ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Торгівля людьми як актуальна соціальна проблеми.

Поняття торгівлі людьми складалося протягом віків, разом зі зміною історичних епох, розвитком і гуманізацією суспільства та переглядом існуючих моральних канонів. Явище купівлі-продажу людей не може претендувати на роль нового для суспільства феномена. Торгівлю людьми часто називають сучасним рабством, оскільки цей злочин має давнє історичне коріння, пов’язане із явищем работоргівлі. В Україні промисел жінками має давню історію. Історико-літературні джерела свідчать, що українських дівчат і молодих жінок брали в полон у часи татарських або турецьких набігів. У ХV-ХVІІ ст. українці були основним джерелом надходження рабів на татарські невільничі ринки в Криму, звідки їх розвозили по всьому Середземномор'ю. Татари укладали контракти на постачання певної кількості рабів, захоплення рабів було головним їх промислом. Найбільш дорогим людським товаром у татар вважалися українські жінки. Полон і продаж у рабство були звичайним явищем в долі жінок-українок. Доля красивих жінок була набагато кращою за долю чоловіків, що звичайно використовувалися в каменоломнях.

На початку XX століття вперше з'явився термін «біле рабство». На рубежі XIX-XX століть, питання про торгівлю «білими невільницями» мало величезний резонанс у суспільстві. У багатьох містах західної Європи, зокрема у Генуї, Бордо, Саутгемптоні, Лондоні, Манчестері з'явилися агентства, які займалися виключно торгівлею жінками. Цей промисел настільки поширився, що лише в одному Відні функціонували близько 180 таких агентств. Вербувальники розшукували своїх жертв найрізноманітнішими способами: відшуковували дівчат на бульварах та вулицях, відвідували лікарні у пошуках дівчат, які після одужання будуть перебувати у скрутному становищі і т.п. Траплялися навіть випадки викрадення дівчат силою. По суті, це була перша хвиля злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми з метою сексуальної експлуатації. Пізніше поняття «білого рабства» поширилось на загальне поняття торгівлі живим товаром.

Незважаючи на те, що торгівля жінками у Європі набула широкого поширення вже в 1870-1880 роках, більш-менш систематична і серйозна боротьба з цим злом почалася тільки на поч. XX ст.

Сьогодні - на початку ХХI століття цей злочин є одним з найбільш небезпечних глобальних викликів і загроз сучасної цивілізації. Сучасне рабство не знає розмежувань за статтю, віком та національністю. Як відзначається в багатьох джерелах, кожного року у світі жертвами торгівлі людьми стає близько 4 мільйонів людей, що приносить злочинцям біля 7 мільярдів доларів США щорічного прибутку. За розміром отримання доходів унаслідок здійснення злочинної діяльності торгівля людьми займає третє місце після торгівлі наркотиками та зброєю.

За даними Державного департаменту Сполучених Штатів, приблизно від 600,000 до 820,000 чоловіків, жінок і дітей перевозять через міжнародні кордони щороку, приблизно 70 % – жінки та дівчата і до 50 % – неповнолітні. Проте, зосередившись лише на транснаціональній торгівлі людьми, до цих даних не входять мільйони жертв у всьому світі, якими торгують у межах їхніх власних національних кордонів. За оцінками експертів понад 8 млн. дітей залучені до безумовно найгірших форм праці, з них 6 млн. – до примусової праці та економічного рабства, 0,3 млн. – до участі у збройних конфліктах, близько 2 млн. – до проституції та порнографії, понад півмільйона – до незаконної діяльності; близько 1,2 млн. дітей є жертвами торгівлі людьми.

Торгівля дітьми є серйозною проблемою в Україні. Так, за даними Міністерства внутрішніх справ у 2009 році було зареєстровано 332 випадки продажу людей у рабство. А за останні 18 років жертвами торгівлі людьми стали 100 тисяч українців.

Представництво Міжнародної організації з міграції (МОМ) в Україні відмічає і позитивні тенденції, зокрема збільшення кількості виявлених осіб, постраждалих від торгівлі людьми (ПТЛ): з 773 у 2009 році до 1085 у 2010 році. Серед факторів, що призвели до такого зростання називаються наслідки економічної кризи, а також покращення співпраці між МОМ, партнерськими громадськими організаціями та державними установами.

Україна вважається джерелом, транзитним пунктом та в меншій мірі – країною призначення для чоловіків, жінок та дітей, яких незаконно перевозять з метою продажу задля комерційної сексуальної експлуатації та примусової праці. 48% жертв торгівлі людьми, допомогу яким в Україні надають Міжнародна організація міграції та місцеві партнерські неурядові організації в 2008 році постраждали від сексуальної експлуатації; 3% було залучено до примусового жебракування; а 49% постраждали від інших форм примусової праці. Постраждалих з України перевозили до Росії, Польщі, Туреччини, Італії, Австрії, Іспанії, Німеччини, Португалії, Чеської Республіки, Об'єднаних Арабських Еміратів, Великобританії, Ізраїлю, Греції, Лівану, Беніну, Тунісу, Кіпру, Боснії та Герцеговини, Угорщини, Словаччини, Сирії, Швейцарії, Сполучених Штатів, Канади та Білорусі. Жертв серед дітей часто експлуатували сексуально або ж змушували жебракувати.

Торгівля живим товаром як асоціальне, кримінальне явище має особливість пристосовуватися до нових умов життя, міняти свої форми і методи залежно від економічної і соціальної ситуації у кожній конкретній країні і у світі взагалі. Тому з часом в торгівлі людьми з’являються нові тенденції. Експерти відмічають, що проблема торгівлі людьмивУкраїні має наступні прояви:

1. Потерпілими від торгівлі людьми стають і чоловіки.

2. Усе менше жінок у віці до 35 років, а більше молодих – 15–19 років вивозяться для роботи у секс-індустрії, що свідчить про тенденції до омолодження секс-бізнесу і дитячого рабства. З’являється інформація про факти торгівлі дітьми.

3. Торговці висувають більше вимог до “якості товару ”.

4. Все більше з’являється потерпілих від торгівлі людьми, які використовувалися не в секс-бізнесі, а експлуатувалися в домашньому господарстві, на напівлегальних танелегальних мануфактурах та фабриках. Їх вік 30–50 років.

5. Нові місця пошуку товару. Торговці переходять до вербування у сільську місцевість.

6. Більш завуальованим та законспірованим є вербування. Вербувальники беруть на себе більше роботи: вони знаходять людей, самостійно оформляють їм документи, самі перевозять їх через кордон і передають до рук покупцеві за кордоном, одержуючи відразу гроші. Раніше вербувальники лише набирали людей і оформляли документи – подальші функції виконували інші злочинці. У такій ситуації вербувальники часто не одержували обіцяні їм гроші.

7. Поширюється внутрішня торгівля з метою втягнення до порнобізнесу та проституції дітей, в тому числі на замовлення іноземців.

8. Змінюються форми торгівлі людьми, шляхи вивезення, зростають масштаби проблеми.

Щодо груп ризику, згідно з даними МОМ у 2010 році від торгівлі людьми переважно страждали особи, які втратили роботу або джерела доходу внаслідок світової фінансової кризи. Обмеженість перспектив працевлаштування у своєму місті змусило їх шукати роботу за кордоном. Діти з сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах та ті, які виховуються в державних установах, знаходяться під великим ризиком бути проданими та експлуатованими в Україні з метою примусового жебрацтва, комерційного сексу та для виготовлення порнографії. Вони залишаються в групі ризику навіть після досягнення повноліття.

Таким чином, торгівля людьми досить широко поширена в світі, вона є високодохідною і фактично безпечною, з точки зору можливості соціального контролю, сферою діяльності транснаціональних злочинних організацій. Розвитку цього бізнесу сприяє складне соціально-економічне положення у ряді країн різних регіонів світу.

Міжнародне визначення торгівлі людьми вперше дається у 2000 році у Протоколі про запобігання та припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, та покарання за неї, який доповнює Конвенцію ООН проти організованої транснаціональної злочинності, ратифіковану Україною у 2004 р. Стаття 3 цього документа встановлює:

а) «торгівля людьми означає здійснювані з метою експлуатації вербування, перевезення, передачу, приховування чи одержання людей шляхом загрози силою або її застосування чи інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою або уразливістю положення, або шляхом підкупу у вигляді платежів чи вигод, для одержання згоди особи, яка контролює іншу особу. Експлуатація включає, як мінімум, експлуатацію проституції інших осіб або інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю або послуги, рабство або звичаї, подібні з рабством, підневільний стан або вилучення органів;

б) згода жертви торгівлі людьми на заплановану експлуатацію, про яку йдеться в підпункті «а» цієї статті, не береться до уваги, якщо було використано будь-який із засобів впливу, зазначених у підпункті «а»;

в) вербування, перевезення, передача, переховування або отримання дитини з метою експлуатації вважається «торгівлею людьми» навіть у тому випадку, якщо вони не пов'язані з застосуванням будь-якого із засобів впливу, зазначених у підпункті «а» цієї статті; г) "дитина" означає будь-яку особу, що не досягла 18-літнього віку.

Поняття «торгівля людьми» існує також і в українському нормативно-правовому полі. Власне, Україна однією з перших країн у Європі закріпила поняття «торгівлі людьми» на законодавчому рівні. У грудні 2000 року в м. Палермо (Італія) Україна підписала Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності та Протокол про запобігання і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, та покарання за неї, що доповнює Конвенцію, і ратифікувала ці міжнародно-правові документи 4 лютого 2004 року на сесії Верховної Ради України.

Офіційно поняття «торгівля людьми» в Україні визначено у ст. 149 Кримінального кодексу «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини», де перелічено види експлуатації, яким піддаються потерпілі від торгівлі людьми: «всі форми сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, примусова праця або примусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан, залучення в боргову кабалу, вилучення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди, усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусова вагітність, втягнення у злочинну діяльність, використання у збройних конфліктах тощо» .

Для сучасного розуміння торгівлі людьми у вітчизняному законодавстві окремо дається визначення поняттю «уразливий стан особи». Відповідно до ст. 149 Кримінального кодексу України «під уразливим станом особи слід розуміти зумовлений фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми обставинами стан особи, який позбавляє або обмежує її здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям, збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин».

Від злочину торгівлі людьми може постраждати будь-яка особа, незалежно від статі та віку. Реалії переконують, що злочинний світ може піддавати людину будь-якій формі експлуатації в найрізноманітніших галузях. Умовно можна виділити такі категорії використання людей, яких злочинці вербують, транспортують та перепродують у інші руки з метою:

• сексуальної експлуатації. Від цього злочину найбільше страждають молоді жінки, неповнолітні дівчата, а часом і діти. Саме вони становлять головну групу ризику. Ця форма експлуатації зачіпає найінтимнішу сторону в житті людини і належить до найбільш цинічних злочинів, адже руйнує особисте життя людини, її майбутнє, сімейні стосунки, знищує генофонд нації, а отже, підриває майбутнє всього суспільства. З іншого боку - злочинці отримують надприбутки саме від використання жінок та дівчат на глобальному ринку сексуальних послуг;

• примусової праці. Торгівля людиною з метою експлуатації її праці залишається актуальною проблемою для громадян України. Протягом останніх років проблему зафіксовано як на теренах самої України без перетину кордону, так і в країнах призначення, серед яких Росія, Чехія, Польща, Італія, Португалія та інші. По допомогу звернулися потерпілі, які вивозилися, перепродувалися та експлуатувалися в таких сферах, як будівництво, каменоломні, лісоповали, прокладання залізничних колій, сільське господарство, нелегальний вилов риби, підпільні майстерні з пошиття одягу та переробка харчової продукції. Водночас в Україні фіксувалися випадки торгівлі людьми з метою трудової експлуатації у вуличній торгівлі (м. Херсон), підпільних майстернях (м. Харків) з пошиття легкого літнього одягу (спортивні футболки, що швидко збувалися на місцевих базарах). В одному з цих випадків постраждалими виявилися жінки з селищ Киргизстану, які не володіли ані українською, ані російською мовою, а тому були особливо незахищені від шахрайських дій та маніпуляцій над ними. Більше того, вони прибули в Україну разом зі своїми дітьми, яких місяцями утримували з матерями у закритих підвалах, позбавивши можливості пересування та спілкування з іншими людьми;

• жебрацтва. Від цієї проблеми найбільше страждають діти, інваліди та люди старшого віку. Широковідомою стала кримінальна справа за фактом експлуатації дітей-інвалідів з Румунії на вулицях м. Риму в Італії. У засобах масової інформації в Румунії злочинці розмістили інформацію про реабілітацію дітей-інвалідів у клініках Італії на пільгових умовах. Злочинці зібрали дітей на візках і транспортували їх до Риму. Діти-інваліди були змушені проживати в долині ріки Тибр у наметах, а протягом дня їх виставляли в туристичних місцях Риму для жебрання. Самостійно діти не могли пересуватися, отже, опинилися в повній залежності від злочинців, які відмовляли їм навіть в елементарній медичній допомозі. Вивезення дітей для використання в жебракуванні фіксувалося і в Україні. Так, малолітні діти з Вінницької області, яких виховувала мати-одиначка, були передані нею за певну грошову винагороду в руки родини для жебракування на території Російської Федерації. На вулицях Києва були встановлені факти експлуатації чоловіка-інваліда на візку, громадянина Росії, викраденого з будинку інвалідів цієї країни для використання в жебракуванні. Іншу престарілу жінку злочинці вивезли з віддаленого села Молдови і примусили жебракувати протягом 16-ти років спочатку в Санкт-Петербурзі (РФ), а потім на ринках Києва;

• виготовлення порнографічної продукції. Виготовлення на території України та направлення через канали Інтернету порнографічної продукції в країни, які мають на неї попит, приносить злочинним угрупованням неабиякий прибуток. Особливо це стосується дитячої порнографії, від чого страждають діти різного віку і різної статі. В Україні було викрито цілий ряд так званих фотостудій, які використовували дітей для своїх злочинних намірів;

• вилучення органів. З розвитком медичних наук зростає попит на трансплантацію органів людини. Серед відомих випадків торгівлі людськими органами торгівля нирками найпоширеніша, оскільки на них існує високий попит і трансплантувати нирку простіше порівняно з іншими людськими органами. Серед основних стримуючих факторів збільшення кількості таких злочинів фахівці називають складні медичні процедури та потребу в лікарях високої кваліфікації. В Україні нещодавно силами правоохоронних органів було заарештовано жінку, яка через канали мережі Інтернет намагалася продати нирку свого чотирирічного сина. Також силами правоохоронних органів України було затримано лікаря, який на території України нелегально підшукував донорів для трансплантації нирок.

Законом України «Про протидію торгівлі людьми» (від 20.09.2011) визначений механізм надання допомоги та захисту особам, які постраждали від торгівлі людьми.

Ст. 14 вказаного закону встановлює право особи, яка вважає себе постраждалою від торгівлі людьми, звернутися до місцевої державної адміністрації із заявою про встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми та до органів внутрішніх справ щодо захисту прав і свобод.

Ст. 15. Обов’язковою складовою процедури встановлення статусу є проведення співбесіди місцевою державною адміністрацією із особою, що постраждала від торгівлі людьми із обов’язковим заповненням опитувальника. Загальний строк встановлення статусу не може перевищувати місячний строк з дня проведення співбесіди. У разі прийняття рішення про встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, їй видається довідка. Статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми, встановлюється на строк до 2-х років (за обґрунтуванням місцевої держадміністрації може бути продовжений не більше як на 1 рік).

Ст. 16. визначає право особи, яка постраждала від торгівлі людьми на забезпечення особистої поваги, безпеки, а також на безоплатне одержання:

- інформації щодо своїх прав і можливостей, викладеної мовою, якої володіє особа;

- медичної, психологічної, правової, соціальної та іншої необхідної допомоги;

- тимчасового розміщення, у разі відсутності житла, в закладах допомоги для осіб, які постраждали від торгівлі людьми, на строк до 3-х місяців (може бути продовжений за рішенням місцевої держадміністрації);

- відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок осіб, які її заподіяли, у порядку, встановленому Цивільним Кодексом України;

- одноразової матеріальної допомоги у порядку, встановленому КМУкраїни;

- допомогу у працевлаштуванні, реалізації прав на освіту та професійну підготовку.

Надання допомоги особі, яка постраждала від торгівлі людьми не залежить від:

- звернення такої особи до правоохоронних органів та її участі у кримінальному процесі;

- наявності у такої особи документа, що посвідчує особу.

Ст. 17. передбачає можливість направлення особи, яка постраждала від торгівлі людьми до центру соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді або центрів соціального обслуговування (для дітей – центрів соціально-психологічної реабілітації та притулків) з метою забезпечення реалізації прав.

Постановою Кабінету Міністрів «Про затвердження порядку взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми» від 22 серпня 2012 р. № 783 визначено повноваження ЦСССДМ у роботі з ПТЛ та механізм взаємодії з іншими суб’єктами. Зокрема, ЦСССДМ проводить протягом 5 робочих днів оцінку потреб постраждалої особи з урахуванням її віку, статі, стану здоров’я, забезпечує надання особі необхідних послуг, зокрема юридичних, психологічних, медичних та медико-консультаційних, а також сприяє реалізації прав постраждалої особи на отримання соціальних виплат, працевлаштування, повернення до країни походження. Під час звернення ПТЛ або її законного представника безпосередньо до ЦСССДМ, центр проводить оцінку її потреб та повідомляє відповідальний підрозділ про таку особу. Після встановлення постраждалій особі статусу особи, що постраждала від торгівлі людьми, ЦСССДМ складає протягом 10 днів план реабілітації постраждалої особи (для дітей – індивідуальний план соціального захисту дитини).

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти