ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Загальна характеристика фондового ринку

Фондовий ринок зародився в надрах ринку споживчих товарів. Перші операції з цінними паперами відбувалися на оптових ринках і товарних біржах.

Історія бірж налічує близько п'яти століть, хоча деякі спеціалісти фондового розвитку стверджують, що перша біржа виникла в Японії у І ст. до н. е.

Слово "біржа" (голл. beurs, нім. Borse) від прізвища купецької династії ван дер Бурс у Брюгге (Нідерланди, ХУШ ст.).

Батьківщиною фондової біржі вважається бельгійський порт Антверпен (1531), який відіграв в епоху великих географічних відкриттів значну роль у світовій торгівлі. Згодом за Антверпеном котирування майже всіх цінних паперів почали здійснювати в нідерландському порту Амстердамі, де було створено одну з перших у світі фондових бірж (початок XVIII ст.), на якій проводилася торгівля облігаціями позик Голландії, Англії, Португалії, Іспанії, Індії.

Розвиток міждержавної торгівлі став основним рушієм розвитку ринку цінних паперів і фондових бірж. Позитивний вплив на цей процес мав і прогрес державної організації та державних фінансів, тобто поява державних (казначейських) облігацій і векселів розширила коло цінних паперів на фондових біржах, передусім Англії, Франції та Німеччини.

На сучасному етапі світовий фондовий ринок розвивається за такими трьома основними напрямами:

— відбувається вдосконалення автоматизованих систем фондових операцій (окремі комп'ютерні системи поєднуються у всесвітню мережу електронної комунікації);

— створюються нові види та модифікації цінних паперів;

— збільшується інтернаціоналізація фондової діяльності, згідно із загальним процесом економічної інтеграції країн.

До цих трьох напрямів Україні треба додати ще кілька своїх, актуальних лише для неї напрямів розвитку фондового ринку, а саме:

— своєчасне становлення системи державного регулювання фондового ринку;

— сприяння підвищенню рівня організованості позабіржового ринку;

— створення сучасної інфраструктури фондового ринку, зокрема, депозитарію;

— забезпечення умов для конкуренції в середовищі посередників у фондовій діяльності;

— розвиток вторинного ринку цінних паперів, насамперед у межах системи фондових бірж України.

Подібно до фінансового ринку, фондовий ринок можна умовно поділити на низку частин — секторів (табл. 9.1).

Таблиця 9.1. Сектори фондового ринку

№ з/л Критерії класифікації Сектори ринку
1. Спосіб розміщення цінних паперів Первинний ринок Вторинний ринок
2. Вид розміщення цінних паперів Ринок, на якому цінні папери розміщуються прямим зверненням емітента до покупця Ринок, на якому цінні папери розміщуються через інституціонального інвестора

Продовження табл. 9.1

3. Місце операцій з цінними паперами Повна фондова біржа Позасписковий біржовий ривок Торгівля "з прилавка" "Третій ярус"
4. Економічна природа цінних паперів Ринок боргових цінних паперів Ринок пайових цінних паперів . Ривок похідних цінних паперів
5. Суб'єкти випуску цінних паперів Ринок державних позик Ринок муніципальних позик Ринок цінних паперів підприємств і організацій
6. Термін обігу цінних паперів Ринок цінних паперів з установленим строком обігу Ринок цінних паперів без установленого строку обігу
7. Механізм виплати доходу Ринок цінних паперів з фіксованим доходом Ринок цінних паперів зі змінним доходом
8. Територія обігу цінних паперів Місцевий ринок цінних паперів Національний ринок цінних паперів Міжнародний ривок цінних паперів
9. Поведінка суб'єктів ринку "Ведмежий ринок", "Бичачий ринок"

Характеристика секторів фондового ринку:

1. Первинний ринок є ринком перших і повторних випусків (емісій) цінних паперів, на якому відбувається їх первинне розміщення (андерайтинг).

На вторинному ринку здійснюється обіг раніше емітованих на первинному ринку цінних паперів, тобто їх перерозподіл.

2. Первинне розміщення провадиться прямим зверненням емітента до покупця, або переданням усієї емісії чи її частки посереднику (інституційному інве-стору), який бере на себе функції розповсюдження цінних паперів.

3. Існує кілька місць здійснення операцій з цінними паперами, причому кожне з них призначено для компаній із різними ризиками й обсягами діяльності. Найвідомішим, більш престижним та ефективним місцем є повна фондова біржа, тобто організаційно оформлений регулярний ринок з купівлі-продажу цінних паперів, що утворюється торговцями фондових цінностей (у країнах з розвинутими фондовими ринками для того, щоб біржа прийняла акції для торгу, корпорація повинна мати не менше п'ятирічного стажу бездоганної роботи і продавати через біржу не менше 25 % своїх акцій, тобто бути великою та надійною).

Позасписковий біржовий ринок обслуговує компанії, котрі не потрапили на повну біржу, і вимоги до них простіші: трирічний стаж бездоганної роботи та продаж на біржі не менше 10 % своїх акцій.

Торгівля "з прилавка" здійснюється цінними паперами підприємств, результати діяльності яких не дають їм змоги потрапити на фондову біржу. Це переважно акції молодих маловідомих компаній, торгівля котрими жорстко не регламентована.

"Третій ярус" — це теж позабіржовий ринок, відмінність його від торгівлі "з прилавка" полягає в тому, що на цьому ринку діють такі самі правила укладання угод, що й на біржі.

4. Відповідно до економічної природи цінних паперів фондовий ринок поділяється на ринки: боргових, пайових цінних паперів та похідних від них.

5. На ринку цінних паперів органів влади обертаються облігації державних (центральної влади) та муніципальних (місцевої влади) позик, на фондовому ринку підприємств — цінні папери приватного сектору.

6 і 7. Залежно від терміну, на який залучаються фінансові ресурси, фондовий ринок поділяється на ринки цінних паперів з установленим строком обігу і без такого, а за механізмом виплати доходів — на ринки цінних паперів з фіксованим і змінним доходом.

8. Беручи до уваги території, де розміщуються цінні папери, ринки поділяють на місцеві, національні, міжнародні.

9. Зауважуючи поведінку суб'єктів ринку, виділяють ринок, на якому переважають учасники, що сподіваються на зниження цін і продають з надією купити пізніше, коли ціни знизяться ще більше, — "ведмежий ринок"', а ринок, на якому переважають суб'єкти, котрі купують з розрахунком на підвищення цін, — "бичачий ринок".

Споживачами капіталу на фондовому ринку є органи влади і підприємства, постачальниками капіталу — суб'єкти, що мають тимчасово вільні кошти, тобто підприємства, організації, домогосподарства. Органи влади виступають лише як боржники.

Капітал, що живить фондовий ринок, має властивості вразливості, мобільності та рідкісності. Вразливість: гроші, вкладені у цінні папери, легше втратити (повністю або частково), ніж ті, що лежать у гаманці. Мобільність: зважаючи на свою вразливість, капітал реагує на якнайменшу небезпеку тим, що залишає одних емітентів заради інших або виходить з ринку цінних паперів взагалі. Рідкісність: капітал рідкісний у всьому світі й скрізь має величезний попит.

Загальні принципи функціонування фондового ринку такі:

— упорядкованість (наявність "правил гри", контролю за їх виконанням);

— прозорість (ринок має відповідати умовам відкритості інформації про емітентів, угодам, стану попиту і пропозиції тощо);

— відкритість (на ринку не повинні існувати штучні бар'єри для входу та виходу);

— рівність можливостей (недопущення переваг будь-якого суб'єкта ринку над іншими);

— спокій (ринок не може бути "бурхливим", бо інакше дрібні інвестори, що є його опорою, залишать ринок);

— збалансованість (відповідність масштабів оптового ринку роздрібному).

Предметом торгівлі є цінні папери.

У науковій економічній літературі існують різні визначення "цінного паперу". Це:

— боргове зобов'язання, яке можна передати у право власності комусь іншому, забезпечуючи в такий спосіб постійний рух коштів;

— документ, що засвідчує право власника документа на частку майна емітента цього паперу;

— документ, що забезпечує відповідні майнові та немайнові права його власника, може самостійно обертатися на ринку як об'єкт купівлі-продажу й інших операцій і бути джерелом регулярного або одноразового доходу;

— грошовий документ, що засвідчує право власності чи відносини позики, визначає відносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачає, зазвичай, виплату доходу в вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передавати, крім грошових, також права, що випливають з цих документів, іншим особам.

Згідно зі Законом України "Про цінні папери і фондову біржу", в нашій країні можуть випускатися й обертатися такі види цінних паперів: акції, облігації, скарбничі зобов'язання держави, ощадні сертифікати, векселі та приватизаційні папери.

Учасників фондового ринку можна класифікувати:

— споживачі (підприємства, органи влади);

— постачальники (домогосподарства, підприємства, зокрема" неприбуткові, інституціональні інвестори — банки, трасти, інвестиційні фонди, пенсійні фонди і страхові компанії);

— торговці цінними паперами;

— суб'єкти, котрі обслуговують ринок (аудиторські, консалтингові фірми, учасники, що здійснюють емісійну, брокерську, дилерську, представницьку, депозитарну, клірингову, реєстраторську і регулювальну діяльність);

— органи, які регулюють діяльність учасників ринку (державні й органи самоврядування, тобто недержавні — фондова біржа, різноманітні професійні організації суб'єктів ринку).

Основні цілі суб'єктів фондового ринку подано в табл. 9.2.

Усі постачальники ринку, вкладаючи свої капітали в цінні папери, намагаються досягти власних різноманітних цілей, котрі можна об'єднати як цілі:

— дохідності;

— безпеки (зниження ризику);

— ліквідності.

Таблиця 9.2. Основні цілі суб'єктів фондового ринку

Суб'єкти рийку Основні цілі суб'єктів ринку
Споживачі Отримання додаткового джерела фінансування
Постачальники: — домогосподарства; — портфельні інвестори; — стратегічні інвестори Збереження і накопичення заощаджень Збільшення капіталу зростанням вартості портфеля пінних паперів (банки, інвестиційні фонди, страхові компанії) Контроль над підприємством з метою отримання прибутку від його діяльності
Торговці Отримання прибутку завдяки діяльності, спрямованій на джерела небанківського фінансування для емітента, з одного боку, та небанківських фінансових інструментів для інвестора — з іншого
Організації, що обслуговують ринок Одержання прибутку від надання платних послуг споживачам, постачальникам і торговцям
Органи, що регулюють діяльність учасників Не комерційного характеру, пов'язані з установленням "правил гри" та наглядом за їх виконанням

Стрижнем процесу фондової торгівлі є життєвий цикл паперу: випуск — обіг — погашення. Цей цикл охоплює процедуру емісії та реєстрації цінного паперу, зміну його власника, одержання результату і завершення обігу. В межах цього циклу фіксуються операції Первинного ринку, коли емітент продає цінний папір першому покупцеві, та вторинного ринку, де й розгортається боротьба за отримання зиску від обігу цінного паперу.

Регулювання фондового ринку

Правове регулювання ринку цінних паперів має на меті впорядкування всіх видів діяльності на фондовому ринку з метою узгодження інтересів кожного з його суб'єктів.

Правове регулювання поділяється на міжнародне, державне і саморегулювання. Це система, що охоплює:

— органи, котрі регулюють ринок;

— законодавчі й під законні акти;

— етику фондового ринку;

— традиції та звичаї.

Концепцією функціонування і розвитку фондового ринку України передбачено, що національна система правового регулювання ринку має виконувати такі функції:

— визначення головних напрямів розвитку фондового ринку та ролі учасників цього ринку;

— створення для учасників ринку сприятливого законодавчого та регулювального оточення;

— створення перешкод і встановлення відповідальності за дії, які можуть призвести до дезорганізації ринку, його руйнування, недобросовісної конкуренції й омани інвесторів, маніпулювання цінами та шахрайства з фінансовими ресурсами, зокрема, стосовно довірчих операцій.

На сучасному етапі українська модель фондового ринку ґрунтується на детальних правилах і процедурах, що охоплюють майже всі аспекти діяльності суб'єктів ринку. Водночас фондовому ринку притаманні певні негативні риси, зокрема: інформаційна недостатність, обмеженість прав акціонерів, ігнорування деяких законодавчих вимог.

Головним принципом регулювання обігу цінних паперів є зіставлення всього попиту і пропозиції цінних паперів незалежно від місця існування такого попиту та пропозиції. Це регулювання має на меті:

— ввести у процес котирування всі зацікавлені сторони;

— встановити єдину ціну на ті чи інші цінні папери;

— запобігти можливості монопольного встановлення цін;

— обмежити ризики інвесторів;

— уникнути роздроблення національного фондового ринку на окремі нерівноцінні сегменти.

Зазначену мету регулювання можна досягти за рахунок створення єдиної національної системи котирування й обліку цінних паперів. Однак функціонування такої системи зовсім не означає, що в країні має існувати лише одна фондова біржа, на якій котируються всі цінні папери. Наприклад, у США є 7 фондових бірж і єдина система котирування полягає в тому, що відповідними цінними паперами торгують на відповідних біржах. У Франції цінні папери котируються в єдиній системі бірж, а зберігаються й обліковуються в одному національному депозитарії. Більшість країн має по одній фондовій біржі й одному національному депозитарію.

В Україні не існує єдиної системи котирування цінних паперів, торги відбуваються окремо на п'ятьох біржах: Українській фондовій біржі, Київській міжнародній фондовій біржі, Донецькій фондовій біржі, Придніпровській фондовій біржі, а також на фондовій секції Української міжбанківської валютної біржі (державними цінними паперами). Окремо від біржового діє позабіржовий ринок. Національний депозитарій перебуває на початковій стадії, оскільки його було створено лише у березні 1999 р. Засновники: Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку (430 акцій за ціною 10 тис. грн за акцію) і НБУ (22 акції), комерційні банки, інвестиційні компанії та саморегулювальні організації (48 акцій). Національний депозитарій є центральним елементом депозитарної системи країни і забезпечує функціонування єдиної системи обліку й обігу цінних паперів, а також інтеграцію національної депозитарної системи в міжнародну систему депозитарних організацій.

Водночас доцільно зупинитися на міжнародному правовому регулюванні фондового ринку, яке здійснюється двома способами: в системі окремих міжнародних договорів і в системі міжнародних організацій. У першому випадку дві або декілька країн домовляються про режим допуску й обігу своїх цінних паперів на територіях через укладання договорів між ними. У другому — міжнародне правове регулювання — це регулювання поведінки учасників ринку цінних паперів, що встановлюється в системі конкретної міжнародної організації (Європейського Союзу — European Union і Міжнародної організації комісій з цінних паперів — International Organization of Securities Commissions — IOSCO).

Крім міжнародного правового регулювання фондового ринку, існує, як уже зазначалося, державне регулювання та саморегулювання.

Під державно-правовим регулюванням фондового ринку розуміють регулювання ринкових відносин щодо цінних паперів, яке здійснюють уповноважені державні органи країн унаслідок створення нормативно-правових актів, їх використання, встановлення контролю за дотриманням цих актів всіма суб'єктами ринку.

Основними елементами державного регулювання фондового ринку є:

— законодавчі та підзаконні акти;

— органи державного управління, що забезпечують пряме втручання в діяльність суб'єктів ринку цінних паперів;

— непряме втручання держави у фондовий ринок.

Отже, головне завдання державного регулювання фондового ринку — це узгодження інтересів усіх суб'єктів ринку встановленням необхідних обмежень і заборон у їхніх взаємовідносинах, а також непрямим втручанням у їхню діяльність.

1. За допомогою державних нормативних актів регулюються такі відносини на ринку цінних паперів:

— механізм реєстрації емісії цінних паперів;

— відкритість інформації про емітентів;

— порядок реєстрації фондових бірж та їхніх членів;

— мінімум норм поведінки учасників ринку;

— процеси корпоратизації, приєднання та поглинання;

— облік і звітність.

2. У всіх країнах регулювання діяльності фондового ринку здійснюється трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою і судовою. У більшості країн Існує спеціальний виконавчий орган, який контролює дотримання законодавства щодо фондового ринку його учасниками.

В Україні це Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, основні завдання якої:

— формування і забезпечення реалізації єдиної державної політики, спрямованої на розвиток і функціонування ринку цінних паперів у країні, сприяння адаптації українського ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;

— координація діяльності центральних органів державної виконавчої влади з питань функціонування в Україні фондового ринку;

— забезпечення державного контролю за дотриманням законодавства України з питань функціонування фондового ринку;

— організаційне забезпечення запровадження системи заходів про захист інтересів суб'єктів фондового ринку, впорядкування діяльності емітентів, торговців цінними паперами й інших фінансових посередників;

— підготовка пропозицій щодо запобігання монополізації фондового ринку, створення умов для розвитку добросовісної конкуренції між учасниками фондового ринку та здійснення контролю за їх реалізацією;

— узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску й обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій, спрямованих на його вдосконалення;

— узагальнення та поширення досвіду іноземних держав з формування та розвитку добросовісної конкуренції на фондовому ринку.

3. Важелями непрямого втручання держави на фондовий ринок є:

— податкова політика, що впливає на ділову активність, а відтак — на потребу в фінансових ресурсах;

— регулювання грошової маси й обсягів кредитів впливом на ставку позичкового процента;

— зовнішньоекономічна політика регулювання операцій з іноземними валютами, експортно-імпортних операцій і под.;

— гарантії держави за позиками приватного сектору;

— вихід держави на ринок позичкових капіталів, що створюють пряму конкуренцію між державою та підприємствами-емітентами.

 

Загалом засадами державного регулювання фондового ринку є законодавство і контроль. Контрольну функцію держави на ринку цінних паперів виконує Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Механізм контролю за учасниками фондового ринку охоплює такі заходи:

— проведення планових і позапланових перевірок діяльності учасників;

— на підставі аналізу різноманітної інформації — з'ясування всіх обставин порушення законодавства;

— створення системи внутрішнього контролю з допомогою впровадження в діяльність фахових учасників процедур самоконтролю.

Світовий фондовий ринок використовує такі види контролю:

— перевірку учасників "на вході" до ринку;

— реєстрацію приватних осіб на "відфільтровування" потенційних порушників;

— моніторинг фондової діяльності;

— виїзди на місця та надання права співпрацівникам контролюючих органів самостійно розв'язувати питання проведення перевірок.

Саморегулювання фондового ринку — це нормативне регулювання ринкових відносин стосовно цінних паперів, яке здійснюється саморегулювальними організаціями (інститутами).

Саморегулювальні організації фондового ринку — об'єднання суб'єктів фондового ринку, що встановлюють для своїх членів формальні правила та процедури.

Основні риси саморегулювання фондового ринку:

— саморегулювання здійснюється на підставі або відповідно до державного регулювання, але не замінює останнього;

— саморегулювання ґрунтується на принципах добровільності й вигідності участі;

— самоорганізація та владні повноваження, які виходять із самоуправлінських початків, — це основа саморегулювання фондового ринку.

Головні функції саморегулювання фондового ринку:

— виступає допоміжним засобом (по відношенню до державного регулювання) впорядкування фондового ринку;

— здійснює регулювання замість державних органів у випадках, коли останні делегують частину своїх повноважень саморегулювальним організаціям;

— сприяє забезпеченню ринку цінних паперів;

— інші.

Для того, щоб саморегулювання змогло виконувати свої функції, воно повинно відповідати таким вимогам:

— послідовність;

— раціональність;

— концептуальність.

Основні ознаки організацій, що саморегулюють фондовий ринок:

— добровільність об'єднання;

— наявність різноманітних видів діяльності;

— захист інтересів членів організації;

— встановлення для своїх членів "правил гри" на ринку;

— виконання низки регулювальних функцій, які недоцільно виконувати державі.

Саморегулювальна організація:

— забезпечує захист від неправомірних дій інших учасників СРО;

— розробляє правила, які обмежують маніпулювання цінами під час проведення операцій з цінними паперами;

— контролює виконання санкцій і заходів, що застосовуються до учасників СРО;

— розробляє правила та стандарти здійснення своїми учасниками фахової діяльності, контролює їх дотримання.

Учасники СРО мають право:

— у встановленому порядку брати участь у роботі СРО;

— виступати з пропозиціями та зауваженнями, пов'язаними з діяльністю СРО, її органів;

— безкоштовно брати участь у первинних торгах акціями приватизованих підприємств, що виставляються на продаж Фондом держмайна України;

— бути звільненими від сплати разового абонемента споживача на первинних торгах ФДМУ;

— бути звільненими від сплати реєстраційного збору за акредитацію брокерської контори на фондовій біржі;

— довгострокової оренди брокерського місця на пільгових умовах.

До саморегулювальних організацій належать: фондові біржі, асоціації дилерів і брокерів, інвестиційних фондів, банківських установ та ін. В Україні відомі Донецька фондова біржа, Київська МФБ, Позабіржова фондова торговельна система, Придніпровська ФБ, Українська ФБ, Південноукраїнська торговельно-інформаційна система, Асоціація учасників фондового ринку. Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв, Українська асоціація інвестиційного бізнесу тощо.

Біржове регулювання фондового ринку здійснюється з допомогою фондових бірж, головним принципом роботи яких є забезпечення ліквідності ринку за рахунок укладання масових угод, установлення незначної різниці між цінами покупця та продавця, а також між цінами послідовно укладених угод.

Для цього біржа обмежує кожен крок емітента, покупця і продавця жорсткими правилами, з-поміж яких:

— порядок допуску цінних паперів до торгів;

— порядок торгівлі;

— умови та порядок оплати цінних паперів;

— зобов'язання членів біржі щодо організації належної інформації;

— внутрішній розпорядок роботи та ін.

Великий досвід операцій з цінними паперами, що накопичується впродовж століть, втілився у традиції ведення цього бізнесу, які відображають історію розвитку фондового ринку й особливості національної політики та менталітету нації.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти