Аксіологічний статус релігії

В енциклопедії "Dominuem et vivificantem" ("Господа животворящого", 1986 р.) папа Іван Павло II відзначає, що сучасна цивілізація стає все більше пронизаною гнітючими рисами матеріалізму, який створює загальну картину смерті. Вона прослідковується і в гонці озброєнь, що може спричинити ядерне самознищення людства, і в розгулі міжнародного тероризму, і в голоді й бідності народів слаборозвинених країн. Чинником, який зумовлює всі ці катастрофічні явища, на думку Папи, є матеріалізм, який за своєю сутністю відноситься до "ідеології смерті". А це тому, що такий погляд не сприймає концепцію "існування після смерті" і вважає смертними як окремих індивідів, так і все людство вцілому. Матеріалізм віддає перевагу насамперед матеріальному, духовним і моральним цінностям він відводить другорядну роль. Ми не можемо повністю погодитися з подальшою думкою папи, що високоморальною може бути лише людина віруюча. Адже і серед атеїстів - багато людей високої моралі (і навпаки - аморальних серед віруючих). Але досить слушним є його міркування, що насамперед релігія і Церква за нинішніх умов здатні відігравати визначальну роль в духовному відродженні людської спільноти, її моральному розвитку.

Релігія з давніх-давен була регулятором морально-етичного життя

¹⁰ Yinger J.M. Sociology Gooks at Religion. - New York, 1963.

Тема 17. Релігія як суспільний феномен

суспільства. В кожній релігії є система моральних настанов, які складають основу релігійної моралі. Як правило, релігійна мораль стверджує, що духовні цінності даровані людству з Вищого світу і є обов'язковими для людського виконання. Потім вони фіксувалися в священних книгах релігій і передавалися із покоління в покоління. Так, згідно Старого Завіту, пророк Мойсей одержав на горі Сінай готовий кодекс моральної поведінки - Скрижалі із заповідями Декалогу. В Новому Заповіті Ісус Христос особисто звертається до народу з моральними проповідями, найбільш яскраво це виявляється в його Нагорній проповіді. В мусульманстві пророк Мухаммед також отримує духовні настанови через ангела Джебраїла від самого Аллаха. В буддизмі Будда в процесі просвітлення осягає вищі духовні цінності, які потім передає своїм послідовникам у вигляді повчань і притч.

Таким чином, релігійна мораль створює систему цінностей, які мають божественне походження і обов'язкові для кожного віруючого. Важливою особливістю релігійної моралі є її подвоєність. Оскільки в релігійній картині світу наявні і світ земний і світ небесний, то й в релігійній моралі існує дві групи цінностей - земні, людські і небесні, божественні. При цьому земні цінності підпорядковані вищим цінностям - Божественним. Це досить чітко проглядається в Декалозі, перші чотири заповіді якого характеризують відношення людини до Бога. В них відстоюються принципи монотеїзму (єдинобожжя) і необхідність тижневого спілкування з Богом у відведений для цього вихідний день. Потім уже йдуть інші шість заповідей, які постулюють моральну поведінку людини в суспільстві і в спілкуванні з іншими людьми.

Релігійна мораль узагальнювала досвід побудови морально-етичних цінностей, вироблених людством за весь період його розвитку. Вона регулювала принципи соціального життя, правила відносин людини з природою, узагальнювала спостереження над вічними моральними проблемами, а головне -давала вирішення таких глибинних питань, як "в чому сенс буття?", "що є добро та зло?" та ін.

В релігійних формах людство тисячоліттями накопичувало поняття про такі духовні цінності як милосердя, любов, благоговіння, втішення, формувало почуття відповідальності і обов'язку перед людьми та Богом, які потім набували значення богоданних.

Розглядаючи систему релігійних цінностей, можна виділити такі основні їх групи. Вищу групу благ репрезентує Божество, яке в ролі ідеалу вважається цінністю абсолютною і для віруючого раціонально недосяжною. Другу групу складають "потойбічні цінності" - Царство Боже, рай, безсмертя душі, які постають для віруючого як мета, ідеал. Третя група цінностей, які функціонують у земному житті, виступає засобом досягнення "Царства небесного". Ними є Церква, віра в надприродне, цінності релігійних обрядів тощо. Четверта група -цінності життя як такого, життєві цінності.

Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

В основі релігійної системи цінностей лежить ідея теоцентризму. Згідно неї, Бог постає як основа і центр усього існуючого. Природа цінностей релігією містифікується, визначає смисл всього світу в цілому, і кожної особи, кожної події зокрема.

Важливими релігійними цінностями є терпіння, страждання, смирення, аскетизм, жертовність. Богослови стверджують, що людина є гріховна істота, бо ж покарана за першогріх своїх прабатьків Адама і Єви. Але завдяки жертовній смерті Ісуса Христа і проходженню через цілій ряд випробувань й страждань людина зможе досягти Царства небесного і зрештою здобути вічне спасіння.

Одними із основних в релігії постають ще й такі цінності, як віра, надія, любов - віра в Бога, надія на спасіння, любов до ближнього. Вони розглядаються богословами як умова наближення до Бога і спасіння людини.

У земному житті християнина ці три доброчесності необхідні насамперед для спасіння душі.

Критерієм релігійних цінностей виступає воля Бога, тлумачами якої є релігійні організації. Тому на Землі "воля Бога" реалізується в церковних навчаннях і настановах. Людина повинна надати можливість самому Богу визначати, що є добро, а що - зло, і діяти у відповідності до його настанов - тих моральних приписів, які дають священні книги. Але вона також має і свободу волі, яка отримана нею від Бога. Тому вона може поступати також всупереч божественній волі, проявляючи цю свободу. Проте такі вчинки зможуть привести до духовного падіння людини і її загибелі. Російський релігійний філософ В.Соловйов також вважав, що свобода людини проявляється у її здатності відходити від божественної передвизначеності, яка полягає в тому, що людина, згідно своєї суті, повинна творити тільки добро.¹'

Богословська думка стверджує, що релігійні цінності не формуються в процесі діяльності, а, як вічні і незмінні істини, самі визначають життєдіяльність людей. Прагнення до цінностей і сприйняття явищ довкілля як цінностей притаманні людині тією мірою, якою вона виступає спадкоємницею божественної сутності в акті творіння. Відтак релігійна цінність розглядається як усвідомлене благо.

Релігійні цінності - це засіб евфоризму, тобто наближення до Бога і Царства Божого. У системі релігійних цінностей людина є вищою за будь-які матеріальні тіла цього світу. Цінність її релігійні аксіологи вбачають у тому, що людина створена за образом і подобою Божою. Крім того, душа людини має також божественне походження і спрямовує людину до Царства Божого.

Богослови визначають та^сож ієрархію особистіших цінностей. Людина, яка керується лише матеріальними цінностями, відноситься ними до нижнього ступеня цієї ієрархії. Наступний ступінь складають задатки людського розуму,

¹¹ Див.: В.С.Соловьев "Оправдание добра". - М, 1996.

Тема 17. Релігія як суспільний феномен

людський геній. Вершиною ієрархії релігійних цінностей є переважаюче своєю цінністю все інше Божественне начало, втілене в Христі.

Але не слід вважати, що система релігійних цінностей різних конфесій була весь час незмінною і непорушною. З розвитком людства змінювалися соціальні й економічні чинники формування суспільного життя. Відповідно цьому змінювалися і деякі релігійні цінності. Зокрема, з початком формування буржуазної системи відносин у суспільстві виникають нові вимоги до людини і до системи її цінностей. В цей час виникає протестантизм, система цінностей якого повністю відповідає вимогам нової системи господарювання. Досить важливе місце в цій системі займають такі цінності як працелюбство, активність, ініціативність, організованість та організаторські здібності, що відповідають рисам підприємливих ділків, які хотіли б побільше займатися своєю справою і в той же час не входити в конфлікт із своєю релігією, для якої головне - це насамперед внутрішня віра. Зовнішня атрибутика (споруди, обряди і т.п.) відіграють в цьому тільки допоміжну роль.

Провідній ролі релігії у формуванні системи цінностей приділяється значна увага у багатьох сучасних філософських і релігійно-філософських працях з аксіології. Зокрема, представники неокантіанства Г.Ріккерт та В.Віндельбанд відзначали, що в ієрархії цінностей найвище місце належить релігії. Щоб звільнити існування суб'єкта від недосконалості, необхідно і особистий і соціальний моменти винести за межі тимчасового, віднести їх до Божества як досконалої цінності особистості. Тільки релігія, твердить Г.Ріккерт, підтримує і змінює життя в теперішньому і майбутньому, надаючи йому цінності.¹²

Подібні погляди на релігію мав і представник філософської антропології М.Шелер. Сутність людини він вбачав у дусі як особливому онтологічному і аксіологічному принципі, що протистоїть емпіричному буттю. Людина у нього -це особистість, яка є центром вищих емоційних актів, єдина істота, яка "не байдужа до багатства із царства цінностей", вищою духовною цінністю серед яких є Бог. Основна особливість людини, за М.Шелером, - це спрямованість до Бога, уявлення про якого пов'язане з переживанням абсолютної цінності. Віра у його поглядах постає вічним антропологічним ядром особистості, первинним щодо суспільства.¹³

Цікаві аксіологічні погляди також має і Е.Трьольч. Він вважає, що пізнання культури здійснюється з певних світоглядно-ціннісних позицій, але для цього потрібно мати точку опори - ту галузь життєдіяльності, яка дає змогу витлумачувати всі інші явища і процеси. У розумінні Е.Трьольча, таку роль може виконувати тільки релігія. Культурно-історичний розвиток, згідно міркувань

Див.: Риккерт Г. Философия жизни: Введение в трансцендентальную философию. -Киев, 1998. ¹³ Див.: Шелер М. Избранные произведения. - М., 1994.

494 Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

філософа, можна розглядати тільки на основі релігійних цінностей.

Представники релігійної думки МБердяєв, В.Соловйов та інші також закликають до створення нової системи цінностей, яку може здійснити лише християнська Церква, що є "організмом істини і любові". Саме в колі церкви, в лоні "соборності" зможе зародитися нова боголюдина, яка прокладе дорогу людству до Царства небесного, де поєднується Божественне і людське, небесне і земне, природне, світське входить як матеріал у ту боголюдську будову, яка іменується "Царством Божим".¹⁴

Проте світ, в якому функціонує релігія, не є незмінним. Саме тому, виконуючи протягом всього свого історичного розвитку важливі культурно-творчі та ціннісно-зберігаючі функції, релігія на сучасному етапі історії повинна по-новому осмислювати свою роль в духовному відродженні людства і дієво виявити весь свій ціннісний потенціал в процесах становлення нової людини. В основу цього мають бути покладені універсальні, вищі духовні цінності релігії.