ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Старослов’янізми у складі української мови

Старослов’янська мова – найдавніша літературно-писемна мова слов’ян. Належить до південнослов’янських мов (це мертва мова). В основі старослов’янської мови лежить південно-македонський діалект давньоболгарської мови. Виникла в ІХ ст. внаслідок місіонерської діяльності Кирила і Мефодія, які разом з учнями переклали старослов’янською з грецької мови християнські церковні книги. Після 988 р. разом із запровадженям християнства старослов’янська мова поширилася і в Київській Русі.

Старослов’янізми – слова запозичені із старослов’янської мови. Чимало старослов’янізмів утратили свої давні ознаки, наприклад, буква, палата, совість. Проте багато старослов’янізмів зберігають свої південнослов’янські риси в фонетиці й словотворі. Фонетичні ознаки старослов’янізмів: неповноголосні звукосполучення -ра-, -ла-, -ре-, -ле- між приголосними (враг, глава, злато); буквосполучення жд відповідно до українського ж (вождь, нужда); в) початкові є, ю відповідно до українських о, у (єдиний, юнак, юродивий) та ін. Словотворчі (морфологічні) ознаки старослов’янізмів: а) іменникові суфікси -знь (боязнь), -тель (мислитель), -ств-о (братство), -ин-я (гординя), -тв-а (битва), -тай (глашатай); б) дієприкметникові суфікси -ащ-, -ящ-, -м-ий- у прикметниках (грядущий, роботящий, знайомий); в) префікси воз- (возвеличувати), со- (соратник), пре- (премудрий), пред- (предтеча); г) структурні компоненти складних слів благо- (благословити), град- (Новоград), добро- (добродушний), зло- (злочин) та ін. Порівняно з росйською мовою українська літературна мова засвоїла значно менше старослов’янізмів. Частина старослов’янізмів стала словами загальновживаними, стилістично нейтральними: багатство, єдиний, область, учитель.

Більша частина старослов’янізмів використовується із стилістичною метою: для надання мові піднесеного, урочистого чи зниженого – гумористичного, іронічного або сатиричного забарвлення.

 

 


Тема 7. ЛЕКСИКА СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

З ПОГЛЯДУ ВЖИВАННЯ

Динаміка лексичного складу української мови

Лексичний склад української мови, як і будь-якої іншої, безперервно розвивається, що зумовлено таким же безперервним розвитком людського суспільства. Поява у мові нових або розширення значень існуючих слів викликається потребою людини називати нові предмети, явища, поняття. І навпаки, зникнення старих предметів, явищ, понять зумовлює випадіння з ужитку слів, що їх позначали. Поява нових і втрата старих слів – два процеси, що діють у мові постійно. Причому перший з них випереджує другий: у мові нових слів завжди з’являється більше, ніж зникає старих.

Обидва процеси характеризуються поступовістю, довготривалістю. Нові слова або окремі нові значення давніх слів набувають поширення, стають активно використовуваними в житті і діяльності людей звичайно не відразу, а протягом певного часу. Так само не відразу виходять із загального вжитку й старі слова або їх окремі значення: дедалі рідше використовуючись, вони поступово зникають із словникового складу мови.

Таким чином, у мові в будь-який період її існування можна виділити два шари лексики: активний і пасивний.

 

Активна лексика сучасної української літературної мови

До активної лексики СУЛМ належать звичайні, без помітної новизни або застарілості сучасні слова. Щодо поширеності вживання вони поділяються на дві великі групи:

1) загальнонародні слова, вживані в усіх стилях писемного і усного різновидів української літературної мови, використовувані в усіх жанрах сучасної художньої літератури, в народній творчості, в публіцистичних, науково-популярних, суспільно-економічних і наукових працях: жити, любов, думати, хліб, мудрий, совість, день…

2) широковживані в різних галузях науки і мистецтва, техніки і виробництва терміни і номенклатурні слова: синтагма, фонема, омонім, катет, електрон… Подібні слова активно використовуються лише в окремих спеціальних різновидах мовної діяльності, тому вони можуть бути зрозумілі й не всім носіям української літературної мови.

Поряд з активною лексикою мови існує активний запас слів окремих її носіїв – це слова, які не тільки зрозумілі, а й активно використовуються в мовній діяльності окремої особи.

 

Пасивна лексика української мови

До пасивної лексики СУМ належать слова, які рідко вживаються її носіями в повсякденному спілкуванні. Пасивну лексику теж можна поділити на дві групи. До першої з них належать застарілі слова, які вже вийшли або виходять із звичайного вжитку в літературній мові внаслідок того, що відпадає або вже відпала потреба користуватися ними при називанні предметів, явищ, подій сучасної дійсності. До другої – нові слова, які недавно виникли і ще не стали загальновживаними або активно ще не використовуються у мові.

Таким чином з погляду активності і повсякденного вживання у лексичному складі СУЛМ розрізняють слова: а) звичайні, сучасні; б) застарілі, або архаїзми; в) нові, або неологізми.

Застарілі слова

Застарілими слова стають внаслідок постійного процесу старіння, архаїзації якоїсь частини словникового складу.

Склад застарілої лексики неоднорідний. Насамперед у ньому розрізняють слова за ступенем їх архаїзації. Одну групу застарілих слів становлять ті, що зовсім вийшли з мовного вжитку і не побутують у СУЛМ: братана – дочка брата; гудець – музикант… Ці слова незрозумілі носіям мови без відповідних пояснень і довідок.

До іншої групи застарілої лексики належать слова, що в СУЛМ вживаються рідко, наприклад: боярин, воістину, мушкет… Ці слова здебільшого зрозумілі носіям української мови.

Одні слова переходять з активної лексики до пасивної у зв’язку з тим, що зникають з побуту й життя людського суспільства позначувані ними предмети, події, явища. Тут діють позамовні фактори. Цю групу застарілих слів називають матеріальними архаїзмами – інша назва, якою ми будемо користуватись –історизми (чернь, тисячник, осаул, ратище, чинш…).

Інші слова переходять з активного словника у пасивний через витіснення їх рівнозначними словами, що з тих чи інших причин виявилися більш прийнятливими для називання тих самих явищ, подій, предметів… Процес цей зумовлений дією внутрішніх факторів мови. Це є стилістичні архаїзми (або власне архаїзми: зигзиця – зозуля, ректи – говорити, рать – військо…).

Стилістичні архаїзми можа поділити на лексичні, тобто такі, до яких є сучасні синоніми (десниця – права рука; перст – палець), і на семантичні – слова, в яких поряд з активно вживаними в СУЛМ значеннями є значення застарілі (колода – 1) великий кусок зрубаного дерева; 2) (заст.) вулик; живіт – 1) частина тіла; 2) (заст.) життя.

 

Неологізми

Неологізм – слово або мовний зворот, створені для позначення нового предмета чи вираження нового поняття (модем, принтер, євро). Кожне нове слово, що постає у мові, спочатку являє собою неологізм, а набувши широкого вжитку, входить в активний словниковий склад мови, перестає бути неологізмом.

Крім неологізмів загальномовних, або лексичних, виділяються неологізми індивідуальні, створені авторами художніх творів. Це неологізми стилістичні(злотоцінно, яблуневоцвітно, трояндно).

 

Територіальні діалектизми

В СУМ є велика група слів, поширення яких обмежується певною територією. Це так звані територіальні діалектизми.

Залежно від того, в якому відношенні територіальні діалектизми стоять до загальнонародного словника, їх поділяють на три основні групи: лексичні,етнографічні та семантичні.

Лексичні діалектизми – слова, що позначають поняття, для вираження яких у загальнонародній мові вживаються інші слова: картопля – бараболя, крумплі, бульба; бур’ян – хопта; відро – путня.

Етнографічні діалектизми – це назви місцевих реалій і понять, що не відомі або не використовуються поза межами певного говору чи групи споріднених говорів. З цієї причини етнографічні діалектизми не мають відповідників у загальнонародній мові, а означувані ними реалії передаються описово або позначаються тими самими словами, що й у говорах: колиба, трембіта, кептар…

Семантичні діалектизми – слова загальнонародної мови, які в місцевих говорах відрізняються значенням і сферою вживання. Таким чином, поза контекстом такі слова не сприймаються як відхилення від загальнонародної норми: верх – димар; година – гарна погода…

 

 

Тема 8. ЛЕКСИКА СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти