ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Релігійність особи: мотиви і вияви

Дослідження духовно-релігійного життя передбачає передусім дослідження особи, аналіз процесу формування і розвитку її духовного світу, реалізації духовних потенцій в такій її діяльності і поведінці, що набули релігійних форм. Ядром особливого релігійного типу поведінки особи, джерелом її релігійної активності, фундаментом детермінації релігійної діяльності постає індивідуальна релігійність.

Аналіз релігійності особи включає в себе вивчення мотивацій, які специфічно обумовлюють релігійні уявлення, особливі стани свідомості (віра, сповідь, каяття, страждання, любов до Бога, тощо). За мотивації слід вважати ті спонукання, які активізують індивіда, задають і визначають амплітуду його вчинків, засвідчують ступінь належності особи до надприродного. Щоб зрозуміти, заради чого було обрано саме ті дії, які призвели до релігійного навернення, слід зосередитись на виявленні причин, що визначають вибір спрямування поведінки і вчинків особи. Мотивами можуть служити потреби та інтереси, бажання й емоції, установки та ідеали.

Мотивація релігійності особи є багатовимірним і цілісним феноменом, який не можна передати через одномірне лінійне зображення тільки по горизонталі (структуризація) чи тільки по вертикалі (систематизація). Тому його можна окреслити у двох вимірах: 1) по горизонталі за елементами; 2) по вертикалі за рівнями. Щодо горизонтального виміру, то мотивацію можна структурувати за такими елементами: актуальність потреби - формування моти­ву - цілеутворення - вибір шляхів досягнення мети - прогнозування можливих наслідків - прийняття рішення - контроль і корекція - аналіз наслідків вчинку.

Очевидно, що мотив не виникає з нічого. Він є актуалізацією та опредмеченням потенційної потреби: соціальної, релігійної, етико-моральної, психофізіологічної, які є результатом діяльності індивіда в контексті його залученості до певних систем соціальних відносин. Після цього особа чітко і конкретно ставить перед собою певну мету і вибирає шляхи її досягнення із низки реальних можливостей. Вибір зупиняється саме на апеляції до надприродного як найбільш прийнятного варіанта вирішення проблеми за певних обставин.

Важливу роль у формуванні мотивації релігійності відіграє система


Тема 19. Релігійність - форма буття релігії 529

стимулювання. Тут необхідно розрізняти поняття "стимул" і "мотив". Стимул -це об'єктивний чинник, що зумовлює виникнення у свідомості індивіда мотиву, який спонукає його (індивіда) до вступу в систему релігійних відносин. Відтак релігійними стимулами слід вважати зовнішні об'єктивні причини, що спонукають до релігійних дій, а під мотивами - внутрішні, суб'єктивні. В ролі зовнішнього спонукання-стимулу завжди постає певна зміна обставин чи зовнішніх умов; в ролі ж внутрішнього - реакція на ці зовнішні обставини. Проте зв'язок між стимулом і мотивами опосередковується структурою особи, її життєвим досвідом, потребами. Релігійна віра і практика релігійного життя, як зазначав МВебер, створюють психологічні стимули, що задають певний напрямок всій життєвій поведінці і змушують індивіда чітко дотримуватися його. Ці стимули зумовлені релігійним уявленнями і пов'язані з практичними релігійними інтересами.

Релігійність особи формується через передачу її індивідуальній свідомості вже випрацюваних релігійних ідей, норм, поглядів, уявлень. Значною мірою підґрунтям для цього є виховання в релігійній сім'ї або ж вплив релігійної групи, де культивуються релігійні ідеї визначеного спрямування. Відтак релігійні відносини, відтворюючись в свідомості особи, підтримуються деякими чинниками суспільних відносин, через засвоєння відповідної релігійної інформації.

Серед рис, які визначають звертання людей до релігії, можна виокремити невизначеність їх соціального статусу, що виражається у відсутності власної справи, своєї групи однодумців, а головне - у відсутності своєї ідеї, цінностей, які б визначали сенс особистісного буття.

Таким чином, соціальний пошук отримує релігійний характер, якщо він забезпечується низкою специфічних стереотипів поведінки. Це може позначитись, наприклад, на виборі певного стилю одягу, що витлумачується як прийнятна для окремої релігійної спільноти норма поведінки, на особливостях міжособистісного спілкування тощо. Досить часто та чи інша норма життєдіяльності персоніфікується в образі божества; таке уособлення символізує певну особистісну якість. Крім того, норми і цінності, які набули певних релігійних форм і виявів, можуть персоніфікуватись і в реальній особі (Мун, Ошо, Марія Деві Христос тощо). Зовнішні атрибути постають як прояв певних норм, яких свідомо бажає дотримуватись віруючий індивід. Ці норми переважно існують у формі образів, зразків, а не самих приписів. Тому релігійна поведінка ніби керується зсередини особи.

Для визначення релігійності особи необхідно враховувати мотиви, що спонукають її до тих чи інших дій. Нагадаємо, що під мотивацією слід розуміти сукупність тих психічних мотивів, що загалом визначають індивідуальну поведінку. Ступінь релігійності індивіда, який бере участь у відправлені релігійного культу, буде різним залежно від того чи пристосовується він до



Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії


звичаю, традиції, чи підпорядковується тиску громадської думки, чи живе за вірою і внутрішнім переконанням про необхідність саме таких дій. Як слушно зазначав ПКосуха: "на користь релігійного феномену як цінності свідчить... відповідна поведінка релігійно орієнтованих людей. Якщо вони виконують конкретні релігійні приписи, наприклад, таїнства, то цим самим, звичайно, і демонструють свою особливу прихильність до віри в Бога, практично засвідчують свою релігійність. Це, можливо, навіть і більше, ніж ідентифікація себе з вірою в Бога на словах, бо така заява часом буває досить таки суб'єктивною. Щоправда, коли спостерігаємо високопоставлених державців або інших відомих людей з свічками в руках під час релігійних святкових богослужінь, це буває далеким від щирої віри в Бога. Типовий приклад конформності свідомості і поведінки".1

За даними соціологічного дослідження "Місце релігії в житті людини", проведеного Відділенням релігієзнавства Інституту філософії НАН України в 1993 і в 1998 pp., до відповідних релігійних (культових) дій, а тим більше тих, що часто повторюються, людей ніхто не спонукає. За звичай, ці дії виконуються за душевним покликом як одна з важливих душевних потреб. Саме без зовнішнього примусу

32,6 % - сповідаються і причащаються;

46.8 % - систематично моляться вдома і в храмі;
15,6 % - моляться тільки в храмі;

25,3 % - моляться декілька разів у житті, зокрема тоді, коли вирішується

особиста доля або доля близьких людей; 12,3 % - не моляться ніколи.

Важливу роль у житті релігійної особи відіграє релігійна громада:

20,6 % - звертаються до релігійно громади зі всіма своїми проблемами;

18,4%-ніколи;

33,5 % - звертаються із-за необхідності відзначити радісну (народження

дитини або вступ до шлюбу) чи драматичну (похорон) подію в

житті своїх рідних та близьких;

23.9 % - звертаються за життєвими настановами, бо бажають отримати

розраду для душі;

12,8 % - зверталися всього декілька разів за своє життя.

Перед тим як об'єктивуватися у вчинках, мотиви поведінки засвоюються особою і приймаються нею за необхідне. В структурі релігійної мотивації особи є елемент, що спонукає особу до певної дії. Таким елементом є установка, зміст якої полягає у готовності чи схильності індивіда діяти певним визначеним

1 Сучасна релігійна ситуація в Україні: стан, тенденції, прогнози. В 2-х ч. (за ред П.Косухи).-К., 1994.


Тема 19. Релігійність - форма буття релігії



способом.

Установка, що передує вчинку і обумовлює його, несе в собі своєрідну програму дій. В особистісному зрізі релігійна установка виконує функцію забезпечення внутрішньої визначеності, послідовності і сталості відношень: "віруючий індивід - соціальне середовище", "віруюча особа - світ". Релігійні установки особи охоплюють різні аспекти, як безпосередньо релігійного життя, так і загальних життєвих позицій; формуються вони під впливом безпосереднього оточення з поглядами, ідеями, переконаннями, традиціями, що панують в ньому. Для формування релігійних установок мають значення соціальні зв'язки особи, її виховання, освіта, тощо.

Релігійна установка, що сформувалася в особи, може певний час існувати потенційно, але зберігати можливість актуалізації, якщо складеться відповідна ситуація. В релігійній установці особи фіксуються її релігійні переконання, які формують впевненість в істинності певних ідей та устремлінь. Так, в пере­конаннях віруючих є позитивні установки щодо служителів культу, одновірців. Але в умовах релігійного середовища у віруючих може формуватися і негативна установка, зокрема, до інших думок, поглядів, які не відповідають усталеним стереотипам, до іновірців чи невіруючих. Це, в свою чергу, може призвести до деструктивних впливів на особистісну структуру, навіть і самого віруючого.

Межі вертикального зрізу мотивації релігійності особи визначаються соціологічними і психофізіологічними рівнями, між якими розташовані психологічний і соціально-психологічний рівні. Однак така послідовність умовна, бо чітких меж між даними рівнями провести не можна. В мотивації індивідуальної релігійності соціальний, соціально-психологічний, психологічний і біологічний (психофізіологічний) компоненти утворюють своєрідний ансамбль, що має свої особливі властивості, відмінні як від властивостей окремо взятих компонентів, так і від властивостей їх механічного сполучення. Через те, що формування цього ансамблю відбувається на основі відношення до надприрод­ного, потойбічного, трансцендентного, то нове утворення за своєю природою трансцендентно спрямоване. Тобто, тут має місце нова якісна структура.

Релігійність особи можна визначити, враховуючи сказане, виділивши три основні орієнтації, що мають зовнішній і внутрішній вияви:

- конфесійно спрямована. Відповідно до конфесійної належності віруючих індивідуальна релігійність має свої специфічні ознаки. Особливості віровчення і культу, системи догм і приписів у різних віровченнях є причиною різних проявів релігійності особи: у традиційному виконанні нею обрядів; у внутрішньому змісті віри; у нормативному дотриманні приписів; в моральному самовдосконаленні; в толерантності і законослухняності, а ще в екстремізмі та антисуспільних настроях та ін.;

- позаконфесійно спрямована. Сюди можна віднести звернення людей до різноманітних магів, екстрасенсів тощо, яке останнім часом стало широко


532 Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

розповсюдженим. Основна причина цього - суспільні проблеми, соціально-економічні негаразди, які негативно позначаються на міжособистісних стосунках і, відповідно, на стані здоров'я окремих осіб. У цьому контексті втрата реалістичного світосприйняття та світорозуміння слугує причиною звернення особи в такий спосіб до надприродного, прагнення знайти в нього захист. А посередниками в даному випадку виступають особи (інколи далекі від релігії взагалі), що використовують це в корисливих інтересах;

- особистісне виявлення. Цей напрямок має внутрішній вияв. Він обмежується лише релігійним мікросередовищем і його можна схематично визначити як зворотній зв'язок "Я - Бог".

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти