ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Структура релігії і закономірності її змін

Релігія - складне соціально-історичне явище, витвір людського незнання і розуму, почуттєвості й фантазії, свободи й неволі. її компоненти становлять внутрішню єдність, цілісність, в автономних частинах якої живе всезагальність. Саме структурованість і цільність цього феномену й дає підстави розглядати його як релігійний комплекс.

Релігійний комплекс представлений багатьма складниками. До них відносимо релігійні погляди та уявлення, почуття й інтуїцію, сукупність певних обрядів, свят, ритуальних церемоній та культових заборон; кодекс моралі і права, культові споруди, зображення і предмети ритуалу; релігія має свої організації та об'єднання, навчальні заклади, служителів культу тощо. Одним з них належить провідне місце в релігійному комплексі, інші стоять на другому плані, а деякі виявляються за певних умов зовсім не обов'язковими. Якщо проаналізувати минуле й сучасне релігії, то виявиться, що в ній є такі складники, без яких вона не може бути. їх прийнято називати основними елементами релігійного комплексу.

Відомо немало спроб структурувати релігію, визначити її основні складники. Зокрема, іноді одним з основних її елементів називають концептуальний, маючи на увазі релігійні погляди та уявлення. Але ж відомо, що буденне світорозуміння абсолютної більшості віруючих, уся первісна релігійність не мають ніякого відношення до концептуальності як системи поглядів на проблему "людина-надприродне-світ". Трапляється, що серед основних елементів релігійного комплексу називають міфологічний елемент, маючи на увазі знову ж релігійні уявлення. Звичайно, ці уявленням часом можуть набирати міфологічної форми, але ж міфи як такі - феномени нерелігійні і, що особливо важливо, міфологічне задовольняється лише правдоподібністю, що зовсім не влаштовує релігію, - тут цілковито панує віра в надприродне. Отже, "міфологічний елемент" не є ні основним, ні другорядним складником


Тема 5. Метафізика релігії



релігійного комплексу.

Не можна змішувати поняття форм і елементів релігії. Іноді вважають, наприклад, що елементами релігії є фетишизм, тотемізм, анімізм, політеїзм, монотеїзм тощо. Проте це форми релігійності, кожна з яких має своїми складниками відповідні уявлення, переживання, кожна пов'язана з магією чи культовим дійством. Нарешті, треба відрізняти елементи релігії від тих чи інших її сторін (скажімо, ідеологічної, світоглядної, буденного чи теоретичного рівнів), які можуть бути рисою, характеристикою певного елементу, а не окремим складником релігійного комплексу. Як бачимо, питання про структурування релігії не є формальним. Воно становить філософсько-методологічну проблему релігієзнавства, бо в ньому виражені метафізичні, епістемологічні та праксеологічні уявлення про сутність релігійного феномену.

Нині в академічному релігієзнавстві найбільш усталеною є точка зору, за якою основними елементами релігійного комплексу вважаються погляди, почуття, культові і релігійні організації. Вони, в свою чергу, мають певну структурованість - історично зумовлену, динамічну й поліфункціональну.

Релігійні погляди - це думки про людину, надприродне і світ, про саму релігію. Вони існують у формі уявлень, понять і суджень, пронизані вірою в надприродне, його вплив на довкілля. Стрижнем цих поглядів є людина - її доля, покликання, питання життя і смерті, смисложиттєві орієнтації, сучасне й майбутнє, добро і зло, - і все це в контексті стосунків з надприродним як вищим, довершеним, справедливим, могутнім, благодатним і караючим. У релігійних поглядах дивним чином поєднані фантастичне і реалістичне, які тут не те що взаємопов'язані, а в світорозумінні, світоставленні й практичній діяльності людини функціонують єдиним планом, що репрезентує зовсім нову якість, ніж самі по собі фантастичне й реалістичне. Віруючі й цінують релігію не тому, що вони "темні", а тому, що вона, як синкрет, сплав фантастичного й реалістичного, ґрунтований на вірі в божественність людського, є вектором до належного.

Головною й обов'язковою рисою релігійних поглядів є віра в надприродне. Нею позначені всі релігійні уявлення й поняття, починаючи від первісних вірувань й кінчаючи сучасними релігіями. Надприродне - гносеологічна ознака богів, духів, душ тощо, а також сакральних зв'язків між особою і природними та суспільними явищами. Звичайно, надприродне присутнє і в багатьох філософських вченнях, у міфології, чарівних казках тощо, але в релігії воно є увіруваним і явлюваним у культовій практиці, уособлюваним, наділеним рисами субстанційності та розумінням предмета віри як такого, що справляє визначальний вплив на людину і світ. Так, надприродне у первісних віруваннях оберігає людину від хвороби, сприяє успіхові на полюванні, є носієм життя, запліднює злакові, перетворює людину на вовкулаку, а качок - на людину... Зрештою, надприродне створює небо і землю, рослини і тварин, створює людину й веде її дорогою життя. Яскраво проявилися уявлення про визначальний вплив


184______________________ Розділ II. Філософське витлумачення феномену релігії

надприродного на дійсність в сказаннях про початок світу у макрійців (Нова Зеландія), в аборигенів Маркізових островів, у зулусів, мексиканських індіанців, в "Авесті", "Корані", "Старому Заповіті" тощо.

Онтологічно і гносеологічно надприродне є відображенням і виповненням невільних буттєвих станів людини, завдяки чому й складається єдиний план характеристики надприродного як образу-дії, як підстави й умови того, що релігія є практично-духовним освоєнням людиною світу. Не випадково в буденній релігійній свідомості віра у визначальний вплив надприродного пов'язується з безпосередньо-конкретними потребами й умовами життя людини, а компенсаційна функція виповнення надприродним її буттєвих станів має цілком прагматичну спрямованість.

Важливою особливістю релігійних поглядів є уособлювальний зміст їхніх понять та уявлень, що полягає в наділенні образів надприродного рисами особи. Щоправда, уособлення має місце і в нерелігійній сфері. Воно поширене, зокрема, в художньому баченні дійсності. В останньому випадку уособлення має метафоричний чи алегоричний зміст. А релігійне уособлення без віри в його адекватність не існує. Нема й релігії без уособлення. На відміну від художнього релігійне уособлення зумовлене невільними буттєвими станами людини й мотивоване її жаданням -до виповнення їх. Кожен із образів релігійної фантазії уособлений. Такими є фетиші, тотеми, душі, упирі, відьми, берегині, рожаниці, домовики тощо, а також боги - Зевс, Юпітер, Один, Перун, Сварог, Яхве тощо.

У релігійній уяві уособлювані образи здебільшого набирають людських рис. Навіть у первісних віруваннях, де надприродне поставало у зооморфному вигляді, воно обов'язково наділялося рисами особи - здатністю цілеспрямовано діяти, розмовляти, гніватися, любити тощо. Так, у віруваннях багатьох народів духи злаків набирали вигляду вовків, зайців, качок, кіз, перепілок. Найдавнішим символом вавилонської богині кохання Іштар була корова; як символ богині зорі, вона зустрічається у ведичній релігії і як священна тварина - в сучасному чи необрахманському індуїзмі. Нерідко людська фантазія дивовижним чином поєднувала в уособлюваному образі риси людини й тих чи інших тварин, риб, птахів. Звичайно, і далеко не в останню чергу, в релігії знаходять уособлення і явища суспільного життя. В уяві віруючого образ Христа постає насамперед соціальною стороною різних аспектів. Його "Нагірна проповідь" із закликами до соціальної справедливості та звеличенням особи як найбільшої цінності на Землі є найкращим тому доказом. А страждаючий Христос у терновому вінку, розіп'ятий на хресті, вмираючий і воскресаючий, являє собою уособлений образ долі людини, в першу чергу трудівника, що знемагає в боротьбі за хліб насущний і якому воздається, виповниться.

Релігійні погляди можуть існувати на буденному й теоретичному рівнях світорозуміння. Зауважимо, що часто кажуть про "рівні свідомості", але тут міститься деяка неточність: адже в поняття "свідомість" входять і почуття, а вони


Тема 5. Метафізика релігії



не мають рівнів "буденної і теоретичної" розради, любові, страху тощо. Буденне релігійне світорозуміння - це поняття й уявлення, пов'язані з вірою в надприродне, зміст яких становлять безпосередні дані, конкретні факти і співвідношення, осягненні мисленням зовнішньо, а не за суттю. Тому тут істотне і неістотне, необхідне і випадкове є поверхнево сприйманими, суміжними, а не внутрішньо розпізнаними. Такі уявлення віруючих про душу, життя і смерть, творення світу, рай і пекло тощо. Релігійні погляди виникають та існують майже протягом всієї історії релігії саме на буденному рівні. Цей гносеологічний "поверх" релігійного світорозуміння й тепер репрезентований уявленням та поняттями маси віруючих. З відокремленням розумової праці від фізичної в соціально диференційованому суспільстві поступово складається й теоретичне релігійне світорозуміння. На цьому рівні зміст понять і суджень безпосередньо не випливає з даних чуттєвого досвіду, а є результатом складної обробки мисленням живої картини буттєвих станів людини, її віри в надприродне, наукових здобутків, моральних уподобань тощо. Цей рівень може бути репрезентований, зокрема, богословсько-філософським вченням про Логос, божественну еманацію, теодицею, промисління Боже, про безсмертя душі як преформоване буття тощо. Світоглядно обидва ці рівні одноякісні.

Специфічною формою існування релігійних поглядів, понять і уявлень є богослов'я (теологія) - вчення про релігію, про церкву як дім Божий на Землі. Богослов'я виникає у порівняно пізні часи релігійної історії (в монотеїстичних релігіях) і має чітко виражену конфесійну приналежність. Богослов'я "взагалі" -поняття умовне. У християнстві формування його богословських засад пов'язане з історією патристики, коли вчення про релігію і церкву разом з формованими соціологічними доктринами виконували в основному апологетичну та систематизаторську роль. В подальшому розвиток богослов'я у християнстві пов'язується з середньовічною схоластикою та конфесійними вченнями -католицьким, православним, протестантським.

Нарешті, важливим компонентом інтелектуального елементу свідомості віруючого може бути (а в соціально диференційованому суспільстві і є) релігійна ідеологія. Це - пов'язана з вірою в надприродне, базована на ідеології, форма усвідомлення класами, соціальними верствами, віруючими індивідами, що належать до них, свого місця і ролі, своїх інтересів і цілей в суспільному житті -у виробництві й розподілі продуктів праці, в управлінні суспільством, у політичних відносинах, стосунках із владними структурами. Вона існує у вигляді церковно-богословських соціальних доктрин, офіційних і неофіційних поглядів, соціальних, класових орієнтацій віруючих. Ідеологічний процес присутній на буденному й теоретичному рівнях релігійного світорозуміння. Він тісно пов'язаний із почуттями, переживаннями, відбувається стихійно чи концептуально усвідомлено. Цим і пояснюється, що в одних і тих же конфесійних межах мають місце різні ідеологічні феномени: у протестантській



Розділ II. Філософське витлумачення Феномену релігії


Реформації - ідеологія бюргерсько-буржуазних і плебейсько-революційних рухів, у старообрядницьких попівстві і безпопівстві - ідеологія купецько-промислових і покріпачених селянських верств тощо.

Іноді релігійну ідеологію зараховують лише до теоретичного рівня релігійних поглядів. Але в такому разі буденна свідомість - щось позаідеологічне, що для абсолютної більшості віруючих байдуже, який у країні державний і соціально-політичний лад, як і з якими формами власності пов'язана їхня доля, як розподіляються продукти суспільної праці, кому вони належать тощо. В дійсності віруючі живуть якщо й не хлібом єдиним, то й не поза світом цим, не лише "на небі". Релігійну ідеологію іноді розуміють і як просто сукупність поглядів на все - богів і людей, життя і смерть, науку і техніку, добро і зло. В такому разі втрачає сенс існування самого виразу "релігійна ідеологія", бо є поняття релігійних поглядів. Релігійна ідеологія виникає лише в класовому суспільстві й релігії цього суспільства неминуче несуть на собі печать класовості, бо безкласової ідеології не буває.

Одним із основних елементів релігійного комплексу є почуття - особливий клас психічних процесів, що характеризують ставлення віруючого до надприродного та усвідомлюваних у релігійному плані буттєвих станів, процесів і явищ довкілля. Адже людина не байдуже, не безчуло відображає світ, а й переживає своє місце в ньому, його впливи на неї, можливість змінити світ відповідно до своїх потреб та інтересів - "виповнити" його в широкому значенні цього слова. Тому релігійні почуття, пов'язані з усім духовним світом людини, отже - й віруючої, відіграють важливу регулятивну функцію в її життєдіяльності, орієнтуючи активність, усю поведінку людини у відповідності з обставинами, внутрішніми і зовнішніми ситуаціями.

Певна річ, релігійні почуття не існують поза свідомістю конкретної особи. Любить, боїться, благоговіє, сподівається, радіє тощо не абстрактний суб'єкт, а конкретна особистість, до того ж любить, радіє і т.п. кожний по-своєму. Але релігійне почуття - суспільне явище. Вони складаються в колективах віруючих у результаті діяння соціально-психологічних механізмів навіювання, наслідування, емоційного зарядження тощо. І коли віруючий зазнає релігійних переживань, він діє як індивід, що засвоїв суспільно вироблену релігійність.

Релігійні почуття психологічно, за способами прояву та формами протікання не відрізняються від нерелігійних. Специфіка ж релігійних почуттів полягає у їх спрямованості, в їхньому об'єкті. Як зазначав відомий американський психолог і релігієзнавець У.Джемс, "термін "релігійне почуття", як збірне ім'я для всіх тих почуттів, які в різних випадках породжуються релігійними об'єктами, ... не включає в себе такого елементу, який мав би з психологічної точки зору специфічну природу. ... Нема особливої елементарної релігійної емоції, а є лише сукупність звичайних емоцій, на які релігійні об'єкти


Тема 5. МетшМшка релігії



накладають свій характерний відбиток".6 Об'єктом релігійного переживання є надприродне, яке віруюча людина уявляє як всемогутню, всеблагу, всемилостиву й караючи істоту, чисту й довершену основу світу і її особистого буття. Релігійні почуття виникають тоді, коли віруючий відтворює в уяві образи надприродного, взагалі релігійні образи, картини, ситуації, співвідносить із своїм розумінням понятійного відношення "людина-надприродне", власні буттєві стани, потреби, дії та задуми.

Психологічно релігійні почуття, як і нерелігійні, можуть бути позитивними й негативними. До перших належать любов, радість, благовоління, надія, заспокоєння тощо, до других - страх, скорбота, розпач, відчай та інші.

Серед релігійних почуттів окремішнє місце займає почуття любові, що має загальносоціальні витоки, а безпосередній морально-психологічним підтекстом -прив'язаність, симпатію, потяг до надприродного, до Бога. Мотиваційно ці переживання є ставленням не лише людини до Бога, а й Бога до людини, "бо від Бога любов, ... і хто перебуває в любові, перебуває той у Бозі, і в нім Бог перебуває" (1 Ін 4: 7,16). Християнська заповідь "любов до ближнього", звичайно, не обмежується колом сім'ї та одновірців. Маючи трансцендентний вимір, вона передбачає відповідне почуття і дію щодо кожної людини. Бо "яка користь, ... коли хто говорить, що має віру, але діл не має?" (Як 2: 14). Тому в християнській етиці "любові до ближнього" поширюється на кожну людину, означає захист людського життя, доброхитливість у суспільній діяльності, відмову від участі в несправедливих діях, опікування злиденними, самотніми й обділеними. Тому, підкреслимо, загальнолюдська значимість почуття любові та заповіді "любові до ближнього" повинні знецінюватися через негативні вчинки осіб історичного християнства. Історично вироблені почуття та морально-етична настанова людяності, незалежно від того, виражені вони в релігійній чи нерелігійній формі, становлять надбання суспільного прогресу.

Віруючий глибоко переживає почуття страху, що тісно пов'язане з його релігійними переконаннями. Це релігійне почуття психологічно теж не відрізняється від нерелігійного. Але якщо останнє зумовлене небезпечними земними обставинами та ситуаціями, то релігійний страх виникає з віри в Бога як грізну силу. У випадках, коли людина відчуває страх перед загрозливими, природними чи соціальними явищами, воно може переживатися безрелігійно і релігійно (коли хід подій і буттєві стани людини усвідомлюються під кутом зору віри в надприродне). Адже релігія - не філософсько-платонічне споглядання та переживання, а каталізатор до дії, до освоєння світу, створеного Богом для людини.

Страх - почуття складне і суперечливе. Страх - релігійний і нерелігійний -належить, як відомо, до астенічних почуттів, тобто таких, які пригнічують

' Джемс В. Многообразие религиозного опыта. - СПб., 1993. - С.38.



Розділ II. Філософське витлумачення Феномену релігії


людину, та її волю до подолання умов, що породжують це переживання. Страх може набирати й форми стенічного почуття, викликаючи бажання подолати загрозливі, несприятливі обставини. Іноді кажуть, страх перед Богом, перед спокутою стримує від гріховних діянь. Але чи прикрашає людину, чи звеличує її морально утримання від розбою, брехні, крадіжки тощо виключно під страхом кари, хоча й Господньої, а не через усвідомлення негідності, ницості подібного вчинку? Суперечливість цінності релігійного почуття страху, як і інших релігійних почуттів, ще раз засвідчує, що релігія (як і наука, мистецтво і т.п.) не є феноменом абсолютної цінності, що, зрештою, сама цінність історична.

Велике місце в свідомості віруючого належить почуттям благовоління, розчулення, релігійної втіхи, радості, розпачу, скорботи тощо. Кожне з них переживається в контексті конкретної морально-психологічної ситуації і має для віруючого далеко не ілюзорне значення, бо символізує відповідальність за свої вчинки і задуми. Тісно пов'язані з релігійними поглядами та уявленнями, спільно з ними почуття віруючих мають специфічний для релігії спосіб існування -культову практику.

Культ як один із основних елементів релігійного комплексу являє собою систему дій і засобів впливу на надприродне, а через нього - й на людину та її довкілля. Культові дії - це конкретні акти релігійної активності віруючих. Такими є молитви, таїнства, обряди, свята, богослужіння, ритуальні заборони, жертвопринесення тощо. Засоби релігійного культу - це, передусім, культова будова, її начиння, хрести, священицькі облачения, свічі тощо, а також релігійне мистецтво - архітектура, малярство, скульптура, музика.

Суб'єктами культу можуть бути як віруючі індивіди, так і групи віруючих, які в ньому знаходять задоволення своїх релігійних потреб. Буває, що в культі шукають задоволення й потреб нерелігійних (естетичних тощо). Але такі шукачі не є суб'єктами культу. Щодо предмета культової діяльності, то іноді до нього відносять усвідомлені релігійно об'єкти й сили - тварини, ліси, гаї, води, небесні тіла та явища і т.п. Тут - деяка неточність або недосконалість виразу, бо культова діяльність своїм предметом має не самі по собі гаї, ліси, води тощо, які можуть усвідомлюватися в релігійних образах, а надприродне, що уявляється поєднаним із матеріальними об'єктами (фетиші, тотеми, душі), або ж таким, що перебуває в них (добрі і злі духи, що живуть у берегинях, рожаницях, упирях, домовиках тощо), чи, нарешті, божеством, далеким і могутнім, яке може справляти той чи інший вплив на людину, предметний світ.

Історія не знає жодної релігії без культового елементу. Навіть у випадках, коли ті чи інші конфесії через певні обставини йшли на спрощення культу, вони ніколи не відкидали й не можуть відкинути його зовсім. Бо культ - це одяг релігії, який можна зняти чи просто поміняти; він - спосіб існування релігійних уявлень та почуттів, а всі вони разом є сторонами одного цілого - релігійного практично-духовного входження людини в світ. Якщо хтось говорить, що може


Тема 5. Метафізика релігії



вірити в Бога без жодних культових дій, - така людина виходить за межі релігії, промовляє як агностик.

Релігійний культ виникає з віри в існування надприродного та можливості, єднаючись з ним, через нього справляти на буттєві стани людини такі впливи, що виповнювали б ці стани. Засоби та дії культу виражають зміст релігійних вірувань, явлених в поглядах та почуттях віруючих. Тому можна сказати, що культ - це мова релігії, де предмети, дії, слова мають символічне значення. За допомогою дій та засобів культу (в тому числі вербальних) у свідомості віруючих відтворюються релігійні образи та виникають відповідні почуття, причому не на відображальному, а на збагаченому виповнювальними значеннями належного рівні. Цим культ задовольняє релігійні потреби віруючих, збуджуючи психологічно-вольові процеси в такому напрямі, якого вимагають дані обставини життєдіяльності віруючого.

Релігійний культ - явище конфесійно зорієнтоване і, в разі потреби, змінюване. Так, у православ'ї й католицизмі велике значення надається семи таїнствам: хрещенню, причащанню, священству, покаянню (сповіді), миропомазанню, церковному шлюбу та маслосвяттю (соборуванню). Кожне з них має свій догматичний зміст і символічне значення (хрещення символізує прилучення до християнської релігії, причащання - акт символічного перетворення хліба й вина у тіло і кров Господні, через які віруючий стає причетником Божого єства, і т.д.). Але в англіканстві визнають лише три таїнства - хрещення, причащання і шлюб, а в баптизмі та лютеранстві - два: хрещення і причащання. До того ж, якщо лютерани надають таїнствам містичного значення, то баптисти, реформати та послідовники деяких інших протестантських течій вважають їх в основному обрядовими умовностями. Таїнства є і в деяких нехристиянських релігіях, однак вони відсутні, наприклад, в ісламі.

Особливе місце в релігійному культі належить молитві, яка є найважливішим засобом спілкування віруючого з надприродним. У своїх витоках молитовний елемент культу спирається на сформоване досвідом шляхом переконання, що мова як система звукових сигналів (знаків) з їхніми значеннями справляє величезний вплив на співрозмовником, організовуючи його й орієнтуючи на діяльність у певному напрямі. Це переконання в релігійному контексті, де співбесідником є надприродне, пов'язується з вірою в можливість впливу на нього за допомогою слова, що становить внутрішню, змістовну сторону молитовної діяльності. Текст молитви та її паралінгвістичні комунікації ("мова" знаків і рухів) становлять єдність релігійних уявлень, почуттів і дій, адресованих до Бога з обов'язковим включенням на Його адресу й глибокої пошани, і віри в Нього, й виповнювального благання дарувати здоров'я, щастя, добробут - взагалі те, що може заповнити ущербність буттєвих станів людини. А це, в свою чергу, означає, що молитва є неординарним засобом задоволення релігійних потреб, у яких специфічним чином символізовані житейські потреби.



Розділ II. Філософське витлумачення Феномену релігії


Якщо до цього додати, що молитва - проста й найбільш доступна форма релігійної діяльності, то стане зрозумілою її поширеність серед віруючих.

Нарешті, до числа основних елементів релігії відносяться також релігійні організації. Вони є об'єднаннями послідовників певного віросповідання, що відмінні від інших соціальних інститутів насамперед головною групоутворюючою ознакою - культовою діяльністю. Звичайно, в діяльності релігійних організацій можуть бути і громадсько-політична, господарська та інші сторони, але їхнє покликання, властиві їм стосунки, ролева структура, групова свідомість, система орієнтацій та контролю пов'язані з вірою в надприродне й визначаються релігійними інтересами, потребами, установками.

Залежно від умов виникнення й існування, від призначення та функціональної сутності релігійні організації бувають двох видів: створені віруючими для спільного задоволення своїх релігійних потреб і ті, що виникають в процесі діяльності віруючих у позарелігійних сферах. У першому випадку релігійні організації можуть бути трьох типів - "церква", "секта", "деномінація"; в другому релігійні організації представляють різні релігійні місії, молодіжні, жіночі, профспілкові, політичні спільноти, створені за конфесійними ознаками.

Церква(від грец. kyriakon - "господній дім") являє собою самоврядне об'єднання віруючих, яке склалося на основі спільності релігійних уявлень та особливостей культової діяльності. Для цього типу релігійного об'єднання характерні професійне священство, централізоване ієрархічне управління, чіткий поділ на клір і мирян, практично відсутнє контрольоване членство.

Секта(від лат. seco - "розділяти") - релігійне об'єднання, що відокремилося від пануючого в країні релігійного напряму й характеризується конфліктністю з ним. У секті відсутній інститут священства, лідерство належить віруючим, які вважаються носіями харизми (особливих божественних якостей). Тут існує постійно контрольоване членство. Секти претендують на виключність установок і цінностей. Серед послідовників сект поширене переконання у своїй богообраності.

Деномінація(від лат. denominatio - "перейменування") як тип релігійної організації знаходився в опозиції до церкви і секти, а її принципи, орієнтації мають різноплановий характер. Будучи централізованим релігійним об'єднанням, деномінація водночас не має професійного священства, поділу на клір і мирян. їй властиве пряме, обліковуване членство. Проте на відміну від секти керують деномінацією органи, обрані віруючими.

Первинною ланкою в системі релігійних організацій є громада віруючих. Вона властива будь-якому з релігійних віросповідань та релігійних об'єднань. Одна з головних особливостей релігійної громади - об'єднання порівняно стійкими й тривалими внутрішньогруповими зв'язками віруючих, між якими немає розходжень догматичного та обрядового характеру. При цьому відмінності в суспільному становищі віруючих, їхніх професіях, освіті тощо значною мірою


Тема 5. Метафізика релігії



"знімаються" спільністю релігійних поглядів, норм поведінки та культової діяльності. Спираючись на віру в надприродне, внутрішньогрупові релігійні стосунки орієнтують віруючих на сприйняття громади як єдино можливої спільноти, що стоїть вище інтересів і потреб інших соціальних груп. Це з'єднує членів релігійної громади певним ступенем організованості, стандартизує їхню поведінку, стає основою авторитетів і системи ролей у громаді, забезпечує діяння соціально-психологічних механізмів релігійної свідомості.

Викладене щодо структурованості релігії свідчить, що вона не є формальною рисою релігії, не запроваджується за бажанням віруючих або священнослужителів, хоча роль суб'єктивного фактору в її змінах, особливо на більш пізніх етапах історії, не можна заперечувати. Структурованість релігії -доказ тісної взаємодії її власного змісту й умов її існування та функціонування, наслідком чого і є закономірні зміни в будові релігійного комплексу. Окреслені умови - це передусім соціумні та загальнокультурні фактори впливу суспільного розвитку на релігійне буття, його внутрішні визначеності.

Усталена й традиціоналізована релігійна структура зазнає видимих змін, коли в соціокультурному житті відбуваються істотні якісні зрушення. Особливо це стосується історично межових ситуацій, як-от перехід від первіснообщинного до соціально диференційованого суспільства, утворення великих централізованих імперій (Єгипет, Вавилон, Рим тощо), період розкладу рабовласницького ладу і формування феодалізму, епоха утвердження капіталістичних відносин. З цими подіями пов'язані докорінні зміни в соціумному статусі особи і якнайширших верств населення, в стосунках між народами, глибокі колізії між продуктивними силами і виробничими відносинами, бурхливі прориви репродуктивної духовності епохальними здобутками культури, особливо світоглядної.

Історія релігії, комплексу її складників говорить на користь зазначеного. Відомо, що у релігійності ранньородового суспільства, коли надприродне уявлялося ще чуттєво-надчуттєвим, було невіддільним від тілесного, різні види магії (лиходійна, мисливська тощо) мали виключно контактний характер. Тоді, щоби надати ногам сили й прудкості, до їхніх ікор прив'язували шматочки шкіри з ніг кенгуру; щоб викликати приязнь у камінця-фетиша, його умивали, годували, розфарбовували тощо. З часом, коли успіхи у виробничій діяльності привели до збагачення знань, до подальшого розвитку мислительно-фантазійних здібностей людини й складається віра в духів як безплотних сутностей, чаклунські засоби й прийоми впливу на надприродне набирають символічного характеру. Тепер, наприклад, перед полюванням на піску зображали контури звіра і, виконуючи ритуальний танок, пронизували його списами, що символічно забезпечувало успіх на полюванні.

У первісному суспільстві ще не було ні жрецтва, ні релігійної організації -елементарні чаклунські функції виконував рід (клан), а вождь племені водночас



Розділ II. Філософське витлумачення Феномену релігії


був і жрецем. Пізніше, коли з'являється додатковий продукт праці і соціальна нерівність, коли індивід виділяється з родового колективу, тоді складається віра в богів, виникає церковна організація з її інститутом жрецтва. Тоді ж на зміну заклинанням, зверненим до фетишів, тотемів тощо, приходять молитви до Бога. Замість примітивних капищ споруджуються церковні будови; поступово зникає звичай кривавих жертвопринесень. З часом, у національно-державних та світових релігіях, зароджуються вчення про релігію, складаються теологія і релігійна філософія.

В умовах Реформації, коли в боротьбі з феодальним католицизмом виникає протестантизм, у змісті й структурі його віровчення та культу теж відбуваються істотні зміни. Протестанти відкинули претензії церкви на посередництво між людьми і Богом, оголосили єдиним джерелом спасіння особисту віру. Вони не визнають святих, ангелів, мощів і культу Богородиці, заперечують уявлення про чистилище. Оголосивши принципи загального священства, протестанти запроваджують виборність і підзвітність служителів культу; відкидають поклоніння іконам; скорочують кількість таїнств та релігійних свят; скасовують інститут чернецтва. Згадані зміни пояснюються потребою демократизації церкви, залучення до себе віруючих, послаблення позицій католицизму та світських феодалів.

Усе це - свідчення того, що структурованість релігії не є формальним, поверхневим явищем. Релігійний комплекс діє як цілісність, у кожному зі складників якої живе вся даність релігійного феномену. Закономірність змін у структурі релігії - глибинний вираз взаємодії її власного змісту, соціумних та загальнокультурних умов її існування.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти