ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Кореляція опозицій релігійність-духовність, моральнісність — мораль

Слова «моральність», «мораль», «етика» близькі за змістом. Але виникли вони в трьох різних мовах. Термін «етика» походить від грецьк. ЄІЇЮ8 — вдача, характер, звичай. Його вико­ристав Аристотель, назвавши «етичними» чесноти або достоїнст­ва людини, які виявляються в її поведінці — такі якості, як муж­ність, розсудливість, чесність, а «етикою» — науку про ці якості. Слово «мораль» — латинського походження. Воно утворено від лат. тоз (множ, число тогез), що означало вдачу, звичай. Цице-рон, за прикладом Аристотеля, утворив від нього слова тогаііз —


моральний і тогаШаз — мораль, що стали латинським еквівален­том грецьких слів етичний і етика. А «моральність» — від кореня «вдача», слово вперше потрапило в словник російської мови в XVIII ст. і стало вживатися поряд зі словами «етика» і «мораль» як їхній синонім. У практиці слововживання ці слова майже вза­ємозамінні.

Огже, мораль та релігія — це одні з основних способів норма­тивної регуляції дій людини в суспільстві; особливі форми суспі­льної свідомості і вид суспільних відносин, в основі яких лежить ідеал єдності людства як абсолютного добра. Релігія як духов­ність виникла раніше релігійності, характеризує найглибинніший аспект релігійності. Ці терміни часто вживають як синоніми, але існує певна різниця у їх значенні.

Існує також диференціація моралі і моральнісності, або в ін­шому варіанті моральності і вдач (в англомовній версії тогаї і тогаїз). По-перше, якщо моральнісність і релігійність традиційні, безпосередні в тому змісті, що вони не завжди усвідомлюють своїх основ і передумов, то мордль і духовність рефлексивні, то­му що конституюються ідеєю добра, його осмисленою дефініці­єю, знанням про те, що таке «добро в собі», незалежно від ступе­ня його емпіричної і практичної реалізації. Моральнісність та релігійність організовані релятивізацією добра, його відносним груповим характером. Моральнісність та релігійність класу, ет­носу, релігійного співтовариства і т. ін. побудована за критерієм свої-чужі. Те, що у відношенні до своїх є злом і злочином, стосо­вно чужого може виявитися заслугою. Моральність же й духов­ність універсальні і загальні. Добро моральності й духовності аб­солютне, безумовне і субстанціальне, а злочин проти моралі й духу не може бути перетлумачений у чесноту ніякими прагмати­чними аргументами.

Отже, моральнісніть древніша за моральність (проте духов­ність передує релігійності). Релігійність виникає як результат конституювання духовності. Без якихось моральнісних звичаїв, підвалин, традицій, норм і ритуалів практично неможлива ніяка, навіть найархаїчніша, соціальність. Мораль виникає пізніше мо­ральнісності як продукт тонкої філософської рефлексії і витонче­ної релігійної духовності. Вона є складовою далеко не всякої культури. Але виникнувши пізніше моральнісності, мораль не витісняє і не замінює її. Обидві опозиційні ланки продовжують співіснування, не збігаючись, а навпроти, суперечачи часом до , такого ступеню, що можна говорити про аморальну моральніс­ність, бездуховну релігійність. Мораль не завжди виявляється


підставою моральнісності, вона може бути і її антиподом. Так само, як і духовність не завжди є основою певної релігійності (деструктивні напрямки). Адже моральнісність відбиває історію людських уявлень про те, що таке добро, й історію його соціаль­ного інституювання. Добро моральнісності і релігійності мно­жинне і мінливе, залежить від суб'єкта, а добро моралі і духовно­сті єдине і незмінне як всякий абсолют.

Наука про моральнісність та релігійність індуктивна й описо­ва, вона схильна оформлятися як історико-етнографічне знання. Вчення про мораль та духовність будується як релігійно-філо­софська нормативність. Оскільки моральнісність й релігійність та мораль й духовність (релігію) можна тематизувати як соціологію й онтологію добра, то вони розрізняються ще й тим, що мораль й духовність конституюються вільним внутрішнім самовизначен­ням особистості, а моральнісність та релігійність— зовнішнім соціальним впливом на неї.

Мораль та духовність елітарні за визначенням, вони є долею обраних і вимагають особливого дару й особистісної самостійно­сті. Зате релігійність та моральнісність демократичні і загально­доступні, не завжди походять від щирого серця, а виникають з соціальної обумовленості, й іноді навіть дресури.

Мораль, духовність — це особистий, глибокий, інтимний ви­мір, недоторканне для суспільства, контроль якого не може бути тотальним. І всі програми виховання нової духовної людини з новою мораллю, сформованої за замовленням суспільства, мають тоталітарний характер. Мораль та духовність не можна цілком формалізувати, соціалізувати, вони мають не зовнішнє, а внутрі­шнє джерело — голос серця. Соціальними же інститутами є мо­ральнісність та релігійність.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти