ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Принципи дуальності і загальнолюдськості

В основі будь-якого релігійного вчення лежить віра в надприродне начало, якому віруючий має віддавати шану і почесть через систему конфесійно визначених обрядових дійств. Це означає, що поряд із природним світом, який постає перед людиною в її повсякденному житті і при пізнанні якого вона користується законами логічного мислення, є інший світ, що існує на протилежних принципах. Саме тому одним із вихідних в релігієзнавчому пізнанні постає принцип дуалізму.

В релігійній свідомості надприродний і природний світи взаємно переплітаються. Природні явища, предмети і процеси можуть бути пронизаними сіткою надприродних рис і особливостей, які зумовлюють можливість того, що з цими природними феноменами відбуваються надприродні зміни і дії. Принципом дуалізму в релігієзнавчому пізнанні слід користуватися при розгляді релігійної картини світу і картини людини, а також конкретних уявлень про окремі сфери світу - живу і неживу природу, при розв'язанні питань про будову і походження Всесвіту, сутність і походження життя й людини.

Оскільки надприродне не є синонімом духовного, то дуалізм природного і надприродного в релігійній свідомості якісно відмінний від дуалізму матерії і духу, про який писали філософи. Доказом цього є хоч би те, що надприродними в релігійній уяві постають не лише вищі сили. Надприродні риси можуть мати й цілком матеріальні явища, й окремі форми зв'язків людини з навколишнім світом. Надприродне - це світ явищ, які відбуваються не лише "на небі", а й на землі.

Поняття "природне" в релігієзнавчих дослідженнях вживається в багатьох значеннях. Ним позначається все єство, тобто все реально існуюче, наявність об'єктивних предметів; це поняття виражає об'єктивність процесів, які відбуваються у природі і суспільстві; ним фіксуються умови життя людини; цим поняттям позначається та сфера дійсності, що не відчула на собі впливу перетворювальної діяльності людини; цим поняттям подеколи просто фіксують



Тема 2. Принципи академічного релігієзнавства


реальність існування, а тому природною є також і свідомість. Особливістю релігійного витлумачення природного є віра в його похідний характер. "Бог є те вихідне буття, Вищий Розум, - зазначається в Катехізисі, - завдяки якому лише й існує будь-яке матеріальне і духовне буття і свідомість в усій багатоманітності їх форм, пізнаних і непізнаних людиною".22

В основі надприродного світу в розвинутих релігіях стоїть єдина, абсолютна першосутність, надсвітове начало - Бог, що є джерелом буття всього існуючого. Ідея творіння є істинною й основною в релігійному вченні про світ. В цьому, зокрема, знаходить відображення всемогутність надприродного, яке здатне на все неможливе у світі природному.

Богословське витлумачення надприродного характеризується такими істотними властивостями: 1) вірою в реальність надприродного і його пріоритет щодо природного, похідний характер і повну, абсолютну залежність останнього від трансцендентного; 2) вірою в надприродну фатальну визначеність і неминучість всього, що відбувається в світі, панування над природним світом абсолютної необхідності, а звідси - вірою у визначеність долі кожної людини; 3) вірою в життєву необхідність наявності обрядових засобів впливу на надприродне; 4) визнанням вторинності і меншої вартості природного.

Принцип дуалізму конкретизований у вченні про трансцендентність, тобто недоступність для теоретичного пізнання надприродного світу, його іманентність. "Говорячи про Бога, - повчає Катехізис, - слід насамперед сказати про його незбагненність людським розумом".23 Тому релігієзнавче дослідження, послуговуючись винятково логічними формами, здатне лише описати надприродні явища і процеси, а не проникнути в їх суть.

Поняття "трансцендентний" фіксує те, що "щось" перебуває за межею світу явищ, недоступне для теоретико-логічного пізнання. В такому значенні поняття "трансцендентний" широко використовував І.Кант у творах критичного періоду. "Основоположення, використання яких залишається цілком у межах можливого досвіду, - писав він, - ми будемо" називати іманентними,а ті основоположення, які повинні виходити за ці межі, ми будемо називати трансцендентними".24 Трансцендентними, за І.Кантом, є Бог, душа, людське безсмертя. Втім не тільки вони лежать за межами розуму. Навіть при вивченні природи людина часто наштовхується на те, що можна назвати "ірраціональним" чи "позараціональним". Ще І.Ґете свого часу зауважив, що природа "не ділиться без залишку на розум". Наука бере просто за вихідний факт те "начало індивідуалізації"", що існує в природі і на якому особливо наголошував Д.Менделєєв, досліджуючи якісну неоднорідність хімічних елементів.

22 Катехизис. - К., 1991. - С. 9. ' Там само. - С.63. Кант И. Критика чистого разума // Сочинения. В 6-ти т. - Т.З. - М., 1964. - С 338.


Розділ І. Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання



Обмеженість свого розуму людина найчастіше, мабуть, відчуває під час спроб осягнути саму себе. Вона утримує багато позараціонального знання, зокрема те, що йде в неї від відчуттів, інтуїції. Як відзначав Б.Паскаль, серце дає нам такі знання, про основи яких нічого не знає наш розум.

Проте недоступне розуму, позараціональне або ж ірраціональне, доступне вірі. Розум і віра - суть прояви життєвих властивостей однієї людини. Тут можна погодитись із застереженням, що їх протиставити не можна. Віра не виключає розум, а доповнює його там, де його можливості обмежені, зокрема в осягненні надрозумових істин.

Принцип трансцендентності тісно пов'язаний з принципом містичності. Відомий французький релігієзнавець ЛЛеві-Брюль (1857-1939 pp.), розглядаючи релігійне мислення як "пралогічне" (дологічне), цим самим виводив його на рівень містичності, розглядав містичність як один із принципів релігієзнавчого пошуку. Сенс його полягає у визнанні можливості людини безпосередньо надчуттєво і надрозумово спілкуватися з надприродним світом. Містицизм характерний для всіх релігійних систем, релігійно-філософських вчень. Особливістю містичної концепції у філософії є визнання того, що пізнати надприродне, а через нього й дійсну сутність природного, можна тільки завдяки інтуїції. Зразком такої філософії є вчення Августина, що, зберігаючи дуалізм Бога і світу, Бога й людини, розглядав містичне пізнання як увінчання раціонального.

Західні релігієзнавці в своїх дослідницьких пошуках широко оперують принципом "священний". Для них він відіграє важливу роль тому, що служить вихідною базою віри, завдяки якій людина "упорядковує" стан свого духу, підпорядковує задуми, мотивацію діяльності "вищій меті".

Поняття "священний" вживається для вираження основного ідейного змісту релігійного вчення чи культу тієї сфери людської мотивації або розсудку, що виходять за межі раціонального обгрунтування діяльності. Найчастіше його вживають для означення духовного світу, що відрізняється від повсякденного, звичного, від всього, що, на противагу священному, називають мирським. Отже, пара категорій "священне" - "мирське" нібито продовжує і конкретизує пару "надприродне" - "природне". Зауважимо, що парність ця передбачає взаємопокладання, а не якусь протилежність і взаємовиключеність.

Світ священного є особливим світом. Йому властиві всемогутність, таємничість, винятковість. Його природу не можна збагнути за допомогою засобів логічного аналізу, звичайного розуміння. Він виступає як щось величне, недоступне, до чого можна прилучитися лише шляхом віри і навіть благовоління. Евристична значущість принципу священного полягає в тому, що він служить своєрідним базисом утвердження вартісного підходу до релігії, виключає уявлення про релігію як антицінність, антинауковий феномен.

Принцип священного виходить за сферу релігієзнавчого пізнання. Тут воно використовується в ролі основи, що не можна руйнувати, піддавати сумніву чи



Тема 2. Принципи академічного релігієзнавства


критикувати, бо це може поставити під сумнів усю систему знань. Це вже відбувалося з марксизмом-ленінізмом, коли думки К.Маркса, Й.Сталіна, Мао Цзедуна, рішення партійних з'їздів проголошувалися останньою істиною. До речі, подібне існує і в церковно-релігійному житті. Адже рішення перших семи Вселенських Соборів православні і католики розглядають як непорушну твердиню, а, скажімо, енцикліки римських пап для католицького світу є "святим здобутком".

Велику роль принципу священного у пізнавальному процесі, як і взагалі в людському житті, відводив Е.Дюркгейм (1858-1917 pp.). Він вважав, що завдяки священному зберігається цілісність людського суспільства, розвивається духовна культура. На основі священного формується мирський зміст людської свідомості, орієнтації людини в дійсності. Тому у нього священне і мирське виступають по суті як одне й те саме, лише мирське є тим, що виростає зі священного, як певне "огрубіння" його.

Багато уваги з'ясуванню ролі принципу священного у пізнавальному процесі приділяє сучасний американський соціолог релігії Р.Нісберт. "Релігійно-священне, - пише він, - зберегло для соціології все своє значення. Починаючи з аналізу Таксилем співвідношення форми й інтелекту, вивчення Фюрстель де Куланжем розцвіту і падіння класичної держави-міста і закінчуючи вивченням харизми Вебером, поняття набожності - Зіммелем, а також протиставлення Дюркгеймом священного і мирського, основний напрямок соціології виявляє інтенсивне використання релігійно-священного. Типологія священного -мирського має те саме методологічне значення, яке виявляється у спільності-суспільстві, статусі-класі, авторитеті-владі. Це концептуальна основа аналізу, за допомогою якої по-новому висвітлюється не лише природа релігії, а й природа суспільства, економіки, держави".25

Необхідність звернення до релігійно-священного Р.Нісберт вбачає у тому, що воно насамперед відіграє об'єднуючу роль: дозволяє з'ясувати людську історію, процеси суспільних змін; виступає не просто в ролі віри, як ціла доктрина, орієнтир вирішення значущих проблем і, нарешті, є основою всіх людських ідей, уявлень, ідеології в цілому. "Лише в контексті, який виступає для людини як божественне, тобто обов'язкове через свою священність, - зауважує дослідник, - могли виникнути всі основні ідеї людства".26

Ми не будемо всебічно аналізувати всі блоки принципів релігієзнавчого пізнання. У з'ясуванні природи деяких з них ще багато невизначеностей і суперечливих суджень. Лише з часом на основі узагальнення здобутків дослідницької діяльності українських, зарубіжних релігієзнавців матимемо можливість теоретично обгрунтувати всю систему принципів релігієзнавчих

25 Nisbert R.A. The Sociological Tradition. - London, 1972. - P. 222.

26 Там само.- С. 231.


Розділ І. Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання



пошуків.

Принцип загальнолюдськостіє важливим в релігієзнавчих дослідженнях. Це насамперед зумовлено тим, що релігія в основі своїй єзагальнолюдським явищем. Доречно тут наголосити на новозавітній формулі, що в релігійних питаннях не повинна відігравати якусь визначальну роль національна належність, соціальний стан, звичаєва схильність людини. Загальнолюдські цінності в релігійній свідомості виступають як особлива форма вираження загальних потреб і інтересів людини у вищих смисложиттєвих, моральних орієнтирах й ідеалах. Загалом загальнолюдське в релігії має трансцендентний характер і є виявом певного морального абсолюту, обстоюваного певною релігійною системою. Воно акумулює і виражає думки, прагнення і волю всіх людей, функціонує в кожній ділянці суспільного життя, на всіх рівнях соціальної організації.

В релігійній системі цінностей безпосередньо функціонують не лише "власне релігійні цінності", а й загальнолюдські цінності реального життя. В релігійній свідомості останні набувають особливої форми загальнолюдських потреб й інтересів шляхом релігійної інтерпретації вищих смисложиттєвих, моральних орієнтирів та ідеалів. Головним, що характеризує релігійну інтерпретацію загальнолюдських цінностей, є те, що вони при цьому виводяться з абсолютної цінності - Бога, витупають як певний його атрибут.

Застосування в релігієзнавчих дослідженнях принципу загальнолюдськості зніме характерну для марксистського підходу до релігійних феноменів класову заангажованість. Марксизм не враховував те, що релігія сама по собі є загальнолюдським феноменом. Підтвердженням цього є хоч би те, що нею в певних її конфесійних визначеностях для вдоволення своїх релігійних потреб користуються представники різних суспільних груп, течій, станів і до того ж користуються нею протягом багатьох століть, не відчуваючи якоїсь особливої потреби в докорінній зміні її загальної системи віроповчальних концептів і культу. Проте зауважимо тут, що хоч до слугування релігією в своїх соціальних інтересах можуть звертатися різні суспільні сили, але при цьому подеколи відбувалася така акцентація їх уваги на окремих, довільно і тенденційно підібраних думках з релігійних вчень, які, власне, не виражають, в повному обсязі зміст певної віроповчальної конфесії. Це загалом вело до спотворення самої суті релігії як загальнолюдського духовного явища, йшло не від релігії. Це слід враховувати науковцю-релігієзнавцю в своїй дослідницькій роботі.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти