, з одного боку, поважав Ісуса як пред­ставника істини, а з іншого, критикував всі релігії світу та церко­вні установи як такі, що нівелюють саме віровчення.

Між тим, сучасна католицька церква після процесів анджор-таменто наприкінці XIX — початку XX ст.ст. займає активну со­ціальну позицію, намагається враховувати останні наукові досяг­нення та відкриття, проводить миротворчу та благочинну міжнародну діяльність. Це не може не впливати позитивним чи­ном на її авторитет у багатьох країнах світу.

Питання для самоконтролю

1. Яка структура Біблії?.

2. Моральна доктрина християнства.

3. Онтологія віри та її антропологічні виміри.

4. Догмати християнського віровчення в католицизмі.

5. Сучасна соціальна доктрина католицької церкви.

6. Міжнародна миротворча та благочинна діяльність
Папи Іоанна Павла II.

Тематики рефератів

1. Біблія як священна книга і культурно-історична
пам'ятка.

2. Християнське вчення про Святу Трійцю.

3. Конфесійні відмінності в святковому календарі.

4. Східна та західна патристика: порівняльна харак­
теристика.

5. Сучасне значення провідних ідей християнської па­
тристики.

6. Процеси анджортаменто в католицькій церкві.

Література

1. Августин Блаженний. Исповедь. — М., 1992.

2. Августин Блаженний. О граде Божем. В 4-х т. — М,
1994.


3. Берксон А. Два источника морали и религии. — М.,
1994.

4. Гайденко В. П. Проблеми рациональности на сходе
XX века // Вопросьі философии. — 1991. — № 6.

5. Головащенко С. Історія християнства. — К., 1999.

6. Кузьмицкас Б Философские концепции католическо-
го модернизма. — Вильнюс, 1982.

7. Тьішкевич С Католический катехизис. — X., 1935.

8. Чельцов М Христианское миросозерцание. — М.,
1997.

9. Чертков А. Б. Православная философия и современ-
ность. — Рига, 1989.

120


 

ПРОТЕСТАНТИЗМ

1. Протестантизм як історичний феномен.

2. Історія протестантизму: етапи зародження
та розвитку.

3. Теологія протестантизму.

1. Протестантизм

як історичний феномен

Протестантизм — один з трьох, поряд з католицизмом і православ'ям, головних напрямків християнства, що представ­ляє собою сукупність численних і самостійних церков і деномі-націй, пов'язаних своїм походженням з Реформацією — широким антикатолицьким (на початку епохи Відродження католицька це­рква була піддана тяжким хворобам* симонія, крайня амораль­ність багатьох римських первосвящеників, зловживання індуль­генціями) рухом XVI ст. у Європі. Протестанти — це загальна назва християнських громад, що утворилися в результаті пропо­віді Мартіна Лютера, Ульріха Цвінглі і Жана Кальвіна. Назва «протестантизм» — історична випадковість. Слово «протестант» (від лат. ргоїезіапз, род. відм. ргоїезіапїіз — привселюдно доводи­ти) вперше було використано на рейхстазі в Шпеєрі (1529) для позначення учасників, що підписали РгоїезШіо — документ, в котрому відкрито висловлювалася незгода з рішенням рейхстагу заборонити ряд реформ у межах церкви. Первісними формами протестантизму були лютеранство, цвінгліянство і кальвінізм, унітаріанство і соціанство, анабаптизм і менонітство, англіканст­во. Надалі виникає ряд плинів, відомих як пізній, або неопротес-тантизм: баптисти, методисти, квакери, адвентисти, п'ятидесят­ники, свідки Ієгови, мормони, або «святі останніх днів», армія порятунку, християнська наука і ряд інших.


Формування більшості цих плинів проходило під знаком «ре­лігійного відродження» (ривайвелізм), повернення до ідеалів раннього християнства і Реформації. Отже, самі протестанти во­ліють іменуватися «євангельськими церквами», підкреслюючи, що вони повертаються до основ євангельської віри.

Найпоширеніше лютеранство у Німеччині. У Швейцарії голо­вним виразником протестантизму стала реформатська церква (ре­зультат проповідей Хульдрейха Цвінглі та Жана Кальвіна). їх ві­ровчення поширилося у формі пресвітеріанства. В протилежність цьому протестантизм в Англії не був справою реформаторів: від початку англіканська община була нерозривно пов'язана з полі­тичною історією Англії. Четверта форма протестантизму, більш радикальна, пов'язана з анабаптистами.Вони настоювали на стро­гому дотриманні новозаповітних заповідей, тому в них можно бачити духовних попередників менонітіві, як вважають деякі релігієзнавці, баптистів.

На даний час протестантизм одержав найбільше поширення в Скандинавських країнах, СІЛА, Німеччині, Великобританії, Нідерландах, Канаді, Швейцарії. Світовим центром протестан­тизму вважаються США, де обґрунтувалися штаб-квартири ба­птистів, адвентистів, свідків Ієгови й інших протестантських церков і деномінацій. Для сучасного протестантизму характер­не прагнення до інтеграції, що знайшло вираження в створен­ні у 1948 р. Всесвітньої ради Церков. Загальне число прихиль­ників протестантизму — близько 325 млн. На теперішній час лютеранство — найкрупніша протестантська деномінація в світі.

Деякі важливі релігійні течії передували Реформації, проте за звичай їх прийнято називати протестантськими. Це вальденси(виникли в 12 ст. у Франції); гусити (15 ст. перша християнська церква, що не визнавала папи Римського).

За сто років з початку Реформації від католицької церкви ві­дійшло близько 90 млн віруючих, утворилися десятки нових хри­стиянських конфесій. Виступаючи проти необмеженої влади Римського папи, протестанти взагалі відмовилися від визнання всякого церковного ієрархічного авторитету. Відкидаючи като­лицьке вчення про дієвість таїнств, у силу зробленої дії, вони зо­всім відмовилися визнавати деякі таїнства, а за іншими утримали або алегоричне, або пригадуюче значення. Початок процесу Ре­формації положили загальновідомі 95 тез Лютера. Спочатку він виступив тільки проти індульгенцій, потім вже сама логіка боро­тьби привела його до заперечення інших основ католицького


вчення. Лютер вперше переклав на німецьку мову Священне Пи­сання. Основні положення цього вчення такі:

1. Священне Писання — єдине джерело віри. Відкидається ав­
торитет Церкви, Священного Переказу, постанов Соборів.

2. Людину виправдовує перед Богом тільки віра, а не добрі спра­
ви. Заперечується діяльна участь людини у власному порятунку.

3. Церква є невидимим співтовариством святих.

4. Заперечується боговстановлена ієрархія. У лютеран є єпис­
копи і пресвітери, але вони визнаються тільки як адміністративно —
вчительські голови громад, а не як спадкоємці особливих благо­
датних дарів або повноважень, що існують з часів апостольських.

5. Таїнства не є провідниками Божественної благодаті, а існу­
ють тільки як знаки для зміцнення віри. Визнаються тільки два
таїнства — водохрещення й євхаристія.

6. Заперечується шанування і прикликання святих, шанування
ікон, мощів, молитви за померлих.

7. Не мають значення для порятунку і, отже, не потрібні поса­
ди, аскетичні подвиги, чернецтво.

Як не багатоманітні протестантські течії, їх символи віри за­звичай містять три загальних для всіх фундаментальних принци­пи. Протестанти визнають: 1) найвищий авторитет Біблії, 2) ви­правдання тільки вірою, 3) всезагальне священство віруючих. Найраніше офіціальне формулювання протестантського віро­вчення міститься в Аугсбургському сповіданні. Інші найавторите­тніші документи ортодоксального історичного протестантизму — це Сповідання віри вальденсів 1120 р.; Гейдельберзький катехі­зис 1563 р.; Лондонське баптистське віросповідання 1689 р.; Мо­сковське баптистське віросповідання 1928 р. під редакцією бап­тистського пастора Н.В.Одинцова.

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти