ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Грошові реформи, їх цілі та види.

Серед комплексу заходів щодо оздоровлення і впорядкування грошовогоюбороту особливе місце займають грошові реформи. Грошова реформа єскладовим елементом антиінфляційної політики і спрямовується на усуненнянаслідків інфляції. Грошові реформи являють собою повну чи часткову перебудову грошовоїсистеми, яку проводить держава з метою оздоровлення грошей, чиполіпшення механізму регулювання грошового обороту стосовно новихсоціально-економічних умов. Головною функцією грошової реформи є стабілізація грошового обігу. Грошові реформи, що проводилися в різні часи в багатьох країнах, значновідрізнялися своїми цілями, глибиною реформування існуючих грошовихсистем, методами стабілізації валют, підготовчими заходами тощо, їхможна класифікувати за кількома ознаками. За глибиною реформаційних заходів можна виділити структурні або повнігрошові реформи та реформи часткового типу. Структурні (повні) грошові реформи проводилися при переході відбіметалізму до золотого монометалізму, від останнього до системипаперовогрошового чи кредитного обігу. В усіх цих випадках потрібно нетільки замінити один вид грошей на інший, а й здійснити істотніструктурні зміни в економіці, в державних фінансах, банківській івалютній системах тощо. Такі структурні зміни диктуються особливостяминових грошей, що запроваджуються в обіг, і повинні забезпечитипередумови для їх успішного функціонування. Такий же характер мають грошові реформи, що проводяться при створеннінових держав. У цих випадках потрібно не тільки створити нові гроші ісистему їх обороту, а й відповідним чином реструктурувати економікунової країни, щоб вона могла забезпечити самостійне функціонування новоїгрошової системи. У країнах, що виникли на терені СРСР, структурнезавдання ще ускладнилося, оскільки потрібно було перевести економіку зкомандно-адміністративних засад на ринкові. Прикладом повної грошової реформи є реформа, проведена в Росії в1895—1897 рр., грошова реформа в радянській Росії в 1922—1924 рр.,грошова реформа в Україні в 90-ті роки. Реформи часткового типу торкаються тільки самої організації грошовогообороту і зводяться до зміни окремих елементів грошової системи. Самабаза грошової системи та структура економіки і грошово-кредитнихвідносин залишаються незмінними. За таких реформ найчастіше змінюєтьсямасштаб цін, вид та номінал грошових знаків, механізм емісії грошейтощо. У сучасних умовах, коли в усіх країнах запроваджені неповноціннігроші, що мають здатність до швидкого знецінення, реформи частковоготипу проводяться досить часто, є найбільш типовими у світовій практиці.Найбільш показовими реформами цього типу були грошові реформи 1947 та1961 рр. у СРСР. Ці реформи, у свою чергу, можна класифікувати за повнотою здійснюванихзмін у грошовій системі. Це формальні реформи, за яких купюри одногозразка замінюються на купюри іншого зразка, а масштаб цін (величинагрошової одиниці) не змінюється; деномінаційні реформи, за яких такожми, за яких такожздійснюється деномінація грошей у бік збільшення грошової одиниці(масштабу цін). За порядком введення в обіг нових грошей розрізняють одномоментнігрошові реформи та реформи паралельного типу. За одномоментних реформ введення нових грошей в обіг здійснюється закороткий строк (7—15 днів), протягом якого технічно можливо обмінятистарі гроші на нові. За реформ паралельного типу випуск в оборот нових грошових знаківздійснюється поступово, паралельно з випуском старих знаків і вонитривалий час функціонують одночасно і паралельно. Нерідко грошові реформи мають ознаки всіх розглянутих типів, наприкладгрошова реформа в Росії в 1922—1924 рр., грошова реформа в Україні в1992—1996 рр. та ін. Успішне проведення грошовоїреформи вимагає відповідної підготовки: нагромадження золотовалютних іматеріальних резервів, припинення чи значне зменшення темпів зростаннягрошової маси, оздоровлення державних фінансів, поліпшення структурисуспільного виробництва, збалансування ринку тощо.

 

Суть, форми прояву, причини та наслідки інфляції

Інфляція - це знецінення нерозмінних на золото грошей внаслідок надмірного випуску і переповнення ними каналів обігу. Зовні вона проявляється у зростанні загального рівня цін та зниженні купівельної спроможності грошей, знеціненні національних грошей.

Головною формою прояву інфляції стало знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів, зокрема золота, тобто падіння купівельної спроможності грошової одиниці. Якщо цей процес набуває затяжного характеру, то поглиблюється розрив між рівнями цін на внутрішньому ринку країни та на ринках інших країн і світовому ринку в цілому. Виникає знецінення національних грошей щодо іноземної валюти. Це призводить до зниження валютного курсу національних грошей, що теж є проявом інфляції.

Інфляція не виникає раптово, а розвивається поступово, як тривалий процес, який можна розподілити на три етапи:

• темпи зростання цін (інфляції) відстають від темпів збільшення

грошової маси в обігу;

• темпи зростання цін значно випереджають темпи зростання грошової маси в обігу;

• зростання цін набирає нерівномірного стрибкоподібного характеру, коли темпи зростання цін то випереджають темпи зростання грошової маси, то відстають від них.

Наслідки інфляції

Інфляція має ряд наслідків у соціальній і економічній сферах.

У соціальній сфері - інфляція створює передумови для перерозподілу доходів між найманими працівниками та підприємцями на користь останніх. Зростання товарних цін спричинює збільшення прибутків підприємців і зменшує доходи робітників, населення, які змушені купувати ці товари.

Але в дійсності це не завжди так. Адже підприємці не тільки, продають, а й купують товари за зростаючими цінами, а працівники не тільки купують товари, а й продають свій товар - робочу силу, ціна на яку в період інфляції теж зростає. Тому виграш чи витрати можуть мати обидві сторони.

Якщо ціни на товари, що продає підприємець, зростають повільніше, ніж ціни на товари, які він купує, то він зазнає збитків. Якщо заробітна плата працівника збільшується відповідно чи швидше за зростання цін на товари споживання, то його матеріальне становище не зміниться або навіть поліпшиться. Все залежить від здатності суб'єктів захистити свої доходи, досягти їх зростання.

Проте є соціальні групи населення, які не можуть захистити себе від втрат внаслідок інфляції. Це пенсіонери, особи, що живуть за рахунок виплат по соціальному страхуванню, студенти.

Особливо негативно впливає інфляція на матеріальне становище людей похилого віку, що живуть за рахунок своїх збережень. Унаслідок інфляції ці збереження помітно знецінюються.

В економічній сфері інфляція впливає на розвиток виробництва, торгівлю, кредитну й грошову систему, платіжний баланс.

Інфляція зумовлює посилення хаотичності розвитку суспільного виробництва, позичкові капітали спрямовуються переважно в галузі з швидким зростанням цін і виходять з інших галузей, де може настати застій і занепад виробництва, часті стрибки цін посилюють ризик інвестицій, що виникає, скорочення нових капіталовкладень. В період інфляції ціна робочої сили нерідко зростає повільніше, ніж ціна засобів виробництва, і застосування ручної праці виявляється вигіднішим, ніж застосування техніки.

Скорочуючи платоспроможний попит населення, інфляція зумовлює звуження ринку збуту товарів споживання, викликає затоварення ринків.

В умовах інфляції економічним суб'єктам невигідно зберігати свої активи в грошовій формі. Власники грошей не будуть вкладати їх у банки, якщо депозитний процент не компенсує інфляційних витрат. Якщо ж банки збільшуватимуть процент, то це призведе до подорожчання банківських кредитів, внаслідок чого скоротиться попит на них.

Всі ці наслідки інфляції спостерігалися і в Україні. Починаючи з 1988-89 рр.. коли інфляція стала переростати в галопуючу, знизився життєвий рівень людей, виникло безробіття, розвинулись бартерні операції, зріс рівень позичкового процента, знизився курс карбованця, зросли спекулятивні торгові операції, з країни вивозились найдефіцитніші товари.

 

Інфляція та її види.

Інфляція – це зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національно грошової одиниці. Іншими словами, зростають ціни на продукти харчування, одяг, підвищується квартирна плата тощо. При цьому ціни різних товарів можуть зростати неоднаковими темпами. Проте не слід думати, що обов’язково підвищуються ціни на всі товари й послуги. У роки помірної інфляції ціни на окремі товари можуть навіть знижуватися. Зростання цін свідчать, що гроші знецінюються: за грошову одиницю можна купити дедалі меншу кількість товарів.

Найбільш науково обґрунтованою та оптимальною на наш погляд, є класифікація видів інфляції за чотирма ознаками

> залежно від можливості передбачити зростання цін;

> залежно від типу економічної системи;

> за темпами знецінення грошей;

за чинниками, що спричиняють інфляційний процес.

Залежно від можливості передбачення зростання цін розрізняють ***очікувану і ***неочікувану інфляцію.

o Очікувана інфляція спричиняється певними тенденціями в економіці або заходами, запланованими державою. Тому учасники ринкового процесу її очікували і захистилися від її згубного впливу.

o Неочікувана інфляція несподівана для економічних суб'єктів тобто є результатом непередбачених змін у сукупному попиті та сукупній пропозиції.

Залежно від типу економічної системи розрізняють ***приховану та ***відкриту інфляцію.

*** Прихована інфляція має місце, якщо загальна економічна нерівновага між грошовим попитом та пропозицією виникає в економічній системі, де існує загальний державний контроль за виробництвом, цінами та всім суспільним відтворенням. Це неминуче супроводжується не просто деформаціями ринкових механізмів, а їх руйнацією, глибина якої залежить від форм та методів регулювання.

Для такої економічної системи характерне не підвищення цін, а зростання дефіциту товарів, підвищення витрат на пошуки та втрати часу на вимушене очікування у чергах, що веде до появи "прихованої інфляції".

*** Відкритою називають інфляцію, якщо загальна економічна нерівновага між суспільним попитом та пропозицією виявляється у підвищенні цін. Така інфляція заснована на дії ринкового механізму в економічній системі. Хоча вона і деформує його, але не руйнує остаточно, оскільки механізм ринку продовжує працювати і надсилає його суб'єктам цінові сигнали для відповідної реакції.

У процесі розгляду інфляції як системного утворення, окрім такого напрямку її дослідження, як аналіз форм вияву, важливим є і вивчення такої характеристики інфляції, як її інтенсивність, яка визначається темпами втрати грішми своєї купівельної спроможності.

Залежно від рівня інтенсивності знецінення грошей відкрита інфляція поділяється на: - повзучу, - галопуючу, - гіперінфляцію.

* Повзуча інфляція спостерігається тоді коли, темпи зростання цін не перевищують 10% на рік.

Вона характеризується надмірною емісією і прискореним накопиченням грошової маси в каналах обігу без помітного підвищення цін.

* Галопуюча інфляція настає тоді, коли темпи зростання цін досягають 10-100% на рік.

Залежно від причин, що спричиняють інфляційний процес, можна виділити багато видів інфляції. Проте на практиці всі ці причини часто діють одночасно, накладаючись одна на одну. Тому чітко вичленити такі види інфляції практично неможливо або їх можна перерахувати безліч (наприклад, інфляція попиту, податкова інфляція, імпортована інфляція тощо). В теорії грошей допускається вужча класифікація причин, які викликають інфляцію. Мається на увазі інфляція попиту, яка викликана в переважно монетарними чинниками, та інфляція витрат, що розвивається під впливом зазвичай немонетарних чинників.

* Інфляція попиту характеризується надмірним зростанням товарного попиту порівняно з пропозицією, якщо при цьому не відбувається підвищення пропозиції, зростання попиту компенсується підвищенням цін, а отже, зростає і рівень інфляції. У зв'язку з тим, що визначальним чинником цієї інфляції є зростання пропозиції грошей, її ще називають монетарною інфляцією. Інфляційний процес може відбуватись і під впливом цілої низки немонетарних чинників. Йдеться про інфляцію витрат, що спричиняється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат, її Ще називають інфляцією пропозиції. Це передусім зростання заробітної Плати, витрат на енергетичні й сировинні ресурси, а також зниження продуктивності праці, посилення монополізації виробництва і ринку, зростання у структурі виробництва галузей із сповільненими темпами підвищення продуктивності праці (наприклад послуг), з високою часткою витрат на заробітну плату та низкою питомою вагою виробництва предметів споживання, високі непрямі податки тощо

42-47. Державне регулювання грошової сфери…

Державне регулювання грошової сфери в ринковій економіці означає сукупність заходів, які проводить держава в грошовому обігу з метою забезпечення сталості національної валюти, стримування інфляційного процесу і гнучкого забезпечення грошовою масою потреб сфери обігу.

Головним об'єктом грошово-кредитного регулювання з боку національного банку є наявна готівкова та безготівкова маса в економіці.

Головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки – міністерства фінансів, економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада.

Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які є орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговельний баланси, рівень зайнятості та ін.).

Верховна Рада крім того регулярно заслуховує доповіді голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.

В умовах ринкової економіки всім суб'єктам грошової сфери надається відносна самостійність у здійсненні операцій з кредитування та розрахунково-касового обслуговування.

 

48. Характеристика державного кредиту.

Державний кредит представляє відносини вторинного розподілу вартості валового суспільного продукту і частини національного багатства. У сферу держкредитних відносин підпадає тільки частина доходів і грошових фондів, сформованих на стадії первинного розподілу. Звичайно ними є тимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій.

Формування додаткових фінансових ресурсів держави за рахунок вільних коштів - це одна сторона державних кредитних відносин. Другою стороною виступають фінансові зв'язки, обумовлені зворотністю і оплатністю коштів, додатково мобілізованих державою. Виплата доходів кредиторам забезпечується за рахунок бюджетних надходжень. При цьому інтереси платників податків не збігається з інтересами власників державних цінних паперів.

Доцільність використання державного кредиту для формування додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту визначається значно меншими негативними наслідками для державних фінансів і грошового обігу країни в порівнянні з монетарними прийомами (наприклад, емісією грошей) балансування доходів і витрат уряду. Це досягається на основі переміщення попиту від фізичних і юридичних осіб до урядових структур без збільшення сукупного попиту і кількості грошей у обігу.

Можливість існування державного кредиту випливає з особливостей формування і часу використання доходів одержуваних фізичними і юридичними особами.

При державному кредиті відбувається формування додаткових фінансових ресурсів у руках політичної надбудови. Тому державний кредит виражає частину фінансових відносин суспільства. Ця обставина не допускає вільного поводженя з позичковим фондом країни і залучення частини банківських ресурсів до фінансування урядових витрат.

Державний кредит може бути зовнішнім і внутрішнім. Основна частка державних витрат здійснюється в національній валюті, тому переважний розвиток одержує внутрішній державний кредит. Але широкий міжнародний поділ праці, обмін технологіями і науково-технічними ідеями, надання фінансової допомоги іноземним державам - усе це обумовлює інтенсивний розвиток міжнародного державного кредиту. Функціонування державного кредиту веде до утворення державного боргу. Загальний державний борг представляє всю суму випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи нараховані відсотки, що повинні бути виплачені за цими зобов'язаннями. Поточний державний борг складають витрати по виплаті доходів кредиторам за всіма борговими зобов'язаннями держави і по погашенню зобов'язань, термін оплати яких уже настав.

Державний борг є характеристикою результативності всіх зроблених держкредитних операцій. Його абсолютна величина, динаміка і темпи зміни відобржають стан економіки і фінансів країни, ефективність функціонування державних структур.

Державний кредит є джерелом збільшення грошових доходів у власників цінних паперів і вкладників ощадбанків, що досягається за допомогою виплати відсотків і виграшів по державних позиках і внескам в ощадних установах. Це повною мірою відноситься і до юридичних особ. Вкладаючи кошти в цінні папери держави, вони не тільки організують нагромадження коштів для проведення великих інвестицій у виробництво і соціальну сферу, але і можуть розраховувати на значний додаток до вкладених в позики коштів щорічно чи під час погашення облігацій позик.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти