ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ДАВНІ МІСТЕРІЇ І ТАЄМНІ СПІЛКИ

1. Містицизм, його типологія, особливості та
проблеми вивчення як ненауково-наукового фе­
номена.

2. Містерії як форми освоєння трансцендентної
реальності. (Містерії друїдів Британії та Галлії]
культ Мітри, гностицизм, містерії Асар-Хапі, мі­
стерії Одіна

1. Містицизм, його типологія, особливості та проблеми вивчення як ненауково-наукового феномена

Містицизм, як розвинута система осмислення і тракту­вання даних містичного досвіду і специфічно можливих шляхів його досягнення, обов'язково визначається ступенем розвитку ін­телектуальної сфери взагалі і, зокрема, рівнем розвитку теорети­чного знання, причому не тільки на релігійному і філософському рівні. Містика і містицизм, споконвічно націлені на єдність, у будь-якій спеціалізованій області людського знання і діяльності.

Містицизм існує самостійно, навіть у вигадливих сполученнях із релігією, філософією, теологією, політикою, економікою. І будь-яка гіпертрофія «теорії» або «практики» в усіх можливих її переплетеннях з іншими формами людської життєдіяльності не позбавляє його унікальної своєрідності.

В «Ілюстрованій енциклопедії містицизму і таємних релігій» Дж. Фергюсона термін «містика» пов'язується з поняттями «міс­терія» і «містичний стан» («містичний досвід»). Дж. Фергюсон


розглядає переважно психологічну сторону містики, у першу чер­гу як комплекс психічних переживань, приділяючи основну увагу емпіричним, так сказати, прикладним дослідженням містичних фактів, поза їхнім теоретичним осмисленням. (Рег§изоп ]. Ап Шизігаїесі Епсусіораедіа оГМузіісізт апсі ІЇіе Музіегу Кеіі^іопз, Ь., 1976,201)

Філософсько-теоретичне осмислення містики, а також релі­гійно-містичного досвіду припускають вироблення ряду загаль-нофілософських критеріїв, під які можна підвести поняття, що дозволять виявити цілий спектр незвичних форм релігійно-містичного освоєння дійсності як окремо взятою людиною, так і суспільством. Крім цього, з'явиться можливість визначити місти-ко-релігійно-філософський напрямок ряду значеннєвих відтінків у життєво-практичному трактуванні даного феномена. Відповід­не ставлення до визначеної проблеми дозволить суспільству уни­кнути хаотичного шабашу безпрецедентного агресивно-ультима­тивного відношення до єдиної галузіі чудес і перетворень, що по­кликані протистояти розгулу бездуховності в лабіринтах апока-ліптичного часу.

Крім того, слід визначитися і повернути поняттю «релігійно-містичний досвід» початкове тлумачення, яке можна сформулювати в такий спосіб: знаходження необхідного щабля органічного духов­ного розвитку суспільства, набуття рівноваги і гармонії, достатнє освоєння ним аспектів життя в сфері трансцендентної Реальності

Усім народам і цивілізаціям був відомий такий унікальний ду­ховний феномен, як релігійно-містичний досвід, який набуває особливої актуальності тому, що відбувається глобальна криза стосовно уявлень про світ і людину в ньому. На зміну «соціаль­но-політичному містицизму» радянського суспільства (Мамар-дашвили М. К. Мьісль под запретом. Беседьі с А.З. Зпельбузн// Вопросьі философии. — 1992. — № 5. — С. 112) прийшов «тота­льний містицизм із тут і тепер — психологією» (Юревич А. В., Цапенко И. П. Функциональньш кризис науки // Вопросьі фило­софии. — 1998. — № 1. — С. 15—25). Духовність сприймалася як патологія і невиправне каліцтво на фоні атеїстичної розсудли­вої сфери, де інстинкт Абсолюту втрачений, а реальність почут­тєвого світу безвісти втрачена. На загальному фоні домінує скеп­тична страхітливість нігілізму, що повідомляє прилюдно про абсурдність світу трансцендентної реальності, відкидаючи аспек­ти релігійно-містичного порядку.

Але одночасно з послабленням суспільного інтересу до науки та зниженням її можливостей в якості світоглядної ролі в сучас-


ному культурному просторі значно зросли впливи релігій, не­від'ємною рисою яких є містичність. Відродження релігійності, широкий інтерес до містичних практик стародавніх і новітніх ре­лігій, прагнення прилучитися до них, видання релігійної літера­тури і перевидання містико-богословських праць свідчать про нові процеси, що виражають шанобливе ставлення до релігійних ідей і потреб у них із боку сучасників, які «випробували», в пере­важній більшості, чималу кількість суспільних ідеалів на собі і відчули їх негативні наслідки. Така ситуація викликає одночасно і побоювання за майбутнє людства, можливо, що воно робить чергову помилку, і сподівається на те, що оптимальний і відомий людству шлях духовного перетворювання буде знайдено.

Постійний розподіл на два полюси — раціональне й ірраціо­нальне, зовнішнє і внутрішнє, наукове і релігійне — унеможли­вив пізнання феномена, який існує для людини в якості трансце­ндентної реальності. Класична наука характеризується обмеже­ними методологічними можливостями, але яка в своїх претензіях на абсолютне знання відсторонює містичний досвід за межу нау­кової картини світу. Існувало серйозне переконання у тому, що містика до цього часу парадоксальним чином об'єднувала в собі раціональний науковий метод пізнання і «не — науковий» пред­мет, яким є внутрішня духовна реальність людини, традиційно закріплена лише за релігією (Тейяр де Шарден. Феномен челове-ка. — М.: Наука, 1987. — С. 240).

Класична раціональність практично цілком випускала з виду внутрішній світ людини, що виникає в ній як складність і наслі­док взаємодії з навколишнім світом і розгляде процеси, що відбу­ваються, лінійно, як рух від простого до складного, де увага зосе­реджувалася лише на зовнішньому боці подій. Релігійно-містич­ний досвід, властивий кожному людському «Я», що знаходиться одночасно в особливих відношеннях з емпіричним світом і сві­том трансцендентним, виявився для класичної науки не тільки не пізнаваним, але й реально не існуючим, піддаючи усе девізу: «не з'ясовне, значить не існуюче». Такі ознаки людини, як дух і ду­ховність, були всього лише частиною її психіки, виведеної із від­чуттів, інстинктів і потягів. А саме по собі людське тіло розвива­ло уявлення про механічне утворення, що складається з множини частин, які гармонійно взаємодіють між собою. Альтернативою людської еволюції, у якій не було місця для власне особистісних внутрішніх характеристик виступила Людина-машина з усією своєю неповнотою і незавершеністю. Наукове пояснення внутрі­шніх процесів зводилося до традиційного застосування раціона-


льних методів дослідження, що споконвічно були непізнаваною кантівською річчю-в-собі. Гармонійна духовність живої людської душі з її єдністю була втрачена класичною наукою, відчайдушно зверненою до окремих законів космосу і природи. Стрімкий роз­виток класичної науки і значна кількість наукових відкриттів «диктували обумовленість усіх майбутніх рухів у Всесвіті наяв­ними початковими умовами, вони наче б виганяли зі світу не тільки ідею Святого Духа, а й творчий вольовий початок самої людської особистості» (Знциклопедический словарь/ Издатели Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. — Спб.: Типо-Литография И. А. Ефрона, 1896. —Т.19. — С. 14). Активне прагнення усе зводити до обмеженого числа елементарних форм і формул; спростити до елементарності уявлення про людину і навколишній світ, абсо­лютизувати безкомпромісність наукових знань забезпечили вкрай негативне відношення до всього, що об'єктивно не описувалося з позицій класичної раціональності, не розкладалося на «запчасти­ни» і, насамперед, це стосувалося містичного досвіду. Подібна однобічність і лінійність класичної раціональності призвели до культурної кризи сучасності, яка характеризувалася посиленим зверненням до позанаукових методів пізнання, ірраціональності і містики у всьому, що стосується людини. «Непояснене панує у світі, що саморозумїння людства нічим не виправдане і що всі спроби людини зрозуміти цей світ закінчуються непереборним прагненням сунути голову в пісок, щоб не бачити нічого незро­зумілого...» Андерхжл 3. Мистицизм. Опьіт исследования приро-дьі и законов развития духовного сознания человека. К.: «София, 2000. — С. 484). У класичній науці, позараціональній за своїм характером, містичний досвід як феноменальний модус, виявився практично не вивченим феноменом, винесеним за рамки науко­вого розуміння, що призвело до однобічного уявлення про люди­ну як про чисто матеріальну сутність.

Важливо переосмислити жадібні і не завжди виправдані сенса­ції і крайнощі, що неминуче тягли людство тисячі років до прова­лів і безодень. Вандерхілл Елізабет у книзі «Містики XX століття» писала: «І от уже залишилася обвуглена головешка — людина, що живе наприкінці XX століття, оточена віртуальними масками тавз тесііа, що втратила зв'язок із минулим і не набула зв'язку з тепе­рішнім...» (Містики XX сторіччя: Енциклопедія. — М.: ТОВ «Ви­давництво Астрель»: МІФ: ТОВ «Видавництво АСТ», 2001. — 13). Протягом існування людського суспільства незмінним залишався той факт, що людині притаманна певна раціональність. Склалося так, що її відносять до тих феноменів нашого світу, які приводили


мислителів усіх часів до висновку — цей світ є продуктом діяль­ності якогось розуму, вищого і сильнішого, здатного обмежити га­лузь людської раціональності, котра є безсилою перед могутнім трансцендентним Розумом: «Більшість тих, хто глибоко замислю­вався про природу і походження світу, висловлювали припущення: існування світу свідчить про щось таке, що виходить за межі цього світу, — про джерело існування, яке не має фізичної природи, а володіє величним розумом, силою і владою. Майже всі великі фі-лософи-класики — Платон, Арістотель, Декарт, Лейбніц, Берклі, Локк Спіноза, Кант, Гегель, — вбачали походження Всесвіту в трансцендентній реальності. Вони дотримувалися різних поглядів на таку реальність і підходили до її аналізу по-різному. Але те, що наш світ не може пояснити себе сам, і те, що він вимагає пояснен­ня, котре йому не належить, не викликало у цих жодних сумні­вів...» (\¥агд К. Сод, СЬапсе, апсі Месе§5ІІу.Охіогд: Опе Л¥огШ РиЬМсагіош, 1996. Р. 1, 83).

Інтерпретація певних духовних технік, які виробило людство сповнена ознаками глибокого екзистенційного відчуття., що до­поможе виявити людині «нетрадиційне», або незвичне відчуття повсякденності. Таємничу реальність, яку ми постійно відчуває­мо як зсередини, так і поза собою, але до якої так важко дістатися крізь міазми наших власних туманних уяв і думок — (ЦЕ). Уотс називав «ЦЕ»: «...необумовленою, невизначеною природою бут­тя, ще не розчленованого на відвернені поняття і символи. Усві­домлювати це — значить більше ніколи не змішувати обумовле­не з дійсним, скинути із себе владу слів, ідей і осягнути, що справжній світ є непізнаваний розумом. Щоб досягти ЦЬОГО, необхідно розпрощатися зі світом умовностей, і це саме той крок, якого багато людей боїться. Але деякі, визнавши, що світ немож­ливо визначити словами, і єдина річ, яку потрібно знати про ньо­го це те, що він є, набувають свідомість усіх речей у їхній абсо­лютній конкретності, і в той же час, у всій їхній божественності і невимовності. Таке усвідомлення виходить за рамки повсякден­ної самосвідомості і веде за собою відчуття єдності із Всесвітом, у якому всі речі сяють надзвичайною ясністю і любов'ю. Це від­критість всьому існуючому, це не райське бачення, а бачення сві­ту у всієї його цілісності — і це усе є чистим чудом...» (Містики XX сторіччя: Енциклопедія. — М: ТОВ «Видавництво «Аст-рель»: МІФ: ТОВ «Видавництво АСТ», 2001. — С. 43).

Для науки, яка ніколи не мала однозначного уявлення про ре­лігійно-містичний досвід, його пошуки залишалися повною зага­дкою і виконували функцію ірраціонального й відчуженого поча-


тку: «Ірраціональне — у самому широкому розумінні — те, що перебуває за межами розуму, алогічне або неінтелектуальне, не­розмірне з раціональним мисленням або навіть суперечне йо­му...» (Философский знциклопедический словарь/ Сост. С. С. Аве-ринцев, 3. А. Араб-Огльї, Л. Ф. Ильичев. — М.: Сов. знциклопе-дия, 1989. —95).

Акцентуючи увагу на аспектах класичної науки, раціональної за своїм характером, релігійно-містичний досвід не був гідним предметом для вивчення. Віднесення містичного до числа ірраці­онального, тобто прояву в людині надзвичайних можливостей, зазвичай не можливих, і відсутність відповідних наукових теорій і методів, із погляду на які можна було б описати так зване «чу­до». Взагалі зняти з розгляду все ірраціональне, у тому числі і мі­стичне як крайню .форму його прояву запропонувала Епоха Про­світництва. «Ірраціональне — принципово неприпустиме раціо­нальному пізнанню, несумісне з розумом і не відповідне до його можливостей... Об'єктивної реальності, що відповідала б цій ка­тегорії, діалектичний матеріалізм не визнає» (Философская знци-клопедия. — М.: Сов.знциклопедия, 1969. — С. 318—319). Внут­рішній світ людини з її потенційними можливостями раціональ­ної форми світоорієнтації (у тому числі і філософської як визна­ченого типу відношення людини до світу і себе) не припускали можливості реального існування того, що не обмірковувалося з позицій класичної науки. Містичне як крайній прояв ірраціоналі­зму залишалося поза межами наукової картини світу і визнавало­ся нереальним, не гідним уваги. «Наука, подібно до всіх інших витворів людини, теж, у міру своїх можливостей, творить Реаль­ність із Нереальності — і теж коливається між цими двома край­нощами...» (Містики XX сторіччя: Енциклопедія. — М.: ТОВ «Видавництво Астрель»: МІФ: ТОВ «Видавництво АСТ», 2001. — С. 482). Будучи загальною рисою нашого часу містицизм, а точ­ніше релігійно-містичний досвід, має до себе не однозначне від­ношення і представляє серйозну проблему. Багато хто в ньому знаходить деструктивний і гармонійний вплив на людську особи­стість, яка намагається знайти духовні шляхи свого подальшого розвитку, засвоїти аспекти релігійного духовно-містичного до­свіду на фоні власної трансформації, при цьому найчастіше звер­таючись до окультних феноменів, містичних практик і т. ін. «Ти­сячі і тисячі людей починають засвоювати вчення або прилу­чатися до практик, не маючи уявлення про те, куди ці заняття мі­стикою й езотеризмом можуть привести. Не випадково багато лі­карів і психологів уже давно відзначили, що слідом за черговим


захопленням у суспільстві новим езотеричним або містичним вченням наростає і нова хвиля психічних захворювань, причиною яких є дані вчення» (Розин В. М. Мистические и ззотерические учення и практики в средствах массовой информации// Общест-венньїе науки и современность. — 1997. — № 3. — С. 45). У та­кий спосіб духовна криза, яка давно назріла у глибинах людської сутності знаходить вихід і виявляється в ущербності індивіда і повній незапитаності.

Фундаментальною властивістю людської природи, як відомо, є прагнення до загадкового і таємничого. Проте сучасна людина, часто маючи при цьому практичну мету, намагається пізнати трансцендентні аспекти лише на основі свого власного досвіду. Суспільство добре засвоїло все, чому його вчив довгі роки нау­ковий матеріалізм: усе, що може бути використаним людиною в ім'я її ж блага — повинно негайно використовуватися, знімаючи будь-яке почуття небезпеки і не піддаючи сумніву обрану мету.

Наука, раціональна за своїм характером, також потерпає від значної кризи, що і збільшує проблему вивчення містичного до­свіду: «Ми далекі від того положення у світі, коли прогрес науки забезпечить добробут, мир і гармонію для всіх....Сучасність біль­ше не розглядається як досягнення еволюції, об'єднаної з прогре­сом» (Оже М. Кризис смьісла в современном мире// Философская и социологическая мьісль. — 1995. — № 5-6). Тому мова сьогодні йде не про певні наукові можливості, а про культурну кризу взага­лі, однієї з ознак якої є звернення до ірраціональності і містики у всьому, що стосується людини (Добронравова И. С. Синергетика: становление нелинейного мьішления. — К.: Льібидь, 1990, 129).

Експлуатація давньої мудрості являє собою вульгаризацію ду­ховного, культурного і наукового контексту, з якими пов'язу­ються нові шляхи осмислення реальності, використовуються нові ресурси людської природи і зачіпаються перспективи духовних пошуків. Історія розвитку філософії демонструє, що містика і ре­лігійно-містичне пізнання є дуже плідними для самої науки. Під­твердженням можуть бути піфагореїзм, платонізм, неоплатонізм, класичний німецький ідеалізм. Як показала історія еволюції люд­ського суспільства, містика і містичний досвід, у тому числі сві­тових духовних традицій, не можуть залишатися поза увагою на­ук, що вивчають людину.

Заперечення і зневага містичними аспектами уже є неможли­вою, оскільки проблема, яка виникла сьогодні, змушує суспільст­во вдаватися до підвищення теоретичного і методологічного рів­нів пізнання на сучасному етапі його еволюціонування.

14254 209


Слід зазначити, що філософський підхід до вивчення пробле­ми релігійно-містичного досвіду як феноменального-духовного модусу в контексті трансформації особистості має ряд складнос­тей, обумовлених, насамперед, наступним:

1. Релігійні традиції, що розвивають містичний досвід, відби­
тий у творах культури різних народів, сприяли тому, що містич­
ний досвід трансформувався у величезну кількість різноманітних
учень, практик, шкіл і методик. Вони, у силу своєї феноменаль­
ності, просторово-тимчасової загальності і розмаїтості відповідно
не обмірковувалися класичною наукою, раціональною за своїм
характером, що цілком відривала проблему існування Абсолюту
(Єдиного) і цілого спектру форм, пов'язаних із ним.

2. Не дивлячись на те, що містичний досвід є гідним предме­
том розгляду для цілого ряду наукових галузей, не мав під собою
твердої бази або основоположної концепції, що визначала б сут­
ність і особливості даного феномена. В жодній із них не було
відповідного розуміння понять «містика», «містицизм», «містич­
ний досвід», оскільки дані поняття або замовчувалися, або вжи­
валися в неправильному контексті. Крім того, розуміння процесу
містичного «делания» як єдиного засобу досягнення вихідної мі­
стичної мети — набуття вічного просвітленного Абсолютного
єднання зі світом трансцендентної реальності, вважалося зайвим.

3. Містичний досвід залишався за рамками наукової картини
світу, оскільки діалектичний матеріалізм убачав у ньому крайню
форму ірраціонального, вважаючи останнє, згубною формою сві-
тоорієнтації, не допускаючи навіть можливості існування внут­
рішнього світу людини як феноменального конгломерату духов­
ності. Відсутність у науці відповідних теорій і методів,
неможливість його досягнення в лабораторних умовах і пізнання
теоретичним шляхом робили релігійно-містичний досвід ненау­
ковим предметом, який не може виконувати доказові базисні фу­
нкції при розгляді данної проблематики.

4. Релігійна система вірувань традиційно пов'язувалася з міс­
тикою, містицизмом і містичним досвідом. Варто пригадати, що
ставлення до релігії донедавна було таким однобічним, що не ви­
знавало самої можливості її претензії на істину, хоча зараз це
відношення значно відхилилося від атеїстичної осі. Суспільство
поступово відроджує в собі бажання осмислити релігійно-
містичну істину. Таке бажання знайшло відбиток у прагненні
створити містичні групи, що являють собою не ізольований аре­
ал, а розширену систему містичних відношень із трансцендент­
ним світом (майстри, адепти).


5. У сучасній науці і релігії є відсутньою єдність у поглядах щодо містики і містичного досвіду. Відсутність єдності формує повне протиріччя: від визнання містичного досвіду як «вищого духовного стану, в якому відбувається вихід за антропологічну межу» {Хорунжий С. С. Заметки к знергийной антропологи. «Ду­ховная практика» и «отверзание чувств»: два концепта в сравни-тельной перспективе// Вопросьі философии, — 1999. — № 3. — С. 55). до його визначення як «стану релігійної одержимості» і «релігійного фанатизму» (Волков Ю. Г9. Поликарпов В. С. Чело-век: Знциклопедический словар. — М.: Гардарики, 1999. — С. 231). У той же час, можна вважати, що релігія є основною точ­кою, в якій розуміння даного феномена і відношення до нього є, зокрема, тією проблемою, що утворює безодню нерозуміння як між самими релігіями, так і усередині них. Як зауважив Кіпріян (Керн), «містик містика скоріше зрозуміє, ніж богослов богосло­ва, незважаючи на вигадливу своєрідність мови...» (Архімандрит Киприан (Керн). Духовне предки святого Григорія Паламьі: Опит мистической родословной // Богословская мисль, — Париж, 1942. — Вьш..4. —С. 123).

Релігійно-містичний досвід є предметом теоретичного науко­вого дослідження, при цьому споконвічно належав до особливої сфери, яка демонструє зв'язок людини з трансцендентним світом. Хоча визначена проблема в межах наукової теорії завжди намага­ється з'єднатися зі своїм об'єктом, тому і виникає нова проблема — проблема наукового раціонального підходу до дослідження того, що по своїй суті є ірраціональним і позанауковим.

Крім того, складності виникають і при витлумачуванні зна­чень містичного досвіду як такого. Щоб уникнути цього, розгля­немо декілька аспектів:

1. Релігійно-містичний досвід являє собою специфічний ввд сві­
тогляду, що базується на процесі пошуку шляхів осягнення Іншого
(Містичний Шлях), спираючись на результати містичного «дела-
ния» (містять у собі елементи аскетизму, споглядання, духовної зрі­
лості), набуваючи, тим самим, містичного світовідчування.

2. Небажаним є уявлення, теорії, ідеї, якьі людство прагне підво­
дити під сувору структуру побудови цілісного наукового вчення,
заснованого на містичному матеріалі, але при цьому не варто позба­
вляти останнього елементарної системностьі й термінологічної бази.

3. Варто особливо відзначити, що розглядати містичний досвід
слід як особливу форму існування цілісної духовно практичної
жиптєдіяльності суспільства (від шаманізму і містерій до аспектів
духовного вдосконалення на фунті якогось із містичних вчень).

14*


4. Відбувається усвідомлення того, що мудрість містики вихо­
дить за межі соціального буття, а протиріччя, що виникають у
передбачених відношеннях, ведуть до цілком іншого, давно забу­
того світу, а Всесвіт виводять, на новий рівень світовідносин, де
досягається гармонійна єдність на рівнях «людина — світ», ши­
рше «людина — Всесвіт»

5. Очевидно, що логіка, яка встановлює суб'єктно-об'єктні
відносини, — не здатна підпорядкувати містичний досвід тради­
ційній раціональності.

6. Містичний досвід як проблема викликає ряд методологіч­
них складностей, через не — правильну картину сприйняття лю­
дини як соціальної одиниці, що характеризується високим рівнем
складності, має розум, волю, моральні почуття, складну систему
психічних стосунків, спроможність створювати нові цілі і само­
стійно обирати шляхи свого розвитку як особистості.

7. Крім того, біосоціальний характер, який виражається в при­
належності людини до двох світів — природно-еволюційного і
культурно-історичного споконвічно ставить її до рангу супереч­
ного духовного ареолу в аспектах містичної реальності.

8. Донедавна було нормальним однобічне і перекручене уяв­
лення, а точніше, відсутність адекватного уявлення, про людину
як матеріально-духовну або природно-енергетичну цілісність.

9. Відсутність у сучасній науці єдиного розуміння сутності
свідомості і її взаємозв'язку з людським «Я», не розбираючи остан­
нє на елементи і частини, поки є недоступним щаблем у духов­
ному розвитку суспільства і трансформації особистості як основ­
ного елемента даного соціуму.

Часто ігнорувалося багато обставин, акцентуючи увагу не на людській особистості як цілісності, а на окремих її проявах, ви­вчення яких закріплювалося за певними науками такими як: біо­логія, психологія. «Кожну людську особистість розділити на не­зліченну кількість складових, у залежності від її сфери діяль­ності, можливостей, емоцій, вірувань і т.д. Невпинні протиріччя і конфлікти між складовими особистості породжують постійне ме­тафізичне сум'яття і розпач. Ця внутрішня роздробленість відби­ває, наш погляд, «зовнішній» світ, який ми сприймаємо як мно­жину окремих речей і подій» {Капра Ф. Дао физики. — К.: София, М.: ИД «Гелиос», 2002. — С. 28).

Тобто з позицій логіки і раціоналізму продовжувалося вини­щування духовного і трансцендентного начал у людині шляхом поділу її на елементарні складові, проте, як відомо, не можна зро­зуміти те, що «розбито» на частини. Поза «єдністю людини», по-


за уявленням про неї як цілісність не може бути зрозумілим те, що стосується всієї її сутності. Неузгодженість, а часом і відкрите протиставлення цих аспектів людського буття актуалізовували питання подальшого дослідження містичного досвіду як феноме­нального модусу в проектуванні на перспективи розвитку потен­ційних можливостей людини як цілісності.

Таким чином, класична наука з її методологічними підходами до проблеми дослідження містичного досвіду демонструє сього­дні свою неспроможність і, можливо, обмеженість. Сучасна нау­ка подає нові підходи до дослідження фундаментальних філо­софських проблем, що переосмислюють концепцію людини і дають поштовх до подальшого дослідження містичного досвіду як феноменального духовного модусу, обумовлені розвитком хо-лістичних ідей. Концепція єдності елементів людської сутності передбачає не обмежене дослідження людини, а вивчення її як матеріально-духовної цілісності, «нерозкладеної» на окремі час­тини або функції. Ідеї цілісності в сучасній науковій картині віді­грають важливу роль, оскільки сприяють переосмисленню взає­мовідносин раціонального й ірраціонального, науки і релігії, дозволяють піднятися до проблеми духовності, відкидають нові підходи до розуміння свідомості людини і її особливих містич­них станів. Холістичні ідеї формують нове розуміння картини світу і людини в ньому, формують новий тип раціональності, що принципово відрізняється від класичного. «Нова» раціональність не зводиться тільки до логіко-інтелектуальної діяльності дослід­ника, вона не позбавляє його раціонального погляду на світ і лю­дину з її потенційними можливостями. Проблема цілісності сьо­годні знайшла свій відбиток у теорії самоорганізації, основні ідеї якої мають значну роль для синтезування філософського знання про універсальні закони еволюціонування цілісних систем, у то­му числі і людини.

Отже, виникає необхідність наукового переосмислення місти­чного досвіду як феноменального модусу в контексті трансфор­мації особистості з урахуванням найбільш ефективних і всебіч­них підходів до проблеми, що формує особливий вищий тип раціональності.

XX століття залишило багату спадщину в аспекті зовнішніх здійснень і перетворень, які дали можливість інтенсивно пізнава­ти внутрішній світ людини, знайомитися з її духовними глиби­нами і таємними силами, що рухають нею з моменту народження, і протягом життя наполегливо ведуть до єдиної мети — осягнен­ня гармонійної цілісності і загального Просвітління.


2. Містерії як форми освоєння трансцендентної реальності. (Містерії друїдів Британії та Галлії, культ Мітри, гностицизм, містерії Асар-Хапі, містерії Одіна)

Термін «містерія», як і «містика», походить від грець­кого слова «тует», що означає «тримати закритим рота». «Міста­ми називалися учасники сакральних дійств — містерій і храните-лі (зберігачі) таємних вчень стародавності, зміст яких ретельно приховували від непосвячених. Навряд чи хтось спробує відки­нути твердження про те, що містерії складають своєрідне підгру-нття для чималої кількості систем абстрактних понять, які, в свою чергу, не можуть існувати без конкретних філософських систем і течій. Саме уявлення про містерію — уявлення трансце­ндентне, навіть містичне й ірраціональне. Воно є аспектом свідо­мості, що завжди вміщає в себе тільки частину від Цілого, тобто частку від Всесвіту. У певному змісті містерії виконують роль особливої трансцендентної науки, що є самодостатнім і замкне­ним на себі знанням, яке претендує на особливе формулювання проблем і основ буття, в якому існує людина.

Містерії, як цілісне освоєння духовного і практичного досвіду в конкретній людській свідомості, породжували нові можливості, передумови і наслідки щодо осмислення багатьох філософських, релігійних, етичних, естетичних проблем. Містика завжди має «прикладний» характер, вона принципово не може бути «теоре­тичною», якою часто бувають філософські системи, побудовані в гіпотетичному просторі неживого розуму. Містика нерозривно пов'язана з конкретним суб'єктом знання, що одночасно є об'єктом матеріального знання і самопізнання.

Кардинальна відмінність містики від усіх наук і, у цілому, від області матеріальної людської культури, складається в тому, що вона мала і має справу з донауковими і передрелігійними пред­метами. Обвинувачувати ЇЇ в зсуві меж між науками — усе рівно, що обвинувачувати живий організм у нерозбірливому й одночас­ному використанні усіх фізичних, хімічних, біологічних та інших законів.

Тепер, із позначених нами позицій розгляду містицизму в ас­пекті цілісної духовно-практичної людської активності (власне-містичної практики), ми можемо більш чітко позначити спектр можливих філософських підходів до нього, а також розглянути


основні аспекти прояву. Цікавим етапом знайомства з проявами надзвичайного духовного світу людини були містерії. Про них відомо не так уже й багато, але ми спробуємо, зібравши цінний матеріал, відшукати деякі особливості і зрозуміти причини, які спонукали людство обєднуватися у специфічні спільноти аби вшанувати своїх богів і доторкнутися до завіс таємничості. М. П. Холл у своїй книзі «Знциклопедическое изложение масонской, герметической, каббалистической и розенкрейцеровской симво­лической философии» сформулював мету і завдання чималої кі­лькості містерій: «свою таємну інформацію і філософські досяг­нення вони приховували від профанів і вчили невелику групу спеціально посвячених осіб...» (Холл М Знциклопедическое из­ложение маеонской, герметической, каббалистической и розенк­рейцеровской символической философии. — М: Изд-во Зксмо; СПб.: Тегга Рапіазгіеа, 2003. —С. 98). Приховане емблемами, ри­туалами секретів знання зберігалося, як правило, невеликою гру­пою посвячених умів. Потім посвячені філософи залишали свої таємничі формули іншим, щоб ті мали змогу досягти цілковитого розуміння. Проте, якщо ці таємниці потрапляли до рук невігласів, Велика Таємниця залишалася прихованою за великою кількістю символів та алегорій.

У світі небагатьом відкривається зміст справжнього езотерич­ного або духовного вчення, тому, саме через це, людина задово­льнялася екзотеричною інтерпретацією духовних вчень, перетво­рюючи їх у «слухняні» абстрактні принципи природних законів, в яких поступово згасали джерела життєдайної сили Всесвіту,

Для того, щоб зробити простими принципи великої істини Природи, достатньою була персоніфікація. Вівтарі, статуї та жер­твоприношення стали не більше ніж символічний вираз великих абстрактних істин.

У давні часи існували групи філософів-містиків, які були гли­боко зануреними у таємниці Природи, створюючи замкнуті таєм­ні філософські та релігійні гуртки — містерії: «Священні драми виконувалися у певні періоди. Найбільш значними були Містерії Ісіди, Сабазія, Кібели та Елевсінські Містерії,...Після допуску До спілки посвячених вчили багатовіковій таємній мудрості...». (Холл М. Знциклопедическое изложение масонской, герметической, кабба­листической и розенкрейцеровской символической философии. — М.: Изд-во «Зксмо»; СПб.: Тегга Рапіазііса, 2003. — С. 50),

Тому багато ритуалів засновувалися на випробуваннях, які повинні були пройти кандидати і лише після вдалого проходжен­ня їм вручали ключі мудрості. Не можна недооцінювати ступінь


впливу давніх таємних шкіл на розвиток цивілізації в цілому: «...вся досконалість цивілізації, всі досягнення науки, філософії та мистецтв зобов'язані тим інститутам, які під покровом таєм­ниці намагалися описати найтонші істини релігії та моралі, вкла­сти їх до сердець учнів... їх основні зусилля були спрямованими на вчення про єдиного Бога, на воскресіння людини до вічного життя, на шляхетність людської душі. Вони прагнули підвести людей до того, щоб ті бачили відблиск божественності в красі, величі та досконалості Всесвіту...» (Холл М. Знциклопедическое изложение масонской, герметической, каббалистической и роз-енкрейцеровской символической философии. — М.: Изд-во «Зк-смо»; СПб.: Тегга Рапіазііса, 2003. — С. 50).

На жаль, відбулася криза, яка потягла за собою викривлення та збочення містерій як таких. На перший план виступило чак­лунство, маючи статус божественної магії, тим самим пророкую­чи таємним доктринам забуття.

Із самого розквіту своєї свідомості людина обожнювала речі, поклонялася ним як символам всюдисущої, невидимої Сили, про яку мало що могла знати. Давні філософи вірили, що жодна лю­дина не може жити розумно без фундаментального знання зако­нів Природи, тому Містерії були спрямованими на те, щоб на­вчити людину оперувати божественним законом у земній сфері, розумно використовувати свої власні здібності, бути стійким пе­ред спокусами, вести праведне життя, перетворюючи своє тіло у вівтар, присвячений Божеству.

Поклоніння сонцю відігравало значну роль у всіх ранніх язич­ницьких Містеріях. Сонячне Божество персоніфікувалося в пре­красного юнака з довгим золотим волоссям, яке, в свою чергу, символізувало промені сонця. Юнака було жорстоко вбито злоді­ями, які персоніфікували жорстокий принцип Всесвіту. Завдяки ритуалам, церемоніям, символічному очищенню Бог Добра пове­ртався до життя і перетворювався на Рятівника всього народу. Таким чином, воскресіння символізує рамки, в яких людина зда­тна подолати ниці пристрасті і проявити вищу природу. Містерії давали поштовх у процесі пробудження духовних сил, які довгий час були закуті в земну похіть.

Існує чимало давніх культів, які розсіялися по всьому світу, на Сході та на Заході. Деякі з них, наприклад, піфагорійці або гер-метисти, явно демонструють східний вплив, у той час як Розенк­рейцери запозичили багато чого із мудрості арабських містиків. Хоча містичні школи зазвичай асоціюються з цивілізованими ча­сами, є докази того, що люди в доісторичні часи знали про існу-


вання таких шкіл. Мешканці віддалених островів, навіть знахо­дячись на нижчій стадії розвитку, мають містичні ритуали та та­ємничу практику, якими б примітивними вони не були.

Містерії друїдів Британії та Галлії.Навколо походження слова «друїди» точиться багато суперечок. Макс Мюллер вважає, що ірландське слово «друї» в перекладі означає «люди дубових дерев». Він наголошує на тому, що лісні боги та боги дерев у Греції називалися «дріадами». Хтось із дослідників наполягає на тому, що це слово походить від галльського «друідх», що означає «ліс».

Орден Друїдів шанувався за глибоке розуміння законів При­роди. Друїди досить добре були обізнаними в медицині, зналися на лікарських рослинах. Еліфас Леві стверджував: Друїди були жерцями та лікарями, які лікували магнетизмом та амулетами з їх флюїдами. Універсальними засобами були зміїні яйця та омела, оскільки вони притягують астральне світло. Святковість, з якою омела зрізалася, говорить про те, що в народі укорінилася віра про її магнетичні властивості. Гриби, трюфелі, нарости на дере­вах та різноманітні види омел будуть свідомо використовуватися в медичній науці.

Омела вважається священною не лише тому, що є символом універсальної медицини або панацеєю, але тому, що росте на ду­бі. Дуб у Друїдів символізував Верховне Божество. У певну пору року, при певному розташуванні зірок, сонця та місяця Головний Друїд з дуба, тримаючи священний ніж, зрізав омелу, загортав у спеціально при

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти