|
Наукові принципи класифікації релігій
У широкому змісті слова під релігією мається на увазі один з найважливіших елементів духовної культури людини, що виражає її відношення до божественного, зв'язок з нумінозним. Релігія у вузькому змісті слова (конкретна релігія) — це свого роду духовна спільнота людей, що має єдине походження, що характеризується визначеною догматичною і культовою специфікою і зводиться до менших утворень такого самого характеру. Релігія в останньому своєму значенні має ієрархічну структуру. Багато конкретних релігій часто підрозділяються на галузі більш низького таксономічного рівня; ті, у свою чергу, на підрозділи ще більш низького порядку і т,д. Так, людина, що сповідує християнство, може бути прихильником однієї з його галузей, наприклад протестантизму, належати до такої форми протестантизму, як баптизм, і бути членом однієї з баптистських релігійних організацій, припустимо Південної баптистської конвенції. Спільності першого рівня називаються конкретними релігіями. Для найменування релігійних спільнот наступного, другого ієрархічного рівня, використовують термін «напрямки». Це, як правило, галузі конкретних релігій, що досить давно склалися та істотно відрізняються одна від одної за догматикою і культовою практикою. Релігійні спільноти третього ієрархічного рівня позначають терміном «плину», «течії», підкреслюючи цим, що для них характерна більша внутрішня близькість, ніж для напрямків. Четвертий, останній ієрархічний рівень — «деномінації» — поєднує релігійні громади, що практично не відрізняються одна від одної в догматиці і культові та часто мають загальні керівні органи. Класифікація релігій включає: об'єднання історично існуючих релігійних громад, що мали подібні елементи, і відповідні угруповання; об'єднання подібних релігійних феноменів у категорії, що дозволяє розкрити структуру релігійного досвіду людства в цілому. Труднощі класифікування релігій полягають у винятко- вому різноманітті представлених в історії релігійних форм. Ніколи не існувало безрелігійних народів, тому задача релігієзнавців — знайти принципи, що допомогли б справитися з усім обсягом інформації та уникнути плутанини. Виділяють такі принципи класифікації релігій (на основі рекомендацій з журналу «Людина і світ»): нормативні, географічні, етнографічні та лінгвістичні принципи; філософські, морфологічні, феноменологічні класифікації. В кожного принципу є недоліки і задля створення компетентної і толерантної класифікаційної моделі використовувати їх потрібно комплексно. Нормативні принципи є найбільш розповсюдженими принципами, вони поділяють релігії на щирі і помилкові. Продовжують існувати з існуючими апологетичними методами. Недоліки: суб'єктивність та упередженість — не мають наукової цінності; не існує критеріїв, на основі яких вони будуються. Географічні принципи ґрунтуються на географічному розподілі релігійних громад. Групуються релігії, що існують у тому самому регіоні земної кулі. Найбільш уживаними є такі категорії: релігії Близького Сходу (іудаїзм, християнство, іслам, зороастризм, давньоєгипетська релігія й ін.); релігії Далекого Сходу (релігійні громади Китаю; конфуціанство, даосизм, буддизм махаяна, синтоїзм); релігії Індії (ранній буддизм, індуїзм, джайнізм, сикхізм); релігії Африки або племінні культи Чорної Африки; релігії Америки (вірування індіанців); океанічні релігії (релігійні системи народів островів Тихого океану, Австралії і Нової Зеландії); класичні релігії Давньої Греції і Давнього Риму і їхні елліністичні варіанти. Але багато релігій не обмежені у своєму існуванні рамками одного регіону, або найбільшої поширеності досягають не в регіоні свого виникнення (християнство, буддизм). Крім того, той самий регіон континенту може містити безліч зовсім різних релігійних течій і поглядів. Тому цей принцип вважається недостатнім. Етнографічні і лінгвістичні принципи — розподіл релігійних спільнот за ознакою расової приналежності або мовних груп також не є вичерпними. Бо в межах як мовних, так і расових спільнот варіативність релігійних сповідань безкінечна — аж до індивідуальної релігійності. Морфологічні (еволюційні) класифікації мають на увазі, що релігії у своїй історії проходять ряд послідовних стадій розвитку, кожна з яких має чіткі характеристики. Засновник морфологічного підходу — Е. Тайлор («Первісна культура»). Він подав таку типологію релігій: культ предків у первісних суспільствах; фетишизм; ідолопоклонство; анімізм; тотемізм; політеїзм та монотеїзм. Феноменологічні класифікації працюють в межах феноменології релігій і поділяють релігії відповідно до їх об'єкта, суб'єкта, мети, динаміки, форми практики і взаємодії зі світом. Філософські класифікації можна розглядати як класифікації релігій, створені видатними філософами (Г.В.Гегель, 3. Фрейд, К. Маркс, Ф. Енгельс), та як інтегруючі класифікації з урахуванням всіх відомих найважливіших даних про релігії. Саме в останньому значенні філософського вбачається перспективним працювати сучасним дослідникам і класифікаторам релігій. Питання для самоконтролю 1. У чому полягає специфіка наукового та релігійного 2. Назвіть основні історичні типи співіснування науки 3. Як складаються взаємини науки та релігії в наш час?
4. Чи доцільна, на Ваш погляд, релігійна освіта в су 5. Який із підходів до класифікації релігій Вам вважа Тематика рефератів 1. Релігія та наука — історичний аспект співіснування. 2. Релігія в умовах сучасної глобалізації п інтеграції 3. Метанаукові пошуки єдиної парадигми: наука та 4. Сучасні концепції релігієзнавчої освіти. 5. Наукові критерії класифікації релігій. Література 1. Гараджа В. И. Соціологія релігії: Навчальний посіб 2. Регель ЛФилософия религии. — М, 1977. 3. Джеймс В, Многообразие религиозного опьіта. — 4. Самьггин К, Нечшурент В. И., Полонская И К, Ре- 5. Калінін Ю, А. Релігієзнавство: Курс лекцій. — К.: 6. Релігієзнавство / Під ред. С Бублика. — К.: Юрінком 7. Релігієзнавство / Під ред. М. Законовича. — К,, 2000. 8. Релігієзнавство. -— К.: Академія, 2000. 9. Релігієзнавчий словник / Під ред. А. Колодного,
10. Релігія і суспільство. Хрестоматія. — М., 1996, 11. Тейяр де Шарден П. Феномен человека. — М/. Наука, 12. Фрейд 3, Психоаналіз. Релігія. Культура. — М., 1991. 202 МІСТИЦИЗМ ЯК ДУХОВНО- РЕЛ1ПЙНИЙ ФЕНОМЕН. |
|
|