ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Поняття про синонімічний ряд

Говрячи про синонімічний ряд, треба визначитись із поняттям домінанти.

Домінанта – один із членів синонімічного ряду, навколо якого групуються всі інші слова-синоніми цього ряду; стрижневе слово. Домінантою є слово найбільш загальне за лексичним значенням і здебільшого нейтральне в експресивному й стилістичному відношенні.

Гідність (дом.), достоїнство, гордість, самоповага, гонор.

Синонімічний ряд – слова, пов’язані відношенням градації: кожне наступне виражає більшу міру виявлення певної характеристики.

Великий, чималий, гігантський, колосальний, грандіозний… – тут кожне слово пов’язане і з домінантою, і з суміжним словом.

 

Стилістичне використання синонімів

(самостійне вивчення)

Синоніми є одним із найважливіших складників арсеналу стилістичних засобів мови.

Синоніми в публіцистичному й особливо в художньому стилі використовуються для врізноманітнення викладу, для уникнення монотонності, набридливих повторів.

Компонентами синонімічного ряду можуть виступати евфемізми та перифрази (див. вище).

На основі синонімії будуються такі стилістичні фігури як ампліфікація, градація, плеоназм, тавтологія тощо (див. словники лінгвістичних термінів; Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови (с.235–240).

 

Антоніми

(самостійне вивчення)

Антоніми – це слова з протилежним значенням. Але антоніми визначають не взагалі будь-які протилежні поняття, а обов’язково поняття співвідносні, об’єднані змістом на основі їх протиставлення.

Антоніми об’єднуються в антонімічні пари: високий – низький, сум – радість, добро – зло.

В антонімічні відношення вступають не всі слова нашої мови. Не входять в антонімічні зв’язки слова, які означають конкретні поняття, а саме: іменники з конкретним значенням, велика кількість відносних прикметників, багато дієслів…

Багатозначні слова у кожному значенні утворюють окрему антонімічну пару: свіжий (хліб) – черствий, свіжа (сорочка) – брудна, свіжа (газета) –стара, свіжа (риба) – копчена, тухла, морожена – залежно від контексту.

Антоніми бувають різнокореневі і однокореневі. Різнокореневі: старий – молодий, добре – погано. Однокореневі: друг – недруг, відбігати – підбігати.

Стилістична роль антонімів полягає перш за все у тому, що вони забезпечують контрастну характеристику образів, предметів, явищ. З допомогою антонімів створюється антитеза, зіставлення, протиставлення, ант.градація. Цікавою стилістичною фігурою є оксиморон, в якому поєднуються протилежні за змістом, контрастні поняття, що спільно дають нове уявлення: гарячий сніг, жорстоке милосердя, живий труп тощо.

 

Тема 6. СКЛАД ЛЕКСИКИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ З ПОГЛЯДУ ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ

 

Формування основних лексичних шарів сучасної української мови

Лексика СУЛМ склалась у процесі її тривалого історичного розвитку і становить продукт багатьох епох. Формування та розвиток її тісно пов’язані з історією українського народу.

За своїм походженням вона неоднорідна. Найбільша частина її, близько 90%, належить до так званої корінної української лексики. Решту лексичного складу сучасної української мови становлять запозичення з інших мов.

Найдавніший шар корінної української лексики, що є її ядром, складають слова, успадковані через праслов’янську мову від індоєвропейського лексичного фонду. Переважна більшість індоєвропейських слів уже в праслов’янській мові втратила свою мотивацію.

В індоєвропейському лексичному фонді з генетичного погляду виділяється кілька основних тематичних груп.

1. Назви спорідненості та свояцтва.

Мати, син, сестра, брат.

Належність цих назв до спільноіндоєвропейського лексичного фонду стає очевидною, коли порівняти їх з їхніми відповідниками в інших індоєвропейських мовах, хоч вони часто можуть мати й відмінне звукове оформлення. Наприклад, слово мама у слов’янських, германських та романських мовах звучить дуже подібно.

2. Назви органів і частин тіла людини й тварини: вухо, язик, кров, око.

3. Назви тварин: звір, тур, свиня, вовк.

4. Назви рослин і їх частин: дерево, дуб, береза.

5. Назви предметів і явищ природи: сонце, місяць, небо, день, ніч і т.д.

У процесі розпаду індоєвропейської мовної єдності на основі її окремих діалектних угруповань виникають нові мовні єдності, що потім поступово переростають у сучасні групи індоєвропейських мов. Так виділяється слов’янська мовна єдність, балтійська, германська, романська та інші. Кожна з них, крім лексичного фонду, успадкованого від індоєвропейської прамови, у процесі дальшого розвитку витворила власний шар лексики, який невідомий іншим групам індоєвропейських мов. Праслов’янський, або спільнослов’янський, шар лексики кожної сучасної слов’янської мови, у тому числі й української, утворюють слова, які виникли в період спільнослов’янської мовної єдності й іншим групам індоєвропейських мов не властиві.

У праслов’янському шарі лексики з генетичного погляду розрізняють власне слов’янські новотвори і запозичення з індоєвропейських та неіндоєвропейських мов.

Серед успадкованої від спільнослов’янської лексики в сучасній українській мові можна виділити ті самі тематичні групи, що й серед лексики спільноіндоєвропейського походження, а саме:

1. Назви спорідненості і свояцтва: чоловік, невістка, вітчим.

2. Назви частин і органів тіла: чоло, губа, рот, шия.

3. Назви рослин: пшениця, будяк, кропива і т.д.

З усіх тематичних груп цього шару найбільш розширилася та, що виражає абстрактні поняття: блуд, диво, відвага, правда…, а також слова на означення властивості, якості предметів: а) за кольором: червоний, синій…; б) розміром і формою: великий, косий…; в) відчуття: теплий, холодний; г) смак:гіркий, солоний і т.д.

До праслов’янського шару належить також більшість числівників (1, 14, 100), займенників (я, ми, він…).

У той же час в українську мову (як і в інші слов’янські) потрапило багато запозичень: кельтизми – брага, лютий, тин; латинізми – вино, котел;грецизми – корабель, огірок; германізми (найбільше) – шолом, блюдо, король, стодола; з неіндоєвропейських мов найбільше потрапило тюркізмів –хан, боярин, бісер.

Наступним шаром лексики сучасної української мови за походженням є власне український. Його можна поділити на дві групи. До першої належать давньоруські слова, які засвоїлись також сучасними білоруською та російською мовами: батько, племінник, білка, собака, щавель, гречка, урожай, скирта… До другої групи належать слова, що вживаються лише в українській мові. Саме ці слова виражають специфіку української мови. Прикладами власне українських слів можуть служити такі: багаття, будинок, малеча, чобіт, власність, рушниця…

 

Запозичена лексика

Запозичена лексика в сучасній українській мові становить приблизно 10% усього її словникового складу.

Запозичатися можуть як цілі слова та вирази, так і окремі їх елементи (морфеми, семантика).

Іншомовні слова входили в систему української лексики протягом усієї її історії в зв’язку з економічними, політичними та культурними контактами між українським та іншими народами. Ранні запозичення проникали переважно усним шляхом, а пізніші засвоювались як через усне спілкуваня, так і через літературні джерела.

Специфічним різновидом запозичень є лексичні кальки. Це слово або вираз, скопійовані засобами рідної мови з іншої мови, тобто кожна значуща частина оригіналу буквально перекладається і займає в перекладі таке ж місце, як і в оригіналі. Наприклад, укр. промова з нім. Ursprache, землеробство з лат.agricultura.

До запозичень належать інтернаціоналізми, екзотизми та варваризми.

Інтернаціоналізми – слова, які засвоєні більшістю мов світу з мови народу, що створив або ввів у загальний вжиток позначені ним предмети: спорт, філософія, комбайн…

Екзотизми – слова і вирази, які засвоєні з інших мов, але позначають предмети, явища неукраїнської дійсності, у їх семантиці відображені поняття з життя інших народів: назви установ і організацій (сейм, меджліс); грошових одиниць (євро, фунт стерлінгів); назви одягу (кімоно, чалма).

Варваризми – іншомовні слова або вислови, які не стали загальновживаними, повністю не засвоєні мовою: авеню, місіс. Варваризми не тільки не перекладаються, а й часом зберігають на письмі чужомовну графічну передачу: тет-а-тет і tête-a-tête, альма матер і alma mater.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти