ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Дохристиянські вірування на українських теренах

Важливою особливістю генезису українського етносу є те, що територія, на якій піднялася його цивілізація, являла собою поле перехрещування культурних, політичних і релігійних впливів між Сходом і Заходом. Поставали і сходили з історичної арени України одні за одними могутні цивілізації киммерійців, скіфів, готів, гунів та інших народів, але їхнє багатоманітне культурно-релігійне надбання не загубилося у віках. Через вірування "літописних слов'ян" воно знайшло опісля своє відображення в релігійній свідомості українського народу.

У V—III тис. до н.е. значну частину території сучасної України заселяли хліборобсько-скотарські племена трипільської культури (назва від с Трипілля на Київщині, де в 1896 р. вперше були виявлені залишки цієї культури археологом В.Хвойкою). Саме трипільці вперше почали споруджувати добре сплановані протоміста і протофортеці.

Високорозвиненій суспільно-господарський системі трипільців відповідали складні релігійно-свідоглядні уявлення, що передусім були



Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії


хліборобського спрямування. Трипільці шанували Богиню-Матір, яка символізувала родючість і від якої залежало життя всього живого, а також божества грому, Сонця, неба, вітру тощо. Були в них свої духи-покровителі, поширювались культи вогню та бика - символів Сонця і чоловічої сили.

Релігійні вірування та культова практика трипільців знайшли своє втілення в т. зв. трипільській пластиці, де головне місце належить різноманітним глиняним жіночим фігуркам, що символізують ідею ототожнення землі із жінкою, вагітність яких є символом родючості. Космогонічно-релігійні уявлення трипільців можна спостерігати також в орнаменті побутового і ритуального посуду з зображеннями небесних світил, рослин, тварин і людей. Особлива увага приділялась темі дощу, що символізувався як молоко богині. Частково з темою дощу був пов'язаний культ змії, вужа - носіїв добра, охоронців дому і всього найціннішого.

Щоб захиститись від злих сил і зберегти добробут, трипільці хоронили померлих під житловими будівлями. Священним місцем у трипільських житлах була піч, біля якої розміщувались вівтарі, що мали прямокутну чи хрестоподібну форму.1

Трипільська культура, заклала міцний фундамент для високого культурного розвитку наступних етноплем'яних спільнот, зокрема, ранніх східнослов'янських племен, відіграла значну роль в історії України.

З проникненням степовиків на територію Правобережного Подніпров'я та Нижнього Подунав'я (IV тис. до н.е.) трипільська культура зазнає значних змін. Зі сходу запозичується звичай ховати покійників скорченими із посипанням їх вохрою. Племена, що ховали покійників у ямах у таких позах, мають умовну назву племен ямної культури або ж катакомбної (на території України від гробниць-катакомб). У релігійній системі цього населення спостерігаються близькосхідні культові елементи (обряд модельованих черепів, бальзамування померлих чи муміфікація). Серед катакомбних племен було поширене обожнювання Сонця і вогню і пов'язані з цим ритуали.

Населенню ямно-катакомбного періоду були притаманні й міфологічні уявлення. Зокрема, змієборчий космогонічний міф, пов'язаний з боротьбою бога сонця з темрявою та водною стихією, уособленими в образі хтонічної істоти дракона-вешапа. (У гроті Кам'яної Могили поблизу м. Мелітополя було знайдено скульптурне зображення вешапа, пов'язане з релігійним обрядом вбивства). Поширювалися серед племен катакомбної культури культи предків, домашніх тварин тощо.

Під впливом катакомбної міфології у стародавніх праслов'ян поширювалася віра в існування душі і потойбічного світу, також розповсюджувалися землеробські та скотарські культи, обожнення Сонця і

Космос древньої України: міфологія, філософія, етногенез. - К., 1992.


Тема 16. Релігія в контексті історії України



вогню.

Першим народом на території України, що мав власну назву, були киммерійці (IX - VII ст. до н. е.). Згадки про них є в "Одісеї" Гомера, "Історії" Геродота та деяких східних джерелах. Для їхнього релігійного світогляду характерною була віра в душу та життя після смерті. Відлунням релігійного культу ранньонеолітичної (дотрипільської) та трипільської доби у киммерійців був культ Богині-Матері. Це є та найхарактерніша риса, що свідчить про формування релігійної свідомості у багатьох народів. Глиняні жіночі статуетки з вираженими прикметами жіночих форм, фалічні зображення, чоловічі фігурки зі збільшеними ознаками статі, статуетки жінки з дитиною на руках свідчать про формування ще в ту епоху культу Роду і Рожениці, надто поширеного опісля в дохристиянських віруваннях східних слов'ян.

У VII ст. до н.е., із вторгненням скіфських племен в Північне Причорномор'я, киммерійці були витіснені в Передню Азію. Релігія скіфів досягла розвинутого політеїзму. Скіфи були близькі до створення національно-державної релігії. їхня релігійно-міфологічна система поєднувала в собі елементи зооморфної символіки звіриного стилю з антропоморфною міфологемою. Також скіфам були притаманні деякі вірування трипільської культури, елементи тотемів скотарської культури з впливом грецької міфології.

Верховенство у скіфському пантеоні належало Табіті - богині світла і вогню, що виконувала деміургічні й космологічні функції, а водночас була уособленням Великої Богині-Матері, символом жіночого начала в природі. Після Табіті скіфи вшановували Папая, якого вважали своїм прабатьком і чоловіком богині Апі, що уособлювала життєтворчі стихії - землю і воду. Трійця - Табіті, Папай і Апі - очолювала пантеон вищих скіфських божеств. Богинею життя і смерті була Аргімпаса. Гойтосир був охоронцем худоби. Особливе місце в релігійному світогляді скіфів посідав бог війни Арес, єдиний з усіх божеств, якому вони споруджували святилища. Зображенням Ареса був короткий скіфський залізний меч - акінак.1

Існували у скіфів своєрідні військові звичаї (випивали кров убитих ворогів, використовували їх скальпи, черепи тощо), обряд побратимства (клятвенно кров'ю освячений договір про дружбу). Релігійне значення у скіфів мав звичай куріння коноплі, що був своєрідною формою шаманства.

Значний вплив скіфських вірувань на становлення східнослов'янської релігійно-міфологічної системи відзначила Н. Полонська-Василенко: "Скіфи продовжують розробку трипільської міфології в образах фантастичного звіриного стилю і передають її через анто-слов'ян селу: це образи Матері-Богині, пастуха Геракла, одноокого циклопа, грифона, культового бика, коня,

1 Бессолова С.С. Религиозные представления скифов.- К., 1983; Мурзин В.Ю. Происхождение скифов. - К., 1990



Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії


кабана тощо. Ще виразніше традиційний зв'язок дає наша хата з її піччю".1

Пов'язаному з піччю вогнищу скіфи приписували чудодійні сили покровителя Роду. Вони вірили, що від поєднання вогню з землею збільшується родючість. Тому піч була тим священним місцем, де жінка мала народжувати дитину. В той же час піч це - місце, де перебувають померлі члени роду. Взагалі вогонь виконував відроджувальну функцію; він асоціювався з Сонцем, яке дарувало тепло і світло; йому приписувались очищувальні й охоронні властивості.

Всесвітня гармонія фізично символізувалася скіфами в образі шлюбу вогнесвітла з водою. Це символічне дійство відбувалось опісля і у слов'ян в день Купала і було прообразом статевого злиття на Землі.

У скіфів і у слов'ян зображення водоплавних птахів мало культове призначення. Птахи виконували захисну та магічну функції і поєднувалися з ідеєю часу й простору. Як і скіфи, слов'яни поклонялися також мечу. В "Повісті врем'яних літ" згадується, що слов'яни шанували меч як бога війни.

У II ст. до н.е. скіфи були частково витіснені та асимільовані сарматськими племенами (язиги, алани, роксолани, аори, сіраки). Вірування сарматів мало чим відрізнялося від скіфських. Панівними у них були культи Сонця і вогню, Великої Богині-Матері, бога війни, уособленням якого був також меч. Поряд з цим у сарматів спостерігаються вияви чуттєво-надчуттєвого типу надприродного, виявляється поклоніння неживим предметам та наділення їх душею, віра в чарівну силу каміння тощо.

Ймовірно, що прийшлі скіфо-сарматські племена, взаємодіючи з православними, які жили на терені України, були асимільовані автохтонами. Значна кількість скіфо-сарматських паралелей у віруваннях давніх українців засвідчує симбіоз цих культур.

У релігійну систему стародавніх слов'ян увійшло також багато елементів від вірувань фракійських племен, які в І тис. до н. є. населяли південно-західну частину України, малоазійські простори, території нинішніх Болгарії, Румунії, почасти Сербії та Греції.

Базисом релігійних поглядів фракійських племен була віра в безсмертя душі та потойбічне життя. Фракійці вірили, що після смерті вони відходять до Бога Зальми (Залмоксіса). З релігійного погляду фракійців можна розділити на дві великі групи - діїв (шанувальників Дія-Діоніса) та пелазгів (шанувальників Аполлона). Дій був знаний у слов'ян і славився поряд з їхніми головними богами. У слов'янському середовищі були поширені культи фракійської богині місяця Мендіди (у слов'ян - Дана) та богині весни і кохання Лади. Фракійські богині долі, поезії, музики та танців Сивіли, з іменем яких пов'язані загадкові "Книги пророцтв" ("Книги Сивіл"), були знані в українців як богині-Вили.

Полянська-Василенко Н. Історія України. В 2-х т.- Т. 1.- К., 1993.- С. 59.


Тема 16. Релігія в контексті історії України



Пелазги вважали своїм верховним богом Пела, якого греки називали Аполлоном. Він уособлював сонячні сили. Пел у віруваннях давніх українців відомий як Білобог - творець води, землі й світла. Його вважали батьком Перуна. Білобогові протистояв Чорнобог - уособлення зла. В українському православ'ї Білобог трансформувався в образі святого Георгія - переможця злих сил, захисника народу.

Простежуються також матеріально-світоглядні взаємовпливи та єдність релігійних витоків у слов'ян і кельтів, які прийшли в Європу з Центральної Азії в першій половині V ст. до н.е. Кельти створили свій особливий стиль у культурі, що в археології має назву латенського (від назви місця Ла-Тен, де були знайдені залишки цієї культури).

Головним божеством кельтів, аналогом слов'янського Перуна, був бог блискавки та грому Тараніс. Велике значення в релігійних віруваннях кельтів мало вшанування бога Сонця та світла Беліна (Бела) та бога війни Белатукадора. Релігійні обряди та жертвоприношення здійснювали жерці-друїди, які мали абсолютну владу і були наділені правом призначати покарання.

У слов'ян і у кельтів природа є живою. Священні гаї заміняли їм храми. Житлом божества вважався дуб. Взагалі дерево було у них уособленням космогонічних і часових уявлень: його коріння йшло в глибини землі, в царство померлих, а стовбур символізував покоління живих, листя ж і крона - житло богів та духів.

Період з II до VII ст. увійшов до історії як епоха Великого переселення народів. Міграційні процеси, що охопили практично весь континент радикально змінили його політичний, культурний, етнічний, а водночас і релігійний вигляд. Головну роль у Великому переселенні відіграли германські, тюркські, фінно-угорські та слов'янські племена, які утворювали між собою етноплем'яні об'єднання. Такі перетурбації звичайно позначалися на системі вірувань союзних племен.

Для германських народів були характерними войовнича енергія та почуття нероздільності світу людей і богів. їхні боги уособлювали не тільки природні, а вже й соціальні сили. Глава германського пантеону Один - бог бурі, але він і вождь-воїн, що очолює героїчне небесне військо. Германці вважали, що боги і люди-герої ведуть постійну боротьбу зі злими силами.

Простежуються також паралелі у слов'янському та тюркському (гунни, болгари, хазари) релігійно-міфологічному світогляді.

Верховну небесну владу у гунно-болгар уособлював Тенгрі. Його витворами були молодші боги-демони - алпи чи диви (бог війни Барин-Бурі, громовержець Кубар, бог торгівлі Ташбаш та ін.), смерті Шурале, підземного світу Албастаму та ін. Слов'янського бога сонця Хорса нагадує божество вогню та ковальської справи алп Хурса.

У культурних взаєминах між Сходом і Заходом важливу роль



Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії


посередників відіграли хазари. Культурне значення Хазарії полягало в релігійній терпимості і толерантності щодо таких релігій, як буддизм, християнство, іудаїзм та язичництво. У столиці Хазарії Утилі вільно відправляли свій релігійний культ мусульмани, християни, іудеї.

Українському народу довелось пройти складний розвиток релігійних вірувань. Пережили українці й певний етап інтернаціональності, синтезувавши й увібравши до свого духовного світу багато елементів з релігійних систем народів, з якими перетиналися їх історичні шляхи. У цих віруваннях поєднувалося масивне нашарування архаїчних стереотипів практичного та інтелектуального освоєння світу. Вони були пов'язані з одушевлениям і одухотворенням природи, з наданням їй антропоморфних властивостей і рис, з вірою в життя після смерті. Це відображено в культах предків, героїв, вождів, в еротичних, поховальних обрядах. Об'єктами цих культів були вода, земля, рослини, тварини і Сонце, що символізували поєднання особистісного і природного, людського і божественного начал.

Українське язичництво

Дохристиянська релігійна культура населення України має кількатисячолітню історію, набагато давнішу від християнства. У сучасній науці дохристиянські вірування прийнято називати язичництвом.

Українське язичництво в широкому значенні постає як сукупність в їх еволюційному розвитку релігійних вірувань, які побутували на теренах України.1 Воно включає: 1) релігію племен і народів найдавнішої доби, яких зазвичай вважають за предків українців як в етнічному, так і в культурно-історичному контекстах; 2) релігію східно-слов'янських племен Київської Русі, що була поширена ще до прийняття християнства як офіційної релігії; 3) народно-побутову релігійність, що існувала паралельно з офіційним християнством протягом останнього тисячоліття; 4) сучасне відроджене українське язичництво. Українське язичництво у вужчому розумінні означає релігію українців.

Формування язичницького світогляду далеких предків слов'ян, а значить і українського народу, припадає на час переходу індо-європейської людності до протонеоліту. У розвитку язичництва в житті й світогляді автохтонного населення території України можна виділити три епохи: 1. Досварожа ера, що мала два етапи (допотопний і післяпотопний) й припадає на кам'яний вік з груповим або нестійким парним шлюбом. Це приблизно 5966-3838 роки до н.е. (протонеоліт та неоліт). Оскільки предками народу є етноси, які заселяли його

1 Рыбаков Б.Я. Язычество Древней Руси. - М., 1998.


Тема 16. Релігія в контексті історії України



етнічну територію з давніх давен,1 то мусимо визнати, що для України це -трипільці, арійці та скіфи. 2. Ера Сварога припадає на час утвердження віку металу та моногамної сім'ї. Це - мідний вік (близько 3306 - 2774 року до н. є. ). 3. Ера Дажбога (сина Сварожого) збігається вже з виникненням держави. Це -епоха бронзи (2774 - 1710 роки до н.е.).2

Язичницький світогляд пройшов етапи, які в цілому відповідають основним археологічним епохам. Для характеристики релігійних вірувань давніх дохристиянських часів учені використовують археологічні пам'ятки, оскільки писані джерела не збереглись (окрім хіба що "Велесової Книги", яку дехто з дослідників вважає культовою пам'яткою саме скіфо-слов'янської доби).

З врахуванням пам'яток Півдня України можна виокремити такі релігійно-світоглядні особливості наших предків епохи переходу від мезоліту до протонеоліту: зародження системи світогляду сучасного людства (докосмічна стадія); ототожнення історії племені з історією тотему, а світу загалом з тотемом; розуміння народження і смерті як виходу зародку душі із центру зародження (лона) і повернення в нього; ритуальне поховання окремих мерців на території житла або поселення як вид жертвопринесення; відсутність культу мертвих і спеціального поховального обряду (коли померлого пускають пливти за течією річки, сподіваючись, що його віднесе в недоступні місця); поховання в протонеолітичних могильниках; поява перших уявлень про закони Прави (ведійська Рита).

Дослідження пам'яток буго-дністровської культури періоду переходу від протонеоліту до неоліту дало змогу виявити такі еволюційні зміни язичницького світогляду: формування давньої системи світогляду сучасного людства (космічна стадія); визнання організованості Всесвіту й універсального закону Прави; наявність знання про Зодіак; утвердження культів творення; визнання того, що все живе породжує собі подібних; прийняття початку історії суспільства; віра у наявність світу мертвих; визнання родиною залежності посмертного шляху своїх родичів від їхніх моральних якостей; відсутність розвинутого поховального обряду і культу померлих; наявність ритуального поховання на території поселення; прийняття Права як гармонії всезагальної рівності.

Мідний вік характеризується змінами світогляду, що яскраво виражені в пам'ятках трипільської культури, а саме: перемога світогляду творення, закріпленого в культах; визнання визначної ролі жінки, що виявляється в культах Богині-Матері, Землі; поширення астрально-космічної символіки; розвиток уявлень про незалежну від тіла душу; визнання незалежного від людей спеціального суду над душами мерців як відображення вищої ролі жерця-

1 Залізняк Л.Нариси стародавньої історії України. - К., 1994.

2 Чмыхов Н. Истоки язычества Руси. - К., 1990.



Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії


старійшини (вождя) над громадою (общиною); наявність ритуальних поховань на території поселення, поява перших ознак особливого культу померлих (курган); розміщення у формі кола житла в поселеннях як відображення уявлень про універсальний закон; прийняття Права як гармонії рівних, але вже спеціалізованих у межах общини.

Бронзовому віку притаманні такі світоглядні ознаки: максимальне, тотальне обожнення природного циклу; утвердження образів верховних Богів; обожнення душі, поява культу мертвих і масових могильників, що є відображенням соціальної нерівності; зміцнення інституту сімейної власності й зростання ролі чоловіка; втілення в кургані ідеї центру (центральне поховання і досипні як відображення ієрархії суспільства); поява кургану як символу Всесвіту і законів Прави; визнання Божественного суду над душами померлих (одні отримують право на вічне блаженство, інші - на вічне перевтілення).

Вже для раннього бронзового віку характерне обожнення душ, які знають "Закон", тобто знатних за походженням, отже відбувається монополізація знань. Обожнювана душа (Душа-Бог) виступає в ролі постійного захисника своїх живих родичів, попереджає їх про небезпеку. Гарантія вічного безсмертя з'являється поки для знаті, для якої споруджується курган. У середньому бронзовому віці вічне блаженство стає можливим для всіх душ, корисних суспільству, а в пізньому - вічне блаженство отримує лише та душа, яка умилостивила Богів жертвою. Для бронзового віку характерне зростання ролі вогню в культах і Права як гармонії нерівності.

Залізний вік характеризується поступовим відділенням від основ природних релігій, переосмисленням символіки, зниженням ролі Зодіаку, забуттям багатьох наукових знань, внаслідок цього люди перестали вести екологічно здоровий спосіб життя. Головні акценти у тодішньому світогляді переносяться з природи (Бога) на людину (сина Божого), із законів космосу (Прави) - на закони соціуму. Таким чином, Права розглядається як гармонія соціально неоднорідного суспільства, позбавленого етнічної цілісності, відбувається світоглядний перехід до світових релігій.

Новий післязалізний вік, який настане, за прогнозами вчених, десь на початку третього тисячоліття, ознаменується своєрідним етнічним ренесансом, зародки якого можемо спостерігати вже сьогодні. Триває відродження етнічних релігій, повернення до знань предків вже на новому, вищому щаблі розвитку людства; екологізація моралі, людських відносин. Людина повертається до природності свого існування на Землі. Формується новий космічний світогляд; Права постає як гармонія етнічної різноманітності.

Отже, вчення про Праву є основою релігійного світогляду українського язичництва, на що звертають увагу волхви, віщуни - автори культової пам'ятки українців "Велесової Книги": "Права бо є невідомо уложена Дажбогом, а по ній, як пряжа, тече Ява, і та соутворює живоття наше, і та, як одійде, смерть єсть. Ява


Тема 16. Релігія в контексті історії України



тече і твориться в Праві, Нава бо є після них. До тої є Нава, і по тій є Нава, а в Праві єсть Яв", -так написано на першій дощечці цієї книги.1

Поняття про Праву, що сформувалась ще в часи індоєвропейської спільноти, ідентичне ведійській Риті, яка означає універсальний космічний закон, за яким невпорядкований стан (хаос) перетворюється в гармонійно упорядкований Всесвіт (Космос). Права дає лад кругооберту Всесвіту. Цей лад збігається з істиною. Права керує Всесвітом і ритуалом (пор. Рита - ритуал, Права - правило, обряд). Права невидима смертним. Вона, за Рігведою, є "закон, укритий законом". Це засвідчує "Велесова Книга". Права визначається не іззовні, а із самої себе (ізсередини). Вона визначає все, включаючи і саму себе. Навіть діяння Богів є окремими проявами Прави. Права регулює рух Сонця, дощ, життя рослин, тварин, людей, діяння Богів.

Другою світоглядною засадою етнічної релігії українців є поняття трьохвимірності світу, про що сказано вже на першій дощечці "Велесової Книги", а також у "Волховнику". Зокрема в ньому зазначено: "Триєдність буття відображена в ідеї священного дерева (Дерева Життя), коріння якого сягає підземних глибин, світу Предків, минулого часу, світу Нави (Нав'я) - це коріння нашого Роду. Стовбур і гілки священного Дерева уособлюють проявлене буття -світ живих людей, теперішній час, світ Яви. Крона і листя священного дерева є житлом Володарів вищого світу, світу Прави - світу Богів, які правують Всесвітом, та героїв, які загинули за свій народ і відійшли до Неба Богів, майбутній час, коли душі зливаються з Богом. При взаємодії небесної і земної сил народжується третя - Синівська сила. Так з триєдності буття постає Рід".

Віра в божественне народження народу ґрунтувалася на легендах про кровну спорідненість русичів-українців з Богом. Про неї згадується в "Слові о полку Ігоревім": русичі - "Дажбожі внуки", віщий Боян - "Велесовий внук". У "Велесовій Книзі" сказано: "Славимо Дажбога і буде він наш кровний заступник від Коляди до Коляди". Боги Прави тут "є нашими Праотцями, бо ж се ми походимо від Дажбога і стали славними від славлення Богів наших", бо ж "Боги наші суть великі родичі".2

Багатий пантеон Богів праукраїнсбкого язичництва свідчить про розвинуте богорозуміння, яке формувалося протягом кількох тисячоліть. Багатопроявність Божественної істоти відображається в постатях багатьох Богів, що мають розглядатися як багатоіменна цілісність чи множественна єдність, а не як абсолютний політеїзм (багатобожжя). Для слов'янина-язичника кожний прояв божественної сили мав бути названий словом: грім і блискавка - Перуном, весняне сонце - Ярилом, літнє - Дажбогом, водна стихія - Даною, Мокошею. В

Велесова Книга. Легенди. Міфи. Думи. Скрижалі буття українського народу. - К., 1994.-Дощ. 1. 2 Велесова Книга. -Дощ. 15-А, 24-В, 33.



Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії


його уяві творенням роду опікуються Род і Рожениці, родючістю поля -Русалки, Берегині і т.д.

"Велесова Книга" зберегла для нас повідомлення про сорок Богів, імена яких записані у 72 варіантах, а також імена покровителів місяців чи тижнів, які досі вважалися втраченими: дощич, листвич, сінич, житниць, пташич, цвітень та ін. Кожне Божество вшановується згідно календаря Коло Свароже, де Батько Сварог є небесним зодіаком, а його сини Сварожичі - зодіакальними сузір'ями, яких є тринадцять. Найголовнішими в цьому календарі є свята сонцестояння і рівнодення, а також проміжні між ними (всього вісім): Різдво Божича-Коляди, Колодій, Великдень, Дажбожий, Русалії, Купайло, Боги-Спаси, Світовид Осінній та Калита. Часом, як і календерем взагалі, керує Числобог. "І Числобог рахує дні наші, чи бути дню Сварожому, чи бути ночі", - записано на одній із дощечок "Велесової Книги".

Кожне з цих свят є певним етапом у сезонних господарських заняттях хліборобського народу, які починалися спеціальними благословіннями, моліннями, жертвопринесеннями. Поняття жертви має своє обґрунтування у "Велесовій Книзі": "Жертву тобі правим - вівсяне борошно, і так співаємо славу і велич твою"; "Боги Русі не беруть жертви людської, ані тваринної, лиш плоди, овочі, квіти, зерно, молоко, суру питну, на травах настояну, і меди".1 Під час моління жертва кладеться у вогонь, а жертводавець спостерігає за тим, як Боги приймають його молитву (напрям диму, колір вогню тощо), решта жертви розподіляється між віруючими, роздається дітям та ін.

Українське язичництво має свої культи: Землі-Матері, Батька-Неба (Сварога), Живої Води, Вогню-Сварожича, Предків, Дерев, Лісу, Хліба та ін.

Українському язичництву притаманний світоглядний дуалізм, однак ставлення до нього відрізняється від привнесеного світовими релігіями. Добро і зло, день і ніч, вогонь і вода, чоловік і жінка (плюс і мінус) розглядалися в ньому як нерозривна єдність. Язичник не ставить перед собою проблему боротьби білого з чорним, розуміючи, що саме існування обох начал породжує гармонію Всесвіту. Ця мудрість була відома ще далеким пращурам слов'ян: "Це не може бути іноді, якщо хтось не втримався б і сказав нерозумне про Чорнобога, а інший у радощах про Білобога", або ж "Білобог і Чорнобог б'ються - і ті Сваргу (Небо) тримають, аби світу не бути повергнутому".2 Єдність природного (матеріального) і духовного (ідеального, божественного) була основою життя і побуту язичників. Чистота тілесна має наблизити людину до чистоти духовної. Тут немає ні відречення від світу, ні чернечого аскетизму, оскільки він є неприродним.

Легенда про народження Дажбожих онуків передує християнському

1 Там само. - Дощ. 31,24-Б

2 Там само. - Дощ. 22, 11-А.


Тема 16. Релігія в контексті історії України



"непорочному зачаттю", яке навіть сучасними віруючими розуміється буквально. Язичницькі Рожаниці, запліднені Дажбогом (духовною субстанцією), народжують Дажбожих отрочат, яких приносить Велес (Бог земного, матеріального світу). Міфологема єдності духовного з матеріальним оформлена поетичною легендою, без якої немислима будь-яка релігія. її ідеальна чистота ще не примітивізована, не перенесена на конкретних "історичних" осіб, як зробили це світові релігії. Язичницькі таїнства і обряди, що збереглися, існуючи паралельно з офіційним християнством: творення роду (весілля, вінчання); священної жертви (причастя); смерті й безсмертя (поховання, перехід душі до царства Сварога), посвята (вікові та станові ініціації"); введення у віру (показ Богам новонародженого); наречения (надання імені) та ін.

Уявлення про душу сформувалось у слов'ян досить давно. Душа - це тонкий, неречовинний людський образ. За природою вона чимось подібна до пари, повітря чи тіні. Душа є причиною думки і життя тієї істоти, яку вона одуховнює. Вона володіє свідомістю і волею свого тілесного господаря в минулому й теперішньому. Душа здатна залишати тіло і швидко переноситися в різні віддалені місця простору. Вона невидима, але має й деяку фізичну силу. Душа з'являється людям під час сну або безсоння як привид, відділений від тіла, але схожий на нього. Матеріально душа пов'язана із зіницею ока, з пульсацією серця (кров'ю), легенями (диханням). Відтак слова "дихання", "дух", "душа" у всіх слов'ян вважаються синонімами. Душу також уявляють у вигляді вогню, зірки, пари, вітру, птаха, метелика тощо.1

Віра в потойбічне життя душі сформувалася в трипільському суспільстві і закріпилася вже в арійські часи (близько II тисячоліття до н. е.). У слов'ян безсмертя душі пояснювалось постійним обертанням душ через світи Права (Боги посилають душу на Землю), Ява (отримання тіла) і Нава (перехід до царства Предків), яке поступово вливається у світ Прави. Отже, кожна душа після смерті людини повертається до Сварога. Тіло - одяг душі, який дає Бог. Саме тому міфологема про божественних пряль - Богинь Долі, які тчуть людську сорочку, така живуча в ментальності українців. І досі існує поняття священної обрядової сорочки, якою сповивають новонародженого, весільної сорочки, яку вдягають на оранку або сівбу. Щоб оздоровити людину, язичники занурювали її у священні води джерела або обливали водою зі священної криниці, бо пошкоджену життєву тканину слід відновлювати живою водою того джерела, де живуть віщі прялі. Відомий також обряд спалювання сорочки хворого і вдягання його в нову сорочку. Подібний обряд здійснюють сучасні громади етнічної віри як відхрещення від чужовір'я. Обряди язичницької релігії виявилися надзвичайно живучими. Значна частина їх перейшла до

1 Лозко Г. Українське язичництво. - К., 1994



Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії


християнської Церкви, надавши чужим божествам етнічного забарвлення.1

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти