|
Банківська система: принципи побудови, цілі та механізм функціонування
Головною ланкою кредитної системи в будь-якій країні є банки, котрі здійснюють основну масу кредитних і фінансових операцій. Банк — це установа, створена для залучення грошових коштів і розміщення їх від свого імені на умовах поверненості, платності й строковості. Банківська система — організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв'язку, що існує в тій чи іншій країні у визначений історичний період. Розрізняють два основних типи побудови банківської системи: — однорівневу; — дворівневу. Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій і функцій. Усі банки перебувають на одній ієрархічній сходинці" виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури. Такий принцип побудови банківської системи характерний для економічно слаборозвинутих країн, а також для країн з тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління. Дворівнева банківська система характерна для країн з ринковою економікою. Вона складається з двох рівнів. Верхній рівень — центральні (емісійні) банки, клієнтами яких є банківські інститути й урядові структури. Нижній рівень — комерційні банки. їх клієнти — підприємства, організації, населення. За дворівневою системою відносини між банками будуються в двох площинах: по вертикалі та по горизонталі. По вертикалі — це відносини підпорядкування між центральним банком як керівним органом усієї банківської системи і комерційними банками. По горизонталі — відносини рівноправного партнерства та конкуренції між комерційними банками. Основні функції банківської системи: 1. Трансформаційна — зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні кошти і передаючи їх різним суб'єктам, банки мають змогу їх трансфор-мовувати (змінювати) на різні строки, розміри, що зменшує фінансові ризики. 2. Функція створення грошей і регулювання грошової маси. 3. Функція забезпечення сталості банків і грошового ринку (стабілізаційна), яка виявляється у прийнятті низки законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх ланок банківської системи — від центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків, у створенні дієвого механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів і за діяльністю банків загалом. Центральні банки, їх функції та операції В умовах ринкової економіки центральні банки, зазвичай, є установами юридично незалежними від виконавчих органів влади, їх головне призначення — забезпечення стійкості національної грошової одиниці й регулювання та координація діяльності грошово-кредитної сфери. У своїй діяльності центральні банки мають керуватися лише державними інтересами та чинним законодавством. Можна виділити такі основні функції, притаманні центральному банку: — грошово-кредитне регулювання економіки; — емісійна функція; — "банк банків" і банкір уряду; — банківський нагляд. Національний банк України відповідно до своїх функцій здійснює операції: — надає комерційним банкам кредити; — веде рахунки банків-кореспондентів, здійснює розрахунково-касове обслуговування комерційних банків; — купує та продає цінні папери, що випускає держава; — надає кредити банкам під заставу цінних паперів; — купує та продає іноземну валюту; — проводить операції з резервними фондами грошових знаків; — організує інкасацію та перевезення грошових знаків й інших цінностей; — інші. Комерційні банки та класифікаційні ознаки їх видів Комерційні банки — це кредитні установи, які здійснюють кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок коштів клієнтів, касове і розрахункове обслуговування, виконання валютних й інших банківських операцій. Комерційні банки класифікуються: — за формами власності (державні, приватні, кооперативні та змішані); — залежно від кола здійснюваних операцій (універсальні, спеціалізовані); — за організаційно-правовою формою діяльності (пайові, акціонерні товариства); — за територією діяльності (регіональні, міжрегіональні, загальнонаціональні, міжнародні); — за приналежністю до країн (національні, іноземні, спільні); — за розміром статутного фонду (малі, середні, великі). Банківські операції — це операції, спрямовані на розв'язання завдань банків, тобто ті, що відображають банківську діяльність і, зазвичай, пов'язані з рухом особливого товару — грошей. Можна виділити чотири групи банківських операцій: пасивні, активні, банківські послуги, інші операції. Пасивні операції — це операції, за допомогою яких утворюються банківські ресурси. Активні операції — операції, які проводять банки з метою прибуткового використання і розміщення коштів, залучених у процесі пасивних операцій (операції з цінними паперами та кредитні операції). Банківські послуги здійснює банк за дорученням клієнта, за його рахунок, і, зазвичай, від його імені. Тобто банк є агентом свого клієнта (звідси назва цих послуг — агентські). За виконання цих послуг банк отримує комісійну винагороду, розмір якої визначає угода між банком і клієнтом. Найтиповішим є розподіл банківських послуг на традиційні (послуги, пов'язані з виконанням розрахунково-касових, кредитних, валютних, депозитних операцій тощо) і нетрадиційні (гарантійні, посередницькі, трастові, консультаційні тощо). До інших операцій комерційних банків належать: — операції з векселями; — факторингові; — лізингові; — консорціуми!; — фондові; — валютні; — фінансування капітальних вкладень; — міжбанківські та ін.
Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути Крім банків, існує безліч різноманітних кредитних установ, сукупність яких утворює парабанківську систему. До її складу входять: — спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (СКФІ). діяльність яких орієнтується на обслуговування певних типів клієнтури (нерідко на пільгових умовах) або поширюється на сфери кредитування, що є ризикованими для приватних банків (сільське господарство, будівництво, мале підприємництво); — поштово-ощадні установи, котрі акумулюють дрібні заощадження широких верств населення через поштові відділення і використовують ці кошти для кредитування інших кредитно-фінансових установ і держави. У світовій практиці до парабанків належать: 1. Інвестиційні компанії, фонди (випускають і продають власні цінні папери, переважно дрібним індивідуальним інвесторам, а на отримані кошти купують цінні папери підприємств і банків, забезпечуючи акціонерам дохід у вигляді дивідендів за акціями інвестиційних компаній). 2. Лізингові компанії (купують предмети довгочасного кредитування (машини, обладнання, транспортні засоби тощо) і надають їх у довгострокову оренду (на 5—8 років і більше) фірмі-орендареві, яка поступово сплачує лізинговій компанії вартість взятого в оренду майна). 3. Факторингові компанії (купують дебіторську заборгованість клієнтів, пов'язану з постачанням товарів або наданням послуг). 4. Страхові компанії (утворюються для відшкодування можливих збитків унаслідок стихійного лиха, інших несприятливих умов; страхові компанії володіють достатньо значними та стійкими грошовими ресурсами, які вкладають у довгострокові цінні папери з фіксованими строками (в облігації промислових компаній). 5. Пенсійні фонди (утворюються для забезпечення населення коштами на період після виходу на пенсію (виплати пенсій); володіють значними сумами грошових коштів, котрі вкладають в акції й облігації різних підприємств). 6. Фінансові компанії (спеціалізуються на кредитуванні продажу споживчих товарів на виплат, а також надають комерційні кредити). 7. Ломбарди (надають кредити під заставу рухомого майна, зазвичай, це короткострокові — до трьох місяців — кредити на споживчі цілі). 8. Інші (трастові компанії, кредитні товариства і под.). Міжбанківські об'єднання На сучасному етапі існує велика кількість різноманітних міжбанківських об'єднань, утворення яких ґрунтується як на добровільному об'єднанні самостійних банків (злиття), так і на правах власності, контролю, централізованого управління, прямого підпорядкування і залежності (поглинання). Головні представники міжбанківських об'єднань: — асоціативного комерційного типу — консорціуми та картелі; — корпоративного типу — концерни і трести. Банківський консорціум — це тимчасове об'єднання на договірній основі кількох банків для спільного проведення кредитних, гарантійних або інших банківських операцій. Головною метою консорціуму є: збільшення обсягів операцій через концентрацію ресурсів, розподіл ризиків, що дає змогу обмежити втрати для кожного учасника консорціуму у випадку неплатежів позичальників. Банківський картель — об'єднання великих банків, в основі якого міститься угода про розподіл сфер діяльності (узгодження та проведення єдиної політики при встановленні процентних ставок і виплати дивідендів, умов кредитування і под.). Банківський концерн — монопольне об'єднання акціонерних банків, де великий банк (головне акціонерне товариство) володіє контрольним пакетом акцій юридично самостійних банків (дочірніх товариств), тим самим фактично встановлюючи фінансовий контроль за їх діяльністю. Банківський трест — монопольне об'єднання банків, яке утворюється внаслідок об'єднання власності банків, що входять до його складу. При цьому останні втрачають юридичну, комерційну самостійність і підпорядковуються єдиному органові управління. На відміну від концерну, трест ґрунтується не на акціонерній, а на пайовій формі власності. |
|
|