ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Секуляризація і секулярні процеси сучасності

Секуляризація є процесом, інтерес до якого виявлений і беззастережно вийшов за межі академічних кіл. Цей процес більшою або меншою мірою цікавить доволі широку публіку. Не випадково першим теологічним твором XX ст., який став бестселером і загальний тираж якого перевищив мільйон примірників, було "Секулярне місто" ("The secular city", 1965) Г.Кокса.

Попри величезну літературу, присвячену секуляризації (а можливо завдяки їй) усталеного і загальновизнаного розуміння цього феномена покищо немає. Д.Белл вважає термін секуляризації плутаним, оскільки в ньому змішуються дві реальності - соціальна та культурна. В понятті "секуляризація" потрібно розділити інституційні зміни і культурні. Він вважає за необхідне відновити оригінальне значення цього терміну, яким, за Д.Беллом, під час релігійних війн визначався вихід територій чи майна з-під церковного контролю.2

Автор цілісної теорії секуляризації Д.Мартін, вважає, що в суспільстві не існує процесу, який можна було б назвати секуляризацією і який би являв собою реакцію на сукупність характеристик, що визначаються як релігійні. Інший англійський соціолог релігії М.Хілл звертає увагу на те, що розуміння секуляризації як глобального процесу, котрий охоплює надто різнопланові елементи, позбавляє його аналітичної точності, а відтак і права використання в науці.

Між тим інші дослідники намагаються дати більш точне розуміння секуляризації. Так, П.Бергер пропонує розглядати її як "процес, завдяки якому окремі сфери суспільства виходять з-під панування релігійних символів та інституцій".3 У Б.Вільсона секуляризація постає як "процес, в якому релігійне мислення і практика втрачають суспільне значення"; Л.Джирінга - як "процес змін, котрий виявляється у зростанні посейбічності, тобто процес, в якому людина зосереджується на цьому світі і в дедалі меншій мірі - на вигаданому або постульованому світі іншому". За Л.Джирінгом, секуляризація - це результат єдиного процесу тих релігійних змін, які вже подолали два пороги. Перший

Див.: Колодний A.M. Атеїзм як форма світоглядного знання. - Розд. І. 2 Bell D. Sociological journeys. - L.,1980. -P.332-333. Berder P., Luckmann T. Modernity Pluralism and the Crisis of Meaning.- Gutersloh, 1995.


814Розділ V, Релігія і сучасність

знаходиться приблизно у VI ст. до н.е. Ця доба названа К.Ясперсом "основним періодом". Тоді сформувалися іудаїзм, зороастризм, буддизм, конфуціанство і даосизм. А вже "постосьові" релігії з природних перетворюються на "релігії спасіння", більш індивідуалістичні, вони дають певний вибір і долають етнічні кордони.

"Другий головний поріг релігійних змін", знаходиться між 1650 та 1750 роками. В цей час в релігійних питаннях починала стверджуватися автономія, традиційні авторитети, в т.ч. Церква і Біблія, стали піддаватися ерозії. І якщо "доосьові" релігії прилучали людину до соціально і сакрально освячених традицій, а "постосьові" прилучали до традицій, які ґрунтуються на авторитеті Вчителя (Ісус Христос, Магомет), то сучасність лишає людину наодинці із собою. Наш сучасник бере на себе відповідальність за пошук сенсу життя, творення цінностей і формування кінцевих запитів. Нова епоха дає своєрідний синтез до- і післяосьових релігійних уявлень. Якщо "доосьова людина" переймалася проблемою задоволення своїх первинних життєвих потреб, а "післяосьові" релігії принесли з собою аскетизм, то сучасна людина дивиться на себе вже як на психологічну цілісність. Коріння секуляризації деякі вчені схильні вбачати тепер в іудео-християнському світорозумінні, яке рішуче відмовилось від міфології "вічного повернення" і відкрило розуміння історії як "царства унікальних, неповторних подій" (М.Еліаде), десакралізувавши все, крім єдиного Бога. Відтоді, на думку американського теолога К.Котена, почався процес, в якому сучасна людина стає секулярною по мірі того, як вона втрачає інтерес до всього, що не визначає життя цієї людини як створіння і творця історії, яку вона творить в цьому світі, тут і зараз.

Зрештою найбільш усталеним розумінням секуляризації можна вважати процес, внаслідок якого різні сфери суспільного життя емансипуються від впливу релігії. Цими сферами є політика, наука, мистецтво, суспільна свідомість.

Очевидно, що новочасний вплив релігії на політику або на науку навіть не може бути порівняним з епохою, скажімо, середньовіччя. Що ж стосується мистецтва, то тут хрестоматійним стало дослідження П.Сорокіним понад ста тисяч картин та скульптур восьми провідних країн від початку сучасних віків до 1930 р. Згідно з його дослідженням, до X ст. релігійні картини та скульптури складали 81,9 %, а світські - 18,1 %; в Х-ХІ ст. - відповідно 94,7 % та 5,3 %; XII-XIII ст. - 97 % та 3 %; XIV-XV ст. - 85 % та 15 %; XVI ст. - 64,7 % та 35,3 %; XVII ст. - 50,2 % та 49,8 %; XVIII ст. -24,1 % та 75,9 %; XIX ст. - 10 % та 90 %; XX ст.-3,9% та 96,1 %.'

Сучасні дослідження, і зокрема широкомасштабна Міжнародна програма з вивчення цінностей (International Value Program, 1990 p.) свідчать, що секуляризація - це універсальний, присутній всюди процес. Його розвиток є

Сорокин Г. Человек. Цивилизация. Общество. - М, 19^2.


Тема 29. Вільнодумство, секуляризація та натуралістична міфотворчість - 815

вияви змін духовності

досить відмінним у різних країнах і навіть в групі країн, які сформовані у лоні іудео-християнської цивілізації. За соціорелігійною шкалою, складеною на базі 15 індикаторів, 27 країн Європи і Північної Америки можна розділити на чотири групи за розвинутістю секулярних процесів. До першої слід віднести Східну Німеччину, Чехію, Швецію, Данію, Францію та Латвію; до другої - Німеччину, Фінляндію, Литву, Бельгію, Великобританію, Норвегію, Угорщину, Словенію та Нідерланди; до третьої - Італію, Португалію, Іспанію, Ісландію, Австрію та Словаччину; до четвертої - країни дуже високого рівня соціорелігійності: Польщу, Північну Ірландію та Ірландську Республіку, США. Втім, що стосується цієї групи, то дослідники говорять про відчутні тут секулярні тенденції, а також про так звану "латентну секуляризацію", яка виявляється у "горизонталізації" діяльності церков, перетворенні їх більшою мірою на соціальні інституції, чия активність спрямована на каритативну, доброчинну, освітницьку, культурну сферу більше, ніж на місійну і культову. Найгостріше критикують за це англіканську церкву.

Від чого залежить інтенсивність секулярних процесів? Дослідження релігійності у постсоціалістичних країнах дають підставу твердити, що державний тиск, політика викорінення релігійних інституцій та ідеологічного впливу не є сприятливим ґрунтом для розвитку секулярних процесів. Розвинутість (нерозвинутість) секуляризації у різних країнах радше залежить від розвитку релігійної культури, від ролі релігійної інституції (інституцій), до якої традиційно належить більшість населення країни, у формуванні нації та її позиції у найбільш драматичні періоди національної історії (війни, поневолення, період національно-визвольної боротьби тощо). Також рівень секуляризації визначається і ступенем модернізації і урбанізації, збереженням або втратою традиційного культурного типу. До причин, пришвидшуючих або гальмуючих процес секуляризації, слід віднести також і специфіку тієї чи іншої конфесії. Очевидним є те, що в країнах, де домінує католицька Церква, секулярні процеси відбуваються значно повільніше. Найсекулярнішою зоною планети вважається північ Європи, де в цілому ряді країн абсолютна більшість населення номінально належить до лютеранських (євангелічно-лютеранських) державних церков. Причиною, яка серйозно впливає на перебіг секуляризаціних процесів, постає наявність внутрішніх конфліктів. Останні, на думку Д.Мартіна, сприяють розвиткові секуляризації. Водночас зовнішні конфлікти, як, наприклад, боротьба за незалежність, сприяє посиленню ролі релігії як чинника політичної та етнічної мобілізації й перешкоджають поглибленню секуляризації.'

Секуляризація не є процесом, що може прийти до свого уявного, теоретично змодельованого піку. Цей пік, тобто "завершення"

' Martin D. General Theory of Secucarization. - Aldershot. - 1993.


816 Розділ V. Релігія і сучасність

секуляризаційного процесу, деякі дослідники (К.Котен, Г.Кокс та інші) пропонують назвати секуляризмом. Секуляризм, котрий може бути визначений як повне "розчаклування світу" (М.Вебер), абсолютне неіснування для людського суспільства чогось такого, що виходило б за межі його історії, навряд чи може бути реальністю.

Процес же секуляризації, який знаменує собою емансипацію людини "від релігійної опіки, скерування її інтересів до свого власного світу, а не до інших світів",1 постає довготривалим і нелінійним феноменом, що розвивається у кількох площинах. По-перше, в площині структурної дифернціації суспільних інтересів, внаслідок якої від релігій відокремлюються політика, право, мораль. Друга площина - це деміфологізація свідомості, витіснення міфологічних форм мислення. Третя - це зміни в самій релігії.

Секуляризація не означає "смерті релігії"". Якщо найбільш очевидною вона постає на суспільному рівні, то на рівні індивідуальному її поступ не може вважатися таким самоочевидним. Зменшення впливу релігії в публічній сфері призводить до її приватизації. Приватизація релігії полягає в тому, що особистість поза інституціями, спільнотами і структурами звертається до релігії у пошуках останніх істин. Вона стає для неї тим, що дозволяє перевищити "біологічну данність",2 що ритуалізує оптимізм, підтримує віру в перемогу надії над страхом (Б.Малиновський), забезпечує "моральну архітектуру" людського буття (П.Бергер, П.Тілліх).

Звичайно, це константна складова релігії, яка існувала в усі часи історії людства, але нині приватизація релігії - це не тільки зміна пропорцій між інституційним та індивідуальним на користь останнього. Йдеться про відмінність особистісної релігійної відповіді окремої людини від інституційного взірця. У традиційних суспільствах релігійна відповідь на фінальні виклики була чітко сформульована, дана цілій спільноті і майже незмінною передавалася з покоління в покоління. Сучасна людина самостійно може зробити (і дедалі частіше робить) свій особистий вибір з-поміж великої кількості релігійних і парарелігійних моделей. Відтак приватизація релігії по-справжньому починається там, де для цього відкривається можливість, а "теологія примусу" відходить у минуле.3

Можливо, що релігія відіграє нині меншу, ніж у доіндустріальному суспільстві, роль в політичній, націотворчій та деяких інших сферах, меншою

Кокс X. Мирской град. Секуляризация и урбанизация в теологическом аспекте. - М., 1995.

Luckmenn T. The Invisible Religion. - New York, 1967. " Borowik I. Procesy Instytucjonalizaeji і Prywatyzacji Religii w Powojennwj Polsce. -Krakow, 1997.


Тема 29. Вільнодумство, секуляризація та натуралістична міфотворчість - 817

вияви змін духовності

мірою виконує роль своєрідної ціннісної мови, якою виголошують ті чи інші соціальні постулати. Хоча, з іншого боку, з процесами відновлення соціальної ролі релігії ми зустрічалися і в останній чверті XX ст. Можливо те, що здається секуляризацією масової свідомості, є лише релігійною переорієнтацією або тим, що американські соціологи релігії позначили як "нову реформацію".

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти