ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Релігієзнавство як пошук нових форм співіснування релігійних і світських елементів

На межі XX—XXI ст.ст. майже всі основні конфесії прийняли програмні документи, у яких сформульована їхня уста­новка на взаємодію зі світським суспільством, наукою. Світська


ж сторона, навпаки, відносно пасивна. Світська культура вичер­пала свій ідеологічний потенціал. Це значить, що в неї немає ді­ючого проекту, немає цілісної концепції взаємодії з релігією. Лише законодавчо закріплена свобода віросповідання і вибору будь-якої релігії (ст. 35 Конституції України).

Однак на стороні світської культури сьогодні — нехай не зда­ється дивним — стоїть її традиційність. Адже саме вона утворює реальну живу традицію, що регулює всі сторони життя нашого суспільства і кожного з нас. І ця світська традиція в доступному для огляду майбутньому залишиться основою суспільного уст­рою. Тоді як релігія тільки починає відновлюватися заново, роз­вертатися в повнокровну живу традицію, якою була колись. І усі відносини між релігією і суспільством сьогодні опосередкову­ються світською культурою. Поки йде спонтанний процес пошу­ку нових стійких форм співіснування в суспільному житті релі­гійних і світських елементів. Це ще не релігійне відродження, це «передвідродження». І вирішувати ці задачі саме релігієзнавству.

Одним з найважливіших питань релігієзнавства і академічної науки взагалі залишається питання релігійної освіти. Яким має бути викладання релігієзнавства у вузах, чи потрібна релігійна освіта у школі? З існуючих підходів (конфесійна релігійна освіта, неконфесійна та атеїстичний підхід до викладання релігій) най-перспективнішим вважається позаконфесійний підхід.

Напевно, найправильніше визначати неконфесійну релігійну освіту як освіту, у якій акт віросповідання не є складовою части­ною освітнього процесу. І це правильно, якщо ми хочемо будува­ти релігійну освіту на педагогічних засадах. Тому що освіта як така і віросповідання — дуже різні форми самовираження і різні види духовної активності людини. Релігія — це найглибший про­яв людської особистості. Ні мистецтво, ні наука, ні філософія її не замінять, хоча вони рівноцінні як джерела пізнання.

Російська дослідниця І. Колеснікова розробляє типологію па-радигмальних просторів, у яких здійснюється педагогічна діяль­ність, і виділяє три основних реальності. Це реальність об'єк­тивна, реальність суб'єктивна і реальність трансцендентна. Про­фесійна діяльність у цих трьох планах реальності сполучена з ви­користанням різних методів, пізнавального інструментарію і т.ін. У цьому змісті можна говорити про три педагогічні парадигми. І. Колеснікова їх назвала технократичною, гуманітарною і езоте­ричною парадигмами. І основний напрямок розвитку релігійної педагогіки зв'язаний з переходом із езотеричного та технократи­чного в гуманітарний простір із введенням поняття інтерсуб'єк-


тивності замість об'єктивності. Це значить, що існування визна­ченої трансцендентної реальності, найбільш повними даними про яку володіє дане релігійне співтовариство, більше не є аксіомою. Точно так само, як усякі «наукові» пояснення того, що віра в Бо­га — це «відтворення відносин відчуження», і т. ін. Це означає, що ми не претендуємо на те, що наше знання про Бога, про духо­вність є об'єктивним. Але ми не говоримо і про те, що воно є тільки суб'єктивним. Воно може мати різні джерела, але в освіт­ньому процесі й у методологічному плані воно принципово ін-терсуб'єктивно. Подолання суб'єктивності виражається в нашій здатності трансцендуватн, у нашій здатності співпереживати, співчувати і приймати на підставі цього те, що говорить інша людина, або те, що ми прочитали в книзі, як правду або як непра­вду. Ідея гуманності, гуманітарності — це еллінська спадщина. Але тут два змісти, вкладені в слово «гуманітарний», з'єднуються в одному. З однієї сторони гуманітарне — це значить, що ми ста­вимо релігійну освіту в ряд інших предметів гуманітарного цик­лу. Не треба, щоб релігієзнавство займало особливий статус (шкільного цензора, наприклад). І друге, зв'язане з поняттям гу­манітарності як гуманності. Вони зв'язані між собою через від­ношення до людини як до джерела істини. І як до суб'єкта розу­міння, і як до істоти, здатної самостійно знаходити істину в силу власної духовності. Звідси діалог, активність пошуку, активність життєвої позиції учня стають необхідним елементом, а автоном­ність, негетерономність свідомості (тобто відмовлення від при­йняття істин без їхнього осмислення) стає метою.

Всяка освіта повинна бути контекстуалізованою. Це класич­ний підхід до освіти, що з часу К. Д. Ушинського відрізняє украї­нську педагогіку.

Ідею такої розвиваючої, або «освітньої», релігійної освіти роз­вивав в Англії дуже активно Нініан Смарт; потім Майкл Гримміт, що дуже вдало знайшов для неї назву — «навчання в релігії». Можна вчитися «у релігії» — це інтроспективне, катехітичне на­вчання, але є «навчання про релігію», об'єктивне. Навчання «в релігії» — ні те, ні інше. У ньому релігія розкривається як деякий ресурс духовного росту, як деякий дар, що пропонується людині. Можна цю тричленну класифікацію подати в такий спосіб: релі­гія вивчається як закон, як факт зовнішнього життя або як дар. У концепції релігії як дару ми не обов'язково повинні прагнути до наукової об'єктивності. Наука, орієнтована на діалог, виходить не тільки з того, що релігія може вирішити якісь суспільні про­блеми або перешкодити їх вирішенню, а й з того, що релігія — це


ще й особливий світ, який багато в чому відрізняється від її світу. Суть у тім, щоб, перефразуючи Канта, не використовувати один одного як засіб, а погоджувати свої цінності, мети і способи їхнього досягнення. А для цього потрібно знати себе і вивчати іншого.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти