ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Поняття державного суверенітету, Україна як суверенна держава.

Сувереніте́т — це виняткове право здійснювати владу у певній державі (рідше — на окремій території, над окремою групою осіб) незалежно від будь-кого

Розділяють три види суверенітету:

  • державний;
  • народний;
  • національний.

Державний суверенітет проявляється у властивості державної влади самостійно видавати загальнообов’язкові для всіх членів суспільства правилаповедінки, визначаючи і забезпечуючи єдиний правопорядок, права і обов’язки громадян, посадових осіб, державних, партійних, громадських організацій і органів.

Існує повний, формальний і частково обмежений суверенітет. Формальний суверенітет юридично і політично проголошений, а фактично, в силу поширення на нього впливу інших держав, які диктують свою волю, не здійснюється.

Частково обмежений суверенітет може бути добровільним і примусовим. Змушене обмеження може мати місце щодо переможених у війні держав з боку держави-переможниці. Добровільне обмеження суверенітету може допускатися самою державою за взаємною згодою з іншими державами заради досягнення певних цілей. Поряд із суверенітетом держави існує суверенітет народу і нації. Перший означає верховенство народу у вирішенні корінних питань організації свого життя. Другий визначає повновладдя нації, її можливість і придатність визначати характер свого життя, здійснювати своє право на самовизначення аж до відокремлення і утворення самостійної держави.

Найчастіше суверенітет розглядається відносно держав як основний принцип міжнародних правовідносин та істотна ознака сучасної держави вміжнародному праві і визначається як «повнота влади», незалежність держави від інших держав чи міжнародних об'єднань, що виявляється у праві вільно вирішувати свої внутрішні і зовнішні справи без стороннього втручання.

Джерелом і носієм суверенних прав — сувереном — може бути абсолютний монарх чи диктатор (наприклад, за абсолютизму), а в демократичних країнах — народ (так званий, народний Суверенітет). У тоталітарних державах суверенітет права здійснює керівна партія. Васалітет, протекторат чи вхід однієї держави у тісні об'єднання з іншими призводять до обмеження Суверенітету чи його повної втрати.

Юридичне оформлення суверенітету України проходило у декілька етапів:

16 липня 1990 року Верховною радою УРСР було прийнято Декларацію про державний суверенітет України;

24 серпня 1991 року Верховною радою УРСР було проголошено Акт проголошення незалежності України;

1 грудня 1991 року було проведено референдум, що затвердив акт від 24 серпня 1991 р.;

Потім почався період визнання незалежності іншими державами:

спочатку — Польщею (2 грудня 1991 р.);

практично одночасно — Канадою (2 грудня 1991 р.), яка ще у вересні 1991-го підписала «Декларацію про відносини між Україною та Канадою» — документ, який, суттєво вплинув на позицію інших західних політиків і дипломатів;

Кінцеве юридичне оформлення питань суверенітету в Україні здійснено в Коституції України (включно з визначенням, хто є джерелом влади, тобто «носієм суверенітету» — стаття 5 Конституції): Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ.

Основні форми та інститути демократії в україні.

Інститути демократії - це легітимні й легалізовані елементи політичної системи суспільства, що безпосередньо створюють демократичний режим у державі завдяки вирішенню певних завдань політики, влади й управління.

Легітимність (легітимація) інституту демократії означає його організаційне оформлення і визнання громадськістю, легалізованість (легалізація) - юридичне оформлення, узаконення.

Види інститутів демократії за вихідним призначенням у вирішенні завдань політики, влади й управління:

o Структурні:

- сесії парламентів і органів місцевого самоврядування;

- депутатські фракції;

- депутатські комісії;

- народні контролери та ін.

o Функціональні:

- депутатські запити;

- накази виборців;

- вибори;

- громадська думка та ін.

o Структурно-функціональні (змішані):

- територіальна автономія;

- національно-територіальна автономія

o Процедурно-регламентаційні:

- регламентація процедури виборів;

- регламентація порядку прийняття законів;

- регламентація порядку проведення референдумів та ін. Види інститутів демократії за юридичною значущістю прийнятих рішень:

o Імперативні, що мають остаточне загальнообов'язкове значення для державних органів, посадових осіб, громадян:

- референдум конституційний і законодавчий;

- вибори;

- накази виборців та ін.

* Консультативні, що мають дорадче, консультативне, значення для державних органів, посадових осіб, громадян:

- референдум консультативний;

- всенародне обговорення законопроектів;

- мітинги;

- анкетування та ін.

У системі інститутів безпосередньої демократії найважливіше місце належить виборам.

Вибори - форма особистої участі громадян в управлінні державою шляхом формування вищих представницьких органів, органів місцевого самоврядування, їх персонального складу.

На основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування в Україні обираються населенням: Президент, Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради та їх голови).

Виборча система може бути мажоритарною, пропорційною і змішаною (мажоритарно-пропорційною). Мажоритарна система - система визначення результатів виборів, відповідно до якої депутатські мандати від виборчого округу отримують лише кандидати, що набрали встановлену законом більшість голосів. Відповідно до пропорційної системи депутатські мандати поділяються між партіями пропорційно до кількості голосів, відданих за партію в межах виборчого округу.

Особливим інститутом демократії є референдум.

 

Поняття і класифікація функцій держави.

Питання про функції держави — це одне із важливих питань не тільки теорії, але і практики державного будівництва. Функції держави виражають соціальну природу держави і конкретизують її суть.
Термін “функція” в перекладі з латинської означає “здійснити”, “виконати”. Функції держави дуже тісно пов'язані з завданнями, цілями і суттю держави, але не зводяться до них. Аналіз функцій держави повинен відповісти на питання: 1) що повинна робити держава на певному етапі свого розвитку і як? 2) на чому повинні бути сконцентровані зусилля їх органів і відомств?
Багато спеціалістів вважають, що функції держави — це перш за все певні напрямки діяльності держави, в яких виражається службова роль, завдання, цілі і закономірності розвитку. За допомогою функцій держава реалізує свої завдання і цілі, які стоять перед суспільством чи можуть бути поставлені. В зв'язку з цим функції існують не тільки реально, але і, потенційно, як здібність або можливість до певної діяльності. Функції держави — це можливі і реальні основні напрями діяльності держави та її органів по забезпеченню потреб та інтересів суспільства, які конкретизуються в завданнях, цілях і соціальному призначенні.
Держава виконує надзвичайно багато функцій, які вивчаються різними галузевими науками. Теорія держави аналізує лише основні функції держави. Всі основні функції держави можна класифікувати за такими критеріями:
1) залежно від поділу влади — законодавчі, виконавчо-розпорядчі, судові і контрольно-наглядові. Всі вони забезпечують функції управління суспільством і державою;
2) залежно від їх ролі в суспільстві — основні і другорядні;
3) залежно від сфери впливу і здійснення — внутрішні і зовнішні;
4) залежно від сфери суспільного життя — економічні, політичні, соціальні, гуманітарні, екологічні, ідеологічні;
5) залежно від терміну виконання — постійні і тимчасові. Всі функції держави діалектичне розвиваються, основні стають другорядними (неосновними), і навпаки, одні зникають і з'являються нові, яких раніше не існувало.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти