ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Правове регулювання забезпечення релігійної діяльності

Загрузка...

Останнє десятиріччя минулого століття та перші кроки нового ознаменовані формуванням нової суспільної, правової, релігійної реальності в Україні, ознакою якої є звільнення від ідеологічних міфів і догм та творення громадянського суспільст­ва. Точкою дотику релігійної, суспільної, державної і правової діяльності є створення можливостей становлення загальнолюдсь­ких ціннісних орієнтацій і духовних перспектив шляхом усунен­ня протиріч у духовному життя і подолання морального і право­вого нігілізму.

Громадянське суспільство як система суспільних інститутів (сім'я, Церква, система освіти і науки, професійні об'єднання) має забезпечити можливість реалізації потреб та інтересів окре­мих індивідів і колективів. Таким чином, уможливлюється впро­вадження «моральної арифметики» Ієремії Бентама («Найбільше щастя для найбільшої кількості людей»), який розглядав суспіль­ний інтерес як суму індивідуальних інтересів.

Зниження ролі впливу держави, в умовах становлення грома­дянського суспільства призводить до зіткнення індивідуальних інтересів (які часто-густо протилежно спрямовані), ескалації со­ціальних конфліктів та порушень розумного співвідношення сво­боди, рівності, справедливості тощо.

У такому випадку необхідне відновлення природної рівноваги між силами громадянського суспільства і державної влади. Важ­ливим чинником, що може вплинути на збалансування громадян­ського суспільства і державної влади, є релігія (Церква). Для здійснення цієї функції в Україні, практично в межах правового поля і системи суспільних відносин, створені всі можливості: Це-


рква в суспільстві відокремлена від держави, а школа від Церкви. Тобто, Церква не може контролювати чи примушувати до дій чи бездіяльності громадян, виконувати державні, політичні, адмініс­тративно-правові функції. Ознаками цього є відсутність правових форм союзу держави і Церкви, представництва релігійних органі­зацій в державних органах, права законодавчої ініціативи релі­гійних організацій, не втручання в систему правосуддя та ін.

З іншого боку, держава не може втручатися у внутрішньо-церковні справи, канонічну діяльність, самоуправління; не може здійснювати державно-правовий контроль, примус у сфері релі­гійних відносин. Однак держава забезпечує охорону законної ді­яльності релігійних організацій та захист прав віруючих, здійс­нює правову регламентацію діяльності релігійних організацій та контролює дотримання ними встановлених державою законів. Правовий режим Церкви в Україні визначений Конституцією України і деталізований в інших законодавчих актах української держави.

Власне, сам факт прийняття Конституції України 28 червня 1996 р. є актом усвідомлення «відповідальності перед Богом» (Конституція, преамбула), що є підтвердженням значущості релі­гійного чинника не тільки в історії українського державотворен­ня та сучасного її стану, а й його ролі у поступі українського сус­пільства в майбутнє. Передусім констатовано, що держава сприяє консолідації і розвиткові релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (Конституція, ст. 11). Це є ознакою релігійного плюралізму. Гарантоване право на свободу світогляду і віросповідання та закріплений правовий режим Цер­кви в Україні: «Церква і релігійні організації в Україні відокрем­лені від держави, а школа — від Церкви « (Конституція, ст. 35). Заборонена діяльність політичних партій, що розпалюють релі­гійну ворожнечу (Конституція, ст. 37). Обов'язки держави щодо релігійних організацій та обов'язки релігійних організацій перед державою і суспільством визначені в законі України «Про свобо­ду совісті та релігійні організації». Сполучною ланкою між Церк­вою і державою є Державний орган у справах релігії, який має забезпечувати проведення державної політики щодо релігій і Це­ркви (ст. ЗО).

Задекларована рівність конфесій перед законом чинна лише в державно-правових відносинах. Про рівність релігій у суспільно-політичній сфері можна говорити з певною часткою умовності. У суспільстві різні конфесії не завжди отримують однакове ви­знання серед громадян, адже історично його доля може бути зв'я-


зана з певною конфесією. Так, в історії Україна тісно пов'язана з православною Церквою. Тому не випадково переважна частина населення України релігійно ідентифікують себе з Православ'ям. Значущість цієї конфесії в історії, культурі, державності, мораль­ності, спадкоємності традицій українського суспільства не могла не бути відзначеною і на законодавчому рівні. Так, Кодекс зако­нів про працю України визначив такі Православні релігійні свята — Різдво Христове, Пасха (Великдень), Трійця — як святкові і не робочі дні (ст. 73). Проте, зважаючи на багату палітру, полікон-фесійність українського суспільства та проголошений релігійний плюралізм з гарантіями рівності, в цьому ж законодавчому акті закріплено: «за поданням релігійних громад інших (неправослав-них) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підпри­ємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відпові­дні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні « (ст. 73).

Законодавцем закріплені і певні переваги релігійної діяльності порівняно з політичною діяльністю. Так, Закон України «Про збройні сили України», обмежуючи політичну діяльність у Збройних Силах України, гарантує кожному військовослужбов­цю право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, уможливлює відправляти, одноособово чи колективно, релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність з додер­жанням вимог Конституції України та законів України (ст. 17). З метою подолання негативних наслідків державної політики щодо релігії і Церкви, Закон України «Про альтернативну (невійсько­ву) службу на основі Конституції України» (ст. 35) визначив ор­ганізаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби, право на яку «мають громадяни України, якщо виконання війсь­кового обов'язку суперечать їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користуван­ня зброєю» (ст. 2).

Світськість української держави підкріплюється законодавчим закріпленням неможливості правового регулювання релігійними організаціями шлюбно-сімейних відносин і реєстрації актів гро­мадянського стану. Так, згідно з сімейним законодавством став­лення до релігії не може обмежувати права та встановлювати пе­реваги при одруженні і в сімейних відносинах, а релігійний обряд шлюбу не має правового значення і є особистою справою громадян.

Водночас релігійні організації наділені низкою переваг (пільг). Зареєстровані релігійні організації, що не займаються підприєм-


ницькою діяльністю, звільняються від земельного податку (ЗУ «Про плату за землю», ст. 12), мають пільги по оподаткуванню (ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.ст. 7, 13; ЗУ «Про податок на додану вартість», ст. 5) та ін.

Як бачимо, функціональна взаємодія держави, суспільства й релігії окреслюється чіткими правовими рамками соціально-де­мократичного устрою. Але релігія, як вже було зазначено, може відновити баланс в системі взаємодії у громадянському суспільстві «Через свої моральні послання, своє критичне ставлення до влас­тей, освітню діяльність у суспільстві й через свій приклад вико­нання обов'язку робити свій внесок у суспільний розвиток та вдо­сконалення демократії», — відзначає доповідач Парламентської Асамблеї Ради Європи Луїс Де Пьюг (Див.: Правові основи сво­боди совісті і релігії та релігійних організацій // Упорядник Ба­бій М. Ю. — К., 2002. — С. 60—61). При цьому він застерігає від зрощування релігії і політики як суспільних феноменів: «Релігія не може зайняти місце демократії і не повинна намагатися посісти владні позиції. Відповідно і політичні партії не повинні охоплюва­ти релігійні деномінації. Теократія є не найвищім ступенем демок­ратії, а її запереченням» (там само). Л. Де Пьюг припускає, що «релігії можуть стать головними активними захисниками прав лю­дини та громадських етичних і моральних цінностей» (там само).

І саме засобом виконання цієї соціальної й етичної ролі, або місії, сучасні конфесії України роблять певний внесок у творення соціальної, правової, демократичної держави і громадянського суспільства, (наприклад: Матеріали Всеукраїнського форуму «Плід правди сіється творцями миру». — К., 1998). Відомий богослов о. Іван Шевців підкреслює: «Саме аспект моральний або етичний су­спільного питання є насамперед причиною зацікавлення і встря­вання Церкви в нього з тим щоб надати цьому питанню етичне спрямування, розв'язати його в гармонії з правдивою і найвищою метою людини, Божими заповідями і християнськими чесно-Т2Мн»{Шевців Іван. Християнська Україна. — Київ-Дрогобич, 2003. —С. 74).

Інший церковний діяч, кардинал Йозеф Гьофнер, підкреслю­ючи, що самі по собі «політичні партії є «світськими» утворен­нями і не підпадають під керівництво Церкви «, зауважує, що «в сьогоднішньому суспільстві з плюралістичним світоглядом Цер­ква деколи змушена буде займатися програмами політичних пар­тій, щодо яких вона як берегиня вчення про віру і мораль матиме застереження... християнин має право — мало того він зобов'я­заний, згідно з засадами своєї віри, брати участь у політичній


розбудові держави, суспільства й економіки»(Ль0</ше/? Йьозеф. Християнське суспільне вчення. — Львів, 2002. — С. 266—267).

Проте й демократія має недоліки, на які звертають увагу й бо­гослови (і стають пророками). Так, о. Іван Музичка твердить: «Ве­ликою хибою демократії є те, що в її нутрі може легко творитися корупція, моральний розклад. В демократії діють люди, а не ан­гели. Клопіт є не в системах, а в людях, які можуть бути обман­щиками і шахраями або, просто, не вміють правити урядами. Ли­хо не в демократії, в якій обманців проженуть виборці, а в недемократіях, коли обманці й розбійники дістаються до влади. Народ тут вже нічого не може зробити і «вибирає» їх далі собі на сором і лихо ... Коли наша тепер демократія в Україні має свої хиби, недоліки, то лікуймо це опозицією, розумною і творчою критикою, вказівками, порадою за допомогою преси...Не міняй­мо вартостей, на яких поставлене життя людини, її держава... Оцінюючи ідеології, не піддаваймося емоціям, як німці перед Гі-тлером собі на сором або росіяни перед Леніном, бо ж то буде собі на загибепь»(Музичка Іван. Християнство в житті особи і на­роду. Вибрані твори. — К., 1999. — 151—153). Водночас о. Му­зичка відзначає, що Церква може співпрацювати з будь-якою си­стемою, яка визнає основні права людини, і прийме всякий суспільний лад, який цінує людську гідність і «дозволяє людині виконати Божу волю»(1ам само. — С. 157).

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти