ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Природа, внутрішня структура та функції моралі й релігії

Загрузка...

Потреба в єднанні з іншими людьми лежить в основі як релігії (ге1і§іо — возз'єднання), так і моралі. Образ реалізації цієї потреби визначає зміст морального і релігійного ідеалу, базових моральних цінностей. Мораль, таким чином, являє собою різно­вид саме імперативно-ціннісної свідомості. Характер її імперати­вності обумовлений змістом її цінностей. Ідеал (релігійний або нерелігійний) є вищою й абсолютною моральною цінністю.


Мораль входить до релігії як складова її структури. Але може розглядатися і поза нею. В сучасному релігієзнавстві як основні складові релігії виділяють релігійну свідомість (релігійні погля­ди), релігійну віру (почуття), релігійну діяльність (культові дії), релігійні відносини та релігійні організації [8, с.183].

Існуючі основні типи моральної свідомості засновані на спе­цифічних цінностях: насолоди (гедонізм), користі й успіху (ути­літаризм), особистого удосконалювання (перфекціонізм), співст-раждання і милосердної любові (альтруїзм); ідеал, визначений у заповіді любові, за своїм екзистенціальним змістом відповідає тим потребам, що складаються в людини на основі її первісного досвіду — як досвіду безпосереднього єднання з іншим (дитини з матір'ю), досвіду злитого із самим собою і з середовищем існу­вання. У рамках морального мислення засновані на духовному зв'язку єднання, спільність являють собою універсальне й абсо­лютне благо.

Європейська цивілізація починається саме з ідеалу єдності, спочатку тільки натурфілософськи вираженого у вченні про не­скінченний єдиний початок Космосу, з якого виходить усе суще й у гармонії з яким полягає справжнє існування. У відпаданні від Логосу бачив Геракліт причину пороку і духовної смерті. Анти­чне уявлення про всезагальність, що втілилося в державній полі­тиці, спрямованій на установлення всесвітньої влади, було роз­винуто в стоїчній думці саме як ідеал духовного єднання всього людства. Цей ідеал був сприйнятий християнством. Власне ка­жучи, стоїки і ранньохристиянські мислителі були першими, хто показав, що в умовах індивідуалізованого, роздвоєного буття лю­дини здійснення ідеалу можливе лише як індивідуальне самовдо­сконалення, опосередковане духовним оволодінням внутрішніми і зовнішніми сторонами життя і їхнім перетворенням.

Моральний ідеал і вищі моральні цінності й імперативи сприй­маються й осмислюються людьми, групами, класами (в особі їх­ніх ідеологів), що представляють різні соціальні інтереси, котрі стоять на різних соціально-економічних, політичних, культурних позиціях. Вони фіксуються, трактуються, улаштовуються з пози­цій відповідного соціального суб'єкта. В історії й у будь-якій су­спільній системі ми знаходимо стільки релігій та ідеологій (соціаль­них інтерпретацій) моралі, скільки є різних соціальних суб'єктів.

З цього погляду у моралі можна простежити дві цікаві тенде­нції. По-перше, кожен соціальний суб'єкт пропонує своє розу­міння ідеалу єдності і шляхів його досягнення. Це і втілюється в загальній формі вираження моральних заповідей, тобто в їх адре-


сованості кожному розумному суб'єкту. Причому на рівні соціа­льно визначеної моралі всезагальність її вимог виявляється фор­мою вираження історично конкретного і локального інтересу. Звідси випливає, що є моральний ідеал і є партикулярні системи моралі. Останні являють собою програми досягнення морального ідеалу в контексті певних соціально-групових, економічних і со­ціально-політичних орієнтацій.

Визнання різних рівнів у моралі — універсального і партику­лярного — дозволяє (на відміну від релятивістських теорій мора­лі) ввести критерій, на основі якого можна було б оцінювати і відрізняти ті моральні програми, що, втілюючи визначений соці­альний інтерес, перспективно орієнтуються на моральний ідеал людської єдності, і ті, котрі прагнуть до тотального ствердження обмеженого соціального інтересу як виняткового.

Мораль трансцендентна повсякденному досвіду людини як соціального суб'єкта і дана їй абсолютно. Цим пояснюється «при­хильність» усіх традиційних типів моралі до певних релігійних систем.

Мораль можна розглядати як свого роду механізм опосере­дкування духовного досвіду і досвіду емпіричного. Завдяки моралі людина одержує можливість перекласти сакральні за­повіді на мову практичних відносин, не підкоряючись цим від­носинам. Моральна свідомість створювала «перспективу істо­ричного світорозуміння» не просто завдяки «абсолютним цінностям», а завдяки позапоставленості соціальній дійсності. Моральні цінності виступали критерієм оцінки дійсності, про­грамування дійсності. Іншою стороною цього явища є те, що «позапоставленість» часто обертається відірваністю, «відльо­том» від дійсності.

Отже, ще одне визначення моралі — те, що відмінне від ви­димої реальності, безпосередньо даної дійсності, більш того, що осмислює цю дійсність, задає їй визначений ідеальний стандарт (у ціннісно позитивному або негативному контексті). Таке визна­чення наближає її до релігії.

Мораль та релігія як форми соціальної культури виконують певні функції. Важливі функції релігії — світоглядна, компенса­торна, культурологічна, легітимуюча. До найважливіших функ­цій моралі відносяться мотиваційна, цінносно-орієнтаційна та ре­гулятивна функції. Моральні принципи, на відміну від інших норм і правил мислення і поведінки, входять у саму структуру особистості як її власні, внутрішні мотиваційні фактори. Не менш важлива конститутивна функція (від лат. сопБїііиШз — той,


що затвердився, встановлений) — мораль виступає як централь­на, фундаментальна форма соціальної культури, що лежить в ос­нові всіх інших її форм. Пріоритетність моральних принципів пе­ред всіма іншими поширюється на будь-які людські взаємини і дії. Крім того, мораль у суспільстві виконує координаційну фун­кцію — у силу пріоритетності своїх принципів вона забезпечує єдність і узгодженість взаємодії людей у найрізноманітніших об­ставинах. Моральність може виконувати координаційну функцію тільки в тому випадку, коли її принципи однакові для всіх людей, що вступають у взаємодію. Тому всяке суспільство зацікавлене в загальній значущості моральних принципів.

Образ релігійної моралі як заборони, рестрикції — один з найбільш розповсюджених в історії думки. У рестриктивному ро­зумінні моралі та релігії існує кілька підходів. Перший, це нігі­лізм, гедоністичний протест проти моралі та релігії, які нав'я­зують «принцип реальності», накладають заборону (обмеження) на одержання будь-яких задоволень. Для гедоністично орієнто­ваної особистості головне — можливість необмеженого самороз­витку; релігійна мораль як правило, загальний зразок, сприйма­ється тільки як опіка.

Другий підхід: у протесті проти заборонності норми утриму­ється вимога критичного відношення до існуючих, стихійно утворених загальноприйнятих норм поводження. Мораль розумі­ється як повстання проти щоденності, як можливість творчого самоздійснення особистості.

Третій підхід: у рестриктивному розумінні релігійної моралі утримується констатація необхідності доцільної взаємодії в сус­пільстві як відносно єдиному організмі. Розуміння моралі як су­купності «правил поведінки» (Г. Спенсер, Дж. С. Милль, 3. Дюрк-гейм) поміщає релігійну мораль у більш загальну систему (при­роди, суспільства) і критерієм моральності дій є їхня адекватність потребам і цілям системи.

Четвертий підхід: регулятивність релігійної моралі інтерпре­тується не як сила надіндивідуального контролю за поводженням громадян, а як створюваний самими людьми порядок, що закріп­люється в «суспільному договорі», як механізм інтеріндивідуаль-ної взаємодії, що підтримує «паритет волінь».

П'ятий підхід: визначальною ознакою релігійно-моральної регуляції в більшому ступеню є стимулювання, ніж заборон­ність, тому що моральна вимога не припускає погрози, її санк­ція, як і релігійна, носить ідеальний характер, вона звернена до людини як до свідомого і вільного суб'єкта (І. Кант, Г. В. Ф. Ге-


гель). В області соціальної етики індивідуальна свобода особи багато в чому виражається в повазі до чужої волі, і ця повага полягає в тому, що особистість накладає певні обмеження на власні дії.

Шостий підхід — це взаємо- й само-обмеження, що пропону­ються релігійною мораллю, вказують на ту її особливість, що ви­моги і норми моральності задають форму бажання. Від людини прямо залежить, виконає вона вимогу чи ні. Виконуючи певну вимогу релігії, моралі, вона ніби сама проголошує її.

Таким чином, рестриктивна концепція релігійної моралі в різ­них своїх варіантах містить ідеї впорядкування, взаємодії, дого­вору, волі і протистоїть сваволі, безладу.

Відповідно до іншої етико-філософської традиції мораль та релігія уявляються як дихотомія добра і зла, як така сторона дія­льності, у якій виявляються прагнення людини до добра і відраза від зла. Людина двоїста за природою (ця ідея може висловлюва­тися в концептуально різних формах), і простір релігії та моралі відкривається по ту сторону цієї подвійності, у боротьбі іманент­ного і трансцендентного начал (повсякденного і духовного, емпі­ричного і ідеального, диявольського і божественного, суєтного і вічного). Августин, Кант чи Бердяєв — кожен по-своєму, мірку­ючи над цією проблемою, намагалися вирішити її як ключову етичну проблему і вбачали, таким чином, основне питання релі­гійної моралі, по-перше, у самому факті цього внутрішнього про­тиріччя людського існування й у тім, як цей факт виступає для можливості її волі; а по-друге, у тому, як людина в конкретних діяннях за певних обставин може реалізувати загальний, ідеаль­ний принцип релігії й моралі — яким чином взагалі людина при­лучається до абсолюту.

Поняття моралі в прийнятому сьогодні або близькому йому вигляді виробляється відносно пізно і, строго говорячи, у Плато-на, Августина або Монтеня не було уявлення про мораль, що на концептуальному рівні може бути співвіднесено з канто&ським або міллевським. Взаємопереплетіння і взаємовідштовхування належного і сущого розгортається саме в практичній активності людини. Не випадково найбільші релігійні системи — буддизм, християнство, іслам — є послідовно людино-орієнтованими вченнями. Хоча в кожній з цих релігій людино-орієнтованість виявляється по-своєму: в ісламі домінують соціально-утилітарні мотиви, у буддизмі — аскетично-перфекціоністські, у християнс­тві — альтруїстично-сотериологічні уявлення і кінцеві підстави при прийнятті кардинальних рішень.


Питання для самоконтролю

1. Як співвідносяться мораль та релігія? Назвіть по­
дібності та відмінності.

2. Які основні функції релігії та моралі Ви знаєте?

3. Назвіть основні відомі Вам типи моральної свідо­
мості.

4. У чому полягає різниця між мораллю та моральніс­
тю, між релігійністю та духовністю?

5. Які ідеї містить рестриктивна концепція моралі?
Чи відомі Вам рестриктивні концепції релігії?

Тематика рефератів

1. Релігія та мораль як виміри духовності людини.

2. Мораль в історичних етико-філософських тра­
диціях.

3. Основні типи моральної свідомості (гедонізм,
утилітаризм, перфекціонізм, альтрузїм). Ідеал
любові та єдності.

4. Сучасні концепції безрелігійної моралі.

5. Соціальні функції релігії та моралі.

Література

1. Артемова О. Ю. Личность и социальньїе нормьі в
ранне-первобьітной обідине: по австралийским зтнографи-
ческим данньїм. — М., 1987.

2. Бердяев Н. А. О назначений человека (Опьіт парадок-
сальной зтики). — Париж, 1931.

3. Гараджа В. И. Соціологія релігії: Навчальний посіб­
ник. — М.: Наука, 1996.

4. Джепмс В. Многообразие религиозного опьіта. —
Спб., 1993.


5. Кант И. Наблюдения над чувством прекрасного и во-
звьішенного // Кант И. Соч. В 6 т. Т. 2. М., 1964.

6. Релігієзнавство / Під ред. С. Бублика. — К.: Юрінком
Інтер, 1999.

7. Релігієзнавство / Під ред. М. Законовича. — К., 2000.

8. Релігієзнавство. — К.: Академія, 2000.

9. Релігієзнавчий словник / Під ред. А. Колодного, Б.
Лобовика. — К.: Четверта хвиля, 1996.

 

10. Релігія і суспільство. Хрестоматія. — М., 1996.

11. Спенсер Г Основания зтики. Т. 2, ч. 4. — СПб., 1899.

188


НАУКА ТА РЕЛІГІЯ

1. Наука та релігія як специфічні способи засво­
єння реальності.

2. Історичні типи співіснування науки та релігії.

3. Сучасна метанаукова парадигма.

4. Релігієзнавство як пошук нових форм співісну­
вання релігійних і світських елементів.

5. Наукові принципи класифікації релігій.

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти