ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Законодавче закріплення свободи совісті в Україні

Утвердження України як незалежної, суверенної демократичної держави зумовило якісну трансформацію нашого суспільства, перехід його на новий рівень свого розвитку з чіткою орієнтацією на людину, повноцінне забезпечення її прав і свобод в контексті розвитку і зміцнення демократичних, соціальних, правових засад українського соціуму.

Наша держава твердо заявила про пріоритетність прав людини, про повну підтримку міжнародних правових актів, що стосуються прав і свобод людини, зокрема й свободи совісті. Це знайшло своє законодавче підтвердження і практичний вияв у конкретних кроках, здійснених державою із забезпечення


Тема 30. Релігія і Церква в незалежній Україні 859

свободи совісті, свободи буття релігії.

Всі правовідносини в Україні, які пов'язані з реалізацією принципів свободи совісті, свободи церкви (свободи діяльності релігійних організацій), регулюються законодавством України. До останнього відноситься насамперед Закон України "Про свободу совісті і релігійні організації'", прийнятий в 1991 році, з внесеними в нього відповідними змінами і доповненнями в 1992-1996 роках, а також інші правові акти, які видані в розвиток положень цього Закону. Основа законодавчої бази свободи совісті в Україні закладена в Конституції України.

Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, в ст. З зафіксувала важливе положення про те, що "Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави". Утвердження і забезпечення прав і свобод людини Основний Закон розглядає "головним обов'язком держави".

Стаття 35 Конституції закріплює право кожної людини, яка проживає на території України (а не тільки для її громадян), на "свободу світогляду і віросповідання". Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи й ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення права на свободу світогляду і віросповідання (свободу совісті) може бути обмежене у відповідності з Конституцією лише законом. Принциповим є положення Конституції, що Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави. Наголошується на тому, що жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.

Конституцією не допускається як обмеження прав з релігійних мотивів, так і звільнення від обов'язків за цими мотивами. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У тому разі, якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, то воно може бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Конституція України, Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації-" закріпили оптимальні демократичні параметри державно-церковних відносин, принципи свободи совісті (свободи релігії, свободи церкви).

Законодавство України:

- гарантуєправо на свободу совісті всім в Україні сущим, а також
політичні, економічні, юридичні та інші умови й можливості його практичної
реалізації;

- забезпечує у відповідності з Конституцією України принципи соціальної справедливості, рівності, захисту прав і законних інтересів громадян незалежно від їхнього відношення до релігії;

- визначаєформу і принципи державно-церковних відносин, державні



Розділ V. Релігія і сучасність


гарантії свободи совісті, а також правовий статус релігійних організацій, їх майнове становище, межі їх функціонування, обов'язки перед державою і суспільством.

З прийняттям Конституції України, приведенням у відповідність до її норм і положень інших законодавчих актів, що стосуються проблем забезпечення свободи совісті, практично створена правова база, необхідна для повноцінного функціонування релігій та їх організацій в Україні, для вільного самовизначення і самореалізації особистості в духовній сфері буття. Таким чином, у своїй сукупності законодавство України, що регулює усі правовідносини, пов'язані зі свободою совісті, свободою церкви, постає як цілісна система нормативних актів, які містять норми різних галузей права - адміністративного, цивільного, кримінального.

Визначимо, що Конституція України, законодавство про свободу совісті розглядають її як особисте право людини вільно і незалежно визначати своє ставлення до релігії. Вони не допускають встановлення обов'язкових переконань і світогляду, будь-якого примусу при визначенні громадянами свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії. Законодавство України про свободу совісті враховує, що релігія чи інші світоглядні переконання, в тому числі й арелігійні, для кожної людини, яка їх дотримується, є засадничими елементами її розуміння сенсу життя, мотиваційною основою її вчинків, дій, життєдіяльності.

В Україні конституційне і законодавче закріплено важливий принцип, що гарантує можливість практичної реалізації свободи совісті, свободи діяльності релігійних організацій. Це принцип відокремлення Церкви від держави.Він постає своєрідним гарантом невтручання держави, її органів і службових осіб у внутрішні справи Церкви (релігійних організацій), у здійснювану ними в межах закону діяльність. Держава в питаннях віри є нейтральною. Вона не фінансує діяльність релігійних організацій. Суть цього принципу і в тому, що релігійні організації, їх інститути не виконують державних функцій, не втручаються у справи держави, не є суб'єктом політичного життя. Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність організаційно-структурних підрозділів інших віросповідань, проповідувати ворожнечу, нетерпимість до прихильників інших релігій, невіруючих, атеїстів.

Такий підхід забезпечує рівність усіх церков, конфесій, релігійних напрямів перед законом. Держава виходить з того, що релігійні організації є добровільними об'єднаннями віруючих, які створюються ними з метою спільного задоволення своїх релігійних потреб, публічної реалізації права на свободу віро­сповідання. Релігійні організації, незалежно від їх конфесійної приналежності мають рівні, законодавче закріплені права і можливості для свого функціонуван­ня. Закон не допускає встановлення будь-яких переваг або обмежень як на


Тема 30. Релігія і Церква в незалежній Україні 861

загальнодержавному, так і регіональному й місцевому рівнях одних церков (релігійних організацій) щодо інших. Держава однаковою мірою захищає права й законні інтереси всіх релігійних організацій будь-якого віросповідання, звісно, якщо їх діяльність не виходить за рамки, встановлені чинним законодавством.

Релігійні організації вільні у своїй канонічній та позарелігійній діяльності. З моменту реєстрації свого статуту релігійна організація набуває прав юридичної особи. Закон містить норми, які забезпечують реалізацію майнових прав релігійних організацій, їх виробничу, господарсько-фінансову діяльність, здійснення міжнародних зв'язків і контактів з релігійними інституціями за кордоном тощо.

Важливим у контексті забезпечення свободи совісті є законодавче оформлений принцип рівності віруючихперед законом, унеможливлення будь-якої дискримінації, вияву нетерпимості, базованих на ставленні людини до релігії, її належності до тієї чи іншої конфесії.

Законодавство передбачає також, що навчально-виховний процес в державних закладах освіти має бути вільним від втручання релігійних організацій. В Україні забезпечується секуляризована освіта.

Статті Конституції й Закону щодо відокремлення школи від церкви гаран­тують рівність прав громадян України на здобуття різних видів і рівнів освіти. Держава не бере на себе справу релігійної освіти і виховання. Це - справа релігійних організацій і батьків. Релігійна освіта може, за їх згодою, здійснюватися в приватних навчально-виховних установах. Закон лише вимагає, щоб релігійний навчально-виховний процес проходив у дусі терпимості і поваги до громадян, які не сповідують релігії, та до віруючих інших віросповідань, щоб не порушувалися права дитини, її інтереси.

В законодавчих актах є також норми, які визначають конкретну відповідальність за порушення законодавства України про свободу совісті. При цьому варто зазначити, що передбачені законом обмеження при реалізації права на свободу совісті, свободу церкви постають як необхідні. Ці обмеження кореспондуються з вимогами відповідних міжнародних актів, що торкаються правовідносин у сфері дії принципів свободи совісті, свободи церкви (релігійних організацій). Ними є: охорона громадської безпеки, спокою і порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян.

Конкретні кроки, здійснені в напрямі нормалізації державно-церковних відносин в Україні, створення законодавчої бази, що гарантує практичну реалізацію права на свободу совісті, свободу віросповідань, реальні умови вільного функціонування релігійних організацій, можливості повноцінного виконання притаманної їм місії, сприяли розвою релігійного життя, розширенню палітри традиційних і нетрадиційних конфесій, релігійних груп, напрямів, значного зростання кількості релігійних громад, їх активності, підвищенню їх ролі в духовному розвиту українського соціуму.


862Розділ V. Релігія і сучасність

Контрольні завдання і запитання

1. Які гарантії свободи совісті дає Конституція України?

2. Опишіть сучасну етноконфесійну ситуацію в Україні.

3. Який характер мають міжконфесійні і внутрішньоконфесійні відносини в демократичній Україні.

4. Нині йде мова про політизацію релігії й орелігійнення політики. Як Ви це розумієте?

5. Яка роль релігійного чинника в національній безпеці України?

6. Чим відрізняється релігієзнавча освіта від релігійної?

7. Які закони України постають правовим гарантом свободи совісті її громадян?

Тематика рефератів

1. Тенденції та проблеми релігійного життя нинішньої України.

2. Національна Церква: природа і функціональність.

3. Релігія і політичне життя України.

4. Національна безпека і діяльність церков України.

5. Зміст релігієзнавчої освіти і виховання.

6. Законодавча база свободи совісті в Україні.

Рекомендована література

1. Бондаренко В., Єленський В., Журавський В. Релігійне життя в Україні: стан, проблеми, шляхи оптимізації. -К., 1996.

2. Журнали "Людина і світ", "Українське релігієзнавство" та "Релігійна свобода" за 1996-2000 pp.

3. Здіорук СІ. Етноконфесійна ситуація в Україні. - К., 1993.

4. Іванишин В. Українська Церква і процес національного відродження. -Дрогобич, 1990.

5. Історія релігії в Україні (за ред. А.Колодного і П.Яроцького). - К., 1999. -Розд.УІІ-УШ.

6. Історія релігії в Україні. Том X: Релігія і Церква в демократичній Україні.-К., 2000.

7. Свобода віровизнання. Церква і держава в Україні. - К., 1996.

8. Сучасна релігійна ситуація в Україні (за ред. П.Косухи). - К., 1994.

9. Християнство в контексті історії і культури України. - К., 1997.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти