ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Релігія і політика: трансформації співвідношення

Загрузка...

Українське суспільство поступово стає відкритим — відбувається індивідуалізація (приватизація) духовно-практичних його компонентів. Прикладом цього є й приватизація релігії. Як у політичних, так і в релігійних сферах пріоритетними є свобода вибору та принципи консенсусу. Але саме вони є умовами існу­вання та ефективного функціонування демократичного держав­ного режиму. В усіх сферах суспільного життя, в тому числі і в релігійній, колективні форми історичного розвитку, колективний історичний суб'єкт втрачає свої позиції й спостерігається активі­зація індивідуального суб'єкта (громадянина, віруючого тощо), особисті інтереси, цілі, потреби якого домінують над груповими, колективними.

Посилення когнітивного компонента психологічної структури особистості (приватизація, індивідуалізація, домінування «Я» над «Ми», перенесення протистояння «Ми» — «Вони» в площину «Я» — «Вони») підштовхує процес експансії масової культури, яку в цілому сприйняло Християнство (й використовує її досяг-


нення для власних модифікацій, трансформацій, а зрештою, з ме­тою самозбереження чи мімікрії до зовнішніх обставин) й яка знаходить серйозний спротив Ісламу, який характеризує масову культуру як повернення до язичництва. Україна традиційно є християнським суспільством з чіткими православною і греко-католицькою домінантами. Водночас вона знаходиться під ваго­мим впливом ісламського ареалу. Зважаючи на зниження рівня народжуваності і збільшення смертності, які відбуваються з гео­метричною прогресією, що є наслідком сексуальної революції, переможну ходу фемінізму і руйнування основ традиційної мо­ралі, відзначаючи, що в ісламському середовищі (в якому панує дух традиційних цінностей і буква закону, що їм відповідає) спо­стерігається підвищення рівня народжуваності, та враховуючи вище визначені аспекти суспільного поступу, можна припустити­ся думки, що ісламський чинник з часом відіграватиме політичну роль в суспільно-політичному житті України.

Оскільки український національний характер, в силу своєї ме­нтальної та соцієтально-психологічної специфіки, інтровертний з наголосом на емоційній компоненті і жіночому началі, то суспі­льство з метою самозбереження, намагаючись попередити ісламі­зацію духовного простору ймовірно стане більше відкритим до тих християнських конфесій, які апелюють передусім до збере­ження сімейних і моральних цінностей не тільки на словах, а й у справах (маються на увазі баптисти, адвентисти, п'ятдесятники та ін. конфесії протестантського спрямування). Бо «Церква ви­явилася не готовою дати відповідь на моральну кризу суспільст­ва, за візантійською традицією, вона вступила в союз із владою»( Афоній Б. А., Бандурка О. М., Мартинов А. Ю. Велика розтока (глобальні проблеми сучасності: соціально-історичний аналіз). — К.,2002. — С. 74).

В Україні православ'я в силу політичних причин взагалі поді­лене на ворогуючі конфесії. Власне всі соціальні інститути, які за своїми функціями повинні забезпечувати нормальний рівень практично-духовного життя суспільства, — школа, Церква, нау­ка, армія, виконавча та законодавча влада, засоби масової інфор­мації, «опинилися в глибокій політичній кризі» (там само). Від­так відсутні дієві структури громадянського суспільства.

В таких умовах наростатимуть автократичні тенденції, не тільки як чинник збереження влади за елітою, але й як спроба су­спільної стабілізації. Але авторитаризм виключає плюральність, тому він змушений іти на союз (причому відкритий) з Церквою, яка в свою чергу претендуватиме на переваги в площині як між-


конфесійних так і державно-церковних відносин, що є неприпус­тимим в демократичній державі.

Важливими регуляторами соціальних відносин, що пронизу­ють усе українське суспільство, є політика і релігія. Політика як галузь відносин між соціальними суб'єктами (класами, соціаль­ними групами, окремими особами, національними спільнотами тощо) щодо здійснення (використання, розподілу, завоювання) влади виявляється практично у всіх сферах сучасного суспільно­го життя: економічній, соціальній, національній, культурній, нау­ково-технічній, екологічній, військовій та ін. На часі все більше помітним стає вплив на ці сфери і релігійного чинника. Крім того спостерігається не тільки наявність, а й активізація релігійних компонентів в діяльності суб'єктів політики як соціальних (нація, соціальні верстви, корпоративні групи, особи), так і інституціо-нальних (держава, політичні партії, ЗМІ). Це свідчить про те, що відбувається зміна у співвідношенні релігії і політики. Якщо упо­довж усієї історії українського державотворення релігія була за­лежною від політики, то наразі ці два суспільні феномени у від-ношувальному тандемі перебувають здебільшого на паритетних засадах.

Значущим є релігійний вплив на політику опосередковано че­рез особу (індивідуальний суб'єкт політики), яка залежно від конкретних обставин включається в політичну діяльність і яка уособлює певний ступінь політичної волі суспільства, а це визна­чає і зворотний вплив — політики на релігію, яка, в свою чергу, претендує на роль своєрідної «докси» — спонтанної згоди, що об'єднала б окремі групи людей у політичні спільноти, що б по­слідовно використовували сприйняту доксу як інструмент полі­тичної боротьби.

Все більше позначається релігійний чинник на виборчій пове­дінці електорату, який поступово у своїй масі стає більше залеж­ним не від політичних чи ідеологічних програм або платформ, а від належності виборців до великих соціальних груп, таких як конфесія чи етнос які забезпечують конкретній партії більш-менш стійку виборчу базу. Необхідно відзначити, що симпатії до певних партій та ідеологій можуть бути і наслідками ранньої со­ціалізації (в сім'ї, під впливом найближчого оточення). Проте, як свідчать реалії сьогодення, релігія все більше вторгається і в цю сферу.

Ріст значення релігійного чинника в політиці підтверджує і той факт, що партії, які ігнорували чи заперечували суспільну значущість релігії, кардинально змінили погляди щодо неї і на-

и254 161


магаються будувати відносини у конфесійних вимірах на умовах діалогу і порозуміння.

І політичні і релігійні зміни є результатом дії людей. Але не всі індивіди а однаковій мірі беруть участь у широкомасштабних політичних і релігійних перетвореннях. Одні займаються звич­ною, буденною діяльністю, а є й інші, які завдяки своїм особли­вим якостям (знанням, компетенції, таланту, майстерності, силі, хитрощам і навіть «харизмі») діють в ім'я чи в інтересах інших, або ж маніпулюють іншими, пригнічують інших. Це політичні лідери, пророки, ідеологи, державні діячі, диктатори та ін. У ре­лігії й політиці загальним критерієм є персональна харизма. «Під харизмою можна розуміти якість чи стан буття, що проявляється в носії і діях окремих особистостей і яка (якість) властива певним ролям і колективам» (Шілз). Відомо, що поняття харизми в релі­гійному контексті теоретично розробив М. Вебер. Він розглядав його як одну з засад легітимної влади і впливу який одні люди здійснюють на інших в політичній, релігійній й інтелектуальній сферах. Альтернативними засадами харизми для легітимності є легально-раціональне і традиційне. Традиційні і легально-раціо­нальні авторитети здатні до рутинної чи конформної поведінки, харизматичні авторитети здатні знищити існуючий порядок і створити на його місці новий. Вони спрямовані до кардинальних перетворень. Харизматичні особистості розвивають в собі певні риси, що здатні підсилювати їх образ як посланців Бога, втілення долі, передвісників історії, вождів тощо.

В періоди соціальних криз, коли руйнуються звичні норми, правила і закони, дискредитується правляча еліта (а саме в такій ситуації перебуває Україна) зростає значення харизматичної легі­тимації* Однак для сучасного українського релігійного і політич­ного поля характерна відсутність такої особи, яка б володіла си­льним динамічним потенціалом, необхідним для здійснення кардинальних змін у цих сферах. Відтак звичними стали явища «узурпації харизми» та «вигаданої харизми», що сприяють еска­лації релігійних і політичних конфліктів, загостренню суспільної ситуації.

Сучасне українське суспільство являє собою нестабільну соці­альну систему, яка щойно вийшла на шлях моделювання ринко­вої економіки і практичного втілення політичної демократії. В даній ситуації йому загрожує плутократія, яка викликає процеси трансформації і політики, і релігії в «професію», «бізнес», у засіб заробляння грошей, детермінує виродження первісного призна­чення і функціональності релігії і політики, що таїть в собі загро-


зу державній і національній безпеці, та слугує умовою існування корупції, в яку можуть включатися вже не тільки політичні суб'єкти, а й релігійні агенти дії.

Таким чином, політика і релігія — важливі підсистеми україн­ського суспільства, що перебувають у функціональних взаємо­зв'язках між собою та з іншими суспільними підсистемами і сус­пільством в цілому. Політика може зумовлювати релігійні зміни, концентровано виявлятися в релігії, але й остання справляє вели­кий зворотний вплив на першу. Політичні ідеї можуть формулю­ватися у відповідь на потреби релігійної сфери суспільного життя.

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти