ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Характеристика комерційного кредиту.

Комерційний кредит надається тільки юридичним особам. Комерційний кредит певною мірою існував лише в зовнішній торгівлі, де доводилося враховувати міжнародну практику, торговельні порядки і традиції розвитку закордонних партнерів. Перехід до ринкової економіки відкрив новий етап для комерційного кредиту.

Комерційний кредит можна охарактеризувати як кредит, що надається у товарній формі продавцями покупцям у вигляді відстрочення платежу за продані товари, а також під зобов'язання боржника (покупця) погасити у певний строк як суму основного боргу, так і нараховані відсотки.

Суб'єкт комерційного кредиту – підприємства, які є позичальником. Це означає, що спеціалізовані кредитні установи (банки) у цьому випадку прямої участі в угоді не беруть.

Застосування комерційного кредиту вимагає наявності у продавця достатнього резервного капіталу на випадок уповільнення надходжень від боржників.

Виокремимо п'ять основних способів надання комерційного кредиту

*За вексельного способу після поставки товарів продавець виставляє тратту на покупця, який, одержавши комерційні документи, акцептує її, тобто дає згоду на оплату в зазначений у ній строк.

* знижка за умови оплати в певний строк – передбачає умову, що, якщо платіж буде зроблений покупцем протягом зазначеного в контракті періоду після виписки рахунку, то від ціни буде віднята знижка. В іншому разі вся сума має бути виплачена у встановлений строк.

*Відповідно до договору про відкритий рахунок, один раз прийнятому обома сторонами, покупець може робити періодичні закупівлі без оформлення кредитних документів у кожному окремому випадку. Звичайний порядок здійснення угоди такий: коли покупець замовляє товар, його негайно відвантажують, а платіж за нього проводять у встановлений термін після одержання рахунку.

*Сезонний кредит звичайно застосовується у виробництві іграшок, сувенірів, інших виробів масового споживання, а також в агропромисловому комплексі. Цей спосіб дає змогу роздрібним торговцям купувати товари протягом усього року з метою організації необхідних запасів перед піком сезонного продажу і відстрочити платіж виробникові до кінця розпродажу. Наприклад, виробники іграшок дозволяють торговцям закуповувати іграшки за кілька місяців до Різдва, а сплатити за товар – у січні, лютому. Головна перевага за такого способу – можливість випуску продукції без додаткових видатків на складування, зберігання і т. ін.

Таблиця 11.2. Переваги та недоліки комерційного кредиту

Переваги Недоліки
Оперативність Обмеженість умов, обсягів і строків порівняно з банківським кредитом
Відносна простота оформлення Надмірний ризик для продавця (постачальника)
Активізація процесів мобілізації вільних товарних ресурсів та їх перерозподілу Насичення грошового обігу так званими квазігрошима, що ускладнює регулювання грошової маси з боку Національного банку
Розширення можливостей суб'єктів кредитування за маневрування оборотними коштами Недотримання строків повернення кредиту
Позитивний вплив на підтримку фінансової стійкості підприємств
Зменшення обсягу коштів, необхідних для обслуговування товарного обігу

У розвинутих країнах комерційний кредит становить 20–30 % усіх кредитних угод. Наприклад, в Італії – 85 % від суми всіх угод в оптовій торгівлі здійснюється на умовах комерційного кредиту, причому середній строк за ним становить близько 60 днів, що істотно перевищує строк фактичної реалізації товарів безпосередньо споживачам.

До нетрадиційних механізмів комерційного кредиту в господарській практиці можна віднести кредитування за контрактом типу франчайзинг. Це зумовлено тим, що, коли мале підприємство не має достатньо власних коштів, франчайзер (власник товарного знаку) може кредитувати його на пільгових умовах або виступити у ролі гаранта його кредитування перед комерційним банком.

50. Характеристика споживчого кредиту.Споживчий кредит – це кредит, який надається фізичний особам напридбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і якийповертається в розстрочку. Сутнісна ознака споживчого кредиту –кредитування кінцевого споживання. Споживчий кредит дає змогу населеннюспоживати товари і послуги до того, як споживачі спроможні їх оплатити.Тим самим споживчий кредит забезпечує підвищення життєвого рівняспоживачів. У макроекономічному плані споживчий кредит збільшує сукупнийплатоспроможний попит на предмети споживання і послуги, що стимулюєрозширення обсягів їх виробництва. Головними параметрами споживчого кредиту є: доступність кредиту; величина відсоткової ставки; строки надання і погашення; здатність позичальника повернути кредит. Суб’єктами споживчого кредиту є банки і торгівельні заклади (кредитори)та населення (позичальники). Традиційне кредитування фізичних осібздійснюється переважно ощадним та іпотечними банками. Споживчий кредит є формоюдопомоги торговельним закладам у збуті (продажу) товарів. При цьомукожна торгівельна організація має знайти оптимальне поєднання прямогопродажу товарів за гроші (готівково чи безготівково) і продажу врозстрочку. До числа суб’єктів споживчого кредиту належать також й небанківськікредитні установи. Об’єктом споживчого кредиту є витрати, пов’язані із задоволенням потребпов’язані із задоволенням потребнаселення. Заведено поділяти ці витрати на дві групи: витрати на задоволення потреб поточного характеру (придбання товарів вособисту власність); витрати на задоволення потреб (поточного) капітального абоінвестиційного характеру (будівництво житла, утримання нерухомогомайна). Особливістю споживчого кредиту є те, що основною гарантією його наданнявиступають сталі постійні грошові доходи даної фізичної особи —позичальника. Історично першою формою споживчого кредиту була так звана “талі трейд” –торгівля в розстрочку, яка почала розвиватись в Західній Європі ще уXVIIIстрозвитку споживчої сфери. До споживчих кредитів відноситься надзвичайно широкий набір видів позик.У самому загальному плані виділяють товарні і грошові споживчі кредити.Товарний споживчий кредит пов’язаний із продажем товарів тривалогокористування в кредит (з розстрочкою платежу). Грошовий споживчий кредит– це надання банківськими або небанківськими кредитними установами позикфізичним особам на задоволення їх споживчих потреб.

 

Рис. 11.7. Структура відносин споживчого кредитування

Рис. 11.8. Основні цілі споживчого кредиту

 

Рис. 11.9. Класифікація споживчого кредиту

У країнах Західної Європи і США кредити на виплату поділяються на прямі і непрямі банківські споживчі кредити.

1. Прямі – кредити без посередництва торговельних фірм. Наприклад, у ФРН банки видавали клієнтам-позичальникам кредитні чеки на круглі суми (10–20–50 марок) для оплати товарів торговельним фірмам, які у свою чергу отримували у банку готівку або перерахування на поточні рахунки.

2. Кредити з поручництвом торговельних фірм передбачають те, що банк укладає договір із торговельною фірмою про кредитування її покупців у межах певної суми, а фірма бере на себе поручництво за борговими зобов'язаннями позичальників перед банком і укладає договір з покупцями, де визначаються сума кредиту, його умови і строки погашення.

Рис. 11.10. Переваги та недоліки споживчого кредиту

За допомогою споживчого кредиту реалізовують товари тривалого використання (автомобілі, меблі, побутову техніку). Строк кредиту становить від трьох років, відсоток – від 10 до 20 %. Населення промислово розвинутих країн витрачає від 10 до 20 % своїх щорічних доходів на покриття споживчого кредиту. У випадку несплати за ним майно вилучається кредиторами.

банківських кредитів фізичним особам – усе це зумовило різке зростання попиту на імпортовані товари довгострокового вжитку та легкові автомобілі вітчизняного й іноземного виробництва.

51. Необхідність кредиту в ринковій економіці.
Виник кредит в сфері товарн. обміну, коли продукти починають вироблятися не для внутрішнього споживання, а для обміну або продажу. Він розвивався на основі функції гр. як засобу обігу. З його появою гр. стали виконувати функцію засобу платежу, полегшуючи реалізацію товарів. За допомогою К. товаровиробник розширював вир-во, коли коштів не вистачало, при організації власного вир-ва або його початку. Передумови К: 1) необхідність акумуляції тимчасово вільної вартості для надання її в позику, 2) довіра 3) збіг ек. інтересів кредитора і постачальника через переговори. Укладають угоду, визначають розмір і термін позички, %. 4) матеріальна відповідальність учасників. Тому вони повинні бути юридично самостійними. 5) отримання регулярних доходів для погашення К.: виручка від реалізації товару, з\пл тощо. Причини К: нерівномірність кругообігу К, сезонні та постійні коливання. (графіки)
Сезонні під-ва – с\господ, під-ва з вилову риби, заготівлі лісу тощо. Несезонні – горна, металургійна промисловість тощо. Потреба в оборотному капіталі протягом року постійно коливається. Визначають його середню потребу на підставі сер. величин. Ці коливання є однією із причин необхідності кредиту. К – балансуюче
до суми капіталу, наданого в позичку, помножене на 100. Інтервал часу, до якого застосовується % ставка – період нарахування %%. (рік, кв). Рівень % під впливом конкуренції на ринку позичкового капіталу, залежить від його попиту і пропозиції. Існує ринкова норма % - в даний момент на гр. ринку, середня норма % - на певний період. Чинники рівня норми %: норма прибутку; рівень нагромадження і заощадження; масштаб вир-ва; різниця між внутрішній та зовнішнім боргом держави; циклічність коливань вир-ва; сезонність вир-ва та реалізації продукції; темпи інфляції; повернення К; рівень % ставок ЦБанку; міжнар. переливи капіталу. Існують різні способи нарах. %: на євроринку вважається Лондонська міжбанківська ставка пропозиції (ЛІБОР), % на %, фіксована ставка та “плаваюча”. Функції позичкового %: 1) розподіл прибутку – раціональне тимчасове використання К. для отримання доходу та на сплату % і одержання власного прибутку. 2) збереження позичкового капіталу - повернення суми кредитору. Роль: 1) % сприяє ефективному використанню К., зміцнює комерційні та господарські розрах. 2) збільшення доходів банків, зміцнення їх стійкості. 3) ефективне використання суб’єктами власних коштів 4) стимулює заощадження в банки, зберігає гр. від знецінення, є додатковим доходом населення. Види %: 1) облігаційний – норма прибутковості по борговим ЦП, вище депозитних. Диференціація по рейтингу емітенту облігацій, по терміновості облігацій. 2) Банківський - а) депозитний - вкладникам, основа: термін депозиту (чим вище термін, тим вище %) б) % ставки по К, які видаються. Критерії: термін К., сума, якість забезпечення, хар-р відношень із клієнтом в) при встановленні базової - банки беруть до уваги рівень інфляції, ступінь ризику, розмір офіційного % НБУ. 3) офіційна ставка НБУ - вона є орієнтиром для визначення всіх інших ставок, виділяє кредити комбанкам, показує політику НБУ «дорогих» або «дешевих» грошей., встановлює облікову і ломбардну ставку.

52. Суть та еволюція кредиту. Об’єкти та суб’єкти кредитних відносин Кредит походить від латинського “creditum”, що означає “позика”,“борг”. Цей термін також перекладається як “вірю”, “довіряю”. А томукатегорія кредиту переважно розглядається економічною наукою як довіраоднієї особи до іншої, на підставі якої у позику надається певна вартість угрошовій або товарній формі на тимчасове користування за відповідну плату.Таке визначення містить найбільш загальні характеристики, що розкриваютьзміст кредиту. При визначенні цієї економічної категорії необхідноакцентувати увагу на таких основних ознаках: 1. кредит необхідно розглядати як обгрунтований на довірі специфічний тип економічних відносин: 2. економічною основою кредиту є мобілізація й нагромадження тимчасово вільних коштів і формування з них позичкового капіталу; 3. кредит представляє акт передачі кредитором певної суми капіталу у тимчасове користування позичальнику на умовах повернення та платності. Отже, сутність категорії кредиту можна визначити у такій дефініції:кредит ( це економічні відносини, що виникають між кредитором іпозичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів тавикористання їх на умовах повернення і платності. Для кредиту в ринковій економіці характерні такі ознаки: по-перше, позичальниками у більшості виступають суб’єктигосподарювання, кредиторами ( переважно банки; по-друге, гроші видані в позику, використовуються позичальником яккапітал; по-третє, джерелом позичкового відсотку є прибуток на позичені кошти; по-четверте, використовується як гнучкий механізм переливання капіталуз одних галузей суспільного виробництва в інші та вирівнювання нормиприбутку. Отже, необхідність кредиту обумовлена тим, що в процесі кругообігуіндивідуальних капіталів в одних суб’єктів господарювання утворюютьсятимчасово вільні кошти, а в інших неухильно виникає в них потреба. Кредитсприяє розв’язуванню суперечності між тимчасовим осіданням коштів інеобхідністю їх ефективного використання. З допомогою кредиту банкиакумулюють тимчасово вільні кошти одних клієнтів (кредитори банка) з тим,щоб надати позику іншим клієнтам (дебітори банка). Залучені таким чиномгрошові кошти клієнтів складають основу кредиту. Об'єкти кредиту можуть передаватися одним суб'єктом іншому не тільки уформі позички, айв інших формах, зокрема прокату, лізингу, позики тощо. Уцих випадках відносини між суб'єктами теж мають ознаки кредитних, протереалізуються вони дещо по-іншому, ніж при передачі вартості в позичку.

Елементи К. відносин: 1) об'єкти - вартість, яка передається в позичку одним суб'єктом інш. в товарній або гр. формі (позичена вартість - реальна цінність за обсягом). 2) Суб'єкти - кредитори - учасники К. відносин, які мають власні вільні кошти і передають у тимчасове користування інш. суб'єктам. (фіз та юр особи, держава, банки) Та позичальники - учасники К. відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують позичку від кредиторів в тимчасове розпорядження.

53. Функції та роль кредиту.
Функція – вплив на зовнішнє середовище, який здійснюють усі форми і різновиди К, вони хар-ють призначення К., “роботу”, яку він виконує та його роль. Перерозподільна ф. – переміщення ресурсів між її окремими суб’єктами, секторами тощо на засадах повернення, тимчасово використовуються суб’єктами, не змінюючи їх первинного права власності. Значення: 1) переміщення гр. прискорює оборот капіталу, сприяє розширенню вир-ва 2) вільні кошти спрямовують через К. на продукцію з зростаючим попитом ? одержання вищих прибутків, технічного прогресу, ефективності вир-ва. Це ключова ф. Емісійна ф.- забезпечення потреб обороту в платіжних засобах, але ця ф. має багато сумнівів і сперечань, бо емісію гр. виконує банк. сис-ма. Ф. кредиту, що реалізується в гр. сфері, полягає в тому, що К. забезпечує найкращі передумови для ефективного регулювання обороту гр. в інтересах повного задоволення потреб ек. в платіжних засобах і підтриманні достатньої для ек. розвитку стабільності гр. К. розширює масу платіжн. засобів в обороті при виникненні потреби через комерційні векселі, банк. депозити, при прискоренні гр-кредитного мультиплікатора, рефінансування комбанків. Це забезпечують держ. органи монетарного управління. Контрольно-стимулююча ф – високий стимулюючий ефект і обмеженість адміністративного впливу на контрагента, глибокий ек. аналіз та його оцінка, його держ. позики та невиконання Урядом своїх зобов’язань з боку банків інтерес та вклади ресурсів скоротились. 1996 – відновлення споживчого К., надавався К. населенню під заставу рухомого майна ломбардами, та нерухомого – комбанками, продаж товару в розстрочку. 2000 – К. талановитій молоді на навчання в вищих закладах. Ком.банки надавали К. малим під-вам, які розвивались за рах. них, так і великим під-вам. НБУ підтримував їх, надавав К. комбанкам в розмірі статутного фонду. Держ. банки (Ощадбанки, АПБ “Україна”) теж допомагали кред. ресурсами. Але згодом вони почали відчувати фін труднощі через несвоєчасне повернення К. Але незважаючи на все під-ва, використовуючи власні кошти, кредити, нац. та ін. інвестиції поступово почали виходити з кризи, відновлювати вир-во і експортувати продукцію на зовнішній ринок. Поступово припинилось падіння обсягів вир-ва. З 2000 почалась його зростання, крива ВВП почала йти вгору.

 

54. ФОРМИ ТА ВИДИ КРЕДИТУ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ
Кредит-це економіч.відносини між юр. та фіз. особами і державою з приводу перерозподілу вартості на засадах поверненості,строковості, платності. Залежно від форми,в якій кошти передаються кредитором позичальнику розрізняють 2 форми кредиту-товарна і грошова. У товарній формі виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями коли покупці одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу. В сучасній економіці основна форма кредитних відносин-грошова. Залежно від суб'єктів кредитних відносин,їх організації та цільового призначення кредит поділяється на ряд видів:

1. Комерційний-це кредит, що його надає одне п-во іншому у вигляді продажу товарів чи послуг з відстрочкою платежу. Він прискорює товарообіг зменшує кількість грошей необхідних для обігу, робить грош. обіг більш еластичним.

2.Банківській-це кредит котрий надають і одержать банки. На відміну від комерц.кредиту він необмежений напрямками термінами і сумами угод,розширює еластичність кредиту. Банк. кредит поділяють на кредит в основні фонди, кредит в оборотні фонди,та кредит на споживчі цілі

3Споживчий –це кредит що надається підприємствами торгівлі та сервісних послуг населенню у вигляді товарів та послуг що продаються у кредит або на виплат. Реалізується через використання різних форм банківського і комерц. кредиту.

4Державний-це кредит,одним із суб'єктів якого є держава,як правило держава виступає позичальником, а її борг оформлюється у вигляді ЦП.

5Міжнародний це-кредит що обслуговує міграцію позичкового капіталу в царині МЕВ.Він в свою чергу може бути міждержавним, приватним,змішаним,коротко-,середньо- і довгостровим,комерц і банківським, кредитуванням зовнішньо торгівельних організацій,прямими інвестиціями тощо. Крім класифікації кредиту за формами та видами його розрізняють за строками користування позичками(коротко-,середньо- і довгостровий ),порядком надання(прямий та непрямий. Прямим є кредит,що надається юр. чи фіз. особі прямо без посередників. Коли ж між кредитором і позичальником є посередник ,то кредит називається непрямим.), забезпеченістю (забезпечений товарно матеріальними цінностями та незабезпечений(бланковий)),за сферами спрямування (у сферу вир-ва,у сферу обігу,у сферу споживання).

55. Характеристика банківського кредиту.Банківський кредит — це кредитні відносини, в яких однією із сторін (в

ролі позичальника чи кредитора) виступає банк.

 

Банківський кредит — найбільш розповсюджена форма кредиту. Саме банки

частіше всього надають позики суб'єктам, які потребують тимчасової

фінансової допомоги. За обсягом банківська позика значно більша від

позик, ідо видаються при інших формах кредитування.

 

Перша особливість банківського кредиту полягає в тому, що банк оперує не

стільки своїм капіталом, скільки залученими ресурсами. Позичивши гроші у

одних суб'єктів, він перерозподіляє їх, надаючи позики іншим юридичним

або фізичним особам.

 

Друга особливість полягає в тому, що банк позичає залучений капітал,

тимчасово вільні грошові кошти, покладені в банк господарюючими

суб'єктами на рахунки або депозити.

 

Третя особливість даного кредиту характеризується наступним. Банк

позичає не просто грошові кошти, а гроші як капітал. Це означає, що

позичальник повинен так використовувати отримані Е банку копни, щоб не

тільки повернути їх кредитору, а й отримати прибуток, достатній

принаймні для того, щоб сплатити позиковий відсоток. Невід'ємним

атрибутом банківського кредиту є платність.

Процент за кредит

Процент за кредит, або позичковий процент, — це плата, яку отримує кредитор від позичальника за користування позиченими коштами.

Формування процентної ставки залежить від багатьох чинників, а саме:

— рівня облікової ставки НБУ;

— терміну надання позики;

— особливостей забезпечення кредиту;

— платоспроможності й авторитету позичальника;

— темпу інфляції; .

— перспектив зміни ринкової кон'юнктури;

— інших чинників.

Сукупність цих чинників (факторів) визначає межі диференціації кредитного процента.

У банківській практиці використовується поняття маржі.

Маржа — це різниця між процентними ставками (в загальному розумінні), а в процесі кредитування — різниця між ставками виданих кредитів (ставки позичкового процента) і ставками залучених коштів (ставки депозитного процента). Величина маржі має бути такого рівня, щоби забезпечити належну рентабельність КБ і створювати фінансові ресурси для його розвитку. Показником, що кількісно характеризує плату за кредит, є норма процента, або процентна ставка, що розраховується за формулою:

де Д — річний дохід на позичковий капітал;

К — середньорічна сума наданого кредиту.

Норма процента залежить від величини норми прибутку, яка є максимальною межею норми процента. Мінімальну межу норми процента точно визначити неможливо, але вона повинна покривати витрати кредитора, пов'язані з операцією, і приносити йому хоча б мінімальний дохід.

 

Основними видами процентних ставок е:

— ринкова (формується безпосередньо на ринку позичкових капіталів);

— середня (формується за певний період часу).

На розмір процентної ставки за кредити впливають такі фактори:

— макроекономічні (рівень інфляції; рівень облікової ставки центрального банку; попит та пропозиція на кредитному ринку);

— мікроекономічні (термін користування кредитом; розмір кредиту; рівень ризику).

Для нарахування простих процентів за депозитами і кредитами банків використовують формулу:

де К — розмір плати за користування коштами;

С — сума кредиту чи депозиту;

Т — термін користування грошима (у днях);

П — процентна ставка.

Нарахування складних процентів здійснюється так:

де FV — розмір плати за користування коштами;

P — сума наданих коштів;

R — процентна ставка;

п — кількість періодів.

Джерелом оплати позичкового процента є прибуток, який отримує позичальник.

 

57. Банківська система…

Банківська система - це організаційна сукупність різних видів взаємозалежних банків та інших кредитних установ, що діють у межах єдиного фінансово-кредитного механізму країни у визначений історичний період.

Розрізняють два основні типи побудови банківської системи:

однорівнева банківська система;

дворівнева банківська система.

Однорівневабанківська система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій. Усі банки перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури.

Такий принцип побудови банківської системи характерний І для економічно слаборозвинених країн, а також для країн з тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління.

Дворівневабанківська система характерна для країн (у тому числі для України) з ринковою економікою. Верхній рівень - центральні (емісійні) банки, клієнтами яких є банківські інститути та урядові структури. Нижній рівень - комерційні банки, клієнтами яких є підприємства, організації, населення.

За дворівневою системою відносини між банками будуються у двох площинах: по вертикалі і по горизонталі. По вертикалі - це відносини підпорядкування між Центральним банком як керівним органом усієї банківської системи і комерційними банками. По горизонталі - це відносини рівноправного партнерства та конкуренції між комерційними банками.

У нашій державі до першого рівня банківської системи належить Національний банк України (НБУ), він же Центральний банк, «банк банків».

Центральні банкиназивають «банками банків», оскільки вони обслуговують всі інші банки і фінансово-кредитні установи, а також уряд (тому вони, як правило, є державними). Центральні банки, крім того, регулюють і контролюють грошовий обіг і всю фінансово-кредитну систему, зберігають у себе грошові кошти інших банків і офіційні золотовалютні резерви країни.

До другого рівня, як зазначалось вище, належать комерційні банки різних видів і форм власності, а також приватні банки. Банки другого рівня мають у сучасних умовах тенденцію до утворення різного роду об'єднань.

Нині у світі існує велика кількість міжбанківських об'єднань, утворення яких базується як на добровільному об'єднанні самостійних банків («злиття»), так і на правах власності, контролю, централізованого управління, прямого підпорядкування та залежності («поглинання»).

Головні представники міжбанківських об'єднань можуть бути різних типів:

асоціативного комерційного типу - консорціуми та картелі;

корпоративного типу - концерни та трести.

Банківський консорціум- це тимчасове об'єднання на договірній основі кількох банків для спільного проведення кредитних, гарантійних або інших банківських операцій. Головною метою консорціуму є: збільшення обсягів операцій концентрацією ресурсів, розподіл ризиків, що дає можливість обмежити втрати для кожного учасника консорціуму в разі неплатежів позичальників.

Банківський картель- об'єднання великих банків, основою якого є угода про розподіл сфер діяльності (узгодження і проведення єдиної політики при встановленні процентних ставок та виплати дивідендів, умов кредитування тощо).

Банківський концерн- це монопольне об'єднання акціонерних банків, де великий банк (головне акціонерне товариство) володіє контрольним пакетом акцій юридично самостійних банків (дочірніх товариств), тим самим фактично встановлює фінансовий контроль за їх діяльністю.

Банківський трест- це монопольне об'єднання банків, яке утворюється об'єднанням власності банків, що входять до його складу. При цьому останні втрачають юридичну, комерційну самостійність і підпорядковуються єдиному органу управління. На відміну від концерну, трест базується не на акціонерній, а на пайовій формі власності.

Основними функціями банківської системи є:

1.Трансформаційна функція - зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні кошти і передаючи їх різним суб'єктам, банки мають можливість їх трансформувати (змінювати) на різні терміни, розміри, що зменшує фінансові ризики.

2. Функція створення грошей і регулювання грошової маси.

3. Функція забезпечення сталості банків та грошового ринку (стабілізаційна), яка проявляється у прийнятті ряду законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх ланок банківської системи - від Центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків; у створенні дійового механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів та за діяльністю банків узагалі.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти