|
Природа, внутрішня структура та функції моралі й релігії
Потреба в єднанні з іншими людьми лежить в основі як релігії (ге1і§іо — возз'єднання), так і моралі. Образ реалізації цієї потреби визначає зміст морального і релігійного ідеалу, базових моральних цінностей. Мораль, таким чином, являє собою різновид саме імперативно-ціннісної свідомості. Характер її імперативності обумовлений змістом її цінностей. Ідеал (релігійний або нерелігійний) є вищою й абсолютною моральною цінністю. Мораль входить до релігії як складова її структури. Але може розглядатися і поза нею. В сучасному релігієзнавстві як основні складові релігії виділяють релігійну свідомість (релігійні погляди), релігійну віру (почуття), релігійну діяльність (культові дії), релігійні відносини та релігійні організації [8, с.183]. Існуючі основні типи моральної свідомості засновані на специфічних цінностях: насолоди (гедонізм), користі й успіху (утилітаризм), особистого удосконалювання (перфекціонізм), співст-раждання і милосердної любові (альтруїзм); ідеал, визначений у заповіді любові, за своїм екзистенціальним змістом відповідає тим потребам, що складаються в людини на основі її первісного досвіду — як досвіду безпосереднього єднання з іншим (дитини з матір'ю), досвіду злитого із самим собою і з середовищем існування. У рамках морального мислення засновані на духовному зв'язку єднання, спільність являють собою універсальне й абсолютне благо. Європейська цивілізація починається саме з ідеалу єдності, спочатку тільки натурфілософськи вираженого у вченні про нескінченний єдиний початок Космосу, з якого виходить усе суще й у гармонії з яким полягає справжнє існування. У відпаданні від Логосу бачив Геракліт причину пороку і духовної смерті. Античне уявлення про всезагальність, що втілилося в державній політиці, спрямованій на установлення всесвітньої влади, було розвинуто в стоїчній думці саме як ідеал духовного єднання всього людства. Цей ідеал був сприйнятий християнством. Власне кажучи, стоїки і ранньохристиянські мислителі були першими, хто показав, що в умовах індивідуалізованого, роздвоєного буття людини здійснення ідеалу можливе лише як індивідуальне самовдосконалення, опосередковане духовним оволодінням внутрішніми і зовнішніми сторонами життя і їхнім перетворенням. Моральний ідеал і вищі моральні цінності й імперативи сприймаються й осмислюються людьми, групами, класами (в особі їхніх ідеологів), що представляють різні соціальні інтереси, котрі стоять на різних соціально-економічних, політичних, культурних позиціях. Вони фіксуються, трактуються, улаштовуються з позицій відповідного соціального суб'єкта. В історії й у будь-якій суспільній системі ми знаходимо стільки релігій та ідеологій (соціальних інтерпретацій) моралі, скільки є різних соціальних суб'єктів. З цього погляду у моралі можна простежити дві цікаві тенденції. По-перше, кожен соціальний суб'єкт пропонує своє розуміння ідеалу єдності і шляхів його досягнення. Це і втілюється в загальній формі вираження моральних заповідей, тобто в їх адре- сованості кожному розумному суб'єкту. Причому на рівні соціально визначеної моралі всезагальність її вимог виявляється формою вираження історично конкретного і локального інтересу. Звідси випливає, що є моральний ідеал і є партикулярні системи моралі. Останні являють собою програми досягнення морального ідеалу в контексті певних соціально-групових, економічних і соціально-політичних орієнтацій. Визнання різних рівнів у моралі — універсального і партикулярного — дозволяє (на відміну від релятивістських теорій моралі) ввести критерій, на основі якого можна було б оцінювати і відрізняти ті моральні програми, що, втілюючи визначений соціальний інтерес, перспективно орієнтуються на моральний ідеал людської єдності, і ті, котрі прагнуть до тотального ствердження обмеженого соціального інтересу як виняткового. Мораль трансцендентна повсякденному досвіду людини як соціального суб'єкта і дана їй абсолютно. Цим пояснюється «прихильність» усіх традиційних типів моралі до певних релігійних систем. Мораль можна розглядати як свого роду механізм опосередкування духовного досвіду і досвіду емпіричного. Завдяки моралі людина одержує можливість перекласти сакральні заповіді на мову практичних відносин, не підкоряючись цим відносинам. Моральна свідомість створювала «перспективу історичного світорозуміння» не просто завдяки «абсолютним цінностям», а завдяки позапоставленості соціальній дійсності. Моральні цінності виступали критерієм оцінки дійсності, програмування дійсності. Іншою стороною цього явища є те, що «позапоставленість» часто обертається відірваністю, «відльотом» від дійсності. Отже, ще одне визначення моралі — те, що відмінне від видимої реальності, безпосередньо даної дійсності, більш того, що осмислює цю дійсність, задає їй визначений ідеальний стандарт (у ціннісно позитивному або негативному контексті). Таке визначення наближає її до релігії. Мораль та релігія як форми соціальної культури виконують певні функції. Важливі функції релігії — світоглядна, компенсаторна, культурологічна, легітимуюча. До найважливіших функцій моралі відносяться мотиваційна, цінносно-орієнтаційна та регулятивна функції. Моральні принципи, на відміну від інших норм і правил мислення і поведінки, входять у саму структуру особистості як її власні, внутрішні мотиваційні фактори. Не менш важлива конститутивна функція (від лат. сопБїііиШз — той, що затвердився, встановлений) — мораль виступає як центральна, фундаментальна форма соціальної культури, що лежить в основі всіх інших її форм. Пріоритетність моральних принципів перед всіма іншими поширюється на будь-які людські взаємини і дії. Крім того, мораль у суспільстві виконує координаційну функцію — у силу пріоритетності своїх принципів вона забезпечує єдність і узгодженість взаємодії людей у найрізноманітніших обставинах. Моральність може виконувати координаційну функцію тільки в тому випадку, коли її принципи однакові для всіх людей, що вступають у взаємодію. Тому всяке суспільство зацікавлене в загальній значущості моральних принципів. Образ релігійної моралі як заборони, рестрикції — один з найбільш розповсюджених в історії думки. У рестриктивному розумінні моралі та релігії існує кілька підходів. Перший, це нігілізм, гедоністичний протест проти моралі та релігії, які нав'язують «принцип реальності», накладають заборону (обмеження) на одержання будь-яких задоволень. Для гедоністично орієнтованої особистості головне — можливість необмеженого саморозвитку; релігійна мораль як правило, загальний зразок, сприймається тільки як опіка. Другий підхід: у протесті проти заборонності норми утримується вимога критичного відношення до існуючих, стихійно утворених загальноприйнятих норм поводження. Мораль розуміється як повстання проти щоденності, як можливість творчого самоздійснення особистості. Третій підхід: у рестриктивному розумінні релігійної моралі утримується констатація необхідності доцільної взаємодії в суспільстві як відносно єдиному організмі. Розуміння моралі як сукупності «правил поведінки» (Г. Спенсер, Дж. С. Милль, 3. Дюрк-гейм) поміщає релігійну мораль у більш загальну систему (природи, суспільства) і критерієм моральності дій є їхня адекватність потребам і цілям системи. Четвертий підхід: регулятивність релігійної моралі інтерпретується не як сила надіндивідуального контролю за поводженням громадян, а як створюваний самими людьми порядок, що закріплюється в «суспільному договорі», як механізм інтеріндивідуаль-ної взаємодії, що підтримує «паритет волінь». П'ятий підхід: визначальною ознакою релігійно-моральної регуляції в більшому ступеню є стимулювання, ніж заборонність, тому що моральна вимога не припускає погрози, її санкція, як і релігійна, носить ідеальний характер, вона звернена до людини як до свідомого і вільного суб'єкта (І. Кант, Г. В. Ф. Ге- гель). В області соціальної етики індивідуальна свобода особи багато в чому виражається в повазі до чужої волі, і ця повага полягає в тому, що особистість накладає певні обмеження на власні дії. Шостий підхід — це взаємо- й само-обмеження, що пропонуються релігійною мораллю, вказують на ту її особливість, що вимоги і норми моральності задають форму бажання. Від людини прямо залежить, виконає вона вимогу чи ні. Виконуючи певну вимогу релігії, моралі, вона ніби сама проголошує її. Таким чином, рестриктивна концепція релігійної моралі в різних своїх варіантах містить ідеї впорядкування, взаємодії, договору, волі і протистоїть сваволі, безладу. Відповідно до іншої етико-філософської традиції мораль та релігія уявляються як дихотомія добра і зла, як така сторона діяльності, у якій виявляються прагнення людини до добра і відраза від зла. Людина двоїста за природою (ця ідея може висловлюватися в концептуально різних формах), і простір релігії та моралі відкривається по ту сторону цієї подвійності, у боротьбі іманентного і трансцендентного начал (повсякденного і духовного, емпіричного і ідеального, диявольського і божественного, суєтного і вічного). Августин, Кант чи Бердяєв — кожен по-своєму, міркуючи над цією проблемою, намагалися вирішити її як ключову етичну проблему і вбачали, таким чином, основне питання релігійної моралі, по-перше, у самому факті цього внутрішнього протиріччя людського існування й у тім, як цей факт виступає для можливості її волі; а по-друге, у тому, як людина в конкретних діяннях за певних обставин може реалізувати загальний, ідеальний принцип релігії й моралі — яким чином взагалі людина прилучається до абсолюту. Поняття моралі в прийнятому сьогодні або близькому йому вигляді виробляється відносно пізно і, строго говорячи, у Плато-на, Августина або Монтеня не було уявлення про мораль, що на концептуальному рівні може бути співвіднесено з канто&ським або міллевським. Взаємопереплетіння і взаємовідштовхування належного і сущого розгортається саме в практичній активності людини. Не випадково найбільші релігійні системи — буддизм, християнство, іслам — є послідовно людино-орієнтованими вченнями. Хоча в кожній з цих релігій людино-орієнтованість виявляється по-своєму: в ісламі домінують соціально-утилітарні мотиви, у буддизмі — аскетично-перфекціоністські, у християнстві — альтруїстично-сотериологічні уявлення і кінцеві підстави при прийнятті кардинальних рішень. Питання для самоконтролю 1. Як співвідносяться мораль та релігія? Назвіть по 2. Які основні функції релігії та моралі Ви знаєте? 3. Назвіть основні відомі Вам типи моральної свідо 4. У чому полягає різниця між мораллю та моральніс 5. Які ідеї містить рестриктивна концепція моралі? Тематика рефератів 1. Релігія та мораль як виміри духовності людини. 2. Мораль в історичних етико-філософських тра 3. Основні типи моральної свідомості (гедонізм, 4. Сучасні концепції безрелігійної моралі. 5. Соціальні функції релігії та моралі. Література 1. Артемова О. Ю. Личность и социальньїе нормьі в 2. Бердяев Н. А. О назначений человека (Опьіт парадок- 3. Гараджа В. И. Соціологія релігії: Навчальний посіб 4. Джепмс В. Многообразие религиозного опьіта. — 5. Кант И. Наблюдения над чувством прекрасного и во- 6. Релігієзнавство / Під ред. С. Бублика. — К.: Юрінком 7. Релігієзнавство / Під ред. М. Законовича. — К., 2000. 8. Релігієзнавство. — К.: Академія, 2000. 9. Релігієзнавчий словник / Під ред. А. Колодного, Б.
10. Релігія і суспільство. Хрестоматія. — М., 1996. 11. Спенсер Г Основания зтики. Т. 2, ч. 4. — СПб., 1899. 188 НАУКА ТА РЕЛІГІЯ 1. Наука та релігія як специфічні способи засво 2. Історичні типи співіснування науки та релігії. 3. Сучасна метанаукова парадигма. 4. Релігієзнавство як пошук нових форм співісну 5. Наукові принципи класифікації релігій. |
|
|