ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Вчення про релігію епохи середніх віків і Нового часу

Вепоху середніх віків, як відомо, існувала духовна диктатура церкви. Вона прагнула придушити будь-яке вільнодумство, утвердити лише офіційну, тобто церковну точку зору, обмежити людську думку тісною сферою християнської догматики. Будь-яка форма вільнодумства розглядалась як єресь, гріх і піддавалася жорсткому остракизму, а то й навіть аутодафе. Вільнодумство витіснялося богослов'ям. Саме в цей час богословська думка, що розвивалася в руслі християнства, дала світові плеяду знаменитих мислителів - Тертулліана, Августина Блаженного, Григорія Паламу, Фому Аквінського, Василя Великого тощо. Проте їх творчі здобутки не мають чогось спільного з релігієзнавчою парадигмою, бо ж мають безпосереднє відношення до богослов'я. За умов церковного тоталітаризму було доволі важко й небезпечно висловити якусь іншу, відмінну від усталеної думку про релігію, розробити новий підхід у з'ясуванні природи цього духовного явища. Лише в Новий час, особливо починаючи з XVII-XVIII ст., з'являється можливість тією чи іншою мірою критично й вільно глянути на релігію.

Зміна в нову добу теоцентризму середньовічного світогляду на антропоцентризм (гуманізм) безумовно сприяла відродженню започаткованого греками релігієзнавчого пошуку, котрий не замінив богословське мислення, а доповнив його. Серед релігієзнавців було чимало представників церкви. Проте ортодоксальне богослов'я не сприйняло породжену гуманістичними ідеалами секуляризацію духовного життя, розглядало як зло і гріх раціоналістично-пантеїстичні ідеї. Наслідком цього протистояння постала теоретична концепція релігії як свідомого обману. Критичний аналіз релігії зорієнтовується в річище гносеології. З'являлися погляди на релігію як продукт людської фантазії (П.Гольбах), результат невпевненості у своїх силах (Б.Спіноза), опійний чинник (П.Марешаль). Релігію саму по собі мислителі не відкидали, а зауважували спотворення її та необхідність через усунення останнього повернення до якоїсь "дійсної релігії-". ГЛейбніц у своїй "Теодицеї" навіть прагнув віднайти


Тема 3. Релігія як предмет наукового дослідження



можливості філософського "виправдання Бога" за існуюче у світі зло.1 Це був своєрідний стиль релігієзнавчої метафізики, котрий однозначно не можна віднести ні до теології, ні до наукового релігієзнавства. Прикладом релігієзнавчої метафізики може служити філософія І.Канта, який розглядаючи богословські проблеми "душі", "буття Бога", зрештою дійшов висновку: там, де виявляється неспроможність розуму, його місце заступить віра. Вивчаючи практично всі існуючі в його час релігійні системи, німецький мислитель Г.Ф.Гегель в своїй праці "Філософія релігії-" (1832-1833 pp.) розглядав проблеми "душі" й "буття Бога" як різні форми та етапи виявлення абсолютної ідеї, в основі якої лежить абсолютний розум.

Поруч з релігієзнавчою метафізикою на межі XVIII-XIX ст. з'являються різноманітні зародки наукового релігієзнавства, що лише наприкінці ХІХ-ХХ ст. розвинулися до цілісних шкіл і течій. Водночас виникла низка філософських концепцій, де даються більш повні інтерпретації природи релігії. Розглянемо їх коротко.

А. Деїзм. Деїстичні ідеї знайшли найширше висвітлення в працях Г.Чербері, Дж.Локка, Дж. Толланда та Ф.Вольтера. Особливість деїзму полягає в тому, що він заперечує ідею особистого бога і його повсякденне вторгнення в життя природи та суспільства. Бог розглядається лише як першопричина, творець світу, як безособистісний початок, що встановив відповідні закони, за якими нібито розвивається світ. Бог свого часу привів світ у рух за якимись законами й відтоді не втручається в земні справи. Отже, деїзм є такою системою поглядів, яка обмежує владу богів із всіх боків законами природи. Деїзм, за влучною характеристикою Г.Плеханова, є парламентаризмом. Звідси заперечення ним багатьох християнських догматів, елементів обрядовості, заклики до свободи совісті й думки, намагання створити на основі розумової віри якусь "релігію Розуму", "природну релігію".

Б. Пантеїзм.Специфіка цього вчення полягає в запереченні існування Бога в його релігійно-церковному розумінні, тобто як особливої духовної, надприродної, надматеріальної, трансцендентної сутності. Прибічники пантеїзму, починаючи з Ксенофана, ототожнюють Бога й природу. Вони зводять Бога до природи, розчиняють його в ній. "Субстанція є природа або Бог," -писав Б.Спіноза.2 Проте, ототожнюючи Бога з природою, пантеїзм у такий спосіб відкидає істинність релігійного вчення (теїзму) і торує шлях відкритому матеріалізму й атеїзму.

В. Скептицизм.Продовжуючи і розвиваючи традиції античного

Див.: Лейбниц Г.В, Опыты теодицеи о благости Божией, свободе человека и начале зла // Сочинения. В 4-х т. - Т. 4. - М., 1989.

2 Див.: Спиноза Б. Краткий трактат о Боге, человеке и его счастье // Избр. произв. В 2-х т.-ТЛ.-М., 1957.



Розділ І. Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання


скептицизму, скептики Нового часу сприяли руйнуванню християнської догматики, підривали віру в непорушність релігійних істин. Вони пробуджували дух свободи думки, критичні погляди на релігію, її сутність і соціальні функції. "Наша релігія, - писав французький мислитель XVI ст. М.Монтень, - створена для викорінення різних вад, а насправді вона їх покриває, живить і пробуджує". На думку французького філософа П.Бейля (XVII ст.), взагалі можливе існування такого суспільства, що складається лише із атеїстів. При цьому моральний стан суспільства естетів буде вищим, аніж об'єднання віруючих. Скептики піддають сумніву буття бога, ідеї створення ним світу і людини, безсмертя душі, потойбічного світу, інші християнські догмати. Водночас вони не відкидають їх так відкрито, як прибічники атеїзму.

Г. "Природня релігія".Ці погляди репрезентують глибоко віруючі відомі вчені-природознавці, зокрема І.Ньютон і Г.Лейбніц. Хоч їх думки й перегукуються багато в чому з ідеями богословської тематики, проте раціоналістичність мислення представників "природної релігії-" призвела до формування своєрідного стилю релігієзнавчої метафізики. Так, в "Теодицеї'" Г.Лейбніца вирішується складна проблема "виправдання" бога за існування зла у світі і з'ясування ролі в цьому вільної людської волі.1

Д. Атеїзм. Поняття з'явилося в давній Греції. Вперше про нього заговорив Діагор Мелоський (V ст. до н.е.). Атеїстами тоді називали не осіб, які заперечували існування Богів, а тих, хто жив, не звертаючись до них постійно, і вважав, що не бог (a-theos), а людина сама по собі є господарем власної долі. Принагідно відзначимо, ці мислителі не заперечували існування богів. Відтак атеїзм поставав як вільний від містики шлях людини до самої себе.

В прийнятому нині розумінні атеїзм постає як найбільш глибока й послідовна критика релігії. До його прибічників зараховують всіх мислителів, які заперечують релігію, розглядають її як антинаукове й антикультурне явище. Вони відкрито відкидають ідею буття бога, наявність потойбічного світу, безсмертя душі* інші основні релігійні положення. Згідно їх поглядів, релігія створена самими людьми під впливом дії ряду соціальних і психологічних причин, світ же не створений ніким і розвивається за своїми власними природними законами. Релігійні образи - це продукти людської фантазії, а не реальна сутність. У своїй діяльності, стверджують атеїсти, людині потрібно спиратися не на релігійну віру, а на власний розум, власні сили. Факелом розуму потрібно освічувати складний шлях людського буття. Релігія ж перешкоджає процесу пізнання навколишнього світу й негативно впливає на мораль.

1 Лейбниц Г.В. Теодицея // Сочинения. В 4-х т. - Т. 4. - М, 1989.


Тема 3. Релігія як предмет наукового дослідження



3. Становлення релігієзнавства як галузі наукового знання

В кін. XVIII - на поч. XIX ст. вперше виникають такі концепції, які намагаються в системно й цілісно викласти теорію походження релігії в її історичному розвитку. Релігія стає предметом спеціальної галузі науки, що одержала назву РЕЛІГІЄЗНАВСТВО.В процесі розвитку релігієзнавства формується ряд шкіл, напрямків. Розглянемо деякі з них.

А. Теорія натуралізму(астральна теорія). Французький мислитель К.Вольней, (1757-1820 pp.), вважає, що релігія виникає як результат уособлення природних явищ, головним чином небесних - Сонця, Місяця, планет, зірок. У свому творі "Руїни чи Роздуми про розквіт і занепад імперії-" (1791 р.) він виділяє в історії релігії вісім стадій розвитку: культ елементів і сил природи, зірок (сабеїзм), символів (ідолопоклонство), стадію дуалізму тощо. На думку філософа, християнство є алегоричним культом Сонця, а Христос (чи Хрісен) божеством Сонця.

Французький математик і астроном Ш.Дюпюї (1859-1952 pp.) присвятив проблемам релігії спеціальну працю "Походження всіх культів, чи Всезагальна релігія" (1794 р.), в якій висловлює думку, що "всі релігії суть дочки зацікавленості, неуцтва, користі та обману", боги - "дітища людей", "земля створила небо", "боги є самою природою", а "історія богів - це історія природи". Серед усіх явищ природи вирішальну роль у виникненні релігійних вірувань, на думку Ш.Дюпюї, відіграли небесні тіла. Саме уособлення небесних явищ складало основу, ядро, стрижень релігійних уявлень стародавньої людини.1

Б. Міфологічна теоріяпредставлена такими дослідниками релігії XIX ст. як М.Мюллер. А.Кун, В.Шварц, О.Афанасьев, В.Маннхард. Виходячи з основних ідей астральної теорії, прибічники міфологічної теорії стверджують, що релігія виникла на базі уособлення небесних явищ, які стародавня людина прагнула пояснити. Свої висновки дослідники робили на основі збирання, систематизації й аналізу великого фактичного матеріалу з міфології індоєвропейських народів - стародавніх індійців, іранців, греків, римлян та германців. Відтак вивчення релігії стало здійснюватися за допомогою збирання наукових фактів. Заслуга цієї школи релігієзнавства полягає в тому, що вона вперше застосувала порівняльний аналіз. Це дозволило подолати домінуючий тоді христоцентризм, коли релігія як феномен розглядалася виключно через призму християнства. Суть порівняльно-історичного методу влучно сформулював М.Мюллер: "Хто знає тільки одну релігію, той не знає жодної-". Цей метод дозволяв шляхом співставлення різних форм релігії виокремити в них загальні й специфічні ознаки, знайти найбільш загальні закономірності процесу історичного розвитку релігії.

Dupuis Ch. Memoire explicatif du zodiaque chronologique et mithologique. - Paris, 1806.



Розділ І.Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання


В. Еволюційну (анімістичну) теоріюпрезентували Е.Тейлор, ДжЛеббок, Дж.Фрезер, Ю.Ліпперт. Вони намагалися, використовуючи в першу чергу матеріали з історії первісної релігії, визначити закономірності еволюції релігії. Вони виходили з ідеї загальнолюдського прогресу і прямо переносили її на релігію, розглядаючи останню як елемент культури. Дослідники зібрали й систематизували величезний масив фактичного матеріалу, розробили чисельні схеми релігійної еволюції. На їх думку, релігія виникає як наслідок спостережень людини за явищами сну, снобачень, хвороб, непритомнень, галюцінацій, смерті. Вони вважали, що "мінімумом" релігії є віра в душу та духів. На цій основі виникають всі інші форми релігії, включаючи й віру в єдиного бога. В еволюціоністів релігія виступає водночас продуктом людської психології і елементом культури; історія релігії розглядається ними як результат філіації релігійних ідей, що відбуваються еволюційним шляхом, тобто як просте збільшення, кількісне зростання, ускладнення. Спираючись на принципи антропогонізму, еволюціоністи ототожнювали суспільство й природу, суспільні та природні закони, не бачили їх якісної специфіки. Характерною для них були біологізація й психологізація суспільних явищ, включаючи при цьому до них і духовну культуру, зокрема й релігію як її основний компонент. Незважаючи на певну обмеженість, еволюційна теорія тим не менше залишила помітний слід у розвитку релігієзнавства.

Г. Культурно-історична школавключає ряд течій, серед яких особливо виділяються дифузіонізм(Ф.Боас, Ф.Гребнер, Л.Фробеніус) і прамонотеїзм(Е.Ленг, В.Шмідт, В.Копперс, П.Шебеста).Послідовники цієї школи, виступаючи проти еволюціонізму, критикували його з різних вихідних принципів. Прибічники дифузіонізму обстоювали ідею, що культура (і релігія як її складовий елемент) не еволюціонує, а поширюється у вигляді концентричних кіл із кількох культурних центрів. Свою концепцію вони конструювали переважно на основі матеріалів з історії первісних народів.

Вчення прибічників прамонотеїзму являє собою католицьку реакцію на еволюціонізм. На противагу еволюціоністам, які відстоювали ідею релігійних вірувань за схемою: анімізм-політеїзм-монотеїзм, прамонотеїсти висунули версію про вихідний, первісний монотеїзм: спочатку існувала віра в єдиного бога-творця, яка згодом була "затемнена", піддана дегенерації. В своєму 12-ти томному творі "Походження ідеї Бога" католицький патер Вільгельм Шмідт (1868-1954 pp.) намагався довести, що "вшанування істоти є найбільш давнім, вихідним" і що "на наступній ступені образ вищої істоти все більше затемнюється і зникає, в той час як три інші фактори - натурміфологія, магія та анімізм - набувають все більшого значення". Думки патера хоч і не користувалися особливою довірою з боку істориків та етнографів, які досліджували первісне суспільство, але католицька Церква активно підтримувала його концепцію, бо вона значною мірою співпадає з


Тема 3. Релігія як предмет наукового дослідження



християнською ідеєю одкровення.

Д. Ірраціоналізмє відображенням ірраціоналістичної тенденції в філософії та соціології, яка значною мірою проявилася і в релігієзнавстві. Серед її представників - школа "морфології святості" (Р.Отто, М.Еліаде, К.Юнг) та фрейдизм (З.Фрейд, Е.Фромм). На думку Р.Отто, визначальною характеристикою релігії є "святість". В структурі "святості" мислитель виділяє три компоненти - ірраціональний, раціональний та моральний. Головним із них він вважає ірраціональний, що включає в себе: таємне захоплення (містеріум фаскінанс), таємний страх перед чимось невизначеним (містеріум тремендум) і почуття високого (аугустум). Якщо Р.Отто та прибічники його теорії вбачають джерела релігії у сфері людських почуттів, насамперед у почутті страху, блаженства й піднесеності, то фрейдизм віднадходить їх в біологічних інстинктах. Як вважає З.Фрейд, в релігійних віруваннях проявляються неврози, в основі яких знаходяться пригнічені ще в дитинстві еротичні потяги, так званий "едипів комплекс" - статевий потяг до матері й ворожість до батька як до суперника. Головним в структурі особистості є сексуальний інстинкт, який і водночас визначає і суспільне життя, духовну культуру, включаючи й релігію.'

Е. Соціологічна школа.її представники намагаються віднайти джерела релігії в самому суспільстві. Вони прагнуть показати місце релігії в структурі суспільного життя, розкрити її соціальні функції. Так, на думку Е.Дюркгейма (1858-1917 pp.), релігія - це продукт суспільної свідомості ("колективних уявлень"). В релігії суспільство нібито обожнює самого себе. В праці "Елементарні форми релігійного життя. Тотемічна система в Австралії" (1912 р.) вчений розглядає релігію, з одного боку, як продукт суспільної системи, що зазнає змін у відповідності з розвитком суспільства: різним типам суспільства відповідають різні форми релігії. З другого боку, релігія виступає в ролі головного фактора, що інтегрує суспільство, забезпечує його цілісність, сприяє зміцненню соціальної системи.2 Подібні ідеї стали домінуючими у вченнях М.Вебера, Б.Малиновського, Г.Меншинга, І.Ваха, інших представників соціологічної школи.

Є. Феноменологізм.Як дослідницьке явище, ця школа є крайнім виявом еволюціоністських тенденцій в релігієзнавстві. Суть феноменологічного підходу сформулював В. дерЛееув (1840-1950 pp.): "Про якийсь історичний розвиток релігії феноменологія нічого не знає". Із міркувань дослідника випливає, що феноменологія виступає "способом інтерпретації історії релігії, оскільки вона не має власної сфери". її головне призначення - "зрозуміти власний характер явища", розкрити ахронну сутність "релігії в собі". У книзі "Вступ до

1 Фрейд З.Будущее одной иллюзии //Сумерки богов. -М., 1990. -С. 94-142.

2 Дюркгейм Э. Элементарные формы религиозной жизни // Мистика. Религия. Наука. -
М, 1998. -С. 148-173.



Розділ І. Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання


феноменології релігії"" В. дер Лееув писав: "Метод дослідження різних історичних конкретизацій даного релігійного явища, наприклад, жерця, вівтаря, молитви, свята, ініціації і т.ін. з метою виявлення в них постійного позаісторичного елементу, що складає сутність предмету, називається феноменологічним методом".

Отже, феноменологічний метод є альтернативою історичному методу дослідження. На місце історизму ("поздовжній розріз") пропонується феноменологічний підхід ("поперечний розріз"). В подальшому "поперечний розріз" удосконалює Хайлер як "шлях концентричних кіл". Дослідник так розкриває його суть: "Тут релігії людства розглядаються як єдине ціле, нижча і вища релігії розглядаються разом".

Ж. Універсалізмрепрезентують праці С.Радхакрішнана,

X. фон Гласенаппа, В.Крамера. Суть їх концепції полягає в тому, щоб виявити позитивні елементи в кожній релігії і на основі їх синтезу створити єдину всесвітню релігію "універсальну релігію духу". На думку С.Радхакрішнана, тільки така універсальна релігія зможе об'єднати Схід і Захід. "Західну матеріальність", вважає дослідник, необхідно надихати "східною спірітуальністю". Найбільш характерними рисами цієї універсальної релігії є:

- наявність єдиного Бога, імманентного й трансцедентного щодо світу; його атрибути: абсолютне буття, всемогутність, всеобізнаність, абсолютна свобода та блаженство;

- світ є суттю творіння Бога; Бог створив світ не відразу, а творить його знову і знову;

- ядром людини є її душа;

- всі релігії є законним й істинним шляхом до Бога; Бог - батько всіх людей і відкривається він всім народам у всі часи; окремі релігії є лише "різними шляхами, що ведуть до однієї мети", "різними діалектами однієї і тієї ж мови духу", "різними формулюваннями неоформленої істини";

 

- з принципової істинності всіх релігій складається єдність релігії у множині релігій;

- релігійна терпимість та взаємна повага різних релігій собою мають привести до їх співробітництва та створення "унікальної релігії духу", а зрештою і до об'єднання людей в "товариство братів".1

Такими є фундаментальні принципи, на основі яких передбачається створення цією школою єдиної універсальної релігії.

3. Структуралізм насамперед пов'язаний з ім'ям видатного французького етнографа і філолога К.Леві-Строса (XX ст.). Своєю науковою теорією він започаткував цілий напрямок у вивченні міфології та релігії первісного суспільства. Головне завдання дослідник вбачав у тому, щоб на

' Див.: Радхакришнан С. Индийская философия. - Т. 1. - М., 1959.


ТемаЗ. Релігія як предмет наукового дослідження



основі аналізу міфології, обрядів, ритуалів, традицій первісних народів виявити наявність якихось загальних безсвідомих структур, формальних моделей, притаманних всім народам незалежно від рівня їх історичного розвитку. Ці структури не усвідомлюються людьми (хоч і вони можуть бути пізнані наукою), а проявляються в міфологічних та релігійних поглядах, у шлюбно-сімейних відносинах, моральних нормах, у сформованих ритуалах, звичаях і традиціях. На думку К.Леві-Строса, їх можна виявити і певним чином типологізувати (подібно періодичній таблиці хімічних елементів). "Сукупність звичаїв одного народу, -відзначає дослідник. - завжди відзначалась якимсь стилем. Вони утворюють системи. Я впевнений, що кількість цих систем не є необмеженою і що людське суспільство, як і окремі особи, у своїх іграх, мріях чи маренних видіннях ніколи не творять в абсолютному смислі, а задовольняються тим, що вибирають певні поєднання в певних наборах ідей, які можна відтворити. Якщо б можна було скласти перелік усіх існуючих звичаїв, і тих, що знайшли відображення в міфах, і тих, що виникають в іграх дітей та дорослих, у снах здорових чи хворих людей, і в психопатологічних діях, то можна було б створити щось на зразок періодичної таблиці хімічний елементів, де всі реальні чи просто можливі звичаї виявилися б згрупованими певними сім'ями. Нам залишилося б розпізнавати серед них ті, які були дійсно сприйняті суспільством".1 Так писав КЛеві-Строс ще 1955 року, тобто до появи своїх основних праць, зокрема, "Структурна антропологія", "Міфологія", "Структурна антропологія. Друга", "Шлях масок". В цих дослідженнях він прагнув реалізувати вже накреслену ним програму.

Ядро структурного методу К.Леві-Строса становить ідея бінарних опозицій. Всі думки людини (і не тільки первісної") пронизані бінарними опозиціями: верх-низ, лівий-правий, чоловічий-жіночий, сирий-варений, прямий-кривий, зимовий-літній, живий-мертвий, добрий-злий тощо. Людина прагне подолати їх за допомогою певного медіатора, що займає проміжне становище між опозиціями (наприклад: травоїдні - ті, що поїдають падаль -хижаки). Саме в бінарних опозиціях КЛеві-Строс вбачав специфіку міфологічного й релігійного усвідомлення, хоч очевидно, тут йдеться взагалі про протиріччя людської свідомості, про відображення у свідомості людини реально існуючих суперечностей, протиріч природи і суспільства. Загалом ця ідея є вірною, бо розкриває протиріччя нашого мислення. Проте вчений намагається знайти всезагальні моделі людського мислення, якісь безсвідомі логічні структури, що не залежать від суспільно-історичних умов. Такий підхід має абстрактний характер, відірваний від конкретно-історичних умов. І хоча сам мислитель не відкидає історизм, все ж "структура" у нього явно домінує над "історією" і часто набирає самодостатнього значення. Безперечно, структурний підхід потрібно поєднувати з історичним аби одержати дійсно наукові

1 Levi-Strauss К. Tristes tropiques. - Paris, 1955.


110 Розділ І. Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання

результати дослідження. Єдність структурного та історичного методів наукового пізнання у всіх сферах, в тому числі і в релігієзнавстві, - така вимога сучасної науки.

И. Діалектико-матеріалістична (марксистська) теорія розглядає релігію як складне, історично змінне, внутрішньо суперечливе соціальне й духовне явище. За словами одного з її засновників Ф.Енгельса, "всяка релігія є не чим іншим, як фантастичним відображенням у головах людей тих зовнішніх сил, які панують над ними в їх повсякденному житті, - відображенням, в якому земні сили набирають форму неземних".'

Згідно марксизму основними характеристиками релігії є:

- соціальна природа релігії. Релігія - суспільний продукт. її джерела - в
певній системі суспільних відносин, а не в якійсь потаємній і відвічній сутності
людини чи в особливій трансцендентній сфері. Вона є ілюзорним, фантастичним
відображенням пануючих над людиною стихійних сил природи і суспільства. За
словами К.Маркса, корені релігії - в "саморозірваності і самосуперечливості
земної основи";

- історичний характер релігії. Релігія - явище історичне. Вона зазнає
певних змін в ході розвитку суспільства. Будучи елементом соціальної системи,
релігія розвивається діалектично, відображаючи діалектику суспільного
розвитку. Історія релігії включає в себе важливі загальні компоненти діалектики:
суперечливість, наступність, заперечення, перехід кількості в якість, зняття,
повторюваність, циклічність, заперечення заперечення та інше. В процесі
історичного розвитку релігії спостерігаються дві протилежні тенденції -
посилення і послаблення її ролі в суспільстві. В епохи суспільних спадів, криз,
які охоплювали економіку, політику й культуру, соціальна значимість релігії
швидко зростала. І навпаки, періоди суспільних піднесень, прогресу, як правило,
супроводжуються спадом у релігійному житті, послабленням її впливу в
суспільстві;

-релігія - поліструктурне й поліфункціональне явище. Вона постає як складне соціальне і духовне явище, охоплює лише духовну, а й матеріальну сфери. В її структурі можна виділити два основних компоненти: духовний (релігійна свідомість) і практичний (релігійна діяльність - релігійні організації -релігійні відносини). Водночас релігія - явище поліфункціональне. Вона виконує ряд важливих функцій в суспільстві. Серед них необхідно виділити функції виповнення (компенсації"), світоглядну, нормативну, регулятивну, інтегративну тощо.

- Відносна самостійність релігії. Марксистське розуміння релігії виходить
з того, що суспільство є складною, динамічною й суперечливою системою
взаємопов'язаних між собою елементів - економіки, політики, моралі,

Енгельс Ф. Анти-Дюрінг // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. - Т. 20. - С 309.


ТемаЗ. Релігія як предмет наукового дослідження 111

мистецтва, релігії та інших. Всі вони взаємодіють і певним чином тиснуть, впливають один на одного. Проте у цій взаємодії вирішальна роль, відзначав Ф.Енгельс, зрештою належить економіці, матеріальному виробництву. Водночас кожний із названих суспільних компонентів, включаючи й релігію, має самостійність. Самостійність релігії проявляється в історичному аспекті (історія релігії утворює специфічну сферу в історії людського суспільства із своїми закономірностями розвитку), у функціональному плані (релігія активно впливає на всю соціальну систему, включаючи й економічний базис, але особливий вплив має у сфері духовної культури), у структурному відношенні (в наявності певної сталості, самоорганізованості, специфічного "механізму" життєдіяльності, що забезпечує адаптацію до різних соціальних умов).

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти