ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Функціональність як сутнісна характеристика релігії

Зауважимо, що означені поняття - "функціонування", "функції-", "функціональність" - постають суттєвими елементами характеристики релігії як суспільного феномена і перебувають у тісному зв'язку і взаємозумовленості. Однак кожне з них має свій конкретний зміст, свою структуру, своє, образно кажучи, "предметне поле" вияву і реалізації.

Поняття "функціонування релігії-", як вже зазначалося, характеризує процес, форми вияву буття релігійного комплексу як важливого компоненту структури соціуму, "силове поле" його дії в соціальному просторі. Релігія, як відомо, функціонує в інституалізованих формах (релігійні організації, інститути), на рівні реального буття людей, в сфері суспільної та індивідуальної свідомості, специфічної діяльності індивідів. Релігія функціонує і як форма орієнтації віруючих в межах емпіричних життєвих ситуацій, і як форма життєдіяльності мікро - і макрорелігійних спільнот.

Таким чином, в означеному контексті релігія постає як важлива ланка життєвих, соціокультурних зв'язків, функціонування якої дає можливість зрозуміти їх зміст, структуру, виникнення та розвиток, їх суспільне і особистісне призначення.

Друге поняття - "функції релігії-" - характеризує форми, способи, напрями, рівень впливу релігії на соціум, його структурні елементи, людські спільноти, особистість. Це поняття постає як практичний вияв потенційних функціональних можливостей релігії, дозволяє з'ясувати ту роль, яку відіграє вона в суспільстві. Структура функціональності релігії має своїми елементами поняття взаємозалежності, взаємовідносин, взаємопов'язаних змін.

Зі змісту цих понять видно, що вони характеризують зовнішні (реалізаційні) аспекти вияву релігії, не розкриваючи при цьому її внутрішню сутність, її специфічні потенційні можливості.

Однією з важливих сутнісних характеристик релігії, яка розкриває її


Тема 20. Функціональність релігії



внутрішній зміст як суспільного феномену, якраз і постає функціональність релігії. Функціональність релігії в її філософсько-соціологічній експлікації можна розглядати як певну якісну визначеність, що характеризує іманентні цьому суспільному феномену здатність і можливості (внутрішні і інституційні) задовольняти специфічні духовні, життєві потреби людини, релігійних спільнот, соціуму, і які на практиці реалізуються через інтегративну сукупність конкретних функцій.

Із змісту цієї дефініції логічно витікає, що стрижневими як у філософській, так і в соціологічній рефлексії функціональності релігії постають вияв та осмислення тісної співідносності її внутрішньої суті зі специфічними потребами й інтересами суспільного суб'єкта, а також функціональної ролі релігійного комплексу в їх задоволенні. Іншими словами, функціональна сутність релігії розкривається через усвідомлення того, що вона дає людям, які їх життєві потреби вона задовольняє. Відтак йдеться про її суспільне функціональне призначення.

Звертаючи увагу саме на таку властивість суспільних феноменів (в т.ч. і релігії), Е.Дюркгейм стверджував: якщо в суспільстві є явище, яке відповідає певним його потребам, то можна вести мову про функціональність цього явища.1

В релігієзнавстві нерідко зустрічаємо саме функціональне визначення релігії. Такий підхід, на думку німецького релігієзнавця Ф.Штольца, довів свою практичну придатність для сутнісного аналізу різних історичних форм релігії.2

Основна ідея такого підходу в тому, що функціональність релігії або ж "функціональне поле релігії" слід досліджувати, враховуючи ті різноманітні грані життєдіяльності суспільного суб'єкта, в межах яких і функціонує релігія як важливий і необхідний компонент (форма) суспільної свідомості. Релігія в цьому контексті, відбиваючи специфічні умови буття релігійних спільнот, особистості, постає (в суспільно-екзистенціальному прочитанні) як необхідність, що породжена певними потребами й інтересами людей. Саме на внутрішній здатності задовольняти специфічні духовні потреби індивідів, їх спільнот і базується функціональна властивість релігії, тобто її функціональність.

До речі, американський соціолог і релігієзнавець Р.Мертон розглядав функціональність як потенційну "корисність соціальних явищ" (в т.ч. і релігії). На його думку, релігійні ритуальні акти і вірування є функціональними тому, що вони слугують задоволенню специфічних духовних потреб, спричиняють цілющий вплив на стан душі й почуття віруючого індивіда.3

Відомо, що духовні потреби відносяться до сфери вищих потреб людей.

1 Дюркгейм Э. О разделении общественного труда.- Одесса, 1990.- С.37.

2 Stolz F. Jrundzuge der Religions - wissenschaft. - Jottingen, 1988. - S.3r.
" Див.: Американская социологическая мысль . - М, 1994. - С.397.



Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії


Вони не мають певних, конкретизованих у соціальному просторі меж і невичерпні в своїй глибині та інтенсивності переживань. Духовні потреби вимагають точно такого ж задоволення як і матеріальні, зокрема егоцентричні й вітально-органічні. Цілком правильно визначити, що люди не можуть існувати без актуалізації і задоволення своїх потреб духу.

Релігія як соціальний феномен за своєю функціональною сутністю відображає різні потреби людини. Однак вона задовольняє такі духовні потреби, які не може задовольнити якийсь інший суспільний феномен. Така функціональна здатність релігії викликана необхідністю ліквідувати насамперед брак наших знань про те, що ми називаємо "вічними питаннями життя". Релігія допомагає віруючій людині осягнути внутрішню сутність цього світу в трансцендентних координатах виміру, своє місце в ньому, збагнути сенс людського буття. Вона також дає відповідь на його трагічні питання і водночас постає "нормативно-змістовою квінтесенцією досвіду" подолання страждань, всього того, що дає можливість оцінити життя як трагедію, яка позбавляє індивіда надії і майбуття. Саме прийняття релігії дає можливість індивіду стати обличчям до життя, усвідомити його значення і смисл в перспективі "останньої реальності".'

Таким чином релігія є специфічною відповіддю на духовні пошуки людей. Вона постає як реальна можливість задовольнити потреби їх духу, відображаючи водночас їх прагнення до моральних і соціальних ідеалів. Релігія здатна реалізувати свої функціональні потенції завдяки тій "вісті", яку вона несе людям.

Поза сумнівом, що саме специфічні духовні потреби людей, їх спільнот зумовлюють певною мірою необхідність релігії. Як справедливо зауважував А. Маліновський, "причина, за якою релігія постає як необхідність, очевидно полягає в тому, що людське суспільство набуває єдності, перш за все, завдяки тому, що деякі вищі цінності та цілі стають спільними для членів цього суспільства".2 Хоча цей постулат є контрадикторним, але з ним (в контексті певного історичного часу) можна погодитися.

В зв'язку з цим видається важливим осмислення релігії саме як "еволюціонуючої універсали-". Тут йдеться про таке явище, яке притаманне людському суспільству усіх історичних типів (форм) вияву останнього. Воно (це явище) має внутрішню здатність до саморозвитку, переходу в якісно інший різновид, набуваючи в цей момент різних за своїм змістом форм. Процес еволюційності релігії як універсали постійний. На певних відтинках "осьового часу" він може набувати переломно-революційного характеру (релігія набуває іншого парадигмального змісту), що засвідчує, зокрема, виникнення

1 Див.: Гараджа В.И. Религиоведение. - М., 1995. - С172.

2 Див.: Американская социологическая мысль. - С.319.


Тема 20. Функціональність релігії



християнства, ісламу, а в наш час - неореліпй.

Аналізуючи релігію як "еволюціонуючу універсалію", причини вибору людиною, групою людей чи значною спільнотою тієї чи іншої релігії, приходимо до висновку, що саме специфічна функціональна її здатність і постає нерідко головним мотивом цього вибору. Як справедливо зауважує М.М.Мойсеєв, "не стільки релігія формує цивілізацію, скільки сама цивілізація не тільки "вибирає" ту чи іншу релігію, але й адаптує її до своїх духовних і матеріальних потреб".1

Релігія може виявляти свою функціональність тільки в соціальному просторі. Іншими словами, особливості вияву релігії як суспільно функціонуючого феномена, його функціональні можливості можна зрозуміти лише в контексті організованого системного цілого, яким і є суспільство. Релігія, яка є складовою цієї системи, активною ланкою її розвитку, функціонування, виконує специфічні соціально і екзистенціально значимі функції, здійснює свій вплив на соціум як ціле, а також на його структурні елементи. Цей вплив, за своїми наслідками, може бути позитивним або негативним.

Узагальнюючи, можна сказати, що функціональність релігії в її філософсько-соціологічному прочитанні постає як об'єктивно-суб'єктивна характеристика її суспільної корисності чи некорисності. В такому контексті йдеться про амбівалентну сутність функціональності в її практичному (реалізаційному) вияві. В одному і тому ж суспільстві, як слушно зауважує Р. Мертон, релігійні традиції, вчинки, почуття можуть бути функціональними для одних груп і дисфункціональними - для інших.2

Функціональна роль релігії в суспільному житті фіксується в результатах, соціальному, особистісному ефекті її функціонального впливу. Аналіз багатовікової практики функціонування релігійного комплексу свідчить, що соціальний ефект її впливу і на суспільство в цілому, і на його структурні елементи носить амбівалентний характер.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти