ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Сеньйораж та монетаризація бюджетного дефіциту.

Сеньйораж та монетаризація бюджетного дефіциту.

Фіскально-бюджетна політика — це сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних витрат.

Основними функціями фіскально-бюджетної політики є:

— вплив на стан господарської кон'юнктури;

— перерозподіл національного доходу;

— накопичення необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм.

Дефіцит державного бюджету — це перевищення видатків бюджету над його доходами.

Він становить основну причину інфляції. Однак дефіцит державного бюджету не є небезпечним для економіки загалом, якщо перебуває на рівні 2—3 % ВНП. У протилежному випадку він негативно відображається на формуванні грошової, кредитної систем і всієї економіки загалом.

Джерелами покриття дефіциту державного бюджету є:

— збільшення кількості грошей (емісія);

— збільшення випуску облігацій Міністерства фінансів (казначейства);

— скорочення валютних резервів центрального банку;

— позики в зовнішніх кредиторів.

Унаслідок монопольного права друкування грошей уряд отримує дохід, що називається сеньйораж.

Покупцями облігацій Міністерства фінансів (казначейства) можуть бути:

— центральний банк;

— комерційні банки;

— домашні господарства;

— іноземці (як приватний, так і суспільний сектори).

Купівля центральним банком державних боргових зобов'язань називається монетизацією бюджетного дефіциту. Монетизація дефіциту державного бюджету призводить до інфляції. У країнах з високою інфляцією населення, зазвичай, не купує нових державних боргових зобов'язань, валютні резерви центрального банку вичерпані, тому держава фінансує бюджетний дефіцит через емісію.

 

Грошові реформи, їх цілі та види.

Серед комплексу заходів щодо оздоровлення і впорядкування грошовогоюбороту особливе місце займають грошові реформи. Грошова реформа єскладовим елементом антиінфляційної політики і спрямовується на усуненнянаслідків інфляції. Грошові реформи являють собою повну чи часткову перебудову грошовоїсистеми, яку проводить держава з метою оздоровлення грошей, чиполіпшення механізму регулювання грошового обороту стосовно новихсоціально-економічних умов. Головною функцією грошової реформи є стабілізація грошового обігу. Грошові реформи, що проводилися в різні часи в багатьох країнах, значновідрізнялися своїми цілями, глибиною реформування існуючих грошовихсистем, методами стабілізації валют, підготовчими заходами тощо, їхможна класифікувати за кількома ознаками. За глибиною реформаційних заходів можна виділити структурні або повнігрошові реформи та реформи часткового типу. Структурні (повні) грошові реформи проводилися при переході відбіметалізму до золотого монометалізму, від останнього до системипаперовогрошового чи кредитного обігу. В усіх цих випадках потрібно нетільки замінити один вид грошей на інший, а й здійснити істотніструктурні зміни в економіці, в державних фінансах, банківській івалютній системах тощо. Такі структурні зміни диктуються особливостяминових грошей, що запроваджуються в обіг, і повинні забезпечитипередумови для їх успішного функціонування. Такий же характер мають грошові реформи, що проводяться при створеннінових держав. У цих випадках потрібно не тільки створити нові гроші ісистему їх обороту, а й відповідним чином реструктурувати економікунової країни, щоб вона могла забезпечити самостійне функціонування новоїгрошової системи. У країнах, що виникли на терені СРСР, структурнезавдання ще ускладнилося, оскільки потрібно було перевести економіку зкомандно-адміністративних засад на ринкові. Прикладом повної грошової реформи є реформа, проведена в Росії в1895—1897 рр., грошова реформа в радянській Росії в 1922—1924 рр.,грошова реформа в Україні в 90-ті роки. Реформи часткового типу торкаються тільки самої організації грошовогообороту і зводяться до зміни окремих елементів грошової системи. Самабаза грошової системи та структура економіки і грошово-кредитнихвідносин залишаються незмінними. За таких реформ найчастіше змінюєтьсямасштаб цін, вид та номінал грошових знаків, механізм емісії грошейтощо. У сучасних умовах, коли в усіх країнах запроваджені неповноціннігроші, що мають здатність до швидкого знецінення, реформи частковоготипу проводяться досить часто, є найбільш типовими у світовій практиці.Найбільш показовими реформами цього типу були грошові реформи 1947 та1961 рр. у СРСР. Ці реформи, у свою чергу, можна класифікувати за повнотою здійснюванихзмін у грошовій системі. Це формальні реформи, за яких купюри одногозразка замінюються на купюри іншого зразка, а масштаб цін (величинагрошової одиниці) не змінюється; деномінаційні реформи, за яких такожми, за яких такожздійснюється деномінація грошей у бік збільшення грошової одиниці(масштабу цін). За порядком введення в обіг нових грошей розрізняють одномоментнігрошові реформи та реформи паралельного типу. За одномоментних реформ введення нових грошей в обіг здійснюється закороткий строк (7—15 днів), протягом якого технічно можливо обмінятистарі гроші на нові. За реформ паралельного типу випуск в оборот нових грошових знаківздійснюється поступово, паралельно з випуском старих знаків і вонитривалий час функціонують одночасно і паралельно. Нерідко грошові реформи мають ознаки всіх розглянутих типів, наприкладгрошова реформа в Росії в 1922—1924 рр., грошова реформа в Україні в1992—1996 рр. та ін. Успішне проведення грошовоїреформи вимагає відповідної підготовки: нагромадження золотовалютних іматеріальних резервів, припинення чи значне зменшення темпів зростаннягрошової маси, оздоровлення державних фінансів, поліпшення структурисуспільного виробництва, збалансування ринку тощо.

 

Суть, форми прояву, причини та наслідки інфляції

Інфляція - це знецінення нерозмінних на золото грошей внаслідок надмірного випуску і переповнення ними каналів обігу. Зовні вона проявляється у зростанні загального рівня цін та зниженні купівельної спроможності грошей, знеціненні національних грошей.

Головною формою прояву інфляції стало знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів, зокрема золота, тобто падіння купівельної спроможності грошової одиниці. Якщо цей процес набуває затяжного характеру, то поглиблюється розрив між рівнями цін на внутрішньому ринку країни та на ринках інших країн і світовому ринку в цілому. Виникає знецінення національних грошей щодо іноземної валюти. Це призводить до зниження валютного курсу національних грошей, що теж є проявом інфляції.

Інфляція не виникає раптово, а розвивається поступово, як тривалий процес, який можна розподілити на три етапи:

• темпи зростання цін (інфляції) відстають від темпів збільшення

грошової маси в обігу;

• темпи зростання цін значно випереджають темпи зростання грошової маси в обігу;

• зростання цін набирає нерівномірного стрибкоподібного характеру, коли темпи зростання цін то випереджають темпи зростання грошової маси, то відстають від них.

Наслідки інфляції

Інфляція має ряд наслідків у соціальній і економічній сферах.

У соціальній сфері - інфляція створює передумови для перерозподілу доходів між найманими працівниками та підприємцями на користь останніх. Зростання товарних цін спричинює збільшення прибутків підприємців і зменшує доходи робітників, населення, які змушені купувати ці товари.

Але в дійсності це не завжди так. Адже підприємці не тільки, продають, а й купують товари за зростаючими цінами, а працівники не тільки купують товари, а й продають свій товар - робочу силу, ціна на яку в період інфляції теж зростає. Тому виграш чи витрати можуть мати обидві сторони.

Якщо ціни на товари, що продає підприємець, зростають повільніше, ніж ціни на товари, які він купує, то він зазнає збитків. Якщо заробітна плата працівника збільшується відповідно чи швидше за зростання цін на товари споживання, то його матеріальне становище не зміниться або навіть поліпшиться. Все залежить від здатності суб'єктів захистити свої доходи, досягти їх зростання.

Проте є соціальні групи населення, які не можуть захистити себе від втрат внаслідок інфляції. Це пенсіонери, особи, що живуть за рахунок виплат по соціальному страхуванню, студенти.

Особливо негативно впливає інфляція на матеріальне становище людей похилого віку, що живуть за рахунок своїх збережень. Унаслідок інфляції ці збереження помітно знецінюються.

В економічній сфері інфляція впливає на розвиток виробництва, торгівлю, кредитну й грошову систему, платіжний баланс.

Інфляція зумовлює посилення хаотичності розвитку суспільного виробництва, позичкові капітали спрямовуються переважно в галузі з швидким зростанням цін і виходять з інших галузей, де може настати застій і занепад виробництва, часті стрибки цін посилюють ризик інвестицій, що виникає, скорочення нових капіталовкладень. В період інфляції ціна робочої сили нерідко зростає повільніше, ніж ціна засобів виробництва, і застосування ручної праці виявляється вигіднішим, ніж застосування техніки.

Скорочуючи платоспроможний попит населення, інфляція зумовлює звуження ринку збуту товарів споживання, викликає затоварення ринків.

В умовах інфляції економічним суб'єктам невигідно зберігати свої активи в грошовій формі. Власники грошей не будуть вкладати їх у банки, якщо депозитний процент не компенсує інфляційних витрат. Якщо ж банки збільшуватимуть процент, то це призведе до подорожчання банківських кредитів, внаслідок чого скоротиться попит на них.

Всі ці наслідки інфляції спостерігалися і в Україні. Починаючи з 1988-89 рр.. коли інфляція стала переростати в галопуючу, знизився життєвий рівень людей, виникло безробіття, розвинулись бартерні операції, зріс рівень позичкового процента, знизився курс карбованця, зросли спекулятивні торгові операції, з країни вивозились найдефіцитніші товари.

 

Інфляція та її види.

Інфляція – це зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національно грошової одиниці. Іншими словами, зростають ціни на продукти харчування, одяг, підвищується квартирна плата тощо. При цьому ціни різних товарів можуть зростати неоднаковими темпами. Проте не слід думати, що обов’язково підвищуються ціни на всі товари й послуги. У роки помірної інфляції ціни на окремі товари можуть навіть знижуватися. Зростання цін свідчать, що гроші знецінюються: за грошову одиницю можна купити дедалі меншу кількість товарів.

Найбільш науково обґрунтованою та оптимальною на наш погляд, є класифікація видів інфляції за чотирма ознаками

> залежно від можливості передбачити зростання цін;

> залежно від типу економічної системи;

> за темпами знецінення грошей;

за чинниками, що спричиняють інфляційний процес.

Залежно від можливості передбачення зростання цін розрізняють ***очікувану і ***неочікувану інфляцію.

o Очікувана інфляція спричиняється певними тенденціями в економіці або заходами, запланованими державою. Тому учасники ринкового процесу її очікували і захистилися від її згубного впливу.

o Неочікувана інфляція несподівана для економічних суб'єктів тобто є результатом непередбачених змін у сукупному попиті та сукупній пропозиції.

Залежно від типу економічної системи розрізняють ***приховану та ***відкриту інфляцію.

*** Прихована інфляція має місце, якщо загальна економічна нерівновага між грошовим попитом та пропозицією виникає в економічній системі, де існує загальний державний контроль за виробництвом, цінами та всім суспільним відтворенням. Це неминуче супроводжується не просто деформаціями ринкових механізмів, а їх руйнацією, глибина якої залежить від форм та методів регулювання.

Для такої економічної системи характерне не підвищення цін, а зростання дефіциту товарів, підвищення витрат на пошуки та втрати часу на вимушене очікування у чергах, що веде до появи "прихованої інфляції".

*** Відкритою називають інфляцію, якщо загальна економічна нерівновага між суспільним попитом та пропозицією виявляється у підвищенні цін. Така інфляція заснована на дії ринкового механізму в економічній системі. Хоча вона і деформує його, але не руйнує остаточно, оскільки механізм ринку продовжує працювати і надсилає його суб'єктам цінові сигнали для відповідної реакції.

У процесі розгляду інфляції як системного утворення, окрім такого напрямку її дослідження, як аналіз форм вияву, важливим є і вивчення такої характеристики інфляції, як її інтенсивність, яка визначається темпами втрати грішми своєї купівельної спроможності.

Залежно від рівня інтенсивності знецінення грошей відкрита інфляція поділяється на: - повзучу, - галопуючу, - гіперінфляцію.

* Повзуча інфляція спостерігається тоді коли, темпи зростання цін не перевищують 10% на рік.

Вона характеризується надмірною емісією і прискореним накопиченням грошової маси в каналах обігу без помітного підвищення цін.

* Галопуюча інфляція настає тоді, коли темпи зростання цін досягають 10-100% на рік.

Залежно від причин, що спричиняють інфляційний процес, можна виділити багато видів інфляції. Проте на практиці всі ці причини часто діють одночасно, накладаючись одна на одну. Тому чітко вичленити такі види інфляції практично неможливо або їх можна перерахувати безліч (наприклад, інфляція попиту, податкова інфляція, імпортована інфляція тощо). В теорії грошей допускається вужча класифікація причин, які викликають інфляцію. Мається на увазі інфляція попиту, яка викликана в переважно монетарними чинниками, та інфляція витрат, що розвивається під впливом зазвичай немонетарних чинників.

* Інфляція попиту характеризується надмірним зростанням товарного попиту порівняно з пропозицією, якщо при цьому не відбувається підвищення пропозиції, зростання попиту компенсується підвищенням цін, а отже, зростає і рівень інфляції. У зв'язку з тим, що визначальним чинником цієї інфляції є зростання пропозиції грошей, її ще називають монетарною інфляцією. Інфляційний процес може відбуватись і під впливом цілої низки немонетарних чинників. Йдеться про інфляцію витрат, що спричиняється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат, її Ще називають інфляцією пропозиції. Це передусім зростання заробітної Плати, витрат на енергетичні й сировинні ресурси, а також зниження продуктивності праці, посилення монополізації виробництва і ринку, зростання у структурі виробництва галузей із сповільненими темпами підвищення продуктивності праці (наприклад послуг), з високою часткою витрат на заробітну плату та низкою питомою вагою виробництва предметів споживання, високі непрямі податки тощо

42-47. Державне регулювання грошової сфери…

Державне регулювання грошової сфери в ринковій економіці означає сукупність заходів, які проводить держава в грошовому обігу з метою забезпечення сталості національної валюти, стримування інфляційного процесу і гнучкого забезпечення грошовою масою потреб сфери обігу.

Головним об'єктом грошово-кредитного регулювання з боку національного банку є наявна готівкова та безготівкова маса в економіці.

Головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки – міністерства фінансів, економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада.

Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які є орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговельний баланси, рівень зайнятості та ін.).

Верховна Рада крім того регулярно заслуховує доповіді голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.

В умовах ринкової економіки всім суб'єктам грошової сфери надається відносна самостійність у здійсненні операцій з кредитування та розрахунково-касового обслуговування.

 

48. Характеристика державного кредиту.

Державний кредит представляє відносини вторинного розподілу вартості валового суспільного продукту і частини національного багатства. У сферу держкредитних відносин підпадає тільки частина доходів і грошових фондів, сформованих на стадії первинного розподілу. Звичайно ними є тимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій.

Формування додаткових фінансових ресурсів держави за рахунок вільних коштів - це одна сторона державних кредитних відносин. Другою стороною виступають фінансові зв'язки, обумовлені зворотністю і оплатністю коштів, додатково мобілізованих державою. Виплата доходів кредиторам забезпечується за рахунок бюджетних надходжень. При цьому інтереси платників податків не збігається з інтересами власників державних цінних паперів.

Доцільність використання державного кредиту для формування додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту визначається значно меншими негативними наслідками для державних фінансів і грошового обігу країни в порівнянні з монетарними прийомами (наприклад, емісією грошей) балансування доходів і витрат уряду. Це досягається на основі переміщення попиту від фізичних і юридичних осіб до урядових структур без збільшення сукупного попиту і кількості грошей у обігу.

Можливість існування державного кредиту випливає з особливостей формування і часу використання доходів одержуваних фізичними і юридичними особами.

При державному кредиті відбувається формування додаткових фінансових ресурсів у руках політичної надбудови. Тому державний кредит виражає частину фінансових відносин суспільства. Ця обставина не допускає вільного поводженя з позичковим фондом країни і залучення частини банківських ресурсів до фінансування урядових витрат.

Державний кредит може бути зовнішнім і внутрішнім. Основна частка державних витрат здійснюється в національній валюті, тому переважний розвиток одержує внутрішній державний кредит. Але широкий міжнародний поділ праці, обмін технологіями і науково-технічними ідеями, надання фінансової допомоги іноземним державам - усе це обумовлює інтенсивний розвиток міжнародного державного кредиту. Функціонування державного кредиту веде до утворення державного боргу. Загальний державний борг представляє всю суму випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи нараховані відсотки, що повинні бути виплачені за цими зобов'язаннями. Поточний державний борг складають витрати по виплаті доходів кредиторам за всіма борговими зобов'язаннями держави і по погашенню зобов'язань, термін оплати яких уже настав.

Державний борг є характеристикою результативності всіх зроблених держкредитних операцій. Його абсолютна величина, динаміка і темпи зміни відобржають стан економіки і фінансів країни, ефективність функціонування державних структур.

Державний кредит є джерелом збільшення грошових доходів у власників цінних паперів і вкладників ощадбанків, що досягається за допомогою виплати відсотків і виграшів по державних позиках і внескам в ощадних установах. Це повною мірою відноситься і до юридичних особ. Вкладаючи кошти в цінні папери держави, вони не тільки організують нагромадження коштів для проведення великих інвестицій у виробництво і соціальну сферу, але і можуть розраховувати на значний додаток до вкладених в позики коштів щорічно чи під час погашення облігацій позик.

До нетрадиційних механізмів комерційного кредиту в господарській практиці можна віднести кредитування за контрактом типу франчайзинг. Це зумовлено тим, що, коли мале підприємство не має достатньо власних коштів, франчайзер (власник товарного знаку) може кредитувати його на пільгових умовах або виступити у ролі гаранта його кредитування перед комерційним банком.

50. Характеристика споживчого кредиту.Споживчий кредит – це кредит, який надається фізичний особам напридбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і якийповертається в розстрочку. Сутнісна ознака споживчого кредиту –кредитування кінцевого споживання. Споживчий кредит дає змогу населеннюспоживати товари і послуги до того, як споживачі спроможні їх оплатити.Тим самим споживчий кредит забезпечує підвищення життєвого рівняспоживачів. У макроекономічному плані споживчий кредит збільшує сукупнийплатоспроможний попит на предмети споживання і послуги, що стимулюєрозширення обсягів їх виробництва. Головними параметрами споживчого кредиту є: доступність кредиту; величина відсоткової ставки; строки надання і погашення; здатність позичальника повернути кредит. Суб’єктами споживчого кредиту є банки і торгівельні заклади (кредитори)та населення (позичальники). Традиційне кредитування фізичних осібздійснюється переважно ощадним та іпотечними банками. Споживчий кредит є формоюдопомоги торговельним закладам у збуті (продажу) товарів. При цьомукожна торгівельна організація має знайти оптимальне поєднання прямогопродажу товарів за гроші (готівково чи безготівково) і продажу врозстрочку. До числа суб’єктів споживчого кредиту належать також й небанківськікредитні установи. Об’єктом споживчого кредиту є витрати, пов’язані із задоволенням потребпов’язані із задоволенням потребнаселення. Заведено поділяти ці витрати на дві групи: витрати на задоволення потреб поточного характеру (придбання товарів вособисту власність); витрати на задоволення потреб (поточного) капітального абоінвестиційного характеру (будівництво житла, утримання нерухомогомайна). Особливістю споживчого кредиту є те, що основною гарантією його наданнявиступають сталі постійні грошові доходи даної фізичної особи —позичальника. Історично першою формою споживчого кредиту була так звана “талі трейд” –торгівля в розстрочку, яка почала розвиватись в Західній Європі ще уXVIIIстрозвитку споживчої сфери. До споживчих кредитів відноситься надзвичайно широкий набір видів позик.У самому загальному плані виділяють товарні і грошові споживчі кредити.Товарний споживчий кредит пов’язаний із продажем товарів тривалогокористування в кредит (з розстрочкою платежу). Грошовий споживчий кредит– це надання банківськими або небанківськими кредитними установами позикфізичним особам на задоволення їх споживчих потреб.

 

Рис. 11.7. Структура відносин споживчого кредитування

Рис. 11.8. Основні цілі споживчого кредиту

 

Рис. 11.9. Класифікація споживчого кредиту

У країнах Західної Європи і США кредити на виплату поділяються на прямі і непрямі банківські споживчі кредити.

1. Прямі – кредити без посередництва торговельних фірм. Наприклад, у ФРН банки видавали клієнтам-позичальникам кредитні чеки на круглі суми (10–20–50 марок) для оплати товарів торговельним фірмам, які у свою чергу отримували у банку готівку або перерахування на поточні рахунки.

2. Кредити з поручництвом торговельних фірм передбачають те, що банк укладає договір із торговельною фірмою про кредитування її покупців у межах певної суми, а фірма бере на себе поручництво за борговими зобов'язаннями позичальників перед банком і укладає договір з покупцями, де визначаються сума кредиту, його умови і строки погашення.

Рис. 11.10. Переваги та недоліки споживчого кредиту

За допомогою споживчого кредиту реалізовують товари тривалого використання (автомобілі, меблі, побутову техніку). Строк кредиту становить від трьох років, відсоток – від 10 до 20 %. Населення промислово розвинутих країн витрачає від 10 до 20 % своїх щорічних доходів на покриття споживчого кредиту. У випадку несплати за ним майно вилучається кредиторами.

банківських кредитів фізичним особам – усе це зумовило різке зростання попиту на імпортовані товари довгострокового вжитку та легкові автомобілі вітчизняного й іноземного виробництва.

51. Необхідність кредиту в ринковій економіці.
Виник кредит в сфері товарн. обміну, коли продукти починають вироблятися не для внутрішнього споживання, а для обміну або продажу. Він розвивався на основі функції гр. як засобу обігу. З його появою гр. стали виконувати функцію засобу платежу, полегшуючи реалізацію товарів. За допомогою К. товаровиробник розширював вир-во, коли коштів не вистачало, при організації власного вир-ва або його початку. Передумови К: 1) необхідність акумуляції тимчасово вільної вартості для надання її в позику, 2) довіра 3) збіг ек. інтересів кредитора і постачальника через переговори. Укладають угоду, визначають розмір і термін позички, %. 4) матеріальна відповідальність учасників. Тому вони повинні бути юридично самостійними. 5) отримання регулярних доходів для погашення К.: виручка від реалізації товару, з\пл тощо. Причини К: нерівномірність кругообігу К, сезонні та постійні коливання. (графіки)
Сезонні під-ва – с\господ, під-ва з вилову риби, заготівлі лісу тощо. Несезонні – горна, металургійна промисловість тощо. Потреба в оборотному капіталі протягом року постійно коливається. Визначають його середню потребу на підставі сер. величин. Ці коливання є однією із причин необхідності кредиту. К – балансуюче
до суми капіталу, наданого в позичку, помножене на 100. Інтервал часу, до якого застосовується % ставка – період нарахування %%. (рік, кв). Рівень % під впливом конкуренції на ринку позичкового капіталу, залежить від його попиту і пропозиції. Існує ринкова норма % - в даний момент на гр. ринку, середня норма % - на певний період. Чинники рівня норми %: норма прибутку; рівень нагромадження і заощадження; масштаб вир-ва; різниця між внутрішній та зовнішнім боргом держави; циклічність коливань вир-ва; сезонність вир-ва та реалізації продукції; темпи інфляції; повернення К; рівень % ставок ЦБанку; міжнар. переливи капіталу. Існують різні способи нарах. %: на євроринку вважається Лондонська міжбанківська ставка пропозиції (ЛІБОР), % на %, фіксована ставка та “плаваюча”. Функції позичкового %: 1) розподіл прибутку – раціональне тимчасове використання К. для отримання доходу та на сплату % і одержання власного прибутку. 2) збереження позичкового капіталу - повернення суми кредитору. Роль: 1) % сприяє ефективному використанню К., зміцнює комерційні та господарські розрах. 2) збільшення доходів банків, зміцнення їх стійкості. 3) ефективне використання суб’єктами власних коштів 4) стимулює заощадження в банки, зберігає гр. від знецінення, є додатковим доходом населення. Види %: 1) облігаційний – норма прибутковості по борговим ЦП, вище депозитних. Диференціація по рейтингу емітенту облігацій, по терміновості облігацій. 2) Банківський - а) депозитний - вкладникам, основа: термін депозиту (чим вище термін, тим вище %) б) % ставки по К, які видаються. Критерії: термін К., сума, якість забезпечення, хар-р відношень із клієнтом в) при встановленні базової - банки беруть до уваги рівень інфляції, ступінь ризику, розмір офіційного % НБУ. 3) офіційна ставка НБУ - вона є орієнтиром для визначення всіх інших ставок, виділяє кредити комбанкам, показує політику НБУ «дорогих» або «дешевих» грошей., встановлює облікову і ломбардну ставку.

52. Суть та еволюція кредиту. Об’єкти та суб’єкти кредитних відносин Кредит походить від латинського “creditum”, що означає “позика”,“борг”. Цей термін також перекладається як “вірю”, “довіряю”. А томукатегорія кредиту переважно розглядається економічною наукою як довіраоднієї особи до іншої, на підставі якої у позику надається певна вартість угрошовій або товарній формі на тимчасове користування за відповідну плату.Таке визначення містить найбільш загальні характеристики, що розкриваютьзміст кредиту. При визначенні цієї економічної категорії необхідноакцентувати увагу на таких основних ознаках: 1. кредит необхідно розглядати як обгрунтований на довірі специфічний тип економічних відносин: 2. економічною основою кредиту є мобілізація й нагромадження тимчасово вільних коштів і формування з них позичкового капіталу; 3. кредит представляє акт передачі кредитором певної суми капіталу у тимчасове користування позичальнику на умовах повернення та платності. Отже, сутність категорії кредиту можна визначити у такій дефініції:кредит ( це економічні відносини, що виникають між кредитором іпозичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів тавикористання їх на умовах повернення і платності. Для кредиту в ринковій економіці характерні такі ознаки: по-перше, позичальниками у більшості виступають суб’єктигосподарювання, кредиторами ( переважно банки; по-друге, гроші видані в позику, використовуються позичальником яккапітал; по-третє, джерелом позичкового відсотку є прибуток на позичені кошти; по-четверте, використовується як гнучкий механізм переливання капіталуз одних галузей суспільного виробництва в інші та вирівнювання нормиприбутку. Отже, необхідність кредиту обумовлена тим, що в процесі кругообігуіндивідуальних капіталів в одних суб’єктів господарювання утворюютьсятимчасово вільні кошти, а в інших неухильно виникає в них потреба. Кредитсприяє розв’язуванню суперечності між тимчасовим осіданням коштів інеобхідністю їх ефективного використання. З допомогою кредиту банкиакумулюють тимчасово вільні кошти одних клієнтів (кредитори банка) з тим,щоб надати позику іншим клієнтам (дебітори банка). Залучені таким чиномгрошові кошти клієнтів складають основу кредиту. Об'єкти кредиту можуть передаватися одним суб'єктом іншому не тільки уформі позички, айв інших формах, зокрема прокату, лізингу, позики тощо. Уцих випадках відносини між суб'єктами теж мають ознаки кредитних, протереалізуються вони дещо по-іншому, ніж при передачі вартості в позичку.

Елементи К. відносин: 1) об'єкти - вартість, яка передається в позичку одним суб'єктом інш. в товарній або гр. формі (позичена вартість - реальна цінність за обсягом). 2) Суб'єкти - кредитори - учасники К. відносин, які мають власні вільні кошти і передають у тимчасове користування інш. суб'єктам. (фіз та юр особи, держава, банки) Та позичальники - учасники К. відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують позичку від кредиторів в тимчасове розпорядження.

53. Функції та роль кредиту.
Функція – вплив на зовнішнє середовище, який здійснюють усі форми і різновиди К, вони хар-ють призначення К., “роботу”, яку він виконує та його роль. Перерозподільна ф. – переміщення ресурсів між її окремими суб’єктами, секторами тощо на засадах повернення, тимчасово використовуються суб’єктами, не змінюючи їх первинного права власності. Значення: 1) переміщення гр. прискорює оборот капіталу, сприяє розширенню вир-ва 2) вільні кошти спрямовують через К. на продукцію з зростаючим попитом ? одержання вищих прибутків, технічного прогресу, ефективності вир-ва. Це ключова ф. Емісійна ф.- забезпечення потреб обороту в платіжних засобах, але ця ф. має багато сумнівів і сперечань, бо емісію гр. виконує банк. сис-ма. Ф. кредиту, що реалізується в гр. сфері, полягає в тому, що К. забезпечує найкращі передумови для ефективного регулювання обороту гр. в інтересах повного задоволення потреб ек. в платіжних засобах і підтриманні достатньої для ек. розвитку стабільності гр. К. розширює масу платіжн. засобів в обороті при виникненні потреби через комерційні векселі, банк. депозити, при прискоренні гр-кредитного мультиплікатора, рефінансування комбанків. Це забезпечують держ. органи монетарного управління. Контрольно-стимулююча ф – високий стимулюючий ефект і обмеженість адміністративного впливу на контрагента, глибокий ек. аналіз та його оцінка, його держ. позики та невиконання Урядом своїх зобов’язань з боку банків інтерес та вклади ресурсів скоротились. 1996 – відновлення споживчого К., надавався К. населенню під заставу рухомого майна ломбардами, та нерухомого – комбанками, продаж товару в розстрочку. 2000 – К. талановитій молоді на навчання в вищих закладах. Ком.банки надавали К. малим під-вам, які розвивались за рах. них, так і великим під-вам. НБУ підтримував їх, надавав К. комбанкам в розмірі статутного фонду. Держ. банки (Ощадбанки, АПБ “Україна”) теж допомагали кред. ресурсами. Але згодом вони почали відчувати фін труднощі через несвоєчасне повернення К. Але незважаючи на все під-ва, використовуючи власні кошти, кредити, нац. та ін. інвестиції поступово почали виходити з кризи, відновлювати вир-во і експортувати продукцію на зовнішній ринок. Поступово припинилось падіння обсягів вир-ва. З 2000 почалась його зростання, крива ВВП почала йти вгору.

 

54. ФОРМИ ТА ВИДИ КРЕДИТУ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ
Кредит-це економіч.відносини між юр. та фіз. особами і державою з приводу перерозподілу вартості на засадах поверненості,строковості, платності. Залежно від форми,в якій кошти передаються кредитором позичальнику розрізняють 2 форми кредиту-товарна і грошова. У товарній формі виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями коли покупці одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу. В сучасній економіці основна форма кредитних відносин-грошова. Залежно від суб'єктів кредитних відносин,їх організації та цільового призначення кредит поділяється на ряд видів:

1. Комерційний-це кредит, що його надає одне п-во іншому у вигляді продажу товарів чи послуг з відстрочкою платежу. Він прискорює товарообіг зменшує кількість грошей необхідних для обігу, робить грош. обіг більш еластичним.

2.Банківській-це кредит котрий надають і одержать банки. На відміну від комерц.кредиту він необмежений напрямками термінами і сумами угод,розширює еластичність кредиту. Банк. кредит поділяють на кредит в основні фонди, кредит в оборотні фонди,та кредит на споживчі цілі

3Споживчий –це кредит що надається підприємствами торгівлі та сервісних послуг населенню у вигляді товарів та послуг що продаються у кредит або на виплат. Реалізується через використання різних форм банківського і комерц. кредиту.

4Державний-це кредит,одним із суб'єктів якого є держава,як правило держава виступає позичальником, а її борг оформлюється у вигляді ЦП.

5Міжнародний це-кредит що обслуговує міграцію позичкового капіталу в царині МЕВ.Він в свою чергу може бути міждержавним, приватним,змішаним,коротко-,середньо- і довгостровим,комерц і банківським, кредитуванням зовнішньо торгівельних організацій,прямими інвестиціями тощо. Крім класифікації кредиту за формами та видами його розрізняють за строками користування позичками(коротко-,середньо- і довгостровий ),порядком надання(прямий та непрямий. Прямим є кредит,що надається юр. чи фіз. особі прямо без посередників. Коли ж між кредитором і позичальником є посередник ,то кредит називається непрямим.), забезпеченістю (забезпечений товарно матеріальними цінностями та незабезпечений(бланковий)),за сферами спрямування (у сферу вир-ва,у сферу обігу,у сферу споживання).

55. Характеристика банківського кредиту.Банківський кредит — це кредитні відносини, в яких однією із сторін (в

ролі позичальника чи кредитора) виступає банк.

 

Банківський кредит — найбільш розповсюджена форма кредиту. Саме банки

частіше всього надають позики суб'єктам, які потребують тимчасової

фінансової допомоги. За обсягом банківська позика значно більша від

позик, ідо видаються при інших формах кредитування.

 

Перша особливість банківського кредиту полягає в тому, що банк оперує не

стільки своїм капіталом, скільки залученими ресурсами. Позичивши гроші у

одних суб'єктів, він перерозподіляє їх, надаючи позики іншим юридичним

або фізичним особам.

 

Друга особливість полягає в тому, що банк позичає залучений капітал,

тимчасово вільні грошові кошти, покладені в банк господарюючими

суб'єктами на рахунки або депозити.

 

Третя

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти