Якщо під функціями релігії розуміти способи, рівень і напрями її впливу, то можна виділити декілька з них. Так, скажімо, компенсаторна функція релігії, яка щодо суспільства загалом постає як зняття у трансцендентному вимірі життєво важливих суперечностей і проблем людського буття, на рівні етносу виявляє себе як зняття тих проблем, які набули етнічних форм, і заміщення реальних проблем суто етнічного існування. Компенсаційна функція релігії щодо конкретного народу виявляється в тому, що вона, виводячи реальні цінності даного етносу із світу земного в світ небесний (сакралізація тутешнього життя), фактично заміщує їх у специфічній формі, відображає історичні і повсякденні умови його життя за допомогою релігійно-міфологічних символів, виправдовує статус і змальовує перспективи народу, даючи надію нездійсненним сподівання пригнобленого народу, чим, власне, виповнює реально неіснуючу рівність народу. Урівнюючи людей в рамках однієї етнічної спільноти, релігія в такий спосіб знімає гостроту соціальних конфліктів у суспільстві.

Якщо конкретизувати щодо етносу загальну світоглядну функцію релігії, яка визначає граничні критерії людського життя, то релігія формує не лише універсальні світоглядні настанови і, як правило, в етнічних формах, але й етнічно означену уяву про світ. Так, порівнюючи релігійну та етнічну картини світу, бачиш, що релігія може виконувати різну за значенням для етносу світоглядну функцію. У рамках етнічної релігії, де етнічна та релігійна картини світу збігаються, ця функція позитивна в частині збереження універсальних знакових комплексів, які відокремлюються через наявний у свідомості людини тієї спільноти, до якої вона належить, єдиний лексичний фон. З появою в етнічному середовищі чужої для нього релігії виникає конфлікт між етнічною і новорелігійною картинами світу. І тут постають питання: як долається суперечність між ними? Чи змінюються вони? У яких формах релігійне пристосовується до етнічного і навпаки? Як релігійна картина світу етнізується і як сакралізується етнічна? Які етнічні символи вводяться до релігійної картини світу і які релігійні стають етнічними? Наслідком взаємодії етнічної картини світу з релігійною, є зміна старих і утворення нової синтетичної константи етнічного світогляду.

Близькою за значенням до компенсаторної та світоглядної функцій релігій виступає рефлекторна. Вона проявляється через відображення всієї сукупності буття якоїсь нації, всіх аспектів її життя. Це виявляє себе у символіці, в якій національне сакралізується, а релігійне - етнізується.

Виконуючи свою комунікативну функцію, релігія на загальнолюдському рівні постає як засіб зв'язку віруючих з Богом у рамках якогось віросповідання, конфесії, церкви. Ця ж функція щодо етносу є домінантою у стосунках одновірців, яка грунтується на етнічній єдності, сприяючи зближенню і контактам єдиновірців.

Релігії притаманна ще одна роль щодо етносу - інтегративна, завдяки чому

626 Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

забезпечується зв'язок, злагода, згуртованість одновірців. У рамках етнорелігій зв'язок етносу за віросповідною ознакою грунтується на кровному родстві. Внаслідок пріоритетності етнічного в етнічних релігіях вони краще інтегрують етнос, ніж світові релігії, для яких релігійні, а не етнічні цінності, є домінантними. Етнічні релігії прагнуть до національної єдності і солідарності, в той час як світові релігії ставлять іншу мету - єдність релігійну, солідарність усіх народів, але за віросповідним принципом.

Може скластися враження, що світові релігії не здатні інтегрувати народи. Проте відомо, яку роль відіграв іслам в інтеграції арабів чи католицизм - поляків, а протестантизм - німців. Усі сучасні європейські народи фактично досягли свого цілковитого національного самовизначення завдяки світовій релігії -християнству, серед них і русичі, яких у рамках єдиної держави допомогло об'єднати християнство.

Похідними від інтегративної є етноформуюча, етноідентифікаційна, етноконсолідаційна, етнозберігаюча та інші функції. У період зародження і утвердження етносу релігія виступає як його інтегратор, а на етапі життєдіяльності нації, особливо при загрозі її існуванню, релігія щодо етносів виконує оберігаючу роль. Згадаємо роль зороастризму у збереженні гебрів та парсів чи роль греко-католицизму - у самозбереженні українського народу.

Таким чином, релігія є позитивною силою щодо етносу, коли повністю або частково вплетена в етнічну структуру народу, коли зближуються конфесійні та географічні кордони етнічної спільноти, якщо релігія і Церква входять до національної культури, коли відбувається в масовій свідомості ототожнення конфесійної та етнічної належності через призму самоусвідомлення та самовідчуття за моделлю "українець-православний", "узбек-мусульманин", "швед-лютеранин", "бірманець-буддист" тощо. Тільки в цьому разі можна говорити про виконання нею інтегративної функції. Але на сьогодні таких монолітних, релігійно гомогенних націй майже не лишилося. Абсолютизувати роль релігії щодо етносу виключно в інтегруючих детермінантах не слід, бо на стадії становлення нації або самозбереження вона може бути різною.

Етноконсолідуюча роль релігії проявляється в тому, що створюються інтегруючі цінності в межах етносу, субетносу, між етносами. Будучи спрямованою на зміцнення однорідності якогось етносу, релігія виконує внутрішньо-етнічну (або інетнічну) функцію, тобто цементує ядро народу, нівелює відмінності або розбіжності між наявними всередині нього субетнічними або етногеогра-фічними групами. Виконуючи цю функцію, роль релігії зростає, оскільки повноцінне передавання етнічного досвіду і традицій неможливе без залучення релігійних каналів. А це тому, що в релігії, особливо національній, закладена модель етнічної цілісності. У процесі консолідації етносу релігія утверджує її всіма своїми складовими. Так, культ зміцнює етнос у процесі виконання культових дій (хрещення дітей, весільних та поховальних церемоній тощо).

Тема 22. Етнологія релігії

Саме культ регламентує національну поведінку, зберігає її етнічні стереотипи та національні традиційні обрядові форми. Індивідуальна подія, багаторазово повторюючись серед етносу, забезпечує структурний ритм етнічного поля, маніфестує спільність історичної долі. Загальні віросповідні принципи, які визнаються представниками певного етносу, сприяють створенню спільного інтелектуального простору, визначають кордони духовного життя цього народу. Крім того, етноконсолідація має і зовнішні виміри, коли завдяки релігії досягається згуртованість різних народів або в рамках єдиної держави, або всередині одної конфесії, або ж для виконання якогось проекту.

Розглядаючи роль релігії в етногенезі з точки зору лише її функціональності, ми свідомо відмовляємося сприймати релігію як активний і суперечливий фактор соціальних і духовних змін, зокрема як чинник етноісторії, етногенезу, етнорозвитку людства. Традиційно релігія подається виключно як похідне від соціального середовища, яке її породило, а відтак як пасивний наслідок, а не причину локальних або глобальних суспільних, серед них і етнічних, змін. Надаючи релігії лише консервативну, зберігаючу, тобто охоронну функцію, ми сприймаємо її лише як надбудову над соціальними відносинами з дуже пасивною роллю в етнопроцесах. Проте, якщо ми будемо розглядати релігію як складову суспільного процесу загалом, тоді вона постане вже фактором різних соціальних змін, а не лише основою стабільності суспільства. Великі релігійні рухи мали значення для диференціації основних типів суспільства, для створення окремих етносів, окремих цивілізацій. Ідеї, які були закладені в цих релігіях, здатні були істотно змінити традиційні суспільства, змінити світові парадигми і сенси людської життєдіяльності, але за умови певної відповідності тієї чи іншої релігії смислопокладеній діяльності етносу.

Функціоналістська модель релігії однобічно підкреслює позитивний вплив релігії на етнос і недооцінює той факт, що він не завжди був поступальним, інтегративним. Іноді релігія виявляла й свій дестабілізаційний і асоціальний вплив. Більше того, одна й та сама релігія може слугувати меті національної консолідації (наприклад, католицизм у Польщі) або сприяти асиміляції впливів з боку інших націй (наприклад, католицизм у Чехії"), а також може викликати етнічні конфлікти, а отже й дезінтегрувати суспільство (той же католицизм в Україні)., Проте роль релігії не є функціональною чи дисфункціональною. Випадки^ коли релігія виступає як фактор дезінтеграції, конфлікту, руйнування, не завжди засвідчує її негативну природу. Конфлікт на одному рівні може сприяти інтеграції на іншому.

Якщо оцінити роль релігії як сумарний результат і наслідок впливу на етнорозвиток людства, то вона є важливою, а в деякі періоди історії -визначальною, проявляючись у діалектиці своїх амбівалентних значень. Наукове з'ясування ролі релігії передбачає комплексність: з одного боку, релігія виступає інтегративним фактором, який підтримує стабільність етнічної системи і загалом

628Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

суспільства; з іншого - релігія є джерелом змін у соціальній сфері, які одночасно викликають зміни і в самій релігії.

Предыдущая 66 67 68 69 70 71 727374 75 76 77 78 79 80 81 Следующая