ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Іудаїзм як національна релігія

(іудаїзм - одна з найдавніших національних релігій. Основи її віровчення викладені у Танаху (Старий Заповіт) та Єрусалимському і Вавілонському Талмудах. Іудаїзм вважається етнічною релігією, оскільки представники різних народів, які її сповідують, вважаються євреями, незважаючи на їх різні мови, звичаї, культури, раси і т. і.

Віровчення це сформувалось в античній Іудеї, де було складено його Священне Писання. Визначну роль у цьому процесі відіграли фарисеї, які продовжили розвиток віровчення після руйнації Храму. Раббі Іоханан Бен-Заккай, який зумів врятуватись з обложеного римськими військами Єрусалиму, після його падіння заснував у містечку Явне школу, яка стала духовним центром прихильників іудаїзму. Саме там був складений перший збірник коментарів до Танаха, названий Мішною.

Мішна стала головним предметом вивчення, удосконалення та подальших коментарів і в палестинських, і у вавілонських іудейських школах. Вчителі, яких називали амораїм ("промовці"), обробляли Мішну слово за словом, вивчали та обговорювали її зміст, погоджували протиріччя, що зустрічалися, і простежували корені мішнаїстских вчень у Священному Писанні.

Інтелектуальна діяльність багатьох поколінь вчених обумовила появу Гемари (що буквально означає "завершення"). Разом із Мішною Гемара утворила Талмуд, що зберігся у двох варіантах - єрусалимському і вавілонському. Талмуд містить багатий матеріал, що охоплює буквально всі сфери іудейської релігії й етики. Це - моральні міркування, афоризми життєвої мудрості, метафізичні ідеї, історичні і легендарні оповіді з біблійної історії, мрії про майбутнє євреїв і месіанські бачення порятунку всього людства, а також багато зауважень, що часто є результатами рідкісної спостережливості в геометрії, медицині, астрономії, фізіології, ботаніці та ін. Єрусалимський і Вавілонський Талмуди - результат діяльності двох різних духовних центрів -відрізняються один від одного матеріалом і методологією, стилем і мовою.



Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії


У системі освячення життя в іудаїзмі найбільш важливим інститутом після домашнього вогнища служить синагога. Це - місце і богослужіння, і навчання, і суспільних контактів. Синагога сприяє тому, щоб єврей усвідомив своє призначення як член свого народу і вселюдської спільноти. Як і в домашньому житті, у синагозі є свої символічні особливості. Головна особливість зовнішнього вигляду синагоги - ковчег. Це - своєрідна шафа, у якій зберігаються сувої Тори (Арон Койдеш) і до якої звернені всі, хто молиться. У синагозі є також постійний вогонь, що нагадує про вогні семисвічника, який постійно горів у Храмі. Крім того, кожна синагога має кафедру з пюпітром, альмамар (або біма), на якій читають Тору. Вона служить нагадуванням про вівтар Храму і, подібно вівтарю, розташована в більшості випадків у центрі приміщення. До синагоги примикають класи, що у Талмуді називаються бет-а-сефер (будинок книги), де навчають Торі дітей. Часто при синагозі є також бет а-мідраш - будинок навчання, у якому підлітки і дорослі люди займаються вивченням Тори. Деякі общини мають ще й навчальні заклади вищого рівня -єшиботи, де вчаться молоді люди, що присвятили себе науці іудаїзму. Тут готуються кадри майбутніх духовно-релігійних керівників єврейського народу.

Важливу роль в освяченні щоденного існування відіграють "усталені дні" - свята і пости, що утворюють характерну рису єврейського життя. Перше місце серед них займає Шабат, щотижневий святковий день відпочинку. У цей день віруючий єврей не працює, не займається ніякими справами, не користується транспортом і не бере в руки ніяких знарядь та інструментів, якщо тільки не виникає небезпеки для життя, що автоматично знімає всі суботні заборони.

Головне свято іудаїзму - Песах (Великдень). Він випадає на 15 день місяця Нисан (березень-квітень) і триває сім днів (у діаспорі - вісім). У дні Песах забороняється їсти продукти, виготовлені з квашеного тіста, усе квашене повинно бути видалене з будинку ще до настання свята. Песах - свято весняного відродження природи і символ народження ізраїльської нації, що відбулося при виході з Єгипту.

Третє щорічне свято - це Суккот (Кущі). Свято починається в п'ятнадцятий день Тишрей (вересень-жовтень) і продовжується тиждень. Воно збігається із завершенням збору винограду і виражає подяку Богу за рясні й щедрі дарунки. Свято відзначається чотирма рослинами: етрогом (цитроном), пальмовою гілкою, миртою і гілками верби. З останніх трьох складають щось на кшталт букета, яким разом із етрогом помахують в усіх напрямках, виспівуючи псалми й гімни. З ними в руках утворюють процесію в синагозі, проголошуючи хвалу Богу - дарувальнику всіляких благ. Відповідно до єврейського традиції, ці чотири рослини символізують чотири типи людських характерів, об'єднаних воєдино. Другою примітною рисою свята Суккот є спорудження сукки - куреня із солом'яним або листяним дахом, у якому прийнято їсти весь святковий тиждень.


Тема 12. Етнічні релігії____________________________________________ 361

Якщо три описаних свята носять в основному характер національно-історичний і нагадують про особливі зв'язку Бога з Ізраїлем, то Рош-Ашана, єврейський Новий Рік, що випадає на перший день Тишрея (вересень-жовтень) і святкується два дні (і в Ерец Ізраїль), виходить за рамки вузько національні і набуває характеру загальнолюдського. Це -річниця дня Творіння.

Йом-Кіпур (день Спокути), що припадає на десятий день Тішрей, -кульмінація днів каяття. Це - день утихомирення плоті (у цей день запропоноване повне утримання від їжі і напоїв).

Крім основних свят, визначених Торою, існує ^ряд святкових днів і постів, менш важливих за своїм значенням. Вони встановлені в пам'ять про радісні або сумні події історії єврейського народу. Найрадісніше з них - свято Пурім, позв'язане із пам'яттю про врятування євреїв від повного знищення. Свято післябіблійного походження - Ханука (Освячення), що триває вісім днів. Це -пам'ять про перемогу, здобуту над сирійцями ще в 165 р. до н.е. єврейськими загонами під проводом Суди Маккавея і про наступне очищення й освячення Храму. На Хануку запалюють на спеціальному восьмисвічнику першого дня одну свічу, другого - дві і т. д., доки в останній день не загоряються усі вісім свічок.

Свято Лаг баомер вважається святом вчених. Починаючи з XVI століття, воно присвячується раббі Шим'ону Бар-Йохаї (II ст. н е.), славному патріоту, що не схилився перед римською владою й тиранією, і легендарному автору прославленої книги Зоар, класичного твору єврейської містики.

На відміну від євреїв Європи, євреї, що проживали в країнах ісламу, мали свій центр у Вавілонії і вавілонські школи, з якими підтримувався постійний поштовий зв'язок, керували всіма їхніми релігійними звичаями і практикою. Так почали складатися два найбільших напрямки єврейської традиції. Вже до початку XI ст. одне з них представляло єврейство країн ісламу й Іспанії, що знаходилося під впливом Вавілонії, а інше - євреїв Італії, Франції і Німеччини, що знаходилися під впливом Палестини. Перша гілка стала називатися сефардською (від сфарад - іспанець), а друга - ашкеназійською (від "ашкеназ" -німець).

У середині VIII століття в іудаїзмі виник рух, що сколихнув усе світове єврейство і якийсь час взагалі загрожував йому розколом. Засновником руху був Анан Бен-Давид, що мав успадкувати титул екзіларха. Однак, запідозрений у підривних поглядах і тенденціях, він не одержав цього звання, і екзілархом став його молодший брат. Розгніваний цим рішенням, Анан Бен-Давид відкинув Талмуд і заснував новий рух, що, як колись садукеї, не визнавав авторитету Усного Вчення і покладалося винятково на текст Тори, зрозумілий буквально. Прихильники цього руху одержали назву караїми (від давньоєврейського кореня кара - читати, зокрема, читати Священне Писання), що значить "читачі Біблії"", на відміну від прихильників Талмуду, котрих стали звати "раббинім"


362 Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії

Охороняючи і розвиваючи традиції Талмуду і гаонів (духовні лідери, буквально генії"), прямими спадкоємцями яких він став, середньовічний раббинізм зумів утворити норми поведінки, придатні для будь-яких нових умов і обставин. Тим самим раббинізм зберіг контроль над життям особистості й общини, спрямовуючи її у всіх сферах, починаючи з найбільш інтимних і священних й кінчаючи зовнішніми і світськими. Середньовічний раббинізм, таким чином, прищепив життю євреїв внутрішню дисципліну, що, аж ніяк не обмежуючи розум і подавляючи дух, вберегла іудаїзм від надмірного збочення у раціоналізм та містику. Загальновизнаним главою іудейських коментаторів став раббі Шеломо Бен-Іцхак із Трва (Франція, 1040-1105 pp.), названий по перших літерах його імені Раші. Він мав найбільший вплив на єврейське мислення й освіту. Коментарі, які Раші створив фактично до всього Талмуду, не залишивши без пояснення або тлумачення майже жодного терміну, ідеї, фрази або концепції, з часу своєї появи стали необхідним посібником і для вчителів Талмуду, і для їхніх учнів.

Найбільш систематизованою і вичерпною збіркою законів іудаїзму (Галахи) став кодекс Маймоніда (рабі Моше Бен Маймон, 1135-1204 pp.) "Мішне Тора" ("Повтерення Закону"), названий "Яд хазара" ("Потужна рука"). Маймонід створив цей твір для сучасників і як основу для майбутньої єврейської держави. Іспанський біженець Йосеф Каро (1488-1575 pp.) склав звід законів "Шулхан Арух" ("Накритий стіл"), що обумовив певну стандартизацію іудейського законодавства.

Хасидизм, засновником якого був Ісраель Баал-Шем-Тов (Бешт) (1700-1760 pp.), запропонував вихід і засіб уникнення занепаду духу й розпачі, якому євреї піддалися після численних трагедій XVI-XVIII століть. Хасидизм націлює увагу на спокутну силу Бога в дійсності, у ході повсякденного життя. Не послаблюючи віри в месіанський рятунок, хасидизм вчить, що кожна мить реальності є момент порятунку окремої особистості і крок вперед до загального остаточного порятунку. За допомогою цієї концепції хасидизм розраховує витягти народ із безодні розпачу, в яку той занепав. Месіанські надії, звичайно, не збулися, але процес блаженного порятунку продовжується тут і тепер. Кожна людина може в ньому брати участь. Для цього не потрібно особливих якостей.

До хасидизму увійшла ідея цадика, визнаного праведника, що зайняла в процесі розвитку хасидизму центральне місце. Цадик, що вміє звільнити свідомість від усіх думок щодо земних турбот, у стані сконцентрувати всі помисли на Богові і піднести ефективну молитву. Отже, обов'язок віруючих йти за цадиком. Силою особистого прикладу цадик може допомогти своїм прихильникам розвинути їхні духовні можливості і водночас за допомогою спілкування з Богом забезпечити їм вдачу в земних і небесних справах. Наділяючи свого цадика надприродними спроможностями, його прихильники зверталися до нього за допомогою і порадою. Цадик брав на себе весь вантаж їх


Тема 12. Етнічні релігії 363

сумів і тривог, молився за них, зміцнював їх і наповнював їхні серця оновленою вірою, новою мужністю і надією. Принцип цадикізму спричинив наступність лідерів хасидизму, який має ряд гілок, заснованих цадиками брацлавськими, сквирськими, тверськими, самарськими, любавічськими та іншими.

Філософом хасидизму був Шнеур-Залман з Ляд (1746-1813 pp.). До нього в хасидизмі переважали емоції і почуття. Навіть теоретичні доктрини, на які він спирався, містили в собі дуже мало філософського. Усе сприймалося на віру, без сумнівів, не кажучи вже про критичну перевірку й аналіз. Головним було вчення про існування Божественних іскор у всьому, в позитивному й негативному.

Такий стан речей влаштовував неосвічених євреїв України, але ніяк не міг задовольнити потреби інтелектуального єврейства Литви. Шнеур-Залман стояв перед необхідністю створити нове вчення хасидизму, у якому теоретична частина була б подана в чіткій формі, а почуття - підпорядковане розуму. Так виник хасидизм Хабада - термін, утворений із початкових літер трьох вищих сефірот - Хохма (мудрість), Біна (розуміння) і Даат (знання). Мудрість позначає народження ідеї; розуміння - розробку її у всіх подробицях; знання - повне сприйняття ідеї розумом. Такі форми мислення Хабада, які Шнеур-Залман застосував у хасидских доктринах, що стосуються Бога, душі та обов'язків людини в житті, із великою пристрастю і глибиною виклав у своїй Книзі навчання "Сефер Танія", що стала настільною книгою хасидім Хабада.

У згоді зі своїм інтелектуальним підходом Хабад надає великого значення вивченню Талмуду. Цадик у Хабаді розглядається не як квазіпосередник між людиною і Богом та чудотворець, а як вчитель, шанований насамперед завдяки своїй вченості і знанням Тори. Проте Хабад зберігає повною мірою екстатичне відношення до молитви і єдність хасидської громади, живий центр якої - ребе. Як і в діяльності інших хасидів, важливу роль у релігійному житті Хабада грають спеціальні мелодії. Як продукт раббинізму, незважаючи на тенденції до антиномій, характерних для всіх містиків, хасидизм твердо стоїть на грунті Шулхан Аруху і навіть йде далі цього кодексу законів, вносячи в ритуал і церемонії додаткові деталі. Хасидизм запровадив ряд змін у літургію.

Емансипація принесла євреям звільнення від багатьох форм гноблення, які панували століттями в християнських і мусульманських країнах. Вона дала євреям рівні з християнами цивільні права і цим поклала початок кінцю автономії єврейської общини, що колись мала владу жадати від своїх членів підпорядкування раббинізму. З цього моменту раббинізм, хоча і не скоротив своєї широкої і різноманітної діяльності, позбавився колишнього майже незаперечного панування. Тепер раббинізм змушений був відступити під тиском нових рухів, з якими йому довелося боротися за вплив на єврейську душу. Для іудеїв загальну атмосферу XVIII століття характеризував рух, який отримав назву Просвітительства, що являло собою спробу західноєвропейської частини людства застосувати наукові критерії до всіх сфер людської діяльності. Щодо



Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії


релігії, то автономія знань означала розрив із всякою догмою, авторитетом і традицією. Самостійна особистість ставала єдиним суддею своїх переконань, а в соціально-політичних відношеннях вона поставала проти будь-якої нетерпимості й абсолютної влади та вимагала свободи і рівності для всіх людей.

Значну роль у справі поширення духу Просвітництва серед євреїв відіграв Мойсей Мендельсон (1728-1786 pp.). Він вніс ясність у відношення розуму до віри і здолав концепцію іудаїзму, не допускаючи жодного пункту віри, який не міг би бути самостійно розкритий розумом. В результаті в іудаїзмі народився реформаторський рух, що, виникнувши в Німеччині і перекинувшись в Америку й Англію, прагнув пристосувати стародавні форми і практику єврейського життя до духу культурної атмосфери тих націй, до життя яких євреї прилучилися в ході історичного розвитку.

Консервативний іудаїзм, займаючи проміжне положення між ортодоксами і реформістами, з одного боку, засвоїв цілий ряд зовнішніх особливостей реформізму. Як і там, у консерваторів, за рідкісним винятком, чоловіки і жінки моляться разом, що неможливо для ортодоксальних іудеїв; у службу входять молитва англійською мовою; у багатьох синагогах застосовується орган. З іншого боку, консерватизм заявляє про визнання всієї системи раббинізму, хоча й дозволяє собі інтепретувати релігійні догмати у залежності від сучасних потреб і власних переконань. Поступово консервативний рух зайняв у релігійному, інтелектуальному і громадському житті американського єврейства панівне місце, яке він зберігає й донині. Проміжне положення між реформістами та консерваторами займає прогресивний іудаїзм.

Проте в Ізраїлі лише ортодокси мають своїх представників у Кнесеті і, як правило, в уряді Ізраїлю. Вони мають значний вплив на систему освіти країни, але сам іудаїзм не став ще монолітним утворенням. В Ізраїлі діють сефардійський і ашкеназійський раббінати; реформісти мають значно менше прав, ніж ортодокси. Частина останніх вважає Ізраїль ознакою початку месіанської ери, а інші (харедім) -не визнають цього. Окремі угрупування (Нетурей карта та інші) доходять у своєму негативізмі до антисіонізму. Значна частина ізраїльтян виступає проти звільнення учнів єшиботів від віськової служби, що також ускладнює відносини секулярної та релігійної частин населення країни.

Другим після Ізраїлю центром іудаїзму є США, де переважна більшість євреїв належить до громад реформістської та консервативної спрямованості. Аналогічні позиції займає іудаїзм і в Західній Європі.

В Україні за радянських часів зберігалась деяка кількість іудейських громад, які діяли в умовах постійних утисків з боку державних структур. В незалежній Україні діють десятки ортодоксальних, хасидських і реформістських релігійних організацій, які об'єднані у республіканські структури, фінансуються переважно єврейськими організаціями СІЛА та Західної Європи і мають значний вплив на ряд єврейських дитсадків, середніх та недільних шкіл.


Тема 12. Етнічні релігії



Контрольні завдання і запитання

1.Поясніть, чому на зміну первісним релігіям приходять етнічні релігії.

2. Дайте класифікацію етнічних релігій.

3. Що таке народні релігії? Охарактеризуйте їх, наведіть приклади.

4. Назвіть характерні риси національних релігій. Чим вони відрізняються від народних релігій?

5. Дайте коротку характеристику відомим вам індійським, китайським, японським, іранським релігійним системам.

6. Розкрийте специфіку іудаїзму як національної релігії євреїв.

Тематика рефератів

1. Умови і причини виникнення етнічних релігій.

2. Характерні особливості етнічних релігій.

3. Порівняльний аналіз народних і національних релігій.

4. Роль індуїзму (сінто, конфуціанства, зороастризму) в розвитку індійського (японського, китайського, іранського) народу.

5. Вплив язичництва на формування та самоідентифікацію українців.

6. Особливості віровчення і культу іудаїзму.

Рекомендована література

1. Васильєв Л.С. История религий Востока. - М., 1988.

2. Иллюстрированная история религий. В 2-х т.- М., 1992.

3. История религий мира. Энциклопедия в 2-х т.- М., 1996.

4. Історія релігії в Україні. - К., 1999.

5. Крывелев И. История религий. В 2-х т. - М., 1985.

6. Мень А. История религии. В 7-ми т. - М, 1991-1992.

7. Миркина 3., Померанц Г. Великие религии мира. - М., 1995.

8. Малеб М. Религии человечества. - М.-СПб., 1997.

9. Религии мира. Справочное издание "Белфакса". - М., 1996.

10. Релігієзнавчий словник (відповідні терміни). - К., 1996.

11. Токарев С. Религия в истории народов мира.- М., 1976.

12. Филипович Л. Етнологія релігії. - К., 2000.

13. Hopfe L. Religions of the World. - New York, 1987.

14. Man and his Gods encyclopedia of the World's Religions. - 1971.

15. Religious World (Primary Readings in Comparative Perspective). -Chicago, 1991.


Тема XIII СВІТОВІ РЕЛІГІЇ

В попередніх розділах розглянуті особливості родо-плем'яних та національних релігій. Але протягом останніх двох тисячоліть релігійне життя планети визначають світові релігії.

Світовими є релігії, які долають етнонаціональні обмеженості й постають доступними для сприйняття будь-якої людини. До них прийнято відносити буддизм, християнство та іслам. Світові релігії генетично пов'язані з родо-плем'яними, а ще більше народнісно-національними релігіями. Проте вони істотно відрізняються від них. Якщо становлення національних релігій відображає процес утворення незалежних держав, яким ці релігії служили ідеологічним підґрунтям, то формування світових релігій відбувається за умов розбудови "світових імперій", як їх доповнення. На їх змісті позначилася специфіка способу життя народів великих географічних регіонів. Так, буддизм сформувався на територіях індостанського півострова, християнство - на теренах Римської імперії, Середземне море для якої немовби було всередині розміщеним озером. Іслам виник на Аравійському півострові, який населяли різні племена і народності.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти