ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Витоки релігії: багатоманіття їх концептуального визначення

Питання про витоки релігії є однією з ключових проблем її метафізики. Адже йдеться не лише про час виникнення релігії, про те, що слід вважати її "мінімумом" та які були її ранні форми; це також питання про те, чому і як виникли вірування і культ. Та й це не все, бо проблема витоків релігії - це й питання про зародження самого образу надприродного, уявлення про сенс буття людини в релігії. Питання складні й світоглядно неоднозначні. Тому й визначення витоків релігії характеризується концептуальним багатоманіттям.

На питання про минуле релігії, її витоки є багато, часом зовсім протилежних точок зору. Загалом кажучи, вони належать до богословсько-теологічного чи світського релігієзнавства.

Що стосується богословсько-теологічного розуміння витоків релігії, то воно цілковито виходить із засад так званого "релігійного досвіду" - особливого містичного акту, який часто тлумачать як безпосереднє переживання людиною Бога; вважається, що це переживання не потребує обгрунтування та є свідченням буття Божого. При цьому природу переживання одні богослови пояснюють як суб'єктивну віру в Бога, що сутнісно властива людині, інші - як результат одкровення, як "прояв Вищої Істоти у нашому світі з метою повідомити нам більш або менш повну істину про себе та про те, що від нас вимагається".11 Так чи інакше, начала релігії, її витоки - божественні.

В іудаїзмі і християнстві буття релігії закладене в акті створення Богом перших людей - Адама та Єви, котрим заповідалося, як жити, які спершу перебували в безпосередньому єднанні з Творцем. Через гріхопадіння їхні зв'язки порушилися й людей поглинула пітьма. Але вони в культі, в служінні Богу можуть відновити втрачені з ним зв'язки і вийти на дорогу Істини. Намагання відновити зв'язки з Богом, вважають богослови, є релігією. "Релігія, - пише православний богослов О.Мень, - це відновлення зв'язків між людиною і Богом,

Черній A.M. Онтологія духовності. - К., 1996. 11 Соловьев В. Откровение // Христианство. Энциклопедический словарь. - В 3-х т. - Т. 2.-М., 1995.-С. 260.



Розділ Л. Філософське витлумачення Феномену релігії


вона починається в історії людства після Гріхопадіння".12

Так розуміли релігію, її походження і ранньохристиянські богослови. Зокрема, церковний письменних Л.Ц.Ф. Лактанцій (бл. 250 - після 325 pp.) у "Божественних установленнях" та інших працях вживав термін ligo -"зв'язувати", вважаючи його зміст означенням зв'язку з Богом. А вслід за ним Августин Аврелій (354-430 pp.) запровадив термін re - ligo, що означав "знову зв'язуватися" з Богом - після втрати такого зв'язку прабатьками (в латині частка ге вживається для означення "відродження", "відновлення").

Концептуально співзвучним з богословсько-теологічним розумінням витоків релігії є підхід до неї представників релігійної філософії, - бо в обох випадках йдеться про трансцендентне джерело феномена віри. Релігійні філософи за звичаєм вважають, що в підході до релігії треба "свідомо подолати раціоналізм" (М.Бердяєв) і збагнути її витоки з позицій самої віри в Абсолютне. Швейцарський засновник "діалектичної теології-" К.Барт зазначав, що релігійна віра не є суб'єктивним станом людини, а чимось дарованим їй надрозумним змістом євангельського одкровення, через благодать абсолютно трансцендентного Бога. Витоки релігії в ірраціональному прилученні до Бога вбачав і німецький теолог та філософ релігії Р.Отто (1869-1937 pp.), погляди котрого справили великий вплив на сучасне богословсько-теологічне релігієзнавство. На його думку, релігія бере початок із зустрічі людини з святим, яка (тобто ця зустріч) проявляється в "нумінозному" (невимовному), у почутті страху перед трансцендентним і водночас у захопленні загадковим розгортанням його досконалості й повноти. В основі релігії, пише Р.Отто, лежить переживання Вищого, якась "mysterium tremendum - таємниця, що викликає тремтіння".13 Згідно з богословськими та релігійно-філософськими уявленнями, релігійна віра бере свої витоки із зв'язку з Богом, Вищою Істотою, Трансцендентним Абсолютом.

Світські (філософські, історіософські тощо) уявлення про витоки релігії критично орієнтовані щодо богословсько-теологічних уявлень, бо складаються в межах інших світоглядних підходів. У європейській культурі вони сягають натурфілософських поглядів Ксенофана, Демокріта, Епікура, Лукреція Кара та інших мислителів. Принципово важливим, хоча і в загальній формі вираженим, положенням була думка античних мислителів про земне походження релігії. Лукрецій Кар (90-55 до н.е. pp.) у поемі "Про природу речей" писав, наприклад: "Перших богів на землі створив страх".

З часом уявлення про земні витоки, корені релігій зазнали складного і тривалого розвитку. їх розвинули й збагатили новими ідеями англійські матеріалісти XVII ст. Т.Гоббс, Д.Толанд та ін., французькі мислителі Д.Дідро,

12 Мень А. История религии. В 7-ми т. - Т. 1. - М., 1955. - С.28.

13 Otto R. The Idea of the Holi. - London, 1956. - P. 26.


Тема 5. МетшЬЬика релігії



П.Гольбах, С.Марешаль тощо. В к. XVIII ст. з'явилася астральна (чи солярна) концепція походження релігії (Ш.Ф.Дюпюї, К.В.Вольней), яка пов'язувала витоки вірувань із тлумаченням давніми людьми метеорологічних та астральний явищ. Цю концепцію розвинули представники міфологічної школи Я.Грімм та М.Мюллер, які пояснювали появу вірувань помилками мови при уособленні людьми незрозумілих їм небесних явищ.

У др. пол. XIX ст. представники так званої еволюціоністської школи Е.Тейлор та Г.Спенсер висунули анімістичну теорію походження релігії. Заперечуючи уявлення про її вічність та зумовленість надприродним, вони вбачали витоки релігії в неправильних уявленнях первісної людини про сон, сновидіння, захворювання, життя і смерть. Звичайно, з хибними уявленнями людини родового суспільства про психічні та фізіологічні явища тісно пов'язане виникнення релігійних вірувань. Ці уявлення позначилися на самому змісті ранньої релігійності. Проте автори анімістичної теорії, яка дістала велике поширення, не змалювали бодай у загальних рисах правильної картини виникнення релігії, бо розглядали первісну людину поза буттєвими умовами її життя, як філософствуючого дикуна, який, розмірковуючи про сновидіння, життя тощо, дійшов висновку про існування надприродного у вигляді душі.

Своєрідною реакцією на інтелектуалізм Е.Тейлора і Г.Спенсера стала преанімістична теорія, висунута Р.Марретом, А.Фіркандом, К.Прейсом, Д.Кінгом, іншими дослідниками. Вони надавали виняткову роль переживанням, емоціям у виникненні релігійних вірувань. Преанімісти, відзначимо, перебільшували значення психологічного фактору, який, до речі, сам потребує пояснення. Зауважимо, що преанімісти цілком в дусі властивого їм антиінтелектуалізму стверджували, що релігійна обрядовість породжується виключно несвідомими імпульсами психіки, без участі мислення і фантазії.

Можна було б, звичайно, послатися й на інші спроби віднайти витоки релігії. Скажімо, у філософській системі Г.Гегеля релігія постає як осягнення Бога, що здійснюється у формі уявлення про нього; в німецького богослова і філософа Ф.Шлейєрмахера її витоки пов'язуються з містико-психологічним переживанням людиною своєї взаємодії з Богом; у французького релігієзнавця ЕДюркгейма релігія починається з обожнення суспільством самого себе як сукупності загальнозначимих психологічних зв'язків тощо. Прикметно, що згадані підходи до проблеми "начала всіх начал" у релігії торкаються інтелектуального чи емоційного факторів релігійного феномену, часом влучно характеризують ті чи інші моменти, але розглядаються позасистемно, тобто як окремо діючі, і, головне, позасуспільно.

Історичною віхою в дослідженні витоків релігійного феномену є праці німецького філософа Л.Фейєрбаха (1804- 1872 pp.). Він зумів звести "позасвітову, надприродну і надлюдську сутність Бога до складових частин



Розділ П. Філософське витлумачення Феномену релігії


людської істоти",14 до її психологічних особливостей та впливу на неї навколишньої природи. ЛФейєрбах вбачав гносеологічні корені релігії у відриві мислення і фантазії від дійсності, абсолютизації та догматизації процесу і наслідків пізнавальної діяльності, а відтак - у субстанціалізації фантазійних образів та перенесенні рис індивіда на божественні значення. Характеризуючи психологічні передумови релігії, мислитель звертався до аналізу почуттів страху, розчулення, гніву, задоволення і т.п. емоційно-психологічних реакцій індивіда на впливи з боку стихійних сил природи. Пізніше філософу дорікатимуть за його абстрактність, "схильність до узагальнень на всі віки". Проте безперечним є факт, що Л.Фейєрбах пов'язував витоки релігії із залежністю людини від земної дійсності. Його аналіз гносеологічного та психологічного "механізмів" цих витоків є великим надбанням філософської науки, зокрема, метафізики релігії. Та все ж, шукаючи "таємницю теології" в антропології, тобто в природі самої людини як індивіда, Л.Фейєрбах не зміг збагнути сутності релігії, її витоків як соціально-історичного явища.

Це завдання у вирішальних відношеннях було розв'язаним у подальших загальнофілософських та власне релігієзнавчих дослідженнях проблеми "людина і релігія". Найпершу роль тут, безперечно, відіграло філософське з'ясування К.Марксом та Ф.Енгельсом соціумних витоків релігії, пов'язаних з новим розумінням сутності людини. Відомі думки К.Маркса: "... Людина створює релігію,релігія ж не створює людину. А саме: релігія є самосвідомість і самовідчування людини, яка або ще не знайшла себе, або вже знову себе втратила. Але людина - не абстрактна істота, яка десь поза світом живе. Людина - це світ людини,держава, суспільство. Ця держава, це суспільство породжують людину, неправдивий світогляд,бо самі вони - неправдивий світ.Релігія ... перетворює в фантастичну дійсність людську сутність, тому що людська сутність не має справжньої дійсності".15

Відзначимо, що ряд моментів в оцінках К.Марксом і Ф.Енгельсом релігії (як "опіуму народу", його "ілюзорного сонця" і т.п.) можуть бути зрозумілі лише історично й належать історії. Але з'ясування ними того, що виявилося не під силу антропологічному матеріалізму Л.Фейєрбаха, а саме - соціумних витоків релігії, не втратило свого еврістичного значення і було збагачено дослідженнями багатьох вчених. Нині воно має в загальних рисах такий вигляд.

Релігія бере свої витоки з певних буттєвих станів людини. Основою для її появи й існування є такі матеріальні та духовні відношення в суспільстві, за яких людина виявляється у своїй повсякденній життєдіяльності підвладною стихійним

14 Фейербах Л. Сущность христианства // Избр. филос. произведения. В 2-х т. - Т. 2. -
М, 1955.-С. 219.

15 Маркс К. До критики гегелівської філософії права. Вступ // К.Маркс і Ф.Енгельс. -
Твори.-Т. 1.-С.384.


Тема 5. Метафізика релігії



природним і суспільним процесам, відчуженим формам власності, зазнає державного, політичного, правового й морального примусу, усунута від управління суспільними справами й лише виконує волю коронованих і некоронованих можновладців. Не останню роль у витоках релігії відіграють низька якість життя (матеріальна незабезпеченість, безробіття тощо), війни та екологічні кризи, негативні наслідки науково-технічного прогресу, безпорадність перед хворобами, епідеміями. Якщо ж зазначені фактори помножити на нездатність розуміти й передбачати (низька освіченість, обмеженість загальнокультурного розвитку), то стане зрозумілим, що значить "людина ще не знайшла себе або вже знову себе втратила".

За таких буттєвих станів, що характеризують відчуженість людини від її сутнісних сил, можуть складатися сприятливі психологічні та гносеологічні передумови для релігійного практично-духовного способу освоєння світу. Виникають почуття самотності, відчаю, розчарування, тривожного чекання майбутнього і, водночас, протест проти ущербності земного буття, жадоба виповнити кризу соціальних зв'язків, збагнути сенс життя. У принципово суверенному пізнавальному процесі виникає можливість розриву зв'язків між уявленнями і практикою, абсолютизація суб'єктивних моментів пізнавальної діяльності, уособлення природних і суспільних явищ, зрештою - мисленне творення виповнювальних образів надприродного та його вірувального субстанціювання. Людина включається в систему таких умоглядних, почуттєвих і практичних станів, де дивовижним чином переплетені збагненне і таємниче, суще й належне, земне і трансцендентне за обов'язкової віри в довершеність й благодатність останнього. У культовому єднанні з ним людина і вбачає сенс свого буття в релігії.

Контрольні запитання і завдання

1. В чому складність визначення релігії?

2. Дайте характеристику структурних елементів релігії.

3. В чому особливість буття-з-Богом людини?

4. Розкрийте особливості витоків релігії.

5. Чим відрізняється аксіологічний підхід до релігії від онтологічного?

6. У якому зв'язку знаходяться складові елементи

7. релігійного комплексу?

8. Що робить релігію духовно-онтологічною основою буття антропологічної цілісності?



Розділ II. Філософське витлумачення Феномену релігії


Тематика рефератів

1. Метафізика релігії в контексті філософії релігії.

2. Проблема визначення релігії.

3. Обмеженість марксистського тлумачення сутності релігії.

4. Особливості релігійної віри.

5. Людиномірність релігії.

6. Взаємозв'язок складових релігійного комплексу.

7. Місце і роль культу в релігійній системі.

8. Проблема витоків релігії.

9. Внутрішня і зовнішня структура релігії.

10. Буття-з-Богом як глибинна праця душі.

Рекомендована література

1. Борунков Ю. Структура религиозного сознания. - М., 1976.

2. Джемс У. Многообразие религиозного опыта. - СПб., 1993.

3. Классики мирового религиоведения. - М., 1996.

4. Колодний А. Феномен релігії. - К., 1999.

5. Кулик В. Введение в религиоведение. - Херсон, 1997.

6. Лобовик Б. Религиозное сознание и его особенности.- М., 1986.

7. Ляхович Д. Лекції з метафізики. - Львів, 1995.

8. Мень А. Истоки религии.-М., 1991.

9. Михаил, архиепископ. Введение в основное богословие.- СПб, 1995.

10. Релігієзнавство: предмет, структура, методологія. - К., 1996.

11. Франк СП. Непостижимое. Онтологическое введение в философию религию// Сочинения.-М., 1990.

12. Фромм Э. Душа человека. - М., 1992.

13. Черній A.M. Онтологія духовності: Антропологічна цілісність у релігієзнавчому вимірі.-К., 1996.

14. Яблоков И. Религиоведение. - М., 1998.


ТЕМА VI ОНТОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ

Онтологія (від гр. ontos - сутнє і logos - слово) в філософській традиції постає як вчення про буття взагалі, буття як таке. В цьому смислі вона рівнозначна метафізиці як системі умоглядних всезагальних визначень буття. В епоху середньовіччя католицькі теологи прагнули використати арістотелівську метафізику з метою вибудови такого вчення про буття, яке б слугувало засобом обґрунтування істин релігії. Завершений вигляд ці спроби набули в філософії Томи Аквінського. В Новий час (десь з XVI ст.) під онтологією стали розуміти таку особливу частину метафізики, яка зорієнтована на надчуттєву, нематеріальну структуру всього сущого. З XVIII-XIX ст. онтологія постає як сукупність всезагальних визначень буття, що характеризують його безвідносно до діяльності людей, їх пізнання і мислення. Онтологія виступає як своєрідна картина, що визначає становище (вірніше - місце) людини в світі. Відтак, будучи складовою метафізики релігії, її онтологія розглядає світ в єдності природного і надприродного, виявляє онтологічний статус реалій і явищ релігії.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти