ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Поліфункціональність релігії: вияви функціональності релігійного комплексу

Релігія як суспільне явище - це складне системне утворення. Разом з тим вона - поліфункціональна.

Релігія має свою структуру, основними складовими якої є: релігійна свідомість, релігійні відносини, релігійна діяльність, релігійні організації. Кожному із означених структурних елементів притаманні певні функціональні

1 Вопр. философии. - 1995. - № 1. - С. 8.

2 Американская социологическая мысль. - С.388.


558Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

потенції, які реалізуються через цілком конкретні функції в процесі задоволення духовних та інших потреб віруючих чи їх спільнот. Зауважимо, що функціональні можливості структурних компонентів релігії перебувають у тісному взаємозв'язку і взаємообумовленості. Тому важливим є аналіз функціональної сутності кожного структурного компоненту релігійного комплексу, враховуючи при цьому те, що в чистому вигляді вона, як правило, не проявляється.

Такий підхід робить можливим експлікацію природи і сутності феномена поліфункціональності релігії. Це поняття, на нашу думку, характеризує не просто певну сукупність соціальних, екзистенціальних функцій релігії, а й виявляє інтегративну багатоаспектність її функціонального впливу на соціум, людину, соціальні групи, інститути. Поліфункціональність характеризує сукупну внутрішньоструктуровану потенційну і реальну функціональну здатність релігії задовольняти різноманітні духовні потреби віруючих людей в їх життєвому і трансцендентному вимірах.Ця здатність у практичному вияві реалізується через систему функцій: явних і латентних, діючих постійно (з різною інтенсивністю і результативністю) чи тільки в певні історичні періоди як функціональна реакція на необхідність вдоволення тієї чи іншої суспільно продукованої духовної потреби. Відтак йдеться про те, що релігія, як складна структурна система, має певний тип єдності, який ми можемо визначити як "функціональна єдність".

Рефлексія кожної конкретної функції релігії, скажімо таких, як компенсаційна, комунікативна, світоглядна, інтегративна, регулятивна, терапевтична, культурозберігаюча та ін. в їх діалектичній, поліфункціональній єдності, розкриває суть практичного вияву функціональності релігійного комплексу. Осмислення змісту окремих основних функцій в їх взаємозв'язку уможливлює виокремлення і аналіз окремих аспектів цілісної соціально-функціонуючої взаємодії в предметній площині "релігія - соціум", "релігія -індивід", "релігія - соціальна спільність", "релігія - культура", "релігія -політика", "релігія - право".

Відзначимо, що в концептуальному плані кожна функція релігії є своєрідним відображенням однієї або ж сукупності духовних потреб, які з необхідністю постають перед індивідом чи людською спільнотою і знаходять своє виправдання для певного історичного періоду (епохи), типу суспільства, цивілізації і тих умов, яким вони (потреби) зобов'язані своїм народженням. У даному аспекті справедливим буде твердження, що функції релігії відбивають й відповідні інтереси людей.

Поняття, які репрезентують функції релігії, постають як певні абстракції, що дають можливість вичленити з системи взаємодії релігії з суспільством ті чи інші напрями цієї взаємодії. Важливо підкреслити, що уявлення про релігію як цілісне суспільно-функціонуюче явище, як явище немаргінальне (хоча


Тема 20. Функціональність релігії



декретована маргінальність релігії чи її конфесіональних різновидів - відома) дає не окрема функція (незважаючи на її соціально-історичну домінантність), а їх сукупність. Саме сукупність функцій релігії в їх діалектичній єдності й розкриває суть поняття поліфункціональності релігії, дає розуміння способів, напрямів впливу релігійного комплексу на суспільство, на його структурні елементи, на людину, конкретну релігійну спільноту.

Однією з найважливіших функцій релігії є компенсаційна.Справді, релігія за своєю сутністю виконує роль соціального компенсатора. Релігійна компенсаційна функція - явище складне й значною мірою історично стійке. Вона є похідною від таких сутнісних особливостей людської свідомості, як переживання можливого, бажаного як дійсного. Релігійний світ для віруючої людини постає як "доповнення" соціального світу (соціально значимого, який включає і відносини до природних факторів). Релігійне "доповнення" визначається виникненням особливих систем поглядів, почуттів, вчинків, в яких специфічно долаються опозиції, що мають реальне значення в житті даного суспільства.1

Компенсаційна функція (а точніше - функція "доповнення") характеризує процес зняття в трансцендентному вимірі життєвоважливих суперечностей і проблем людського буття в усіх їх виявах. Іншими словами, наявна суперечлива за своєю природою і сутністю дійсність "добудовується", "доповнюється" до завершеного цілого: профанне, земне - священним; тимчасове - вічним; множинність - єдиним, абсолютним. Саме цей "добудований світ", світ ідеалів, світ "виповнення" новим змістом сенсу людського буття, в якому зняті реальні значення протилежностей, "доповнює", компенсує розриви як у соціальній тканині, так і в загальній ціннісній орієнтації людей, забезпечуючи цим "умови для граничної інтенсифікації "внутрішнього світу" людини, її цілеспрямування, впевненості, послідовності".2

З компенсаційною функцією близькі за змістом (саме в аспекті психологічної компенсації, зняття життєвих стресових ситуацій, зокрема на індивідуальному рівні) "терапевтична функція"і "утішна функція".

Важливою функцією релігії, тісно взаємопов'язаною з іншими її функціями, яка виявляє себе на макрорівні і особливо на мікрорівні, є світоглядна.Релігійний світогляд постає як узагальнені, релігійно інтерпретовані уявлення про світ, місце людини в ньому, про сенс людського буття. Він є системою особистісно інтеріоризованих релігійних цінностей, ідеалів, орієнтирів, принципів.

Проте світоглядна функція релігії полягає не тільки в тому, щоб давати певні уявлення про світ, а насамперед в тому, . щоб забезпечити адекватність

1 Левада Ю.А. Социальная природа религии. - М., 1965. - С.93.

2 Митрохин Л.И. Религия и мы // Квинтэсенция. Философ, альманах.- М, 1990. - С.338.



Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії


самосвідомості суб'єкта його життєвому світу, його духовне і практичне самовизначення і самореалізацію. Релігійний світогляд постає як важливий духовний регулятор життєдіяльності віруючої людини чи релігійної спільноти. Особистість не може активно діяти, якщо в її свідомості не буде вибудуваною відносно цілісна картина світу.

Таким чином, світоглядна функція релігії проявляється в тому, що остання виступає в ролі системи життєвої орієнтації, яка дає можливість віруючим пристосовуватись до світу в межах "смислозадаючої рамки". Вона несе їм певну "звістку", передає їм певний духовний імпульс, "смак до життя"; а також допомагає подолати життєву ентропію через наділення віруючих надією й шляхом телеологічної організації їхньої поведінки та діяльності (теологічна функція) у прагненні до ідеалів. Цим забезпечується більш високий ступінь життєвої адаптації віруючого.

Важливою, соціально значимою є комунікаційна функціярелігії. Вона проявляється в процесі спілкування віруючих як у межах певного релігійного об'єднання, так і поза ним. Відомо, що кожна людина має весь час "відтворювати" (але в новій формі) цілісність свого родового і суспільного буття, яка піддається постійній руйнації. Сферою такого відтворення для віруючого індивіда якраз і є релігія, а засобом - релігійна комунікація. Релігійна комунікація має свою структуру. Вона включає різні процеси взаємодії -спілкування, соціалізацію, передачу релігійного досвіду, обмін, засвоєння інформації, зміцнення зв'язків та ін. - між окремими віруючими, між віруючими і релігійною громадою, релігійною інституцією, духовенством, між релігійними організаціями різного віросповідання.

Релігійна комунікація має два зрізи. Перший - "вертикальний", який постає у вигляді "богоспілкування" (молитва, інші культові дії). Він розглядається віруючими як головне в їх культовій діяльності. Другий зріз -"горизонтальний". Він охоплює спілкування віруючих під час богослужіння, іншої культової діяльності, коли з'являються релігійні відносини. У процесі релігійної комунікації відбувається передача релігійної інформації, її оцінка, засвоєння, поглиблюється інтеграція або ж дезінтеграція релігійної спільноти, регулюються відносини між членами громади чи між громадами, конфесіями. Релігійна комунікація відбувається і поза громадою.

Релігія в суспільстві, в житті віруючих виконує ще й регулятивну функцію,постаючи своєрідним регулятором соціальних відносин, поведінки, вчинків і дій релігійних індивідів. Саме поняття "регулятивна функція релігії-" характеризує реальний нормативно-установчий вплив релігії на поведінку, діяльність віруючих індивідів та їхніх спільнот.

В структурі життєвої орієнтації людини вагоме місце посідають релігійні установки, переконання, норми, ціннісні орієнтири. Завдячуючи їм, релігія й здійснює свою нормативно-регулятивну функцію, реально впливає на всі сфери


Тема 20. Функціональність релігії



життя віруючих, регулює, скажімо, їхні сімейні стосунки, характер споживання ними їжі тощо. Майже кожна релігія, більшою чи меншою мірою, містить соціально-гетерономні норми поведінки віруючих, тобто містить в собі такі вимоги, які суворо регламентовані й виконання яких підкріплюється певною формою спонукання - заборони, табу, санкції.

Регулятивна функція релігії властива всім її різновидам, а відтак має всезагальний характер. Ступінь, форми вияву цієї функції у різних віросповіданнях і на різних етапах історичного розвитку людського суспільства були і є відмінними. Найбільше вирізняються своїми регулятивними можливостями іслам та іудаїзм.

Важливою за своєю соціальною значимістю в системі функцій релігії постає інтегративна функція.

Саме поняття "інтегративна функція релігії-" характеризує ідеологічну, організуючу здатність релігії (через релігійні інституції) забезпечувати безконфліктний зв'язок, певну злагоду, солідарність, згуртованість суспільства, окремих суспільних утворень, стійку рівновагу суспільних відносин, гармонію цих відносин і процесів у соціальних групах будь-якого масштабу. Відтак, це поняття відображає потенційну здатність релігії за певних умов бути інтегративним чинником у суспільстві. Відзначимо, що практична реалізація цієї функціональної здатності релігії має свої соціальні та історичні межі. Скажімо, в соціально-історичному аспекті вона з різним ступенем результативності виявляє себе на трьох рівнях - суспільство, певна конфесія (католицизм, православ'я, протестантизм, іудаїзм, іслам та ін.); окремі релігійні об'єднання віруючих (церква, секта, деномінація).

В процесі історичного розвитку соціуму змінюється зміст (гострота потреби) "соціального замовлення" на релігійні функції. Дана тенденція наочно простежується на функціональній ролі релігії в сучасних постіндустріальних суспільствах, де, скажімо, інтеграційна функція релігії практично непомітна. Зауважимо, що найбільш сильно інтеграційна функція релігії виявляє себе тоді, коли система релігійних цінностей збігається з фундаментальними потребами суспільства.

Сутність релігії як суспільно-функціонуючого феномена розкривається також і через осмислення соціальних функцій і ролі релігійних організацій як інституалізованої форми її вияву. Підкреслимо, що поняття "функції і роль релігії-" і "функції і роль церкви" є близькими за змістом, але не тотожними.

Релігійні організації - один з важливих компонентів релігійного комплексу. їх буття нерозривно пов'язане з виконанням специфічних релігійних функцій. В цьому контексті вони постають як своєрідні "провідники", "ініціатори" функціональної дії релігії на суспільство, компоненти його структури, а також на людину. З іншого боку - релігійні організації виконують функції, які далеко виходять за межі чисто релігійних, хоч і тісно між собою



Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії


співвідносяться.

Релігійні організації в процесі свого історичного розвитку ніколи не стояли осторонь гострих питань життя суспільства. Більшість церков активно втручалася у справи "світу цього" і прагнула, щоб їхнє слово було вирішальним. Скажімо, християнська Церква, починаючи з IV ст., була безпосередньо пов'язана з усією соціальною і державною структурою. А в добу середньовіччя католицька церковна організація не тільки була повним монополістом в ідеологічній сфері життя суспільства, здійснювала в ній свою "духовну диктатуру", а й виконувала ще й виховні, політичні, правові функції.Все життя людини було під опікою церкви, яка виступала головним арбітром і в "небесних", і в земних справах.

Історія релігійних організацій різних конфесій засвідчує, що вони нерідко спричиняли зміну старих суспільних структур, забезпечення людських прав, національної незалежності. Винятковим багатством впливу церковного чинника на суспільно-політичне життя вирізняється українська церковна історія.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти