ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Центральні банки, їх походження, призначення та функції

Центральний банк є основним координатором діяльності кредитних інститутів і виконує функції управління грошово-кредитними та фінансовими процесами в економіці. Він, як правило, не вступає у взаємовідносини з підприємствами та населенням, а є свого роду «банком банків» і «банком держави», що визначається його базовими функціями як основного органу, який координує діяльність кредитної системи.

Центральний банк є ключовим інститутом у кредитно-грошовій системі, забезпечуючи принципову можливість реалізації у пій сфері державної економічної політики.

В умовах ринкової економіки центральні банки, як правило, є установами, юридично незалежними від виконавчих органів влади. їх головне призначення - забезпечення стійкості національної грошової одиниці та регулювання і координація діяльності грошово-кредитної сфери. У своїй діяльності центральні банки мають керуватися лише державними інтересами та чинним законодавством.

Центральні банки (емісійні банки) наділені правом емісії грошових знаків. У різних країнах їх називають по-різному: народними, національними, державними, резервними тощо. Як правило, центральний банк - єдиний у країні. Він не націлений на комерційну діяльність, не ставить за мету отримання ; прибутку.

У більшості країн центральні банки є державними. Але це не означає, що уряд безпосередньо втручається в політику центрального банку - він лише визначає пріоритети, ставить завдання у сфері економічної політики (так звана грошово-кредитна політика), а центральний банк самостійно розробляє конкретні заходи щодо виконання цих завдань.

Центральний банк поєднує риси звичайного (комерційного) і державного відомства, маючи визначені владні функції в організації грошово-кредитного обігу. Для центрального банку характерний високий рівень незалежності від інших державних структур.

Центральні банки звичайно здійснюють незалежну від уряду грошово-кредитну політику, хоча в ряді країн вони підзвітні безпосередньо парламенту або спеціальній банківській комісії, що утворена законодавчим органом. Керівника центрального банку призначає глава держави чи парламент, уряду ж, як правило, відповідно до банківського законодавства розвинутих країн Заходу надається право підбору кандидатури на цю високу посаду. При цьому керівництво центральних банків може бути не обмежено терміном функціонування чи призначатися на визначений період.

Центральний банк зазвичай створюється у формі акціонерного товариства, наділеного особливими повноваженнями. У більшості випадків його капітал належить державі, але акціонерами можуть бути комерційні банки й інші фінансові установи.

Ступінь незалежності центральних банків неоднаковий - від максимально незалежного Німецького Федерального банку до Банку Франції, що знаходиться в повній залежності від уряду. Тут істотне значення має чітке законодавче розмежування державних фінансів і банківської системи, тобто обмеження можливостей уряду користуватися коштами центрального банку.

Важливою стороною діяльності центральних банків є забезпечення стабільного функціонування комерційних банків, банківське регулювання і банківський нагляд. Через центральні банки здійснюється прямий державний вплив на ринок кредитних капіталів. У ряді країн встановлено обмеження участі банків у деяких видах фінансових операцій і пряме регулювання процентних ставок через центральні банки. На них покладене касове обслуговування державного бюджету і державного боргу. Вони також виконують резервну функцію, що необхідна для захисту інтересів вкладників і кредитної підтримки часток комерційних банків. Для цього за різними, категоріями рахунків установлені норми обов'язкових резервів, які комерційні та приватні банки повинні зберігати в центральних банках.

Велике значення має діяльність центральних банків для підтримки валютного курсу національної грошової одиниці.

Роль центральних банків як верхньої ланкисистеми кредитних відносин будь-якої країни з ринковоюекономікою важко переоцінити. Держави через центральні банки створюють базові засади регулювання господарських процесів ринковими методами. Ці методи разом із заходами податкової і бюджетної політики держави мають вирішальний вплив на перебіг усіх економічних і політичних процесів демократичних традицій суспільства, його економічної культури тощо. При цьому власне грошово-кредитне регулювання через центральні банки є найгнучкішими і найоперативнішими з-поміж усіх інших інструментів державної економічної політики.

59. ІНСТРУМЕНТИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ НБУ.
Грошово-кредитна політика Національного банку України грунтується на основних критеріях і макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного і соціального розвитку на певний період. До таких макроекономічних показників належать: обсяг валового внутрішнього продукту, прогнозований рівень інфляції, розмір дефіциту державного бюджету та джерела його покриття, платіжний і торговельний баланси.
У процесі здійснення грошово-кредитної політики НБУ використовує певний інструментарій, який охоплює:
- визначення норм обов'язкових резервів;
- процентну політику;
- рефінансування комерційних банків;
- операції з цінними паперами на відкритому ринку;
- підтримання курсу національної валюти;
- регулювання імпорту та експорту капіталу.
Визначення норм обов'язкових резервів полягає в тому, що НБУ встановлює комерційним банкам та іншим кредитним установам нормативи обов'язкового резервування залучених коштів. Розмір обов'язкових резервів установлюється в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів. Визначення норм обов'язкових резервів - досить сильний інструмент грошово-кредитної політики. На грошову масу він впливає не тільки через зміну обсягу ресурсів кожного комерційного банку, а й через зміну грошового мультиплікатора. Процентнаполітика як інструмент грошово-кредитного регулювання економіки полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ставок за ломбардними й обліковими кредитами, які він надає комерційним банкам у порядку рефінансування їхніх активних операцій.
Якщо НБУ проводить політику стримування або скорочення маси грошей в обігу, він підвищує процентні ставки, що зменшує попит на кредитні гроші.
Рефінансування комерційних банків як інструмент грошово-кредитної політики тісно пов'язане з процентною політикою, але має й певні власні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як "кредитора в останній інстанції". Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ). Такі позики банки просять, як правило, на короткий строк і одержують у порядку переобліку комерційних векселів чи під заставу цінних паперів, у тому числі й комерційних векселів. Ці кредити мають назву відповідно обліковий і ломбардний.
Надаючи названі кредити, НБУ збільшує первинні резерви комерційних банків, а отже, й загальну суму грошей в обігу.
Операції з цінними паперами на відкритому ринку полягають у змінах обсягів купівлі та продажу НБУ цінних паперів: казначейських зобов'язань (депозитних сертифікатів), інших цінних паперів.

Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найгнучкішим інструментом грошово-кредитної політики і тому активно можуть застосовуватися в регулятивній діяльності НБУ. Ці операції можна використовувати досить часто, а якщо допущена помилка, її легко виправити, здійснивши операцію протилежного спрямування. Ця риса надає перевагу зазначеним операціям порівняно з іншими інструментами грошово-кредитної політики.
Політика підтримання курсу національної валюти охоплює операції НБУ з управління валютними резервами держави. НБУ забезпечує управління валютними резервами, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютних ринках із метою підтримання курсу національної валюти відносно іноземних валют і впливу на загальний попит і пропозицію грошей у державі.
Якщо на валютному ринку попит на іноземну валюту, яка є базовою для визначення курсу національної валюти, перевищує пропозицію, це може призвести до падіння курсу національної валюти, її девальвації. Щоб цього не допустити, НБУ продає частину свого валютного резерву (якщо це є доцільним на даний час), урівноважуючи попит із пропозицією і відповідно підтримуючи курс національної валюти. Під час продажу частини валютного резерву виникає така сама ситуація з грошовою масою в обігу, як і у разі продажу цінних паперів, тобто вона скорочується, а при купівлі НБУ іноземної валюти відбувається емісія грошей і відповідно збільшення обсягу грошової маси в обігу.
До купівлі іноземної валюти на валютному ринку НБУ вдається тоді, коли пропозиція на таку валюту перевищує попит і це може призвести до ревальвації національної валюти. І девальвація, і ревальвація національної валюти - це відхилення від сталого економічного процесу, й тому НБУ прагне або зовсім не допускати таких явищ, або регулювати курс національної валюти в межах заздалегідь визначеного валютного коридору.
Регулювання імпорту та експорту капіталу є інструментом впливу на грошову масу в обігу, який застосовується НБУ через:
- реєстрацію імпорту та експорту капіталу;
- установлення максимальних та мінімальних розмірів процентних ставок за іноземними депозитами в українських банках;
- установлення для осіб, які мають борги перед нерезидентами, обов'язкового безпроцентного вкладення певної частини від суми цих боргових зобов'язань в уповноважених банках України.

Отже, грошово-кредитне регулювання економіки - це багатобічна й складна робота, котру здійснює НБУ як центральний банк держави.

60. Поняття банків та банківської системи.
Банки — фінансові інститути, що акумулюють грошові кошти та інші нагромадження (золоті запаси, цінні папери тощо), надають кредити, здійснюють грошові розрахунки, випуск в обіг грошей, цінних паперів та ін.
У даному разі дається комплексне визначення сутності банків, тобто з урахуванням виконуваних ними функцій. Проте ці функції банки почали виконувати не одразу. Так, поняття "банк" походить від італійського слова "Ьапса" (лавка міняли, де середньовічні міняли розміщували монети для обміну).
Уперше банки виникли за феодалізму, але зародки банківської справи наявні у рабовласницькому суспільстві. Так, у Греції функції зберігання коштовних металів виконували корпорації греків та храми.
Першими банкірами в Англії в період капіталізму були, як правило, золотарі, які приймали на зберігання цінності під розписку, що ставала при цьому депозитною квитанцією, а згодом набирала форми векселя банкіра — банківського білета.
Якщо перші банки виконували, як правило, одну, максимум дві операції, то сучасні великі комерційні банки виконують майже 300 операцій. Внаслідок цього поняття "банк" постійно наповнювалось елементами нового економічного змісту.
Основними видами сучасних банків у розвинутих країнах світу є центральний банк, комерційні банки, сільськогосподарські, кооперативні та ін. Залежно від форм власності виділяють державні, приватні (в руках окремої особи), акціонерні, кооперативні, муніципальні, змішані (державний капітал поєднується з іншими формами), міждержавні банки. Залежно від функцій та характеру виконуваних операцій — емісійні, комерційні, інвестиційні, ощадні, іпотечні, зовнішньоторговельні та ін. Залежно від видів господарської діяльності розрізняють промислові, сільськогосподарські, торговельні, зовнішньоторговельні. Крім банків існують банківські об'єднання — банківські асоціації, картелі (або консорціуми), трести і концерни.

Банківська система — сукупність різних видів банків та банківських об'єднань у їх взаємодії та взаємозв'язку.
До неї також входять спеціалізовані кредитно-фінансові установи, які здійснюють кредитування окремих сфер і галузей народного господарства, інвестиційні, взаємоощадні банки, кредитні союзи, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії та ін.
Основними елементами банківської системи є центральний банк, комерційні банки та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути.
Центральні емісійні банки — головний елемент банківської системи. Вони здійснюють керівництво і контроль за функціонуванням і розвитком усієї банківської системи країни. У США таким банком є Федеральна резервна система, в Німеччині — Бундесбанк, в Україні — Національний банк України.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти