ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


і ознаки нетрадиційних релігій

Якими причинами обумовлене виникнення нових релі­гій і масова мода на них? Сьогодні навіть інтелектуали-науковці і представники культурної еліти часто віддають перевагу релігій­ним нововведенням. Чому нові релігії так впевнено завойовують армію прихильників? Чому тренер футбольної команди на матч з міжнародної першості запрошує чаклуна? Чому радіо- і телека­нали сповіщають про «точну» дату кінця світу і це не викликає раціональної реакції з боку суспільства: хтось просто незважає на цю інформацію і сприймає її як дивну, а хтось намагається пере­чекати лиху годину у сховищі. Чому вдалі аферисти проголошу­ють себе месіями і тисячі людей починають сліпо поклонятися


їм? Це деякі дивні і негативні прояви діяльності нових релігійних організацій. Але є і такі, що викликають, можливо, не захоплен­ня, а повагу: масові екологічні акції, спрямовані на очищення ці­лих районів міст, робота з наркоманами та іншими маргінальни­ми прошарками населення, безкоштовна організація дозвілля дітей і підлітків, що захищає їх від згубного впливу вулиці.

Питання про причини виникнення і швидке поширення нових релігій до кінця не вивчене і не передбачає однозначної відповіді. Вважалося, що на Заході склад нових релігійних організацій охо­плював переважно людей молодого віку (18—35 років), предста­вників середнього класу, які матеріальних незгод життя не відчу­вали і мали переважно освіту вище середнього рівня. В еконо­мічно розвинутих суспільствах пріоритетними для думаючих людей стали питання сенсу життя, відповідальності, провини, смерті, цінностей. Прагнення духовних пошуків по-новому запо­внили нетрадиційні культи і нові релігії, попит на які, наприклад, в США мав місце у 60—70 рр. Це був взагалі протестний час, час руйнування ідеалів, чим і скористалися нові пророки і месії, утворивши Міссію божественного світла, Церкву Уніфікації, Рух Харе Крішна, Церкву Сайєнтології, які одночасно існують і як церкви, і як фінансові імперії.

Серед основних причин виникнення та поширення нетради­ційних релігій доцільно виділити:

1. Світоглядний вакуум, спричинений зрушеннями в культурі
та суспільстві в цілому, і як наслідок — відчуження особистості.

2. Кризові ситуації у функціонуванні традиційних релігійних
інституцій.

Різні дослідники зазначають різні ознаки нових релігійних ор­ганізацій. Нагадаємо, що організаційні принципи визначають складові частини, позиції і ролі, правила субординації і коорди­нації діяльності індивідів і окремих ланок релігійної організації.

Первинним елементом релігійної організації є релігійна суб-група або спільнота, над якою надбудовується комплекс відно­син, увінчаний центром об'єднання. Окремі складові мають вла­сну інфраструктуру, механізми контролю за діяльністю індивідів, норми релігійної моралі, санкції і авторитети.

Нові вірування отримали назву, як вже зазначалося, нових ре­лігій і нових сект, а це означає, що вони, не дивлячись на схо­жість (новітність), мають специфічні риси (організаційного і дог­матичного характеру).

Відносно демократичні нові релігії представляють досить ши­рокі об'єднання, приналежність до яких визначається переважно


традицією (відвідували організацію батьки, відвідують і діти) і членство в яких контролюється не строго («Джерело життя», «Армія порятунку», «Слово життя»). Вхід і вихід (що важливіше) з організації є добровільними.

Але переважаюча більшість релігійних новоутворень існує за принципом сект, на характеристиці рис яких акцентуємо увагу. Нагадаємо, що секта (від лат. «зесіа» — напрямок, вчення) — це відносно закрите релігійне об'єднання, що виникає як опозиція до існуючих релігій і претендує на виключність своєї ролі та док­трини й духовне переродження своїх членів, тяжіє до ізоляціоні­зму. З авторитарних та харизматичних сект майже неможливо вийти. Сучасні харизматичні релігійні організації (секти) харак­теризує:

1. Наявність харизматичного лідера, який запевняє, що він на­
чебто отримав нове унікальне «одкровення» відносно Бога і реа­
льності. Лідер виступає спасителем, небесним обранцем, маючи
свою обов'язкову легенду. Всі, хто не поділяє його поглядів, не
просто помиляються, а виступають послідовником Зла.

2. Лідер створює особливу «сім'ю», або «комуну», в якій його
називають «батьком». Нерідко члени цих сімей приймають нові
імена, відмовляються від будь-яких цифрових позначень (дата
народження, адреса, номер будинку, квартири), після чого родичі
та й органи правопорядку майже не можуть знайти людину, яка
знайшла нову «сім'ю».

3. Сім'я відокремлюється від світу. Кровні родичі (батьки,
брати, сестри) оголошуються посланцями Зла, якщо вони мають
інші або альтернативні погляди. Для зближення з новою «сім'єю»
пропонується зізнатися в колишніх «гріхах», що психологічно
оголює новонаверненого.

4. Керівники встановлюють для всіх незаперечні норми пове­
дінки (але самі не завжди їм слідують і, як правило, живуть у ін­
ших умовах, ніж їх послідовники).

5. Група дотримується апокаліптичного погляду на світ. Чле­
ни організації можуть відмовлятися від власного майна на ко­
ристь організації і змінюють місце проживання.

6. Заохочується відмова від калорійної їжі та сну під маскою
духовних вправ.

7. Застосовується техніка контролю за поведінкою новонавер-
нених, що називається релігійною дисципліною. Спочатку новач­
ки потрапляють під груповий тиск «бомбардування любов'ю» —
обійми, групові заходи, усміхнені обличчя. З часом нікого не за­
лишають наодинці, завантажуючи сприйняття: зір, слух.


Секта виртупає як згуртований колектив, натхненний групо­вими цілями. Вступивши до нього, новачок відчуває себе начебто часткою «загальної» справи, позбавляється почуття самотності. Секти, релігійні організації рекламуються як оазиси «справжньої людяності», прообрази майбутнього колективізму. Лише в них, за словами керівників сект, можна знайти справжню любов, жерто­вність, зустріти рідних людей, тому що мова йде не про церкву, а про «справжню сім'ю» на чолі зі строгим, але турботливим і все­сильним «батьком» або, як у варіанті з «Білим Братством», ма­тір'ю «Марією Деві-Христос».

Такі заклики приваблюють юнаків і дівчат, у яких, можливо, не склалися стосунки з батьками, яких супроводжують проблеми в навчанні і байдужість та жорстокість оточення. Традиційні ре­лігії із застиглою догматикою і консервативною структурою не завжди плідно протистоять динамічним «пророкам», чутливим до змін у масових настроях. «Мессіанський бізнес» має переваги, він не передбачає академічної освіти, дипломів визнаних навча­льних і наукових центрів, а дає чималі фінансові прибутки і вла­ду над людьми.

Реклама нових нетрадиційних вірувань поєднується з відпра­цьованою системою вербування, яка спирається на техніку «пер­шого контакту». Комунікабельні і певним чином підготовлені члени організації прагнуть зав'язати знайомства на вулицях, на вокзалах, у студентських гуртожитках, навіть, проводячи масові розважальні заходи (шоу, дискотеки). Вміло викликаючи спів­розмовника на відверту розмову про його сумніви і тривоги, вони ненав'язливо, м'яко розповідають йому про перебування у своїй общині, запрошують на молитовні збори чи лекцію.

Як тільки людина, зворушена першою зустріччю, залучається до життя общини, вона потрапляє у світ особливих стосунків. За рекламним образом «справжнього батька» проступають риси ди­ктатора. Деспотизм має загальний характер, закріплюється внут­рішнім розпорядком, системою репресивних заходів. Прагнучи забезпечити абсолютний вплив, лідери харизматичних сект роб­лять все, щоб ізолювати членів організації фізично і духовно від зовнішнього світу, відвернути від колишніх цінностей, нейтралі­зувати особистісне самоусвідомлення. Це відбувається за наси­ченою програмою колективних заходів. Вона передбачає «семі­нари», колективні молитви і співбесіди, повторення одних і тих же гімнів, зазубрювання біблійних текстів, ритуальні механічні дії, втручання навіть в інтимні стосунки, регламентування почут­тів взаємної симпатії, права обирати друзів і коханих поза межа-


ми общини. Можна констатувати ситуацію маніпулювання сві­домістю готових до цього індивідів. Девіз: «Перестань думати! Хто покладається на власний розум — потрапить в біду» сприяє підміні свідомості соціально розвинутої людини свідомістю ди­тини, яка не має тривожних проблем, тому що втрачає особис­тість, за яку рішення приймають старші, які захистять чи пока­рають. Депрограматори (фахівці-психологи, що працюють з людь­ми після їхнього перебування в тоталітарних сектах) стверджу­ють, що інколи людина перетворюється на рослину, соціального інваліда і пропонують два шляхи виходу із таких сект:

1. Депрограмування проявляється у тому, що, як правило, рід­
ні силою забирають адепта із секти, ізолюють, повідомляючи йо­
го про всі негаразди общини. Цей спосіб, на думку фахівців, ма­
лоефективний і завершується поверненням у секту.

2. Консультування про вихід — більш ефективний, але більш
тривалий спосіб. Полягає у тому, що адепту дається інформація і
право самому прийняти рішення про вихід із секти чи перебуван­
ня у ній.

Про що б не говорили наставники нових релігійних організа­цій, їхні проповіді врешті-решт зводяться до передрікання все­ленської катастрофи і претензії на спасіння душ. Нові месії, ото­чуючи себе ореолом виключності, часто мотивуються прагнен­нями розпоряджатися чужими долями і задовольняти честолюбс­тво. За проектами порятунку цивілізації, поширення «нової мора­лі» та нового релігійного досвіду часто ховається банальне ба­жання збагатитися, з боку нових спасителів, і трагедія для роди­ни, для батьків, які втрачають зв'язок і розуміння зі своїми, при­вернутими до нових релігій, дітьми.

Звертаємо увагу на характеристику деяких нових релігій, по­ширених за межами України.

Церква уніфікації.її засновник і керівник — Сен-Мьон Мун. Церква уніфікації (мунізм) має прибічників у 125 країнах світу. У США навіть з'явився термін «феномен Муна». Етнічний кореєць з кримінальним минулим прибув у 1973 р. в США не як звичай­ний емігрант, а як, за його словами, «Божественний» посланець, засновник Асоціації святого духу для уніфікації світового хрис­тиянства (скорочено Церква уніфікації). Новоявлений пророк ви­ступав автором Завершеного заповіту, який підводив підсумок Старому і Новому заповіту, надто вільно пояснюючи при цьому Біблію.

Згідно з вченням Муна, люди — божі, але недосконалі творін­ня. Причиною їх недосконалості є гріх Єви. Подібно до Адама і


Єви, Христос («другий Адам») був народжений безгрішним, його місія полягала у тому, щоб у шлюбі із земною жінкою породити «досконалих», очищених від гріха дітей. Але Ісус був «зрадже­ний» своїм народом (тут Мун виступає антисемітом) і розп'ятий. «Третій Адам», або новий «Христос нового пришестя», за Му-ном, мав з'явитися у 80-х роках XX ст., щоб об'єднати народи. Керівництво Церкви уніфікації не стверджує, що мова саме про Муна, офіційна точка зору така: «Мун прокладає шлях месії і можливо доведе, що сам ним є». Мун вказує на зреченість і зане­пад світу. Всю теологію Муна пронизує інтерес до інтимних сто­сунків біблійних персонажів, до проблем «чистоти крові» насту­пних поколінь. Згодом ідея «очищення крові» стала рекламу­ватися як провіденційна мета людства і головний інструмент «порятунку», можливого лише у межах Справжньої сім'ї. Як не дивно, це брутальне витлумачення Святого письма мало успіх у духовних пошуках багатьох тисяч молодих людей. Подружжя Мунів проголошувалося справжніми батьками. Теза мунітів: «Ми сім'я, ставимося як дочки і сини до наших Справжніх батьків». Врятуватися, навчає Церква, можуть тільки члени Справжньої сім'ї. Сумісність подружніх пар може визначити тільки Мун, ор­ганізовуючи масові весілля, схожі на військові паради (напри­клад, 1982, Нью-Йорк, масове вінчання 2075 пар, деякі молодята вперше бачили один одного і могли спілкуватися через перекла­дача). Церква уніфікації широко використовує працю своїх «ді­тей» за мізерну платню, муніти «працюють» на вулицях жебра­ками, поповнюючи скарбницю церкви. На теренах України Церква уніфікації заявила про себе, але широких лав прихильни­ків не набула.

Діти Бога(ТЬе Ратіїу) — один з найбільш відомих релігійних культів і, в певному аспекті, найбільш типовий. Засновник і кері­вник організації Діти бога Девід Берг, в минулому бантиський проповідник, працівник телебачення і власник бару. То були бур­хливі 70-ті роки «хіппі». Берг почав працювати з релігійними ди­сидентами, в основному з наркоманами створивши, комуну з на­звами «Підлітки для Христа», «Революціонери заради Христа», «Діти бога». Остання закріпилася і стала остаточною. Берг пішов протореним шляхом, заявивши про «вище» послання, суть якого така: Зло оволоділо світом і спокушає людей матеріальними цін­ностями, аби відвернути від Христа. Всі, хто не приєднається до Дітей бога, загине. Вищим принципом буття, життя і віри Берг проголосив універсальну любов. Якщо ви полюбите бога, бог любить вас, якщо ви любите інших, то ви проявляєте до них бо-


жественну любов і тим самим виражаєте любов богу. Далі Берг пропонує радикально новаторську ідею в поясненні божественної любові, переводячи її у площину «вільної любові».

Діти бога представляють типовий культ з характерним для нього деспотизмом, відпрацьованою процедурою рекрутування новобранців. Берг оголосив себе єдиним «месією» і «рятівником людства». Всі «діти», за винятком неповнолітніх, мали жити в ко­лонії, передавши їй своє майно. Новонавернені приймають нові — «біблійні» імена, колиші залишаються відомі тільки пасторам. Новачки повинні розірвати зв'язки з родиною, віддаючи себе ін­тересам «справи», приймаючи участь в обов'язкових групових заходах, «працюючи» на вулиці. Проти Берга неодноразово вису­валися звинувачення, але до відповідальності він так і не притя­гався жодного разу, а організація заснувала свої філії у Європі.

Рух Харе Крішна(офіційна назва — Міжнародна організація Харе Крішна) виникає на основі індуїзму. Його поява обумовлена характерним для сучасних західних настроїв «поворотом до Схо­ду». Однією з особливостей індуїзму є його всеохопленість сфер людського існування: фізичного здоров'я, психологічного стану, моральних орієнтацій. Він імпонував і стурбованим чи то без­сонням, чи то зайвою вагою, і пропащим наркоманам та алкого­лікам, і богемним натурам. Два основні мотиви забезпечили ува­гу американців до східних релігійних доктрин. По-перше, піклування про здоров'я на основі дієти, дихання, фізичних вправ, методів психічного контролю і психотерапевтичних про­цедур, по-друге, пошук надійних духовних цінностей, розуміння внутрішнього світу і власного «я». Деякі крішнаїти виступають проти визнання їх організації «новою релігією», наполягаючи на давності традиції, що бере початок від Крішни.

Започаткував Рух Харе Крішна Абхей Саран Бгактіведанта Прабхупада, прибувши з Індії в США в 1965 р. Відомо, що після прибуття у Нью-Йорк його запросили на прийом місцеві індуїст­ські проповідники і запропонували єдиний, на їх погляд, шанс за­воювання прихильників серед американців — європейські одежі, вживання м'яса (відмова від вегетаріанства), респектабельний за місцевими стандартами вигляд. Як свідчить історія, Бгактіведан­та знехтував порадами, повернувся в свою халупу і продовжував сповідувати аскетично-чернецький спосіб життя і шлях здобуття вищої істини в період виникнення і поширення молодіжної конт-ркультури, в часи духовної смути, наркотиків, хіпі. «Спаситель» із Індії апелював до іншобутійних цінностей і здобув армію при­хильників.


Серед крішнаїтів переважали і переважають, як правило, мо­лоді люди, у чомусь зневірені, соціально дезорієнтовані. Віро­вчення ґрунтується на апокаліптичному баченні майбутнього (час богині Калі — в індуїстському пантеоні, богиня відплати, гибе-льної кари): занепад духовності, культурних цінностей, пануван­ня блюзнірства і «демонічних начал». Обов'язок послідовників Крішни — почитання його як «верховної особистості господа», постійне духовне вдосконалення, пізнання «вищої істини», на­ближення до божественного, трансцендентного світу, набуття «свідомості Крішни». Крішна — вищий бог, аналогічний, а то й могутніший за Єгову, Христа, Аллаха, Будду. Він творець всього життя, першопричина всього існуючого, єдине джерело, квінтес-сенція мудрості. Шлях богопізнання — бгакті — йога — екста­тична, емоційна любов до божества, спрямована на досягнення єдності з богом, здатності проникати в нематеріальний світ, яка викликає любов і милість Крішни. Сенс життя кришнаїта — зро­зуміти Крішну і відродити з ним свій зв'язок. Кінцева мета «ду­ховного вдосконалення» у тому, щоб душа людини злилася з бо­жественним, нематеріальним світом і піднялася на «духовне небо», де здобула вічне блаженство. Для людини в свідомості Крішни незначимий матеріальний світ з його неминучими страж­даннями, живучи в матеріальному світі, треба діяти антиматеріаль-но, тобто звільнити свій розум від матеріального тяжіння, згасити у собі вогонь земних бажань і почуттів: радості, горя, заздрості, навіть любові. Мета — розум і почуття підкорити Крішні, основна крішнаїтська формула самореалізації звучить так: «Я — чистий дух. Я — не тіло». Звідси висновок про те, що всі задоволення — трансцендентні, а не матеріальні, всі насолоди — в Крішні.

Віровчення крішнаїтів визначає культ. Ідеалом оголошується вступ до комуни (ашрам — «ворта в духовне небо»), новонавер-нений відмовляється від офіційного імені отримуючи нове «ду­ховне», як правило епітети бога або духовне ім'я індуїстських персонажів. Кришнаїти носять особливі «духовні» одежі: жінки — сарі, чоловіки — дхоті. Кольори знакові: жовтий — для одруже­них, рожевий — для незаміжніх, шафрановий — для тих, хто дав обітницю богові, білий — для всіх. Шкіряне взуття виключаєть­ся, оскільки пов'язане з убивством тварин. Голови чоловіків го­лені, за винятком кіски на потилиці, за яку, як вважають, Крішна візьме свого слугу на небо. Віруючі їдять двічі на день. їжа має бути «богоугодною» (вегетаріанська дієта, без чаю, кави, кока-коли) аби не розпалювати гастрономічні пристрасті і, відповідно, плотські почуття.


Неодружені члени культу повинні строго дотримуватися цно­тливості, їм категорично забороняються поцілунки. Вважається, що жінки нижчі за чоловіків, втілення душі в жіночому тілі — кара за гріхи і помилки колишнього існування, участь жінки — підкорення чоловікові.

Культові дії крішнаїтів мають масовий карнавальний харак­тер: вуличні процесії, декламування і співи священних гімнів, ри­тмічні рухи тіла і танці, пантомімічні сцени з епізодами життя Крішни, виголошування мантр (молитов-закликань, серед яких основна «Харе Крішна Харе Крішна Крішна Крішна Харе Харе Харе Рама Харе Рама Рама Рама Харе Харе»).

Розповсюдження свідомості Крішни у світі супроводжується проповідуванням ідеалу бідності, зреченням матеріальних благ, жебракуванням, продажем релігійної літератури, квітів, масови­ми «акціями» на вулицях міст, які викликають інтерес перехожих своєю екзотичністю, екстравагантністю, що інколи викликає во­роже ставлення, а інколи сприяє популяризації та рекламі руху.

В кінці XX ст. Рух Харе Крішна став з одним з найбагатших у США. Рух є власником нерухомості: фабрик по виробництву ароматичних паличок, мила, парфумів, ладану, ресторанів, влас­ного видавництва, багатоверхівок, ферм.

В Україні громада крішнаїтів складається приблизно з ЗО об'єднань, але значної кількості прибічників не має.

Неорелігії в Україні

Виникнення нетрадиційних релігій в Україні має свою історію. Треба зазначити, що, по-перше, одна частина нетради­ційних культів не виникає на Україні, а проникає, експортується з інших країн (наприклад, Свідки Єгови) по-друге, в Україні ви­никають і власні неорелігійні течії (Біле Братство, Рун-віра).

Руйнування радянського простору супроводжувалося глибо­кою соціально-економічною кризою та політичною нестабільніс­тю. Мільйони людей опинилися в злиденному стані і в ситуації ідеологічної дезорієнтації. Колишні радянські ідеали-ідоли було знищено, а нових не запропоновано. Це породило соціальний пе­симізм і відчай. Традиційна для України православна церква за часи атеїзму втратила свої позиції, сама переживала інституційну кризу і тому не досить активно запропонувала українцям свою опіку. Варто згадати, що в результаті певних політичних подій у


самому православ'ї була відсутня єдність між Українською Пра­вославною Церквою Московського Патріархату (УПЦ МП) і Україн­ською Православною Церквою Київського Патріархату (УПЦ КП). Як наслідок, Україна стала благодатною ареною для виникнення і поширення нових релігій.

Контингент релігійних організацій нового напрямку в Україні складають переважно особи з невисоким освітнім рівнем, часто — це люди з порушеними соціальними зв'язками (непрацюючі, до­могосподарки, пенсіонери, розлучені і самотні), інколи, особи які відмовилися від виконання громадського обов'язку (служби в армії, наявність ідентифікаційного коду тощо). В Україні спосте­рігається соціальна поляризація суспільства, тому що середній клаб знаходиться у стані формування і як такий ще не сформова­ний. Серед прихильників нових релігійних організацій люди пе­реважно не заможні, які приходять в організацію за співчуттям, підтримкою, інколи і за матеріальною допомогою, у пошуках душевного спокою.

Серед прихильників нових релігій в Україні варто виділити три групи:

1. Помірно віруючі. Це не сталий контингент організації. Лю­
ди, що знаходяться у стадії пошуку, допускають внутрішній сум­
нів, виступають проти радикалізму, інколи розчаровуються і
втрачають зв'язок з організацією.

2. Переконані віруючі. Знаються в догматиці і культовій прак­
тиці, є активними учасниками всіляких заходів, складають осно­
ву організації.

3. Фанатики. З нетерпимістю справляться до інакомислення.
Критику організації сприймають як власну образу, схильні до ек­
стремістських дій.

В Україні діє приблизно 6 тис. релігійних організацій (а це май­же 5 млн адептів), з них близько 50 мають впливові центри за кор­доном, які надають фінансову і організаційну допомогу. Організації, як правило, регламентують питання сімейно-шлюбних відносин, ставлення до влади, до навколишнього світу, протиставляють свій «чистий» образ життя «гріховному» світу, по-своєму тлумачать за­повіді, оспівуючи Бога в сучасних популярних мотивах. Ні в кого не викликає подиву священик з мікрофоном у руці на стадіоні, на тан­цювальному майданчику. Сучасні релігійні організації не ігнорують надбання науково-технічного прогресу, діти безкоштовно отриму­ють ази комп'ютерної грамоти, вивчають іноземні мови, спілкують­ся з іноземними місіонерами. Слова «секта», «гіпноз», «релігійний авторитаризм» не популярні, в суспільстві панує стан неорелігійної


ейфорії (що викликає настороження православних священників), ніхто не хоче, щоб його «рятували із секти».

Спостерігаючи одне з новітніх богослужінь, помітили, що чим артистичніший пастор (або інший служитель), чим талановитіше він жестикулює і розмахує Біблією, чим фанатичніше і голосніше він звертається до неба, чим більше децибелів видобувають цер­ковні музиканти зі своїх електроінструментів, тим сильніші по­чуття слухачів, їхня реакція позбавлення від переповнюючих емоцій і щиріші пожертви. Здалося, що бажання знову і знову пе­режити подібні емоції і відчуття єдності спонукатимуть ще раз відвідати служіння — збори. В релігійних общинах учасників знають персонально, завдяки чому релігійна громадськість учас-ливо опікується життям своїх «сестер» і «братів»: і продуктами допоможе, і ліками, і недужого догляне.

В Україні діяльність нових релігійних організацій різноплано­ва, наприклад, «Армія порятунку» (штаб-квартири в Києві, Доне­цьку, Харкові, Криму) завдяки переважно пожертвам із СІНА, Швейцарії, Франції утримує три соціально-медичні центри для людей похилого віку, лікульно-реабілітаційний центр для нарко­манів та алкоголіків. Представники деяких релігійних культів (са-таністи) здійснюють акти вандалізму. В деяких організаціях схі­дні (орієнталістичні) церкви новачкам пропонують оволодіння способами керування психічною енергією «кунділіні» і «чакри». В колишніх палацах культури знахарки влаштовують платні сеа­нси зцілень, демонструючи релігійну атрибутику, ліцензії і сер­тифікати, з українських телеканалів віщують американські, аф­риканські та інші проповідники, розраховуючи на громадян держави з тисячолітньою християнською традицією.

Це ситуація релігійного плюралізму, яка межує з анархізмом. Нові релігії декламують піклування, допомогу і порятунок, але інколи має місце незадекламована експлуатація фізичної і психі­чної залежності людей.

Нові релігії в Україні — феномен, який чекає свого ґрунто­вного вивчення. Вони ще не проявили себе у повній мірі, адже мають зовсім дитячий вік свого існування. Але вже зараз їх мож­на розділити на дві групи. Перша — теократичні організації (на­приклад, Свідки Єгови, що сповідують не стільки дотримування таїнств та обрядів, скільки пропаганду віровчення «від домівки до домівки» і нагадують більше не релігійну організацію, а фір­му, що організовує бізнес на релігії. Треба зауважити, що на дум­ку одних релігієзнавців, Свідки Єгови — це течія протестантиз­му, тобто традиційної релігії, на думку інших, Свідки Єгови —


варіант не сучасної, а старої нетрадиційної релігійності. Одно­значно те, що дана організація є новою для України). Друга — авторитарні або харизматичні організації (наприклад, Велике Бі­ле Братство, Церква останнього заповіту).

Одним з найбільш сумнозвісних нових релігійних утворень України стало «Велике Біле Братство» (1990). Організатором і автором віровчення був Ю. Кривоногов, колишній співробітник Київського Інституту Людини. Проголосивши себе пророком Юоаном Свамі і живою богинею Марією Деві Христос свою дружину (Марію Двигун), він у 1994 р. відмовився від створеної ним організації і віровчення. Біле Братство мало вплив на Украї­ну і на долі багатьох людей.

Організація відповідала класичним характеристикам релігій­ного культу. Біле Братство нараховувало приблизно 1 тис. адеп­тів, сповідувало зневагу до всіх існуючих богів, окрім Марії Деві Христос — живої матері бога, яка ототожнювала себе з Софією (Премудрістю божою) і вважала, що Софійський собор у Києві присвячений саме їй. Послідовники повинні були одягатися в білі одежі, проповідувати вчення на вулицях, залишити сім'ї і пере­бувати в комунах. Після трагічних подій 21 листопада 1993 р. у Києві, пов'язаних з очікуванням оголошеного Страшного Суду, організатори секти були притягнуті до кримінальної відповіднос­ті, а дехто з прибічників потрапив у психіатричні лікарні, потре­буючи допомоги у соціальній реабілітації. На цьому історія Ве­ликого Білого Братства завершилася.

Засновником ще однієї вітчизняної неорелігії був Л. Силенко, відомий літературознавець, лінгвіст, етнограф і краєзнавець, аме­риканський громадянин українського походження (1965). РУН-віра (Рідна українська національна віра) не має багато прихильни­ків, але викликає неоднозначний інтерес: від повного заперечення до абсолютного схвалення. Л. Силенко не погоджується з датою прийняття християнства (988р.), наполягаючи що насправді вчен­ня Ісуса Христа, віра в Нього, в Святу Трійцю була сприйнята дав­німи українцями ще у 35 році, коли Андрій Первозванний зявився на Дніпрі серед скіфів-орачів і став проповідувати Слово Господ­нє, а потім поставив дерев'яний Хрест на Старокиївській горі, де сьогодні височить Андріївська церква. Українські жреці-волхви — сприяли сприйняттю Християнства у стародавній Україні.

Віра в Ісуса Христа, на думку Силенка, не позбавляла давніх українців права бути сонцепоклонниками (язичниками). Гармо­нійне поєднання двох релігій — сонячної і християнської — ві­роломно поруйнував князь Володимир, 988 рік — то дата варвар-


ського знищення язичництва, тисячолітньої віри давніх українців, знищення поетичного світогляду давніх українців, їх духовності і єдності з Природою, з рідною Землею. «Мага Віра» — нова українська Біблія. РУН — це віра в єдиного Господа на ім'я Даж-бог. Передбачається 17 заповідей — РУН віри і 7 законів правед­ного життя. Ось деякі з них:

^ люби свого бога;

^ не поклоняйся чужим богам;

^ самоудосконалюй розум, душу і тіло;

^ шануй рідних;

^ вір у себе;

^ виховуй дітей у дусі РУН-віри.

В поведінці, за РУН-вірою, треба демонструвати цілеспрямо­ваність і героїзм, бути справедливим і дисциплінованим, дотри­муватися національного навіть у побуті і смакових перевагах.

Активна релігійна практика РУН-віру не супроводжувала. Поширення неорелігій в Україні є елементом світового релігій­ного процесу, що супроводжується зростанням кількості і масо­вості релігійних організацій. Проте слід пам'ятати, що більше не завжди краще, можливо повернення до основ християнства стане новою сторінкою розвитку релігійного життя в Україні.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть об'єктивні і суб'єктивні вияви кризових
явищ в релігії XX
XXI ст.ст.

2. Розкрийте зміст і форми нетрадиційних релігій.

3. Назвіть особливості і причини секуляризаційних
процесів в Україні.

4. Поясніть, чому, на Ваш погляд, послідовниками
нетрадиційних релігій є переважно молодь.

5. Обґрунтуйте причини синтетичності, синкрети­
чності і еклектичності неорелігій.

6. Поясніть, чому нетрадиційні релігії висувають на
перший план емоціпно-психологічний аспект, екстра­
вагантність зовнішнього вигляду і культової практики.

7. Проаналізуйте відомі Вам наслідки діяльності но­
вітніх нетрадиційних релігійних організацій на Україні.

8. Назвіть і прокоментуйте особливості нових релі­
гійних течій та організацій в Україні.


17*


Тематика рефератів

1. Неохристиянство в Україні: витоки, сутність, форми.

2. Особливості та класифікація нових релігійних те­
чій на Україні.

3. Релігії орієнталістського напряму (Товариство
Свідомості Крішни, послідовники Саї Баби, Омо-
центр, Аум Сінрікьо
на вибір студента).

4. Виникнення та розвиток езотеричних об'єднань.

5. Сапєнтологічні рухи (Діанетика, Християнська
Наука, Наука Розуму
на вибір студента).

6. Нові релігійні течії в контексті дегуманізації євро­
пейської культури.

Література

1. Балагушкин Е. Г. Критика современньїх нетрадици-
онньїх религий. Истоки, сущность, влияние на молодежь. —
М., 1983.

2. Гуревич П. С. Нетрадиционньїе религий на Западе и
восточньїе религиозньїе культьі. — М, 1985.

3. Петрик В. М., Ліхтенштейн Е. В., Сьомій С. В. та ін.
Новітні та нетрадиційні релігії, містичні рухи у суспільно-
політичній сфері України. Монографія (Навч. посібник). —
К., 2002.

4. Колодний А. М. РУН віра (Рідна Українська Націона­
льна віра). — К., 2002.

5. Дудар Н. П., Пилипович П. О. Нові релігійні течії:
український контекст (огляд, документи, переклади). — К.,
2002.

6. Митрохин Л. Н. Религий «Нового века». — М., 1985.

7. Религиоведение: Учебное пособие / Под ред. П. К.
Лобазова. — Харьков, 2004.

8. Релігієзнавчий словник / Під ред. А. Колодного,
Б. Ломовика—К., 1996.


 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти